Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Організація виробництва продукції і вплив її на господарську діяльність підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Організація виробництва
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
“Організація виробництва продукції і вплив її на господарську діяльність підприємства”
Розділ 1. Виробнича потужність та виробнича програма підприємства.
1.1. Виробнича потужність підприємства.
Для організації виробництва продукції на підприємстві в першу чергу визначають ряд показників, що характеризують здатність підприємства виготовляти цю продукцію. Серед таких показників першочергове значення має виробнича потужність підприємства. Всебічна інформація про виробничі потужності підприємства є важливим фактором науко вого управління його діяльністю. Використовуючи цю інформацію підприємство має можливість вирішувати завдання, пов'язані з його ефективним функціонуванням.
Виробнича потужність підприємства (підрозділу) – це його потенційна здатність випускати максимальну кількість продукції за одиницю часу у визначений термін з допомогою організаційної сукупності наявних на підприємстві знарядь праці при досягну тому рівні їх досконалості й освоєння. Здатність підприємств і їхніх підрозділів виготовляти макси мальну кількість продукції перебуває у безпосередній залежності від кількості та досконалості засобів праці, якими вони озброєні. Засоби праці є основним фактором формування виробничої потужності підприємства.
Основним завданням розрахунку виробничих потужностей є визначення потенційної можливості підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, виявлення і використання резер вів, пов'язаних з технічним прогресом удосконаленням організації виробництва з метою збільшення випуску продукції.
Процес формування і використання виробничої потужності підприємства складний і залежить від багатьох взає мопов'язаних факторів. Різниця між ними полягає в тому, що одні фактори впливають на збільшення виробничих потужностей, а інші дають змогу оцінити рівень її використання. Для вивчення факторів, що впливають на величину виробничої потужності підприємства, необхідний аналіз і класифікація їх відповідно до оновлених елементів процесу виробництва – засобів праці, предметів праці і самої праці. При класифікації вони можуть бути розділені на дві групи:
фактори, які забезпечують виконання певного виду робіт;
фактори, які характеризують продуктивність виробничого обладнання.
Виконання певної роботи залежить насамперед від кілько сті технологічного устаткування і виробничих площ, їх збільшення створює умови для розширення виробництва в просторі. Устатку вання і робочі місця потрібно добирати так, щоб їхня структура відповідала структурі трудомісткості виробів, які виготовляються, тобто щоб був досягнутий максимальний рі вень узгодженості продуктивності устаткування і пропускної здат ності різних робочих місць. Певне співвідношення повинно існу вати між виробничими потужностями дільниць і цехів підприєм ства.
Таким чином, однією із найважливіших умов виробництва, яке здійснюється системою машин, є дотримання норм і пропорцій між їх кількістю, розмірами і робочими швидкостями. Порушення принципу пропорційності в побудові системи машин призводить до зменшення масштабу виробництва порівняно з тим, який міг би бути при цій кількості машин і робочих місць, а також до зниження ефективності використання виробничого апарату підприємства. Вплив пропорційності на величину виробничої потужності підприємства зумовлюється і тим, що процес виготовлення продукції багатостадійний і здійснюється шляхом комбінування різнорідних машин, робочих місць, дільниць та цехів.
Як висновок, визначаючи виробничу потужність, систему машин потрібно розглядати як сукупний механізм, побудований на основі принципу пропорційності.
Фактори підвищення продуктивності машин (робочих місць) пов'язані, головним чином, з поліпшенням якісного складу технологічного устаткування. Продуктивність машин і устаткування також залежить від якості предметів праці. Чим вища якість заготовок, напівфабрикатів, тим менше потрібно часу для їх обробки, тим більше зможе підприємство виготовити продукції, а отже, тим вища його виробнича потужність.
Значний вплив на збільшення продуктивності машин має удосконалення технологічного процесу. Впровадження прогресивної технології дає змогу інтенсифікувати виробничий процес, тобто скоротити як машинний, так і загальний час виготовлення виробу. Збільшення продуктивності машин залежить також від рівня досконалості, конструкції виробів, які виготовляються. Чим простіша конструктивна схема виробів і окремих вузлів та вища їхня технологічність у виробництві, тим нижча трудомісткість продукції і вища продуктивність машин.
Кваліфікація працівників також впливає на продуктивність машин. Систематичне підвищення загальної і технічної освіти, удосконалення виробничих навичок працівників підприємства і на цій основі підвищення рівня їхньої кваліфікації створює сприятливі соціальні передумови для збільшення продуктивності засобів праці. Укомплектування підприємств кваліфікованими працівниками прискорює освоєння сучасної техніки, дає змогу максимально використовувати її потенційні можливості, ширше впроваджувати прогресивні технологічні процеси і таким чином систематично збільшувати виробничі потужності підприємств. Фактори збільшення виробничої потужності підприємства пов'язані з усіма основними елементами процесу виробництва.
Широке розгортання ринкових відносин, підвищення рівня інтенсифікації зумовлено необхідністю більш повного і оперативного залучення до господарського обігу резервів виробничої потужності. Це вимагає розробки ефективних заходів і методів їх виявлення. Це завдання може бути забезпечене шляхом впровадження в практику якісно нових методів розрахунку виробничої потужності із застосуванням сучасної електронно-обчислювальної техніки.
Основним завданням розрахунку виробничої потужності підприємства є визначення потенціальних можливостей підприємства виготовляти максимальну кількість продукції, а також виявлення і використання резервів пов’язаних з технологічним процесом і удосконалення організації виробництва з метою збільшення випуску продукції. Виробнича потужність підприємства визначається в тих самих одиницях виміру в яких вимірюється продукція, яку виготовляє підприємство.
Для розрахунку виробничої потужності підприємства користуються такими даними: номенклатура та асортимент продукції; трудомісткість кожного виду продукції; наявність, стан, склад обладнання і виробничих площ; продуктивність кожного виду обладнання; строки вибуття та введення обладнання та виробничих площ; корисний фонд робочого часу обладнання; заходи по модернізації, автоматизації обладнання; впровадження нових технологій та наукових методів праці організації праці.
Виробнича потужність підприємства визначається за потужністю провідних цехів, виробничих дільниць чи обладнання.
Виробнича потужність дільниці визначається за формулою:
, де
n – кількість одиниць встановленого обладнання, шт.;
КФРЧ – корисний фонд робочого часу в розрахунку на одиницю часу.
КФРК визначається з врахуванням простоїв обладнання в планово-попереджувальному ремонті.
Квн – коефіцієнт виконання норм виробітку;
Тє – трудомісткість обробки одиниці виробу, год.
В деяких випадках виробнича потужність дільниці визначається за формулою:
, де
tн – годинна (нормативна) продуктивність одиниці обладнання.
Якщо підприємство виготовляє декілька видів продукції, то виробнича потужність підприємства визначається за формулою:
, де
Ці – договірна (оптова) ціна одиниці і-того виду продукції;
Nі – максимально можливий випуск і-того виду продукції.
Для розрахунку виробничої потужності на діючому підприємстві (з діючих потужностей) визначають середньорічну виробничу потужність:
, де
Ппр – потужність на початок року;
Пввед. – потужності, які вводяться протягом планового періоду;
tввед – кількість місяців функціонування введених потужностей;
Пвиб – потужності, які вибувають протягом планового періоду;
tвиб – кількість місяців на протязі яких потужності які вибули не будуть функціонувати.
Для оцінки реального стану використання виробничих потужностей застосовується система показників, яка дає змогу комплексно проаналізувати використання і розробити заходи щодо реалізації резервів виробничої потужності. Аналіз суті й особливостей вияву факторів, що впливають на рівень використання виробничих потужностей підприємств, дає змогу функціонально їх класифікувати на зовнішні та внутрішні. Така класифікація може бути застосована при оцінці внутрішньозаводських резервів використання виробничих потужностей. Керуючись нею, можна виявити резерви в їх сукупності, визначити питому вагу кожного з них, а також дати їм кількісну оцінку.
Фактори, що впливають вплив на величину і рівень використання виробничих потужностей підприємств, є методологічною передумовою виявлення ефективного використання наявних резервів в аспектах величини і рівня використання, оскільки саме в ринкових умовах мобілізація внутрішніх резервів, збільшення і поліпшення використання виробничих потужностей підприємств виступає важливим фактором підвищення ефективності їх роботи.
До зовнішніх факторів відносяться:
попит на продукцію, яку виготовляє підприємство;
матеріально-технічне забезпечення підприємства;
ступінь забезпечення робочою силою;
ступінь забезпечення енергетичними ресурсами;
введення в дію нових виробничих потужностей.
До внутрішніх факторів відносяться:
структура парку устаткування;
організація обслуговування виробництва;
організація роботи парку машин: час простоювання устаткування в ремонті та коефіцієнт змінності роботи устаткування;
організація планування роботи підприємства: планування виробництва і технологічного розвитку підприємства та планування завантаження обладнання;
організація праці;
організація кооперування використання виробничих потужностей;
З метою аналізу використання виробничої потужності на підприємстві визначають такі основні показники:
Коефіцієнт використання потужності:
а) коефіцієнт використання проектної потужності – характеризує рівень використання введених в дію нових потужностей з метою досягнення випуску продукції обсягом не нижчим, ніж проектна потужність.
б) коефіцієнт використання виробничої потужності – характеризує використанням діючих виробничих потужностей. Визначається, як відношення обсягу випуску продукції (планового чи фактичного) до середньорічної виробничої потужності підприємства (планової чи фактичної).
Ступінь прогресивності технологічного процесу – характеризується питомою вагою впровадження нових технологій.
Ступінь прогресивності обладнання, що використовується для виготовлення продукції – характеризується рівнем механізації та автоматизації виробництва.
Показники використання обладнання:
а) екстенсивне використання (використання в часі) – характеризується величиною внутрішньозмінного та цілозмінного простоювання обладнання і коефіцієнтом змінності роботи обладнання.
б) інтенсивне використання (використання по потужностям) – характеризується використанням потужностей обладнання в одиницю часу. З цією метою використовується показник продуктивності одиниці обладнання в натуральному виразі або обсяг продукції, який припадає на одиницю потужності обладнання.
в) інтегральний вартісний показник – визначається як добуток показників екстенсивного та інтенсивного використання. Часто в якості цього показника використовується показник фондовіддачі.
В цехах, де робота виконується вручну, тобто, низький рівень механізації робіт (найчастіше в складальних цехах) використання виробничої потужності визначається на основі використання корисної виробничої площі.
Одним з найважливіших показників використання виробничих потужностей на підприємстві є коефіцієнт завантаження обладнання. Він характеризує ступінь використання різних груп обладнання в часі. Цей показник визначається як відношення трудомісткості виробничої програми певної групи обладнання до пропускної здатності тієї ж групи обладнання за один і той же період часу.
При визначенні коефіцієнта завантаження обладнання обсяги робіт визначаються в одиницях трудомісткості. В чисельнику представлений обсяг робіт, який планується виконати на певному обладнанні, а в знаменнику — обсяг робіт, який можна виконати на даному обладнанні.
В результаті обчислення можна отримати три різні випадки, що визначають три різні випадки завантаження обладнання:
О=Р, Кзав=1 – це ідеальний випадок завантаження обладнання, коли обладнання може виконати максимальний запланований обсяг робіт. Обладнання працює з максимально допустимим завантаженням.
О(Р, Кзав(1 – в цьому випадку виникає “вузьке” місце, тобто пропускна здатність обладнання менша, ніж планове завантаження. Таке обладнання буде стримувати роботу всіх суміжних з ним груп обладнання. Такий варіант є найбільш негативний для підприємства.
О( Р, Кзав( 1 – в цьому випадку виникає “широке” місце. Така ситуація характеризує недовантаження обладнання, тобто призводить до виникнення простоїв.
Наведена система показників дає змогу отримати інформацію, на основі якої можна провести комплексний аналіз використання виробничої потужності підприємств і його підрозділів, встановити черговість проведення заходів щодо поліпшення використання виробничої потужності та розробити ефективні шляхи реалізації резервів виробничої потужності.
Визначення і аналіз виробничої потужності підприємства проводяться з метою виявлення і використання резервів, пов’язаних з технічними прогресом і удосконаленням процесу виробництва для збільшення обсягу виготовлення продукції. Використання всіх резервів означає повне використання виробничої потужності, і таким чином забезпечення максимальної ефективності діяльності підприємства.
Ефективність використання виробничих потужностей підприємств досягається насамперед завдяки використанню комплексних резервів, формування яких відбувається шляхом вибору найраціональнішої методики організаційної побудови системи машин. Під ресурсами виробничої потужності розуміють сукупність устаткування і робочих місць, які функціонують у процесі виробництва продукції в тому чи іншому виробничому підрозділі.
Як відомо у складі виробничої потужності відбуваються як якісні, так і кількісні зміни. Якщо не враховувати впливу об’єктивних факторів на зміну потужності, то це позначається на ефективності їх використання. Особливо чутливий такий вплив в умовах частої зміни продукції і технології її виготовлення. Освоєння виробництва нових модернізованих виробів у багатьох випадках зумовлює зміну структури потужностей, а іноді вимагає докорінної їх перебудови. В такому випадку поліпшення використання виробничої потужності підприємства можна шляхом залучення значних резервів недовантаження наявного устаткування і формування резервних потужностей для забезпечення освоєння випуску нових видів продукції, що користується підвищеним попитом у споживачів.
Проте підвищувати завантаження устаткування треба до якогось оптимального рівня. За такий рівень беруть нормативний коефіцієнт завантаження обладнання устаткування Кн, який відображає економічне обґрунтування недовантаження верстатного парку. Цей коефіцієнт показує, що для кожної групи взаємозамінного устаткування правильним повинно бути використання її дійсного річного фонду часу Фі не повністю, а в межах ФіКн. Значення Фі(1- Кн) становитиме нормативний резерв цього фонду часу, що дасть змогу підприємству мати деякий резерв потужностей для своєчасного реагування на вплив всіляких зовнішніх і внутрішніх факторів і насамперед для залучення цих потужностей до освоєння нових видів продукції.
Наявність таких потужностей тісно пов’язана з формуванням комплектних резервів. Під комплектними резервами поліпшення використання виробничої потужності підприємства слід розуміти можливість збільшення випуску певного виду продукції однакової кількості усіма його підрозділами. При цьому величина комплектних резервів перебуває у прямій залежності від рівня пропорційності, тобто від організаційної досконалості побудови системи машин.
1.2. Розробка річного плану виробництва на підприємстві. Поняття про виробничу програму.
Одне з основних завдань організації – встановити можливу планомірність та пропорційність у діяльності фірми, виходячи з її стратегічних цілей. Основне управлінське завдання керівництва підприємства є планування. Використання планування полягає в тому, щоб зменшити ступінь невизначеності й ризику в господарській діяльності та концентрацію ресурсів на обраних пріоритетних напрямах.
Ефективна реалізація всіх функцій організації на потрібному рівні мало реальна без продуманого і всеохоплюючого планування. Воно повинно бути достатньо гнучким та адаптивним, тобто своєчасно реагувати на зміни зовнішнього і внутрішнього середовища. Плануванням мають займатися передусім ті, хто згодом втілюватиме в життя розроблені плани.
В іноземній практиці для розробки виробничої програми підприємство складає бізнес-план. Методика складання бізнес-плану полягає в тому, щоб визначити чітку мету і бачення підприємцями нового ринку, товару, послуг тощо; визначити ступінь прибутковості, аналіз кон'юнктури в конкретній справі; планувати збут та його систему; визначити реальних і потенціальних конкурентів, ступінь їхньої активності, методи збільшення конкурентноздатності; виробити загальну стратегію маркетингу; розробити і впровадити організаційно-виробничу програму; юридично забезпечити організаційно-виробничу програму чи інвестиційний процес; визначити ступінь ризику; скласти план фінансування та його варіанти; знайти джерела фінансування.
Вітчизняне підприємство самостійно планує свою діяльність і визначає перспективи розвитку, виходячи з попиту на виготовлену продукцію (роботи, послуги) та необхідності забезпечення виробничого і соціального розвитку, підвищення особистих доходів працівників. Основу планів становлять договори, укладені зі споживачами (покупцями) продукції (робіт, послуг) і постачальниками матеріально-технічних ресурсів. Розробка перспективного плану розвитку підприємства з виділенням основних завдань по рокам дозволяє забезпечити вирішення корінних задач підприємства по збільшенню випуску продукції та освоєнню виробництва більш уніфікованих виробів на основі поглиблення спеціалізації і кооперування виробництва, впровадження механізації та автоматизації виробничих процесів, підвищення кваліфікації робітників.
План виробництва та реалізації продукції є головною складовою річного виробничо-економічного плану виробництва. Виробнича програма визначає оптимальний річний обсяг виробництва продукції тобто завдання по асортименту, кількості, якості, строку та вартості запланованих до випуску продукції при досягнутому рівні використання виробничої потужності та відповідній структурі робіт.
Виробничий план є вихідною базою для розрахунку потреби в матеріальних, трудових та фінансових ресурсах. Річний план виробництва на підприємстві складається з таких головних частин:
Річні плани розробляються і затверджуються підприємством самостійно, виходячи із довгострокового стратегічного плану розвитку підприємства та з укладених господарських договорів. При цьому підприємство планує випуск продукції (робіт і послуг) та інші показники економічного й соціального розвитку, конкретизуючи завдання довгострокового плану розвитку підприємства, з відповідними організаціями і підприємствами розв'язує питання матеріально-технічного забезпечення ресурсами та підрядними будівельно-монтажними роботами.
Річний план – це розгорнута програма всієї виробничої, господарської і соціальної діяльності трудового колективу підприємства.
Виробнича програма розраховується з метою:
Прогнозування розвитку підприємства з конкретизацією техніко-економічних показників за періодами планування;
Перспективне планування підприємства з конкретизацією техніко-економічних показників роботи за роками періоду планування;
Поточне (річне) планування роботи підприємства і його структурних підрозділів на рік з конкретизацією завдання по кварталах і місяцях.
Поточне регулювання планових завдань у зв’язку з необхідністю освоєння нових виробів, зміною умов матеріально-технічного забезпечення, наявністю відхилень фактичного виконання завдання від плану;
Виявлення напрямів розвитку виробничих потужностей, необхідних для освоєння нової техніки;
Проведення техніко-економічного аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства та його підрозділів.
Річна виробнича програма по підприємству планується по кварталах з метою забезпечення ритмічної роботи підприємства і під час розробки виробничої програми передбачається максимальне завантаження обладнання і устаткування та повне виконання зобов’язань по поставках продукції у відповідності із підписаними угодами.
Виробнича програма підприємства визначається у наступному порядку:
Визначається плановий обсяг та асортимент продукції, яку планується виробляти на підприємстві. Під асортиментом розуміють номенклатуру та питому вагу окремих видів продукції в загальному її обсязі. Обсяги та асортимент продукції, що планується виробити на підприємстві залежить від:
а) суспільних потреб
б) наявності та використання виробничих потужностей підприємства
Визначаються шляхи покращення використання наявності виробничих потужностей та можливостей їх раціонального розширення. Оскільки, обов’язковою умовою планування виробництва продукції є оновлення асортименту або збільшення обсягу виробництва, то під час розробки виробничої програми обов’язковим є розрахунок організаційно-технічних заходів, які б забезпечували необхідність розширення виробничих потужностей, перехід до виготовлення нових видів продукції, а в деяких випадках реконструкція, оновлення або капітальне будівництво нових виробничих потужностей.
Передбачає розподіл випуску продукції в часі.
Для того щоб встановлені строки були реальними потрібно забезпечити підготовку виробництва, виготовлення напівфабрикатів в заготівельних виробництвах, забезпечити ритмічність та обсяги матеріально технічного постачання.
Календарне планування виробництва продукції передбачає такий розподіл в часі, який забезпечив би спеціалізацію виробництва. Для цього передбачає обмеження кількості найменувань (видів) продукції, яка виготовляється в цехах підприємства в окремі відрізки планового періоду.
Порядок розробки проектів річних планів, який складається на підприємствах, надає необмежені можливості для виявлення і мобілізації резервів виробництва. Загальний порядок цього процесу виробництва такий. Економічна служба підприємства розробляє варіант плану на наступний рік. Скоригувавши його відповідно до зауважень, економічна служба дає завдання на розробку проекту плану виробничим підрозділам і службам підприємства. Одержавши від них пропозиції, вона вносить відповідні зміни в свій варіант або повертає їх на доопрацювання як такі, що забезпечують досягнення передбачених показників.
З точки зору розробки планових техніко-економічних показників діяльності підприємства найсуттєвішим є взаємозв’язок економічної служби виробничих підрозділів, технічної служби і служби матеріально-технічного постачання по розробці проекту плану (мал. 1).
Мал. 1. Взаємозв’язок виробничих підрозділів і служб підприємства з розробки плану.
– зв’язки першого рівня (прямі і зворотні);
– зв’язки другого рівня (прямі і зворотні).
Економічна служба підприємства дає контрольні цифри завдання на наступний рік виробничим підрозділам і технічним службі підприємства Видача завдання службі МТП на схемі не показана, бо тут більш суттєвими є зв’язки другого порядку, тобто видача завдань службі МТП виробничими підрозділами і технічною службою і реакція на них з боку служби МТП.
Традиційно до виробничих підрозділів доводять основні техніко-економічні показники з обсягу виробництва, праці та собівартості. Технічним службам дають завдання, покликані забезпечити досягнення запланованих показників виробничих підрозділів, зниження трудомісткості виготовлення продукції, норм витрачання матеріальних ресурсів, нарощування виробничих потужностей.
При складанні виробничого плану підприємства розробляється система показників річного плану виробництва. Розробка показників річного плану, що стосуються виробничо-господарської діяльності та соціального розвитку колективу це досить складний процес. Досить важко визначити кількісне значення показників, на скільки планується збільшити значення показників, тощо. Керівництву підпри ємства тут важливо знайти найбільш раціональне рішення між бажаним і можливим, досяжним. Цьому покликана служити сис тема техніко-економічного планування на підприємстві. Основним видом робіт у плануванні є розрахунок техніко-економічних по казників.
Теоретично існує два шляхи розрахунку показників – від за гальних до часткових і навпаки. Насправді цей процес становить єдність інтеграції та дезінтеграції показників.
Система техніко-економічних показників за змістом становить сукупність показників: трудових, обсягу, ефективності ви робництва та якості продукції.
Важливою ознакою будь-якого виробництва є його організаційно-технічний рівень. Організаційно-технічний рівень характеризується показниками, які поділяються на дві групи: показники технічного і орга нізаційного рівнів. До останніх входить три підгрупи: організації виробництва, праці, управління виробництвом.
Основні показники річного плану підприємства є наступні:
валова продукція підприємства в незмінних оптових цінах, діючих в плановому році, і товарна продукція в поточних відпускних цінах;
випуск основних видів продукції в натуральному вираженні;
випуск продукції з 1м2 виробничої площі (в грн., штуках, тоннах і ін.);
витрати основних матеріалів на одиницю основних виробів (при широкій номенклатурі — на 1 млн. грн. валової продукції );
виробництво валової продукції на одного робітника в незмінних оптових цінах, діючих в плановому році;
трудомісткість виробів (по основним виробам);
витрати в грошовому виразі на 1 грн. товарної продукції в діючих оптових відпускних цінах підприємства;
розрахунок приросту виробничої потужності і розмір необхідних капіталовкладень, що є заключним розділом перспективного плану підприємства.
Показники річного плану виробництва розраховується в натуральному та вартісному виразі. Вони повинні забезпечити можливість обсягу та контролю виконання плану виробництва продукції, плану по асортименту продукції, її трудомісткості, а також можливостей порівняння обсягів виробництва в різні періоди часу.
Натуральні показники є вихідними для визначення потреби підприємства в робочій силі, сировині, паливі, електроенергії, обладнанні, виробничих площах.
В цьому випадку облік ведуть в штуках, літрах, тоннах та ін.
За допомогою натуральних показників чітко визначається обсяг виробництва та його динаміка, але натуральні показники мають обмежене застосування. Вони використовуються на підприємствах, що виробляють один вид продукції.
При визначенні виробництва продукції в натуральних показниках розрізняють:
1. Основна продукція – ті види продукції отримання яких є метою даного виробничого процесу.
2. Супутня продукція – продукція, яку отримують в процесі виробництва одночасно з основною продукцією внаслідок характерного використання сировини та технології переробки.
3. Побічну продукція – продукція, яку отримують замість основної в результаті порушення технологічного процесу.
Під час планування обсягу виробництва в натуральному виразі розрізняють:
придатну продукцію
відходи
Придатною є продукція, якій притаманні певні фізичні, хімічні, механічні та інші властивості, що відповідають вимогам стандартів та технічним умовам.
Відходи – це частина сирих матеріалів, які залишились не використаними при підготовці матеріалів до виробництва або відходи отримані в процесі виробництва продукції. Відходи виробництва можуть бути: зворотними, безповоротними.
Іноді в якості обсягу виробництва використовують показник нормо годин, тобто, показник затрат нормованого робочого часу.
До вартісних показників відносять:
товарну – вся готова продукція основного, допоміжного та обслуговуючого виробництв виробів вироблених в плановому періоді та призначена для реалізації на сторону. Вона визначається в діючих (договірних) цінах. До складу товарної продукції не входять: номенклатура продукції, брак, роботи по виправленню браку, вартість реалізованих відходів.
Валову – це показник, який характеризує загальний обсяг виробництва продукції підприємством у вартісному виразі за певний період часу. Вона визначається в діючих та співставленних цінах. В склад валової продукції входять товарна продукція та зміна залишків незавершеного виробництва:
ВП=ТП+(НЗВК.Р.-НЗВП.Р.)
чисту продукцію – це вартісний показник, який характеризує знову створену працею працівників даного підприємства вартість. Вона відображає затрати лише “живої” праці. Вона більш точно, ніж валова та товарна відображає обсяг виконаних робіт, оскільки, включає прямі матеріальні затрати, а значить позбавлена впливу матеріалоємності продукції.
Впровадження системи техніко-економічних показників створює можливість для переходу до безперервного техніко-економічного планування, підвищує наукову обґрунтованість планів і створює передумови для успішної роботи в умовах ринку.
1.3. План організаційно-технічних заходів на підприємстві.
При реалізації річного плану технічного розвитку підприємства виникає необхідність у розробці організаційно-технічних заходів. Тобто підприємство самостійно розробляє план організаційно-технічних заходів. Це комплексний план заходів по збільшенню випуску продукції, підвищенні продуктивності праці, зменшенні питомих витрат матеріалів, палива, енергії, підвищенні якості і зниженні собівартості продукції, покращенні використання основних виробничих фондів і оборотних засобів. Він служить засобом виявлення і використання резервів виробництва.
План організаційно-технічних заходів на підприємстві розробляється в таких головних напрямках:
заходи по забезпеченню стійких та високих темпів росту виробництва продукції;
заходи по максимізації використання виробничої потужності підприємства;
заходи по раціоналізації використання матеріальних ресурсів та палива;
заходи по збільшенню темпів росту продуктивності праці;
заходи по оновленню асортименту та номенклатури продукції, підвищення її якості;
заходи по розвитку спеціалізації виробництва та структурних підрозділів підприємства.
Для розробки та впровадження плану організаційно-технічних заходів на підприємстві необхідним є глибокий техніко-економічний розрахунок можливостей підприємства, його цехів і виробничих дільниць. На основі розрахованих заходів стає можливим провести наступні розрахунки:
розрахунок зменшення трудомісткості виготовлення основної та нової продукції, освоєння якої намічається в перспективному плані;
розрахунок завантаження наявного обладнання і виробничої площі підприємства з виявленням ступеню використання наявних ОФ і необхідністю їх розширення;
розрахунок зменшення матеріалоємності (по основним матеріалам) виготовлення продукції і встановлення норм їх витрат на новостворену продукцію.
Ці розрахунки доцільно проводити по рокам перспективного плану.
При розробці плану організаційно-технічних заходів підприємство повинно керуватися наступними принципами:
Принцип сприяння досягненню цілей. Мета будь-яких організаційних заходів – полегшити досягнення цілей підпри ємства.
Принцип ефективності заходів. Ефективність заходу вимірюєть ся тим, наскільки він сприяє досягненню цілей, якщо враховувати витрати та інші супутні небажані наслідки, пов'язані зі складанням і здійсненням цього заходу. Ефективність заходу визначається відношенням корисного ефекту від впровадження заходу до витрат, що були отримані при цьому отримані.
Принцип участі працівників. План організаційно-технічних заходів розробляється за активною участю робітників та ІТП і є засобом вияву і використання резервів виробництва.
Принцип структури стратегії і політики. Чим зрозумілішими будуть стратегія і політика, тим більш взаємопов'язаною та ефек тивною виявиться структура розроблених планів на підприємстві.
Принцип узгодженості в часі. Чим більшою мірою заходи будуть складатися з метою створення узгодженої в часі, взаємопо в'язаної мережі похідних і допоміжних програм, тим ефективніше і результативніше вони сприятимуть досягненню мети підприєм ства.
Принцип обмежуючого фактора. Якщо будуть правильно виді лені та враховані обмежуючі або критичні для досягнення бажа ної цілі, фактори, то визначено й чітко можна буде розробити потрібні заходи.
Принцип узятих зобов'язань. Логічна розробка заходів охоплює та кий період часу в майбутньому, який потрібний для того, щоб передбачити (за допомогою ряду дій) виконання зобов'язань, по в'язаних з певним рішенням.
План організаційно-технічних заходів розробляється за активною участю робітників та ІТП і є засобом вияву і використання резервів виробництва.
План організаційно-технічних заходів розробляється на підприємствах систематично і не може обмежуватись короткостроковою компанією. Підготовка до розробки плану заходів починається з аналізу діяльності цехів, дільниць і служб підприємства.
На підприємствах разом з технічними та організаційними заходами виробничим і допоміжним цехам встановлюються сумарні завдання по економії, яку вони повинні отримати в результаті розробки і впровадження плану організаційно-технічних заходів.
Вся робота по складанню плану організаційно-технічних заходів здійснюється в декілька етапів:
На першому етапі увагу керівництва підприємств і цехів, а також комісії концентрують на визначенні кожній із ланок підприємства конкретних задач і доведення їх до робітників даної ланки.
На другому етапі, коли колективи цехів і дільниць безпосередньо включають в розробку заходів, вирішальна роль належить комплексним бригадам. Останні безпосередньо організовують розроблення організаційно-технічних заходів на дільниці.
На третьому етапі роботи здійснюють збір ідей робітників, перевірка їх доцільності і ефективності, призначення виконавців і строків здійснення заходів. Всі запропоновані ідеї виносять на розгляд комплексних бригад, дільниць і цехових комісій і затверджують керівника дільниці, цеху. Прийняті ідеї оформлюються через бюро робочого винахідництва. Це оформлення необхідне для обліку ідей, визначаються ефективність і встановлення подальшого контролю за їх впровадженням і виплата авторської винагороди.
Прийняті громадськістю і керівництвом цеха заходи включають в план організаційно-технічних заходів. Всі заходи, які не потребують особливої підготовки, як правило, впроваджуються відразу або в найближчий час. При підготовці і впровадженні складних пропозицій може бути встановлено декілька відповідальних осіб і декілька строків по етапах підготовки і впровадження.
Всі організаційно-технічні заходи включені в план зводять в декілька однорідних груп по ознаці їх економічного ефекту. Заходи, направлені на збільшення обсягу виробництва включаються в одну групу, на підняття продуктивності праці – в другу, на покращення якості продукції –в третю і т. д..
Результати розроблення плану організаційно-технічних заходів дають можливість визначити, як забезпечене виконання запланованих техніко-економічних показників організаційно-технічними заходами і вони дозволяють також намітити шляхи подальшого технічного і організаційного вдосконалення виробництва.
Після складання плану організаційно-технічних заходів в цехах і на підприємстві в цілому проводиться робота по впровадженню прийнятих і розробці нових раціоналізаторських заходів, і здійснюється необхідний контроль за впровадженням прийнятих пропозицій як зі сторони адміністрації цехів і підприємства, так і громадськості. Виникаючі в процесі впровадження заходів складнощі при відсутності контролю і своєчасної допомоги виконавцем нерідко приводять до зриву строків впровадження і не виконання плану заходів.
Ступінь покращення якісних і кількісних показників виробництва в результаті впровадження технічних і організаційних заходів складає ефективність заходів.
Форми прояву економічної ефективності організаційно-технічних заходів досить багатоманітні. Вони можуть бути виражені в покращеному використанні виробничої потужності, і в збільшенні випуску продукції і підвищенні її якості, в зменшенні трудоємкості виробництва, в покращенні умов праці. і т. д. Багатоманітність форм вияву ефективності породжує багато їх вимірників. Це потребує відбору найважливіших показників ефективності процесу техніки, здійснюваного шляхом проведення організаційно-технічних заходів.
Основними показниками, що характеризують економічну ефективність від впровадження розроблених техніко-економічних заходів є зниження собівартості продукції і зменшення трудоємності виготовлення продукції.
Зниження собівартості продукції. Розрахунок цього показника здійснюється шляхом калькуляції собівартості виробу і може бути виконаний в 2 напрямках:
за всіма статтями витрат на виготовлення виробу;
за тими статтями витрат, сума яких змінюється в наслідок проведених заходів.
Зменшення трудоємкості продукції. Звичайно зменшення трудоємкості виробництва продукції розраховується лише по нормативах робочого часу. Однак це не дає певної уяви про зниження всіх витрат живої праці на виготовлення продукції, так як витрати нормативного часу не відображають:
всіх витрат робочого часу основних робітників;
витрат праці допоміжних робітників.
В плані організаційно-технічних заходів на підприємстві повинен бути розрахований період окупності витрат на проведення заходів – тобто час, протягом якого витрати, пов’язані з проведенням заходів, компенсуються економією, яка отримана в результаті проведення цих заходів, від зниження собівартості виробництва продукції. При розрахунку окупності витрат, пов’язаних з проведенням заходів, в їх суму включаються тільки одночасні витрати, безвідносно до джерел їх фінансування.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора