Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Філософська думка в україні
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Індивідуальне навчально-дослідне завдання
Предмет:
Філософія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
ФІЛОСОФСЬКА ДУМКА В УКРАЇНІ
Зміст Вступ………………………. 1. Філософські ідеї в культурі Київської Русі………………. 2. Києво – Могилянська академія – центр відродження української культури….. 3. Філософські погляди Ф. Прокоповича……………………….. Висновки…………………………….. Використана література…………………….
Вступ Історія української філософії як філософська дисципліна вивчає розвиток філософської думки в Україні. Завдання яке вона реалізує – це відтворення цілісного образу національно визначеного буття філософії як складової частини культури українського народу. Сфера історії філософії має чи не найбільший стосунок до сфери, де відтворюється розвиток духовності народу, реконструюється дух нації. У цьому розумінні історії філософії належить відповідальне місце в комплексі наук, покликаних реалізувати відродження духу українського народу. Дослідження спрямовані на відтворення історії філософії в Україні, розпочинаються ХІХ – на початку ХХ ст. Це були перші кроки, що мали здебільшого ініціативний характер. Дослідниками на початковому етапі були: Климентій Ганкевич, Василь Щурат, Дмитро Чижевський. Однак логіка розвитку об’єктивного дослідження з часом привела до розширення сфери вивчення. Це знайшло своє відображення в книзі « Історія філософії на Україні», де розглядались персоналії не лише філософів які жили і працювали на теренах України, а і тих хто працював поза її межами. В цьому творі безперечно були вади. Спадок, що охоплював час від доби Київської Русі і аж до XVII ст. тут описаний на 15 сторінках, автори вважали доцільним вести мову про розвиток філософії на Україні лише з часів Г. Сковороди. Потім з плином часу ця хиба була виправлена і філософія часів Київської Русі стала надбанням філософії України. Переключення філософського бачення на регістр культури передбачає також осмислення філософської думки минулого в контексті історії національної культури, визначення насамперед місця, яке посідає філософія в системі культури нації. Історія національної культури невід’ємна від розвитку філософії, що завжди виконує функцію самоусвідомлення культури, виражає дух нації, втіленої в культурі. У цьому розумінні філософію можна розглядати як сферу, де реалізується потреба самопізнання духу народу, усвідомлюються найзагальніші духовні потреби людини, нації, народу. Що до слов’янських народів, у тому числі українського, процес становлення філософського теоретичного знання розпочинається тут лише у XIV ст. і триває аж до XIX ст. В Україні становлення професійної філософії завершується після утворення Києво – Могилянської академії. Проте історія культури українського народу більш давня. І серед різноманітних витворі її чимало, таких, що містять глибокі роздуми з приводу граничних основ людського буття, сенсу життя, сутності людини і навколишнього світу. Можна говорити про відсутність професійної філософської теорії як окремої галузі духовної діяльності. Але ж це один із можливих способів побутування філософської думки як такої.
1. Філософські ідеї в культурі Київської Русі Неможливо визначити точний момент виникнення філософії, оскільки це не одноразовий акт. Найдавніші філософські ідеї важко вирізнити від перед філософських міркувань, що наявні в міфологічній свідомості. Становлення української філософської думки відбулось зі встановленням культури Київської Русі. Перш ніж переходити до характеристики філософських ідей треба схарактеризувати сукупність перед філософських, міфологічних уявлень. Міфологічна свідомість не знала поділу на світ природний і поза природний. Існував лише єдиний космос, що протистояв хаосу. У давньоукраїнській свідомості переважає виокремлення світла як цінності, яка протистоїть силам темряви. Особливості мислення позначились на характері уявлень про людину, яким притаманна відсутність чіткого протиставлення душі й тіла, характерного для християнського розуміння. Вираженням цього є уявлення про «множинність душ», це підтверджується вірою в демонічних створінь, на яких обертається людина після фізичної смерті. Відсутність антитези дух – тіло позначилось на розумінні акту творіння, яке мислилося як акт упорядкування, в якому людина приймала безпосередню участь. Найдавніші пам’ятки писемності Київської Русі, що є джерелом пізнання історії філософської думки народу, датуються кінцем Х – серединою ХІ ст. Істотне значення для розвитку філософської думки мало запровадження на Русі християнства. Київська Русь отримує можливість прилучитись до досягнень світової культури. Засвоєння ідей світової філософської думки відбувалось на ґрунті вітчизняної культури, що спиралась на давні традиційні світоглядні уявлення давніх слов’ян. У результаті взаємодії двох чинників – світової інтелектуальної традиції и вітчизняної культури складається традиція української філософської думки, що від ХІ ст. і впродовж віків визначає специфіку філософського мислення українського народу. У межах київської культури склався тип мислення, не схильний до абстрактного, відірваного від життя філософського теоретизування. Від давнини ця філософія розвивалась навколо проблем людини та людської історії. Саме тому в українській культурі складається філософія, позначена екзистенційно – антропологічною забарвленістю. Світ мудрості мислиться як світ, уподібнення вищого нижчому. Тому мудрість – це уподоблення вищому, але не заради знання істини самої по собі, а в ім’я буттєвого входження у світ значущих подій, вищих життєвих цінностей. У співвідношенні «істинного слова» до «доброго діла» за всієї поваги до першого пріоритет надається другому. На основі такого розуміння філософії в межах києво – руської культури розробляється онтологічна і гносеологічна проблематика, обґрунтовується розуміння єдності буття, погляд на закономірності історичного поступу. Культ слова зрештою зумовлюється прагненням відшукати ту опосередковуючу сутність, що забезпечувала б сполучення між божественним і земним. Тому пошук істини – витлумаченні тексту з тим, аби пробитися крізь товщу таємниць, загадок, символів до прихованого за ними смислу. Акцентування ролі розуму в пізнавальній діяльності людини притаманне яскраво виявленій в києворуській тенденції до інтелектуалізму, яскраво виявленій у «Слові про Закон і Благодать» Іларіона. Зосереджуючи увагу на розумі давньоруські мислителі не заперечують і значення чуттів і волі в пізнавальній діяльності людини, спрямованій на спілкування з божественною істиною. Серце орган віри. У «Поученні» Володимира Мономаха є заклик вірувати всім серцем. Серце служить центром завдяки якому здійснюється прилучення до трансцендентального. Піднесення значення серця істотне з огляду на подальшу традицію розвитку української філософії, однією з важливих рис якої було зародження філософії серця(Г. Сковорода, П. Юркевич). Специфічний антропологізм зумовлює переважання в системі філософських поглядів діячів Київської Русі кола проблем, що пов’язані з усвідомленням сутності людини, сенсу її буття. З прийняттям християнства важливою філософською проблемою стає опозиція душі і тіла. Важливим аспектом роздумів стає дилема колективного і індивідуального у світогляді нації. На перший план виходить поняття «честі і слави» як найвищої ціннісної характеристики людини. Це відбито в «Руській правді» і літописних пам’ятках доби Русі. Традиційно центром Русі не лише в ХІ, а й у ХІІ і ХІІІ ст. визнавався Київ. Й навіть коли Київська Русь, роздроблена на багато князівств, упала під ударами орд Батия, автор «Слова про гибель Руської землі» відтворює картину батьківщини, наче оглядаючи всю Руську землю з її центру, з пагорбів Києва. Специфічні особливості філософської думки Київської Русі зумовлюються особливостями соціально – культурної ситуації, що характеризувала життя тогочасного суспільства. Викладене дає змогу охарактеризувати філософську культуру Русі як своєрідний синкретичний релігійно – філософсько – етичний комплекс, що спрямовується насамперед на осмислення актуальних проблем тогочасного суспільного життя.
2. Києво – Могилянська академія – центр відродження української культури. Розвиток філософської думки в Україні на ґрунті взаємодії з культурою Західної Європи, розпочатий у ХVI ст., завершується становленням професійної філософії як самостійної складової культури українського народу. Цей процес пов'язаний із діяльністю першого навчального закладу на землях східних і більшості південних слов’ян – Києво Могилянською академією, що припадає на козацьку добу. Ідея залежності суспільного прогресу від поширення освіти, що надихала козацьких проводирів піклуватися про розвиток української культури, ідея цінності людини, прагнення до піднесення її самосвідомості та утвердження гідності особи яскраво засвідчують наявність у культурі Козацької доби суголосних ідеології раннього Просвітництва, що ширилася того часу в країнах Західної Європи. Як антифеодальна ідеологія, що використовувала людський розум для реалізації соціального прогресу, стверджувала необхідність подолання всіх форм несвободи шляхом морального вдосконалення роду людського, раннє Просвітництво зароджується як синтез двох попередніх суспільно – політичних рухів – Гуманізму і Реформації. Ідеї цих трьох європейських суспільних течій – Гуманізму, Реформації та раннього Просвітництва – у складному синтезі присутні у філософських системах професорів Києво – Могилянської академії. Починаючи з 30 –х років XVII ст.. й аж до кінця XVIII ст.. культура бароко визначала своєрідність духовного, в тому числі філософського життя України. Центральним об’єктом дослідження барокової філософської етики, естетики та мистецтва є досконала людина, яка втілює у собі не лише уявний, а й реально досяжний у цьому житті ідеал людини. Києво – Могилянський колегіум (1632 р.) згодом Києво – Могилянська академія (1701 р.) були засновані на базі шкіл Київського братства і Києво – Печерського монастиря митрополитом Петром Могилою. Як і західноєвропейські навчальні заклади мали чітку структуру поділу на окремі класи з певним обсягом дисциплін, що вивчалися в них. У перших чотирьох загальноосвітніх класах учні здобували гуманітарну підготовку тут вивчали мови, арифметику, геометрію і музику. Після загальноосвітніх класів приступали до вивчення поетики – один рік, риторики – один рік. Два роки тривало вивчення філософії і три – теології. Філософський курс складався з трьох частин: логіки, фізики і метафізики. Логіка або розумова філософія де розглядались загальні закони і форми людського мислення. Фізика або природна філософія, предмет якої становили матерія, форма, природа, мистецтво, нескінченне; космологія або вчення про небеса; астрологія або вчення про зірки; психологія і методологія. Закінчувався філософський курс метафізикою. Викладання велося через осмислення здобутків античної філософії, патристики та її рецепцію в культуру руської доби, європейської схоластики, філософії Ренесансу, Реформації і Просвітництва. Вже перелік предметів засвідчував докорінну зміну способу функціонування філософії в українській культурі. Відбувається становлення філософії як самостійної системи знання. Протягом існування Києво – Могилянської академії, яка була закрита у 1817 р. філософська традиція, яка складалась в її стінах була презентована плеядою вчених: С. Яворський, Ф. Прокопович, І. Гізель та інші. В діяльності філософської школи можна виділити два етапи. Перший, що охоплює час від заснування академії до кінця XVII ст., характеризується розмежуванням філософії і теології. Філософи цього часу здебільшого спираються на античну спадщину, патристику, схоластику та Відродження. Другий етап, що охоплює першу половину XVIII ст., позначений зародженням типу мислення, що наближається до тогочасної модерної європейської філософії. Поглиблюється критика властивого філософії попереднього часу авторитаризму і догматизму, зростає увага до проблеми гносеології, раціоналістичної та емпіричної методології, розробляються співзвучні ідеям Нового Часу теорії людини і держави. Філософи ширше звертаються до творів сучасних їм представників європейської думки. Філософська школа, що склалась у Києво – Могилянській академії, нове в історії української духовності розуміння предмета філософії, на основі якого розробляється розгалужена система поглядів на світ, людину, особливості її пізнавальної діяльності, обґрунтовується погляд на особливості історичного розвитку людства, виробляється морально – етична концепція. Для попередників києво – могилянських учених філософія відповідно до усталеної від часів Русі традиції, розумілась як знання істини, що здобувається через життя в істині, в релігійному і містичному досвіді. В супереч такому тлумаченню філософії як любові до мудрості, для києво – могилянських учених філософія – це засіб інтелектуального пізнання людини і природи як сукупності ідеальних сутностей, що репрезентують у світі вище буття На першому етапі існування академії засобом досягнення цієї мети вважається насамперед досконало розроблений апарат логіки. На другому етапі філософія розуміється як наука, заснована на істинному, вірогідному пізнанні, що здійснюється за допомогою єдиного методу, в основу якого покладено принцип очевидності. Цей погляд схожий із філософією Р. Декарта. Таке розуміння філософії, акцентуація уваги на проблемі «людина і всесвіт» що як уже згадувалось, притаманне філософській думці доби Бароко, визначає вагоме місце, яке посідає в системі поглядів натурфілософська проблематика. Якщо раніше погляд людини спрямовувався до Бога крізь природу, то відтепер природа. Всесвіт набувають самостійного значення. Це зумовлює еволюцію натурфілософських поглядів у філософії професорів академії. Переосмислюється коло традиційних натурфілософських питань, серед яких однією з центральних є проблема «Бог і природа». На відміну від середньовічної філософії з дуалістичним протиставленням Бога і природи, земного і небесного, реалізуються спроби, з одного боку, зближення і ототожнення Бога і природи, а з іншого – максимального розведення їх, що приводить до ствердження самодостатності природи, стосовно якої роль Бога обмежується функцією творця, або першопричини. Спрямування філософського пізнання на розв’язання проблеми «людина і Всесвіт» зумовлює підвищений інтерес до розв’язання теоретико – пізнавальної проблематики. У курсах, які читали в академії зокрема з психології і логіки, велику увагу приділено характеристиці пізнавальних здатностей людини – відчуттю, сприйняттю, уявленню, мові, пам’яті, мисленню – дослідженню особливостей самого процесу пізнання. Логічні курси читані в академії поділялись на дві частини: мала і велика логіка. Мала логіка мала пропедевтичну(вступну) роль. Велика логіка обговорювала предмет і об’єкт логіки. Особливості барокового мислення зумовлюють значну увагу, що приділяється в курсах академії проблемам мови, її зв’язку з мисленням. Саме у запровадженні предмета філософії полягає перед усім роль академії в історії української філософської думки. Це ще не вивершувало процес будівництва професійної теоретичної філософії в українській культурі. Курси філософії, створені професорами академії, адресувалися не тим, хто належить до цеху філософів. Вони сприяли залученню до філософської освіти широкого загалу. У стінах Києво – Могилянської академії, а згодом – пов’язаних з нею колегіумів, формуються перші філософи професіонали. Чи не найвизначнішим з них був Г. Сковорода.
3. Філософські погляди Ф. Прокоповича Феофан Прокопович був одним із відомих випускників Києво – Могилянської академії. Справжнє ім’я Єлісей Церейський (1678 – 1736). Осиротілий у семирічному віці хлопчик зі шляхетної родини завдяки клопотанню опікуна ( дядька по матері) отримав спочатку початкову освіту в Києво – Братському монастирі, а потім продовжив навчання в Києво – Могилянському колегіумі. У 1694 р. не закінчивши його вирушив у освітню мандрівку до Львова і Риму. Після повернення постригся в ченці прийнявши ім’я Феофана Прокоповича, від 1705 р. почав викладати в академії. У 1712 – 1717рр. виконував обов’язки її ректора. Був помічений Петром І, і у сані митрополита Нарвського та Псковського став його найближчим радником з питань освіти і церкви, офіційним ідеологом реформ До самої смерті завдяки знанням, гнучкому розуму і умінню пристосовуватись до швидких змін в оточенні царя залишився одним із найвпливовіших можновладців Російської імперії.
Висновки Враховуючи викладене, слід розглядати історію української філософії як досить складну галузь історико – філософської науки, що реалізує свої завдання принаймні на двох рівнях дослідження. Перший рівень утворює коло проблем, що стосуються історії професійної філософської теорії в Україні. Це найбільш віддалений від суто української, національно культурної проблематики шар досліджень. Власне національне тут має значення хіба що до визначення «територіальності» об’єкта досліджень. Адже в даному разі йдеться про огляд досягнень у контексті розвитку філософської думки взагалі представників «філософського цеху» що жили і творили на етнічній території українського народу. Зрозуміло, що усе створене В Україні мало і безпосереднє значення для розвитку культурного життя українського народу. Саме цей аспект проблеми становить зміст другого рівня історії філософії України, який можна назвати історією філософської культури українського народу. На цьому рівні світ текстів з якими має справу історик філософії, розглядається як частина світу культури, в якому ці тексти виникли або функціонували. Визначальним за такого підходу є не походження тексту, а сфера його функціонування. Йдеться про аналіз філософських систем чи вчень як таких, а про сукупність філософських ідей, що реально функціонували в межах культури українського народу, утворюючи філософсько – світоглядний грунт цієї культури. Отже шлях до розкриття індивідуально неповторного обличчя української філософії пролягає через відтворення максимально повної картини взаємодії всіх філософських проявів, що постають на обох рівнях дослідження історії філософії України. З огляду на це в розвитку української філософії можна виділити три періоди, які відзначилися своєрідністю української філософської думки. 1. Перший період припадає на час існування Київської Русі. Саме в межах києворуської склався притаманній українській духовній традиції тип мислення. Він, як і переважна більшість національних типів мислення, не схильній до абстрактного, відірваного від життя філософського теоретизування. Тип філософування, що склався на Русі становить зміст буття філософії в українській культурі протягом першого періоду її існування. Цей період охоплює час від ХІ ст.. (найбільш ранньою оригінальною пам’яткою цієї доби, що збереглася слід вважати «Слово про закон і благодать») й до середини XIV ст. ( загибель Юрія ІІ привела до втрати незалежності Галицько – Волинської держави. Філософська думка цього періоду є адекватним відображенням греко – слов’янського, християнського типу культури з притаманним йому акцентом на проблему «людина – Бог» крізь призму якої осмислюються граничні підстави людського існування. Їй притаманне переживання питань пов’язаних з усвідомленням сутності людини, та проблем дотичних до філософії історії. Розвиваючись у щільному зв’язку з релігією філософія існує як сукупність філософських ідей, що утворюють підґрунтя світогляду й відбивалися в усьому масиві культурної творчості . Тоді філософія ще не виокремлювалась у відносно самостійну сферу теоретичного освоєння світу, тому історико – філософський аналіз цієї доби може проводитися переважно на рівні філософської культури українського народу. Характерне є також розміщення центрів філософської творчості, яким є спочатку Київ, а потім Галич. Отже протягом згаданого періоду вогнища філософії переміщувались від центру на захід. 2Другий період пов'язаний із часом козаччини й ознаменований розвитком культури, що припадає на XVI – XVIII ст.. У XVI ст.. в Україні запроваджується масове книгодрукування, розгортається діяльність острозького центру. На XVIIст. Припадає розквіт діяльності православних братств, заснування Києво – Могилянської академії. Характеризуючи українську культуру цієї доби, яка складалась у сфері філософії в результаті освоєння ідей західноєвропейського Ренесансу та реформації, їх переосмислення на грунті києворуської традиції дослідники визначають як культуру бароко. В колі розробленої проблематики акцент переноситься на проблему «людина і Всесвіт». Поряд з питанням етики і філософії історії чільне місце відводиться діалектиці, логіці, натурфілософії. 3. Третій період хронологічно охоплює ХІХ – першу половину ХХ ст.. і позначений визначальною роллю у філософському житті тієї течії, що формується в межах культури романтизму.
Використана література. 1. Литвинов В. Д. Ідеї раннього просвітництва у філософії України. К., 1984 2. Бичко А. К. Народная мудрость Руси К., 1988 3. Нитик В. М. Феофан Прокопович М., 1977 4. Горський В. С. Історія Української філософії К., 2004
03.11.2012 13:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора