Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ФОНДОЗЙОМУ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Група:
ЕП-21
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет водного господарств а та природокористування
Кафедра економіки підприємства
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни « Економіка підприємства »
на тему :
« РЕЗЕРВИ ПІДВИЩЕННЯ ФОНДОЗЙОМУ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ І ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА »
РІВНЕ – 2007
ЗМІСТ :
ВСТУП……………………………………………………………………………………………...4
РОЗДІЛ I . Теоретичні основи предмету дослідження.
Поліпшення використання основних виробничих фондів та його економічне та соціальне значення……………………………………………………………………………………5 - 13
1.1.1.Сутнісна характеристика і вимірювання ефективності виробництва………………….5 - 6
1.1.2. Економічна сутність і загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва і в цілому підприємства…………………………………………………………….....6
1.1.3.Змістова характеристика видів ефективності…………………………………………………………………………………6
1.1.4. Специфічні форми мультиплікаційної ефективності………………………………..7
1.1.5. Принципи формування системи показників ефективності виробничої та комерційної діяльності підприємства…………………………………………………………………………………………..7
1.1.6.Система показників ефективності виробництва………………………………………….8
1.1.7. Методичні підходи до оцінювання соціальної ефективності діяльності підприємства…………………………………………………………………………………………9
1.1.8.Чинники підвищення ефективності виробництва…………………………………….9 -11
1.1.9. Практична реалізація заходів підвищення ефективності виробництва на підприємствах………………………………………………………………………………...11 - 13
Фондозйом як економічна категорія………………………………………………………...14
Механізм впливу фондозйому на господарську діяльність підприємства ( теоретичні аспекти )………………………………………………………………………………………………...15
Резерви підвищення фондозйому…………………………………………………………………………………....16
РОЗДІЛ II . Економічна оцінка ефективності фондозйому з основних виробничих фондів.
2.1. Техніко – економічна характеристика об’єкту дослідження ( загальна характеристика )………………………………………………………………………………………………...17 - 19
2.2. Рівень фондозйому з основних виробничих фондів і його вплив на господарську діяльність ( ефективність виробництва )………………………………………………….. .19 - 34
2.3. Ефективність виробництва залежно від фондозйому з основних виробничих фондів………………………………………………………………………………………….35 - 38
РОЗДІЛ III . Пропозиції щодо підвищення рівня фондозйому з основних виробничих фондів .
3.1. Удосконалення технологічної структури основних виробничих фондів…………….39 - 40
3.2. Зменшення зношеності основних виробничих фондів………………………………………………………………………………………….41 - 43
3.3. Зменшення величини витрат на експлуатацію основних виробничих фондів ……...44 - 45
3.4. Зменшення втрат робочого часу при використанні основних виробничих фондів…46 - 48
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………………………….49
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………………………….50
ВСТУП
На даний період свого розвитку економіка нашої держави як ніколи потребує висококваліфікованих спеціалістів, насамперед, у сфері народного господарства. Чільне місце з – поміж з них посідають представники економічних спеціальностей, а саме – економісти, завданнями яких є забезпечення конкурентоспроможності національних товарів та послуг, тобто забезпечення ефективності виробництва на підприємстві.
В умовах ринкової економіки підвищення ефективності виробництва на підприємстві нерозривно пов’язане із проблемою економії всіх видів ресурсів, в тому числі і основних виробничих фондів, величина і підвищення ефективності використання яких певною мірою визначають виробничі можливості підприємства.
Так, саме поліпшення використання основних виробничих фондів підприємств ає важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це зумовлено тим, що значна частина витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов’язана із використанням основних виробничих фондів на підприємстві. Наприклад, у собівартості продукції витрати на утримання і експлуатацію основних виробничих фондів становлять біля 25 відсотків. Поліпшення використання основних виробничих фондів зменшує витрати на їх утримання і експлуатацію у собівартості одиниці продукції.
Як бачимо, тематика даної курсової також пов’язана із нагальними питаннями національної економіки і покликана на те, щоб розвинути у студента економічне мислення та сформувати навички для майбутньої роботи . Завдання даної курсової виходять на лише за межі тих 30 підприємств, з яких студенти мають створити вибіркову сукупність і по яких потрібно дослідити основні показники, які впливають на ефективність виробництва, а, перш за все, вони ( завдання ) спрямовані на те, щоб студенти могли бачити у своїй вибірковій сукупності реальні статистичні дані по певній галузі народного господарства нашої країни, тобто реальні цифри, з якими їм доведеться працювати в майбутньому.
Щодо основних цілей, поставлених перед кожним студентом, то це :
конкретизація тої економічної ситуації, яка склалася на підприємствах вибірки;
виявлення і дослідження причин незадовільної ефективності виробництва на конкретних підприємствах;
вибір і обґрунтування шляхів виходу із критичної ситуації, пов’язаної із незадовільним станом ефективності виробництва .
Очевидно, що перед студентами постають завдання вирішення тих важливих питань, які в умовах розвитку ринкової економіки на теренах України є як не розглянутими достатньо, так і взагалі залишаються поза увагою сучасних економістів, хоча насправді розв’язання цих нагальних питань давно могло покращити економічне та соціальне становище продуктивних сил нашої країни.
ЧАСТИНА I . ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРЕДМЕТУ ДОСЛІДЖЕННЯ
1. 1. Поліпшення використання основних виробничих фондів та його економічне і соціальне значення
1.1.1.Сутнісна характеристика і вимірювання ефективності виробництва
Проблема ефективності виробництва завжди посідала важ ливе місце серед актуальних проблем економічної науки. Заці кавленість нею виникає на різних рівнях управління еконо мікою — від власників приватного підприємства до керівників держави. У цьому розділі розглянемо сутність категорії "ефек тивність" та методику її визначення.
Термін "ефект" у перекладі з латинської означає "результат". Отже, категорія "ефективність" може інтерпретуватись як "ре зультативність". Термін ефект має значення результату, на слідку зміни стану певного об'єкта, зумовленої дією зовніш нього або внутрішнього фактора. Якщо провести математичну аналогію, то ефект — це дельта, приріст деякої змінної або різ ниця її попереднього і наступного значень. Зрозуміло, що зна чення цієї дельти може бути як додатним, так і від'ємним або взагалі нульовим. Подібно до цього й ефект може бути як пози тивним, коли зміни є корисними, так і негативним, коли зміни деструктивні, або нульовим, коли змін немає. Утім, останній випадок, а саме коли результат нульовий, можна в конкретних умовах вважати або позитивним, або негативним ефектом і ок ремо не розглядати.
Таким чином, існує як об'єктивна зміна стану певної систе ми (об'єкта), так і її оцінка. Ця оцінка може мати кількісний і якісний характер. Типовий приклад якісних оцінок ми вже на вели, розділивши множину ефектів на позитивні та негативні. Що ж до кількісного оцінювання, то воно здійснюється за допо могою різноманітних кількісних показників, які можна поділи ти на дві великі групи: часткові та загальні.
Отже, фактично визначення ефективності виробництва по лягає в оцінці його результатів [ 1, стор 106 – 107 ].
1.1.2. Економічна сутність і загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва і в цілому підприємства
Виробничий процес на будь-якому підприємстві здійснюється за взаємодії трьох визначальних його чинників: персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Кінцевим результатом виробничого процесу є готова продук ція (послуги). її одержання, з одного боку, передбачає затрати живої та уречев леної праці, а з іншого, залежить від масштабів застосування засобів вироб ництва, кадрового потенціалу та рівня його використання.
Економічна сутність і загальний методологічний підхід до вимірювання ефективності виробництва і господарської діяльності підприємства в цілому -полягають в тому, що постійно і стабільно можна бачити результати діяль ності виробництва, активно впливати на стан виробництва, раціонально вико ристовувати всі наявні фінансові й матеріальні ресурси, добиватися підвищен ня ефективності виробництва.
Ефективність виробництва — це комплексний кінцевий результат вико ристання засобів виробництва й робочої сили за певний проміжок часу.
Головною ознакою ефективності (продуктивності) є досягнення кінцевої ме ти — результатів виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу.
Тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визна чається об'єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основополож ною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромаджен ня та використання суспільством. Тому підвищення ефективності виробни цтва вважають конкретною формою вияву цього закону.
Закон економії робочого часу, що відображає механізм зниження сукупних витрат на виробництво продукції і надання послуг, має вигляд:
де Зс — сукупні затрати на виробництво продукції (надання послуг) протягом життєвого циклу товару;
Зуп — затрати минулої (уречевленої) праці на виробництво і споживання товару;
Зжп — затрати живої праці на певний товар (заробітна плата) плюс прибу ток. Все на стадії життєвого циклу товару;
Змп — затрати майбутньої праці в процесі споживання (експлуатації) товару;
Еск — сумарний корисний ефект (віддача) товару для споживача за норма тивний строк служби.
Ефективність виробництва (продуктивність системи) за загальною методо логією її визначення має такий вигляд:
Результати (ефект)
Ефективність (продуктивність) =-----------------------------.
Ресурси (витрати)
У практичній діяльності підприємства ефективність визначають як кінце вий результат процесу виробництва. Він відображає матеріалізований резуль тат процесу виробництва, який вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах. Кінцевим результатом виробничо-господарської діяльності підприємства за певний період є частина продукції (новостворена вартість), а фінансовим результатом комерційної діяльності — прибуток (прибутковість) [1, стор 107 – 108 ].
1.1.3. Змістова характеристика видів ефективності
Ефективність виробництва має свою видову класифікацію за окремими озна ками; кожний із видів ефективності має певне практичне значення для систе ми господарювання. Тому є необхідність навести сутнісно-змістову характери стику окремих видів ефективності. Найбільш поширеними видами ефектив ності, що використовуються в практичній діяльності, є такі:
одержаний результат за наслідками: економічна і соціальна ефективність;
за місцем отримання ефекту: локальна (госпрозрахункова) і народно господарська;
за ступенем збільшення ефекту: первісна і мультиплікаційна;
за метою визначення: абсолютна і порівняльна ефективність.
Економічна ефективність — це вартісні показники, що характеризують
проміжні й кінцеві результати виробничої діяльності на підприємстві (органі зації). Сюди зараховують: обсяг товарної, чистої, реалізованої продукції, вели чину одержаного прибутку, рентабельність виробництва (виробів), економію матеріальних і трудових ресурсів, загальну економію від зниження собівар тості продукції, продуктивність праці.
Соціальна ефективність — це фактори, що впливають на соціальну сторо ну життя людей. Зокрема, скорочення тривалості робочого тижня, збільшення кількості робочих місць і підвищення рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, стану довкілля, безпеки життя тощо. Соціальні наслідки ви робництва часом мають і негативний характер (безробіття, посилення інфляції, погіршення екології та ін.).
Локальна (госпрозрахункова) ефективність визначає конкретний резуль тат виробничо-господарської діяльності підприємства, в результаті чого є пев ний дохід (прибуток).
Народногосподарська ефективність — це сукупний ефект, отриманий у сфері виробництва та споживання відповідних виробів (послуг).
Первісна ефективність — це одноразовий ефект, одержаний від здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) внаслідок запро вадження прибуткових технічних, організаційних та економічних заходів.
Мультиплікаційна ефективність виражається в багаторазовому вжиті вище названих заходів не лише на цьому, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Цей вид ефективності виявляється в кількох специфічних формах.
1.1.4. Специфічні форми мультиплікаційної ефективності
Як уже сказано, мультиплікаційна ефективність має кілька специфічних форм: дифузійний і резонансний ефекти; ефект "стартового вибуху"; супровід них можливостей та акселерації.
Дифузійний ефект реалізується, коли нововведення технічного, організа ційного, економічного чи соціального характеру поширюються на інші галузі, унаслідок чого здійснюється його мультиплікація (багаторазове впровадження).
Резонансний ефект, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад, одержання поліетилену уможливило виробництво нових видів пластмасових виробів, полі етиленових труб та ін.).
Ефект "стартового вибуху" — це своєрідна "ланцюгова реакція" в пер спективі, коли ефект "стартового вибуху" стає початком подальшого лавино подібного збільшення ефекту в тій самій чи іншій галузі виробництва (застосу вання економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві різних галузей народного господарства).
Ефект супровідних можливостей виявляється у вигляді різних проміжних і побічних результатів. Наприклад, використання та утилізація виробничих і побутових відходів (лісова, деревообробна, харчова промисловість).
Ефект акселерації, який означає прискорення темпів поширення і застосу вання якогось конкретного позитивного результату. Діалектичний взаємо зв'язок між цими формами полягає в тому, що всі вони разом формують за гальний інтегральний ефект у результаті практичної реалізації того чи іншого управлінського рішення.
1.1.5. Принципи формування системи показників ефективності виробничої та комерційної діяльності підприємства
Проблема підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тому, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) — трудових, матеріальних і фінансо вих — досягти максимально можливого збільшення обсягу виробництва і при бутку (доходу).
Таким чином, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробни цтва стає зростання продуктивності й суспільної (живої і уречевленої) праці, яка відображається в конкретних показниках ефективності виробничо-госпо дарської та будь-якої іншої діяльності суб'єктів господарювання.
При формуванні системи показників ефективності діяльності суб'єктів гос подарювання дотримуються таких основних принципів:
забезпечення органічного взаємозв'язку критерію та системи конкрет них показників ефективності діяльності;
відображення ефективності використання кожного із видів застосованих ресурсів;
можливості застосування показників ефективності до управління різни ми ланками виробництва на підприємстві (організації);
здійснення провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробничої діяльності.
Важливо правильно сформулювати критерій, який має найповніше харак теризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності [ 2, стор 118 – 119 ].
1.1.6.Система показників ефективності виробництва
На основі зазначених вище принципів побудована система показників ефек тивності виробництва, яка включає кілька груп:
узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності);
показники ефективності використання праці (персоналу);
показники ефективності використання виробничих (основних та оборот них) фондів;
показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій).
На практиці в процесі господарської діяльності часто виокремлюють також ефективність застосовуваних і споживчих ресурсів як специфічні форми вияву загальної ефективності виробництва.
Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів () підприємства розраховують за формулою
де Vчп — обсяг чистої продукції підприємства;
Чп— чисельність працівників підприємства;
Фос — середньорічний обсяг основних фондів за відповідною вартістю;
Фоб — вартість оборотних фондів підприємства;
Кпвп — коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу.
Він застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічній чисельності працівників.
Узагальнюючим показником ефективності споживання ресурсів є показ ник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат на виробництво і збут виробів (рівень собівартості).
До узагальнюючих показників ефективності виробництва зараховують по казник частки приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Розрахунок його здійснюють за формулою
де Чінт — частка приросту обсягу продукції за рахунок інтенсифікації виробництва; Р3 — приріст застосовуваних ресурсів за певний період (розрахунковий рік), %; VВ — приріст обсягу виробництва продукції за той самий період (рік), % .
Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагаль нюючий показник ефективності обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу) за відрахуванням вартості придбаної продукції виробничо-технічного призначення.
1.1.7. Методичні підходи до оцінювання соціальної ефективності діяльності підприємства
Розв'язанню відповідних соціальних проблем у процесі зростання виробни цтва має слугувати відповідна матеріально-фінансова база. З урахуванням саме цієї важливої обставини, кожне підприємство повинне відповідно оцінювати соціальну ефективність своєї діяльності. На сьогодні ще немає єдиної методи ки оцінювання соціальної ефективності діяльності підприємства, оскільки це достатньо складне питання.
Соціальну ефективність діяльності підприємства слід визначати на двох рівнях: локальному — на підприємстві (організації) стосовно міри задоволення конкретних соціальних потреб працівників; муніципальному та загальнодержав ному — щодо соціального захисту людей і забезпечення соціальних потреб різних верств населення з боку місцевих органів влади і держави в цілому.
На локальному рівні важливе практичне значення має визначення рівня задоволення соціальних потреб працівників за рахунок фінансових коштів самого підприємства (організації). Обсяг і види соціальних потреб визначаються спільно колективним договором між адміністрацією підприємства і профспілко вою організацією виходячи з економічних можливостей і ефективної діяль ності підприємства.
Дуже важливим є оцінюванням соціальної ефективності, яке здійснюється на другому рівні за рахунок муніципального (місцевого) і загальнодержавного бюджетів, розмір яких формується під безпосереднім впливом податкових надходжень від суб'єктів господарювання. Соціальні заходи цього рівня охоп люють: установлення і регулювання мінімальної заробітної плати працівни кам державних підприємств та організацій; встановлення і виплату пенсій, стипендій, допомоги багатодітним сім'ям, субсидій на житлово-комунальні послуги; індексацію заробітної плати й пенсій відповідно до динаміки зростан ня (зниження) роздрібних цін і тарифів; регулювання цін продажу на певні види товарів і вартості комунальних послуг; бюджетне фінансування держав них підприємств та організацій невиробничої сфери; реалізацію муніципаль них, регіональних і загальнодержавних соціальних програм тощо.
З метою оптимального задоволення соціальних потреб населення і праців ників всіх сфер господарювання за основу беруться розроблені й науково об ґрунтовані нормативи задоволення соціальних потреб.
1.1.8.Чинники підвищення ефективності виробництва
Класифікація чинників зростання ефективності виробництва за ознаками
Підвищення ефективності виробництва залежить від багатьох чинників, які класифікуються за певними ознаками. Зростання ефективності виробничо-економічних та інших систем діяльності на практиці здійснюють за трьома основними ознаками: видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); на прямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); місцем реалі зації в системі управління виробництвом [ 2, стор 120 ].
Групування чинників за першою ознакою дає можливість чітко визначити джерела підвищення ефективності:
зростання продуктивності праці;
зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці);
зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці).
Друга група чинників за своєю ознакою передбачає здійснення комплексу заходів, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдоско налення виробничо комерційної діяльності суб'єктів господарювання. Визна чальними напрямами є: прискорення науково-технічного та організаційного прогресу, удосконалення структури виробництва, організаційних систем управ ління, планування та мотивації праці; підвищення якості та конкурентоспро можності продукції (послуг); розвиток та вдосконалення зовнішньоекономіч ної діяльності суб'єктів господарювання.
Третя група чинників ефективності, що класифікується за місцем реалізації в системі управління діяльністю, є найбільш важливою в практичній діяльності. Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрігоспо дарських) і зовнішніх (народногосподарських) чинників, які мають свої спе цифічні властивості в зростанні ефективності суб'єктів виробничої діяльності.
Внутрішні чинники підвищення ефективності виробництва
Внутрішні чинники поділяють на "тверді" і "м'які". До "твердих" зарахову ють технологію, устаткування, матеріали та енергію, вироби.
До "м'яких" чинників належать працівники, організація і системи, методи роботи, стиль управління. Як бачимо, "твердими" чинниками називають ті, які мають фізичні параметри і підлягають вимірюванню, а "м'якими" — ті, що їх не можна фізично відчути, але вони мають істотне значення для економіч ного управління діяльністю трудових колективів.
Далі ми розглянемо основні напрямки використання головних внутрішніх чинників підвищення ефективності суб'єктів господарювання.
"Тверді" чинники
Технологія. Нова технологія і нововведення, сучасні можливості й форми автоматизації інформаційних технологій чинять найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції, надання послуг. Вони вно сять суттєві зміни в технічний рівень та продуктивність технологічного устаткування, методи і форми організації процесів виробництва, підготовку і ква ліфікацію кадрів тощо.
Устаткування. Це активна частина основних виробничих фондів, яка бере безпосередню участь в виробництві готової продукції. Від рівня його тех нічного стану, належної організації технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі залежить його продуктивність і ефективність використання.
Матеріали і енергія. Головним чинником в ефективному використанні їх є впровадження в виробництво ресурсозберігаючих технологій та зниження енергомісткості продукції (послуг), раціоналізація управління запасами мате ріальних ресурсів і джерелами їх постачання.
Вироби — це продукти праці. Їхня якість, зовнішній вигляд, естетичне оформлення також є важливими чинниками ефективності діяльності підприєм ства. Однак для досягнення високої ефективності в виробничій діяльності, виро би праці з метою реалізації мають завоювати на ринку своє місце, користуватися попитом і за цінами бути доступними споживачу, мати свій надійний імідж.
"М'які" чинники
Працівники. Визначальним чинником зростання ефективності діяльності підприємства (організації) є кадри — керівні працівники, менеджери, спеціа лісти, робітники. Створення відповідних сприятливих умов на виробництві, системи матеріальної зацікавленості та дієвого механізму мотивації праці за безпечує високий рівень ефективної діяльності кожного працівника, відпові дальності за доручений його обсяг робіт.
Організація і системи. Організація управлінських процесів забезпечує відповідну необхідну спеціалізацію та координацію всієї діяльності підприєм ства і, так би мовити, створює певну систему складного процесу виробничо-господарського управління. Мають бути чітко розмежовані функції управлін ня, делегування належної відповідальності в межах функціональних обов'язків і, разом з тим, все це має створювати гармонійну єдність трудового колективу. Така організація і системи управління мають сприяти високій ефективності господарювання, оперативно реагувати на відповідні зміни ситуації на ринку.
Методи роботи — безперервний процес вдосконалення форм і методів праці (підвищення кваліфікації кадрів, їх атестація, систематичний аналіз стану робочих місць, вдосконалення організації, структури управління і її ефек тивності).
У цілому методи роботи мають сприяти підвищенню ефективності діяль ності підприємства на всіх його рівнях господарювання.
4. Стиль управління. Належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є надійним і дієвим чинником підвищення ефектив ності діяльності будь-якого підприємства, організації чи підприємницької структури. Стиль управління має поєднувати професійну компетентність, ви могливість, в першу чергу до себе, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, що практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації).
Зовнішні чинники підвищення ефективності виробництва
Зовнішні чинники сприяють підвищенню ефективності виробництва тільки в тісному взаємозв'язку з внутрішніми, які розглянуті нами вище. До зовнішніх чинників зростання ефективної діяльності виробництва зараховують: держав ну економічну і соціальну політику; інституціональні механізми; інфраструк туру; структурні зміни.
1. Державна економічна та соціальна політика великою мірою впливає як на ефективність суспільного виробництва в цілому, так і на окремо взяті підприємства (організації). В основу державної економічної та соціальної полі тики покладені такі її елементи:
а) практична діяльність владних структур;
б) різноманітні законодавчі акти (законотворча діяльність);
в) механізм фінансового регулювання (заходи, стимули);
г) економічні законодавчі акти, правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів виробни чої і господарської діяльності);
д) регулювання ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури;
е) вплив держави на макроекономічні структурні зміни;
є) регулювання і контроль виконання програми приватизації державних підприємств (організацій);
ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери.
2. Інституціональні механізми — це створення і функціонування науко во-дослідних організацій, навчальних центрів, інститутів, асоціацій. Їхнє зав дання полягає в тому, щоб зосередити свою діяльність:
а) на розв'язанні ключових проблем підвищення ефективності різноманіт них виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому;
б) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної еконо міки на всіх рівнях управління.
Створення таких національних і регіональних центрів (інститутів, асоці ацій) з продуктивності та управління сприяє ефективній діяльності всіх суб'єктів господарювання в державі, створює відповідні організаційно-еко номічні передумови розвитку суспільства в цілому.
У ринкових умовах господарювання такі національні й регіональні центри створені й успішно функціонують в усіх економічно розвинених країнах Євро пи і світу.
3. Інфраструктура. Без достатньо розвинутої виробничо-господарської і ринкової інфраструктури в умовах ринкової економіки не може ефективно зростати виробнича діяльність підприємств (організацій). Нині всі підприєм ницькі структури незалежно від форм власності постійно користуються послу гами різноманітних інституцій ринкової і господарської інфраструктури, зо крема послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товаро-си ровинних, фондових, праці) та інших інституцій ринкової інфраструктури. На результативність діяльності підприємств (організацій) безпосередній вплив має належний розвиток виробничої інфраструктури (енергетичне забезпечен ня, комунікації, спеціалізовані інформаційні системи, транспорт, торгівля тощо).
4. Структурні зміни. У процесі виробничої діяльності, розвитку еконо міки відбуваються постійні структурні зміни. Вони значною мірою вплива ють на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найбільш важливими є структурні зміни економічного та соціального спрямування, най частіше відбуваються в:
технології, наукових дослідженнях та розробці, супроводжуваних рево люційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчиз няних технологій);
структурі, складі та технічному рівні основних фондів (капіталу);
територіальній організації виробництва (переважно децентралізація з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій);
формах зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галу зях;
структурі складу персоналу за ознаками статі, освіти, кваліфікації, те риторіальної концентрації тощо.
Лише використовуючи всю систему чинників в сукупності, можна досягти високих темпів зростання ефективності в розвитку економіки і безпосередньо виробничій діяльності підприємства чи виробничого підрозділу.
1.1.9. Практична реалізація заходів підвищення ефективності виробництва на підприємствах
Практична реалізація окреслених заходів на підприємствах позначиться на їх економічній діяльності і сприятиме підвищенню інтенсивності виробництва. Зокрема, складаються широкі можливості для прискорення переорієнтації підприємств на випуск нової продукції, яка користується підвищеним попитом у споживачів. Поряд з тим, поліпшення інтенсивного використання основних засобів підприємства є важливою передумовою збільшення обсягів випуску продукції, яка користується попитом на ринку без додаткових капітальних вкладень, що особливо важливо в умовах обмеженості інвестиційних ресурсів.
Цей процес можна пояснити відповідними розрахунками. Наприклад, якщо в розрахунку фондовіддачі (Фв) обсяг виробництва продукції виразити через добуток чисельності працівників (Т) і продуктивності їхньої праці (П), а вартість основних фондів через добуток чисельності працівників (Т) і фондоозброєності їх праці за умови однозмінної роботи (Фоз), то матимемо таке відношення:
Виходячи із змісту цього співвідношення видно, що фондовіддача наявних на підприємстві основних фондів прямопропорційно залежить від продуктивності праці працюючих і обернено пропорційно від її фондоозброєності. Отже, для зростання фондовіддачі на підприємствах необхідно розробляти і застосовувати заходи, які дадуть змогу забезпечувати випередження темпів зростання продуктивності праці порівняно з темпами зростання її фондоозброєності [ 3, стор 11 – 25 ].
Серед напрямів підвищення ефективності використання основних за собів на підприємствах чільне місце повинно бути відведено заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема, важливе значення повинно надаватися насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування. Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів вироб ництва продукції і підвищення ефективності використання основних за собів. У зв'язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися опти мальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного нового устаткування, удос коналюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування основних підрозділів підприємства, перерозподілу працюючих в його межах, вивіль ненню робітників в допоміжних виробництвах і залучення їх після відпо відної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.
Підвищення коефіцієнтів змінності роботи устаткування підприємства може бути досягнуто шляхом( розширення зони багатоверстатного обслуговування,( суміщення професій. Можливості для розширення зони обслуговування створюються в результаті технічного удосконалення устаткування, підвищення рівня комплексної механізації і автоматизації виробництва.
Підвищенню змінності роботи устаткування повинно сприяти удосконалення його структури, тобто зменшення в його складі тих машин і верстатів, які за своїми технологічними можливостями лише частково завантажені роботою протягом зміни.
Наявність на підприємствах устаткування, яке лише частково використовується у виробничому процесі, не дає змоги протягом строку корисного його використання перенести свою вартість на виготовлювану продукцію (послуги). В результаті матиме місце значна недоамортизація такого устаткування, що негативно впливатиме на економічні показники діяльності підприємства. Досвід діяльності багатьох підприємств показує, що позбутися надлишку устаткування можна шляхом зміни його структури, наприклад, реалізації або списання застарілих верстатів і машин, придбати нове устаткування, і за рахунок високої продуктивності якого більш повно завантажити все наявне устаткування. Вирішення проблеми повного завантаження устаткування можливе шляхом розвитку госпрозрахункового кооперування підприємств з метою ефективності використання наявних у них резервів виробничих потужностей.
Значного підвищення змінності роботи устаткування можна домогтися шляхом розширення сітки госпрозрахункових організацій, покликаних здійснювати прокат машин і устаткування та інших елементів основних фондів. Такі госпрозрахункові організації скуповують у підприємств зайве устаткування, здійснюють у випадках необхідності їх ремонт і модерні зацію і віддають на прокат підприємствам, споживачам. Від такої діяльності економічну вигоду отримують всі її учасники: підприємства, які продали зайве у них устаткування такій госпрозрахунковій організації, мають змогу отримувати суму коштів значно більшу, ніж у випадку, коли таке устаткування демонтується і підготовлюється для здачі його на металобрухт. В той же час, підприємства, яким необхідні відповідні види машин і устаткування, на свої кошти мають змогу оперативно його придбати і залучити до використання у виробничому процесі, оскільки значна частина таких машин і верстатів перебуває в доброму технічному стані.
Важливе значення в підвищенні ефективності використання основних засобів мають соціальні фактори. Так, проведені соціологічні дослідження на ряді підприємств дали змогу виявити низку причин, які негативно впливають на організацію використання активної частини основних засобів в другу зміну. Насамперед, мова йде про незадовільне забезпечення другої зміни необхідним комплексом послуг виробничої інфраструктури (своєчасного ремонтного обслуговування, ритмічного забезпечення робочих місць необхідними матеріалами, інструментом, комплектуючими, транспортними засобами, різними видами енергії), низький рівень організації харчування, медичного обслуговування; недостатність в організації соціально-побутової інфраструктури міст та робітничих селищ; невисокий рівень кваліфікації кадрів, що не дає можливість ефективно використовувати нову техніку [ 4, стор 2 – 3 ].
Поряд з технічними і організаційними факторами важливу роль в підвищенні ефективності використання основних засобів повинні відігравати фактори матеріального стимулювання працівників підприємств. Мова йде про те, що менеджмент підприємств має розробляти і постійно удосконалювати механізми матеріального стимулювання робітників, інженерів та інших працівників, діяльність яких сприяє виявленню та організації використання резервів підвищення ефективності основних засобів.
Поліпшення інтенсивного та екстенсивного використання основних засобів підприємств безпосередньо позначається на зниженні собівартості виготовлюваних виробів за рахунок економії на умовно-постійних витратах, а в кінцевому підсумку це дає змогу збільшити прибуток підприємств та підвищити рентабельність їх діяльності.
1.2. Фондозйом як економічна категорія.
Як було зазначено в попередньому розділі підвищення фондозйому є однією з пропозицій підвищення ефективності використання основних виробничих фондів, а отже і ефективності виробництва в цілому. Тому давайте трохи докладніше розглянемо доволі молоду категорію ефективності виробництва – фондозйом [ 5, стор 60 – 61 ].
Фондозйом продукції з експлуатації одиниці основних виробничих фондів як економічна категорія характеризує обсяг виготовленої продукції на одиницю витрат з експлуатації і утримання основних виробничих фондів. Математично цю категорію можна обчислити за наступною формулою :
де - фондозйом продукції з експлуатації одиниці основних виробничих фондів, грн / грн. ;
обсяг виготовленої продукції, тис грн ;
- витрати з експлуатації основних виробничих фондів , тис грн..
Розглянемо детальніше категорію витрати по утриманню та експлуатації основних виробничих фондів. Отож, дана категорію включає в себе наступні види витрат :
Матеріали ( паливо, енергія ), заробітна плата робітників та оплата послуг по утриманню основних виробничих фондів;
Поточний і капітальний ремонти основних виробничих фондів ;
Амортизаційні відрахування по фондам ;
Інші витрати .
Потрібно зазначити, що значну питому вагу у витратах по утриманню та експлуатації основних виробничих фондів займають затрати різних допоміжних матеріалів. Відхилення у витраті цих матеріалів виникають за рахунок зміни норм і цін . Перевитрата чи економія по заробітній платі допоміжних робітників виникає в результаті відхилення в чисельності чи середнього динної оплати. При відрядній оплаті праці відхилення можуть виникати за рахунок зміни трудомісткості та обсягів виконаних робіт.
На затрати по поточному ремонту основних виробничих фондів впливає зміна обсягу та вартості ремонтних робіт.
1.3. Механізм впливу фондозйому на господарську діяльність підприємства.
Фондозйом як економічна категорія має безпосередній вплив на господарську ефективність виробництва і є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це зумовлено тим, що значна частина витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов’язана із використанням основних виробничих фондів на підприємстві. Так, у собівартості продукції витрати на утримання та експлуатацію основних виробничих фондів становлять біля 25 відсотків. Поліпшення використання основних виробничих фондів зменшує витрати на їх утримання і експлуатацію у собівартості одиниці продукції. Зменшення цих витрат відбувається за рахунок зменшення умовно – постійної величини у витратах на експлуатацію та утримання основних виробничих фондів – амортизаційних відрахувань, величина яких є умовно – постійною по відношенню до річного обсягу виробництва продукції. Внаслідок цього, чим більше буде вироблятися продукції, тим меншою буде питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції. Це призводить до зниження собівартості одиниці продукції і до збільшення прибутку підприємства. [ 6, стор 85 – 87 ].
Наслідком поліпшення використання основних виробничих фондів є зменшення потреби підприємств у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально – технічної бази підприємства з метою збільшення обсягу виробництва продукції, тобто забезпечується економія коштів на ці потреби. Як свідчить багаторічна практика господарювання, ефект від поліпшення використання основних виробничих фондів реалізується значно швидше, ніж від нових капітальних вкладень. Крім того, підвищення ефективності використання основних виробничих фондів зменшує втрати від морального зносу.
1.4. Резерви підвищення фондозйому основних виробничих фондів.
Отже, як свідчать попередні дані, наведені у цій курсовій, фондозйом є досить важливою категорією господарської діяльності підприємства. Крім того, потрібно зазначити, що фондозйом продукції з утримання чи експлуатації одиниці основних виробничих фондів може виражатися як в натуральних ( тоннах, штуках, метрах ), так і грошовій формі. Якщо підприємство випускає однорідну продукцію, то використовуються натуральні показники, якщо ж різнорідну, то грошові [ 6, стор 53 – 54 ].
Збільшення фондозйому продукції з утримання чи експлуатації одиниці основних виробничих фондів залежить найбільше від двох факторів :
1 ) від обсягу виробництва продукції;
2 ) від рівня зношеності основних виробничих фондів , який впливає на витрати з експлуатації.
Відповідно для покращення рівня фондозйому продукції з експлуатації чи утримання одиниці основних виробничих фондів потрібно застосовувати наступні методи :
1 ) зменшити простої обладнання;
2) збільшити коефіцієнт змінності ;
3) удосконалити технологічну структуру основних виробничих фондів;
4) запровадити систему матеріально стимулювання працівників;
5) і т. п..
Зрозуміло, що ці заходи не повинні проходити за рахунок погіршення умов праці. Потрібно забезпечити при виконанні цих заходів найбільш ефективне використання виробничої площі. Також необхідно досягнути високої продуктивності кожної одиниці основних виробничих фондів, збільшення випуску продукції.
РОЗДІЛ II. ЕКОНОМІЧНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ФОНДОЗЙОМУ З ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ.
2. 1. Техніко – економічна характеристика об’єкта дослідження ( для загальної характеристики )
Здійснення техніко – економічної характеристики об’єкта дослідження неможливе без його дослідження, тому для досягнення цієї мети ми здійснимо дослідження певної кількості об’єктів генеральної сукупності.
Для збору вихідної інформації по генеральній сукупності застосуємо без повторну вибірку, в результат якої отримали 30 підприємств, чкі репрезентуватимуть генеральну сукупність. Предметом ослідження буде вивчення рівня фондозйому 30 підприємств,
які в даномі випадку виступатимуть об’єктами і отримані на основі безповторної вибірки за наступною формулою :
, де
t = 2, оскільки рівень точності ( ймовірності ) беремо рівним 95 %, тобто р = 0,95;
0,5 ;
N = 100 підприємств ( розмір генеральної сукупності );
0,15 – похибка вибіркової сукупності.
В результаті обчислення чисельності вибіркової сукупності за вищенаведеною формулою, отримуємо розмір вибіркової сукупності :
= ( підприємств )
Вихідні дані по даним підприємствах наводимо в таблиці 1.
Таблиця 2 . Вихідні дані про об’єкт дослідження.
Після обробки даних по 30 підприємств, ми можемо зробити техніко – економічну характеристику даних підприємств, яка буде представлена у наступній таблиці під номером 2.
Таблиця 3. Техніко – економічна характеристика об’єкту дослідження.
Висновки : Отже, після групування даних по вибірковій сукупності ми отримали 3 групи підприємств за рівнем фондозйому продукції з експлуатації чи утримання одиниці основних виробничих фондів. Тому ми можемо зробити наступні висновки:
1) Найбільш чисельною за рівнем фондозйому є група, фондозйом підприємств якої коливається від 4,97 до 5,26 грн / грн. – 12 підприємств ;
2) Дві інші групи мають однокову чисельність підприємств;
3 ) З – тя група підприємств, в якій значення фондозйому по одному підприємству змінюється від 5,55 до 5,84 грн / грн. має найбібільші обсяги виробництва та найвищу потужність в середньому на одне підприємство;
4 ) Ця ж група підприємств має і
07.11.2012 04:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора