Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Економіка підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємництва
з дисципліни “Економіка підприємства”
на тему
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………….……3
1. Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства……………………………………………………………...6
2. Визначення показників стану, руху і ефективності використання виробничих фондів підприємства та результатів господарської діяльності...16
2.1 Визначення річних витрат на виробництво і реалізацію продукції підприємства……………………………………………………………………..16
2.2. Визначення показників ефективності виробництва………………..20
2.3 Визначення показників, що характеризують ступінь використання основних виробничих фондів та оборотних коштів підприємства…………..21
3. Шляхи покращення ефективності використання матеріальних активів підприємства……………………………………………………………………..26
3.1. Методичні рекомендації з економічного обґрунтування заходів щодо поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства в часі………………………………………………………………………………..26
3.2. Методичні рекомендації по обґрунтуванню прискорення оборотності оборотних коштів підприємства………………………………….28
3.3. Методичні рекомендації з обґрунтування зниження матеріаломісткості продукції…………………………………………………...30
3.4. Вплив покращення використання виробничих ресурсів підприємства на результати господарської діяльності………………………..30
Висновки…………………………………………………………………………34
Список використаної літератури……………………………………………….36
ВСТУП
Актуальність теми. Ринкова економіка по своїй суті є засобом, що стимулює ріст продуктивності праці і збільшення ефективності виробництва. Щоб забезпечити свої потреби в їжі, одязі, житлі, люди повинні постійно виробляти різноманітні матеріальні блага. Успішно вирішити ці проблеми можна лише на основі раціонального використання природних та виробничих ресурсів, підвищення ефективності виробництва - це означає ефективніше використання наявних трудових ресурсів для збільшення випуску якісної і потрібної країні продукції, а також постійно спів ставляти затрати з отриманими результатами і вносити певні корективи для того, щоб вкладені кошти принесли максимальну віддачу. В умовах ринкової економіки підвищення ефективності виробництва на підприємстві невіддільно пов'язане із проблемою економіки всіх видів ресурсів, в тому числі і основних виробничих фондів, економічне значення основних фондів підприємства заключається в тому, що вони є матеріально-технічною базою підприємства, від обсягу якої залежить обсяг виробленої продукції, соціальне значення заключається в тому, що вони створюють відповідні умови праці є важливим фактором відтворення робочої сили, величина і підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в певній мірі визначають виробничі можливості підприємства загалові економісти відводять велику роль проблемі підвищення ефективності використання ОВФ, адже вони є важливим суб’єктом економіки країни , саме матеріально-технічна база в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції. Проте, ефективність виробництва на підприємстві залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними фондами, але й ступеня їх використання у часі. Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів праці.
Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, установити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично проводяться в промисловості.
Не всі елементи основних фондів відіграють однакову роль у процесі виробництва. Робочі машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні спорудження (гірські вироблення шахт і розрізів, нафтові і газові шпари) беруть безпосередню участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносяться до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів,
Поліпшення використання ОВФ підприємства є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частка витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов'язана із використанням ОВФ на підприємстві. Таким чином, підвищення ефективності використання ОВФ підприємства знаходять свій вираз у збільшенні обсягу виробництва продукції, підвищення продуктивності праці та фондовіддачі.
Поліпшення використання ОВФ зменшує витрати на їх утримання і експлуатацію у собівартості одиниці продукції. Зменшення цих витрат відбувається за рахунок зменшення умовно-постійної частини у витратах по утриманню і експлуатації ОВФ - амортизаційних відрахувань, величина яких є умовно-постійною по відношенню до річного обсягу продукції. Внаслідок цього, чим більше буде вироблятися продукції, тим меншою буде питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції, а це веде і до збільшення прибутку підприємства, а також задоволення потреб населення на ринку у тій чи іншій продукції, адже воно залежить від обсягу виробництва продукції на підприємстві, тобто від пропозиції. Проте, обсяг виробництва продукції на підприємстві залежить від того наскільки ОВФ повно використовуються. Крім того підвищення ефективності використання ОВФ також зменшує потреби підприємств у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази підприємства з метою зменшення обсягу виробництва продукції, тобто відбувається економія коштів на такі цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання, ефект від поліпшення використання ОВФ реалізується значно швидше, ніж від повних капітальних вкладень. Крім того, підвищення ефективності використання ОВФ зменшує витрати від їх морального зносу.[8, c. 145]
Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують з діючих основних фондів і виробничих потужностей, що в кілька раз перевищує нові фонди, що вводяться щорічно, і потужності.
Таким чином, підвищення ефективності використання основних фондів у даний час, коли в країні спостерігається повсюдний і глобальний спад виробництва, має величезне значення. Підприємства, що розташовують основними фондами, що дісталися в спадщину від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те що є, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій, коли відтворення ОВФ підприємства здійснюється за рахунок власних або позичених коштів, поліпшення використання цих фондів є важливим фактором росту ефективності виробництва на підприємстві і на цій основі забезпечення стабілізації виробництва.
Мета даної курсової роботи - ознайомитися з методикою провадження заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві.
Об’єктом дослідження є процес виробництва.Предметом дослідження курсової роботи є сукупність теоретичних і методичних проблем, пов’язаних з ефективністю використання виробничих фондів підприємства.
Завданнями курсової роботи є:
1. Охарактеризувати теоретичні основи поняття виробничих фондів підприємства та основні шляхи підвищення ефективності їх використання.
2. Проаналізувати структуру формування собівартості продукції та фінансових результатів діяльності підприємства.
3. Економічно обґрунтувати практичні заходи та їх вплив на показники ефективності господарської діяльності
Відповідно до завдань курсової роботи побудована її структура, яка складається з вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури.
Таким чином, з’ясувавши актуальність теми курсової роботи, визначивши її мету та об’єкт дослідження, охарактеризувавши завдання курсової роботи, її структуру, перейдемо до розгляду основних частин курсової роботи.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ
Процес виробництва здійснюється за умови поєднання робочої сили і засобіввиробництва. Засоби виробництва складаються із засобів праці та предметів праці. У вартісному виразі вони становлять виробничі фонди (виробничі засоби) підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Головними ознаками основних фондів є термін їх експлуатації (більше одного календарного року), вартість і спосіб її перенесення.
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва, які в своїй сукупності складають ресурси виробництва. Засоби виробництва за своїм матеріально-речовим складом становлять фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 1.1).
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі.
По-друге, фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.[2, c. 155]
До основних виробничих фондів відносять засоби праці, які беруть участь у процесі виробництва упродовж тривалого періоду, при цьому не змінюють своєї натурально-речової форми і переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції частинами.
Основні невиробничі фонди за тривалістю функціонування і втратою споживної вартості подібні до основних виробничих фондів, але між ними існує різниця. Основні невиробничі фонди не беруть безпосередньої участі в процесі виробництва. Джерелом відтворення їх є прибуток підприємства, тоді як джерелом простого відтворення основних виробничих фондів є амортизаційні відрахування. До основних невиробничих фондів належать фонди житлово-комукальних господарств, будинки відпочинку, спортивні табори, дошкільні установи, об’єкти соціально-побутового призначення.
Видова класифікація основних фондів, що застосовується в бухгалтерському обліку така: земельні ділянки; капітальні витрати на поліпшення земель; будинки, споруди та передавальні пристрої; машини та обладнання; транспортні засоби; інструменти, прилади, інвентар (меблі); робоча і продуктивна худоба; багаторічні насадження; інші основні фонди.
Основні фонди в процесі експлуатації піддаються зносу. Знос основних фондів — це втрата ними своєї вартості. Розрізняють два види зносу — фізичний та моральний.
Фізичний знос — це поступова втрата основними фондами своєї первісної споживної вартості, яка обумовлена не тільки їх функціонуванням, а й їх бездіяльністю (руйнування від зовнішнього, атмосферного впливу, корозії). Унаслідок фізичного зносу основних фондів погіршуються їх техніко-економічні та соціальні характеристики, знижується продуктивність, збільшуються експлуатаційні витрати, змінюється режим роботи тощо. На фізичний знос впливають якість основних фондів, їх технічна досконалість (конструкції, вид і якість матеріалів); особливості технологічного процесу (величина швидкості та сили різання, подання тощо), режим роботи, організація догляду, якість і своєчасність ремонту, якість перероблюваної сировини, ступінь захищеності від зовнішніх умов (вологості, кислотності, атмосферних опадів) тощо.
Моральний знос, як правило, настає раніше фізичного зносу, тобто основні фонди, які ще можуть бути використані, економічно вже не ефективні. Моральний знос - це зменшення вартості основних фондів під впливом підвищення продуктивності праці в галузях, що виробляють засоби праці (скорочення суспільно необхідних витрат на їх відтворення), а також у результаті створення нових, більш продуктивних і економічно вигідних машин та устаткування, ніж ті, що перебувають в експлуатації.[7, c. 45]
Характерною особливістю застосовуваних основних фондів у процесі виробництва є їх відновлення. Для відновлення засобів праці у натуральному виразі необхідне їх відшкодування у вартісній формі, яке здійснюється шляхом амортизації. Об’єктом амортизації є всі основні фонди (крім землі). Амортизація — це процес перенесення вартості основних фондів на вартість новоствореної продукції з метою їх повного відновлення [11, с. 39].
Термін використання (експлуатації) об’єкта основних фондів переглядається в разі зміни очікуваних підприємством економічних вигод від його експлуатації. У такому разі відповідно до нового терміну використання і будуть визначатись норми амортизації об’єкта основних фондів.
Важливими у системі амортизації є методи її нарахування, які дають змогу активно впливати на обсяг амортизаційних відрахувань, ступінь концентрації ресурсів у різні періоди функціонування фондів, що дає змогу динамічно підходити до створення основних фондів, ураховувати вплив чинника часу.
Основними напрямками підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства є такі:
- екстенсивний, до якого належить в основному збільшення часу роботи основних виробничих фондів.
- інтенсивний, до якого належить підвищення віддачі засобів праці на одиницю часу.
Найважливіші шляхи підвищення ефективності використання основних активів підприємства:
- поліпшення складу, структури і стану основних фондів підприємства; - удосконалення планування, управління і організації праці та виробництва;
- зниження фондомісткості, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;
- підвищення та розвиток матеріального та морального стимулювання праці.
Однією з головних умов підвищення ефективності відтворювальних процесів є оптимальність термінів експлуатації основних фондів, і передусім активної їх частини, відповідно до первинного технологічного призначення. При цьому як скорочення, так і подовження терміну експлуатації по-різному впливають на ефективність відтворення та використання знарядь праці.
Скорочення термінів експлуатації основних фондів, з одного боку, уможливлює прискорення їх оновлення, зменшення морального старіння, зниження ремонтно-експлуатаційних витрат, а з іншого, — зумовлює зростання собівартості продукції за рахунок амортизаційних сум, потребує більших за обсягом інвестиційних ресурсів для нарощування виробничих потужностей машинобудування.
Подовження періоду функціонування основних фондів дає змогу зменшити обсяг щорічної заміни спрацьованих засобів праці й за рахунок цього спрямовувати більше ресурсів на розширене відтворення, але при цьому знижується загальна продуктивність діючих основних фондів.
Терміни експлуатації машин і устаткування мають бути оптимальними, тобто такими, що забезпечують найменші витрати суспільної праці на їх виготовлення і використання у виробничому процесі протягом усього періоду їх функціонування.
Найістотніше на економічно доцільний термін експлуатації впливають щорічні амортизаційні відрахування та середньорічні ремонтні витрати. Це дає можливість застосувати на практиці дуже простий метод оптимізації термінів експлуатації шляхом мінімізації сумарної величини цих економічних показників використовуючи графічний спосіб.
Розширити відтворення основних фондів можна за допомогою таких заходів:
- технічного переозброєння діючого підприємства;
- реконструкції виробництва;
- розширення виробничих потужностей підприємства;
- нового будівництва технологічно завершених виробничих потужностей та підрозділів підприємства.
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого, — дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу та прибутковість.
Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки:
− перший — показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці;
− другий — показники рівня використання основних фондів в цілому і окремих їхніх видів.
Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття — відношенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів — екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих та спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нових: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).[3, c. 280]
Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об’єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме:
● коефіцієнт змінності роботи устаткування — відношення загальної кількості відпрацьованих машино-змін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;
● напруженість використання устаткування (виробничих площ) — випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);
● коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування — відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.[6, c. 389]
З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв’язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 × 0,6).[8, c. 150]
Протягом останніх років на більшості підприємств різних галузей народного господарства України спостерігається низький рівень ефективності відтворювальних процесів. Коефіцієнти оновлення й вибуття машин і устаткування, тобто найбільш активної частини основних фондів на промислових підприємствах, коливаються в межах відповідно 5—6 та 2—3% загального їхнього обсягу, а коефіцієнт економічного спрацювання досягає 50—55% загальної вартості. Парк діючого виробничого устаткування містить майже третину фізично спрацьованих і технічно застарілих його одиниць. Саме цим передусім пояснюється невідкладне завдання прискорення й підвищення ефективності відтворення основних фондів, зростання технічного рівня застосовуваних засобів праці. За сучасних умов слід запровадити і реалізувати такі головні напрямки інтенсифікації відтворення основних фондів:
● усебічне прискорення розвитку машинобудівного комплексу України, радикальна перебудова його структури з метою максимально можливого задоволення народногосподарського попиту на достатньо широку номенклатуру різних видів машин та устаткування, забезпечення виготовлення нових поколінь техніки і закінчених (технологічно зв’язаних) систем машин, розробка та організація виробництва тих знарядь праці, які раніше взагалі не виготовлялись або імпортувались з інших країн;
● зосередження зусиль різних галузей науки на пріоритетних напрямках науково-технічного прогресу, форсованому розвитку передовсім наукомістких виробництв, істотному підвищенні техніко-організаційного рівня та соціально-економічної ефективності виробництва на підприємствах різних галузей народного господарства;
● докорінне поліпшення всієї організації робіт та економічного її обґрунтування на всіх стадіях відтворювального процесу (проектування — виробництво — розподіл — запровадження — експлуатація нової техніки);
● дотримання кожним підприємством власної стратегії технічного, організаційного та економічного розвитку; переорієнтація інвестиційної політики на максимальне технічне переозброєння й реконструкцію діючих виробничих об’єктів; різке збільшення масштабів вилучення з виробництва технічно застарілих і економічно малоефективних машин та устаткування, перехід від практики одиничної заміни спрацьованих знарядь праці до систематичного комплексного оновлення техніко-технологічної бази взаємозв’язаних виробничих ланок підприємств;
● створення ринкового економічного механізму країни, спроможного забезпечити постійну зацікавленість усіх ланок управління виробництвом у здійсненні найбільш ефективних відтворювальних процесів і сприйнятті науково-технічних та організаційних новацій (нововведень).
Практична реалізація перелічених головних напрямків інтенсифікації відтворювальних процесів потребує не лише активної інженерно-виробничої діяльності самих підприємств, а й мобілізації великих власних фінансових коштів. У повному обсязі вона можлива за умови передовсім постійної державної підтримки, безпосередньої участі багатьох інститутів ринкової інфраструктури та іноземного капіталу.
Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей того чи того підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого, — від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, усю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо ліпшого використання основних фондів підприємства можна умовно поділити на дві групи:
1) збільшення екстенсивного завантаження;
2) підвищення інтенсивного навантаження.
Однак треба на двох важливих обставинах. По-перше, якщо екстенсивне завантаження машин та устаткування обмежується тільки календарним фондом часу, то можливості підвищення інтенсивного навантаження устаткування, його продуктивності не є такими широкими і залежать передовсім від інженерних рішень, покладених в основу конструкцій цього устаткування. По-друге, здійснення заходів екстенсивного напрямку, як правило, не потребує капітальних витрат, а підвищення рівня інтенсивного використання виробничого апарату зв’язане зі значними інвестиціями; проте останні порівняно швидко окупаються за рахунок одержаного внаслідок інтенсифікації додаткового економічного ефекту.[9, c.123]
Великим резервом збільшення продуктивної роботи виробничого устаткування є максимально можливе скорочення його простоїв. На підприємствах з дискретним виробництвом кількість не використовуваного протягом доби устаткування нерідко досягає 15—20% загального його парку, а внутрізмінні простої становлять 10—15% робочого часу. Це спричиняється: неузгодженістю пропускної спро можності окремих цехів і дільниць; незадовільною організацією технічно-профілактичного обслуговування та ремонту устаткування; браком робітників тих чи тих професій; перебоями в забезпеченні робочих місць матеріалами, електроенергією, комплектуючими виробами, оснащенням, пристроями, підйомно-транспортними засобами тощо.
Для підприємств ряду галузей індустрії і передовсім машинобудування надзвичайної гостроти набула проблема підвищення коефіцієнта змінності роботи виробничого устаткування. В Україні цей показник нині є невиправдано низьким і свідчить про наявність достатньо великих резервів ліпшого використання знарядь праці. Якщо довести реальну змінність роботи металообробного устаткування до раціонального рівня (1,7—1,8), то можна буде збільшити випуск машинобудівної продукції більше ніж на 30%.[10, c. 265]
Значному поліпшенню екстенсивного завантаження засобів праці сприяє зниження частки недіючого устаткування, яка на промислових підприємствах України є дуже значною (кілька десятків тисяч одиниць), а також виведення з експлуатації зайвого й неефективного використовуваного устаткування та організація завдяки цьому повноцінної двозмінної роботи. За існуючими розрахунками, здійснення таких заходів дало б можливість підвищити фондовіддачу на підприємствах різних галузей промисловості та народного господарства на 10—15 і більше відсотків.
Вирішальне значення для підвищення рівня інтенсивного використання основних фондів має своєчасна заміна та модернізація фізично спрацьованого й технічно застарілого устаткування. Для підтримування порівняно високого технічного рівня виробництва на підприємствах треба щорічно замінювати 4—6% і модернізувати 6—8% діючого парку машин, устаткування та інших видів знарядь праці.
До важливих факторів, що зумовлюють зростання продуктивності устаткування за одиницю часу, належать також запровадження нових технологій, інтенсифікація виробничих процесів. Підприємствам різних галузей властиві специфічні способи інтенсифікації технологій виготовлення продукції, виконання робіт або надання виробничих послуг (застосування, наприклад, киснево-конвертерного методу виплавляння сталі в чорній металургії; використання різних каталізаторів, високих температур і тиску — у хімічній промисловості; обробка металу тиском, точні методи литва — у машинобудуванні тощо). Широке використання природного газу та кисню разом зі збільшенням температури дуття й тиску під колошником домни забезпечує зростання виробництва чавуну майже на третину.[5, c. 142]
Значного підвищення інтенсивного навантаження устаткування на підприємствах можна досягти завдяки застосуванню прогресивних форм і методів організації виробництва (концентрації, спеціалізації, кооперування та комбінування; гнучких, потокових і роторно-конвеєрних ліній), що уможливлюють використання високопродуктивного автоматизованого устаткування. За свідченням спеціальних досліджень, на підприємствах машинобудування виготовлення конструктивно й технологічно однорідних деталей на потокових лініях забезпечує підвищення навантаження устаткування на 20—30%.
Досить істотні резерви ліпшого екстенсивного та інтенсивного використання основних фондів і виробничих потужностей можна реалізувати з допомогою освоєння у стислі строки проектних потужностей, уведення в дію нових технологічних агрегатів, ліній, устаткування. За даними вибіркового обстеження кількасот підприємств різних галузей промисловості та будівництва, середній фактичний період освоєння виробничих потужностей становить 5—6 років. Проте технічно та економічно обґрунтовані розрахунки свідчать про реальну можливість досягнення проектних показників нових потужностей і виробничих об’єктів на підприємствах добувної промисловості за півтора-два роки, а обробної — за один рік і навіть швидше.[1]
За умов ринкової економіки система господарювання в цілому повинна передбачати достатні економічні стимули для забезпечення ефективного використання основних фондів, усього майна підприємств. Дійова система таких колективних та індивідуальних економічних стимулів на підприємствах різних галузей народного господарства України поки що перебувають тільки на стадії становлення й розвитку. Швидкому її запровадженню сприятимуть: реалізація програми роздержавлення та приватизації власності; широке акціонування підприємств, система їхнього оподаткування; побудова механізму оплати праці залежно від кінцевих результатів виробництва; більш гнучка амортизаційна та інвестиційна політика; державна підтримка великих інвестиційних проектів, підприємницької та зовнішньоекономічної діяльності тощо.
РОЗДІЛ 2.ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ СТАНУ, РУХУ І ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА РЕЗУЛЬТАТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Варіант № 24
2.1 Визначення річних витрат на виробництво і реалізацію продукції підприємства
Таблиця 1
№
Вихідні дані
1
Проектна потужність підприємства, тис.шт.
521,362
2
Обсяг виробництва (реалізації), тис. шт.
505,876
3
Відпускна ціна одиниці виробленої продукції, грн.
23,7452
4
Балансова вартість ОВФ, тис.грн. всього в т.ч.
6401,08648
5
Будівлі, споруди
2461,96428
6
Передавальні пристрої
541,59704
7
Машини та обладнання
1551,07776
8
Транспортні засоби
1600,32324
9
Інструмент та інвентар
123,06208
10
ЕОМ
123,06208
11
Залишкова вартість ОВФ, тис.грн.
4160,77848
12
Питома вага активної частини ОВФ, %
56,782
13
Вартість ОВФ, що використовувалися в 2-й і 3-й змінах, тис.грн.
2560,450904
14
Чисельність робітників, чол.
454,256
15
Середньодобова потреба в оборотних коштах, грн.
3,437892
16
Середньорічний залишок оборотних коштів, тис. грн.
1527,952
17
Зменшення тривалості одного обороту, днів
9,2916
18
Норматив заробітної плати на одиницю продукції,грн/грн
0,10324
19
Корисний фонд часу роботи ОВФ, днів
20
за планом
273,586
21
фактично
227,128
22
Питома вага нормованих оборотних коштів, %
77,43
2.1.1. Річна потреба в оборотних коштах підприємства визначається за формулою:
де – річна потреба в оборотних коштах;
– середньодобова витрата оборотних коштів;
– тривалість періоду, діб (360).
Тоді ОКр=3,437892×360=1237,64 тис.грн.
Це означає, що на протязі 360 днів для фірми (організації) потрібно оборотних коштів на суму 1237,64 тис.грн.
2.1.2. Визначення повної собівартості продукції.
де – виробничі витрати, грн.;
– невиробничі витрати, грн.(умовно вони становлять 5% від суми виробничих витрат).
де – відповідно - прямі та непрямі витрати, грн.
де – вартість матеріальних витрат (умовно становлять 50% від річної потреби оборотних коштів);
–витрати на оплату праці;
– амортизаційні відрахування;
− вартість ремонтних робіт;
– відрахування на соціальні заходи (у % від витрат на оплату праці);
− інші виробничі витрати.
де О – обсяг виробництва продукції, тис. грн.;
- норматив заробітної плати на одиницю продукції.
де Бві – балансова вартість ОВФ і – ї групи, тис. грн.;
а – норми амортизаційних відрахувань(для нематеріальних активів термін корисного використання становить 3 роки), %
де – коефіцієнт, який враховує витрати на технічне обслуговування та ремонт (умовно 35% від величини амортизаційних відрахувань).
де – коефіцієнт витрат на соціальні заходи
де –коефіцієнт, який враховує розмір інших витрат (умовно 20%);
де – коефіцієнт непрямих витрат (становить умовно 50% від прямих витрат).
Отож розраховуємо витрати на оплату праці:
Соп=505,876×0,10324×23,7452=1240,13тис.грн.
Витрати на оплату праці характеризуються нормою заробітної плати на одиницю продукції. Обсяг виготовленої продукції виражається в гривнях. Це означає, що кількість виготовленої (реалізованої) продукції потрібно виразити в грошовому виразі, а потім знаходити, яка сума потрібна для оплати праці.
Амортизаційні відрахування:
Сам== 1356,05 тис.грн.
Амортизаційні відрахування − це процес поступового перенесення вартості основних фондів на новостворену продукцію з метою її повного відшкрдування. Для розрахунку амортизаційних відрахувань в бухгалтерському обліку використовується укрупнена класифікаціяосновних фондів. Виходячи з наведених даних – будівлі і споруди, передавальні пристрої підпадають під першу групу (8%), транспортні засоби в другу (40%), машини та обладнання, інструменти та інвентар – третя (24%), ЕОМ – четверта (60%).
Обчислюємо вартість ремонтних робіт:
Срем=1356,05×35%=474,62 тис.грн.
Відрахування на соціальні заходи :
Ссоц=1240,13 ×36%=446,45 тис.грн.
Вартість матеріальних витрат:
Смв=1237,64×50%=618,82 тис.грн.
Інші виробничі витрати:
Сін=(618,82 +1240,13+1356,05+474,62+446,45) ×20%=827,21 тис.грн.
Прямі витрати:
Спр=618,82 +1240,13+1356,05+474,62+446,45+827,21=4963,27тис.грн.
Непрямі витрати:
Снпр=50%×4963,27=2481,64тис.грн.
Отож, виробничі витрати становлять:
Св=4963,27+2481,64 =7444,91 тис.грн.
Визначаємо невиробничі витрати, які складають 5% від виробничих:
Снв=7444,91×5%=372,25тис.грн.
Кошторис витрат 372,25+7444,91=7817,15
Таблиця 2
Кошторис витрат на виробництво та реалізацію продукції
Елементи витрат
Значення, тис. грн.
Прямі витрати на виробництво, в тому числі:
- матеріальні витрати
- витрати на оплату праці
- відрахування на соціальні заходи
- амортизація
- інші витрати
618,82
1240,13
446,45
1356,05
827,21
Непрямі витрати на виробництво
2481,64
Прямі витрати на виробництво
4963,27
Невиробничі витрати
372,25
Виробнича собівартість виготовленої продукції
7444,91
Повна собівартість
7817,15
2.1.3. Визначаємо собівартість одиниці продукції
;
де С – повна собівартість виготовленої продукції, тис. грн.;
О – обсяг виробництва продукції, тис. шт.
Сод=7817,15тис.грн./505,876 тис. шт.= 15,45 грн./шт.
Таким чином, на основі попередніх обчислень знайдено, що річна потреба в оборотних коштах підприємства становила 1237,64тис.грн. Матеріальні витрати на виробництво продукції (вартість сировини, матеріалів, покупних матеріалів, робіт і послуг та ін.) становили 618,82 тис.грн.; витрати на оплату праці − 1240,13 тис.грн. Відрахування на соціальні заходи включаютьвідрахування завстановленими нормами на державне соціальне страхування (1,5%), пенсійний фонд (33,2%), фонд зайнятості населення (1,3%) − вони становлять 446,45 тис.грн. Сума амортизаційних відрахувань на повне відновлення основних фондів виходячи із їх балансової вартості і затверджених податковим законодавством норм амортизаційних відрахувань становить 1356,05 тис.грн., що складає приблизно сьому частину їхзагальної балансової вартості. Інші витрати підприємства, до яких відносяться витрати на сертифікацію і збут продукції, витрати на відрядження та інше, складають 827,21 тис.грн. Прямі та непрямі витрати становлять відповідно 4963,27 та 2481,64 тис.грн. Виробничі витрати − 7444,91 тис.грн., невиробничі витрати складають 5% виробничих витрат і становлять 372,25 тис.грн.
Собівартість за своєю економічною природою виражає поточні витрати на виробництво продукції, а відповідно характеризує ефективність виробництва. В нашому випадку повна собівартість становить 7817,15 тис.грн., а одиниці продукції − 15,45 грн.
2.2. Визначення показників ефективності виробництва
2.2.1. Доход (виручка) від реалізації готової продукції
Гр
де – відпускна ціна одиниці продукції;
О – обсяг реалізації продукції, шт.
ГрВ=23,7452×505,876=12012,13 тис.грн.
Грошова виручка характеризує завершення кругообігу засобів підприємства, а її одержання означає, що продукція не тільки вироблена, але й одержана замовником і оплачена ним. Отже за відвантажену продукцію поступило 12012,13 тис.грн.
2.2.2. Чистий доход (чиста виручка) від реалізації продукції
де ПДВ – нарахування податку на додану вартість (20%)
12012,13−2002,02=10010,11 тис.грн.
Отже, чистий дохід – це дохід за мінусом ПДВ і він складає 10010,11 тис.грн.
2.2.3. Валовий прибуток підприємства
де Св – виробнича собівартість реалізованої продукції
Пвал=10010,11−7444,91=2565,20 тис.грн.
Таким чином, валовий прибуток включає власне прибуток і так звані невиробничі(адміністративні, комерційні) витрати.
2.2.4. Прибуток до оподаткування (прибуток від звичайної діяльності)
де СНВ – невиробничі витрати (адміністративні витрати, витрати на збут, інші операційні витрати, фінансові витрати)
Поп=2565,20 −372,25=2192,95 тис.грн.
Операційний прибуток часто називають чистим прибутком, він дорівнює валютному прибутку за мінусом невиробничих витрат, тобто 2192,95 тис.грн.
2.2.5. Чистий прибуток (прибуток після оподаткування)
де Податок – податок на прибуток (25%)
Пч=2192,95 −2192,95 ×0,25=1644,71 тис.грн.
Таким чином , 1644,71 тис.грн. залишається в розпоряджені підприємства.
2.2.6. Рентабельність продукції
де Св – виробнича собівартість реалізованої продукції
Рп=%
Рентабельність продукції характеризує ефективність витрат на її виробництво і збут. Як видно, цей показник низький і потрібно підвищувати ефективність роботи підприємства.
2.2.7. Рентабельність виробництва (рентабельність виробничих фондів)
де − середньорічна вартість основних виробничих фондів підприємства;
− річна вартість нормованих оборотних коштів
РВФ=
Цей показник характеризує ефективність витрат, що акумулюються у
07.11.2012 04:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора