Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Фінансові резерви та їх значення в розвитку економіки
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО НАУКИ ТА ОСВІТИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра фінансів та природокористування
Курсова робота з дисципліни «Фінанси»
на тему «Фінансові резерви та їх значення в розвитку економіки»
Зміст
Вступ
1. Поняття фінансових ресурсів та їх класифікація
2. Фінансові резерви 3. Управління золотовалютними резервами центральним банком 1.3. Практика управління золотовалютними резервами Національного банку України 2. Роль фінансових резервів у розвитку секторів української економіки 2.1. Резерви комерційних банків як запорука їх фінансової стійкості та надійності 2.2. Формування фінансових резервів на зняття з експлуатації ядерних блоків АЕС 2.3. Фінансове резервування на промислових підприємствах 37
Вступ
1. Поняття фінансових ресурсів
В процесi розподiлу валового нацiонального продукту у пiдприємств, органiзацiй, держави формуються доходи i грошовi нагромадження, якi називаються фiнансовими ресурсами. В залежностi вiд рiвня, на якому проходить формування i використання фiнансових ресурсiв, їх подiляють (так як i всi фонди грошових коштiв) на:
— централiзованi — які утворюються на рівні держави, окремих адміністративно-територіальних одиниць, об'єднань, міністерств;
— децентралiзованi — створюються окремими суб'єктами господарювання.
Разом з тим, виділяється певна класифікація фінансових ресурсів, яка наведена в табл.1.1.
Таблиця 1.1.
Види та класифікація фінансових ресурсів
Обсяг фiнансових ресурсiв залежить вiд ступеня розвитку економiки країни, методiв господарювання.
Найважливiшi елементи фiнансових ресурсiв та чинники, що впливають на їх розмiр, наведенi в табл.1.2.
Таблиця 1.2.
Фінансові ресурси та чинники їх росту
Елементи фінансових ресурсів
Чинники росту
Прибуток
Обсяг реалізованої продукції, робіт, послуг; рівень цін і затрат.
Амортизаційні відрахування
Вартість основних фондів, їх структура, норми амортизаційних відрахувань.
Відрахування на соціальні цілі
Розмір фонду оплати праці. Тарифи відрахувань на соціальні цілі.
Податок на додану вартість, акцизний збір
Обсяги реалізованої продукціі, робіт, послуг, ставки податків, пільги.
Податок на прибуток
Розмір прибутку, ставки оподаткування, пільги.
Ресурсні платежі в бюджет
Обсяг земельних, лісових, водних та інших ресурсів, що залучаються в господарський оборот, ставки податків, пільги.
Доходи від зовнішньоекономічної діяльності
Обсяг зовнішньоторгового обороту, рівень цін і мита.
Резервні фонди
Утворюються згідно законодавства.
Доходи від зовнішніх та внутрішніх позик
Умови проведення позик, наявність тимчасово вільних коштів.
Головним джерелом фiнансових ресурсiв є нацiональний дохід, тобто заново створена в суспiльствi вартiсть.
Напрями використання фiнансових ресурсiв держави:
— значна частина загальнодержавних коштів спрямовується на розвиток народного господарства, будівництво нових підприємств, структурну перебудова галузей, перш за все тих, які потребують оновлення виробничої бази;
— за рахунок централізованих фінансових ресурсів утримується розгалужена сітка соціальнокультурних установ: лікувальних, освітніх, культурних, спортивних і т.п. закладів. Держава фінансує дані організації і установи поскільки вони не мають достатніх доходів і у своїй більшості надають послуги, виконують роботи безкоштовно або за символічну плату. Отже соціально-культурна сфера, яка знаходиться на бюджетному фінансуванні, існує за рахунок перерозподілу коштів, який здійснюється за допомогою бюджету, податків, дотацій, субвенцій;
— достатньо великі за обсягами державні кошти спрямовуються на соцiальний захист населення, виплату пенсій, допомог у випадках втрати працездатності, інвалідності, при догляді за хворою дитиною, при вагітності та пологах, допомог малозабезпеченим верствам населення, багатодітним сім'ям, дітям-сиротам тощо. Важливість використання загальнодержавних коштів на вказані потреби значно зростає в сучасних умовах перехідної економіки;
— фінансування міжнародної дiяльності передбачає утримання представництв, консульств за кордоном, участь в роботі міжнародних організацій, фондів, союзів тощо, здійснення міжнародного співробітництва, підтримка міжнародних культурних, наукових та інформаційних зв'язків;
— видатки держави по охороні навколишнього середовища включають затрати, пов'язані з раціональним використанням водних, лісових, земельних, мінеральних та інших видів ресурсів. Такі витрати слід розглядати як обов'язкову умову для повноцінного функціонування сучасного індустріального суспільства;
— створення матеріальних та фінансових резервiв, необхідних для забезпечення безперервного процесу суспільного відтворення;
— видатки пов'язані із управлінням країною, утримання загальнодержавних органів законодавчої, виконавчої і судової влади, апарату Президента України, фінансових, фіскальних, митних та інших органів;
— оборона країни, утримання Збройних сил, закупівля озброєння та військової техніки, мобілізаційна підготовка галузей народного господарства та iн.
Напрями використання фiнансових ресурсiв пiдприємств, органiзацiй i установ:
— розширене вiдтворення i розвиток пiдприємств: придбання обладнання та інвентаря, капітальне будівництво, ремонт основних фондів, здійснення реконструкції, оновлення виробництва, автоматизація, механізація виробничих процесів тощо;
— вирiшення соцiальних проблем трудового колективу: утримання соціально--культурних об'єктів (баз відпочинку, будинків культури, дитячих садків, профілакторіїв), будівництво житла;
— матерiальне стимулювання працюючих за досягнення кращих індивідуальних та колективних результатів: премії, персональні надбавки, компенсації;
— створення фiнансових резервiв, необхідних для забезпечення безперервного виробничого процесу на підприємствах.
Актуальним питанням вдосконалення фінансових відносин є питання про встановлення рацiонального спiввiдношення мiж централiзованими i децентралiзованими фiнансовими ресурсами. Високий рiвень податкiв та iнших обов'язкових внескiв приводить до зростання фiнансових ресурсiв держави i зменшення, вiдповiдно, фiнансових ресурсiв пiдприємств, що негативно вiдображається на результатах їхньої дiяльностi, пiдриває матерiальну зацiкавленiсть у досягненнi кращих показникiв, а також сприяє вiдтоку коштiв у тiньовий бiзнес.
В сучасних умовах дефiциту фiнансових ресурсiв як на державному рiвнi, так i на рiвнi пiдприємств важливим є пошук нових видiв доходiв (проведення прискореної амортизацiї, випуск цiнних паперiв, приватизацiя, здача майна в оренду та iн).
2. Фінансові резерви
Одним з елементiв фiнансових ресурсiв є фiнансовi резерви — це особлива група фондів грошових коштів, в яких нагромаджуються кошти, що на деякий час вилучаються з обороту, а використовуються у випадках збоїв у процесi суспільного виробництва.
Фiнансовi резерви створюються у грошовiй формi i виступають необхiдною умовою стабiльного i збалансованого розвитку. Важливою є проблема наукового обгрунтування розмiрiв таких фондiв. Тому що необгрунтоване збiльшення чи зменшення фiнансових резервiв веде за собою негативнi наслiдки: значне вiдволiкання коштiв i сповiльнення їх обороту або нестачу коштiв при необхiдностi фiнансування непередбачених потреб.
Фiнансовi резерви мають всi риси, якi притаманнi фондам грошових коштiв. В залежності від рівня, на якому проходить їх формування, вони подiляються на 2 групи:
1) централiзованi;
2) децентралiзованi.
Багаторiчна практика довела доцiльнiсть створення фінансових резервів як на рiвнi держави, галузей, об'єднань, так i на первинних рiвнях господарювання.
Формування фінансових резервів може відбуватися наступними методами:
1) бюджетний — який передбачає створення у складi кожного бюджету резервiв, одним з видiв яких є оборотна касова готiвка;
2) галузевий — передбачає створення за рахунок вiдрахувань з прибутку пiдприємств фінансових резервiв на рівні певної галузі. Широко використовувався даний метод у командно-адміністративній системі господарювання, в ринковій економіці госпрозрахунковий — формування фiнансових резервiв пiдприємств, органiзацiй, установ;
3) страховий — утворення фондiв страхових органiзацiй.
Страхові (резервні) фонди призначені для фінансування робіт пов'язаних із ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій, в результаті яких порушуються нормальні умови життя і діяльності людей на певній території або окремо визначеному об'єкті. Надзвичайні ситуації спричинюються аваріями, катастрофами, стихійним лихом або іншими небезпечними подіями, які призводять до загибелі людей та значних матеріальних втрат.
Надзвичайні ситуації можуть бути: техногенного, природного, соціальнополітичного та воєнного характеру. До надзвичайних ситуацій техногенного характеру відносяться транспортні аварії (катастрофи), пожежі, неспровоковані вибухи чи їх загроза, аварії з викидом (загрозою викиду) небезпечних речовин, раптове руйнування споруд та будівель, аварії на інженерних мережах і спорудах життєзабезпечення, гідродинамічні аварії на греблях, дамбах тощо.
Відповідно до територіального поширення, обсягів заподіяних або очікуваних економічних збитків, кількості людей, які загинули надзвичайні ситуації можуть виникати на рівнях: загальнодержавному, регіональному, місцевому та об'єктовому. Виділення 4-х рівнів надзвичайних ситуацій має значення для визначення джерела фінансування робіт, пов'язаних із подоланням наслідків таких подій. Звичайно, що при недостатності коштів децентралізованих фінансових резервів допомога може бути надана із централізованих фондів.
Одним з видів бюджетних резервів є Резервний фонд Кабінету Міністрів України. Він формується з метою фінансування невідкладних витрат у народному господарстві, соціальнокультурних та інших заходів, які не могли бути передбаченими під час затвердження Державного бюджету на відповідний рік. Цей фонд створюється в розмірі до двох відсотків обсягу видатків державного бюджету і входить до складу видатків Державного бюджету України.
Головними напрямками витрачання коштів цього фонду є:
— фінансування витрат, пов'язаних з надзвичайними ситуаціями;
— фінансування робіт по ліквідації наслідків стихійних явищ та аварій;
— непередбачені витрати, пов'язані з введенням законів;
—фінансування інших заходів, не передбачених і які не могли бути передбачені під час затвердження Державного бюджету України, з визначенням при цьому розміру коштів, який не може перевищувати 20 відсотків загального обсягу резервного фонду.
Кошти резервного фонду можуть використовуватися лише в необхідних межах за цільовим призначенням на фінансування заходів, передбачуваних постановами Кабінету Міністрів України. Залишок невикористаних коштів резервного фонду в кінці року, в якому їх виділено, підлягає поверненню до Державного бюджету України.
Одночасно встановлена вимога, що кошти резервного фонду Кабінету Міністрів України не можуть використовуватися:
1) на погашення боргів, у тому числі пов'язаних з гарантіями чи іншими видами забезпечення, наданими Кабінетом Міністрів України;
2) для збільшення сум по статтях видатків, передбачених у державному бюджеті.
Кабінет Міністрів України щомісяця подає докладні письмові звіти Верховній Раді України про витрати з резервного фонду з обгрунтуванням їх необхідності, економічності та ефективності, а також про досягнення фактичних результатів за підсумками використання коштів фонду. На постійну Комісію Верховної Ради України з питань бюджету покладено контрольні функції за використанням Кабінетом Міністрів України коштів резервного фонду.
Контроль за цільовим і своєчасним використанням міністерствами, відомствами, іншими органами державної виконавчої влади коштів резервного фонду здійснює Міністерство фінансів України.
3. Формування та управління золотовалютними резервами Національного банку України
Одним із головних завдань державного валютного регулювання є управління золотовалютними резервами.
Термін «золотовалютнірезерви» означає запаси резервних акти вів, які можуть використовуватися для здійснення міжнародних розрахунків країни, виплат за борговими зобов'язаннями як перед урядовими установами, так і комерційними та фінансовими струк турами інших держав та міжнародних фінансових організацій.
Міжнародні валютні резерви перебувають у власності та роз порядженні державних фінансових установ, до яких належать цент ральні банки, міністерства фінансів (казначейства), валютні управ ління, стабілізаційні валютні фонди.
Сучасні золотовалютні резерви складаються з чотирьох основних компонентів:
- золотого запасу;
вільно конвертованої валюти;
ре зервної позиції;
«спеціальних прав запозичення».
Під час оцінки вартості золотих резервів більшість країн орієнтується на ринкову ціну золо та. У зв'язку з постійними коливаннями цієї ціни урядам країн нео бхідно періодично переоцінювати свої золоті запаси.
Основу золотовалютних резервів будь-якої країни сьогодні ста новлять запаси іноземних вільно конвертованих валют (ВКВ). Вони виступають у формі:
1) залишків на кореспондентських та поточних рахунках у закордонних банках, а також короткострокових банківських депо зитів;
2) ринкових ліквідних фінансових інструментів — казна чейських векселів, короткострокових та довгострокових урядових цінних паперів;
3) різноманітних боргових документів, які не обертають ся на ринку та які є результатом офіційних операцій даної країни з центральними банками та урядовими організаціями інших країн.
Валютний резерв Національного банку України формується го ловно за рахунок таких джерел:
1) коштів, які він отримував від обов'язкового продажу йому ча стини виторгу українських експортерів;
2) операцій на внутрішньому валютному ринку;
3) кредитних коштів, які Національний банк та уряд України отримують від Міжнародного валютного фонду, Світового банку,Європейського банку реконструкції та розвитку, інших міжнарод них валютно-фінансових організацій, а також іноземних держав;
4) доходів, які є результатом його операцій з власними коштами на зовнішньому ринку.
Валютні ресурси Міністерства фінансів України складаються з:
1) надходжень від централізованого експорту;
2) мита в іноземній валюті;
3) сум, які отримуються за іноземними кредитами.
Офіційні валютні резерви України почали поповнюватися за ра хунок золота, яке накопичується та видобувається в Україні. Обсяги видобутку на сьогодні незначні, але в перспективі нові методи гос подарювання (акціонування компанії «Укрзолото») та сучасні тех нології видобування золота дадуть змогу збільшити його запаси як резервної валюти.
Державна скарбниця Національного банку України є окремим структурним підрозділом центрального апарату Національного бан ку України. Її призначення — створювати і зберігати запаси дорого цінних металів та інших коштовностей, проводити з ними відповідні операції з метою забезпечення нагромадження золотовалютних ре зервів, які зараховуються на баланс Національного банку України.
Державна скарбниця діє на підставі Положення про Державну скарбницю Національного банку України від 20 червня 1994 р., має свій окремий баланс, що є складовою балансу Національного банку України.
Свою діяльність Державна скарбниця здійснює за рахунок кошторису Національного банку України.
Основними функціями та завданнями Державної скарбниці є:
1) накопичення, облік і зберігання резервних запасів коштовних металів та каменів, інших коштовностей з метою забезпечення на громадження золотовалютних резервів України і забезпечення дер жавної таємниці про їхні запаси;
2) купівля і продаж (монетарних) коштовних металів і каменів та виробів із них, інших коштовностей як на території України, так і за її межами за рішенням Національного банку України;
3) здійснення за рішенням Правління Національного банку України операцій щодо розміщення коштовних металів на рахунки і вклади в іноземних банках та проведення інших операцій з коштов ними металами відповідно до міжнародної банківської практики;
4) підготовка пропозицій Національному банку України про на дання комерційним банкам ліцензій на здійснення операцій з кош товними металами та каменями;
5) у межах виділених Національним банком України коштів здійснення розрахунків з підприємствами, установами, організація ми за придбані або реалізовані коштовні метали, камені тощо;
6) передача заводам для афінажу і переробка брухту коштовних металів і забезпечення повернення до Державної скарбниці зливків цих металів після афінажу;
7) розроблення проектів закупівельних та відпускних цін на коштовні метали та камені.
4. Резерви комерційних банків як запорука їх фінансової стійкості та надійності
У діяльності комерційних банків використовуються такі терміни як «резерв», «резерви», причому часто лексичне навантаження цього терміна абсолютно різне. Резерви можуть бути як фондами, кредитними ресурсами банку, так і просто сумою на контрактивному рахунку, що не має фондового вираження.
Отже, потрібно розібратися, які саме види і типи резервів використовуються зараз у роботі комерційних банків України. Це резерви: статутний, обов'язковий страхування вкладів фізичних осіб та компенсації втрат від активних операцій, які у свою чергу поділяється на резерви: під кредитні операції, під операції з цінними паперами, під дебіторську заборгованість та резерв подальших витрат і платежів.
Обов'язкові резерви банку - це кошти комерційного банку, що зберігаються в центральному банку відповідно до нормативів, передбачених чинним законодавством, для забезпечення деяких своїх операцій. При визначенні суми резервів цього виду вирішальне значення має норма обов'язкових резервів, тобто встановлене законом чи рішенням центрального банку процентне відношення суми обов'язкових резервів, що утворюються за окремими статтями банківських пасивів, до суми грошових зобов'язань за цими статтями.
Обов'язкові резерви можуть одночасно виступати як інструмент грошово-кредитної політики, так і інструментом підтримання ліквідності комерційних банків. Сутність їх як інструменту грошово-кредитної політики проявляється в тому, що вони зв'язують залучені кошти банку і дозволяють йому використовувати як ресурси для здійснення активних банківських операцій тільки певну частину сукупних банківських ресурсів. З кожної залученої гривні банк може використовувати UAH - 1 - №, де № - норма резервування. Чим меншою є норма обов'язкових резервів, тим з більшою силою може працювати кредитний мультиплікатор, і навпаки - чим вищою є норма резервування, тим більше грошової маси зв'язується на рахунках банку.
Крім того, обов'язкові резерви можуть виступати механізмом підтримки ліквідності банківської установи на мінімальному рівні і тому вважатися інструментом банківського нагляду. У деяких країнах замість норм обов'язкових резервів навіть використовується лише економічний норматив діяльності банку під назвою миттєва ліквідність.
Комерційні банки, що діють на території України, зобов'язані в своїй діяльності керуватися Положенням про порядок формування обов'язкових резервів для банків України, затверджене постановою Правління НБУ №244 від 27.06.2001р.
Це положення було розроблене відповідно до Законів України «Про Національний банк України» та «Про банки і банківську діяльність» з метою регулювання грошово-кредитним ринком для досягнення цілей з управління сукупною грошовою масою.
Зобов'язання дотримуватися нормативу обов'язкового резервування коштів у банків виникає з часу отримання банківської ліцензії. Банки несуть відповідальність за дотримання порядку формування обов'язкових резервів згідно з даним положенням. Зобов'язання банку щодо третьої особи не може бути підставою для звільнення його від дотримання нормативу обов'язкового резервування. Покриття суми обов'язкових резервів, що формуються банками, окремими видами банківських активів може здійснюватися у разі потреби регулювання грошово-кредитного ринку за окремими рішеннями правління Національного банку України. Проценти за залишками коштів обов'язкових резервів, що перебувають на кореспондентському рахунку банку або на окремому рахунку в Національному банку України, не нараховуються. Вимоги даного положення не поширюються на філії українських банків, що відкрили в установленому порядку та розміщені на території іншої держави. Про зміни нормативу та періоду формування обов'язкових резервів НБУ повідомляє банківській системі не пізніше ніж за 10 днів до роботи їх введення.
Статутні резерви - це резервний фонд акціонерного товариства, зафіксований його статутом. Тобто при створенні акціонерного товариства в його установчих документах та статуті фіксується розмір резервного фонду, завжди як певний відсоток статутного фонду, та розмір щорічних відрахувань на його поповнення.
Статутні резерви банку - це частина його капіталу, сформована за рахунок прибутку, що залишається в розпорядженні банківської установи, яка може використовуватися на покриття непередбачених збитків та проведення інших платежів, що згідно з вимогами законодавства повинні відбуватися за рахунок цього фонду. До переліку таких платежів відноситься, зокрема, виплата дивідендів за привілейованими акціями у разі недостатності прибутку минулих років. Резервні фонди поряд з статутним фондом та нерозподіленим прибутком установи становлять до суми основного капіталу.
Основна різниця міх ними полягає у ступені здатності банку використовувати кошти цих фондів для покриття витрат та збитків. Нерозподілений прибуток, що залишається в розпорядженні банку, може використовуватися практично без обмежень, тоді як кошти резервного фонду можуть бути використані тільки на чітко визначені цілі, а кошти статутного фонду - тільки при ліквідації СГД. Статутний резерв банку виступає додатковою гарантією для кредиторі та вкладників щодо відшкодування можливих збитків від банківської діяльності, а також власників привілейованих акцій щодо стабільності доходності таких цінних паперів. Резервний фонд виступає джерелом ресурсів банку на проведення активних операцій.
Слід окремо зазначити, що резервний фонд за умов нормального, розумного ведення банківської діяльності використовуватися практично не потрібен. Резервний фонд потрібно використовувати тільки для компенсації непередбачених збитків і постійно намагатися збільшувати його обсяг, оскільки наявність значного резервного фонду покращує значення економічних нормативів діяльності банку та виступає запорукою довіри до банку з боку його клієнтів.
Висновком з розгляду теорії та практики формування і використання статутного резерву може стати побажання до законотворців більш чітко визначатися із термінологією та напрямками використання резервів банку задля уникнення прикрих непорозумінь і можливості подвійного тлумачення норм законодавства.
Резерв компенсації втрат від активних операцій комерційних банків - це та сфера, яка на сьогодні ще не до кінця зрозуміла для багатьох співробітників банків. Причин такого становища кілька. Серед яких можна відмітити і складнощі механізму оподаткування витрат на формування таких резервів, і існування різних за економічною сутністю резервів (загального та спеціального), і відносна новизна самої концепції резервування для компенсації втрат, і суто термінологічна, оскільки всі ті резерви, що розглядалися вище, мали матеріальну форму та наповнення. Тому для спрощення викладу слід спочатку розглянути саму концепцію резервування, потім два види резерву - загальний спеціальний, - з теоретичної точки зору визначити під які саме активні операції створюється кожен із них.
База концепції резервування закладена в основних положеннях підготовки та подання фінансової звітності Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. І дану концепцію резервування можна сформулювати так: створення резервів на відшкодування збитків від активних операцій банківських установ - це віднесення на витрати банківської діяльності тієї суми збитків, яку комерційний банк має достатньо підстав вважати вже понесеними, в період безпосереднього виникнення таких підстав. Звідси можна зробити кілька висновків. По-перше резерв на фактично понесені збитки від активних операцій не може бути сформований, поки банк не отримає на те достатніх підстав, тобто, наприклад позичальник може виявитися неплатоспроможним на початку звітного кварталу, але в банку з'являться підстави для визнання таких збитків тільки в наступному кварталі, коли він отримає від позичальника звітність, на основі аналізу якої зможе зробити висновок про безнадійність кредиту. По-друге, оскільки всі види активних операцій банку вважаються нормальною діяльністю банківської установи, всі збитки, реально понесені внаслідок проведення таких операцій, у фінансовому обліку відносяться на витрати банку. Дуже важливо при цьому усвідомити, що ті збитки, щодо яких є тільки ймовірність виникнення, та ті збитки, реальну суму яких не можливо надійно та достовірно оцінити, не задовольняють вимог, що висуваються до елемента, і тому не можуть відноситися на витрати в фінансовому обліку. Натомість резерв під такі збитки формується за рахунок капіталу банку і фактично вказує на суму капіталу, яка тільки може бути втрачена у разі виникнення небажаної ситуації. Звідси випливає наявність двох різних за природою категорій резервів - спеціального та загального.
Резерв страхування вкладів фізичних осіб. За своєю економічною сутністю це кошти, отриманні комерційним банком від фізичних осіб і зарезервовані в ліквідній формі для забезпечення мінімізації ризику використання їх та можливості погашення вкладів.
Слід зазначити, що в світовій практиці є кілька варіантів страхування вкладів фізичних осіб. Їх можна згрупувати в дві основні категорії - централізовані та децентралізовані схеми страхування.
Централізовані схеми страхування передбачають створення міжбанківського фонду гарантування депозитів або фонду страхування, що формується за рахунок внесків комерційних банків, які ведуть роботу з вкладами фізичних осіб.
Вкладникам усіх без винятку банків - учасників фонду в разі погіршення становища банку гарантується повернення вкладу в межах певного ліміту. При цьому, якщо «потерпає» один банк, претензії його вкладників можуть бути задоволені за рахунок внесків інших банків (тобто спрацьовує схема солідарного страхування).
Децентралізована схема передбачає створення страхового резерву безпосередньо на рівні самого комерційного банку. Як правило, в такому разі резервуванню підлягає певний відсоток вкладів фізичних осіб, і у разі недостатності зарезервованих коштів виникає проблема із компенсацією решти вкладників.
Раніше в Україні діяла практика децентралізованого резервування в розмірі 11% від суми залучених вкладів фізичних осіб. Але зараз діє Закон України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб», яким передбачено використання централізованої схеми формування страхового фонду. Всі комерційні банки - учасники Фонду повинні будуть зробити первісний внесок у розмірі 1% від суми їхнього статутного фонду та щоквартально протягом року робити регулярні внески в розмірі 0,5% від суми залишків вкладів фізичних осіб станом на кінець минулого року. Таким чином, практика створення страхового фонду вкладів фізичних осіб в Україні виходить на світовий рівень.
Спеціальний резерв - це резерв, що створюється для відшкодування збитків, які вже понесено комерційним банком і сума яких піддається достовірній оцінці. З точки зору теорії бухгалтерського обліку, спеціальний резерв повинен відніматися від балансової вартості того активу, під який його створено, оскільки це так званий від'ємний актив. Спеціальний резерв не є зобов'язанням банку ні перед ким ні за які операції. Кошти, які спрямовуються на створення спеціального резерву, показується як витрати у звіті про прибутки та збитки, і у такий спосіб скоригують суму доходу та суму капіталу банку за звітний період.
Таким чином, ми підійшли до іншого дуже важливого аспекту концепції резервування під збитки від активних операцій, а саме: при списанні заборгованості за активними операціями банків за рахунок сформованих резервів немає потреби в тому, щоб такі резерви існували у вигляді реальних грошових коштів чи інших активів.
Фактично рух грошових коштів чи інших активів відбувся в момент здійснення активної операції. Звідси логічно витікає той факт, що спеціальний резерв на відшкодування збитків від активних операцій не можуть виступати ресурсами банків, оскільки не мають під собою реального поновлення. Цілком природним є також відсутність будь-яких вимог до форм та місця зберігання спеціального резерву, оскільки такий резерв не є активом банку.
Щодо практики формування спеціального резерву слід зазначити, що у світі є два підходи: індивідуальний та портфельний.
Індивідуальний підхід до резервування передбачає створення конкретного, спеціального резерву під кожний випадок навіть однотипних активних операцій. Тобто у разі наявності в банку, наприклад, 10 виданих кредитів: резерв буде формуватися під весь портфель одразу.
На відміну від спеціального, загальний резерв - це резерв під можливі збитки від активних операцій, які мають певну ймовірність виникнення, але суму яких неможливо оцінити достовірно.
Загальний резерв у світовій практиці завжди формується за рахунок нерозподіленого прибутку (прибутку після оподаткування) і обліковується як складова частина капіталу комерційного банку. В цьому полягає його спільність із резервним фондом. Але між ними є і певні значні відмінності, а саме:
– загальний резерв при визначені суми нормативного капіталу включається до додаткового капіталу, тоді як резервний фонд виключається до основного капіталу. Це продиктовано тим, що загальний резерв є менш постійним джерелом власних коштів банку, ніж статутний резерв;
– сума загального резерву завжди співвідноситься з обсягом певних активних операцій банку, тоді як сума статутного резерву завжди залежить від розміру статутного фонду банку і не враховує обсягів активних операцій.
Таким чином, нам лишилося тільки визначити, під які - загальний.
На сьогоднішній день практика створення банками України резервів концепції втрат від активних операцій регулюється кількома нормативними актами Національного банку України, а саме:
Положення "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" №279 від 06.07.2000р. та Інструкцією з бухгалтерського обліку операцій з цінними паперами установ комерційних банків №466 від 30.12.1997р., Положення "Про порядок формування і використання банками резерву для відшкодування можливих втрат від дебіторської заборгованості" №505 від 13.12.2002р.
Загальні резерви створюються на портфельній основі тільки під один вид активних операцій банку, а саме під так звані стандартні кредити. При цьому стандартними кредитами вважаються тільки кредити, видані позичальникам класу А, обслуговування боргу та відсотків за якими вважаються "добрим".
У свою чергу, до класу А відносяться ті показники, стосовно яких немає жодних сумнівів щодо своєчасності й повноти погашення позики та відсотків за нею. Тому резерв під такі кредити формується не за рахунок витрат, а за рахунок нерозподіленого прибутку банку. Слід також зазначити, що як правило, факти використання загального резерву для компенсації реальних збитків комерційного банку від кредитних операцій є досить малочисельним, оскільки у разі справжнього погіршення стану кредиту під нього формується за рахунок нього.
Незважаючи на це, інколи нормативними органами передбачається використання загального резерву для "покарання" банку за недотримання певних норм чи процедур. Таке "покарання" є досить серйозним, оскільки банку доведеться на цю частку значно скоротити суму свого капіталу, а потім віднайти можливість привести суму загального резерву до відповідного рівня за рахунок прибутку.
Спеціальні резерви формуються під усі активні операції, за якими банк достовірно може оцінити суму збитків. Зокрема, до таких операцій належать: нестандартні кредити, тобто кредити під контролем, субстандартні, сумнівні та безнадійні кредити.
Спеціальний резерв на інвестиції під нестандартні кредити та цінні папери в портфелі банку створюється за портфельним принципом, а під цінні папери в портфелі банку на продаж - за індивідуальним принципом.
Окремим випадком спеціального резерву можна вважати резерв, який створюється не опосередковано під активні операції, що вже відбулися, а апріорно під події господарського життя чи фінансові операції, що відбудуться в майбутньому, але суму яких уже зараз можна достовірно визначити. Це так званий резерв подальших витрат, платежів та збитків.
Особливістю саме такого резерву є те, що при його формуванні за рахунок резервів не відбувається реального руху грошових коштів; такий рух відбудеться тільки тоді, коли такі збитки будуть підтверджені юридично.
Як правило, такий резерв формується під так звані додаткові обставини, що виникають у зв'язку з проведенням основної діяльності, наприклад, під час слухання в Арбітражному суді справи, у якій банк виступає відповідальною стороною, коли сума можливих збитків саме в цей період дає можливість провести справді реальну оцінку стану банку. Такий резерв, як і будь який спеціальний резерв, не може виступати джерелом ресурсів для банку, хоча і обліковується в пасиві балансу.
Висновок
Список використаної літератури
Василенко О. Д. – Теорія фінансів: Підручник: - К.: НІОС. – 2001.- 416 с.
Ковальчук С. В. – Фінанси. Навчальний посібник. – Львів: «Новий світ
– 2000», 2006. – 568 с.
Петровська І. О. – Фінанси (з елементами статистики фінансів). Навчальний посібник . – К.: ЦУЛ. – 2002. – 300 с.
Романенко О. Р. – Фінанси: Підручник. – К.: - Центр навчальної літератури. – 2004. – 312 с.
Слав’юк Р. А. – Фінанси підприємств: Навчальний посібник. – К.: ЦУЛ. – 2002. – 460 с.
15.11.2012 03:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора