Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
🚀 Вийди на новий рівень крипто-торгівлі!
Easy Trade Bot — автоматизуй свій прибуток уже зараз!
Ми пропонуємо перелік перевірених прибуткових стратегій на такі пари як BTC, DOT, TRX, AAVE, ETH, LINK та інші. Ви можете підключити автоматичну торгівлю на своєму акаунті Binance або отримувати торгові рекомендації на email у режимі реального часу. Також можемо створити бота для обраної вами монети.
Всі результати торгів ботів доступні для перегляду у зручних таблицях на головній сторінці. Швидко, динамічно та прозоро!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2025
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
1. Роль фінансових резервів у розвитку економіки держави 7 1.1. Поняття фінансових ресурсів та їх класифікація 7 1.2. Управління золотовалютними резервами центральним банком 10 1.3. Практика управління золотовалютними резервами Національного банку України 14 2. Роль фінансових резервів у розвитку секторів української економіки 23 2.1. Резерви комерційних банків як запорука їх фінансової стійкості та надійності 23 2.2. Формування фінансових резервів на зняття з експлуатації ядерних блоків АЕС 33 2.3. Фінансове резервування на промислових підприємствах 37
Зміст
Вступ
1. Фінансові ресурси держави с.
a) Суть, склад і структура с.
b) Джерела фінансових ресурсів с.
c) Фінансові ресурси суб’єктів господарювання с.
d) Страхові фінансові резерви с.
2. Використання фінансових ресурсів в Україні с.
3. Висновки с.
4. Список використаної літератури с.
5. Додатки с.
Вступ
Вибрана мною тема “Формування та зміцнення доходної бази Державного бюджету”, являється дуже актуальною на сьогодняшній день, бо в умовах перехідної економіки і створення ринкового середовища бюджет залишається важливим інструментом управління і формування фінансової політики держави.
Побудова моделі економіки ринкового типу вимагає теоретичного переосмислення і практичного дослідження місця і ролі бюджету, його доходної частини, в економічній системі держави. Сьогодні все більшого значення набуває питання використання бюджету як найбільш дійового інструменту управління економіки, збалансованості його доходів і видатків, фінансового забезпечення діяльності органів виконавчої влади при здійсненні перед ними Констітуцією України функцій.
Значення бюджету посилюється ще й тим, що в умовах економіки перехідного типу держава змушена взяти на себе функцію перерозподілу своїх фінансових ресурсів через фінансову систему для забезпечення соціальних гарантій населення, фінансування соціально-культурної сфери , міждержавних економічних відносин.
Мобілізація фінансових ресурсів до бюджету стала однією з найважливіших проблем створення сприятливих економічних умов господарювання суб’єктів підприємницької діяльності.
В першому розділі, наряду з основопологаючими категоріями, освітлюється суть і значення державного бюджету, бюджетної системи України, їх становлення і розвиток.Розкривається питання про бюджет, як головної ланки фінансів. У процесі докорінного реформування економіки важливим є визначення того, що макроекономічна стабілізація не можлива без значної, глибокої перебудови державнтх фінансів у цілому і зокрема бюджету як центральної їх ланки.
Бюджет – це не тільки фінансовий план, у якому особлива увага приділяється механізмам платежів, обліку, й звітності, він одне з основних знарядь макроекономічної стабілізації й економічного зростання. Це зумовлює необхідність проведення комплексу заходів щодо забезпечення повного і своєчасного надходження до бюджету доходів і здійснення витрат, постійного аналізу доходів і витрат бюджету в плані їх впливу на економіку.
Основною умовою бездефіцитності бюджету є стійкість економіки і дотримання пропорцій між доходами і видатками. На- жаль, в Україні відсутні обидва ці чинники.
Другий розділ присвячений аналізу доходної бази Державного бюджету України.
В ній проводиться також аналіз податкових та неподаткових надходжень, викриваються недоїмки по цих надходженнях, при аналізі застосовується досвід країн з ринковою економікою та країн з перехідною економікою, по формуванню доходів бюджету.
Бюджетні відносини потребують державного регулювання. Воно досягається зокрема шляхом чіткої регламентації бюджетної діяльності, через впровадження виваженої податкової політики.
Шляхи зміцнення доходної бази Державного бюджету України, розкриваються у третьому розділі.У цьому розділі запропоновуються і розглядаються шляхи вдосконалення нормативно-правової бази, що регулює доходи Державного бюджету.
Особе місце у роботі виділяється використанню позик і кредитів, як доходного джерела державного бюджету.
В заключенні зроблені висновки, щодо формування дохідної бази Державного бюджету.
При написанні роботи були використані законодавчи та нормативні документи, по питанням формування та регулювання Державного бюджету, посібники та єкономічні періодичні видання.
1. Фінансові ресурси держави
1.1. Суть фінансових ресурсів
Термін «ресурси» походить від французького слова ressource – допоміжний засіб і означає грошові кошти, запаси, можливості, джерела засобів доходу.
Як економічна категорія фіскальні ресурси виражають відносини між державою та іншими учасниками суспільного відтворення з приводу податкового вилучення частки доходів економічних суб’єктів, їх трансформації у державні доходи і видатки та користування останніх державою при виконанні регулюючих функцій.
Починаючи свій рух у формі податків, фінансові ресурси надходять до зведеного бюджету держави, де, зливаючись з доходами з інших джерел, стають складовою бюджетних ресурсів і утворюють реальне економічне підґрунтя витратної частини бюджету. У подальшому вони трансформуються у державні видатки, у формі яких і повертаються у реальний економічний оборот [8].
Фінанси об'єднань, підприємств і галузей являють собою систему економічних взаємозв'язків, пов’язаних із кругообігом ресурсів, утворенням, використанням грошових прибутків, контролем за виробництвом, розподілом, використанням національного продукту.
Функціонування фінансово-кредитної системи безпосередньо залежить від ступеня використання товарно-грошових відносин у керуванні й організації господарських відносин. Подія, що сталася у минулому і стосувалася згортання товарно-грошових відносин (із 1920-1923р. до кінця 80-х початку 90-х років панували адміністративно-командні методи господарюваня) негативно позначилася на стані економіки. Незважаючи на спроби економічних реформ 1965-го,1979-го, 80-хроків, практично тільки зараз розроблються рішучі кроки, щоб вартісні категорії: гроші, ціна, фінанси, кредит почали активно впливати на розвиток економіки. На сучасному етапі гроші, фінанси поступово стають самостійним і вирішальним ресурсом виробництва. За матеріальним змістом фінанси - це цільові фонди грошових ресурсів, що у сукупності представляють собою фінансові ресурси підприємств.
Поряд з цим фінанси підприємства займають одне з головних місць у відтворювальному процесі, формуванні власних грошових фондів і ценралізованих фінансових ресурсів держави, тому вимагають постійного контролю і належної уваги з боку керуючих органів.
1.2. Державні фінансові ресурси
Фінансова система пронизує всю національну економічну систему, починаючи від домогосподарств, індивідуальних і партнерських підприємств, корпоративних підприємств і закінчуючи державою [4].
Фінансові ресурси, які існують у державі, накопичуються на трьох рівнях економічної системи. Фонди фінансових ресурсів накопичуються перш за все на мікрорівні, тобто у межах домашніх господарств. У цьому випадку джерелом їх формування можуть бути як ресурси сфери державних фінансів, так і ресурси підприємництва. Тобто фінансові ресурси на мікрорівні накопичуються як в результаті створення ВВП, так і в результаті їх перерозподілу. На цьому рівні фінансові ресурси мають вигляд накопичень, депозитів та вкладів у банківську систему.
На мезорівні фінансові ресурси накопичуються у суб΄єктів підприємницької діяльності і є безпосереднім результатом розподілу нового створеного ВВП. Фінансові ресурси підприємств мають форму фондів та капіталу підприємтсв.
На макрорівні фінансові ресурси держави є наслідком розподілу, перерозподілу та централізації ВВП і мають форму бюджетних та позабюджетних фондів фінансових ресурсів [2].
Державні фінанси складаються, по-перше, із власне державних фінансів (або федеральних фінансів, як їх часто називають у країнах із федеративним територіальним устроєм), по-друге, регіональних (обласних) фінансів, по-третє, місцевих (муніципальних) фінансів. Основою цих трьох видів державних фінансів є відповідні бюджети: державний, регіональний, місцевий, які являють собою грошовий фонд формування і використання грошових ресурсів відповідних рівнів управління державними структурами.
Основними джерелами формування грошових доходів держави є: податки (від доходу, благ і послуг, капіталу, землі, майна чи інших не рухомостей); різного роду збори (збори за візи, збори за різноманітні дозволи та підписи, ліцензійні збори і т. ін.); так звані неподаткові джерела (субидї, позички шляхом випуску і реалізації облігацій, доходів від лотереї і доходів від державної підприємницької діяльності тощо) [4].
За формами походження фінансові ресурси держави поділяють на ресурси накопичення (прибуток, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування) та ресурси вторинного розподілу та перерозподілу (прямі і непрямі податки, доходи від зовнішньоекономічної діяльності, приріст довгострокових вкладів і т.п.). Між розподілом фінансових ресурсів за джерелами формування є обернена залежність. Чим більша частина ресурсів у державі утворюється як ресурси накопичення, тим менша частина їх утворюється у результаті розподілу та перерозподілу. Проте дана залежність не є прямою. Основним фактором є темпи накопичення амортизаційних відрахувань. Якщо амортизаційні відрахування лише відображують просте відтворення вартості основних фондів, то кількість ресурсів накопичення у державі загалом буде незначною. Слід зауважити, що при планово-адміністративній економіці амортизаційні відрахування є основним джерелом фінансових ресурсів держави.
Основним джерелом ресурсів розподілу є податки і прибуток. Прибуток прямим чином залежить від кількості амортизаційних відрахувань. Чим меншими є амортизаційні відрахування, тим більшим є прибуток і податок з прибутку [2].
1.3. Регіональні і місцеві державні фінансові ресурси
Регіональні і місцеві фінансові ресурси можна охарактеризувати як сукупність грошових коштів, що використовуються на економічний і соціальний розвиток територій. Забезпечення соціальної і частково виробничої інфраструктури – це головний напрямок використання фінансових ресурсів. Головними джерелами фінансування є бюджетні асигнування і кошти суб’єктів господарювання (підприємства, організації).
Регіональний бюджет – основна частина територіальних фінансових ресурсів. В сучасних умовах все більше регіональні органи влади покликані забезпечити комплексний розвиток регіонів, пропорціональний розвиток виробничої і невиробничої сфер діяльності на підлеглих територіях [3].
Регіональні фінансові ресурси формуються за рахунок тих же джерел, що і державні, тобто податків, грошових зборів, кредитів, субсидій. Основна відмінність їх полягає в тому, що під час формування доходної частини їхніх бюджетів значно більшу питому вагу мають кредити й особливо субсидії державного бюджету.
У розвинутих економічних системах країн Заходу дуже широко застосовують практику так званого фіскального федералізму, який полягає в тому, що бюджети регіонального і місцевого рівня дуже часто субсидуються із державного бюджету і через те сальдо їхніх бюджетів буває дуже рідко негативним.
1.4. Фінансові ресурси суб’єктів господарювання
Фінансові ресурси господарюючого суб’єкту виявляють собою грошові кошти, що маються в його розпорядженні. Ці грошові коштовності можуть бути спрямовані на розвиток виробництва, на утримання і розвиток об’єктів невиробничої сфери, на особисте використання робітниками, а також у резерв (грошовий запас) [1].
Грошові кошти, що спрямовані на розвиток підприємства, виявляють собою капітал. Структурно капітал складається з грошових коштів, що вкладені в активи господарюючого суб’єкта.
Активи господарюючого суб’єкта – це сукупність майнових прав, що належать йому, тобто прав володіння, розпорядження, і користування майном.
Активи складаються з двох видів:
· позаоборотні активи;
· оборотні активи.
Поза оборотні активи – це постійна (немобільна) частина активів. Іншими словами, поза оборотні активи означають грошові кошти господарюючого суб’єкта, що вибули з господарського оберту.
Оборотні активи – активи, що можуть бути на протязі одного виробничо-торгового циклу або одного року перетворені в грошові кошти.
Позаоборотні активи включають в себе основні засоби (основний капітал), нематеріальні активи, інші види поза оборотних активів. Основні кошти виявляють собою грошові кошти, що вкладені в основні фонди.
Нематеріальні активи – це грошові кошти, що вкладені в нематеріальні об’єкти, що використовуються на протязі довгострокового періоду часу у господарчій діяльності і приносять дохід. Це право користування земельними ділянками і природними ресурсами, патенти, ноу-хау, авторські права, монопольні права і привілеї, гудвілл, ціна фірми та інше [6].
Гудвіл означає вартість накопичених господарюючих нематеріальних активів у формі іміджу, ділових зв’язків і т.п. Гудвіл проявляє себе при продажі фірми. Ціна, за якою продається фірма, може складатись з трьох елементів: власний капітал, додатковий капітал, гудвіл [1].
Рис.1.1. Види фінансових ресурсів [9].
Джерела фінансові ресурси поділяють на власні і чужі. До власних джерел фінансових ресурсів відносять уставний капітал, сформований з вкладів учредителів господарюючого суб’єкта; прибуток; амортизаційні відрахування.
До чужих – займані і залучені кошти. Займані кошти – це кредити і займи, що позичені у кредиторів на термін за договором на умовах повернення і платності (сплачення відсотків за них). Залучені кошти – це кредиторські заборгованості, тобто це гроші кредитора, якими певний час користується
ВЛАСНІ ФІНАНСОВІ КОШТИ
безкоштовно боржник кредитора [ ].
Рис.1.2. Шляхи забезпечення підприємницької діяльності фінансовими ресурсами (збільшення капіталу)
На випадок припинення їх діяльності для відшкодування кредиторської заборгованості суб’єктами створюється резервний фонд. Він є обов’язковим для акціонерного товариства, кооператива, підприємства з іноземними інвестиціями. Акціонерні товариства зараховують до резервного фонду також емісійний доход, тобто суму різниці між продажною і номінальною ціною акцій, отриману при їх реалізації по ціні, яка перевищує номінальну вартість. Ця сума не підлягає якому-небудь використанню або розподілу, крім випадків реалізації акцій по ціні нижчий за номінальну вартість. Резервний фонд акціонерного товариства використовується на виплату процентів по облігаціям і дивідендів по привілейованим акціям у випадку недостатнього чистого прибутку для цих цілей. Відрахування до резервного фонду і в інші подібні по призначенню фонди відбувається до досягнення розмірів цих фондів, встановлених засновницькими документами, але не більше 25% статутного фонду,а для акціонерного товариства - не менше 15% [ ].
2. Фінансові ресурси України
2.1. Формування фінансових ресурсів в Україні
Структурна перебудова народного господарства України передбачає першочерговий розвиток фінансово-кредитної системи, спрямований на забезпечення ефективного використання фінансових ресурсів окремих підприємств. Актуальність вивчення завдання фінансування підприємства викликана ще й відсутністю централізованого ресурсного забезпечення.
Для розв’язання проблем формування й використання фінансових ресурсів потрібна виважена, довгострокова стратегія держави щодо розвитку підприємства та його ролі у піднесенні національної економіки, яка б спиралась на інтереси основних суб’єктів підприємницької діяльності, відповідала потребам основної частини населення і відображала реальний стан у розв’язанні основних соціально-економічних проблем у країні. Економічно обґрунтоване використання податкових, інвестиційних та цінових механізмів сприятиме виходу з фінансової кризи, надходженню коштів до бюджету, збільшення доходності підприємств [9].
Отже, функціонування ринкової економічної системи в Україні можливе за умови зростання ефективності використання фінансових ресурсів. У сучасних умовах фінанси підприємств є складовою фінансової системи держави. Використовувані ресурси, формуючи ресурсний потенціал окремого підприємства, є часткою ресурсного потенціалу народного господарства в цілому чи окремих його галузей. Отже, ресурсне забезпечення окремих підприємств залежить від ресурсного насичення країни в цілому [9].
Економічна категорія «ресурси» має ряд основних особливостей:
· Потреба в ресурсах пов’язана з процесом суспільного виробництва та створення споживчої вартості;
· Структура ресурсів динамічна й залежить передусім від розвитку продуктивних сил і виробничих відносин;
· Використання будь-якого виду ресурсів передбачає їх вартісне відтворення, отже, важливим є процес переходу ресурсів із матеріально-уречевленої форми у вартісну або фінансову.
Оскільки фінанси окремого підприємства й державні фінанси взаємопов’язані, у фінансову систему доцільно включати фонди фінансових ресурсів, що перебувають у розпорядженні держави, окремих господарських суб’єктів, інших фінансових інститутів і використовуються з метою виконання економічних і соціальних функцій.
В умовах адміністративної економіки елементами фінансової системи вважають децентралізовані фінанси (фінанси окремих підприємств чи їх об’єднань) та централізовані фінанси (ресурси держави). У ринкових умовах до фінансової системи доцільно включати ресурси недержавної кредитно-банківської системи і фінансових ринків. Відповідно до вказаних елементів можна визначають основні напрямки фінансової реформи в Україні: економічне обґрунтування структури державного бюджету; розвиток банківської системи, небанківських фінансових посередників та фінансових ринків; державне регулювання фінансових розрахунків окремих підприємств і кризи платежів.
2.2. Використання фінансових ресурсів в Україні
Витратна форма фінансових ресурсів на противагу дохідної, яка формується виключно за допомогою податків, різнорідніша. Серед її компонентів, з огляду на функціональну класифікацію бюджетних витрат, можна виділити: видатки на придбання товарів та послуг; соціальні трансфертні платежі домогосподарствам; державні інвестиції; державні кредити, субсидії та поточні трансферти підприємствам; заробітна плата працівників і службовців державного сектора економіки тощо [8].
Наслідком використання грошових коштів держави поза наявних податкових доходів стає фіскальний дефіцит.
Зміни у співвідношенні між бюджетними та фіскальними ресурсами стали безпосереднім наслідком систематичного зростання частки бюджетних коштів, яка спрямовується на обслуговування внутрішнього та зовнішнього боргу і вилучається з матеріальної бази фіскального регулювання. Ставши на шлях будування «фінансових пірамід», держава привела у дію механізм екстенсивного само відтворення державної заборгованості [8].
3. Висновки
Перехід до ринкової системи викликав серйозні зміни всієї фінансової системи і в першу чергу її основної ланки - фінансів підприємства . Фінансові умови господарювання притерпіли суттєвих змін, котрі знайшли своє відображення в лібералізації економіки, зміні форм власності, проведенні широкомаштабної приватизації, зміні умов державного регулювання, введення системи стягнення податків з підприємств. В результаті проведених в країні реформ з’явились: недержавний сектор економіки, сучасна банківська система, ринки товарів і послуг, капіталу. Але головним надбанням, на мою думку, є те, що з’явилися умови для початкового формування, так званого, середнього класу піпдприємців . Тобто почали народжуватись вже зовсім нові або частково реорганізовані підприємства, які мають на меті виробництво конкурентно-спроможної продукції, а головне – це отримання високих прибутків від своєї діяльності . А прибуток, як відомо, виступає головним джерелом формування фінансових ресурсів підприємства, розширеного виробництва, росту доходів підприємства і його власників. Нарешті, підприємництво чітко орієнтоване на одержання прибутку, чим в умовах розвинутої конкуренції досягається і задоволення суспільних потреб. Це найважливіша передумова і причина зацікавленості в результатах фінансово-господарської діяльності. Реалізація цього принципу на ділі залежить не тільки від наданої підприємствам самостійності і необхідності фінансувати свої витрати без державної підтримки, але і від тієї частки прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства після сплати податків. Крім того, необхідно створити таке економічне середовище, в умовах якого вигідно виробляти товари, отримувати прибуток, знижувати витрати. Цієї мети можна досягти лише при оптимальній організації фінансів на підприємстві, котра дозволить не лише закріпити фінансовий стан підприємств , але й забезпечити фінансову стабілізацію в країні [ ]
4. Список використаної літератури
5. Додатки
Список використаної літератури
1. Балабанов А., Балабанов И. Финансы: Учебное пособие – С.-П.б «Питер», 2002. – 192с.
2. Грабчук
3. Х фінанси під ред
4. Башнянин Г.І. Фінансові системи в економіці держави. // Фінанси України. К.: Фінанси – 1999, №10 – с.51-55.
5. Бондаковский ------------Фінанси України. К.: Фінанси – 2005, №1 – с.106.
6. Буряк П.Ю. Мобілізація фінансових ресурсів для активізації малого та середнього підприємництва. // Фінанси України. К.: Фінанси – 1999, №12 – с.33-38
7. Бутко М.П., Білокур К.О. Фінансові ресурси регіону в умовах ринкової трансформації. // Фінанси України. К.: Фінанси – 1998, №10 – с.23-32.
8. Завгородня О.О., Тарасович В.М. Фіскальні ресурси держави та їх роль в активізації інвестиційних процесів. // Фінанси України. К.: Фінанси – 2000, №3 – с.19-25.
9. Качмарик Я.Д., Хуткий Р.І. Ефективність формування фінансових ресурсів підприємства. // Фінанси України. К.: Фінанси – 1999, №10 – с.139-144.
10. Матвієнко І.В. Банківське інвестиційне кредитування. // Фінанси України. К.: Фінанси – 2005, №12 – с.128-132.
11. Петренко Ю.В. Оптимізація джерел фінансових ресурсів підприємств. // К.: Фінанси – 2000, №6 – с.91-95.
12. Юрій С.І., Іващук І.О. Активізація інвестиційної діяльності на регіональному рівні. // Фінанси України, К.: Фінанси – 2000, №4 – с.107-113.
11.5. Діяльність центрального банку з управління золотовалютними резервами Категорія: Підручники Фінанси Центральний банк та грошово-кредитна політика
11.5. Діяльність центрального банку з управління золотовалютними резервами
Управління золотовалютними резервами країни є органічною складовою валютної політики центрального банку, що безпосередньо впливає на можливості ефективного використання ним основних інструментів валютного регулювання, зокрема таких, як девізна політика, установлення режиму валютного курсу, ревальвації та девальвації тощо.
Золотовалютні резерви — це належні державі валютні активи, що включають золото та міжнародні платіжні засоби і можуть бути використані для міжнародних розрахунків та погашення зовнішніх боргів.
Призначенням золотовалютних резервів є забезпечення міжнародних торговельно-економічних і кредитно-фінансових відносин, що здійснюються на рівні держав, належною кількістю платіжних засобів, покриття дефіциту платіжного балансу, а також проведення девізної політики центральним банком через валютні інтервенції на ринку.
Структура золотовалютних резервів значною мірою залежить від особливостей елементів діючої у даний історичний період світової валютної системи, особливостей міжнародних розрахунків, ролі різних країн у світовій торгівлі та міжнародному поділі праці.
В умовах функціонування золотого стандарту (Паризька система) основна частка офіційних резервів, створюваних центральними банками, припадала саме на золото, котре виступало не лише як засіб міжнародних розрахунків, а й як основний актив, що слугував забезпеченням внутрішнього банкнотного обігу в країні. Генуезька валютна система поклала початок активнішому нагромадженню іноземних валют у структурі золотовалютних резервів — головним чином розмінних на золото девізів — долара США, англійського фунта стерлінгів та французького франка. А зі створенням Бреттон-Вудської валютної системи домінуючі позиції як у світовій торгівлі, так і в структурі валютних резервів зайняв долар США.
Із змінами, що відбулися в розподілі частки різних країн у міжнародних торговельних операціях, зростанням ролі Західної Європи та Японії у світовій торгівлі в офіційних валютних резервах центральних банків відбулися адекватні зміни, що відображали вже багатовалютний стандарт Ямайської системи. До золотовалютних резервів нарівні із доларом США були включені також більш стабільні європейські валюти (німецька марка і швейцарський франк) та японська єна.
Сьогодні структура резервів центральних банків значною мірою визначається оцінкою перспектив економічного розвитку США та Західної Європи, що впливає на частку, відповідно, долара і євро у складі золотовалютних резервів.
Незважаючи на поступове зниження за останні десятиліття позицій долара США, він усе ще залишається провідною резервною валютою світу. Саме у доларах утримують свої резерви центральні банки більшості країн світу (71,5 % усіх резервів у 1981 р., 64,9 % — у 1985 р., 56,4 % — у 1990 р., 54—56 % — в останній період). І це попри те, що частка Сполучених Штатів у світовій торгівлі (15 %) майже удвічі менша за відповідну частку країн Євросоюзу (близько 34 %). А протиріччя, які супроводжують реалізацію монетарної політики різних країн ЄС, проблеми дотримання бюджетної дисципліни, значні витрати, пов’язані з інтеграцією нових членів, можуть обумовити нестабільність становища нової європейської валюти, а відповідно і досить тривалу перспективу перебування долара у ролі провідної резервної валюти.
Основними завданнями центрального банку щодо формування структури золотовалютних резервів за складом валютних активів, які до них включаються, є: 1) відповідність цієї структури спрямуванню платежів за зовнішньоекономічними операціями та обслуговуванню зовнішнього боргу; 2) недопущення знецінення резервних активів унаслідок коливання курсів різних валют; 3) забезпечення по можливості прийнятного рівня дохідності вкладень, розміщених у валютних активах, за мінімального ри- зику.
Склад золотовалютних резервів, що формуються центральним банком, включає, як правило, чотири основні компоненти:
іноземна валюта;
резервна позиція в МВФ;
спеціальні права запозичення (СДР);
золотий запас.
Запаси іноземної валюти, тобто грошових знаків інших країн, що належать даній країні, перебувають, як правило, у безготівковій формі і зберігаються на кореспондентських рахунках і короткострокових депозитах у зарубіжних банках, а також у формі різного роду цінних паперів, виражених у валюті, що обертаються на міжнародному фінансовому ринку. До цих паперів належать здебільшого казначейські векселі та урядові облігації як найбільш надійні види фондових інструментів. Певна частка запасів іноземної валюти може зберігатися також у вигляді готівки в касах центрального банку.
Резервна позиція в МВФ — це особлива форма активів, що означає право країни-члена автоматично отримувати від нього кошти в іноземній валюті у межах 25 % квоти, а також суми, що раніше була надана в кредит Фонду. У зв’язку з тим, що квота в Міжнародному валютному фонді, яка визначає частку кожної країни в капіталі МВФ, на 75 % вноситься у національній валюті, а на 25 % — у вільно конвертованій валюті, визначеній Фондом, то саме на цю суму може претендувати країна щодо отримання її як кредиту на першу вимогу без будь-яких застережень. Для використання цих коштів, на відміну від стандартних кредитів МВФ, не встановлюється часових обмежень і не потрібно мати попередньої згоди з боку Фонду. Резервна позиція в МВФ є, по суті, тим лімітом, у межах якого країна автоматично отримує від Фонду необхідну їй іноземну валюту.
Спеціальні права запозичення (СПЗ або СДР за англійською абревіатурою special drawing rights) — це компонент золотовалютних резервів, що являє собою запаси коштів в емітованих МВФ міжнародних резервних і платіжних засобах, які розподіляються між країнами-членами пропорційно до їхніх квот. Угода про емісію СДР набула чинності 1 січня 1970 р. Призначенням СДР було регулювання сальдо платіжних балансів, поповнення офіційних резервів, вимірювання вартості національних валют та розрахунки з МВФ. СДР фактично являє собою штучну колективну грошову одиницю МВФ, курс якої встановлюється на основі середньозваженого спеціального набору валют.
Золотий запас є централізованим резервом золота у вигляді зливків та золотих монет, що перебуває у розпорядженні центрального банку країни. У період Бреттон-Вудської валютної системи значна роль золота визначалася можливістю країн — членів МВФ використовувати його як міжнародний платіжний засіб, проте через фіксовану ціну (35 дол. за трійську унцію) золото поступово втрачало зв’язок із реальними потребами зовнішньоторгового обороту. Це у кінцевому підсумку призвело до відмови США розмінювати свою валюту на золото за офіційним курсом. Незважаючи на те, що відповідно до Ямайської валютної угоди від 1976 р. відбулася офіційна демонетизація золота (відміна його офіційної ціни, виключення з міжнародних розрахунків, часткова реалізація золотого запасу МВФ), воно все ще залишається компонентом офіційних золотовалютних резервів центральних банків. Це пов’язано з тим, що золотий запас усе ще може виконувати роль страхового фонду для отримання у разі необхідності міжнародних платіжних засобів у формі вільно конвертованих валют шляхом продажу золота на відповідних спеціалізованих ринках. Крім того, золотий запас може використовуватись і як застава для отримання зовнішніх кредитів в іноземній валюті. Водночас у діяльності центральних банків промислово розвинутих країн щодо формування золотовалютних резервів в останнє десятиліття ХХ ст. проявилася тенденція до поступового скорочення частки золотих запасів у цих резервах. З одного боку, це пов’язано з тим, що такий актив не приносить зовсім ніякого доходу, а з іншого — нестабільність цін на світових ринках золота, кон’юнктура яких більшою мірою визначається політичними чинниками, ніж економічними, може призвести до прямих збитків від утримання значних обсягів золота в активах центробанків. Саме орієнтовно на ринкові ціни на золото його запаси враховуються на балансі центрального банку.
Офіційні золотовалютні резерви Національного банку України за своїм складом відповідають загальносвітовій практиці діяльності центральних банків щодо формування резервних активів. Вони містять такі основні складові:
монетарне золото, що розміщене у закордонних банках та у сховищі Державної скарбниці НБУ. Це високочисте золото у формі монет, зливків або брусків не нижче 995 проби;
спеціальні права запозичення, що являють собою авуари в СПЗ на рахунку Національного банку України в Казначействі МВФ;
резервна позиція України в МВФ, тобто сума міжнародних резервних коштів, еквівалентна квоті нашої країни в МВФ. З 1993 до 1998 р. квота України в МВФ становила 997,3 млн СДР, а з 1999 р. — 1372 млн СДР.
іноземна валюта, що перебуває на балансі НБУ.
До іноземної валюти належать валютні активи Національного банку України у вигляді готівки, банківських депозитів у банках-нерезидентах з високим міжнародним рейтингом, а також держав ні та інші цінні папери, що випущені нерезидентами і мають аналогічний рейтинг.
Основним джерелом коштів для поповнення офіційних золотовалютних резервів НБУ до 1995 р. були надходження від обов’язкового продажу валютної виручки експортерів. Після відміни вимоги обов’язкового продажу валюти безпосередньо центральному банку і встановлення зобов’язань для експортерів щодо її реалізації на внутрішньому валютному ринку джерелами поповнення офіційних валютних резервів Національного банку України є його власні операції на внутрішньому валютному ринку, які сьогодні є основним каналом поповнення резервів.
ДИНАМІКА ОФІЦІЙНИХ ЗОЛОТОВАЛЮТНИХ
Станом на
1.01.1994
1.01.1995
1.01.1996
1.01.1997
1.01.1998
Загальна сума резервів за вирахуванням золота
161,6
650,7
1050,6
1960,0
2341,1
СДР
—
180,6
144,3
67,2
71,1
Резервна позиція у МВФ
—
—
—
—
—
Іноземна валюта
161,6
470,1
906,3
1892,8
2270,0
Золото
4,4
13,7
18,3
11,6
17,7
*Джерело: Бюлетень Національного банку України. — 2002. — № 1. — С. 146—147;
Крім того, Національний банк може поповнювати резерви за рахунок кредитних коштів, що отримуються урядом України від міжнародних валютно-кредитних організацій, через обмін відповідних валютних надходжень на національну валюту.
Джерелом поповнення резервів можуть також бути доходи, отримувані від операцій із власними валютними цінностями на зовнішніх ринках через розміщення їх у ті чи інші форми прибут кових активів.
Протягом усього періоду діяльності Національного банку України спостерігалася чітка тенденція до нарощування обсягів офіційних золотовалютних резервів (за винятком періоду 1998 р., пов’язаного із фінансовою кризою), що вказує на поступове зміцнення ролі зовнішньоекономічного сектору у надходженні виручки в іноземній валюті на внутрішній валютний ринок країни (табл. 11.4).
Одним із головних завдань центрального банку в процесі реалізації валютної політики є ефективне управління офіційними золотовалютними резервами країни. Його цілями є забезпечення покриття дефіциту платіжного балансу країни і вплив на обмінний курс національної валюти через девізну політику, а також вплив на динаміку обсягів грошової маси всередині країни з метою досягнення цінової стабільності як стратегічної мети грошово-кредитного регулювання загалом.
Для забезпечення ефективного управління золотовалютними резервами центральному банку необхідно мати у своєму розпорядженні систему показників, котрі б відображали:
Таблиця 11.4
РЕЗЕРВІВ УКРАЇНИ*, млн дол. США
1.01.1999
1.01.2000
1.01.2001
1.01.2002
1.01.2003
1.01.2004
1.12.2004
761,3
1046,4
1475,4
3089,5
4416,8
6937,3
9888,7
182,4
65,7
248,1
251,1
28,3
21,2
1,2
578,9
980,7
1103,6
2704,3
4213,1
6709,5
9657,5
31,6
47,2
123,7
134,1
175,4
206,5
230,1
Там само. — 2005. — № 1. — С. 56.
по-перше, кількість золотовалютних резервів, тобто відповідність обсягу резервів потребам у них, що визначаються масштабами зовнішньоекономічних операцій даної країни, сальдо платіжного балансу, величиною зовнішнього боргу, а також динамікою руху капіталів;
по-друге, якість золотовалютних резервів, що обумовлюється такими чинниками, як динаміка обмінних курсів резервних валют на світових ринках, частка золота і СДР у резервах, величина зовнішньої заборгованості країн-емітентів резервних валют, кон’юнктура на світових ринках золота.
Одним із основних показників, що визначають рівень достатності золотовалютних резервів, є відношення їхньої величини до усереднених показників обсягів імпорту. Мінімально прийнятною у світовій практиці вважається величина золотовалютних резервів, яка відповідає вартості імпорту товарів і послуг за три місяці. Крім того, величина золотовалютних резервів країни для якісного аналізу може також зіставлятися з розмірами сальдо платіжного балансу (активного чи пасивного) — як усього, так і окремих його частин, а також із розмірами зовнішнього боргу країни.
Важливим завданням у процесі управління золотовалютними резервами є забезпечення належної їх диверсифікації за видами валют з метою уникнення ризиків, а також приведення цих резервів у відповідність до структури зовнішньоторговельного обороту країни, тобто до валют, у яких укладаються угоди.
Зрозуміло, що із запровадженням євро значна кількість контрактів з партнерами з країн — учасниць Економічного і валютного союзу стала укладатися саме у цій валюті. Це, а також нестабільність курсу долара на світових фінансових ринках змушує Національний банк України диверсифікувати належним чином золотовалютні резерви: близько 60 % валютних резервів НБУ становлять дол. США (оскільки 75 % зовнішньоекономічних розрахунків в Україні провадиться саме у цій валюті), близько 30 % — євро, а решта — англійський фунт стерлінгів, швейцарський франк та золото.
Підтримання обраної валютної структури офіційних золотовалютних резервів НБУ здійснює шляхом інтервенцій на міжбанківському валютному ринку України. У зв’язку з цим в окремі періоди виникає ситуація, коли НБУ продає долари США і купує замість них інші валюти — євро, англійські фунти стерлінгів, швейцарські франки. Загалом же результат інтервенцій для золотовалютних резервів НБУ є позитивним. Зокрема, у 2004 р. НБУ збільшив резерви майже на 3 млрд дол., у 2003 р. — на 2,5 млрд, у 2002 р. — на 1,3 млрд, а в 2001 р. — на 1,6 млрд дол.
Протягом останнього періоду валютна політика НБУ з управління офіційними золотовалютними резервами була спрямована на утримання обмінного курсу гривні від надмірного зміцнення. У зв’язку з тим, що приплив іноземної валюти значно перевищує її відплив, Національний банк постійно викуповує надлишок пропозиції валюти на ринку до своїх резервів. Так, лише у травні 2003 р. було викуплено 243 млн дол. США, а в червні цього ж року — 140 млн дол. США.
Водночас важливим завданням НБУ при здійсненні цих операцій є підтримання постійної вартості офіційних валютних резервів, не допускаючи її зниження внаслідок значних коливань обмінного курсу долара США на світових валютних ринках. Це завдання вирішується Національним банком через установлення збалансованої валютної структури золотовалютних резервів. Завдяки цій політиці доларовий еквівалент золотовалютних резервів зріс за перше півріччя 2003 р. на 230 млн дол. США. Уже станом на 1 серпня 2003 р. ліквідні міжнародні резерви Національ ного банку України становили 6523 млн дол. США. У разі позитивних тенденцій розвитку зовнішньоекономічного сектору і кон’юнктури світових ринків товарів
15.11.2012 03:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора