Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Обґрунтування підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО
ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра економіки підприємства
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни "Економіка підприємства"
на тему:
"Обґрунтування підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства "
ВАРІАНТ №10
Зміст
Вступ………………………………………………………………………..3
Розділ І. Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства
1.1.Основні поняття ефективності використання виробничих фондів підприємства.................................................................................................4
1.2. Показники використання виробничих фондів підприємства.........7
1.3. Чинники підвищення ефективності виробництва ..........................17
1.4. Шляхи підвищення ефективності використання основних виробничих фондів............................................................................................................26
Розділ ІІ. Визначення показників стану, руху та ефективності використання виробничих фондів підприємства та результатів господарської діяльності
2.1. Визначення річних витрат на виробництво та реалізацію продукції підприємства..................................................................................................31
2.2. Визначення показників ефективності виробництва.........................34
2.3. Визначення показників, що характеризують ступінь використання основних виробничих фондів та оборотних коштів підприємства..........36
Розділ ІІІ. Шляхи покращення ефективності використання матеріальних активів підприємства
3.1. Методичні рекомендації з економічного обґрунтування заходів щодо поліпшення використання ОВФ підприємства в часі...............................43
3.2. Методичні рекомендації по обґрунтуванню прискорення оборотності оборотних коштів підприємства..................................................................46
3.3. Методичні рекомендації з обґрунтування зниження матеріаломісткості продукції........................................................................................................47
3.4. Вплив покращення використання виробничих ресурсів підприємства на результати господарської діяльності..........................................................49
Висновки........................................................................................................52
Використані джерела....................................................................................54
Вступ
Оборотні активи підприємства — це сукупність ма теріальних та грошових цінностей (економічних ресурсів) підприєм ства, що знаходяться в постійному кругообороті, змінюють свою ма теріальну форму протягом одного операційного циклу та в повному обсязі переносять свою вартість на товари, що реалізує підприємство. Ефективність використання оборотних коштів характеризуєть ся швидкістю їхнього обертання, оборотністю. Прискорення обо ротності цих коштів зумовлює: по-перше, збільшення обсягу про дукції на кожну грошову одиницю поточних витрат підприємства; по-друге, вивільнення частини коштів і завдяки цьому створення додаткових резервів для розширення виробництва. Оборотні кошти різногалузевих підприємств країни становлять значну частину їхніх матеріально-грошових активів. Тому раціо нальне та економне використання оборотних коштів суб'єктів гос подарювання має неабияке економічне значення. Для оцінки ефек тивності використання оборотних коштів виробничих підприємств застосовують певні показники, а для підвищення ефективності — відповідні конкретні заходи.
Мета курсової роботи: Виконати теоретичне дослідження по проблемі “Показники ефективності використання оборотних активів торговельного підприємства і шляхи їх прискорення”, а також засвоїти методику виконання економічних розрахунків на підприємстві.
Завдання курсової роботи: Вихідні дані до курсової роботи: Закони України, нормативно інструктивні документи, підручники, монографії, матеріали періодичних видань. Умовні вихідні дані що додаються викладачем.
Проблеми які присвячені курсовій роботі висвітлені в працях:
Мазаракі А.А. та ін. Економіка торговельного підприємства: Підручник для вузів (Під ред. проф. Н.М.Ушакової). – К.: Хрещатик, 1999.
Покропивний С.Ф., Колот В.М. Підприємництво: стратегія, організація, ефективність: Навч.посібник. – К.: КНЕУ, 1998.
РОЗДІЛ І. ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА
1.1. ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА
Виробництво продукції, а також виконання робіт та надання послуг, здійснюються завдяки взаємодії праці людини і певних засобів виробництва. В свою чергу, засоби виробництва утворюють виробничі фонди підприємства, які поділяються на основні та оборотні. Частини виробничих фондів мають певні характерні ознаки. За цими ознаками виробничі фонди можна розділити на основні і оборотні фонди підприємства. Такий розподіл допоможе широко розуміти сутність та значення цих категорій для процесу відтворення. Для повного розуміння цих понять дамо визначення частинам фондів підприємства.
Основні фонди – це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства тривалий час, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється (на платні послуги) частинами в міру споживання.
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції , що виробляється (на вартість платних послуг).
Матеріально-речовий зміст основних і оборотних фондів та їх економічна сутність служать визначальними характеристиками для пояснення їх значення у процесах відтворення, розвитку та функціонування будь-якого виробництва.
Щоб підвищити ефективність виробництва та забезпечити потрібні темпи розвитку необхідна присутність інтенсивного відтворення, також краще використання діючих основних фондів і виробничих потужностей підприємства. Це, з одного боку, сприяє постійному підтриманню необхідного технічного рівня на кожному підприємства, а з іншого, — дозволяє збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних вкладень, понижувати собівартість виробів за рахунок зменшення амортизації та витрат на обслуговування виробництва і його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
При підвищенні рівня ефективного використання основних фондів і виробничих потужностей того чи іншого підприємства ми можемо слідкувати за зростанням обсягу виробництва продукції. Це є головною ознакою ефективності використання основних фондів. Кількість виробленої продукції при певному обсязі виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин і устаткування протягом доби, місяця або року, тобто їх екстенсивного завантаження, а з другого, — від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Отже, всю сукупність технічних, організаційних та економічних заходів щодо кращого використання основних фондів і виробничих потужностей підприємства за їх змістом та призначенням умовно можна поділити на дві групи: перша — збільшення екстенсивного завантаження; друга - підвищення інтенсивного навантаження.
Рівень повного та раціонального використання виробничих фондів показує нам величину ефективності виробництва на підприємстві. Ця величина визначається системою показників екстенсивного використання.
Ефективність виробництва – це систематизовані дані, які дають нам уявлення про кінцеві результати використання засобів виробництва і робочої сили за певний час(у країнах з розвиненою ринковою економікою для описання результативності господарювання використовують інший термін – продуктивність системи виробництва і обслуговування, під яким розуміють ефективне використання ресурсів (праці, капіталу, землі, матеріалів, енергії, інформації) при виробництві різноманітних товарів та послуг. Отже, ми можемо сказати, що ефективність виробництва і продуктивність системи – це терміни-синоніми, які характеризують одні й ті ж результативні процеси. Але необхідно розуміти, що загальна продуктивність системи є поняттям набагато ширшим, ніж продуктивність праці і прибутковість виробництва.
Отож, термін ефективності використання виробничих фондів підприємства характеризується співвідношенням роботи працівників і засобів праці. Дві основні частини виробничих фондів підприємства – це оборотні фонди та основні фонди, але головне значення мають основні фонди, а вони в свою чергу характеризуються рядом показників.
1.2. ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА
Система показників, яка може реально та правдиво охарактеризувати ефективність основних фондів, поділяється на дві частини: перша — показники ефективності відтворення деяких видів та всієї кількості засобів праці; друга — показники рівня використання основних фондів в цілому та для окремих видів.
Для того, щоб забезпечити ефективне виробництво, необхідно детально вивчати стан та використання основних засобів. Саме це є важливим фактором при підвищенні ефективності діяльності підприємства.
У процесі виробництва основні засоби зношуються фізично і старіють морально. Ступінь фізичного зносу основних засобів визначається в процесі нарахування амортизації. Цей процес можна розглядати в кількох аспектах:
По-перше, як метод визначення поточної оцінки не зношеної частини основних засобів. По-друге, як спосіб віднесення на готову продукцію одноразових витрат на основні засоби. По-третє, як спосіб нагромадження фінансових ресурсів для заміщення виведених з виробничого процесу основних засобів або для вкладання коштів у нові виробництва.
Показники стану й ефективності використання основних засобів можна об'єднати в три групи, які характеризують:
1) забезпечення підприємства основними засобами;
2) стан основних засобів;
3) ефективність використання основних засобів (рис. 1.).
До показників, які характеризують забезпеченість підприємства основними засобами, належать: фондомісткість, фондоозброєність, коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства.
Фондомісткість є величиною зворотною до фондовіддачі. Цей показник дає можливість визначити вартість основних засобів на одну гривню виробленої продукції і характеризує забезпеченість підприємства основними засобами. За нормальних умов фондовіддача повинна мати тенденцію до збільшення, а фондомісткість - до зменшення.
Приклад 1.Випуск товарної продукції за рік становив 3200 тис. грн., вартість основних виробничих засобів - 1440 тис. грн. Фондомісткість дорівнює 0,45 грн * (1440 тис грн./3200 тис. грн.), тобто на кожну гривню виробленої продукції припадає 45 коп. основних виробничих засобів.
Рис.1.Показники забезпечення, стану та ефективності використання основних засобів
Забезпеченість підприємства основними виробничими засобами визначається рівнем фондоозброєності праці. Останню розраховують як відношення вартості основних виробничих засобів до чисельності працівників підприємства.
Приклад 2.Вартість основних виробничих засобів на початок року 1165 тис. грн., а чисельність працівників 85 осіб. На кінець року - відповідно 1440 тис. грн. і 80 осіб. Звідси фондоозброєність на початок року становить 13,7 тис. грн. (1165/85), на кінець року - 18,0 тис. грн. (1440/80).
Отже, збільшення рівня фондоозброєності є позитивним фактором. Коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства визначається як відношення вартості основних виробничих засобів (за вирахуванням суми їхнього зносу) до вартості майна підприємства.
Приклад 3.Вартість основних виробничих засобів на кінець звітного року становила 1440 тис. грн., сума зносу основних засобів - 180 тис. грн., а вартість майна - 3100 грн. Відтак коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів становитиме 0,41 ((1440-180)/3100).
Якщо коефіцієнт реальної вартості основних виробничих засобів у майні підприємства сягає критичної позначки (0,2 - 0,3), то реальний виробничий потенціал підприємства буде низьким і треба терміново шукати кошти для виправлення становища.
Стан основних виробничих засобів характеризують через такі коефіцієнти: зносу основних засобів; придатності; оновлення; вибуття (приросту) основних засобів (див. табл. 1).
Коефіцієнт зносу характеризує частку вартості основних засобів, що її списано на витрати виробництва в попередніх періодах. Коефіцієнт зносу визначається відношенням суми зносу основних засобів до балансової вартості основних засобів. Кз = Зо/Фк
де Кз - коефіцієнт зносу основних засобів; Зо - сума зносу основних засобів; Фк - балансова вартість основних засобів.
Показник зносу основних засобів може визначатись також у відсотках на початок і на кінець звітного періоду і дає змогу оцінити стан основних засобів.
Коефіцієнт придатності основних засобів розраховується за формулами:
Кп=1-Кз або Кп=100%-Кз де Кп - коефіцієнт придатності основних засобів; Кз - коефіцієнт зносу основних засобів.
Коефіцієнт придатності показує, яка частина основних засобів придатна для експлуатації в процесі господарської діяльності.
Коефіцієнти оновлення та вибуття розраховуються за формулами: Ко = Фу / Фк; Кв = Фв / Фк, де Ко - коефіцієнт оновлення основних засобів; Фу - вартість введених основних засобів за звітний період; Кв - коефіцієнт вибуття основних засобів; Фв - вартість виведених основних засобів за звітний період.
Коефіцієнт оновлення основних засобів характеризує інтенсивність уведення в дію нових основних засобів. Він показує частку введених основних засобів за визначений період у загальній вартості основних засобів на кінець звітного періоду.
Таблиця1.
Показники
Формула розрахунку
Характеристика
1.Фондомісткість
Характеризує забезпеченість підприємства основними засобами
2.Фондоозброєність
Показує величину основних засобів на 1 працівника
3.Коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства
Відображає питому вагу залишкової вартості основних засобів у загальній вартості майна п-ства
4.Коефіцієнт зносу основних виробничих засобів
Показує ступінь зносу основних виробничих засобів
5.Коефіцієнт придатності основних виробничих засобів
Відображає частину основних засобів, придатну для експлуатації
6.Коефіцієнт оновлення основних виробничих засобів
Показує частку введених основних засобів у загальній вартості основних засобів
7.Коефіцієнт вибуття основних виробничих засобів
Характеризує інтенсивність вибуття основних виробничих засобів
8.Коефіцієнт приросту основних виробничих засобів
Показує ступінь збільшення основних засобів у звітному періоді проти минулого
9.Фондовіддача
Характеризує ефективність використання основних виробничих засобів. Відображає суму виробленої продукції на 1 грн. Основних виробничих засобів
10.Рентабельність основних виробничих засобів
Визначає ступінь використання основних виробничих засобів
Фк - балансова вартість основних виробничих засобів; Вп - вартість виробленої продукції; Фз - залишкова вартість основних виробничих засобів; М - вартість майна підприємства; Зо - сума зносу основних виробничих засобів; ч - середньооблікова чисельність працівників; Фу - вартість уведених основних виробничих засобів; Фв - вартість виведених основних виробничих засобів; Кз - коефіцієнт зносу основних виробничих засобів; Пз - загальний прибуток підприємства.
Коефіцієнт вибуття показує інтенсивність вибуття основних засобів, тобто ступінь вибуття тих основних засобів, які або морально застаріли, або зношені й непридатні для дальшого використання. Позитивною в діяльності підприємства є ситуація, коли вартість введених у дію основних засобів перевищує вартість вибулих основних засобів. Для цього розраховується коефіцієнт приросту основних засобів. Кр = (Фу-Фв)/Фк,
До показників, які характеризують ефективність використання основних засобів, належать: фондовіддача, рентабельність основних засобів, сума прибутку на одну гривню основних засобів.
Найбільш загальним показником, який характеризує ефективність використання основних засобів, є фондовіддача. Фв = Вп / Фк де Фв - фондовіддача основних засобів; Вп - вартість виробленої продукції за звітний період; Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.
Відносним показником ефективності використання основних засобів є рентабельність. Цей показник визначається за формулою: Рф = (Пз/Фк)*100%, де Рф - рентабельність основних засобів; Пз - загальний прибуток за звітний період; Фк - балансова вартість основних засобів на кінець звітного періоду.
Абсолютним показником ефективності використання основних засобів є сума прибутку на одну гривню основних засобів.
До показників ефективності використання основних засобів можна також віднести показник питомої ваги активної частини основних засобів у їх загальній сумі.
Формули розрахунку показників забезпечення стану й ефективності використання основних засобів та їхню характеристику наведено в табл. 1
Основними показниками, що характеризують використання основних виробничих фондів в часі є:
Коефіцієнт використання календарного часу характеризує питому вагу числа робочих днів в році. Визначається як відношення числа робочих днів в році до планового числа календарних днів в році.
де ЧРД – число робочих днів в році, ЧКД – число календарних днів в році.
Ефективне використання основних виробничих фондів підприємства забезпечується при ККЧ = 0,65 – 0,70.
Коефіцієнт використання робочого часу характеризує ступінь використання робочого часу в році. Визначається як відношення числа фактично відпрацьованих робочих днів до числа робочих днів в році.
де ЧФД – число фактично відпрацьованих днів у році.
Ефективне використання основних виробничих фондів підприємства забезпечується при КРЧ = 0,75 – 0,80.
Коефіцієнт змінності характеризує кількість змін роботи основних виробничих фондів в добу. Визначається як відношення балансової вартості основних виробничих фондів, що використовувались у різні зміни доби , до балансової вартості основних виробничих фондів підприємства.
де БВІ – балансова вартість основних виробничих фондів, що використовувались в і-ті зміни (і=1,2,3,) , БВ – балансова вартість основних виробничих фондів.
Коефіцієнт використання внутрізмінного часу характеризує ступінь використання робочого часу протягом зміни. Визначається як відношення числа годин, відпрацьованих в зміну до числа годин зміни.
де КВЗМ – коефіцієнт використання внутрізмінного часу, ЧФГ – число фактично відпрацьованих годин в зміну, ЧГЗ – число годин в зміні.
Ефективне використання основних виробничих фондів підприємства забезпечується при КВЗМ = 0,80 – 0,85.
Інтегральний коефіцієнт використання основних виробничих фондів характеризує ступінь використання цих фондів за часом. Визначаються як добуток відповідних коефіцієнтів, що характеризують окремі сторони використання основних фондів за часом.
На основі цього показника можна зробити відповідні висновки щодо використання основних виробничих фондів за часом.
На величину всіх наведених коефіцієнтів екстенсивного використання основних виробничих фондів, зокрема обладнання, негативно впливають різні простої, які можна поділити на залежні від працівників, що обслуговують дане устаткування і незалежні від їх роботи.
До простоїв, що залежать від роботи працівників, відносяться ті, які обумовлені незадовільним технічним обслуговуванням робочих місць, перебоями у забезпеченні матеріалами, електроенергією, незабезпеченістю нормальних умов праці на робочому місці, порушеннями технічної та трудової дисципліни. Наявність цих причин свідчить про недоліки організації виробництва й праці на підприємстві, які повинні бути усунуть підприємством.
До показників використання основних виробничих фондів за потужністю (продуктивністю) відносяться:
Коефіцієнт технологічної готовності засобів механізації і транспорту;
Коефіцієнт виходу на роботу машин і на лінію автотранспортних засобів, година та річна продуктивність машин;
Коефіцієнт використання виробничих потужностей підприємств.
Коефіцієнт технічної готовності характеризує долю машин, які на даний період є справні, і визначаються як відношення кількості справної техніки до загальної її кількості
де Ктг – коефіцієнт технічної готовності техніки, Чст – число справної техніки, Чт – загальна кількість техніки.
Ефективне використання того чи іншого виду техніки забезпечується при Ктг=0,75-0,80.
Коефіцієнт виходу на роботу (на лінію) характеризує долю техніки, яка безпосередньо працює, і визначається як відношення кількості техніки, що працює, до кількості справної техніки
де Квл – коефіцієнт виходу техніки на лінію (роботу), Чпт – кількість техніки, що працює.
Ефективне використання техніки забезпечується при Квл=0,65-0,90.
Коефіцієнт використання потужності характеризує ступінь використання потужності підприємства виходячи з обсягів виробництва продукції і визначається як відношення обсягу випущеної продукції до проектної потужності по випуску продукції
де Квл – коефіцієнт використання потужності підприємства, Оф – фактичний обсяг виробництва продукції, Опр – проектний обсяг виробництва продукції.
1.3. ЧИННИКИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИРОБНИЦТВА
Можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх чинників підвищення ефективності виробництва (діяльності підприємства) не однакові за ступенем дії (впливу), використання і контролю. Тому для практики господарювання, керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) підприємств важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю і використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх чинників на різних рівнях управління виробництвом. Підприємство може і повинно постійно контролювати процес використання внутрішніх чинників шляхом розробки і послідовного здійснення власної програми підвищення ефективності виробництва, а також врахувати вплив на неї зовнішніх чинників – економічної соціальної політики держави, діяльності національних інституційних організацій розвитку інфраструктури і структурних змін у суспільстві.
Класифікація чинників ефективності виробництва
І. Види витрат і ресурсів:
1). Продуктивність праці;
2). Фондомісткість продукції;
3). Матеріаломісткість продукції;
4). Природні ресурси.
ІІ. Основні напрямки розвитку і удосконалення виробництва:
1). НТП;
2). Структура виробництва;
3). Організаційні системи управління;
4). Форми і методи організації виробництва;
5). Якість продукції;
6). Планування і мотивація виробництва.
ІІІ. Місце реалізації чинників у системі управління виробництвом:
1). Внутрішні :
а). “тверді”:
- технологія;
- устаткування;
- матеріали і енергія;
- вироби;
б). “м’які”:
- працівники;
- організація і системи;
- методи роботи;
- стиль управління;
2). Зовнішні:
- державна економічна і соціальна політика;
- інституційні механізми;
- інфраструктура;
- структурні зміни.
Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації і інформаційні технології справляють чи не найбільш істотний вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва. За принципом ланцюгової реакції вони викликають суттєві зміни в технічному рівні і продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці і кваліфікації кадрів тощо.
Устаткування. Цьому чинникові належить одне з провідних місць у програмі підвищення ефективності виробництва. Зростанню продуктивності діючого устаткування сприяють належна організація ремонтно-технічного обслуговування, оптимальні строки експлуатації, забезпечення необхідної пропорційності в пропускній спроможності технологічно зв’язаних його груп(одиниць), чітке планування завантаження у часі, підвищення змінності роботи, скорочення внутрішньозмінних витрат робочого часу тощо.
Матеріали і енергія. Проблема економії ї зменшення споживання сировини, матеріалів, енергії повинна бути під постійним контролем відповідних спеціалістів підприємств з матеріаломістким і енергомістким виробництвом. Нагальне завдання ресурсозбереження на таких підприємствах може позитивно розв’язуватись шляхом запровадження маловідходної та безвідходної технології, збільшення виходу корисної продукції чи енергії з одиниці використовуваного матеріалу, використання дешевих і низькосортних видів сировини, підвищення якості матеріалів за допомогою первинної обробки, заміна імпортних сировини і матеріалів матеріальними ресурсами вітчизняного виробництва, раціоналізація управління виробничими запасами і розвитку ефективних джерел постачання. Вироби. Самі продукти (вироби), їх якість та дизайн також є важливими чинниками ефективності. Остання, тобто дизайн, повинна корелювати з так званою корисною вартістю, тобто тією сумою, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Передові підприємства постійно контролюють втілення своєї технічної переваги у конкретних виробах, що користуються великим попитом на ринку. Проте для досягнення високої продуктивності підприємства просто корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством для продажу вироби повинні появитись на ринку у потрібному місці, у потрібний час і за розсудливою ціною. У зв’язку з цим підприємство мусить слідкувати за тим, щоб не виникало бодай найменших організаційних і економічних бар’єрів між виробництвом і окремими стадіями маркетингу.
Працівники. Основним джерелом і визначальним чинником зростання ефективності виробництва (діяльності підприємства) є працівники – керівники, підприємці, спеціалісти, робітники. Продуктивність їх праці багато в чому визначається методами, технікою, особистим умінням, знаннями, відношенням до праці та здібністю виконувати ту або іншу роботу. Ділові якості працівників найбільш повно можуть проявлятися в умовах функціонування на підприємстві потужного і гнучкого мотиваційного механізму. Продуктивність праці буде зростати тоді, коли керівництво підприємства матеріально і морально заохочує до використання творчих здібностей усіх категорій працівників, проявляє інтерес до їх особистих проблем життєдіяльності, сприяє створенню і підтриманню благоприємного соціального мікроклімату, у межах своїх повноважень і можливостей підприємства здійснює соціальний захист людей, гарантує їх зайнятість тощо.
Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональність у делегуванні відповідальності і нормах керованості відносяться до принципів доброї організації справ на підприємстві, що забезпечують необхідну спеціалізацію і координацію виробничих і управлінських процесів і, отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) діяльності. Однією з причин недостатньої продуктивності підприємства як складної виробничо-економічної системи є занадто жорстка її організаційна структура, надмірне відокремлення підрозділів за професійними групами або функціями. Тому система повинна бути динамічною і гнучкою, періодично реорганізованою у відповідності з новими завданнями, що постають перед підприємством при зміні ситуації.
Методи роботи. Більш досконалі методи роботи в умовах переважання трудомістких процесів стають достатньо перспективними для зростання продуктивності. Наукова організація роботи у всіх підрозділах підприємства мусить зробити ручну працю більш продуктивною за рахунок удосконалення способів виконання трудових операцій, застосовуваних механізмів та інструментів, організації робочих місць. Для удосконалення методів праці на підприємстві дуже важливим є постійний аналіз трудових операцій і використання робочого часу, систематична атестація робочих місць, узагальнення і використання нагромадженого на інших споріднених підприємствах позитивного досвіду, організація навчання різних категорій працівників прогресивним прийомам праці, усунення непотрібної (зайвої) роботи і виконання корисної з меншими витратами сили, часу і коштів.
Стиль управління. Значний (за деякими оцінками – переважний) внесок у зростання ефективності (продуктивності) виробництва може забезпечувати сучасна добре організована система управління, під контролем якої знаходяться ресурси і результати діяльності підприємства. Складовою частиною такої системи є стиль управління – типовий “м’який” чинник підвищення ефективності діяльності підприємства. Кожен керівник, підприємець чи менеджер підприємства мусить знати, що абсолютно досконалого стилю управління для усіх випадків не існує. Загальна ефективність діяльності підприємства залежить від того, коли, де, як і по відношенню до кого застосовується відповідний стиль управління. Відомо, що стиль управління, в якому поєднані професійна компетентність, діловитість і висока етика взаємовідносин між людьми, впливає практично на усі види і напрямки діяльності підприємства. Від нього залежить, в якій мірі враховуються зовнішні чинники зростання ефективності виробництва на тому чи іншому підприємстві.
Максимально можливого впливу внутрішніх (“твердих” і “м’яких”) чинників на рівень ефективності виробництва можна досягти лише при забезпеченні необхідної комплексності їх використання, узгодженості взаємодії у часі і просторі. Наприклад, можна використовувати найновіші технології і устаткування, але продовжувати застосовувати застарілі форми організації праці або мати на підприємстві недостатньо підготовлені кадри. Зрозуміло, що у такому випадку позитивних зрушень у ефективності виробництва не станеться.
На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. Ось чому ці чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) і здійсненні програм підвищенні ефективності виробництва на підприємствах. У зв’язку з цим стає очевидною необхідність суттєвої характеристики і окреслення напрямків дії окремих зовнішніх чинників ефективності (продуктивності).
Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур невиробничої сфери тощо. Розвиток економіки України, економічні відносини між окремими підприємствами і організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом визначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємництво в Україні, про власність, про підприємництво, про оподаткування підприємств, про оплату праці та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності.
Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовнішніх (по відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не лише на національному рівні, не лише відповідних економічних, соціальних, політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних механізмів – організації (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і розв’язання основних проблем підвищення ефективності (продуктивності) різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практично реалізацію стратегії і тактики розвитку народного господарства, здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки, підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки. Зараз у світі нараховується біля 150 національних і регіональних центрів, інститутів і асоціацій по продуктивності і управлінню. Зокрема у світовому товаристві відомими і визнаними є Японський центр продуктивності, Центр продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці і продуктивності,
Американський інститут організації праці і виробництва. В Україні аналогічні функції виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна академія управління, Київський державний економічний університет.
Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності (продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі своєї інноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись без відповідних послуг інноваційних фондів, товарно-сиро-винних бірж, бірж праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств, рівень ефективності їх виробництва в цілому справляє належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі, спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зрештою чи не найбільш
вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи головну з них – підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв’язку з цим державі і відповідним її владним та управлінським установам належить приділяти особливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладів освіти, науки, культури, систем житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення, його надійного соціального захисту.
Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві належно від якості управління діяльністю окремих підприємств. При чому така взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двосторонній характер, тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модифікації самої структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але й причиною економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння цих змін дозволяє уникати непотрібних похибок у прийнятті урядових рішень, більш реалістично і цілеспрямовано планувати діяльність підприємства, розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим окрім політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах: 1) моделях зайнятості населення – зрушення зайнятості від сільського господарства до обробної промисловості, а також від останньої до невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів (основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження та інвестицій за ознаками інтенсивності оновлення, строку використання, ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості; 3) технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту технологій з залученням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних розробок, зрушення нетрадиційних до технологій і розробок, що супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4) масштабах (концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних (малих) і середніх підприємств, що можуть стати і стають
конкурентоспроможними за умови їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію. Структурні зміни соціального характеру торкаються головним чином персоналу (робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються істотними зрушеннями у їх складі за ознаками – статі, освіченості, кваліфікації, національних особливостей
характеру тощо.
1.4. ШЛЯХИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ФОНДІВ
За сучасних мов, умов ринкової економіки, ефективність виробництва на підприємстві тісно переплітається з проблемою економії всіх видів ресурсів, серед яких дуже важливу роль відіграють основні виробничі фонди. Чимало уваги приділялось збільшенню кількості основних виробничих фондів на підприємстві. Це дало свої наслідки – значно зросли обсяги основних виробничих фондів у порівняння з ростом обсягу виробництва продукції, це призвело до її подорожчання. Крім того, коефіцієнт вибуття зношених застарілих основних фондів значно впав.
Ефективне використання виробничих потуж ностей та основних фондів має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повне використання основних фондів на підпри ємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх обо ротність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.
Позитивні результати функціонування основних фондів та виробничих потуж ностей залежить від того, як застосовуються екстенсивні та інтен сивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне покращення ви користання основних фондів і виробничих потужностей означає: по-перше, збільшення часу придатності основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого обладнання в складі всьо го устаткування, наявного на підприємстві.
Основними напрямками збільшення часу функціонування устат кування є: скорочення та ліквідація внутрішньозмінних простоїв шля хом підвищення рівня організації виробництва (повне і своєчасне забез печення робочих місць інструментами, матеріалами, напівфабрикатами, деталями); скорочення цілодобових простоїв устаткування, підвищення коефіцієнта змінності його роботи; підвищення якості ремонтного обслуговування устаткування. На підприємст...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора