Обґрунтування підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства . Курсова робота з Інші. Робота № 517835

Перехід до торгівельного партнера Binance

Обґрунтування підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет водного господарства та природокористування

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Кафедра економіки підприємства

Інформація про роботу

Рік:

2007

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Кафедра економіки підприємства КУРСОВА РОБОТА з дисципліни "Економіка підприємства" на тему: "Обґрунтування підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства " ВАРІАНТ №25 План: Вступ.....................................................................................................................................3 Розділ 1. Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства. Поняття про виробничі фонди............................................................................5 Ефективність як економічна категорія...............................................................6 Поняття про основні фонди.................................................................................8 Класифікація та структура ОФ...........................................................................9 Ефективність використання ОФ і її вплив на ефективність господарської діяльності............................................................................................................11 Поняття про оборотні фонди. Класифікація та структура ОбФ....................13 Ефективність використання ОбФ і її вплив на ефективність господарської діяльності............................................................................................................14 Розділ 2. Визначення показників стану, руху і ефективності використання виробничих фондів підприємства та результатів господарської діяльності. 2.1. Визначення річних витрат на виробництво і реалізацію продукції підприємства.......................................................................................................16 2.2. Визначення показників ефективності виробництва.........................................19 2.3. Визначення показників, що характеризують ступінь використання основних виробничих фондів та оборотних коштів підприємства................................21 Розділ 3. Шляхи покращення ефективності використання матеріальних активів підприємства. 3.1. Методичні рекомендації з економічного обґрунтування заходів щодо поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства в часі.......................................................................................................................28 3.2. Методичні рекомендації по обґрунтуванню прискорення оборотності оборотних коштів підприємства.......................................................................30 3.3. Методичні рекомендації з обґрунтування зниження матеріаломісткості продукції.............................................................................................................32 3.4. Вплив покращення використання виробничих ресурсів підприємства на результати господарської діяльності................................................................33 Висновки...........................................................................................................................36 Список використаної літератури.................................................................................37 Вступ. Перехід до ринкових відносин на даному етапі в Україні потребує глибоких зрушень в усіх сферах економіки – одній з найважливіших сфер людської діяльності. Ринкова економіка по своїй суті є засобом, що стимулює ріст продуктивності праці і збільшення ефективності виробництва. Підвищення ефективності суспільного виробництва означає ефективне використання наявних трудових ресурсів для збільшення випуску якісної і потрібної країні продукції, а також постійно співставляти затрати з отриманими результатами і вносити певні корективи для того, щоб вкладені кошти принесли максимальну віддачу. В умовах ринкової економіки підвищення ефективності виробництва на підприємстві невіддільно пов’язане із проблемою економіки всіх видів ресурсів, в тому числі і основних виробничих фондів, величина і підвищення ефективності використання яких в певній мірі визначають виробничі можливості підприємства. Тільки в цих умовах наше народне господарство може підвищити рівень життя людей. Підприємство – це основна народногосподарська ланка країни, від результатів функціонування якої залежить економічний розвиток держави. В умовах ринкових відносин підприємство функціонує самостійно на засадах самоокупності і самофінансування і тому воно саме, в першу чергу, зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшення прибутковості. Велика роль відводиться проблемі підвищення ефективності використання ОВФ, які визначають рівень його матеріально-технічної бази, яка в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції. Проте, ефективність виробництва на підприємстві залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними фондами, але й ступеня їх використання у часі. Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та ліпшого використання діючих виробничих фондів підприємства. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а, з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість. Головною ознакою підвищення рівня ефективного використання виробничих фондів того чи іншого підприємства є зростання обсягу виробництва продукції. Кількість же виробленої продукції за наявного розміру виробничого апарату залежить, з одного боку, від фонду часу продуктивної роботи машин та устаткування протягом доби, місяця або року, тобто від їхнього екстенсивного завантаження, а з іншого – від ступеня використання знарядь праці за одиницю часу (інтенсивного навантаження). Таким чином, підвищення ефективності використання ОВФ підприємства знаходять свій вираз у збільшенні обсягу виробництва продукції, підвищення продуктивності праці та фондовіддачі. Крім того, поліпшення використання ОВФ підприємства є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частка витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов’язана із використанням ОВФ на підприємстві. Так, у собівартості продукції витрати по утриманню і експлуатації ОВФ становлять близько 25 %. Поліпшення використання ОВФ зменшує витрати на їх утримання і експлуатацію у собівартості одиниці продукції. Зменшення цих витрат відбувається за рахунок зменшення умовно-постійної частини у витратах по утриманню і експлуатації ОВФ – амортизаційних відрахувань, величина яких є умовно-постійною по відношенню до річного обсягу продукції. Внаслідок цього, чим більше буде вироблятися продукції, тим меншою буде питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції, а це веде і до збільшення прибутку підприємства. Підвищення ефективності використання ОВФ також зменшує потреби підприємств у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази підприємства з метою зменшення обсягу виробництва продукції, тобто відбувається економія коштів на ці цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання, ефект від поліпшення використання ОВФ реалізується значно швидше, ніж від повних капітальних вкладень. Крім того, підвищення ефективності використання ОВФ зменшує витрати від їх морального зносу. Таким чином, в умовах ринкової економіки, коли відтворення ОВФ підприємства здійснюється за рахунок власних або позичених коштів, поліпшення використання цих фондів є важливим фактором росту ефективності виробництва на підприємстві і на цій основі забезпечення стабілізації виробництва. Мета даної курсової роботи – обґрунтувати суть проблеми підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства, їх актуальність. А також, ознайомитися з методикою впровадження заходів по підвищенню ефективності використання виробничих фондів підприємства. Розділ І. Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства. 1.1. Поняття про виробничі фонди. Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні. Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість. Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів. Економічна сутність і матеріально-речовий зміст основних та оборотних фондів служать визначальними характеристиками щодо окреслення їхнього значення у здійсненні відтворювальних процесів, функціонуванні та розвитку будь-якого виробництва. Уся сукупність наявних виробничих фондів становить найбільшу за питомою вагою частину (близько 60 відсотків) національного багатства країни. Основні фонди визначають характер матеріально-технічної бази виробничої сфери на різних етапах її розвитку. Зростання й удосконалення засобів праці забезпечують безперервне підвищення технічної оснащеності та продуктивності праці виробничого персоналу. Знаряддя праці, які є найбільш активною частиною основних фондів, становлять матеріальну основу виробничої потужності підприємства. Елементи оборотних фондів формують речовинну субстанцію продукції, що виготовляється (сировина, конструкційні матеріали), створюють матеріальні умови для здійснення технологічних процесів і роботи виробничого устаткування (паливо, енергія), збереження і транспортування сировини та готових виробів (різні допоміжні матеріали — мастила, фарби тощо; тара). [1;101-102] 1.2. Ефективність як економічна категорія. Економічна ефективність виробництва – це поняття, яке характеризує результати діяльності трудових колективів по відношенню до виробничих витрат. Механізм керування ефективністю включає множину кількісних і якісних показників (ріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення якості продукції) та інших вимірювачів, що визначають розміри результату і витрат живої та уречевленої праці. Керувати ефективністю означає постійно підтримувати ріст об’єму продукції, яка випускається. Чим вища економічна ефективність виробництва при оптимальних умовах витрат ресурсів, тим більше створюється матеріальних цінностей, які необхідні суспільству. [10;134] Економічна ефективність суспільного виробництва вимірюється шляхом співставлення результатів виробництва з витратами чи застосовуваними ресурсами. ЇЇ рівень оцінюється на основі єдиного народногосподарського критерію – максимізації росту національного доходу (чистої продукції по відношенню до витрат чи до застосованих у виробництві ресурсів при оптимальному співвідношенні росту фондів споживання і накопичення). Підвищення інтенсивності використання виробничих фондів пов’язане з рішенням двох важливих взаємопов’язаних проблем. Одна з них полягає в раціональному використанні капітальних вкладень на створення нових потужностей, більш ефективних засобів праці, їх обновлення і технічне переозброєння. Управління ефективністю використання виробничих фондів в кінці кінців зводиться до рішення загальних задач по підвищенню ефективності виробництва і полягає у постійному збільшенні віддачі їх одиниць і зростання потужності при оптимальних сумарних витратах засобів на їх виробництво, оборот, експлуатацію. Друга проблема полягає в повному використанні накопичених фондів і удосконаленні механізму управління цим процесом. Загальною метою рішення цих проблем є досягнення кінцевих народногосподарських результатів: підвищення споживчої вартості виробничих фондів; забезпечення запланованого росту об’єму виробництва й якості продукції; активна заміна живої праці машинною; покращення умов праці робітників. З народногосподарської точки зору важливо не тільки задоволення потреб суспільства в необхідній продукції, але й забезпечити її виробництво з мінімальними затратами трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів. Вдосконалення механізму управління ефективністю виробничих фондів направлене на найбільш раціональне їх використання з метою скорочення витрат ресурсів на одиницю виробленої продукції з підвищеними параметрами її суспільної корисності. [8;75] Вдосконалювати механізм управління ефективністю використання виробничих фондів означає постійно підтримувати його організаційну структуру управління на рівні, який відповідає виробленим цілям і завданням виробництва; впорядкувати функції, права і відповідальність органів управління, окремих виконавців і їх взаємодія на основі наукових принципів і методів управління; привести окремі елементи виробничих відносин у відповідність з рівнем і характером розвитку виробничих сил і вимогами об’єктивних економічних законів; визначити систему прогресивних показників, норм і нормативів, які регулюють покращення стану, використання (споживання) і ефективності використання виробничих фондів, а також засобів (технічних, економічних, інформаційних, правових) забезпечення процесу управління. Цілеспрямовано розробити наукові основи механізму управління виробничими фондами, який забезпечував би реальну зацікавленість і відповідальність розрахункових рівнів підприємства за пониження витрат та краще їх використання на всіх стадіях життєвого циклу. Підвищення ефективності використання виробничих фондів залежить від множини організаційно-технічних, соціально-економічних та інших факторів виробництва. Економічна ефективність виробничих фондів – це комплексне поняття. Воно виражається сукупно декількома узагальнюючими показниками ефективності: зростанням якісних і кількісних характеристик засобів праці, зниженням капітальних і поточних витрат на процес відтворення основних фондів, підвищення інтенсивності їх використання, зростанням фондовіддачі та ін. На рівні підприємства виробничі фонди виступають як вартість матеріалізованих капітальних вкладень в засоби праці; сукупність матеріально-технічних засобів виробництва, за допомогою яких відбувається перетворення натурально-речовинної форми предметів праці. На цьому рівні здійснюється управління виробничими потужностями, процесом нарощування і вдосконалення структури, якісного складу і технічного рівня виробничих фондів. [10;142] В даній курсовій роботі використовуються поняття „ефективність виробничих фондів”. Економічна ефективність виробничих фондів – це більш ширше поняття, яке передбачає перш за все їх потенційну можливість та інші якісні та кількісні зміни їх характеристик. Вона визначається показниками абсолютної економічної ефективності капітальних вкладень в створенні споживчої вартості (суспільної корисності) фондів, прогресивністю структури, складу, організаційно-технічного рівня, показниками призначення та ефективності використання у споживача в процесі експлуатації виробничих фондів, тобто охоплює всі етапи відтворюючого процесу. Найбільш важливими показниками ефективності виробничих фондів являється: фондоозброєність праці одного працюючого, фондоємність продукції, питомі капітальні вкладення на одиницю потужності і на 1 грн. приросту продукції. Ефективність використання виробничих фондів виражається у відношеннях сукупних витрат на відтворення з показниками використання (показники змінності і завантаження обладнання), в кінцевих результатах їх ефективності використання – фондовіддача. Усуспільнені техніко-економічні показники (затверджуючи, розрахункові, оціночні) являються основними носіями економічної та іншої інформації. 1.3. Поняття про основні фонди. Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання. Речовим змістом основних фондів є будівлі, споруди, машини, устаткування, транспортні засоби, інвентар, інструмент. До основних фондів відноситься інвентар й інструмент вартістю більше 15 неоподаткованих мінімумів доходу громадян або терміном служби більше одного року незалежно від їх вартості. До основних фондів не відноситься спеціальний одяг, спеціальне взуття незалежно від їх вартості, молодняк тварин і тварини на відгодівлі, багаторічні насадження, що вирощуються. Економічне значення основних фондів заключається в тому, що вони є мірилом розвитку процесу праці, визначають ступінь механізації виробництва, забезпечують своєчасне і якісне виконання робіт (випуск продукції) і цим самим визначають рівень продуктивності живої праці. На базі зростання основних фондів збільшується економічний потенціал і виробничі можливості підприємств, підвищується технічний рівень виробництва, що забезпечує збільшення обсягів випуску продукції, поліпшення умов праці тощо. Первісне формування основних засобів на підприємстві залежить від форми його власності. Державні підприємства і організації одержують основні засоби від держави і обліковують як частину статутного капіталу. Підприємства, що приватизуються, основні засоби викуповують у держави або створюють шляхом акціонування. Заново створювані товариства з повною і обмеженою відповідальністю формують основні засоби за рахунок пайових внесків замовників. Окремі пайовики можуть вносити як пай будівлі, машини, обладнання або право користуватися ними, інші вносять гроші, за рахунок яких купуються основні засоби. Заново створювані акціонерні товариства купують основні засоби, головним чином, за рахунок виручки від реалізації акцій. 1.4. Класифікація та структура основних фондів. Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення основних фондів підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі основні фонди за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види. Видова класифікація ОВФ використовується чинними системами бухгалтерського обліку та статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують укрупнену класифікацію, виокремлюючи три групи основних фондів: перша – будівлі, споруди, їхні структурні компоненти й передавальні пристрої; друга – автомобільний транспорт, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи ЕОМ, інші машини для автоматичного оброблення інформації, телефони, інше офісне обладнання; третя – основні фонди, не включені до першої та другої груп. [7;96] Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, неабияке значення має поділ таких на дві частини: активну, яка безпосередньо бере участь у виробничому процесі і завдяки цьому забезпечує належний обсяг та якість продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини й устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові її нафтові свердловини. Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їхньої загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів є то прогресивнішою та ефективнішою, що більшою є в їхньому складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєві з них такі: виробничо-технологічні особливості підприємства; науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва; ступінь розвитку різних форм організації виробництва; відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів; вартість будівництва виробничих об’єктів і рівень цін на технологічне устаткування; територіальне розміщення підприємства. Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%, у тім числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%. На підприємствах і в організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування – 14-16%: робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5—6%; транспортних засобів – 3-4%. Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини. 1.5. Ефективність використання основних фондів і її вплив на ефективність господарської діяльності. Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність основних фондів, охоплює два блоки: перший – показники ефективності відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий – показники рівня використання основних фондів у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці. Чинна система показників ефективності відтворення основних фондів в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Так, наприклад, коефіцієнт оновлення визначається відношенням абсолютної суми введення основних фондів до їхньої наявності на кінець року, а коефіцієнт вибуття – відношенням обсягу вибуття основних фондів до їхньої наявності на початок року, що унеможливлює порівнювання цих відносних показників. Тому визначення коефіцієнтів відтворення основних фондів за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним. Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів – екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих основних фондів. Інтенсивне оновлення передбачає заміну діючих основних фондів новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих основних фондів не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого. Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення основних фондів доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття основних фондів (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного). Показники, що характеризують рівень ефективності використання основних фондів, об’єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже із самої назви. Пояснень потребують лише деякі, а саме: коефіцієнт змінності роботи устаткування – відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування; напруженість використання устаткування (виробничих площ) – випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі); коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування – відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування. З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв’язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0x0,6). 1.6. Поняття про оборотні фонди. Класифікація та структура оборотних фондів. Оборотні фонди – це частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг). Оборотні фонди підприємства мають матеріально-речову й вартісну форми. У практиці планування та обліку господарської діяльності до складу оборотних фондів включають: виробничі запаси; незавершене виробництво та напівфабрикати власного виготовлення; витрати майбутніх періодів. Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. До них належать запаси сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, палива й пального, тари, ремонтних деталей і вузлів, малоцінних інструментів, господарського інвентарю (реманенту) та інших предметів, а також аналогічних предметів, що швидко зношуються. Незавершене виробництво – це предмети праці, обробку (переробку) яких не завершено підприємством. Вони перебувають безпосередньо на робочих місцях або в процесі транспортування від одного робочого місця до іншого. До напівфабрикатів власного виготовлення відносять ті предмети праці, що їх повністю оброблено (перероблено) у даному виробничому підрозділі підприємства, але які потребують дальшої обробки в інших підрозділах (наприклад, поковки, штамповки, відливки та інша продукція заготовочного виробництва). Витрати майбутніх періодів – це грошові витрати, які зроблено в даний період, але які буде відшкодовано за рахунок собівартості продукції (роботи, послуг) у наступні періоди. До них належать витрати на підготовку виробництва, освоєння випуску нових виробів, раціоналізацію і винахідництво, придбання науково-технічної та економічної інформації, передплату періодичних видань тощо. Співвідношення оборотних фондів у розрізі окремих елементів і стадій функціонування характеризує їхню виробничо-технологічну (стадійну) структуру. Вона формується під впливом низки факторів (тип виробництва, особливості продукції та технології її виготовлення, умови забезпечення підприємства матеріальними ресурсами тощо) і змінюється в часі повільно, без різких коливань. Наприклад, на промислових підприємствах України у загальному обсязі оборотних фондів частка виробничих запасів становить у середньому протягом останніх років приблизно 70%, незавершеного виробництва – 25%. Спостерігається така тенденція в динаміці структури, оборотних фондів: відносні розміри виробничій запасів у цілому зменшуються, а незавершеного виробництва і витрат майбутніх періодів, навпаки, збільшуються. Структура оборотних фондів на підприємствах різних галузей має значні відмінності, зумовлені конкретними технологіями і формами організації виробництва, умовами забезпечення матеріальними ресурсами, цінами на них тощо. Так, найбільшу частку в загальному обсязі оборотних фондів становлять: виробничі запаси – на електростанціях та підприємствах легкої промисловості (до 90%); незавершене виробництво – на підприємствах машинобудування (близько 40%, у зв’язку з великою тривалістю виробничого циклу); витрати майбутніх періодів – на підприємствах добувної індустрії (40-50% і більше). 1.7.Ефективність використання оборотних фондів і її вплив на ефективність господарської діяльності. Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві. Для вимірювання ступеня ефективності використання оборотних фондів існує відповідна система техніко-економічних показників. На підприємствах тих галузей, що переробляють первинну сировину, застосовують показник (коефіцієнт) виходу або видобутку готової продукції з вихідної сировини. Наприклад, на підприємстві кольорової металургії таким показником служить коефіцієнт видобутку міді з руди, а на цукровому заводі – вихід цукру з буряків. На підприємствах окремих галузей народного господарства показником ефективності використання сировинних ресурсів є витрата сировини на одиницю готової продукції. Так, на комбінатах (заводах) чорної металургії застосовується показник витрати сировини (залізної руди, вугільного коксу, флюсів) на одну тонну чавуну, а на підприємстві з виробництва мінеральних добрив – витрати сірчаної кислоти на тонну суперфосфату тощо. На підприємствах обробної промисловості для цієї мети застосовують коефіцієнт використання матеріалів, тобто відношення чистої ваги (маси) виробу до норми або фактичної витрати конструкційного матеріалу. Для окремих видів матеріалів розраховують такі показники, як коефіцієнт використання площі матеріалу (листовий прокат, тканина, шкіра), коефіцієнт використання об’єму матеріалу (деревина) тощо. Ефективніше використання оборотних фондів передбачає передовсім розв’язання конкретних завдань з економії сировини, матеріалів, палива, електроенергії. Заведено розрізняти джерела і шляхи економії матеріальних ресурсів. Джерела економії показують, за рахунок чого можна досягти економії ресурсів, а шляхи економії – як саме, за допомогою яких заходів можна заощаджувати ті чи ті види матеріальних ресурсів. З усієї сукупності можливих заходів щодо економії матеріальних ресурсів слід виокремлювати виробничо-технічні (первинна обробка та збагачення сировини, комплексна переробка сировини, застосування ресурсозберігаючої техніки, запровадження маловідходної та безвідходної технології) та організаційно-економічні (удосконалення матеріальних нормативів, поліпшення організації матеріального забезпечення виробництва, упорядкування системи ціноутворення, застосування дієвої системи економічного стимулювання). Найбільші резерви підвищення рівня ефективного використання важливих видів матеріальних ресурсів зв’язано з комплексною переробкою сировини та широким застосуванням вторинних ресурсів. Комплексна переробка сировини – це процес її промислової переробки, результатом якого є добування з вихідної сировини всіх корисних компонентів та їх повне використання, включаючи й технологічні відходи. Економічна доцільність комплексної переробки сировини зумовлена великою цінністю так званої попутної продукції, що міститься у вихідній сировині. Наприклад, за добування природного газу побіжними продуктами є конденсати, гелій, сірка; нафти – горючий газ, сірка, йод, бром; мідної, мідно-колчеданової та мідно-цинкової руди — цинк (до 7%), залізо (понад 30%), сірка (до 45%), а також свинець, кобальт, молібден, золото, срібло та інші метали в кількості, яка забезпечує їхнє рентабельне видобування. Значна частка побіжних продуктів у загальному обсязі продукції, що виробляється, свідчить про економічну доцільність комплексної переробки вихідної сировини на підприємствах відповідних галузей народного господарства. Наприклад, понад 30% виробництва різних видів хімічної продукції зосереджено на підприємствах кольорової та чорної металургії, 10% – на підприємствах целюлозно-паперової промисловості. Незважаючи на достатній рівень ефективності такого методу переробки вихідної сировини досягнутий ступінь комплексності її використання на більшості підприємств України не відповідає сучасним вимогам. Коефіцієнт використання багатьох видів комплексної сировини протягом останніх років тримається на рівні не більше 50-60%. Вторинні матеріальні ресурси – це залишки сировини (матеріалів), відходи виробництва і споживання, які можуть бути повторно використані для виготовлення продукції. За ознакою утворення вони поділяються на дві основні групи – відходи виробництва та відходи споживання. До відходів виробництва включають: залишки сировини й матеріалів, що значною мірою втратили свою первісну споживну вартість (обрізки матеріалів, металева стружка, відпрацьовані каталізатори, технічне масло, жом, меляса, макуха, костриця тощо); побічні та побіжні продукти переробки вихідної сировини, які технологічно неминучі (різні види шлаку, лігнін, побіжні гази, пуста порода тощо). Відходи споживання охоплюють відходи: виробничого споживання (різні цілком зношені елементи засобів виробництва – брухт, гума, тара тощо) і побутового споживання (непридатні речі домашнього вжитку, зношені взуття та одяг, макулатура тощо). За обсягом і цінністю найбільш важливе значення для промислового виробництва мають різноманітні вторинні метали, що утворюються у вигляді амортизаційного брухту і так званого оборотного металу (металева стружка, відходи ливарного виробництва), їхня частка в загальному матеріально-сировинному балансі сталеплавильного виробництва становить понад 45%. Проте масштаби використання вторинних матеріальних ресурсів на підприємствах відповідних галузей промисловості України аж ніяк не можна визнати задовільними. Особливо це стосується побутових відходів. Наприклад, частка паперової макулатури у загальному обсязі сировини для виготовлення паперу й картону становить нині трохи більше 20%, що майже в 2-2,5 раза нижче за технологічно можливий та економічно доцільний рівень. [1;123-126] РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ СТАНУ, РУХУ ТА ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА РЕЗУЛЬТАТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ 2.1Визначення річних витрат на виробництво та реалізацію продукції підприємства Таблиця 1. № Показники 1 Проектна потужність підприємства, тис. шт. 480 2 Обсяг виробництва (реалізації), тис. шт. 420 3 Відпускна ціна одиниці виробленої продукції, грн. 24 4 Балансова вартість ОВФ, тис. грн. в т.ч. 6079,8 5 Будівлі, споруди 2338,4 6 Передавальні пристрої 514,4 7 Машини та обладнання 1473,2 8 Транспортні засоби 1520,0 9 Інструмент та інвентар 116,9 10 ЕОМ 116,9 11 Залишкова вартість ОВФ, тис. грн. 3283,1 12 Питома вага активної частини ОВФ, % 50,00 13 Вартість ОВФ, що використовувалися в 2-й і 3-й змінах, тис. грн 3343,96 14 Чисельність працівників 520 15 Середньодобова потреба в оборотних фондах, тис.грн. 3,45 16 Середньорічний залишок оборотних фондів, тис. грн. 1466 17 Зменшення тривалості одного обороту, днів 8 18 Норматив заробітної плати на одиницю продукції, грн/грн 0,08 19 Корисний фонд часу роботи ОВФ, днів 20 За планом 265,00 21 Фактично 230 22 Питома вага нормативних оборотних коштів, % 75,00 2.1.1. Річна потреба в оборотних коштах підприємства визначається за формулою: ОКр=∑Рі*Тц де ОКр- річна потреба в оборотних коштах Р- середньодобова витрата оборотних коштів Тц - тривалість періоду(360) Тоді ОКр= 3,45*360= 1242 тис.грн. Це означає, що на протязі 360 днів для фірми (організації) потрібно оборотних коштів на суму 1242 тисяч гривень. 2.1.2. Визначення повної собівартості готової продукції C=Cв+Снв де Св – виробничі витрати, грн.. Снв – невиробничі витрати, грн..(вони становлять 5% від суми виробничих витрат) Св=Спр+Снпр де Спр, Снпр- відповідно – прямі та непрямі витрати, грн.. Спр=Смв+Соп+Сам+Срем+Ссоц+Сін де Смв –вартість матеріальних витрат(становлять 50% від річної потреби оборотних коштів) Соп – витрати на оплату праці Сам – амортизаційні відрахування Срем – вартість ремонтних робіт Ссоц – відрахування на соціальні заходи(у %від витрат на оплату праці) Сін – інші виробничі витрати Соп=О*Нп де О – обсяг виробництва продукції, тис. грн. Н- норматив заробітної праці на одиницю продукції Сам= де Бві – балансова вартість ОВФ ітої групи, тис. грн. а- норми амортизаційних відрахувань(для нематеріальних активів термін корисного використання становить 3 роки), % Срем=Сам*Rрем; де Rрем – коефіцієнт, який враховує витрати на технічне обслуговування та ремонт(35% від величини амортизаційних відрахувань). Ссоц=Соп+ Rсоц де Rсоц – коефіцієнт витрат на соціальні заходи Сін=Ri*(Смв+Соп+Сам+Срем+Ссоц) де Ri – коефіцієнт який враховує розмір інших витрат(20%) Снпр=Спр*Кнпр де Кнпр – коефіцієнт непрямих витрат(становить 50% від прямих витрат) Отож розраховуємо витрати на оплату праці. Соп= 420*0,08*26= 873,6 тис. грн. Витрати на оплату праці характеризуються нормою заробітної плати на одиницю продукції. Обсяг виготовленої продукції виражається в гривнях. Це означає, що кількість виготовленої (реалізованої) продукції потрібно виразити в грошовому виразі, а потім знаходити, яка сума грошей потрібна для оплати праці. Амортизаційні відрахування: тис. грн. Амортизаційні відрахування - це процес поступового перенесення вартості основних фондів на новостворену продукцію з метою її повного відшкодування. Для розрахунку амортизаційних відрахувань в бухгалтерському обліку використовується укрупнена класифікація основних фондів. виходячи з наведених даних - будівлі і споруди , передавальні пристрої підпадають під першу групу(8%), транспортні засоби в другу(40%), машини та обладнання, інструменти та інвентар - третя(24%), ЕОМ - четверта(60%). Обчислюємо вартість ремонтних робіт. Срем= 1287,99*35% =450,8тис.грн. Відрахування на соціальні заходи. Rсоц=38 Ссоц=873,6*38%=331,97тис.грн. Вартість матеріальних витрат. Смв=3,45*360*50%=621 тис. грн. Інші виробничі витрати. Сін=(621+873,6+1287,99+450,8+331,97)*20%=713,07тис.грн. Прямі витрати. Спр=621+873,6+1287,99+450,8+331,97+713,07=4278,43тис.грн. Непрямі витрати. Снпр=50%*4278,43=2139,22тис.грн. Отож виробничі витрати складають. Св=4278,43+2139,22=6417,65тис.грн. Визначаємо невиробничі витрати, які складають 5% від виробничих. Снв= 6417,65*5%= 320,88 Повна собівартість виготовленої продукції С = 6417,65 +320,88= 6738,53 Таблиця 2. Кошторис витрат на виробництво та реалізацію продукції № з/п Елементи витрат Значення, тис. грн. 1 Матеріальні витрати 621 2 Витрати на оплату праці 873,6 3 Відрахування на соціальні заходи 331,97 4 Амортизація основних фондів 1287,99 5 Інші витрати: 713,07 6 Прямі витрати на виробництво 4278,43 7 Непрямі витрати на виробництво 2139,22 8 Виробнича собівартість виготовленої продукції 6417,65 9 Невиробничі витрати 320,88 10 Повна собівартість...

Курсова робота Інші

16.11.2012 13:11-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись