Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Менеджмент організації
Кафедра:
Кафедра менеджменту
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ПРАЦІ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ УКРАЇНИ
ІНСТИТУТ ПІДГОТОВКИ КАДРІВ ДЕРЖАВНОЇ
СЛУЖБИ ЗАЙНЯТОСТІ УКРАЇНИ
Кафедра менеджменту і маркетингу
Контрольна робота
З дисципліни «Ринок праці і функції державної служби зайнятості»
Варіант №13
Студентки групи МП1-09
факультету економіки та управління
спеціальності менеджмент організацій
Куц Зої Григорівни
Перевірив:
доцент Ю.М. Маршавін
Київ – 2010
Зміст
стор.
Вступ
3
Розділ 1
НЕПОВНА (ЧАСТКОВА) ЗАЙНЯТІСТЬ, ЇЇ ПРИЧИНИ І ОСОБЛИВОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ УКРАЇНИ
4
1.1.
Суть неповної (часткової) зайнятості
4
1.2.
Причини неповної зайнятості в сучасних умовах України
8
1.3.
Особливості неповної зайнятості в сучасних умовах України
9
Розділ 2
СИСТЕМА ЗАЛУЧЕННЯ РОБОТОДАВЦІВ ДО СПІВПРАЦІ З ЦЕНТРАМИ ЗАЙНЯТОСТІ
11
Висновок
17
Список використаної літератури
19
ВСТУП
В Україні формується соціально - орієнтована ринкова економіка. Світова практика свідчить про те, що в соціально - ринковій моделі розвитку господарства держава відіграє особливу роль, оскільки на неї покладено широкі функції. Соціальна політика у сфері зайнятості також є однією з функцій держави. Однак системна криза українського суспільства засвідчила неспроможність держави здійснювати ефективне соціальне управління. Виходячи з цього, ситуація на ринку праці залишає бажати кращого, а особливо - у сфері зайнятості. Вона має вигляд складної багатопланової, неоднорідної, динамічної та схильної до впливу із зовні підсистеми ринкових відносин.
Зайнятість населення в цілому та особливо молоді, має не тільки економічний, а й соціальний зміст, як одна з форм адаптації різних соціальних груп до ринку. Перехід до ринку здійснюється дуже болісно, супроводжується кризою промисловості в усіх сферах, несплатою податків, зниженням життєвого рівня більшості соціальних груп. Також загострюється проблема безробіття молоді, що загрожує великою небезпекою для кардинальних змін та перетворень на шляху демократизації. Таким чином, масове безробіття представляє реальну загрозу громадянському суспільству, яке не зможе вижити, якщо безробіття буде триматися на високому рівні.
Виходячи з цього, необхідне своєчасне поглиблене наукове дослідження соціальних аспектів зайнятості населення та молоді, а особливо фахівців у різних сферах, бо для виходу з кризи у нашій державі без фахівців неможливо здійснити ті заходи, які б забезпечили реалізацію інтересів суспільства.
РОЗДІЛ 1.НЕПОВНА (ЧАСТКОВА) ЗАЙНЯТІСТЬ, ЇЇ ПРИЧИНИ І ОСОБЛИВОСТІ В СУЧАСНИХ УМОВАХ УКРАЇНИ
1.1. Суть неповної (часткової ) зайнятості
Фахівці розрізняють такі форми зайнятості:
за тривалістю робочого часу зайнятість буває: повна, неповна, явна неповна, прихована неповна та часткова.
за кількістю робочих місць на одну особу розрізняють основну і додаткову зайнятість, або первинну та вторинну.
В сучасних умовах у багатьох країнах світу загрозливих розмірів набула неповна зайнятість і особливо прихована неповна зайнятість. Неповна зайнятість є протилежністю повної зайнятості і характеризується неповною оплатою праці або зайнятістю неповний робочий день (тиждень).
Неповна зайнятість визначається вимушеним безробіттям, яке має такі форми:
- циклічне;
- плинне (поточне);
- приховане (аграрне);
- застійне (перенаселення);
- сезонне;
- технологічне;
- конверсійне.
Вимушене безробіття – це безробіття, коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:
Циклічне безробіття викликається циклічними спадами економіки. Циклічне безробіття прийнято розглядати як безпосередній наслідок недостатнього попиту.
Періоди збільшення споживчих витрат збігаються із зменшенням рівня безробіття, а у період скорочення витрат рівень безробіття збільшувався. Найбільшою мірою від циклічного безробіття страждають молодь, жінки, люди похилого віку і некорінне населення;
Плинне безробіття – це частина промислової резервної армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її. Воно зумовлене передусім циклічним характером розвитку економіки, кризами над- і недовиробництва та ін. До цієї категорії безробітних належать люди, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготовку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою причиною їх безробіття є перевищення пропозиції робочої сили над попитом;
Приховане безробіття виникає тоді, коли існує часткова зайнятість, тобто працівники працюють неповний робочий день (тиждень, місяць, рік) без збереження заробітної плати. Такі люди є частково безробітними, хоча й входять до категорії зайнятих. Приховане безробіття, яке розповсюджене досить широко, не дає змоги точно визначити рівень безробіття, адже частково безробітних удвічі-утричі більше, ніж повністю безробітних.
Застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного населення живе випадковими заробітками. Воно відзначається нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим прошарком цієї категорії безробітних є паупери (непрацездатні й ті, хто тривалий час не може знайти роботу);
Сезонне безробіття стосується тих видів виробництва, які мають сезонний характер і в яких протягом року відбуваються різкі коливання попиту на працю (сільське господарство, будівництво тощо);
Технологічне безробіття пов'язане з переходом до нової техніки і технології, механізацією та автоматизацією виробництва, що супроводжується вивільненням робочої сили і найманням працівників принципово нових спеціальностей та кваліфікації;
Конверсійне безробіття спричиняється скороченням чисельності армії і зайнятих у галузях оборонної промисловості. Розміри цього безробіття можуть коливатися від незначних до великих.
Неповна зайнятість може бути явною або прихованою.
Явна неповна зайнятість зумовлена здебільшого соціальними причинами. Неповну зайнятість можна виміряти безпосередньо, використовуючи дані про заробіток, відпрацьований час або за допомогою спеціальних вибіркових обстежень. Прихована неповна зайнятість відображає порушення рівноваги між робочою силою та іншими факторами виробництва. Вона пов'язана, зокрема, із зменшенням обсягів виробництва, кризою в економіці і виявляється в низьких доходах населення, у низькій продуктивності праці. В Україні прихована неповна зайнятість поки що не регламентована законом і становить значний відсоток серед безробітних. Основні причини неповної зайнятості: економічна нестабільність в умовах трансформації до ринкової форми організації господарства, які породжують безробіття. Неповна зайнятість зумовлює розорення частини підприємств, нагромадження капіталу, що спричиняє диспропорцію у динаміці нагромадження та інвестування. Нерівномірність інвестування тісно пов'язана із станом податкової системи, що призводить до циклічного характеру виробництва, а відповідно і до змін у динаміці працевлаштованих.
Державний комітет статистики оприлюднив показники зареєстрованого безробіття в Україні, згідно з якими кількість зареєстрованих безробітних у відсотках до населення працездатного віку скоротилася на 44% та становила на 1 грудня 2009 року 1,8%. Станом на 1 грудня 2009 року кількість осіб із статусом "безробітний" становила 512,2 тис. осіб, що на 3,8 тис.осіб більше. ніж у попередньому місяці. Загалом за 11 місяців 2009 року кількість зареєстрованих безробітних скоротилася на 388,4 тис. осіб.
При цьому середній рівень державної допомоги становив у листопаді 2009 року 650,97 грн., що майже на гривню більше за рівень мінімальної заробітної плати листопада 2009 року.
Рис 1. Кількість зареєстрованих безробітних в Україні у 2009 році
У листопаді поточного року співвідношення попиту та пропозиції робочої сили становила 10:71, тобто кількість зареєстрованих претендентів на 10 вакантних посад становила 71 особа, що на 37 осіб менше, ніж на початок цього ж року. За даними Державної служби зайнятості України, станом на 1 грудня 2009 року на обліку в центрах зайнятості перебувало 536,7 тис. незайнятих громадян. Серед них: 301,0 тис. осіб складали жінки; 235,7 тис. осіб – чоловіки.А також 214,5 тис. осіб – молодь; 60,5 тис. осіб – вивільнені працівники; 105,7 тис. – особи, не здатні на рівних конкурувати на ринку праці; 11,8 тис. осіб – інваліди. Статус безробітного мали 512,2 тис. осіб, з яких 400,7 тис. отримали допомогу по безробіттю. Із загальної чисельності безробітних 187,5 тис. осіб проживали у сільській місцевості (324,7 тисячі – у містах).
Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття. Саме за цими параметрами здійснюється, з одного боку, саморегулювання на ринку праці, а з іншого - відбувається втручання держави, яка реалізує координуючу, стимулюючу чи обмежуючу роль у процесі управління.
1.2. Причини неповної зайнятості в сучасних умовах України
Існують різноманітні причини неповної зайнятості трудових ресурсів.
Основні причини неповної зайнятості: економічна нестабільність в умовах трансформації до ринкової форми організації господарства, які породжують безробіття. Неповна зайнятість зумовлює розорення частини підприємств, нагромадження капіталу, що спричиняє диспропорцію у динаміці нагромадження та інвестування. Нерівномірність інвестування тісно пов'язана із станом податкової системи, що призводить до циклічного характеру виробництва, а відповідно і до змін у динаміці працевлаштованих; також динаміка нагромадження капіталу.
Діалектика нагромадження капіталу зумовлює зростання потреби в праці, адже масштаби виробництва невпинно збільшуються. Однак, з іншого боку, відбувається відносне зменшення цієї потреби із зростанням продуктивності праці. Взаємодія цих двох суперечливих тенденцій в умовах індустріальної, а особливо – постіндустріальної економічної системи, зумовила сповільнення абсолютного зростання потреби в робочій силі і її відносне зменшення ( в розрахунку на одиницю функціонуючого капіталу).
Як відомо, нагромадження капіталу під дією науково-технічного прогресу супроводжується зростанням фондоозброєності праці, що і є причиною відносного зменшення вартості робочого місця, що утруднює відкриття нових робочих місць і перешкоджає зростанню зайнятості.
На ринку праці ця закономірність проявляється в формі перевищення пропозиції праці над попитом на неї, як надлишок продавців праці (працеємців) в порівнянні з її покупцями (працедавцями). В умовах ринкової економіки в основі попиту на працю лежать закони нагромадження капіталу, які обумовлюють тенденцію до зменшення потреби в робочій силі. Дослідження тривалих тенденцій показує, що на ринку праці щорічно відбувається зростання пропозиції робочої сили (поява на ринку нових працеємців) і попиту на неї (поява вільних робочих місць).
Зростання пропозиції праці зумовлюється зростанням населення, сукупної робочої сили, втягуванням у виробництво жіночої праці тощо. Пропозиція праці дуже мінлива, вона постійно змінюється внаслідок того, що нове покоління працівників, що вступає на ринок праці, має більше знань і кращу підготовку, але й більші потреби, ніж попереднє покоління. Водночас постійно змінюється й попит на працю під впливом таких факторів: зміна попиту на товари та послуги, поява нових професій і зникнення старих. Внаслідок цього постійно з’являються нові незайняті робочі місця, але й скорочують старі.
Пропозиція праці визначається рівнем її ціни (заробітної плати), а також рівнем податків, потребами працеємця та членів його сім’ї, звичками і традиціями, рівнем культури і релігією, силою профспілок тощо. Попит на працю регулюється потребами виробництва в трудових ресурсах, його технічним рівнем, вартістю робочого місця тощо.
Таким чином, у кожний даний момент на ринку праці є певна кількість продавців робочої сили різноманітних професій і кваліфікації, з одного боку, і вільних робочих місць – з іншого. Якщо кількість бажаючих продати свою робочу силу перевищить кількість незайнятих робочих місць, то виникає неповна зайнятість, або надлишкове безробіття.
1.3.Особливості неповної зайнятості в сучасних умовах України
Український ринок праці та зайнятість мають свої особливості. Йдеться про ті з них, що виявились упродовж 90-х років ХХ ст. Акцентування уваги саме на цьому періоді зумовлене тим, що раніше в Україні існувала інша економічна система. Отже, в останнє десятиріччя відбулись такі зміни:
скорочення зайнятості і зростання рівня безробіття, починається з середини 90-х років. Основною причиною звільнень працівників є розпочата структурна перебудова економіки: припинення діяльності підприємств, продукція яких не знаходить збуту або виявляється не конкурентоздатною, перехід до інших форм власності. Такі процеси переживали всі країни перехідної економіки і скрізь, де вони розпочинались, зростала кількість безробітних, але в умовах, коли перехід до ринку відбувається послідовно, працездатні, звільнені з державних установ та підприємств, знаходять роботу на нових підприємствах недержавної форми власності, розпочинають власну справу тощо.
існування в Україні вимушеної неповної зайнятості (прихованого безробіття). До тих, хто є неповно зайнятими, належать люди, які перебувають у вимушених відпустках з ініціативи адміністрації, працюють неповний робочий день або тиждень.
зміна структури зайнятості, тобто співвідношення між людьми, що працюють у різних сферах (галузях) економіки.
Завданням сучасного етапу в сфері регулювання зайнятості є перехід до активної політики на ринку праці, яка, на жаль, не здійснюється зараз. В основу має бути покладена модель управління, центральними елементами якої є основні регулятори ринкової організації праці: заробітна плата як ціна послуг праці, конкуренція на ринку праці, трудова мобільність, рівень безробіття.
Пріоритетними напрямками реформування українського ринку праці є вдосконалення системи оплати праці, розширення можливостей отримання населенням офіційних основних і додаткових доходів, соціальна підтримка окремих груп, підвищення якості та конкурентоспроможності робочої сили; сприяння ефективним і доцільним переміщенням працездатного населення.
РОЗДІЛ 2. СИСТЕМА ЗАЛУЧЕННЯ РОБОТОДАВЦІВ ДО СПІВПРАЦІ З ЦЕНТРАМИ ЗАЙНЯТОСТІ
Роботодавці для центрів зайнятості є найважливішими партнерами у реалізації державної політики зайнятості населення. Саме роботодавець створює нові робочі місця, наповнює державну скарбницю, допомагає державі забезпечувати соціальні гарантії для населення.
Гасло «кадри вирішують все» не втратило своєї актуальності й сьогодні. Якісний підбір персоналу є однією з найбільш важливих складових успіху діяльності підприємства, установи, організації та й впровадження малого бізнесу. Вдало підібрана команда великого чи малого підприємства допомагає реалізувати найсміливіші плани та проекти, й, навпаки, випадкові люди, прийняті на роботу навмання, можуть дуже швидко довести до краху навіть успішну фірму.
І тут служба зайнятості виступає для роботодавця гарантом ефективності й оптимізації процесу підбору претендентів на вільне робоче місце чи вакантну посаду. Центри зайнятості для цього використовують широкий спектр послуг з підбору потрібних працівників. Спеціалісти з профорієнтації допомагають здійснити підбір працівників на замовлення роботодавців з числа безробітних, використовуючи сучасні профдіагностичні методики та проводять профдіагностичне обстеження претендентів на робочі місця за заявкою роботодавця. Надають консультації шукачам роботи та роботодавцям з питань професійної придатності та індивідуальних особливостей кожної професії. Отже, якщо роботодавець відчуває нагальну чи перспективну потребу в працівниках на постійну чи тимчасову роботу - фахівці центру зайнятості завжди прийдуть на допомогу, щоб розв’язати цю проблему. Технологія задоволення спеціалістами центру зайнятості нагальних потреб роботодавця у кадрах розроблена і вже давно існує.
А враховуючи економічний та соціальний розвиток нашої держави, виконання програми щодо створення нових робочих місць та модернізації існуючих, постає питання у своєчасному забезпеченні необхідними кваліфікованими кадрами роботодавців, які планують створювати ці робочі місця.
Була розроблена та впроваджена в роботу система організації роботи базових та обласних центрів зайнятості щодо виконання замовлень роботодавців на перспективу для своєчасного укомплектування кваліфікованими спеціалістами робочих місць та вакантних посад, які виникнуть у майбутньому.
Для дії даної системи необхідне максимальне охоплення роботодавців увагою спеціалістів центру зайнятості: постійне вивчення напрямків діяльності та розвитку підприємств, видів продукції, які вони випускають, особливу увагу приділяти тим роботодавцям, які тільки створюють нові підприємства, в яких іде процес становлення та організація виробничого процесу, постійна робота як з керівниками так і з фахівцями відділу кадрів.
Якщо у роботодавця на даний час немає вільного робочого місця, але його наявність передбачається в майбутньому, або наявна вакансія та необхідність її заповнення виникне у подальшому, то спеціалісти з профорієнтації здійснюють підбір кандидатів на професійне навчання з числа безробітних, що перебувають на обліку в центрі зайнятості, враховуючи відповідність індивідуальних особливостей кожної професії індивідуальним особливостям людини та в подальшому відібрані кандидати будуть направлені на професійну підготовку на перспективу. Такий підхід дозволяє предметніше підходити до вибору претендента на вакансію, попередньо погодивши її з роботодавцем та повністю враховувати його побажання щодо професійно-кваліфікаційних якостей претендентів і, що важливо, значною мірою допомагає уникати витрачання коштів Фонду на підготовку фахівців з надлишкових для ринку праці професій та спеціальностей. Організація роботи за даною системою, дала позитивні результати. Рівень працевлаштування безробітних після проходження професійного навчання під перспективні замовлення роботодавців складає 99%.
Постійно поповнюється база потреб роботодавців на перспективу, що дає змогу запланувати ефективну організацію професійного навчання незайнятого населення та своєчасно в короткі терміни забезпечити роботодавців необхідними кваліфікованими працівниками.
Дана система роботи дала змогу :
1. При плануванні та виборі напрямків навчання максимально враховувати конкретні потреби роботодавців на перспективу;
2. Значно розширити перелік професій та спеціальностей, за якими проводиться навчання безробітних під конкретні замовлення роботодавців;
3. Збільшити кількість безробітних, які проходили навчання за індивідуальними програмами безпосередньо на виробництві, що вплинуло на збільшення періоду адаптації працівника до нового робочого місця та на зниження плинності кадрів на виробництві, краще їх закріплення;
4. Своєчасно, у визначені строки, забезпечити роботодавців необхідними кваліфікованими працівниками на звільнені вакантні місця, новостворені, модернізовані робочі місця відповідно до нових прогресивних технологій виробництва;
5. Підвищити рівень працевлаштування безробітних після проходження професійного навчання.
Отже, важливим завданням центрів зайнятості є допомога роботодавцям у формуванні персоналу фірм, підприємств і організацій. Природно, будь-яка організація може підібрати працівників й без участі служби зайнятості, але це потребує певних зусиль, часу і матеріальних витрат з боку роботодавців (на публікацію оголошень, або звернення до приватних посередників). Проте центри зайнятості мають такий великий банк даних про шукачів роботи, який відсутній у інших посередників. Крім того, вони мають значні можливості щодо підбору працівників на замовлення роботодавців на підставі здійснення професійної діагностики, методиками якими приватні посередники не завжди володіють. Це завдання центрів зайнятості набуває особливого значення під час економічного зростання. У цей період зростають потреби виробництва у робочій силі, які важко задовольнити звичайними методами. Тому центри зайнятості змінюють свої пріоритети, переставляють кадри, пристосовують технології роботи з врахуванням соціально-економічної ситуації. Для цього перш за все переглядають свою організаційну структуру – за рахунок інших підрозділів збільшують чисельність спеціалістів, що надають послуги роботодавцям та їх «суміжників» - тих, хто забезпечує профорієнтаційну діяльність і організацію профнавчання. Отже, роботодавець є клієнтом служби зайнятості, який має отримати якісні соціальні послуги.
До того ж, зміцнення взаємодії з роботодавцями має велике значення тому, що успішність допомоги безробітним у пошуку роботи цілком визначається наявністю в центрах зайнятості інформації про вільні робочі місця, її повнотою. За відсутністю такої інформації ніякі зусилля спеціалістів не дадуть ефекту, в кращому випадку, вони будуть більш оперативно реєструвати безробітних та позбавляться від черг при нарахуванні допомоги. Тобто, рівень співпраці центрів зайнятості з роботодавцями визначає якість послуги шукачам роботи у її підборі.Слід підкреслити, що всі роки функціонування Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття він формується у значної мірі за рахунок внесків роботодавців.
Як свідчить досвід, вагомих результатів можливо досягти тільки за умов, якщо центри зайнятості будуватимуть свою роботу з роботодавцями на основі врахування їх інтересів, а також доведення до свідомості роботодавців суспільної важливості діяльності служби зайнятості. Зміцнення взаємодії з роботодавцями – процес з двостороннім рухом.
Можна стверджувати, що ступінь співпраці роботодавців із центрами зайнятості залежить від активності останніх при проведенні роз'яснювальної роботи щодо розкриття своїх можливостей по наданню соціальних послуг роботодавцям, суспільної вагомості діяльності державної служби зайнятості. У будь-якому випадку, рівень взаємодії центрів зайнятості з підприємствами залежить від рівня особистісних взаємостосунків спеціалістів центру і роботодавців.
Центри активно роз'яснюють соціальну вагомість державної політики зайнятості, враховують кадрові проблеми підприємств та, виходячи з цього, пропонують конкретні послуги. Вони забезпечують роботодавців інформацією про професійно-кваліфікаційний склад осіб, зареєстрованих в центрі зайнятості, надають можливість роботодавцям без значних матеріальних і організаційних зусиль підібрати необхідних працівників, пропонують підбір працівників відповідно до особливостей конкретного виробництва, а в разі необхідності - організують професійне навчання підібраних громадян. Центри доводять до відома роботодавців, що, пропонуючи вакансії даного підприємства своїм клієнтам, вони, крім іншого, формують у співвітчизників привабливий імідж підприємства і особистості керівника.
Співпраця з роботодавцями залишається пріоритетним напрямком діяльності служби зайнятості, адже останні є не лише стратегічними партнерами служби, а її клієнтами, що мають постійну потребу у підборі персоналу.
Одним з перспективних напрямків співпраці служби зайнятості з підприємствами, організаціями та установами є організація оплачуваних громадських робіт, які є корисними і для роботодавців, і для безробітних. Іншою ефективною та взаємовигідною формою співпраці у вирішенні кадрових проблем є працевлаштування безробітних з наданням дотації роботодавцю. Це є запорукою стабільної роботи не лише для працевлаштованої особи, а й для роботодавця.
З 2009 року служба зайнятості пропонує нову послугу для роботодавців – подання звітності в електронному вигляді. Такий тип подання звітності надає масу переваг в роботі роботодавців: своєчасна та гарантована доставка звітності до контролюючих органів засобами Інтернет в режимі «Єдиного вікна», економія часу, автоматичне оновлення форм звітності, зручність у використанні, цілодобова технічна та інформаційна підтримка. Безкоштовне виготовлення електронних ключів здійснюється відразу після отримання пакету документів від роботодавця. Консультації в подальшій роботі надаються на порталі www.zvitoperator.com.ua у мережі Інтернет.
ВИСНОВОК
Ринок праці - найбільш складний і динамічний елемент ринкової економіки, ринок праці виконує такі функції: оцінює корисність (споживну вартість) і цінність (вартість) робочої сили, тобто того чи іншого різновиду праці; регулює попит і пропозицію праці, розподіляє робочу силу між галузями економік і регіонами України.
В Україні формування ринку праці відбувається одночасно з впровадженням заходів, що забезпечують його функціонування.
Однією з особливостей, яка негативно впливає на ринок праці й рівень соціальної напруги, є надмірне розшарування населення за доходами і зниження рівня його життя.
Ще одна особливість полягає у нехтуванні місця і ролі ринку праці в ринкових економічних відносинах. У сучасних умовах попит на робочу силу найчастіше відірваний від його пропозиції, оскільки відсутня ринкова система териториально-галузевого перерозподілу інвестицій і праці, що призводить до дисбалансу рику праці.
Втрачається цінність праці як такої. Продуктивна праця на державу чи приватного власника перестає бути головним джерелом доходів працівника.
Внаслідок втрати можливостей заробітку на службі у держави чи державних підприємств наші громадяни повернулися до напівнатурального господарства, яке у XXI сторіччі є анахронізмом.
В Україні продовжує зберігатися виявлений дослідниками специфічний тип економічної поведінки населення - з характерними ознаками обмеженої мобільності та підсобної зайнятості.
Негативний вплив на активізацію продажу робочої сили в Україні має успадкований з радянських часів споживчий аскетизм, плюс поширеність ведення підсобного господарства і взагалі прагнення до самозабезпечення натуральним господарством.
Аналізуючи механізм функціонування сучасного ринку праці, можна помітити, що в сучасних економічних системах створюється механізм функціонування ринку праці з елементами державного втручання, тобто державного його регулювання.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Маршавін Ю.М. Ринок праці та функціонування державної служби зайнятості. Навчально-методичний посібник. - К.: ІПК ДСЗУ, 2001. - 176 с.
2. Баришніков В.М., Маршавін Ю.М., Туленков М.В., Храмов В.О. Державне управління та державна служба. Навчальний посібник. - К.: ІПК ДСЗУ, 2003. - 324 с.
3. Маршавін Ю.М., Ляміна Л., Фокас Л. Методичні рекомендації щодо надання центрами зайнятості соціальних послуг роботодавцям. – К.: ІПК ДСЗУ, 2004. - 56 с.
4. Маршавін Ю.М., Ляміна Л., Фокас Л. та ін. Єдина технологія обслуговування населення в центрах зайнятості України. – К.: ІПК ДСЗУ, 2000. - 300 с.
5. Васильченко В.С., Василенко П.М. Ринок праці та зайнятість.: Навчальний посібник. – В 2-х част. – К.: ІПК ДСЗУ, 2005, - 461 с.
6. Васильченко В. С. Державне регулювання зайнятості. – К.: КНЕУ, 2003, - 252 с.
7. Ященко С. Безробіття та шляхи його подолання в Україні // Фінанси, №2, 2006р., - с.10-14.
22.11.2012 15:11-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора