Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Регіональна економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки і підприємництва
Контрольна робота з дисципліни:
«Регіональна економіка»
Теоретичні питання: 57, 29.
Варіант практичної частини: 7.
Зміст
1.Вступ
1)Характеристика методів економічного районування в РПС.
1. Метод енерговиробничих циклів
2. Метод міжгалузевих комплексів
3. Метод коефіцієнтів
2)Структура машинобудівного комплексуУкраїни
1. Роль і місце в народногосподарському комплексі.
2. Технологія виробництва машин, спеціалізація і кооперу вання в машинобудуванні.
3. Принципи, умови і чинники розвитку та розміщення.
4. Галузева структура машинобудування України.
5. Сучасний стан та особливості розміщення основних галузей машинобудування України.
6. Проблеми і перспективи розвитку машинобудування України.
Висновки
Використана література
Вступ
Господарсько-територіальний комплекс являє собою певну сукупність підприємств, його можна розглядати і як сукупність виробничих процесів, розвинених на певній території, оскільки підприємство включає сукупність виробничих процесів,здійснюваних у географічному пункті (хоча в економічної точки зору підприємство, безумовно, більш широке поняття). Різний характер взаємодії підприємств (виробничих процесів) дозволяє об'єднати їх у групи таким чином, щоб взаємозв'язку між підприємствами такої групи були б суттєво сильнішими, ніж між підприємствами різних груп. Отже, єдність господарсько-територіального комплексу району будь-якого рангу може бути представлено як сукупність таких груп,що включають підприємства або виробничі процеси. Таке уявлення комплексу випливає з системно-структурних методів аналізу.
В даний час запропоновано кілька способів виділення група взаємопов'язаних підприємств, що базуються на виробничому їх єдності. Основними з них є метод енерго-виробничих циклів і міжгалузевих комплексів. Групування підприємств може бути здійснена на основі їх територіальної єдності, вірніше, спільності виробничого використання ресурсу - «територія». Ці проблеми вивчаються при дрібному економічному районуванні.
Машинобудівний комплекс охоплює два десятки спеціалізованих галузей. До нього належить практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази. В сучасних умовах машинобудування належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей народного господарства, машинобудування реалізує досягнення науково-технічного прогресу і забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.
На машинобудівний комплекс України припадає понад 40 % усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва: частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості становить 29 %. Машинобудівний комплекс належить до трудомістких галузей промисловості, про що свідчить співвідношення зайнятих у ньому та обсяг вироблюваної продукції. Водночас машинобудування належить до металомістких галузей. На 1 т готової продукції воно витрачає 1,3 – 1,5 т металу, а в цілому машинобудівний комплекс споживає третину прокату, 40 % чавунного і понад 65 % стального литва, що їх випускає металургійна промисловість України.
Галузева структура й асортимент продукції машинобудування зумовлюють особливості розміщення його виробництва. Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і під галузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудування насамперед належить до галузей "вільного розміщення", оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси.
В даній роботі ставлю перед собою мету дослідити такі питання як: технологію виробництва машин, умови розвитку та розміщення та сучасний стан машинобудування України.
Характеристика методів промислового районування.
1.1 Метод енерговиробничих циклів.
Н. Н. Колосовський дав наступне визначення цього методу: під енерго-виробничим циклом розуміється вся сукупність виробничих процесів, послідовно що розгортаються в економічному районі СРСР на основі поєднання даного виду енергії і сировини, від первинних форм видобутку і облагороджування сировини та енергії і раціонального використання всіх компонентів сировинних і енергетичних ресурсів ... Цикл треба розуміти як історичну категорію, що розгортається в часі ». Методом ЕПЦ враховує саме послідовність виробничих стадій, які необхідно здійснити для виробництва продукту, і «будує» цю послідовність «від видобутку сировини». Н. Н. Колосовський намітив вісім генералізованих циклів (або їх сукупностей): пірометалургійний цикл чорних металів,нафтоенергохімічний, сукупність гідроенергопромишленних циклів,сукупність циклів переробної індустрії, лісоенергетичний цикл, сукупність індустріально-аграрних циклів і гідромеліоративний індустріально-аграрний цикл (для районів зрошуваного землеволодіння). Крім того, він накреслив дев'ятий цикл - атомної енергії – як перспективний. Неправильно було б думати, що при аналізі територіальної структури району слід обмежуватися дев'ятьма названими циклами. Н. Н. Колосовський, називає ці цикли генералізованими. Це значить, при детальному аналізі генералізовані цикли повинні бути розшифровані. Основна ідея методу ЕПЦ і цілей їх використання - класифікація районів, їх територіальної структури, дрібного районування - призводить до необхідності розробки ієрархічної системи циклів, їх класифікації. Класифікація циклів будується, виходячи з їх визначення як сукупності взаємообумовлених виробничих процесів, що розвиваються на поєднанні певного виду сировини та енергії. Вид енергії враховується для основного процесу. Наприклад, для електроємна промислової сукупності циклів впровадження електрики в саму зону реакції характерно тільки для електролітного або електротермічного процесів. На інших стадіях циклоелектрика використовується як силова енергія (наприклад, стадії прокату кольорових металів, видобутку або збагачення руди). В даний час майже завжди сировина є комплексним. Використання комплексної сировини зазвичай приводить при його первинної обробки до розвитку ряду паралельних виробничих ланцюжків. Крім того, у практиці широко відомо й інше явище - розробка однорідних видів сировини та одержання з цих видів сировини споріднених готових продуктів при близькості технологічних процесів їх виробництва. Характер виробничих процесів визначається також видом і кількістю (на одиницю продукції)використовуваної енергії. Ці три обставини дають можливість провести певне узагальнення процесів, тобто генералізацію енерговиробничих циклів, і побудувати їх ієрархію. На зазначених підставах у пропонованій нижче класифікації виділяються три ступені: 1) генералізовані цикли і генералізована сукупність циклів; 2) під цикли; 3) гілки циклів. 1. Генералізовані цикли генералізована сукупність циклів - сукупність таких «ланцюжків», які послідовно змінюють один одного виробничих процесів, що розвиваються паралельно, які обов'язково розглядають переробку всіх видів однотипного сировини (або всіх компонентів комплексної сировини). У генералізовану сукупність циклів можуть бути включені процеси, що використовують різнотипні види сировини, тоді виробнича близькість основних технологічних процесів кожної їх послідовності обмежується однорідністю показників їх енергоємності та трудомісткості. 2. Під цикли і прості цикли - така сукупність декількох «ланцюжків» виробничих процесів, яка використовує різні види однотипного сировини і в якій технологія основних виробничих процесів кожній «ланцюжки» близька. На другому ступені класифікації виділяються під цикли у випадках розшифровки» генералізованого енерговиробничих циклу.
Коли ж розшифровується генералізована сукупність циклів, такого як індустріально-аграрний, то ми будемо говорити про простих циклах. 3. Гілки ЕПЦ розвиваються на основі поєднання одного виду сировини (або одного компонента комплексного сировини) і певного виду енергії, властивого основного процесу при виробництві одного типу готового продукту. Характеризується однією послідовністю виробничих процесів, включаючи видобуток або виробництво сировини, переробку відходів, процеси, необхідні для обслуговування основних. Ці принципи класифікації можна розглянути на прикладі лісоенергетичного циклу. Для генералізованого лісоенергетичного циклу вихідна сировина --деревина - є комплексним сировиною. Генералізований лісо енергетичний цикл об'єднує такі виробничі процеси, як механічну обробку й хімічну переробку деревини, в технологічному відношенні принципово різні. Але обидва види процесів характеризуються приблизно однаковим рівнем споживання праці та енергії. На наступній ступені класифікації кожна з названих послідовностей виробничих процесів - деревообробка та дерево переробка – розглядається, як під цикли. Для кожної з них характерна своя сукупність послідовностей процесів. Деревообробний під цикл об'єднує тільки такі процеси, які пов'язані з механічним впливом на деревину: лісопиляння, житлове будівництво, суднобудування, і т.д. Особливе місце займає виробництво фанери, що використовується в усіх виробництвах стандартних будинків, судів, меблів як напівфабрикат. До деревообробному під циклу відносяться також процеси,обслуговують деревообробний цикл. Деревопереробних під цикл об'єднує виробництво сульфатної,сульфітної, паперу, картону, віскози і віскозних тканин, а також всі виробництва, які обслуговують на відходах, і все виробництво, що обслуговують деревопереробні під цикл. Поділ деревообробного та деревообробні під цикли відбувається після здійснення таких виробничих стадій, як лісозаготівля та розкряжування деревини. Таким чином, перші стадії, а також лісове господарство як певна виробнича стадія підготовки лісових ресурсів до рубці для двох циклів під загальні. Спільними, природно,будуть і роботи з лісооновлення. Наступний щабель - гілки під циклів - Домобудівна, суднобудівна,целюлозно-паперова і т.д. Кожна така гілка розглядає тільки одну послідовність виробничих процесів, яка використовує один вид вихідної сировини: Домобудівна - Колоди, целюлозно-паперова баланси і т.д. Цикли кожного ступеня класифікації при аналізі комплексу застосовуються в певних цілях. Генералізовані цикли - для класифікації районних виробничих комплексів, під цикли - для аналізу внутрішньорайонної територіальної організації продуктивних сил, гілки циклів – для аналізу територіальної структури комплексів підрайону, мікрорайонів. Природно, що про напрямок використання циклів можна говорити лише в основних рисах, можливо, звичайно, використання гілок циклів і при аналізі комплексів районів, а не тільки підрайону, але при дослідженні територіальної структури комплексів підрайону застосування генералізованих циклів мало що дає одні і ті ж продукти можуть бути отримані на підприємствах різних циклів. Наприклад, спирт виробляється з сільськогосподарських продуктів, відходів деревини, при хімічній переробці нафти. У першому випадку його виробництво включається до індустріальних аграрний цикл (при детальному аналізів одну з гілок), у другому - в лісоенергетичній, у третьому --нефтоенергохімічній. Інший приклад: виробництво сірчаної кислоти, як правило, включається в цикл пірометалургію кольорових металів. Але при певному поєднанні виробництв воно може бути включено і в інші цикли. Наприклад, в економічному районі при сульфітної переробці деревини може бути створено для своїх потреб Сірчанокислотне виробництво. У цьому випадку будівництво сірчанокислотного заводу визначалося потребами лісо енергетичного циклу, до складу якого і буде включений цей завод як обслуговує виробництво. При класифікації циклів зустрічаються і більше складні проблеми. Наприклад, при аналізі сукупності індустріально-аграрних циклів можна бачити, що одні й ті ж гілки циклу повторюються декілька разів. Але при класифікації циклів (як, втім, і в усіх інших наукових дослідженнях) необхідно виходити з реальної дійсності, а не йти шляхом формальної логіки. Таким чином, у кожному випадку енерговиробничий цикл (або його гілки) об'єднуватиме всі ті виробничі процеси, які необхідно і доцільно розвивати в конкретному районі при переробці розглянутого виду сировини. Сукупність виробництв, що становлять цикл, допускає деякі варіації. Утім, таке явище має місце і при галузевій класифікації. При галузевій класифікації важко буває віднести той чи інший комбінат до певної галузі промисловості. Прийнято відносити комбіновані підприємства залежно від частки групи виробів в загальній вартості продукції підприємств. Але й тут, не кажучи вже про умовності самого принципу, виникає проблема у випадках, якщо підприємство випускає кілька продуктів у різнозначних частках. Відмінність класифікації циклів від класифікації галузей визначається тим,що гілки циклів, під цикли та генералізовані цикли представляють собою сукупності, що об'єднують виробничі процеси від видобутку (або виробництва) сировини до одержання готового продукту, при цьому розглядається сукупність включаються всі допоміжні та супутні виробництва. При класифікації галузей виробництва, переробні основний вид продукту і відходи, при цьому одержувані, дуже часто ставляться до різних галузей. А підприємства сільськогосподарські і гірничодобувні ніколи не об'єднуються в одну галузь з обробними. Ступінь розвитку енерговиробничих циклів і економічні зв'язки між циклами, що становлять район, залежать від рівня розвитку господарства країн вцілому і конкретних умов району: реального складу сировини, особливості енергетичних ресурсів, ходу і етапу історичного процесу господарського освоєння району, трудових і національно-культурних особливостей населення. Усі ці конкретні моменти вносять свою специфіку в типову структуру району і створюють щось особливе й індивідуальне, що відрізняє виробничо -територіальні комплекси економічних районів один від одного. Аналіз територіальної орієнтації припускає угруповання виробництв на основі однотипності фактора орієнтації. Угрупування ця наступна:виробництва паливо ємність, матеріаломісткі, електроємна, трудомісткі,орієнтуються на споживача. Можливі також і змішані типи, коли виробництва відразу орієнтуються на два або більша кількість факторів. Класифікація виробництв на основі фактора орієнтації використовується для визначення виробничої стадії, на якій слід закінчити розвиток ЕПЦ в досліджуваному економічному районі. Розвиток циклу повинно бути перервана на тій виробничій стадії на якій виявляється суперечність між характером виробничого процесу розглянутої стадії іх характером ресурсів економічного району.
1.2.Метод міжгалузевих комплексів.
Міжгалузеві комплекси (МОК) є ефективне з народногосподарської точки зору поєднання підприємств галузей,беруть участь у виробництві певного виду продукту або послуг. Міжгалузеві комплекси відрізняються від енерговиробничих циклів тим, що вони являють собою: 1) об'єднання підприємств, а невиробничих процесів. Правильніше було б МОК зіставляти не з ЕПЦ, аз комплексами, адекватними ЕПЦ; елементами таких комплексів (як і МОК)є підприємства; при такому зіставленні що розглядається відмінність зникає; 2) МОК формується від «споживачів», у той час як ЕПЦ формується «від поєднання сировини та енергії». Міжгалузеві комплекси,отже, надзвичайно важливий і єдиний метод розв'язання проблем розподілу (виробничого та невиробничого) продукції,обігу та обміну. Класифікація міжгалузевих комплексів будується в залежності від діяльності класифікації галузей і, отже, детальності класифікації виробленої ними продукції. Як відомо, існують тригрупи галузей, що виділяються в залежності від детальності аналізу продукту: 1) галузі народного господарства (добувна промисловість, обробна промисловість, сільське господарство, транспорт, зв'язок і т.д.); 2) галузі промисловості (паливна, машинобудування і т.д.), сільського господарства (тваринництво, рослинництво), транспорту (залізничний,автомобільний, річковий і т.д.), також і інші галузі народного господарства мають відповідну розподіл; 3) галузі промисловості поділяються на саботажні (наприклад, текстильна промисловість підрозділяється на бавовняну, вовняну, шовкову, льняну, трикотажну); на саботажні підрозділяються та галузі сільського господарства, транспорту і т.д. Залежно від того, який ранг галузей розглядається в міжгалузевому комплексі, можна говорити і про ранзі самого комплексу. Крім того,міжгалузеві комплекси, як і ЕПЦ, розрізняються по спеціалізації та територіальної значущості.
1.3.Метод коефіцієнтів. Для вирішення міжрайонних та внутрішньорайонних проблем деякі дослідники використовують також метод коефіцієнтів, намагаючись з їх допомогою визначити спеціалізацію, комплектність і ефективність розвитку господарства районів. Метод цей не новий. Його широко використав А. Н. Челінцев в 1910 - 1918 рр.. для визначення спеціалізації районів; наприкінці 1930-х років він був «Відроджений» англійськими економістами П. С. Флоренсом і А.Дж.Уінслі, потім їм стали широко користуватися в США і значно рідше в інших країнах. У 1968 р. В. В. Кістанов, використовуючи ідеї П. С. Флорі. Та і А. Дж. Уінслі,розрахував коефіцієнти спеціалізації для економічних районів СРСР, а також коефіцієнти їх міжрайонних зв'язків та змішані показники. Перший тип показників являє собою відношення частки району в країні за міжрайонному вивезення галузі до його частки до всього міжрайонному вивезення. Другий тип показників обчислюється як відношення частки району в країні за галузевим (або всьому) міжрайонному вивозу до його частки по галузі (або всього виробництва). Описувані показники можуть бути використані лише для більш точного визначення спеціалізації господарства району в пізнавальних цілях; для аналізу планування і прогнозування комплексної організації господарства району і країни вони не придатні, тому що з їх допомогою не можна отримати навіть приблизної картини взаємозв'язків між виробничими процесами (а також підприємствами і галузями), що розвиваються, хоча б у провідних промвузла району, тим більше їх не можна використовувати для визначення ефективності розвитку району. Є роботи, в яких висловлюється пропозиція використовувати для аналізу та планування господарства районів так звані виробничо -технологічні комплекси, які являють собою сукупність виробничих процесів, об'єднаних «вертикальними» зв'язками. Метод цього не можна вважати задоволеним, тому що облік «горизонтальних» зв'язків при плануванні господарства районів і країни - найважливіший і необхідна умова, від якого залежить ефективність розвитку господарства. Таким чином, з відомих методів, що дозволяють науково обґрунтувати раціональність територіальної організації господарства районів, є метод ЕПЦ. Надалі аналіз районного виробничого комплексу буде будуватися на основі цього методу.
1. РОЛЬ І МІСЦЕ В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ
1. Машинобудування — важлива галузь промисло вості розвинутих країн світу. Воно значною мірою визначає не лише галузеву структуру промисловості, а й її розміщення. Рівень розвитку машинобудування є одним з основних показників економічного, і насампе ред промислового розвитку країни.
Велике значення машинобудування в народногоспо дарському комплексі визначається тим, що воно вироб ляє знаряддя праці як для галузей, що виготовляють за соби виробництва (робочі машини і апарати, верстати, технологічне і силове устаткування, контрольно-вимірю вальні прилади, технічні засоби автоматики тощо), так і для галузей, які виробляють предмети споживання (ма шини для сільського господарства, технологічне устат кування для легкої і харчової промисловості і т. п.), а та кож самі предмети споживання (легкові автомобілі, по бутову техніку, телевізори, радіоприймачі, відеотехніку, годинники тощо). Крім того, машинобудування вироб ляє різноманітне устаткування для будівництва, транс порту, зв'язку, торгівлі, спец обладнання для невиробни чих галузей, а також продукцію оборонного призначення.
В розвинутих країнах світу машинобудування, як правило, визначає їх експортний потенціал і забезпечує від 32 до 40% всього експорту.
Машинобудування має багатогалузеву структуру і характеризується створенням спеціалізованих заводів і галузей.
2. ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА МАШИН, СПЕЦІАЛІЗАЦІЯ І КООПЕРУВАННЯ В МАШИНОБУДУВАННІ
Процес виробництва машин складається з 3 стадій:
а) виробництво заготовок (відливок, штамповок, поковок і т. д.), з яких потім виробляють деталі і частини машин. При цьому на одну тонну готової продукції машинобудування необхідно в се редньому 1,3—1,6 т металевих заготовок;
б) механічна обробка заготовок за допомогою металорізаль них верстатів та виготовлення деталей і вузлів майбутніх машин. При цьому в стружку витрачається до 20-—35% всього початко вого металу, який разом з металобрухтом потім переплавляється на переробних металургійних підприємствах;
в) складання деталей і частин, у результаті чого створюється нова машина.
Сучасні машини складаються з сотень, а то й тисяч деталей і вузлів. Внаслідок цього недоцільна, а то і практично неможлива концентрація їх виробництва на одному підприємстві. Велика но менклатура виробів, що виготовляються в машинобудуванні, їх складність, а також можливість технологічного роз'єднання машин на окремі вузли і деталі спричиняє участь у виробництві маши нобудівної продукції сотень підприємств і організацій різних га лузей промисловості. Це сприяє формуванню спеціалізованих під приємств і розвитку кооперованих зв'язків між ними.
Спеціалізація — форма організації виробництва, при якій ви готовлення продукції, її частин або виконання окремих операцій відбувається в самостійних галузях і на відокремлених підприєм ствах. З метою поглиблення спеціалізації підприємств і підви щення ефективності їх функціонування доцільним є концентрація виробництва уніфікованих деталей і вузлів для складання різних машин на окремих підприємствах.
У машинобудуванні поширені такі види спеціалізації: предметна, яка включає підприємства, що випускають кінцеву готову продукцію;
технологічна, що включає підприємства, які здійснюють ви робництво напівфабрикатів, заготовок, литву поковок тощо;
подетальна та вузлова, що являє собою випуск деталей, агре гатів, вузлів, секцій, необхідних для збирання і укомплектування машин і устаткування.
Важливе значення набуває спеціалізація підприємств при здійсненні ремонтних робіт. Підприємства предметної спеціалізації є головними підприємствами, тоді як заводи технологічної, вузлової і подетальної спеціалізації — суміжниками. Поглиблен ня спеціалізації позитивно впливає на ефективність виробництва, зменшує його собівартість, робить економічно вигідним збіль шення масового і великосерійного виробництва.
Розвиток усіх видів спеціалізації в машинобудуванні нероз ривно пов'язаний з широким розвитком кооперування як між підприємствами галузі, так і з підприємствами інших галузей, які є постачальниками металу, пластмас, шин, електротехнічно го устаткування, скла, технічних тканин і т. д. Кооперування про являється у формуванні внутрішньогалузевих і міжгалузевих виробничих та внутрішньорайонних і міжрайонних економіч них зв'язків.
Спеціалізація і кооперування — найважливіші напрями тери торіальної організації машинобудівного комплексу. Зокрема, за умови близького розташування головного підприємства та його суміжників створюються сприятливі передумови для формування спеціалізованих промислових районів машинобудування. Спеці алізація і кооперування сприяють підвищенню технічного рівня машинобудівних заводів, економії сировини, більш низької собі вартості виробленої продукції, масовості виробництва і викорис тання поточного методу роботи.
3. ПРИНЦИПИ, УМОВИ І ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ТА РОЗМІЩЕННЯ
Розміщення машинобудівних підприємств здійснюється нау ково обгрунтовано. При виборі місць розміщення конкретних під приємств враховуються різні чинники і умови. Машинобудування належить до галузей так званого «вільного розміщення», оскільки воно незначною мірою залежить від таких чинників, як природне середовище, наявність корисних копалин, води і т. д. Тут варто враховувати лише наявність рівнинних місць (бажано не придат них до розвитку сільського господарства) для розміщення самого підприємства та будівництва під'їзних шляхів до нього.
Визначальну роль при розміщенні конкретних машинобудів них підприємств відіграють сировинний, споживчий і трудоресурсний чинники.
Зокрема, сировинний фактор є одним з провідних, оскільки виробництво усіх видів машинобудування тісно пов'язане з використанням металу. На 1 т готової продукції витрачається до 1,5т основних матеріалів і сировини. В загальних витратах на виробництво машин сировина і основні матеріали становлять до 50%, а іноді і більше. Але далеко не всі галузі машинобудування орієнтуються на сировину. Це пояснюється тим, що:
• джерела сировини часто не збігаються з розміщенням ма шинобудівних підприємств;
• в багатьох випадках транспортування сировини обходиться дешевше, ніж транспортування готового металу.
В цілому сировинний чинник визначальний вплив чинить на розміщення найбільш металомістких галузей, зокрема виробни цтва вантажних вагонів і цистерн, тепловозів, тракторів, продук ції важкого машинобудування.
Вагомий вплив на розміщення підприємств, що виробляють великогабаритні, об'ємні, часто з великою вагою машини, справ ляє споживчий чинник. Це виробництво сільськогосподарських машин, устаткування для легкої, харчової, хімічної промисловос ті, а також металургійного комплексу, нафто-, газовидобувної та вугільної промисловості. Виключно на споживача орієнтуються морське і річкове суднобудування, яке розміщується у морських та річкових портах.
Більшість галузей машинобудування вирізняється високою тру домісткістю, високим рівнем кваліфікації робітників та інженер но-технічних працівників. Складність виробництва машин вима гає не лише великих трудових витрат, а й розміщення машинобу дівних заводів поблизу або безпосередньо в центрах зосеред ження науково-дослідних і конструкторських баз. Таким чином розміщуються галузі точного наукомісткого машинобудування, зокрема верстато- і приладобудування, електронного, електротех нічного та деяких інших підгалузей.
Вплив названих чинників необхідно розглядати у їх сукупнос ті, тому що деякі галузі машинобудування одночасно орієнтую ться і на сировину, і на споживача, і на трудові ресурси. Це пов'язане з тим, що виробництво сучасних машин вимагає не лише наявності металу, а й високої кваліфікації працюючих та наявності платоспроможного споживача. Розвинута транспортна система регіону є передумовою спеціалізації і кооперування ма шинобудівних підприємств.
Розміщення сучасних машинобудівних підприємств України безпосередньо залежить від техніко-економічної специфіки їх виробництва, насамперед від таких його особливостей, як конструктивна складність виробів, широкий розвиток спеціалізації і кооперування. Обмеження розміщення нових машинобудівних підприємств у великих містах створює сприятливі передумови для розташування їх у середніх, малих містах і навіть у селищах міського типу. Тут доцільно розміщувати невеликі спеціалізовані підприємства та окремі цехи. Розміщення названих підприємств стимулює розвиток галузей виробничої і соціальної інфраструк тури, забезпечує працевлаштування населення, вирішує інші со ціальні проблеми.
4. ГАЛУЗЕВА СТРУКТУРА МАШИНОБУДУВАННЯ УКРАЇНИ
На основі технологічних процесів, металомісткості і значення в народному господарстві галузі машинобудування класифікую ться таким чином: важке, загальне, середнє машинобудування; виробництво точних механізмів; виробництво приладів та інст рументів; виробництво металевих виробів та заготовок; ремонт машин і устаткування.
Машинобудування України виникло ще в середині XIX ст. Наявність металу, вигідне транспортно-географічне розташуван ня, зокрема вихід до узбережжя Чорного та Азовського морів, висока концентрація сільськогосподарського виробництва сприя ли розвитку тут важкого, транспортного і сільськогосподарського машинобудування.
В минулому машинобудування стало провідною галуззю в структурі промислового комплексу України. В 1990 р. його част ка становила 30% всього промислового виробництва. Важливе місце в ньому зайняли галузі ВПК, які виготовляли 40% вартості продукції машинобудування України і приблизно стільки ж від сотків вартості продукції ВПК колишнього СРСР. Вищеназвані передумови для розвитку машинобудування визначили місце Украї ни в загальносоюзному поділі праці. Зокрема, Україна в 1990 р. забезпечувала в структурі виробництва колишнього СРСР: 45% металургійного устаткування, 97% — магістральних тепловозів, майже 50% вантажних вагонів і цистерн, 26% продукції сільсько господарського машинобудування (в тому числі 100% буряко збиральних і 100% кукурудзозбиральних комбайнів), 23% трак торів, 50% землеобробних машин і сівалок.
Сучасні галузева структура і розміщення машинобудування України сформувались за останні десятиліття. Структура цивіль них галузей машинобудування України наведена в табл.1.
Таблиця 1
СТРУКТУРА ЦИВІЛЬНИХ ГАЛУЗЕЙ МАШИНОБУДУВАННЯ УКРАЇНИ у 2003 p., %*
Галузі машинобудування
Питома вага в то варній продукції, %
Питома вага зайнятих, %
Сільськогосподарське машинобудування і тракторобудування
6,5
7,0
Приладобудування
4,2
6,5
Електротехнічне машинобудування
9,4
8,3
Автомобілебудування
4,0
4,1
Хімічне і нафтохімічне
6,5
4,9
Верстатобудування та інструментальне маши нобудування
2,5
3,4
Машинобудування для легкої та харчової про мисловості, виробництво побутових машин
3,7
3,5
Будівельно-дорожне та комунальне маши нобудування
1,7
1,8
Гірничо-шахтне і гірничо-рудне машино будування
5,0
3,1
За даними Держкомстату України.
Машинобудування України представлено практично усіма га лузями (крім годинникової), але далеко не всіма підгалузями. В умовах територіального поділу праці колишнього СРСР Україна не виробляла деяких машин, зокрема: магістральних електрово зів, електропотягів для приміських ліній і метрополітену, паса жирських вагонів, зернозбиральних і картоплезбиральних ком байнів і деяких інших машин. Недостатньо вироблялось вантаж них та легкових автомобілів, товарів народного споживання (див. табл. 2). Названі машини Україна отримувала з інших колишніх союзних республік. Монопольне виробництво та відсутність конкуренції в галузях цивільного машинобудування колишнього СРСР не сприяли якості його продукції. Зараз, коли Україна є незалежною і суверенною державою і має великий власний ри нок, а також метал, науково-дослідну базу і кваліфіковані кад ри, вона повинна створити власне виробництво названих ма шин. Висока якість продукції ВПК підкреслює значні можли вості для підвищення конкурентоздатності всього машинобуду вання України.
Таблиця 2
ДИНАМІКА ВИРОБНИЦТВА ТОВАРІВ НАРОДНОГО СПОЖИВАННЯ У МАШИНОБУДУВАННІ УКРАЇНИ у 1985—2003 p.
Назва товарів
1985
1990
1995
2000
2003
Холодильники побутові, тис. шт.
743
903
554
431
382
Пральні машини, тис. шт.
372
788
212
144,5
147
Електропилососи, тис. шт.
789
1072
285
114,1
128
Радіоприймальні пристрої, тис. шт.
291
777
119
46,8
25,3
Телевізори, тис. шт.
3067
3774
217
114,9
41,8
у тому числі: кольорового зображення
1405
2662
59,3
29,1
16,0
Мотоцикли, шт.
100
103
5000
1697
1182
Велосипеди (без дитячих), тис. шт.
880
800
36.1
28,9
37,8
Мікроскопи електронні, шт.
150
126
14
5
5
Легкові автомобілі, тис. шт.
167,5
155,6
58.7
6,9
6,9
Машини швейні, тис. шт.
10,3
10,4
1,3
1,0
1,0
5. СУЧАСНИЙ СТАН ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗМІЩЕННЯ ОСНОВНИХ ГАЛУЗЕЙ МАШИНОБУДУВАННЯ УКРАЇНИ
Розміщення в Україні металомістких галузей машинобудуван ня привело до їх концентрації в містах тих областей, що є основ ними виробниками чорних металів. Так, з 2031 підприємств ма шинобудування і металообробки України найбільша їх кількість концентрується у Донецькій (207), Дніпропетровській (159), Лу ганській (149) і Запорізькій (126) областях. Багато підприємств розміщено в Київській (74), Харківській (188), Львівській (155), Одеській (108) областях, а також у м. Києві (173), де добре роз винута науково-дослідна база і є достатня чисельність кваліфіко ваних кадрів. Розміщення підприємств машинобудування в інших областях України наведено в табл. 3.
У структурі господарства багатьох областей та економічних районів України машинобудування поки що не займає того місця, яке йому належить в умовах прискорення науково-технічного прогресу.
Таблиця 3
КІЛЬКІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ МАШИНОБУДУВАННЯ І МЕТАЛООБРОБКИ, 4 ЩО ПЕРЕБУВАЛИ НА САМОСТІЙНОМУ БАЛАНСІ, ПО РЕГІОНАХ УКРАЇНИ у 1996—2003 pp.*
Області
Кількість підприємств**
1996
2003
Україна
2104
2351
Автономна республіка Крим
54
60
Вінницька
70
82
Волинська
28
40
Дніпропетровська
162
159
Донецька
202
207
Житомирська
62
64
Закарпатська
60
72
Запорізька
107
126
Івано-Франківська
54
68
Київська
70
74
Кіровоградська
49
55
Луганська
138
149
Львівська
129
155
Миколаївська
53
57
Одеська
105
108
Полтавська
76
85
Рівненська
33
50
Сумська
62
66
Тернопільська
35
35
Харківська
161
188
Херсонська
41
43
Хмельницька
55
58
Черкаська
63
73
Чернівецька
22
26
Чернігівська
40
43
м. Ки'їв
153
173
м. Севастополь
20
35
* Статистичний щорічник України за 2007 рік. • 2003,,—С. 90.
** Без малих підприємств.
188
- К.: Вид-во «Українська енциклопедія»,
Важке машинобудування включає виробництво металургійного, гірничо-шахтного, підйомно-транспортного та устаткування. Підприємства важкого машинобудування мають висок/металомісткість, велику габаритність, а звідси - низьку транспортабельність. Як правило, вони характеризуються низькою трудомісткістю, мають повний виробничий цикл (заготовка, обробка? складання) і випускають продукцію невеликими серіями, а частину – і індивідуальними.
Переважна більшість підприємств важкого машинобудування (крім виробництва устаткування для нафто-, газовидобувної . про мисловості) розміщується в Донецькому та Придніпровському економічних районах, де є взаємопоєднання сировини і споживача продукції В цих районах сконцентровано майже повністю виробництво металургійного устаткування. Найбільші центри ви робництва цієї продукції в Україні є одними з найбільших в СНД і зосеоеджені вони в Донецькому районі. Зокрема, це Краматорськ, в якому діють два заводи: Огаро-Краматорськии який виробляє устаткування для металургійної промисловості, Ново-Краматорський Машинобудівний завод, який випускає ковальсько-поесове і металургійне устаткування, прокатні мостові стани безперервної дії, слябінги, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості.
Крупними виробниками металургійного устаткування є Дебальцево, на машинобудівному заводі якого сконцентровано виробництво устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування; Кадіївка, де на ливарно-механічному заводі виготовляють доменне і сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізациї автоматизації металургійних цехів; Латугіно Луганської області, де налагодже-но виробництво прокатних валків; Маріуполь, де розташований завод важкого машинобудування, який випускає устаткування для металургійної промисловості.
Виробництво устаткування для металургійної промисловості, зокрема устаткування для безперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, електромагнітних листоукладальників, апаратів та устаткування для доменних печей, шлаковозів і чавуновозів та іншої продукції зосереджено в промислових центрах Придніпров'я - Кривому Розі, Дніпропетровську, Марганці.
Виробництво гірничо-шахтного устаткування для вугільної промисловості концентрується в таких містах Донбасу: Горлівці, де виробляють врубові машини, компресори, насоси, скіпи для підняття із шахт вугілля, вугільні комбайни, породонавантажувачі; Ясинуватій — гірничопрохідне устаткування (комбайни і ле бідки); Донецьку — бурові установки і потужні підйомні маши ни; Слов'янську — коксохімічне устаткування; Торезі — породо-навантажувачі, рудникові електровози, машини і вагонетки; Хар кові і Луганську — металомістке збагачувальне устаткування. Виробництво окремих видів машин для вугільної промисловості розвинуто також у Красному Лучі і Дружківці.
Випуск гірничо-шахтного устаткування для залізорудної про мисловості, а також виробництво бурових верстатів зосереджено в Кривому Розі.
Виробництво устаткування для видобутку нафти і газу скон центровано на підприємствах Дрогобича і Чернівців, Конотопа і Харкова, відповідно в Прикарпатській і Дніпровсько-Донецькій нафтогазоносних провінціях.
Важливе місце в структурі важкого машинобудування займає виробництво підйомно-транспортних машин. Найбільші підпри ємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані у Львові (завод «Автонавантажувач»), а також у Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Нікополі, Прилуках, Золотоноші (Черкаська обл.), Ківерцях (Волинська обл.), Слов'янську.
Динаміка виробництва окремих видів устаткування для важкої промисловості наведена в табл. 4.
Енергетичне машинобудування, яке спеціалізується на вироб ництві устаткування для всіх видів електростанцій, в тому числі парових гідравлічних турбін, атомних реакторів, генераторів, кот лів, дизельних моторів, електроапаратури, кабелю та іншої про дукції, є однією з найважливіших галузей не лише важкого ма шинобудування, а й усього машинобудівного комплексу України.
Таблиця 4
ДИНАМІКА ВИРОБНИЦТВА ОКРЕМИХ ВИДІВ УСТАТКУВАННЯ ДЛЯ ВАЖКОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ В УКРАЇНІ у 1990—2003 pp., шт.*
Устаткування
1985
1990
1991
1992
1993
1994
1995
2003
Вугільні очисні комбайни
1027
847
757
647
535
311
213
216
Шахтові машини: підйомні
290
242
189
168
88
4
2
5
навантажувальні
229
79
65
42
10
17
32
14
Рудникові елект ровози
1029
703
384
336
285
183
146
149
* Статистичний щорічник України за 2000 рік. — К.: Техніка, 2001. — С. 189—190; Ста тистичний щорічник України за 2003 рік. — К.: Українська енциклопедія, 2003. — С. 117.
Найбільшим центром енергетичного машинобудування є Харків, в якому розташовані заводи: «Електроважмаш», турбінний ім. С.М.Кірова, «Електромашина» та електромеханічний (ХЕМЗ). Названі заводи дають майже половину вартості продукції енерге тичного машинобудування України. Найбільшим гігантом галузі є турбінний завод ім. С.М. Кірова, який випускає устаткування ,ля всіх видів електростанцій. Його продукція не лише викорис товується в Україні, а й поступає на експорт.
Україна є крупним виробником силових трансформаторів, виробництво яких зосереджене в Запоріжжі, а також енергетичного дизелебудування, центрами якого є Первомайськ (Миколаївська обл.), Токмак (Запорізька обл.), Берислав (Херсонська обл.). Підприємства енергетичного машинобудування та електротехнічної промисловості концентруються в багатьох містах України, зокрема в Дніпропетровську, Києві, Львові, Полтаві, Мелітополі, Тернополі, Каховці, Хмельницькому, Рівному,
24.12.2012 18:12-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора