Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
посібник з соціології
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
ІКНІ
Факультет:
КН
Кафедра:
Кафедра САПР
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Методичні вказівки
Предмет:
Соціологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Л.Д. Климанська, В.Є. Савка
ПОВЕДІНКА ЛЮДИНИ
В СОЦІАЛЬНОМУ ДОВКІЛЛІ
Навчально-методичний електронний посібник
для студентів всіх напрямків підготовки
Львів, 2010
Рецензенти:
Піча В.М., доктор соціологічних наук, професор НУ “Львівська політехніка”.
Мирський Р.Я., доктор філософських наук, професор НУ “Львівська політехніка”.
У навчально-методичному посібнику, опрацьованому відповідно до навчальної програми курсу “Поведінка людини в соціальному довкіллі”, висвітлюються сутність і зміст базових тем навчального курсу та ключові поняття соціології. Наводиться характеристика основних методів збору, опрацювання, аналізу та використання соціологічної інформації.
Для студентів непрофільних вузів всіх форм навчання, всіх, хто цікавиться актуальними проблемами сучасного знання про суспільство.
Розповсюджувати та тиражувати без офіційного дозволу авторів заборонено.
ЗМІСТ
ТЕМА 1. СОЦІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ СУСПІЛЬНИХ НАУК. МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ СОЦІАЛЬНИХ ВЗАЄМОДІЙ 1
ТЕМА 2. СУСПІЛЬСТВО ЯК ДИНАМІЧНА СИСТЕМА СОЦІАЛЬ-НИХ ВЗАЄМОДІЙ 19
ТЕМА 3. ОСОБИСТІСТЬ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ ЗВ’ЯЗКІВ ТА ВЗАЄМОДІЙ 36
ТЕМА 4. СОЦІАЛЬНА СТРУКТУРА ТА СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІ-КАЦІЯ: МАКРОСОЦІАЛЬНИЙ ВИМІР СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 48
ТЕМА 5. ПРОЦЕС ТА ТИПИ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 61
ТЕМА 6. ПРОБЛЕМА НОРМАТИВНОСТІ У СОЦІАЛЬНІЙ ВЗА-ЄМОДІЇ: СУСПІЛЬНИЙ КОНТРОЛЬ ТА ДЕВІАЦІЯ 75
ТЕМА 7. СОЦІАЛЬНІ ІНСТИТУТИ. СІМ’Я: МІКРОСОЦІАЛЬНИЙ РІВЕНЬ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 90
ТЕМА 8. СОЦІОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ КУЛЬТУРИ 100
ТЕМА 9. ЕТНІЧНІ АСПЕКТИ СОЦІАЛЬНОЇ ВЗАЄМОДІЇ 113
ТЕМА 10. СОЦІАЛЬНІ ОРГАНІЗАЦІЇ ЯК СУБ’ЄКТИ СОЦІАЛЬ-НОЇ ВЗАЄМОДІЇ 124
ТЕМА 1.
СОЦІАЛЬНА ВЗАЄМОДІЯ ЯК ОБ’ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ
СУСПІЛЬНИХ НАУК. МЕТОДОЛОГІЯ І МЕТОДИКА ДОСЛІДЖЕНЬ СОЦІАЛЬНИХ ВЗАЄМОДІЙ
З найдавніших часів мислителі задумувалися над сутністю і призначенням суспільства та соціальних спільнот, їх роллю в житті людини, намагалися зрозуміти шляхи становлення та самореалізації особистості в суспільному середовищі. Все багатоманіття соціального життя проявляється в різних видах соціальних взаємодій. Систематизованої наукової форми ці знання набули лише у XIX столітті, відколи і бере свій початок наука про суспільство та людину в ньому – соціологія, яка вивчає процеси, що відбуваються в суспільстві, соціальні взаємодії зокрема. Тому доречним буде починати вивчення цієї науки з визначення предмету, який вона досліджує, її структури та функцій, а також інструментарію та процедур збору і аналізу емпіричної інформації, що лежать в основі об'єктивних наукових знань.
1.1. Поняття про соціальну взаємодію
Головною особливістю соціального життя є взаємодія як окремих індивідів, так і соціальних груп у межах відповідних соціальних інститутів. У процесі цієї взаємодії реалізується соціальна дія партнерів, відбувається взаємне пристосування дій кожного з них, одностайність у розумінні ситуації, усвідомленні її смислу дій, певний ступінь солідарності між ними, або навпаки, непорозуміння і конфронтація.
Соціальна взаємодія – система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб'єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших. Отже, окремі соціальні дії є ланками системи, яка називається взаємодіями. У них кожна соціальна дія зумовлена попередніми і зумовлює наступну дію. Людина, спілкуючись з друзями, родиною, колегами, знайомими і незнайомими людьми, стає суб'єктом соціальних взаємодій.
Соціальні взаємодії – це форма соціальних зв'язків, що реалізуються в обміні діяльністю, інформацією, досвідом, здібностями, уміннями, навичками та у взаємному впливі людей, соціальних спільнот. Об'єктивною основою соціальної взаємодії є спільність чи розбіжність інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів. Її посередниками, проміжними її ланками, наприклад у сфері праці, є знаряддя і предмети праці, матеріальні й духовні блага та досвід. Для позначення соціальної взаємодії в соціології використовується спеціальний термін «інтеракція». Інтеракція – динамічна взаємодія і співвідношення між двома чи більше змінними, коли величина одної перемінної впливає на величину інших змінних.
Головна особливість соціальної взаємодії полягає в тому, що вона є процесом впливу індивідів один на одного. Інакше кажучи, у процесі взаємодії має місце вплив свідомості, інтересів, потреб, поведінкових установок однієї людини на іншу та навпаки. Соціальні взаємодії за формами прояву є складнішими за соціальні дії. До соціальних взаємодій належать окремі соціальні дії, статуси, ролі, відносини, символи тощо.
Соціальна взаємодія відрізняється від дії зворотним зв'язком. Дія індивіда може бути спрямованою або не спрямованою на іншого індивіда. Тільки дію, спрямовану на іншу людину (а не на фізичний об'єкт), ту, яка породжує зворотну реакцію, слід кваліфікувати як соціальну взаємодію.
Отже, взаємодія – двосторонній процес обміну діями між: людьми.
Дії поділяються на такі види:
фізичні (передавання книжки, написання листа);
вербальні, чи словесні (образа, привітання);
жести (усмішка, рукостискання);
розумові (внутрішні міркування, роздуми).
Перші три види відповідають критеріям соціальних дій (М. Вебера): вони усвідомлені, мотивовані, орієнтовані на іншого. До соціальних взаємодій не входить останній вид дій (хіба що крім прямого передання думок телепатами). У цьому контексті соціальні взаємодії поділяються на фізичні, вербальні, жести.
Соціальні взаємодії здійснюються в різних сферах: економічній, професійній, сімейно-родинній, демографічній, політичній, релігійній, територіально-поселенській.
Взаємодія є способом, за допомогою якого партнери узгоджують свої цілі й засоби їх досягнення, здійснюють розподіл дефіцитних ресурсів (дефіцитними вони стають, оскільки є обмеженими і тому не можуть бути поділені порівну між усіма) тощо.
Види соціальної взаємодії класифікують:
– за кількістю суб'єктів взаємодії: між двома людьми, між індивідом і групою, між групами;
– за характером взаємовідносин суб'єктів взаємодії: односторонні та двосторонні, солідарні (узгоджені) та антагоністичні (ворожі);
– за терміном: короткочасні й довгочасні;
– за наявністю (відсутністю) організованості: організовані та неорганізовані;
– за свідомістю взаємодії: усвідомлені та неусвідомлені;
– за «матеріальністю» обміну: інтелектуальні (ідейні), почуттєві (емоційні) та вольові.
Крім видів, прийнято розрізняти такі форми взаємодій: кооперацію, конкуренцію, суперництво і конфлікт.
Щоб зрозуміти процеси, що відбуваються в суспільстві, необхідно вивчати соціальні взаємодії.
Існують два основних рівні дослідження соціальної взаємодії: міжособова (основний фокус досліджень на мікрорівні) та інституційна інтеракція (на макрорівні суспільства). У будь-якому соціальному контексті поєднуються елементи їх обох.
Обидва рівні і всі можливі види та форми соціальних взаємодій вивчає соціологія – наука про суспільство. Тому далі буде розглянуто основні положення цієї науки, а потім, спираючись на них – методологію і методику наукових досліджень соціальних взаємодій.
1.2. Предмет та методи вивчення соціальних взаємодій
Ще в часи античності та середньовіччя вчені, громадські діячі та політики прагнуть з'ясувати щоб використати для досягнення цілей, які вони ставили, закономірності, що ним підлягає суспільне життя в цілому та життєдіяльність особистості в системі суспільства. Проте, ці знання ще мають занадто "універсальний" і всеохоплюючий характер, вони формуються як конгломерати філософських, історичних, правових, економічних та інших концепцій, які намагаються "відразу та назавжди" виявити і пояснити всі процеси, що проходять в природі та суспільстві, до участі в яких залучаються люди. До цих побудов часто, окрім наукових знань, включаються і спекулятивні, ірраціональні елементи, якими мислителі прагнули компенсувати брак об'єктивних даних. Далі розвиток знань про суспільство йде двома взаємопов'язаними шляхами: внутрішньої диференціації цих знань, виділення окремих "зон діяльності", якими обмежуються певні науки з їх специфічними предметом і методами досліджень та звільнення суспільних наук від теологічних постулатів, елементів ірраціоналізму, схоластики, їх переходу до об'єктивного аналізу реальних процесів.
Серед причин, які вплинули на виокремлення соціології в системі суспільних наук за найважливіші можна прийняти:
● інтелектуальні: утвердження філософських ідей епохи Просвітництва, сформульованих зокрема Вольтером, Дідро, Руссо, Монтеск'є, з їх гуманізмом та раціоналізмом, вірою в силу людини, і її здатність управляти суспільними процесами;
● соціально-політичні: крах феодалізму та становлення індустріального суспільства, яке прокламувало цінності свободи особистості, демократії та конкуренції в усіх сферах життя, стало високодинамічним за своєю сутністю;
● соціально-економічні: індустріальна революція з її соціальними наслідками і утвердженням вільного ринку праці, урбанізацією, масовими територіальними та соціальними переміщеннями і новим типом взаємин між соціальними спільнотами, особистістю та суспільством в цілому.
Інакше кажучи, становлення нового суспільного ладу, побудованого на ідеї свободи особистості, внутрішньо динамічного, хоча і суперечливого за своєю сутністю, вимагало нових підходів до управління суспільством: вироблення управлінських рішень на основі знання об'єктивних фактів соціального життя, врахування та узгодження інтересів соціальних груп, які і давала нова наука – соціологія.
Автором терміну "СОЦІОЛОГІЯ" (походить від латинського "sосіеtаs "суспільство та грецького λоγоς – вчення) є французький філософ Огюст Конт, який у 30-х рр. XIX ст. подав ідею створення нової науки, що становила б єдину всеохоплюючу систему знань про суспільство та всі види його життєдіяльності. На думку О.Конта, соціологія повинна будуватися за принципом природничих наук, тобто, в основі знань мають лежати реальні факти, а не схоластичне теоретизування. О.Конт дав ім'я новоствореній науці, а тому його вважають її родоначальником. Проте, сам він, хоча і визначив головні принципи побудови соціології, не провів жодного власне соціологічного дослідження, не застосував цих принципів повною мірою у своїй науковій роботі. Американський дослідник А.Босков з цього приводу зазначив, що "О. Конт дав соціології ім'я та програму, яку він проповідував, але котрої сам не дотримувався". Першими відомими дослідниками – соціологами у повному розумінні цього слова стали вчені кінця XIX – початку XX століття: Г.Спенсер, Е.Дюркгейм, М.Вебер, які дещо вужче трактували предмет соціології, пов'язавши його з вивченням власне соціальних явищ та соціальних взаємин. Вони створили ряд робіт, які і нині вважаються класичними соціологічними дослідженнями, до викладення основних положень яких ми звернемося далі.
Нині існує понад сто визначень предмету соціології. Одне з найпростіших та містких: соціологія – це наука про загальні закономірності становлення і розвитку суспільства як єдиної соціальної системи та його підсистем – соціальних спільнот, інституцій, організацій, їх взаємини між собою і з особистістю як об'єктом і суб'єктом соціальних відносин.
Варто зауважити, що із-за складності та суперечливості соціального простору, всі процеси та явища, що в ньому відбуваються, завжди мають різноспрямований і неоднозначний характер. Звідси зрозуміло, що закономірності, які стосуються суспільного життя, як правило, мають характер тенденцій, піддаються формулюванню лише в найузагальненішому вигляді, підтверджуються лише за певних умов, які, постійно змінюючись, впливають на перебіг аналізованих процесів, змінюють їх сутність та форми вияву.
З цього визначення предмету соціології бачимо, що об'єктом соціологічного дослідження є саме суспільство як соціальна система, та всі його структурні елементи, в тому числі людина, як соціальна істота, а предметом – життєдіяльність названих об'єктів – соціальні зв'язки та взаємини. Наприклад, коли перед нами стоїть завдання вивчити функціонування студентського колективу "Львівської політехніки", то об'єктом стане він сам. При тому, ми повинні враховувати, що студентський колектив університету, будучи відносно самостійною системою, є водночас, по-перше, елементом соціально-професійної групи "студенти", суспільства в цілому, і, по-друге, складається з автономних колективів окремих інститутів, малих неформальних груп та конкретних індивідів, а отже його життєдіяльність буде проходити у складній суперечливій взаємодії між тими соціальними системами, елементом яких є колектив "Львівської політехніки" і тими, які є, в свою чергу, складовими частинами його самого як цілісної системи.
При тому варто зазначити, що найбільш очевидні, міцні, інтенсивні взаємозв'язки та взаємовпливи будуть утворюватися між найближчими одна до одної системами, які безпосередньо взаємодіятимуть одна з одною, наприклад, між системами "студентська молодь" та "колектив студентів "Львівської політехніки"; "колектив студентів "Львівської політехніки" – "студентські колективи інститутів". По мірі взаємного віддалення ці зв'язки слабшатимуть, системи все менше впливатимуть на життєдіяльність одна одної. Наприклад, у нашому варіанті взаємозв'язок між системами "студентська молодь" та "колектив студентів інституту економіки "Львівської політехніки" буде меншим, ніж між системами "колектив студентів інституту економіки" –"академічна група ЕК-21".
Предметом соціологічного дослідження можуть стати всі види соціальної життєдіяльності студентського колективу: навчання, побут, взаємини з викладачами та батьками, громадська думка студентів.
Припустимо, що завданням конкретно-соціологічного дослідження є вивчення думки студентів "Львівської політехніки" про організацію та якість навчання у цьому навчальному закладі. Безпосередніми її носіями є власне студенти, а отже для того, щоб отримати об'єктивні дані про ставлення до проблеми всієї групи, яка буде становити генеральну сукупність нашого дослідження, потрібно з'ясувати суб'єктивну думку кожного з них. Це можна зробити методом опитування, який хоча і не є єдиним методом збору інформації в арсеналі соціології, проте часто використовується. Опитавши всіх студентів "Львівської політехніки", ми проведемо суцільне обстеження. Оскільки воно вимагає значних затрат зусиль, часу та матеріальних засобів, як правило, соціологи проводять вибіркове дослідження, формуючи вибіркову сукупність, яка є зменшеною моделлю генеральної сукупності. Вона повинна повністю відображати структурні компоненти і якісні характеристики генеральної сукупності. У нашому випадку до вибіркової сукупності у відповідній пропорції ввійдуть студенти всіх факультетів, всіх форм та років навчання, чоловіки та жінки, які мають різний рівень успішності тощо. Інакше кажучи, розглядаючи генеральну сукупність як цілісну систему, ми повинні будемо вирізнити її найістотніші компоненти-підсистеми та обрати респондентами, тобто тими індивідами, від яких одержуватимемо інформацію, типових представників цих груп-підсистем.
Репрезентативність, тобто об'єктивність, правдивість результатів дослідження буде максимальною за умов:
• вибору відповідного методу дослідження, чи їх комплексу;
• ретельного опрацювання інструментарію, за допомогою якого буде збиратися інформація;
• правильного визначення вибіркової сукупності;
• точного дотримання процедур збору та аналізу отриманих емпіричних даних;
• вірної інтерпретації набутої в результаті дослідження інформації.
В залежності від складності та глибини вирішуваних завдань, масштабу розрізняють три основні види соціологічного дослідження:
• розвідувальне не ставить ціллю повне вивчення певного соціального явища. У більшості випадків його застосовують для одержання часткових даних про об'єкт, які пізніше деталізуються, чи для перевірки якості інструментарію, процедур та методів організації детальніших: описового та аналітичного досліджень і їх уточнення. Соціологічним інструментарієм є методичні документи, за допомогою яких збираються емпіричні дані: опитувальні листи, картки фіксації результатів спостереження, вивчення документів та ін. Розвідувальне дослідження, як правило, охоплює невеликі масиви, одержана інформація про їх життєдіяльність є значною мірою фрагментарна, потребує деталізації за допомогою інших видів соціологічного дослідження;
• описове передбачає отримання емпіричних даних, які дають достатньо цілісне уявлення про вивчуваний предмет, його структуру, основні форми та механізми життєдіяльності;
• аналітичне дозволяє одержати найповнішу інформацію про об'єкт тому, що не тільки описує його, але й дозволяє з'ясувати причини, які зумовили виникнення цього соціального феномена, його взаємозв'язки з іншими соціальними суб'єктами, тенденції подальшого розвитку. Необхідно відзначити, що таке дослідження є великомасштабним, вимагає чимало часу, старанно опрацьованих програм та інструментарію. Для цього часто за допомогою розвідувального і описового дослідження спочатку збирають відомості про окремі сторони предмета, який вивчається. Така попередня робота дозволяє обрати найоптимальніші шляхи його подальшого всебічного аналізу. Таким чином, розвідувальне, описове та аналітичне дослідження можна розглядати як етапи у нагромадженні максимально повного знання про певні соціальні об'єкти, явища. Для досягнення цієї мети рекомендується застосовувати різні методи збору первинних емпіричних даних та вміло їх поєднувати. При тому, інформація, одержана з різних джерел повинна не тільки взаємно доповнюватись. Застосовуючи різноманітні методики збору емпіричних даних, одержуючи інформацію з різних джерел, ми тим самим взаємно перевіряємо її, а отже підвищуємо рівень репрезентативності та достовірності цієї інформації.
Основними методами збору емпіричних даних є: спостереження, експеримент, аналіз документів, опитування.
Спостереження – це метод цілеспрямованого, планомірного, фіксованого сприйняття об'єкта, який досліджується, процесів його життєдіяльності, взаємин з іншими учасниками суспільного процесу. Цей метод застосовується в ситуації, коли соціолог має можливість візуально охопити певні соціальні процеси, сам є їх учасником, а отже одержує "гарячі" дані безпосередньо. До слабких сторін спостереження відносять обмеженість та частковий характер зібраних даних, тому, що дослідник не в змозі спостерігати складні соціальні процеси у всіх їх виявах а також певний суб'єктивізм сприйняття реальних фактів, який істотно впливає на якість одержуваної інформації. Спостереження може бути відкритим, коли соціолог не приховує своїх дослідницьких цілей (викладач, який спостерігає за навчальною роботою студентів з метою її вивчення) та прихованим, коли соціолог не відкриває своїх дослідницьких прагнень і сам входить до числа членів групи, за поведінкою якої спостерігає (з метою вивчення чинників, які впливають на організацію праці у трудовому колективі дослідник стає його членом і спостерігає всі процеси, які в ньому відбуваються "зсередини").
Очевидно, приховане спостереження дасть точніші результати тому, що виключатиме можливість "гри на дослідника", дозволить йому фіксувати природні форми життєдіяльності об'єкта.
Експеримент використовується як засіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності, поведінки досліджуваного об'єкта внаслідок дій на нього певних факторів, які піддаються контролю та управлінню. Для цього соціолог моделює певну ситуацію і фіксує вияви життєдіяльності об'єкта під впливом факторів, дією яких він управляє. Прикладом соціологічного експерименту є дослідження Ф.Зімбардо, який поділив групу студентів на "в'язнів" та "наглядачів", змоделював умови в'язниці та спостерігав за процесами самоорганізації новостворених груп, змінами у поведінці людей, які були зумовлені їх входженням до цих двох груп. До позитивних якостей цього методу можна віднести те, що дослідник може контролювати і змінювати умови проведення дослідження, повторювати його для точнішої фіксації певних процесів. Проте, в експерименті можливо лише частково відтворити соціальне середовище При тому завжди втрачається його цілісність, багатовимірність. Відповідно – результати експерименту завжди будуть лише частковими, на їх основі неможливо дати однозначне пояснення процесів життєдіяльності великих соціальних спільнот, їх поведінки у соціальному просторі.
Аналіз документів, які утворюються внаслідок діяльності організацій (закони, інші нормативні акти, статистичні матеріали) та окремих індивідів (щоденники, листи тощо). Цей метод застосовується, як правило, на початку дослідження при ознайомленні з об'єктом "в першому наближенні" для того щоб скласти цілісне уявлення про аналізоване явище та локалізувати дослідницьку проблему, а також в історико-соціологічних та соціолого-статистичних дослідженнях, коли є потреба охарактеризувати життєдіяльність великих соціальних груп, встановити динаміку, тенденції їх розвитку на протязі тривалого періоду. Вивчення документів дозволяє соціологу глибоко і детально висвітлити проблему, проте, цей метод має і ряд слабких місць. Перш за все, необхідно достатньо чітко визначити наскільки об'єктивно певний документ відображає реальний стан справ і наскільки сильний вплив на нього мала суб'єктивна думка його автора (особливо це стосується листів, щоденників, мемуарів та інших особистих документів). Слід також пам'ятати про можливість зміни методики збору статистичних даних, їх відображення в документах, відповідно – передбачати і враховувати труднощі порівняння матеріалів, одержаних з джерел, які формувалися на основі різних методик.
До того ж, перед дослідником часто постає проблема визначення автентичності самого документа. Прикладами використання документальних матеріалів можуть послужити класичні дослідження В.Томаса і Ф.Знанецького та маловідома публікація П.Богатирьова "Пам'ятка підкарпатського селянина" в часописі ВУАН "Україна" (1927), який виходив за редакцією М. Грушевського, де автор на основі аналізу щоденника молодого селянина розгортає широку картину життя не тільки селянської родини, але й західноукраїнського села в цілому: вплив на нього еміграційних процесів, голоду, епідемій та ін.
Метод опитування дозволяє цілеспрямовано зібрати необхідну досліднику первинну інформацію. Він має ряд різновидів: анкетування, інтерв'ю, поштове опитування тощо. Цей метод особливо ефективно застосовується для аналізу елементів колективної свідомості, в тому числі громадської думки, стереотипів мислення та ін. Опитування дозволяє проводити дослідження на великих масивах, одержувати лише ту інформацію, що найбільше цікавить дослідника. Тому метод опитування найчастіше застосовується соціологами, а в свідомості пересічної людини він навіть повністю ототожнюється з соціологією в цілому. При проведенні опитувань застосовується два види запитань: "відкриті", які вимагають від респондента самостійного формування відповіді та "закриті", в яких соціолог, на основі власних попередніх знань про предмет дослідження, передбачає можливі варіанти відповіді, а отже дещо звужує коло одержуваної інформації. "Закриті" запитання легше піддаються машинному опрацюванню, а отже спрощується процедура збору інформації.
Уявлення про сильні і слабі сторони перечислених методів збору емпіричної інформації дає табл. 1.1.
Таблиця 1.1. ХАРАКТЕРИСТИКА ОСНОВНИХ МЕТОДІВ ЗБОРУ ІНФОРМАЦІЇ
Метод
Переваги
Обмеженість
Спостереження (відкрите і приховане)
1. Дає безпосередню "гарячу" різноманітну і багату інформацію.
2. Гнучкість в проведенні досліджень.
1. Дає найкращі результати лише при вивченні малих груп.
2. Важко фіксувати процеси, які "розтягнуті" в часі та в просторі.
3. Є проблеми з визначенням важливості інформації, відбором тої, яка відображає дійсно істотні зв'язки, явища
Експеримент
1. Дослідник може контролювати та коригувати дію системи чинників, їх вплив на об'єкт.
2. Створюється можливість моделювання різних ситуацій та аналізу поведінки суб'єктів у них.
3. Можливе повторне проведення експерименту, в т. ч. і з різними учасниками, у відмінних умовах.
1.Неможливо застосувати для вивчення життєдіяльності великих соціальних суб'єктів, на протязі тривалого часу.
2. Багато аспектів соціального життя неможливо змоделювати, а отже вони не піддаються експериментальному вивченню.
3. На результат може впливати "лабораторна ситуація".
4. Потреба значних матеріальних затрат і часу на підготовку та проведення
Аналіз документів
1. Метод базується на аналізі первинних, і автентичних продуктів діяльності самих соціальних суб'єктів.
2. Забезпечується глибоке вивчення предмету, в т. ч. змін самого об'єкта дослідження на протязі тривалого часу.
3. Дозволяє "реставрувати" соціальні суб'єкти, які припинили своє існування та їх поведінку, а отже проводити історико-соціологічні дослідження.
1. Можуть виникати проблеми з доступом до джерел, визначенням їх автентичності та їх інтерпретацією.
2. Джерела можуть давати суб'єктивну інформацію, а отже спотворювати соціальні реалії.
3. Метод вимагає вміння відібрати саме необхідну інформацію, відділити її від другорядної та зайвої.
Опитування
1. Можна проводити на великих масивах, а отже вивчати поведінку великих соціальних суб'єктів.
2. Дозволяє зробити порівняльний аналіз відповідей респондентів.
3. Дослідник сам формує банк інформації, відбирає лише потрібні йому емпіричні дані.
4. Забезпечує оперативність збору інформації.
1. Для забезпечення репрезентативності результатів потрібно вірно визначити коло респондентів (зробити вибірку).
2. Матеріал може бути поверховим, не відображати глибинних процесів життєдіяльності вивчуваного об'єкта, особливо коли опитування проводиться "по гарячих слідах".
3. "Закриті" запитання звужують обсяг одержаної інформації.
4. "Відкриті" запитання часто залишаються респондентами без відповіді.
5. Потребує значних матеріальних затрат.
Обираючи певний метод збору емпіричної інформації, дослідник завжди повинен пам'ятати, що жоден з них не є самодостатнім та універсальним, не може забезпечити його вичерпною інформацією про складні та суперечливі за своєю сутністю соціальні феномени. Тому перед соціологами, як правило, постає проблема оптимального поєднання різних методів одержання емпіричної інформації.
Завданням соціології (і в цьому її специфіка) є типологізація соціальних систем, явищ, і вивчення закономірностей функціонування, зв'язків кожного типологізованого об'єкта, отримання конкретного наукового знання про спільне у механізмах їх дій та загальні форми їх вияву в різних соціальних умовах. Для соціолога цікавим є не те, що відрізняє одну людину від іншої, а навпаки – те спільне, що формує їх у певні групи, заставляє діяти однотипно. Тому і один з інструментів, призначених для збору емпіричних матеріалів – соціологічні анкети, часто містять запитання, що дозволяють скласти узагальнений соціальний портрет респондентів, та, як правило, вони є анонімними. П.Сорокін, один з класиків сучасної соціології, визначав її як генералізуючу науку. Якщо, наприклад, історія, аналізуючи певні явища, прагне максимально точно і детально їх описати, акцентуючи на їх унікальності: державотворчі зусилля Б.Хмельницького, чи роль українських військових організацій у другій світовій війні і не ставить перед собою завдання порівняння та узагальнення подібних процесів, які відбувалися у інших соціально-історичних ситуаціях, то соціологія, навпаки, акцентує на спільних рисах, загальних закономірностях державного будівництва (соціологія політики), економічних процесів та поведінки їх учасників (соціологія економіки) тощо. В такому підході поєднуються одночасно і сильні сторони соціологічної науки і її певна обмеженість.
Соціологія досліджує всі види соціальних зв'язків та процесів: економічні, політичні, релігійні, правові і т. ін., будуючи цілісну картину суспільного життя на всьому соціокультурному просторі. Це дає можливість аналізувати взаємовплив тих явищ, які є предметом дослідження різних суспільних наук. Наприклад, праця Е.Дюркгейма "Самогубство" (1897) присвячена визначенню взаємозв'язку між циклами економічного розвитку суспільства (предмет економіки), порушеннями єдності суспільних зв'язків (власне предмет соціології) і суїцидальною поведінкою (предмет криміналістики, психіатрії). Прикладом соціологічного аналізу також може служити відома робота М.Грушевського "Історія України-Руси", у якій один з фундаторів української соціології, на відміну від традиційних історичних праць, що детально характеризували окремі події минулого, діяльність визначних політиків, військових, громадських діячів, прагне показати розвиток українського суспільства як цілісної і взаємопов'язаної системи від найдавніших часів, тобто проводить історико-соціологічне дослідження.
Сучасна соціологія розвивається у тісній співпраці з всіма суспільними науками: статистикою, демографією, політологією, психологією та іншими. Вона не лише користується матеріалами, зібраними та опрацьованими за допомогою їх методик, але й сама нагромаджує та систематизує емпіричні дані, які стають базою для теоретичних узагальнень і практичних висновків інших наук. Наприклад, сучасні макроекономічні дослідження неможливі без знань про тип суспільства та його соціальну структуру, особливості взаємодії між соціальними суб'єктами, а маркетингові дослідження, роботи, пов'язані з проблемами менеджменту, управління колективами завжди базуються на емпіричних даних, набутих за допомогою методик соціології. Окрім того, соціологія утворює спеціальні відгалуження знань на стику цих наук: політична соціологія, економічна соціологія, соціологія менеджменту тощо, які дають можливість вивчати явища, що не входять до предмету наук-"батьків". Все це дозволяє зробити висновок про зростання ролі соціологічних знань в нинішньому суспільстві, розширення сфери їх практичного застосування, "соціологізацію" наукового знання в цілому. В якійсь мірі це перегукується з визначенням О.Контом соціології як "цариці всіх наук": опираючись на знання, добуті ними, вона підсумовує їх, вивчаючи найскладніший та найсупереч-ливіший об'єкт наукового пізнання – суспільство та людину в ньому.
Для того, щоб провести наукове дослідження, спочатку потрібно скласти йог опрограму. Тому далі буде наведено дані про програму емпіричного соціологічного дослідження та її складові.
1.3. Програма емпіричного соціолоічного дослідження
Емпіричне соціологічне дослідження починається з розробки йог опрограми. Програма емпричного соціологічного дослідження – це документ, який містить методологічні та процедурна засади науковго пошуку. Програма складається з наступних частин: методологічної, процедурної та оцінки очікуваних результатів. Наведем оосновні компоненти цих розділів. Починається робота над програмою з вибору теми дослідження.
1. Вибір теми дослідження є першим кроком (етапом) у складанні програми соціологічого дослідження. Він нерозривно пов’язаний з аналізом соціальної проблеми, що цікавить дослідника, яка піддається дослідженню соціологічними методами, тобто входить до предмету соціології, і яку треба чітко зафіксувати у назві дослідження. Соціальна проблема тісно пов’язана з проблемною ситуацією, що склалася в реальному житті і включає певні суперечності між якимись елементами соціального простору, процесу, становлячи певну незадоволену потребу в товарах чи послугах, цінностях культури, діяльності, самореалізації особистості тощо.
Для того, щоб обгрунтування проблеми дослідження було максимально повним і всебічним, доцільно провести її логічний аналіз, який буває системним (структурним), що передбачає з’ясування та розгляд структури досліджуваного явища, яке розчленовується на частини і з’ясовуються їх взаємозв’язки і характер; функціональним (факторним), під час якого визначаються ті чинники, які впливають на досліджуваний процес, і які можуть сприяти, нейтралізовувати або перешкоджати його розвитку.
Наприклад. У наші дні соціально-економічних перетворень, коли Україна лише починає виходити з кризового становища, коли залишається складною ситуація в соціальній, економічній, культурно-освітній та інших сферах життя, багато наших співвітчизників, в першу чергу - молодих, звертає свої погляди на певні професії, в першу чергу - економіста, менеджера, маркетолога, внаслідок чого зростають конкурси до вищих навчальних закладів на вказані спеціальності. Це зумовлено іміджем у суспільстві зазначених економічних професій як таких, що є інтелектуальними, і які автоматично забезпечуючи високий рівень матеріального достатку їх представникам, надають їм високий соціальний статус.
Однак, очевидно, що не кожен із тих, хто отримає відповідну спеціальність, зможе зреалізувати себе як професіонал у повній мірі. Це може статись з ряду причин: відсутності вміння випускника «подати себе» належним чином, небажання роботодавців приймати на роботу молодих спеціалістів; нарешті, непоодинокими є випадки, коли на престижну роботу влаштовуються «по блату». В результаті талановиті молоді спеціалісти часто не отримують тієї посади, на яку заслуговують, а відтак - втрачають можливість самореалізувати себе в обраній професійній сфері; натомість на вершині соціальної піраміди опиняються далеко не найкращі. Зрозуміло, що за таких умов страждають не лише ті, у кого не склалась професійна кар’єра; в не меншій мірі страждає суспільство.
Існує ще один бік цієї справи. Так, якщо кількість випускників економічних спеціальностей буде збільшуватись, то незабаром ринок праці буде значно перенасичений спеціалістами певного профілю: їх виявиться така кількість, яка перевищить попит на них, що створить додаткове напруження на ринку праці. У виграшному становищі виявляться ті, хто матиме певні переваги: досвід роботи, досконале знання комп’ютера та іноземних мов, поглиблені знання у певній галузі, яка потребуватиме спеціалістів, наявність другої спеціальності тощо. В результаті вже в зовсім недалекому майбутньому може виникнути другий «професійний бум», коли почнеться масова перекваліфікація спеціалістів з вищою освітою, але тепер вже на інші спеціальності, наприклад, прикладного характеру.
Отже, маємо проблемну ситуацію, коли виникає протиріччя між престижем окремих економічних спеціальностей і зниженням можливостей для багатьох їх представників самореалізуватись у відповідній сфері і належним чином. Проблемна ситуація тут розглядається в межах соціальної проблеми самореалізації молоді в умовах нестабільного суспільства. Якщо спробувати розв’язати цю проблему на регіональному рівні, то тему дослідження можна сформулювати таким чином: «Проблеми працевлаштування випускників львівських вищих навчальних закладів економічного профілю в умовах сучасного ринку праці».
2. Формулювання теми веде за собою визначення об’єкту соціологічного дослідження, що є другим етапом у складанні програми.
Об’єкт в соціологічних дослідженнях - це певна сфера соціальної дійсності (соціальні інституції, групи, спільноти, процеси, відносини), які містять у собі певні соціальні протиріччя і на які спрямовано процес наукового пізнання. В широкому значенні об’єктом соціологічного дослідження є люди, об’єднані в різноманітні спільноти, групи, організації або залучені до різноманітних соціальних процесів. Саме люди є носіями певної соціальної проблеми.
Визначення об’єкту дослідження передбачає отримання просторово-часових та якісно-кількісних його характеристик. Тому в програмі слід зафіксувати наступні ознаки об’єкта:
1) просторові (місто, регіон, країна);
2) часові (період, який охоплюється дослідженням);
3) галузеві (вид досліджуваної діяльності - промисловість, бізнес, освіта, культура тощо);
соціально-демографічні (стать, вік, освіта, сімейний стан), та інші, які можуть зацікавити дослідника.
Наприклад. Об’єкт дослідження: випускники 2010 року економічних спеціальностей вищих навчальних закладів III-IV рівнів акредитації м.Львова, які бажають працевлаштуватися на підприємствах та в установах у м. Львові.
Час проведення дослідження – травень 2010 р.
З виділенням об’єкту тісно пов’язано і визначення предмету соціологічного дослідження. Предмет емпіричного дослідження - це найбільш суттєві сторони, властивості та відносини об’єкту, пізнання яких необхідно для вирішення соціальної проблеми. Один і той же об’єкт можна вивчати з позиції різних соціальних проблем, а отже він передбачає безліч предметів. Тому визначення предмету дослідження одночасно визначає межі, в яких конкретний об’єкт досліджують в даному випадку. Предмет дослідження співвідноситься з темою дослідження.
Наприклад. Хоча ми розуміємо, що випускники-економісти зустрічаються безліччю соціальних проблем, предметом нашого дослідження ми обираємо лише їх частину – ті, які повязані з пошуком ними місця праці (необов’язково за спеціальністю) у м. Львові.
3. Третім елементом програми соціологічного дослідження є визначення мети і основних завдань дослідження.
Мета - це загальна спрямованість дослідження, очікуваний кінцевий результат. Вона визначає орієнтацію, від якої залежить уся логіка здійснення і реалізації соціологічного дослідження. Як правило, емпіричне соціологічне дослідження орієнтоване перш завсе на досягнення практичної мети, пошук алгоритмів вирішення певних соціальних проблем. Для більш чіткого з’ясування мети дослідження в програмі на її основі розробляється система основних завдань дослідження.
Завдання емпіричного дослідження - це сукупність конкретних цільових настанов, спрямованих на аналіз і розв’язання проблеми. Завдання дослідження безпосередньо випливають із поставленої перед дослідником мети, конкретизують її.
Наприклад. Мета дослідження - встановлення основних моделей працевлаштування випускників вищих навчальних закладів 2002 року економічного профілю III-IV рівнів акредитації в умовах ринку праці м. Львова.
Завдання дослідження:
- визначення соціально-економічних орієнтацій випускників, пов’язаних із пошуком ними місць праці у м. Львові;
- визначення кількості випускників, які мають зарезервовані місця праці у м.Львові, характер цих робочих місць та спосіб якими вони були одержані;
- дослідження планованих моделей активного працевлаштування випускників, які не мають зарезервованих місць праці у м.Львові:
а) тимчасове влаштування на роботу на львівських підприємствах не за спеціальністю;
б) продовження навчання – перекваліфікація з метою здобуття фаху, який користується попитом на ринку праці Львова;
в) пошук роботи за спеціальністю поза м.Львовом з метою набуття професійного досвіду і повернення у Львів.
4. Четвертий розділ методологічної частини програми відводиться для інтерпретації основних понять дослідження.
Під час аналізу проблеми і предмету дослідження використовуються певні абстрактні, узагальнені поняття, котрі неможливо безпосередньо виміряти. Але до безпосередніх завдань емпіричного соціологічного дослідження входить вимірювання досліджуваних соціальних фактів. Тому в якості проміжного етапу для отримання емпіричних даних використовується інтерпретація понять - процес їх тлумачення, пояснення і переводу на більш прості та емпірично фіксовані відповідники.
Наприклад. “Працевлаштування не за спеціальністю” – влаштування на посаду, яка не відповідає фаху молодого спеціаліста і рівню його професійної кваліфікації.
5. Останній розділ методологічної частини програми повинен містити гіпотезу, яку висуває дослідник. Гіпотеза - це науково обгрунтоване припущення, яке висувають для можливого пояснення певних соціальних фактів, явищ і процесів, котре треба підтвердити або спростувати в ході дослідження. В методологічному плані гіпотеза служить
05.01.2013 15:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора