Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Звіт про проходження організаційно-економічної практики на підприємстві
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Звіт
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Звіт про проходження організаційно-економічної практики на підприємстві
Зміст
Вступ……………………………………………………..….3
Загальна характеристика підприємства і виробниче призначення………………………………………………5
Виробнича структура підприємства…………………….6
Виробничий процес на підприємстві…………...……..13
Характеристика виробничої діяльності підприємства.18
Забезпечення виробництва трудовими ресурсами…...20
Забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами………………………………………………..23
Організація виготовлення та реалізації продукції…....26
Висновки і пропозиції………………………………….31
Список використаної літератури…………………………40
Вступ
Виробництво матеріальних благ і послуг становить основу життя і розвитку будь-якого суспільства. Воно не тільки забезпечує людей необхідними споживчими благами, а і є рушієм технічного прогресу й розвитку людини.
Виробництво має дві важливі сторони: воно одночасно є взаємодією людини з природою і сукупністю відносин між людьми.
У процесі виробництва люди також вступають у відносини між собою з приводу привласнення ресурсів, організації та управління. Такі відносини називаються виробничими. Розвиток суспільства – це одночасно й ускладнення та урізноманітнення виробничих відносин.
Елементами процесу виробництва є власне праця, предмети праці та засоби праці.
Праця, або цілеспрямована діяльність, передбачає застосування здібностей та трудових навичок людей, їхніх фізичних та розумових зусиль.
Предмети праці – це об′єкти цілеспрямованої діяльності людини. До предметів праці належать земля, сировина, матеріали тощо. Людина діє на предмети праці за допомогою засобів праці.
Засоби праці – це машини, інструменти обладнання, виробничі будівлі, нафто- та газопроводи, канали, мости, резервуари тощо.
У сукупності засоби та предмети праці становлять засоби виробництва.
Результатом виробництва є продукт. У ньому відображається праця: кваліфікована чи некваліфікована, продуктивна чи непродуктивна, а також стан засобів праці. Якщо праця, засоби та предмети праці були невисокої якості і до того ж погано організованими, то матимемо низькі кількісні та якісні показники продукту.
Підприємництво – це самостійна, ініціативна діяльність, яка спрямована на виробництво товарів та надання послуг з метою одержання прибутку і передбачає здійснення нововведень, використання власних коштів, а також готовність ризикувати.
Підприємницька діяльність – необмежене поле прикладання зусиль. Вона різноманітна як різноманітні людські потреби. Але нас цікавить саме виробниче підприємництво, так як призначенням об′єкту практики є виробництво продуктів споживання.
Отже, виробниче підприємництво є найважливішим видом підприємницької діяльності, спрямованим на виробництво товарів та надання послуг. Ця діяльність здійснюється підприємствами, що виготовляють різноманітну продукцію, виконують роботи, надають послуги, створюють духовні блага.
1. Загальна характеристикаі виробниче призначення.
Приватний підприємець Равко О.О. здійснює свою діяльність згідно з Конституцією і законами України “Про власність”, “ Про підприємства”, “ Про систему оподаткування”, діючих нормативних актів і Статуту.
Статут – зареєстрований і затверджений згідно з чинним законодавством документ, в якому міститься комплекс положень та правил діяльності юридичної особи, що визначають організаційно-правову форму підприємства, види його діяльності, права та зобов’язання, а також взаємовідносини з іншими особами і державними органами.
Відповідно до Статуту приватний підприємець має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в банку, печатку зі своєю назвою, кутовий штамп, бланкиі інші реквізити.
Основним напрямком діяльності є виготовлення та встановлення металопластикових вікон. Щоб забезпечити споживачів якісним товаром , та надати їм можливість одержати продукцію на різний смак , Равко О.О. співпрацює з підприємством „ВікАрт” яке постачає його вікнами різного виду та виробництва. Доставити та встановити вікна споживачеві допоможе висококваліфікований персонал , який працює безпосередньо на приватного підприємця Равко О.О.
Головною метою товариства є задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах та подальшої їх реалізації з метою одержання підприємцем прибутку.
2. Виробнича структура підприємства
Структура підприємства – це логічні взаємовідносини рівнів управління і функціональних областей, які побудовані в такій формі, яка дозволяє найбільш ефективно досягти цілей організації.
Оцінюючи фактори внутрішнього середовища підприємства, застосуємо метод оцінки сильних та виявлення слабких сторін його діяльності.
В першу чергу необхідно проаналізувати структуру підприємства.
Діяльність підприємства будується на поєднанні централізованого керівництва з його господарською самостійністю, ініціативою колективу. На чолі підприємства стоїть директор.
Таким чином, структура даного підприємства має невисокий рівень децентралізації.
Слід зауважити, що підприємство структуроване за галузевим принципом.
Як показав до недавній досвід, успіх організації залежить не тільки від технології і техніки менеджменту, організації та інших складових управління, але й від стилю управління й культури організації. Що є важливим фактором впливу на продуктивність і результативність організаційної структури підприємства. В даному випадку повна відповідальність покладається на керівника підприємства, як на головного носія культури та традицій підприємства.
Правильна підготовка, розстановка і використання кадрів має важливе значення в системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва. Плинність кадрів завдає великої шкоди виробництву. Новим працівникам, які прийшли на місце тих, що звільнилися, потрібен якийсь час для вивчення робіт, набуття досвіду.
Під цілями розуміють якісні та кількісні характеристики функціонування підприємства, на досягнення яких воно орієнтує свою діяльність. Цілі організації визначаються у вигляді ідеальної моделі стану системи в майбутньому, можливість досягнення якої оцінюється менеджерами з урахуванням різних чинників, починаючи від особистих (рівень професіоналізму, співвідношення мотивів і стимулів) і закінчуючи тими, які впливають і впливатимуть на функціонування системи з боку зовнішнього середовища. Останнє зумовлене ресурсними та інституційними обмеженнями, у рамках яких можливе досягнення цілей. Для того, щоб забезпечити досягнення цілей організації, необхідно відповідним чином координувати діяльність її елементів.
Зважаючи на поставлені цілі, організація вибудовує її структуру, яка показана на схемі. 1.
Суть даної структури управління полягає в тому, що очолює кожен виробничий підрозділ керівник, який здійснює всі функції управління. Кожен працівник підрозділу безпосередньо підпорядковується тільки цьому керівнику. В свою чергу, останній є підзвітний вищому органу. Підлеглі виконують розпорядження тільки свого безпосереднього керівника. Вищий орган (керівник ) не має права віддавати розпорядження робочим, минаючи їх безпосереднього керівника ( тобто реалізується принцип єдиності керівництва ). Окремі спеціалісти допомагають лінійному керівникові збирати та обробляти інформацію, аналізувати господарську діяльність, готувати управлінські рішення, але самі вказівок та інструкцій керованому об’єкту не дають. Така схема підпорядкування і звітності – основа лінійного управління.
На сучасному етапі фінансова політика підприємства в значній мірі відповідатиме корпоративній політиці та факторам зовнішнього середовища, але зі зміною стратегії розвитку підприємства, потрібно буде кардинально змінити і фінансову політику.
Фінанси – система грошових відносин, які відображають формування, розподіл і використання грошових фондів, доходів суб’єктів господарювання в процесі їх створення.
Організаційна структура управління (Схема 1.)
Можна позитивно виділити те, що підприємство має відповідні технології, які забезпечуватимуть досягнення певних цілей та реалізацію визначеної підприємством стратегії. Технологія є однією з важливих змінних у процесі перетворення вхідних елементів у вихідні, тобто у готову продукцію. До складу технологій на даному підприємстві входять основні фонди, прилади та обладнання, транспортні засоби. Підприємство постійно намагається впроваджувати передові технології по мірі своїх матеріальних можливостей, проте все рівно не все обладнання можна замінити більш сучасним, навіть якщо воно економічно вигідніше. Підприємство самостійно виконує деякі дослідницькі та конструкторські роботи.
Організаційна структура відноситься до функціональної організаційної структури.
Функціональну організаційну структуру іноді називають традиційною або класичною, оскільки вона була першою структурою, що піддалася вивченню і розробці. Функціональна організаційна схема широко використовується. Функціональна департаменталізація – це процес розподілу підприємства на окремі елементи, кожний з яких має своє чітко визначене завдання і обов‘язки. В принципі створення функціональної структури зводиться до групування персоналу по тим широким задачам, які вони виконують. Конкретні характеристики і риси діяльності того чи іншого підрозділу відповідають найбільш важливим напрямкам діяльності всього підприємства. Оскільки при функціональній департаменталізації воно ділиться на блоки, що мають чітко окреслені задачі, то на підприємствах оброблювальної промисловості це – розподіл по технологіям виробництва.
Традиційні функціональні блоки підприємства – це відділи виробництва, маркетингу і фінансів. Це - широкі області діяльності або функції, які є на кожному підприємстві для забезпечення досягнення його цілей. Проте конкретні назви таких відділів можуть варіюватись, і традиційні позначення не дають чіткого описання найважливіших функцій деяких напрямів підприємницької діяльності, особливо в сфері послуг.
Якщо розмір всієї організації або даного відділу великий, то основні функціональні відділи можна в свою чергу підрозділити на більш дрібні функціональні підрозділи. Вони називаються вторинними або похідними. Основна ідея тут полягає в тому, щоб максимально використовувати переваги спеціалізації і не допускати перевантаження керівництва. При цьому необхідно дотримуватися обережності з тим, щоб такий відділ (чи підрозділ) не ставив би свої особисті цілі вище загальних цілей всього підприємства.
Ідея вторинних підрозділів застосовується до будь-якої організаційної структури.
Переваги і недоліки функціональної структури показані в таблиці 1. Наявний досвід говорить про те, що функціональну структуру доцільно використовувати на тих підприємствах, які випускають відносно обмежену номенклатуру продукції, діють в стабільних зовнішніх умовах і для забезпечення свого функціонування вимагають вирішення стандартних управлінських задач. Прикладами такого роду можуть служить підприємства, діючі в металургійній і гумотехнічній промисловості, а також в галузях промисловості, що виготовляють сировинні матеріали. Функціональна структура не підходить для підприємств з широкою номенклатурою продукції, діючих в середовищі з швидко змінюваними споживчими і технологічними потребами, а також для підприємств, здійснюючих свою діяльність в широких міжнародних масштабах, одночасно на декількох ринках в країнах з різними соціально-економічними системами. Для підприємств такого типу найбільш відповідною буде дівізіональна структура.
Таблиця 1.
Переваги і недоліки функціональної структури організації
Переваги
1. Стимулює ділову і професійну спеціалізацію
2. Зменшує дублювання зусиль і споживання матеріальних ресурсів в функціональних областях
3. Покращує координацію в функціональних областях
Недоліки
1. Відділи можуть бути більш зацікавлені в реалізації цілей і задач своїх підрозділів, чим загальних цілей всієї організації. Це збільшує можливості конфліктів між функціональними областями.
2. На великих підприємствах ланцюг команд від керівника до безпосереднього виконавця становиться дуже довгим.
Маркетингові структури підприємства
Велика роль маркетингу для підприємства відображається і на типових організаційних структурах. Можна виділити 4 фази розвитку:
Маркетинг як функція розподілу;
Організаційна концентрація завдань маркетингу як функція продажу;
Виділення маркетингу в самостійну службу;
Маркетинг як головна функція підприємства;
Маркетинг як функція розподілу. Збут товарів на цьому етапі був відносно непроблематичним. Маркетинг, обмежується завданнями розподілу. Відносно важливу роль відіграє відділ продаж. Аналіз ринку, планування збуту і реклами не мають великого значення. Розробка продуктів є завданням інших відділів.
Маркетинг як функція продажу. Виникнення проблем зі збутом і краще розуміння ролі маркетингу привели до суттєвих організаційних змін. Діяльність по збуту переходить під егіду одного керівника, який, однак майже завжди зберігає титул «керівник відділу збуту». Крім того під його керівництво переходять зв‘язані зі збутом функції інших відділів (навчання продавців, обслуговування клієнтів, планування збуту).
Маркетинг як самостійна служба. Третя стадія еволюційного процесу характеризується появою спеціалізованої служби маркетингу, рівноправної з іншими функціям підприємства. Служба маркетингу відповідає за планування і розвиток продукту, а також за ціноутворення. Визначена діяльність в рамках маркетингу виходить за межі підприємства. Керівник маркетингу (а не керівник виробництва) приймає рішення про зовнішній вигляд, упаковку, назву продукту). Однак кожен відділ переслідує свої інтереси, які можуть значно відрізнятись.
Маркетинг як головна функція підприємства. Наступний крок полягає в орієнтації всіх областей підприємства на вимог маркетингу. Маркетинг розглядається як головна функція підприємства. Конкретно це може виразитись в тому, що інші служби будуть підпорядковані службі маркетингу або служба отримає право давати поради іншим службам.
Ця концепція інколи реалізується, якщо до керівництва підприємства приходить «людина маркетингу». По суті більшість підприємств знаходяться на третьому ступені розвитку.
Отже, маркетинг може бути інтегрований в діяльність підприємства частково або повністю. Часткова інтеграція означає, що маркетинг представляє собою рівноправну функцію підприємства. Повна інтеграція-маркетинг являється головною функцією. На практиці часткова інтеграцію спостерігається на невеликих підприємствах і в сфері інвестиційних товарів, повна інтеграція – переважно на американських підприємствах в сфері товарів масового попиту.
3. Виробничий процес на підприємстві
Отримання будь-якого виду продукції є результатом певного виробничого процесу.
Виробничим процесом називають сукупність дій пов’язаних з програмуванням, науково-технічними і конструкторськими розробленнями, проектуванням і зберіганням сировини, виготовленням проміжної (напівпродукції) та готової продукції, її випробуванням, пакуванням, обліком та зберіганням, ремонтом обладнання тощо.
До складу виробничого процесу входить виготовлення проміжної та готової продукції. А це належить до технологічного процесу. Отже технологічний процес є складовою частиною виробничого процесу.
Будь яку технологію можна уявити, як сукупність технологічних процесів.
Технологічним процесом називається логічно упорядкований набір послідовних завершених ланок переробки сировини, матеріалів у проміжну або кінцеву продукцію з наявними властивостями.
Технологічні процеси постійно вдосконалюють. Це зумовлено тим, що продукцію, яку виробляють на підприємстві, періодично поліпшують.
В ТП проміжними ланками є стадії та операції. Технологічні процеси відображають у вигляді текстових описів та графічних зображень (схем).
Основними складовими технологічних процесів є технологічні операції, кожну з яких розглядають як окремий технологічний процес.
Технологічною операцією називають закінчену частину технологічного процесу, яку виконують на одному робочому місці (праці) один або кілька працівників (робітників) над одним або кількома об’єктами, які одночасно обробляються.
Технологічну операцію теж можна розкласти на окремі складові елементи. В загальному випадку ТО розкладається на технологічні та допоміжні переходи.
Технологічним переходом називають завершену частину операції, що характерна сталістю інструментів, сталістю дій над предметом праці та сталістю предметів праці.
Терміну “технологія” у сучасному технократичному світі надають різні значення. У перекладі з грецької (“техно” – ремесло, а “логос” – наука), технологія означає науку про виробництво.
Класичне визначення технології розглядає її як науку про способи переробки сировини та матеріалів у предмети споживання та засоби виробництва, тобто сукупність виробничих процесів у певній галузі, направлених на зміну форми, будови, властивостей сировини або матеріалів.
В свою чергу виробничий процес базується на реалізації одного або декількох технологічних процесів.
Саме технологічний процес містить дії, які направлені на зміну стану предмета праці, наприклад форми, властивостей і перетворює сировину, напівфабрикати у готову продукцію.
Технологічний процес є характеристикою виробництва, вказує його направленість.
В свою чергу технологічний процес складається з окремих стадій – технологічних операцій.
Технологічна операція – це найпростіший процес, подальше спрощення якого веде до втрат характерних ознак технологічного процесу. Тобто операція – це закінчена частина технологічного процесу, яка виконується на одному робочому місці і характеризується постійністю предметів праці, знарядь праці і характером дії на предмет праці.
Вміння розділити виробничий процес виготовлення виробу на технологічні процеси, а технологічні процеси на прості операції, є важливим не тільки для технологів. Аналіз окремих операцій дозволяє відшукати найбільш економічно ефективні технології, скоротити витрати, підвищити рентабельність виробництва.
Розробка технологічних процесів є складовою частиною підготовки будь-якого виробництва. Принципи їх розробки викладені і регламентуються документом “Єдина система технологічної підготовки виробництва” та відповідними стандартами.
Для розробки технологічного процесу складається схема, в якій дається опис технологічних дій, прийомів у логічній послідовності переробки сировини або напівфабрикатів у готову продукцію. При складанні опису користуються встановленою у певній галузі термінологією, назвами, визначеннями, типовими операціями.
Для розробки технологічного процесу необхідно вивчити будову виробу, конструкцію і функцію складових частин, їх з’єднання між собою, проаналізувати технологічність конструкції, скласти робочі креслення.
Робочі креслення деталей і виробу в цілому повинні містити всі дані, необхідні для однозначного розуміння при виготовленні деталі та контролю її якості, відповідати діючим стандартам.
Контроль - це вид управлінської діяльності по забезпеченню процесу, з допомогою якого керівництво підприємства визначає, наскільки правильні його управлінські рішення, а також напрямки здійснення необхідних коректив.
Види контролю відрізняються часом його здійснення в процесі управління підприємством (організацією) і поділяються на: попередній; поточний; заключний.
Попередній контроль реалізується через правила, процедури, поведінку та ін. Його основні важелі закладені в процесі реалізації таких функцій менеджменту, як планування, організація взаємодії. Цей вид контролю використовується у відношенні до ресурсів: людських; матеріальних; фінансових.
Поточний контроль здійснюється через систему зворотного зв'язку, яка відрізняється наступним: носить характер управлінської необхідності; має ціль; використовує зовнішні ресурси, які перетворює в ресурси для внутрішнього споживання організації; коректує відхилення, які виникають в процесі управління, з метою забезпечення досягнення цілей організації.
При заключному контролі зворотний зв'язок використовується після виконання роботи. Він необхідний для врахування організацією можливих майбутніх ситуацій, з якими буде мати справу підприємство, а також для забезпечення мотивації (наприклад, при оплаті праці).
Процес контролю реалізується через наступні етапи:
1. Встановлення стандартів і критеріїв, які вимагають:
обмеження за часом;
конкретизації критеріїв;
забезпечення реальності показників;
забезпечення можливості прогнозування показників і результатів.
2. Співставлення реальних результатів з прийнятими стандартами та критеріями здійснюється за етапами:
встановлення масштабу допустимих відхилень і принципів виключення конкретних результатів;
вимірювання результатів;
передача і розповсюдження інформації про конкретні результати;
оцінка інформації про отримані результати;
обгрунтування висновків на засадах порівняння результатів і стандартів.
3. Здійснення необхідних коректуючих дій, які базуються на виборі наступних рішень:
не вживати заходів, тобто нічого не здійснювати;
усувати відхилення;
переглянути стандарти;
поєднати кілька попередніх підходів.
При розробці системи контролю на підприємстві необхідно врахувати, що вона створюється з метою здійснення єдиних, об'єктивних і дієвих методів підвищення ефективності виробництва. Вона бере участь в управлінні виробництвом і тому належить до апарату управління. Система контролю виробничих процесів є самостійним структурним підрозділом підприємства. Основним завданням системи в умовах розвитку ринкових відносин є забезпечення такого рівня якості продукції, який буде задовольняти споживача, вимагатиме мінімальних затрат і дозволить виконувати замовлення у встановлені строки.
4.Характеристика виробничої діяльності підприємства.
Перш ніж у нашому будинку з’являться стильні білосніжні пластикові вікна, вони проходять складний виробничий процес. Я хочу ознайомити Вас з спрощеним описом виробництва вікон, що не є посібником з виготовлення вікон ПВХ, а складений для того, щоб мати уявлення в цілому про ланцюжок виробничого процесу.
Виробництво вікон розбите на кілька основних виробничих процесів:
1. Різання ПВХ профілю
Перше, з чого починається виробництво вікон, це розкрій пластикового профілю, використовуваного для виготовлення рами, стулки вікна, а також віконної перегородки (імпоста). Відповідно до програми різання, оператор виконує різання необхідної кількості заготовок профілю заданої довжини.
2. Різання й установка арматури
По зазначених розмірах виробляється розпил металевого підсилювача, що являє собою оцинкований прокат, певної конфігурації. Він необхідний для додання пластиковому виробу механічної міцності. Відрізок сталі необхідної довжини, заготовлений за допомогою пилки для різання арматур, вставляється усередину ПВХ профілю й закріплюється саморізами.
3. Фрезерування дренажних канавок
Фрезерування дренажних (водостічних) отворів у пластиковому профілі потрібне для відводу з-під склопакета води, що утворюється в результаті конденсації.
4. Фрезерування поперечки (імпоста)
Торець заготовки поперечки необхідної довжини обробляється на торцефрезерному верстаті спеціальним набором фрез. Попередньо підготовлена для кріплення поперечка встановлюється в раму після зварювання.
5. Виготовлення пазів і отворів під фурнітуру
У попередньо армованому профілі виконується фрезерування пазів під замки різних типів. Паралельно проводиться свердління отворів для ручок.
6. Зварювання
Наступний етап виробництва вікна - зварювання заготовок із ПВХ профілю в результаті чого виходить напівфабрикат майбутнього пластикового вікна.
7. Зачищення кутів
Наступний етап з виробництва вікна - це фрезерування кутів після зварювання. Дана операція необхідна для зачищення кутів, тому що на зварених швах залишаються напливи, які надалі зашкодять нормальному функціонуванню вікна.
8. Установка фурнітури
Відфрезерований виріб, що представляє собою кістяк вікна, тепер готовий до установки фурнітури. На цьому етапі виконується з'єднання готових рам і стулок відповідно до конструкції конкретного віконного блоку. До засклення необхідно встановити всю фурнітуру й переконатися в її справній роботі.
9. Засклення
Оператори за допомогою пластикових прокладок розпирають склопакет у стулці й рамі пластикового вікна для додання максимальної твердості пластиковій конструкції. Також виконується додаткове регулювання фурнітури. Склопакети укладаються у відповідні віконні блоки й вирівнюються за допомогою клинів. Штапики, попередньо нарізані на спеціальній пилці, встановлюються в пази для штапиків.
10. Перевірка
На стенді для засклення й контролю демонструється вікно в робочому режимі, перевіряється прямокутність конструкцій, відсутність пошкоджень і працездатність фурнітури. Виконується упакування й готове вікно надходить до складу готової продукції для вивозу на об'єкт до замовника.
5. Забезпечення виробництва трудовими ресурсами.
Обґрунтування виробничої програми підрозділів трудовими ресурсами обмежується, як правило, тими категоріями працівників, кількість яких залежить від обсягу і структури виробництва. Це переважно робітники.
Кількість робітників, потрібна для виконання запланового обсягу роботи, визначається різними методами залежно від специфіки виконуваних процесів і нормування праці: на основі трудомісткості робіт, норм виробітку, норм обслуговування, за робочими місцями тощо. Розрахунки проводяться окремо за професіями і кваліфікацією робітників.
Кількість робітників на роботах з нормованою трудомісткістю визначається за формулою:
Чоб=Тпл/Тп*kн
де Чоб – середньооблікова кількість робітників;
Тпл – планова трудомісткість робіт, нормованих людиногодин;
Тп — фонд робочого часу одного працівника в плановому періоді, год;
kн — коефіцієнт виконання норм.
Трудові ресурси металургії включають різні категорії працівників. Працівники, які безпосередньо виконують операції виробничого процесу, складають категорію робітників. За ціллю в виробництві робітників поділяють на основних і допоміжних. Основні працівники – це стернярки, формувальники, плавильники , обрубувачі і наждачники литва. Робітники цих професій здійснюють безпосередній технологічний процес виробництва металу. Кваліфікаційний рівень робітників цих професій досить високий.
В структурі чисельності основні працівники складають до 30%. До допоміжних робітників основного виробництва відносять транспортувальників литва і землі, малярів, вибивальників і інших працівників, які виконують допоміжні операції. До допоміжних робітників відносять працівників, зайнятих ремонтом і обслуговуванням обладнання і всіх працівників допоміжних дільниць і інших відділень.
По ролі в виробництві працівники поділяються на IV групи :
Виробничі працівники – ті, що безпосередньо здійснюють технологічний процес;
Черговий персонал –робітники, що підтримують обладнання в робочому стані в процесі його експлуатації;
Ремонтний персонал – робітники, що зайняті підготовкою і проведенням ремонтів;
Допоміжні працівники – робітники, зайняті збереженням матеріалів (комірники), прибиранням виробничих приміщень і т. д.
Інженерно-технічні працівники здійснюють технічне керівництво. Сюди відносять керівників, що відповідають за всі сторони діяльності підприємства чи окремих виробничих підрозділів(директори, начальники відділень, дільниць, змін, майстрів); осіб, що здійснюють керівництво окремими сторонами виробничо-технічної діяльності (механіки, технологи, менеджери і т.д.)
Правильна підготовка, розстановка і використання кадрів має важливе значення в системі заходів, спрямованих на підвищення ефективності виробництва. Плинність кадрів завдає великої шкоди виробництву. Новим працівникам, які прийшли на місце тих, що звільнилися, потрібен якийсь час для вивчення робот, набуття досвіду.
Нормування та оплата праці проводиться на підставі чинного законодавства та Колективного договору, а також Положень, які розроблені та діють на підприємстві, з урахуванням гарантій нарахування заробітної плати згідно з кваліфікацією на основі тарифної сітки, міжкваліфікаційних та міжпосадових співвідношень.
Формування ФОП проводиться по діючій відрядній системі оплати праці, яка стимулює усі категорії працівників виконувати доведені виробничі завдання згідно бізнес – плану на рік та щомісячних виробничих планів, що передбачає беззбитковість роботи підприємства, зниження витрат на енергоносії, на брак і інші скриті витрати.
Відрядна система оплати праці, тобто оплата по кінцевому результату, стимулює кожного працівника бути зацікавленим у випуску більшої кількості ТП, що при реальному зростанні обсягів виробництва забезпечує пропорційне зростання ФОП. На протязі року здійснюються заходи щодо упорядкування діючих норм та розцінок:
проводиться аналіз діючих норм часу по кожній відливці, для всіх відділень і категорій працівників.
приводиться до відповідності норм часу фактичне виконання технічного процесу по кожній відливці.
На підприємстві проводиться перегляд розцінок по кожній відливці по категоріям працюючих при зміні розміру мінімальної зарплати та при зміні чинного законодавства. Також проводиться доплата та встановлюються надбавки:
за роботу у важких і шкідливих умовах праці;
за роботу в особливо важких і особливо шкідливих умовах праці;
за роботу в нічний час;
Знижується кваліфікація робітника на 1 розряд за грубе порушення технічної дисципліни та інші серйозні порушення, що спричинили погіршення якості продукції, простої, чи завдали збитків підприємству. Поновлення розряду проводиться у загальному порядку, але не раніше 3 місяців після зниження.
6. Забезпечення виробництва матеріально-технічними ресурсами
Для безперебійного функціонування виробництва необхідно добре налагодити матеріально-технічне забезпечення, яке на підприємстві здійснюється через відділ матеріально-технічного забезпечення.
Головним завданням служби забезпечення підприємства є своєчасне і оптимальне забезпечення виробництва необхідними ресурсами відповідно комплектності і якості.
Вирішуючи завдання забезпечення, працівники служб забезпечення повинні вивчати і враховувати попит і пропозиції на всі необхідні підприємству матеріальні ресурси, рівень і зміна цін на них і на послуги посередницьких організацій, вибирати найбільш економічну форму руху товарів, оптимізувати запаси, знижувати транспортно-заготівельні і складські витрати.
Служби забезпечення для своєї роботи керуються такими напрямками:
- Планування, яке вивчає:
внутрішнє і зовнішнє середовище підприємства, а також ринок окремих товарів;
прогнозує і визначає потреби всіх видів ресурсів, планує оптимальні господарські зв’язки;
оптимізує виробничі запаси;
планує потреби матеріалів і встановлює їх ліміт на відпуск цехом;
оперативно планує забезпечення;
- Організація, яка включає:
збір інформації про потреби в сировині, участь в ярмарках, виставках-продажах, аукціонах;
аналіз всіх джерел задоволення потреби в матеріальних ресурсах з метою вибору найбільш оптимального;
укладання з постачальниками господарських договорів на поставку продукції;
отримання і організація завозів реальних ресурсів;
організацію складського господарства, яке входить в склад служб забезпечення;
забезпечення цехів, дільниць, робочих місць необхідними матеріальними ресурсами;
- Контроль і координація роботи в склад яких входять:
контроль за виконанням договірних зобов’язань постачальників, виконання ними строків поставки продукції;
контроль за розходом матеріальних ресурсів на виробництві;
вхідний контроль за якістю і комплектністю поступаючих матеріальних ресурсів;
контроль за виробничими запасами;
висунення претензії постачальникам, транспортним організаціям;
аналіз роботи служб забезпечення, розробка заходів по координації діяльності цих служб і підвищення її ефективності.
В умовах ринку підприємство саме вибирає постачальників, а значить і саме має право на вибір ефективних ресурсів. Це заставляє працівників МТЗ вивчати ринок, а також якість поставок, співпрацювати з різними постачальниками.
Для великих підприємств служби МТЗ можуть бути розширені і будуються по функціональному або матеріальному признаку. В першому випадку функція забезпечення (планування, заготовка, зберігання, відпуск) виконуються окремою групою працівників. В другому випадку окремі групи працівників виконують всі функції забезпечення по конкретному виду матеріалів.
Сировина, матеріали, паливо, запасні частини для ремонту, інструменти та інвентар – це все що необхідно для забезпечення безперебійної роботи підприємства.
Визначення згідно плану виробництв, потреб в сировині і матеріалах, обладнанні, паливно-мастильних матеріалів відбувається на базі встановлюваних норм витрат для виконання виробничої програми, ремонтно-експлуатаційних потреб виробництва, а також для створення необхідних виробничих запасів.
Своєчасне забезпечення якісними матеріалами є однією з головних пріоритетів служби матеріально-технічного постачання. Багато чого в організації матеріально-технічного постачання залежить від того наскільки чітко, обґрунтовано і своєчасно складена заявка на матеріально-технічні ресурси, потрібні в наступному плановому періоді. Відділ постачання організовує одержання і правильне зберігання, забезпечує безперебійне постачання виробництва необхідними матеріальними ресурсами і контролює правильність їх витрачання. На підприємстві встановлений суворий порядок в обліку і зберіганні матеріалів і сировини.
7. Організація виготовлення та реалізації продукції.
Сучасний будинок, будь то міська квартира, або ж заміські апартаменти, неможливо уявити без якісних вікон. Вже більш ніж 50 років кращі європейські інженери працюють над вдосконаленням такої, здавалося б, простої і звичайної даталі інтер'єра, як вікно. Насправді, виготовлення металопластикових вікон - технічно складний процес. Це стосується не лише трудомісткості їх виготовлення, але і їхніх конструктивних особливостей.
Вікно майже завжди перебуває в "екстремальних" умовах. Вікна повинні протистояти агресивному зовнішньому середовищу - морозу, жарі, дощу й вітру, запобігаючи погіршенню його функціональних властивостей і зменшення строку експлуатації метало пластикових вікон.
Сучасні технології виготовлення вікон цілком забезпечують ним багаторічну роботу і дозволяють пластиковим вікнам довгі роки й без ремонту зберігати комфортні умови в приміщенні.
Рами віконних систем виготовляються з полівінілхлориду (ПВХ) - високомолекулярного твердого вуглеводню. Він вирізняється хімічною стійкістю, стійкістю до вогню. Завдяки гарним технічним характеристикам і доступній для масового споживача вартості виготовлення вікон із ПВХ одержало широке поширення в Європі, зокрема, в Німеччині, де на частку засклення прилягає 50% віконних систем із пластику. До речі, саме німецькі компанії лідирують на українському ринку з виготовлення вікон із пластикового профілю.
В розрізі пластиковий профіль являє собою декілька ізольованих одна від одної камер (відсіків), заповнених повітрям. Чим більше камер, тим вище теплоізоляційні властивості профілю. В даний час найпоширенішим є виготовлення вікон із трьох-, чотирьох- і п’ятикамерних пластикових профілів. Для додання вікну необхідної твердості найбільша камера армується сталевим вкладишем. Товщина віконних коробок становить від 48 до 150 мм.
Велику роль у теплоізоляції й шумоізоляції пластикових вікон відіграють ущільнювачі. Це тонкі рифлені гумки, які ставлять зовні віконної рами. При виготовленні вікон із ПВХ використовують два ущільнювачі - ззовні й зсередини.
Технологічність ПВХ матеріалу дає можливості виготовлення вікон не тільки прямокутної, але й аркової, стрілчастої, круглої форми. Конструкція віконних блоків повинна передбачати можливість заміни скла, склопакетів, фурнітури, ущільнювальних прокладок без порушення цілісності деталей виробів.
Сам процес виготовлення пластикових вікон складається з безлічі різних операцій. Вихідні дані технологічного процесу закладені в ескізі виробу, що робиться конструкторами, виходячи з результатів зробленого ними виміру. Потім виконується комп'ютерна обробка даних. З наданого конструктором ескізу виробу технологи беруть наступну інформацію:
габаритні розміри виробу;
конфігурація;
тип профілю;
колір виробу;
тип засклення;
додаткові матеріали.
Ці дані вводять у комп'ютер. Спеціальна програма обробляє дані й видає на принтер креслення, за якими на виробництві фахівці роблять розкрій ПВХ-профілю, установку відповідної фурнітури, виготовляють пластикові вікна.
У підсумку виходить конструкція металопластикового вікна, що має наступні складники:
Склопакет, котрий забезпечує підвищену звуко- і теплоізоляцію
Подвійне накладне ущільнення усередині й ззовні, що захищає від вологи й протягів
Штапики й ущільнювальна перемичка
Зовнішні камери з відмінними ізоляційними й статистичними характеристиками
Основна камера з металевим профілем
Високоякісний пластик
Організацією виготовлення та реалізації продукції займається відділ збуту.
Відділ збуту являється самостійним структурним підрозділом підприємства і підчиняється заступнику директора підприємства по комерційним питанням.
Відділ очолює керівник, який назначається і звільняється від займаної посади (генеральним) директором по пред‘явленню його заступника.
Структура і штат відділу затверджуються (генеральним) директором застосовуєть до типових структур і нормативів чисельності, виходячи з умов і особливостей виробництва, а також об‘єма робіт, які покладені на відділ.
Відділ керується в своїй діяльності діючим законодавством та іншими нормативними актами, а також наказами і розпорядженнями по підприємству і діючим Положенням.
Відділу збуту підпорядковуються цех упаковки і відгрузки.
Основними завданнями відділу збуту є
Своєчасна підготовка і заключення договорів на поставку готової продукції.
Забезпечення виконання планів поставок продукції в срок і по нуменклатурі згідно заключених договорів.
Забезпечення дотроимання нормативу остатків готової продукції.
Контроль за поставкою продукції структурними одиницями.
Забезпечення правильного обліку прийняття і звітності по відгрузці продукції.
Відділ збуту виконує такі функції:
Забезпечення успішної комерційної діяльності по збуту продукції.
Підготовка й укладання договорів з покупцями на поставку виготовленої продукції.
Участь разом з відповідними службами підприємства в формуванні річних, квартальних, місячних номенклатурних планів виробництва і добових планів-графіків здачі готової продукції для забезпечення поставок в установленні строки.
Складання річних, квартальних і місячних планів поставок продукції в залежності з замовленнями і заключеними договорами.
Узгодження планів запуску у виробництво і поставки продукції з виробничими службами й цехами підприємства з метою забезпечення здачі готової продукції в строки.
Щомісячний, щоквартальний анліз виконання плану поставок і прийняття мір по забезпеченню цехами заборгованості по поставці продукції.
Забезпечення своєчасного отримання нарядів (групових нарядів), нарядів-замовлень, специфікацій на поставку продукції.
Участь в організації виставок, ярмарок, виставок-продажів та інших міроприємств по рекламі продукції.
Участь у вивченні попиту на виготовлену продукцію.
Участь в удосконаленні мережі збуту і форм доставки продукції споживачам.
Проведення міроприємств по ліквідації необгрунтованих затрат по збуту продукції.
Організація оптової торгівлі виготовленої підприємством продукції.
Забезпечення дотримання нормативу остатків готової продукції, організація правильного зберігання готової продукції, її розсортування, комплектації, консервації, упаковки й відправки споживачам.
Планування й організація відгрузки готової продукції.
Підготовка оперативних заявок на прискорення виробництваокремих видів продукції.
Регулювання взаємовідносин з споживачами, ведення переписки і прийом представників по питанням поставки продукції і розрахунків з ними.
Відділ збуту контролює виробничі цехи в частині виготовлення продукції, здача якої на склади готової продукції відстає від узгоджених графіків. Отримує від головного конструктора відомості про майбутнє зняття з виробництва виробів устарілих конструкції, від головної бугалтерії – відомості про остатки готової продукції на 1-ше число кожного місяця...
08.01.2013 16:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора