Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Фінанси
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни «Вступ до фаху «Фінанси і кредит»
Варіант №9
ЗМІСТ РОБОТИ
Сутність виконання бюджету за доходами органами Державного казначейства України………………………………………………………………………………3
Державне казначейство України як орган оперативного управління бюджетом……………………………………………………………………..3
Сутність виконання бюджету за доходами…………………………………6
Бюджетна класифікація доходів…………………………………………...10
Зміст і завдання оперативного фінансового планування……………………….12
Регулювання банківської діяльності НБУ, банківський нагляд в Україні……..15
Система регулювання страхової діяльності в Україні…………………………..19
Список використаної літератури…………………………………………………11
ДЕРЖАВНЕ КАЗНАЧЕЙСТВО УКРАЇНИ ЯК ОРГАН ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ БЮДЖЕТОМ
У квітні 1995 р. відповідно до Указу Президента України "Про Державне казначейство України" від 27 квітня 1995 р. було створено Державне казначейство України. Свої функції воно здійснює згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про питання Державного казначейства" від 31 липня 1995 р., де передбачено положення про Державне казначейство.
Метою діяльності Державного казначейства України є забезпечення ефективного управління коштами державного бюджету України та підвищення оперативності у фінансуванні видатків у межах наявних обсягів фінансових ресурсів.
Основними складовими Державного казначейства України є:
головне управління Державного казначейства України — вища ланка;
територіальні органи — управління Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі — середня ланка;
відділення Державного казначейства в районах, містах і районах у містах — базова ланка.
Бюджетним кодексом України передбачено такі повноваження Державного казначейства України:
ведення бухгалтерського обліку всіх надходжень і видатків Державного бюджету України;
встановлення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання звітності під час виконання бюджетів і кошторисів, розроблення інструкцій з цих питань та здійснення контролю за їх дотриманням;
контроль за відповідністю платежів, взятих зобов'язань і бюджетних асигнувань.
Функції Державного казначейства України групуються відповідно до його складових. Так, функціями Головного управління Державного казначейства України є:
організація виконання державного бюджету;
здійснення контролю за виконанням державного бюджету;
здійснення фінансування видатків державного бюджету;
складання звітності про стан виконання державного бюджету та зведених бюджетів;
регулювання фінансових взаємовідносин між державним бюджетом і загальнодержавними позабюджетними цільовими фондами;
організація та здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням коштів цільових позабюджетних фондів;
розроблення і затвердження нормативно-методичних та інструктивних документів з питань бухгалтерського обліку, звітності та організації виконання бюджетів усіх рівнів;
організація роботи територіальних органів Державного казначейства.
Основним завданням середньої ланки Державного казначейства є організація роботи відділень Державного казначейства у районах, містах, районах у містах, організація та здійснення виконання державного бюджету, ведення обліку руху коштів державного бюджету на рахунках Державного казначейства.
Основні функції базової ланки Державного казначейства України об'єднані у три групи, а саме:
1) організація та здійснення виконання державного бюджету за видатками:
забезпечення відповідно до встановлених розмірів асигнувань цільового фінансування видатків;
ведення обліку розпорядників коштів, які перебувають на цій території;
розподіл і перерахування місцевим бюджетам належних їм сум коштів від відрахувань загальнодержавних податків і зборів;
ведення бухгалтерського обліку видатків за рахунками відділень Державного казначейства;
збирання, контроль, зведення та подання органам казначейства вищого рівня звітності про стан виконання показників державного бюджету відповідним регіоном;
2) організація та здійснення виконання державного бюджету за доходами:
здійснення за поданням Державних податкових інспекцій повернення за рахунок державного бюджету сплачених або стягнених зайво платежів;
ведення бухгалтерського обліку доходів за рахунками відділень Державного казначейства;
передача податковим інспекціям документів про стягнення у безперечному порядку до державного бюджету пені і фінансових санкцій за порушення порядку проходження і виконання платіжних доручень за доходами;
збирання, контроль, зведення та подання органам казначейства вищого рівня звітності про стан виконання показників державного бюджету відповідним регіоном.
3) здійснення контролю за надходженням, рухом і використанням коштів державних позабюджетних фондів у частині, що визначається Головним управлінням Державного казначейства.
Отже, головним завданням органів Державного казначейства України є організація, виконання та безпосереднє здійснення контролю за виконанням державного бюджету України.
СУТНІСТЬ ВИКОНАННЯ БЮДЖЕТУ ЗА ДОХОДАМИ
Система виконання державного бюджету за доходами ґрунтується на комплексі касових операцій, що провадяться органами Державного казначейства. Платники податків перераховують платежі до державного бюджету на доходні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій, на яких справляються дані платежі (районів і міст обласного та республіканського підпорядкування, районів у містах).
За допомогою програмного забезпечення щоденно проводиться розмежування платежів до бюджету, які підлягають розподілу між державним і місцевими бюджетами, або між загальним і спеціальним фондами державного бюджету згідно нормативів, визначених Бюджетним кодексом України та законом України про Державний бюджет України на поточний рік. Зараховані до загального та спеціального фондів державного бюджету доходи в кінці кожного робочого дня акумулюються на котлові рахунки. З котлових рахунків доходів державного бюджету здійснюється перерахування дотацій вирівнювання місцевим бюджетам усіх рівнів та перерахування доходів Державному казначейству України для їх подальшого перерозподілу.
У процесі виконання державного бюджету за доходами органи Державного казначейства здійснюють такі функції:
• установлюють порядок відкриття та відкривають рахунки в управліннях Державного казначейства України для зарахування
податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів та до державних цільових фондів;
- ведуть бухгалтерський облік доходів бюджету відповідно до Плану рахунків бухгалтерського обліку виконання державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Державного казначейства України від 28 листопада 2000 року №119 розрізі кодів бюджетної класифікації доходів і типів операцій;
- здійснюють розподіл зарахованих до державного бюджету платежів відповідно до нормативів відрахувань, затверджених законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, та перераховують за належністю розподілені кошти;
- готують розрахункові документи і проводять повернення надмірно або помилково сплачених до державного бюджету платежів на підставі висновків органів державної податкової служби, рішень судових органів, інших органів, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів тощо;
- здійснюють відшкодування податку на додану вартість на підставі висновків органів державної податкової служби та рішень судових органів;
- складають щоденну, періодичну та річну звітність за доходами відповідно до кодів бюджетної класифікації доходів та подають її відповідним органам, що здійснюють контроль за нарахуванням та сплатою платежів до державного бюджету та державних цільових фондів.
У зв'язку з набуттям Державним казначейством України статусу учасника системи електронних платежів Національного банку України і розгортанням роботи розрахункових палат Державного казначейства, змінюються функції органів Державного казначейства і порядок відкриття рахунків для обліку доходів бюджету.
Платники податків сплачують платежі до бюджету через установи банків, у яких вони обслуговуються. Банк платника перераховує грошові кошти через СЕП НБУ на рахунки, відкриті в обласному управлінні Державного казначейства України в розрізі районів (міст обласного значення) та кодів бюджетної класифікації доходів. Операції з обробки платежів повинні здійснюватись у наступній послідовності:
- повернення надмірно, або помилково зарахованих коштів;
- відшкодування платникам податку на додану вартість;
- розподіл платежів до бюджету за нормативами, установленими законодавчими актами;
- відрахування дотацій місцевим бюджетам.
Платники податків (юридичні та фізичні особи) сплачують податки і збори (обов'язкові платежі) у безготівковій або готівковій формах. Платежі здійснюються платниками через установи банків, у яких вони обслуговуються, через установи Державного комітету зв'язку та інформації України, установи Ощадного банку за місцезнаходженням платника. Платежі до бюджету зараховуються на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства.
При безготівковій формі оплати розрахункові документи, які подаються в установу банку, мають бути оформлені відповідно до вимог Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті. Підставою для зарахування платежів до бюджету, сплачених готівкою, є такі документи:
- копії платіжних доручень відділень Ощадбанку та корінці прибуткових документів ("повідомлення") про приймання установою банку платежів до державного та місцевих бюджетів готівкою;
- копії квитанцій за формою 24 та формою 10, видані органами місцевого самоврядування платникам податків разом з описом до них;
- платіжні доручення установ Державного комітету зв'язку та інформації України на перекази з додатком до них талонів поштових переказів (при сплаті платежів через установи зв'язку).
БЮДЖЕТНА КЛАСИФІКАЦІЯ ДОХОДІВ
У першому розділі бюджетної класифікації України "Класифікація доходів бюджету" відображена кодифікація усіх видів надходжень, які підлягають зарахуванню до Державного бюджету України та місцевих бюджетів. Відповідно до бюджетної класифікації доходи бюджету згруповані залежно від джерел і форм власності платників податків, що дає змогу визначити їхню економічну сутність.
податкові надходження;
неподаткові надходження;
доходи від операцій з капіталом;
офіційні трансферти;
цільові фонди.
Податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.
Неподаткові надходження включають усі безповоротні надходження, крім доходів від продажу капіталу, всі надходження по штрафах і санкціях, крім штрафів за порушення податкового законодавства, а також добровільні, невідплатні поточні надходження з недержавних джерел. Таким чином, неподатковими надходженнями визнаються:
доходи від власності та підприємницької діяльності;
адміністративні збори та платежі, доходи від некомерційного та побічного продажу;
надходження від штрафів та фінансових санкцій;
інші неподаткові надходження.
Доходи від операцій з капіталом охоплюють реалізацію основного капіталу, державних запасів, землі та нематеріальних активів і включають:
- надходження від продажу основного капіталу;
- надходження від реалізації державних запасів товарів;
- надходження від продажу землі та нематеріальних активів;
- податки на фінансові операції та операції з капіталом. Трансферти - це кошти, одержані від інших органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, інших держав або міжнародних організацій на безоплатній та безповоротній основі.
Офіційні трансферти включають невідплатні, безповоротні платежі, отримані від інших органів державного управління, недержавних джерел або міжнародних організацій. Офіційні трансферти можуть поступати:
- від органів державного управління;
- від урядів зарубіжних країн та міжнародних організацій;
- з іншої частини бюджету.
Державні цільові фонди - це фонди, створені відповідно до законів України , які формуються за рахунок визначених законами України податків, зборів (обов'язкових платежів) юридичних осіб незалежно від форм власності та фізичних осіб. Це, насамперед:
Пенсійний фонд України;
Збір на обов'язкове соціальне страхування до Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності;
Збір на обов'язкове державне соціальне страхування України на випадок безробіття до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття;
Платежі до Фонду України соціального захисту інвалідів;
У сукупності податкові та неподаткові надходження складають поточні доходи. Якщо до поточних доходів приплюсувати суму доходів від операцій з капіталом, то отримаємо сукупні доходи.
ВИСНОВОК
Система виконання державного бюджету за доходами ґрунтується на комплексі касових операцій, що провадяться органами Державного казначейства. Платники податків перераховують платежі до державного бюджету на доходні рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, в розрізі кодів класифікації доходів бюджету та територій, на яких справляються дані платежі (районів і міст обласного та республіканського підпорядкування, районів у містах).
Участь органів Держказначейства у процесі виконання бюджету за доходами зорієнтована на те, щоб максимально вірно визначити обсяг ресурсної бази державного бюджету як у цілому, так і за окремими видами доходів в адміністративно-територіальному розрізі. Наявність на централізованому рівні інформації про обсяг ресурсної бази державного бюджету, рух бюджетних коштів та деталізація їх обліку надає урядові великі можливості для маневрування ресурсами та оперативного контролю за ними.
ЗМІСТ І ЗАВДАННЯ ОПЕРАТИВНОГО ФІНАНСОВОГО ПЛАНУВАННЯ
Оперативне фінансове планування полягає в складанні та використанні платіжного календаря. Його складають на квартал із розбивкою по місяцях або на місяць із розбивкою по декадах. У платіжному календарі відображається весь грошовий обіг підприємства, основна частина якого проходить через розрахунковий, валютний, позиковий та інші рахунки підприємства в банку. У платіжному календарі відображено рух грошових коштів відповідно до їх надходження та використання.
У платіжному календарі фіксуються всі види грошових платежів та надходжень підприємства незалежно від їх джерел та напрямків використання, тобто показаний увесь грошовий обіг за певний проміжок планового періоду.
Платіжний календар дає можливість фінансовим службам підприємства забезпечити оперативне фінансування, виконання розрахункових та платіжних зобов’язань, фіксувати поточні зміни платоспроможності підприємства.
Платіжний календар конкретизує поточний фінансовий план, уточнює його показники, дає змогу використати наявні резерви для підвищення ефективності використання фінансових ресурсів підприємства, дає точніше уявлення про стан платежів та розрахунків у періоді, що аналізується. За допомогою платіжного календаря постійно контролюється платоспроможність підприємства.
Своєчасне забезпечення готівкою характеризує стан фінансових відносин між підприємством і трудовим колективом. До каси підприємства гроші надходять з розрахункового рахунку і призначаються для виплати заробітної плати працівникам та інших виплат. Розрахунки надходжень і виплат проводяться при складанні касового плану.
Основними завданнями фінансового планування на підприємстві є:
забезпечення виробничої та інвестиційної діяльності необхідними фінансовими ресурсами;
установлення раціональних фінансових відносин із суб'єктами господарювання, банками, страховими компаніями;
визначення шляхів ефективного вкладення капіталу, оцінка раціонального його використання;
виявлення та мобілізація резервів збільшення прибутку за рахунок раціонального використання матеріальних, трудових та грошових ресурсів;
здійснення контролю за утворенням та використанням платіжних засобів.
Фінансове планування дає змогу розв'язати такі конкретні питання:
які грошові кошти може мати підприємство в своєму розпорядженні; які джерела їх надходження;
чи достатньо фінансових ресурсів для виконання накреслених завдань; яка частина коштів має бути перерахована в бюджет, позабюджетні фонди, банкам та іншим кредиторам;
як повинен здійснюватися розподіл та використання прибутку на підприємстві;
як забезпечується реальна збалансованість планових витрат і доходів підприємства на принципах самоокупності та самофінансування.
ВИСНОВОК
Фінансове планування пов`язане з плануванням виробничої діяльності підприємства. Показники всіх планових фінансових інструментів базуються на планах з обсягу виробництва, асортименту товарів і послуг, собівартості продукції, вони повинні створювати необхідні фінансові умови для успішного виконання цих планів. У цьому-основне призначення фінансового планування.
Фінансове планування сприяє виявленню внутрішніх резервів для потреб підприємства. Це забезпечується тим, що, по-перше, воно виходить із необхідності найефективнішого використання виробничих потужностей нової техніки, передової технології виробництва, поліпшення якості продукції; по-друге, виконання планів з прибутку та обсягу інших фінансових ресурсів (наприклад амортизації на повне відтворення основних засобів) потребує дотримання планових норм витрат праці і матеріальних ресурсів; по-третє обсяг фінансових ресурсів, який визначається при плануванні, не дає змоги підприємству або утруднює створювати надмірні запаси матеріальних ресурсів, робити позапланові капітальні вкладення.
У процесі фінансового планування забезпечується необхідний попередній контроль за створенням і раціональним використанням фінансових ресурсів. Об’єктами планування є доходи підприємства в їх числі й нагромадження (прибуток тощо), взаємовідносини з державним бюджетом і державними позабюджетними фондами, обсяг довготермінових кредитів банків на інвестиційні заходи, потреба підприємства у власних оборотних коштах і джерелах її покриття.
РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ НБУ, БАНКІВСЬКИЙ НАГЛЯД В УКРАЇНІ
Національний банк України здійснює регулювання та банківський нагляд відповідно до положень Конституції України, Закону України "Про банки і банківську діяльність", Закону України "Про Національний банк України", інших законодавчих актів України та нормативно-правових актів Національного банку України.
Банківське регулювання — це система заходів, за допомогою яких центральний банк або інший наглядовий орган гарантує стабільне, безпечне функціонування банків, запобігає дестабілізуючим процесам у банківському секторі.
Отже, під регулюванням банківської діяльності розуміють, насамперед, розробку та видання уповноваженими органами конкретних правил та інструкцій, що базуються на чинному законодавстві й визначають структуру та способи здійснення банківської справи. Такі закони та інструкції формують певні рамки поведінки банків, що сприяють підтримці надійної й ефективної банківської системи.
Регулювання здійснюється з метою забезпечення стабільної діяльності банків та своєчасного виконання ними зобов'язань перед вкладниками, а також запобігання неправильному розподілу ресурсів і втраті капіталу через ризики, притаманні банківській діяльності.
До основних завдань банківського регулювання та нагляду можна віднести:
1) забезпечення стабільності та надійності банківської системи;
2) захист інтересів вкладників;
3) створення конкурентного середовища у банківському секторі;
4) забезпечення прозорості діяльності банківського сектору економіки;
5) забезпечення ефективної діяльності банків, підтримку необхідного рівня стандартизації та професіоналізму у банківській сфері тощо.
Регулювання діяльності банків Національний банк України здійснює у двох основних формах — адміністративне таіндикативне регулювання.
Адміністративне регулювання включає такі заходи:
1) реєстрацію банків і ліцензування їх діяльності;
2) встановлення вимог та обмежень щодо діяльності банків;
3) застосування санкцій адміністративного чи фінансового характеру;
4) нагляду за діяльністю банків;
5) надання рекомендацій щодо діяльності банків.
Основними складниками індикативного регулювання є:
1) засоби впливу, пов'язані з визначенням кількісних параметрів банківської діяльності:
— встановлення обов'язкових економічних нормативів;
— визначення норм обов'язкових резервів для банків;
— встановлення норм відрахувань до резервів на покриття ризиків від активних банківських операцій;
2) засоби впливу непрямого характеру: визначення процентної політики;
— рефінансування банків;
— кореспондентські відносини;
— управління золотовалютними резервами, включаючи валютні інтервенції;
— операції з цінними паперами на відкритому ринку;
— імпорт та експорт капіталу.
Метою банківського нагляду є стабільність банківської системи та захист інтересів вкладників і кредиторів банку щодо безпеки зберігання коштів клієнтів на банківських рахунках.
Наглядова діяльність Національного банку України охоплює всі банки, їх відокремлені підрозділи, афілійованих та споріднених осіб банків на території України та за кордоном, установи іноземних банків в Україні, а також інших юридичних та фізичних осіб у частині дотримання вимог Закону України "Про банки і банківську діяльність" щодо здійснення банківської діяльності.
Для здійснення своїх функцій Національний банк України має право безоплатно одержувати від банків, банківських об’єднань та юридичних осіб, які отримали ліцензію Національного банку України, а також від осіб, стосовно яких Національний банк України здійснює наглядову діяльність відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", інформацію про їх діяльність та пояснення стосовно отриманої інформації і проведених операцій.
Отримана інформація не підлягає розголошенню за винятком випадків, передбачених законодавством України.
Під час здійснення банківського нагляду Національний банк України має право вимагати від банків та їх керівників усунення порушень банківського законодавства, виконання нормативно-правових актів Національного банку України для уникнення або подолання небажаних наслідків, що можуть поставити під загрозу безпеку коштів, довірених таким банкам, або завдати шкоди належному веденню банківської діяльності.
Національний банк України здійснює банківський нагляд у формі інспекційних перевірок та безвиїзного нагляду.
ВИСНОВОК
Необхідність банківського регулювання та нагляду з боку держави зумовлюється тим, що банки виконують суспільно корисні та необхідні функції (розрахунково-касове обслуговування юридичних і фізичних осіб, збереження грошових заощаджень тощо). В умовах ринку між банками іде жорстка конкурентна боротьба, що змушує їх підвищувати ризиковість своїх операцій, що, своєю чергою, може призвести до банкрутства. А крах банківської установи наносить шкоду не лише його власникам, але й суспільству загалом. Усе це і робить регулювання їх діяльності та нагляду необхідним завданням держави.
СИСТЕМА РЕГУЛЮВАННЯ СТРАХОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ
Страхування є важливим компонентом суспільного виробництва, дійовим
інструментом захисту економічної і соціальної сфер суспільства. Його
ефективне використання в нових умовах господарювання і формування ринкових відносин можливе на базі розробки і подальшого проведення державної страхової політики.
Страховий ринок як частина фінансової сфери є об'єктом державного регулювання і контролю. Державне регулювання спрямоване на:
забезпечення формування і розвиток ефективно функціонуючого ринку страхових послуг;
створення в Україні необхідних умов для діяльності страховиків різноманітних організаційно-правових форм;
недопущення на страховий ринок спекулятивних та фіктивних компаній, що можуть заподіяти шкоду як страховій справі, так і майновим інтересам страхувальників;
дотримання вимог законодавства України про страхування.
Основні чинники, що зумовлюють необхідність державного регу-лювання страхової діяльності, пов'язані з:
захистом страхувальника;
економічною політикою, що проводиться державою.
Головною метою державного регулювання страхової діяльності є забезпечення формування страховиками достатнього обсягу коштів, за рахунок яких вони зможуть виконати свої зобов'язання перед страху-вальниками за будь-яких обставин, тобто забезпечення платоспроможності кожного конкретного страховика.
Державне регулювання розвитку страхового бізнесу здійснюється у таких напрямах:
пряма участь держави у становленні системи страхового захисту майнових інтересів;
законодавче регулювання (прийняття державою базових законів та нормативно-правових актів);
здійснення спеціального нагляду за діяльністю відповідно до інтересів страхувальників та загальнодержавних потреб.
Цілісний механізм державного регулювання страхової діяльності включає прямі і непрямі методи впливу держави та її втручання у здійснення страхової діяльності та розвиток страхового ринку.
До ринкових, тобто непрямих методів державного регулювання відносяться проведення державою спеціальної податкової (фіскальної) політики, а також тарифної, цінової, кредитної, грошової та інвестиційної політики.
Пряме державне втручання в механізм функціонування страхового бізнесу здійснюється за допомогою:
законодавчої бази;
нагляду за страховою діяльністю.
Вітчизняні дослідники, вивчаючи світовий досвід систем державного регулювання страхової діяльності, виділяють її три типи.
Ліберальний (м’який) тип передбачає, що операції по страхуванню хоча й підлягають ліцензуванню, проте нагляд за діяльністю страхових компаній відносно слабкий.
Авторитарний (жорсткий) тип – це коли кожний конкретний вид страхування проходить процедуру ліцензування і повинен відповідати певній системі вимог щодо правил страхування, фінансово-господарській діяльності страхової компанії; конкуренція між страховиками чітко регламентується.
Змішаний тип використовує в певній мірі два зазначених підходи – виважена система регламентації діяльності страхових компаній поєднується з досить гнучкими підходами, які дають можливість забезпечити достатній рівень конкуренції.
Надання страхових послуг передбачає індивідуальні конкретні страхові відносини між страховиком і страхувальником, реалізація яких потребує наявності системи правового регулювання страхової діяльності.
Система законодавства щодо регулювання страхової діяльності складається з:
загального законодавства;
спеціалізованого страхового законодавства;
підзаконних актів.
Норми та принципи правового регулювання страхової діяльності визначені Конституцією України, міжнародними угодами, законами та постановами Верховної ради України, указами та розпорядженнями Президента України, постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України, інструкціями, методиками, наказами, листами міністерств і відомств, нормативними актами Уповноваженого органу, що здійснює нагляд за страховою діяльністю (Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг в Україні).
Основою системи законодавчого регулювання страхового ринку є Конституція України та Закон України "Про страхування" в редакції від 4 жовтня 2001 року. Найбільш загальні принципи здійснення страхування викладені в Господарському кодексі України, нова редакція якого введена з 1 січня 2004 року.
ВИСНОВОК
Держава, враховуючи роль страхової галузі у ринковій економіці, здійснює регулювання страхової діяльності та захист інтересів страхувальників і страховиків.
До компетенції Державної комісії з регулювання ринку фінансових послуг входить створення правового середовища для страхового ринку шляхом розробки законів, постанов, інструкцій та інших нормативних актів, а також здійснення контролю та нагляду за дотриманням законодавства.
Визначено види обов'язкового та добровільного страхування, на які видають ліцензії, встановлено плату за їх отримання.
У регулюванні страхової діяльності зацікавлені не тільки страхувальники, а й самі страховики, оскільки конкуренція недобросовісних страховиків може нашкодити навіть солідній страховій компанії.
Державні органи нагляду мають повноваження вживати заходів для усунення порушень чинного страхового законодавства. Перевірки страхових компаній здійснюють за певним переліком питань.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Юрій С.І., Стоян В.І., Даневич О.С. Казначейська система: Підручник. – 2-ге вид. змін. і доп. – Тернопіль: Карт-бланш, 2006. – 818 с.
Клець Л.Є. Бюджетний менеджмент. Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 640 с.
Панкевич Л.В., Зварич М.А., Могиляк П.Я., Хомічак Б.І. Бюджетний менеджмент: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 293 с.
Сафонова Л.Д. Бюджетний менеджмент: Навч.-метод. посіб. для самост. вивч. дисц. – К.: КНЕУ, 2001. – 186 с.
Фінанси підприємств: Підручник / Керівник авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. 3-тє вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2000. – 460 с.
Тарасюк Г.М., Шваб Л.І. Планування діяльності підприємства. Навч. посіб. – К.: «Каравела», 2003. – 432 с.
Шелудько В.М. Фінансовий менеджмент: підручник. – К.: Знання, 2006. – 439с.
Любунь О.С., Любунь В.С., Іванець І.В. НБУ: основні функції, грошово-кредитна політика, регулювання банківської діяльності: Навч. посібник – К.: Центр навч. літ., 2004. – 315 с.
Адамик Б.П. Національний банк і грошово-кредитна політика: Навч. посіб.– Тернопіль: Карт-бланш, 2002. – 278 с.
Таркуцяк А.О. Страхування: навчальний посібник / Європейський ун-т. – К., 2001. – 114 с.
Александрова М.М. Страхування: Навчальний посібник для студ. вузів. – К.: ЦУЛ, 2002. – 207 с.
17.01.2013 23:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора