Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Аналіз діяльності кредитних установ
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Технічний коледж
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Аналіз діяльності –кредитних установ»
на тему:
«Валютна позиція та її вплив на фінансовий стан банку»
/на прикладі ВАТ «Альфа – банк»/
Рівне 2012
Зміст
Стор.
Вступ……………………………………………………………………………….3
Розділ І. Особливості формування валютної позиції банку……………………5
1.1. Валютна позиція банку та її різновиди………………………………..5
1.2. Теоретичні аспекти аналізу валютної позиції банку……………….10
1.3. Управління валютною позицією банку……………………………...13
Розділ II. Оцінка валютної позиції ВАТ «АЛЬФА - БАНК»…………….........19
2.1 Визначення валютної позиції банку…………………………………..19
2.2. Аналіз валютної позиції ВАТ «Альфа банк»………………………...22
Розділ III. Шляхи вдосконалення та оптимізація розміру валютної позиції при використанні інструментів ф'ючерсних та опціонних валютних контрактів..30
Висновок…………………………………………………………………………35
Список використаної літератури………………………………………………..37
Додатки
Вступ
Банківська система як складова фінансової системи будь-якої країни відіграє вирішальну роль у її економічному розвитку. Голо вні функції банків полягають у мобілізації тимчасово вільних грошових коштів і їх розміщенні від свого імені й за свій рахунок на умовах зворотності, терміновості і платності у формі кредитування держави, юри дичних і фізичних осіб, у проведенні фінансових розрахунків і форму ванні платіжної системи держави, здійсненні грошової емісії в банківській та депозитній формах тощо.
Як відомо, банківські установи є посередниками між власниками кош тів та їх користувачами. При цьому статус банку слугує своєрідною гаран тією збереження і повернення коштів власникам у визначений термін. Ба нківській діяльності притаманне багаторазове перевищення залучених коштів порівняно з власним капіталом, тому операції здійснюються пере важно за рахунок залучення коштів, а не власного капіталу банків.
Нині серед найактуальніших проблем банківського сектору України -незначний обсяг власного капіталу більшості банків і його незадовільна якість; незбалансованість структури активів і пасивів, низька ефективність управління ними, невисока їх якість. Викликають занепокоєння недоско налі стандарти надання кредитів, недоліки в регулюванні банками ризиків та інші проблеми, які потребують невідкладного вирішення.
У сучасних умовах розвитку банківської системи стратегічне плану вання та менеджмент неможливо здійснити без аналізу. Для ефективно го вирішення управлінських завдань, досягнення стійкого і прибутково го функціонування банку необхідне проведення всебічного як пер спективного, так і ретроспективного аналізу його діяльності на основі внутрішньої інформації та аналізу рентабельності банківських операцій і послуг, окупності операційних і неопераційних витрат, прибутковості функціонування окремих підрозділів тощо. Особливого значення стра тегічний аналіз набуває в умовах конкуренції на банківських ринках, посилення регулюючих обмежень із боку НБУ, в період економічної кризи, що призводить до банкрутства банків.
Одним із етапів аналізу є оцінювання валютної позиції банку та операцій, які впливають на стан. Для розрахунку показників, що характеризують валютну позицію банку, використовують оборотно-сальдовий баланс, звітні баланси, Звіт про дотримання економічних нормативів (форма 611), Розшифрування валютних рахунків (форма 550).
Метою дослідження - виявлення причини і наслідків відхилень валютної позиції від передбаченої мети, вимірювання кількісного впливу окремих факторів на показники валютної позиції.
Для досягнення цієї мети були поставлені наступні завдання:
- здійснити системний аналіз наукової літератури, законодавчої та нормативної бази, вітчизняного і зарубіжного досвіду розвитку банку;
- розробити основні підходи до аналізубанку;
- виявити основні причини, що приводять банк до категорії проблемних;
-розкрити сутність удосконалення бухгалтерської та фінансової звітності банку та наближення до міжнародних стандартів обліку.
Об'єкт дослідження - банківська установа ВАТ «Альфа банк»України в умовах розвитку ринку.
Предмет дослідження – діяльність банку на валютному ринку, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті та банківських металах. РОЗДІЛ І. ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ВАЛЮТНОЇ ПОЗИЦІЇ БАНКУ
1.1.Валютна позиція банку та її різновиди
Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами та пасивами в іноземній валюті, пов'язана з валютними ризиками, які виникають у зв'язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.
Валютна позиція банку - співвідношення між сумою активів та позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у цій самій валюті [23; 97].
До основних факторів класифікації валютних позицій комерційного банку слід віднести такі: фактор впливу на баланс банку; фактор ризику; фактор призначення (рис. 1.1)
Рис. 1.1 Класифікація валютних позицій комерційного банку
Слід зазначити, що наведені фактори є незалежними, а отже, одна й та ж позиція може одночасно класифікуватися за кількома з них
1.За фактором впливу на баланс розрізняють балансову, позабалансову та загальну валютні позиції
Балансова валютна позиція - це співвідношення, що склалося між сумами балансових активів та зобов'язань комерційного банку в одній валюті. Вона виникає в результаті проведення операцій, які безпосередньо впливають на баланс комерційного банку. Особливістю такої позиції є те, що її переоцінка у зв'язку зі зміною валютного курсу спот повинна відноситися безпосередньо на фінансовий результат банку як курсові різниці.
Позабалансова валютна позиція - це співвідношення, що склалося між сумами позабалансових вимог та зобов'язань комерційного банку в одній валюті. Вона виникає внаслідок проведення операцій, які безпосередньо не впливають на баланс банку. Особливістю такої позиції є те, що її переоцінка у зв'язку зі зміною валютного курсу спот не визнається фінансовим результатом до реального перенесення позиції на баланс, а переоцінка у зв'язку зі зміною курсу форвард фінансовим результатом визнається.
Загальна валютна позиція - це сума балансової та позабалансової валютних позицій. Така позиція розраховується з метою оцінки та аналізу загального обсягу валютних операцій банку і є аналітичним інструментом.
2. За фактором ризику розрізняють закриту та відкриту валютні позиції.
Закрита валютна позиція - ситуація, коли сума активів у певній іноземній валюті повністю збігається із сумою зобов'язань у тій же валюті. З точки зору ризику така позиція не становить загрози для банку, оскільки внаслідок зміни валютного курсу і активи, і зобов'язання зміняться на однакову величину, але розмір капіталу банку залишиться сталим.
Відкрита валютна позиція - ситуація, коли сума активів у певній іноземній валюті не збігається із сумою зобов'язань у тій же валюті. З точки зору ризику це становить загрозу для банку, оскільки внаслідок різниці при зміні валютного курсу активи та зобов'язання зміняться не на однакову величину, що призведе до зміни розміру капіталу комерційного банку.
У свою чергу, відкриті валютні позиції поділяються на довгу та коротку
Довга відкрита валютна позиція - це ситуація, коли сума активів перевищує суму зобов'язань у одній і тій же валюті. Банк із такою позицією зазнає збитків унаслідок падіння курсу іноземної валюти щодо національної та отримає дохід у вигляді позитивної курсової різниці в разі падіння курсу національної валюти щодо іноземної.
Коротка відкрита валютна позиція - це ситуація, коли сума зобов'язань перевищує суму активів у одній і тій же валюті. Банк із такою позицією зазнає збитків унаслідок падіння курсу національної валюти щодо іноземної та отримає дохід у вигляді курсової різниці в разі знецінення іноземної валюти щодо національної.
На сьогодні комерційні банки та Національний банк України можуть на основі даних бухгалтерського обліку розрахувати довгу та коротку позицію комерційного банку. Більше того, відповідно до принципу забезпечення стабільності банківської системи через діяльність служби банківського нагляду Національним банком України встановлено обмеження (нормативи) відкритих валютних позицій.
3. За фактором призначення розрізняють спекулятивну та хеджовану валютні позиції.
Спекулятивна валютна позиція - це позиція, яку комерційний банк веде з метою отримання додаткового доходу у вигляді курсових різниць. Така позиція виникає виключно в результаті проведення валютообмінних (форексних) операцій, тобто купівлі-продажу валюти на умовах строкових поставок - спот, форвард, опціон тощо - та її утримання.
Хеджована валютна позиція - це позиція, до якої комерційний банк вдається з метою захисту (хеджування) свого капіталу від валютної експозиції, тобто від можливості зазнати збитків унаслідок несприятливої зміни валютного курсу. Така позиція є наслідком проведення як форексних, так і банківських операцій.
З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13):
- ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1);
- ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2).
При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком розраховують за формою звітності № 540 «Звіт про відкриті валютні позиції», що наведені в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених Постановою Правління Національного банку України № 436 від 12 грудня 1997 p., зі змінами.
Валютну позицію уповноваженого банку визначають щоденно, окремо щодо кожної іноземної валюти та кожного банківського металу [14; 49-52].
На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:
Купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та ін.), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;
Одержання (сплата) іноземної валюти у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;
Купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;
Надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду (капіталу);
Погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання якої здійснюється з відповідного рахунку витрат);
Інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів при незмінності пасивів, і навпаки) [12; 188].
Для запобігання валютному ризику для комерційних банків України НБУ встановлює ліміти відкритої валютної позиції.
У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:
купівлю іноземної валюти та банківських металів для виконання зобов’язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов’язань за виданими гарантіями, поручительства, векселями;
купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком України кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;
купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями. Операції з продажу готівкової іноземної валюти в касі банку та в пунктах обміну іноземної валюти, що не пов'язані з виконанням вищезазначених зобов'язань, можуть здійснюватися лише в межах суми іноземної валюти, купленої касою банку та пунктом обміну іноземної валюти;
купівлю-продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;
залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами та нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);
з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті (списання здійснюється з відповідного рахунку витрат);
Будь-яка конверсійна операція, в якій беруть участь дві валюти, проведена банком, змінює його валютну позицію. Наприклад, при купівлі банком 5 млн дол. США за японську єну за курсом 110,78 створюється довга позиція на суму 5 млн дол. США і коротка на суму 553 900 000 єн.
. Теоретичні аспекти аналізу валютної позиції банку
Етапом аналізу є оцінювання валютної позиції банку та операцій, які впливають на її стан. Для розрахунку показників, що характеризують валютну позицію банку, використовують оборотно-сальдовий баланс, звітні баланси, звіт про дотримання економічних нормативів (форма 611), розшифрування валютних рахунків (форма 550).
З метою зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2). Одночасно банк на власний розсуд установлює внутрішні ліміти валютних позицій:
ліміти на кожного дилера;
ліміти на філії;
ліміти за видами валют.
Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком зазначається у формі 611 «Звіт про дотримання економічних нормативів». Уповноважений банк набуває право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.
Департамент валютного регулювання залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитних ринках визначає особливості щодо окремих напрямів діяльності уповноважених банків, які пов’язані зі здійсненням операцій на міжбанківському валютному ринку України. У межах установленого нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13), у тому числі обмеження ризику загальної довгої відкритої валютної позиції банку (Н13-1) та ризику загальної короткої відкритої валютної позиції банку (Н13-2), Департамент валютного регулювання та Департамент валютного контролю та ліцензування Національного банку можуть установлювати певні обмеження щодо регулювання окремих активних операцій із валютними цінностями уповноважених банків, що пов’язані з питаннями курсоутворення національної валюти та створення чіткішого й прозорішого механізму контролю за валют ними операціями окремих банків.
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н13) визначається як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.
Для банків, статутний капітал яких сплачено у вільно конвертованій валюті (внаслідок чого виникає збільшення загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті), надається можливість розміщення цих коштів на окремому депозитному рахунку у Національному банку України у частині, яка призводить до порушення установленого нормативу.
Нормативне значення загальної відкритої валютної позиції банку (Н13) має бути не більше, ніж 35 %. При цьому встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:
Загальна довга відкрита валютна позиція (Н13-1) має бути не більшою, ніж 30 %;
Загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13-2) має бути не більшою, ніж 5 %.
Стан валютної позиції оцінюється у розрізі загального розміру, довгої та короткої валютної позиції. Форма 611 формується банком щомісячно в автоматичному режимі та забезпечує інформацією у повному обсязі. Дані цієї форми мають уже розрахований норматив відкритої валютної позиції, аналіз якої дасть змогу оцінити ризик за кожним видом валюти
Операції з торгівлі іноземною валютою є досить значними за обсягами та досить прибутковими, але одночасно й найбільш ризикованими. Зміни курсу валют при відкритій валютній позиції впливають на фінансовий результат банку. Так, підвищення курсу іноземної валюти у разі довгої відкритої валютної позиції веде до збільшення фінансового (нереалізованого) результату, зниження курсу іноземної валюти відповідно до зменшення фінансового (нереалізованого) результату. Якщо банк має коротку відкриту валютну позицію, то у разі підвищення курсу іноземної валюти його доходи зменшуються, а при зниженні навпаки - підвищуються. Нереалізований фінансовий результат, що виникає від переоцінки відкритої валютної позиції, відображається на балансовому рахунку № 6204. Якщо банк веде окремо облік реалізованого та нереалізованого фінансового результату, то інформація за цими аналітичними рахунками може використовуватись:
для оцінювання впливу відкритої валютної позиції на результат банку;
для оцінювання ефективності торговельних операцій банку.
Аналіз валютної позиції та управління нею тісно пов’язані між собою. У процесі аналізу виявляються ті складові валютної позиції, що містять у собі можливість отримання для банку як додаткових прибутків, так і збитків. Ці компоненти необхідно згрупувати в однорідні групи й оцінити їх вплив на прибуток.
. Управління валютною позицією банку
Валютна позиція розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку.
Активи в іноземній валюті визначаються як підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активними рахунками банку, деномінованими в даній валюті. Пасиви в іноземній валюті визначаються сумою залишків за всіма балансовими та позабалансовими зобов’язаннями банку, деномінованими в даній валюті.
Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо даної валюти. Експозиція визначає розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в банку, і навпаки.
Якщо всі активи і пасиви в іноземній валюті збалансовані за сумами й термінами, тобто валютна позиція закрита, валютний ризик майже відсутній. Адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої однаковою мірою позначиться як на вартості активів, так і на вартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.
Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті, як за сумами, так і за термінами, є одним із методів управління валютним ризиком. Теоретично можливість узгодити всі надходження та платежі в іноземній валюті існує, але в реальному житті досягти такої відповідності важко. Особливо це стосується банків, оскільки вони оперують значними обсягами валют, а також тому, що валютна позиція банків істотно залежить від потреб клієнтів. Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки:
довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.
Розмір прибутків і збитків залежить від розміру експозиції та змін у валютних курсах. Залишаючи валютну позицію відкритою, учасники ринку можуть «грати» на валютних курсах і отримувати прибутки спекулятивного характеру. Такі прибутки супроводжуються підвищеним валютним ризиком.
Учасники валютного ринку мають самі визначати той рівень валютного ризику, який вони згодні прийняти з метою отримання прибутків. Але для тих учасників, фінансовий стан котрих зачіпає інтереси значної частини населення і впливає на стан суспільства в цілому, рівень позиційного валютного ризику може регулюватися централізовано установленням нормативів та певних вимог. До цієї категорії належать, насамперед, банки.
Банківський бізнес полягає в наданні послуг клієнтам і не повинен включати ризик, не пов’язаний з необхідністю проведення цих операцій. Банк має відігравати роль посередника між клієнтом і валютним ринком. Тому валютну позицію банку необхідно встановлювати на рівні, який відбиває нормальні потреби щодо проведення клієнтських операцій. Менеджментові банків бажано утримуватись від спекулятивних операцій обмеженням розміру відкритої валютної позиції.
В Україні розмір валютної позиції банків регулюється централізовано Національним банком України. До березня 1995 року банки повинні були мати закриту валютну позицію. Далі розмір валютної позиції визначався диференційовано у відсотковому відношенні до розміру статутного фонду банку. Починаючи з 1998 року контроль за рівнем валютного ризику комерційних банків здійснюється через установлення обов’язкових нормативів відкритої валютної позиції. Нормативи відкритих валютних позицій за окремими іноземними валютами визначаються щодня відносно розміру капіталу банку на підставі балансових звітів. До розрахунку береться сума капіталу, зафіксована за балансом попереднього дня.
За кожний випадок порушення нормативів Національним банком України застосовуються штрафні санкції (зменшення нормативного значення відкритої валютної позиції, письмове попередження, стягнення штрафів у розмірі неправомірно отриманого прибутку, відкликання ліцензії на проведення валютних операцій).
Управління валютною позицією банку може здійснюватися на основі структурного балансування активів та зобов’язань в іноземній валюті за строками і сумами, тобто методами натурального (природного) хеджування. Ідеться про структурне балансування валютних потоків; зміну строків валютних платежів (випередження та відставання); дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті тощо [20;137].
Одним із прийомів, що широко використовується банками у процесі управління валютними позиціями, є проведення конверсійних операцій. Наднормативний розмір позиції за певною валютою може бути зменшений її обміном на іншу валюту, за якою розмір позиції був нижчий за норматив. Це дозволяє приводити валютні позиції у відповідність з установленими вимогами без здійснення операцій з базовою валютою. Як правило, банки вдаються до конверсії валюти, курс якої знижується, у більш надійну та стабільну валюту.
У процесі управління валютним ризиком банки можуть скористатися методом випередження та відставання, який ґрунтується на змінах строків платежів в іноземних валютах залежно від очікуваних коливань валютних курсів. Маніпулювання строками дозволяє закрити короткі позиції за певними валютами до зростання їх ринкового курсу і відповідно довгі позиції - до зниження курсу. До найпоширеніших на практиці форм зазначеної тактики належать:
прискорення репатріації (повернення до своєї країни із-за кордону) капіталу, прибутків, інших грошових коштів в очікуванні ревальвації національної валюти, або сповільнення процесів репатріації перед девальвацією національної валюти;
прискорення чи сповільнення погашення основної суми боргу в іноземній валюті та виплати відсотків залежно від зміни валютного курсу;
дострокова оплата послуг та товарів (основних фондів, товарно-матеріальних цінностей) у разі підвищення курсу валюти платежу або затримка платежів при очікуванні зниження курсу;
прискорення чи сповільнення нарахування і виплати дивідендів, надходження коштів в іноземній валюті до статутного фонду банку тощо;
регулювання одержувачем інвалютних коштів строків їх конверсії в національну валюту.
Можливості застосування прийому випередження та відставання визначаються насамперед законодавчим регулюванням країни та умовами фінансових контрактів. У переважній більшості угод, за якими відбуваються платежі, передбачається як можливість дострокової оплати, так і види та розмір штрафних санкцій (пені, неустойки тощо) за несвоєчасне здійснення переказів валютних коштів.
Прийом дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті являє собою різновид обліку векселів і полягає в переуступці банку права вимоги заборгованості в іноземній валюті в обмін на негайну виплату банком власнику векселя відповідної суми коштів у національній або іншій іноземній валюті. Дисконтування здійснюється здебільшого через проведення форфейтингових операцій. При цьому банк купує векселі на всю суму і на повний строк без права їх регресу (обороту) на попереднього власника. Відмінність даної операції від традиційного обліку векселів полягає в тому, що форфейтингові операції проводяться зі значними обсягами платежів в іноземній валюті (звичайно не менше як 1 млн дол. США) та із тривалою розстрочкою (на період від півроку до 5 - 7 років).
Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті здійснюється також іншими способами, які мають певні відмінності порівняно з форфейтингом, такі як право регресу векселів, спеціальний, узгоджений сторонами занижений валютний курс тощо. Добір платіжних вимог, що дисконтуються, за строками виплат згідно з власними потребами банку допомагає менеджментові планувати майбутні дії щодо управління валютною позицією.
Дисконтування платіжних вимог в іноземній валюті має ряд обмежень та недоліків, які й зумовлюють його незначне поширення у процесі управління валютною позицією. Навіть якщо банку вдалося знизити позиційний валютний ризик за допомогою таких операцій, то форфейтер (банк) наражається на інші ризики (ризик неплатежу, політичний ризик у країні емітента векселів, ризик переказу валютних коштів, який полягає в неможливості виконання зобов'язань в іноземній валюті країною покупця). Крім того, банку не вдається уникнути валютного ризику, пов’язаного зі зміною курсу валюти платежу протягом дії форфейтингової угоди. Тому не кожний банк погоджується стати форфейтером. Деякі банки, навпаки, спеціалізуються на такому способі фінансування експортерів. Здебільшого форфейтингові операції проводяться банком з метою отримання прибутків від різниці між номінальною сумою векселя та реальною величиною коштів, виплачених банком їх власнику, а також одержання комісійного доходу.
Загалом управління валютними позиціями за допомогою проведення балансових операцій часто не відповідає власним потребам та планам банку, а іноді не вигідне з погляду витрат.
Укладання строкових фінансових угод як метод управління валютною позицією банку полягає у проведенні операцій з валютними деривативами в обсягах і на строки, які дозволяють збалансувати активи та зобов'язання в іноземних валютах.
Управління валютними позиціями може здійснюватись за допомогою таких угод, як форвардні валютні контракти, валютні ф'ючерси, валютні опціони та валютні своп-контракти. Найдієвішим інструментом управління, придатним для швидкого регулювання позицій, є строкові угоди біржового характеру, тобто ф'ючерси й опціони.
Перевагою цього прийому є гнучкість та надання можливостей для швидкого маневру без змін у балансі банку. Це дозволяє менеджменту оперативно реагувати на відхилення у співвідношеннях активів і пасивів в іноземних валютах, а отже зазначена тактика може успішно застосовуватися для щоденного контролю за рівнем валютних позицій банку. Неодмінною умовою ефективності даного методу є існування ліквідного строкового ринку, який давав би змогу проводити операції з похідними інструментами в будь-який час і в будь-яких обсягах.
Для українських банків використання деривативів у процесі управління валютною позицією і хеджування валютного ризику ускладнюється внаслідок нерозвиненості строкового ринку, обмежених можливостей проведення біржових операцій з ф'ючерсами та відсутності біржової торгівлі опціонами.
З метою підвищення ефективності методів управління валютними позиціями менеджмент банків може вдатися до проведення комбінованих операцій, які поєднують різні типи строкових угод або касові та строкові угоди. Одночасне здійснення протилежних за змістом (купівля чи продаж) спотової та форвардної операцій з однією і тією ж валютою в однакових обсягах дозволяє утримувати валютну позицію закритою. Операції типу подвійний форвард, укладені на аналогічних умовах на різні строки, теж можуть використовуватись у процесі управління валютною позицією.
Широкий вибір похідних фінансових інструментів на міжнародних ринках дозволяє банкам знаходити найефективніші комбінації проведення валютних операцій та застосовувати досконалі методи управління валютною позицією з метою зниження валютного ризику.
РОЗДІЛ II. ОЦІНКА ВАЛЮТНОЇ ПОЗИЦІЇ ВАТ «АЛЬФА - БАНК»
2.1 Визначення валютної позиції банку
Валютна позиція банку визначається співвідношенням між сумою активів і позабалансових вимог у певній іноземній валюті та сумою балансових і позабалансових зобов'язань у тій самій валюті. Валютна позиція розраховується окремо за кожною іноземною валютою, що входить до мультивалютного портфеля банку.
Активи в іноземній валюті (Ав) визначаються як підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активними рахунками банку, деномінованими в даній валюті. Пасиви в іноземній валюті (Пв) визначаються сумою залишків за всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку, деномінованими в даній валюті.
Якщо активи в іноземній валюті збалансовані з пасивами в іноземній валюті (Ав = Пв), то така позиція називається закритою валютною позицією, або позицією зведення чи відповідності.
Різниця між сумою активів у іноземній валюті і пасивів у тій самій валюті називається експозицією щодо даної валюти. Експозиція визначає розмір валютного ризику, на який наражається банк внаслідок незбалансованості активів і пасивів в іноземній валюті. Чим більший розмір експозиції, тим більший валютний ризик існує в банку, і навпаки.
Якщо всі активи і пасиви в іноземній валюті збалансовані за сумами й термінами, тобто валютна позиція закрита, валютний ризик майже відсутній. Адже зміна курсу однієї валюти щодо іншої (базової) однаковою мірою позначиться як на вартості активів, так і на вартості пасивів, а це не потягне за собою ні втрат, ні доходів внаслідок зміни валютного курсу.
Збалансованість активів і пасивів у іноземній валюті, як за сумами, так і за термінами, є одним із методів управління валютним ризиком. Теоретично можливість узгодити всі надходження та платежі в іноземній валюті існує, але в реальному житті досягти такої відповідності важко. Особливо це стосується банків, оскільки вони оперують значними обсягами валют, а також тому, що валютна позиція банків істотно залежить від потреб клієнтів.
Зайнявши певну валютну позицію, можна отримати прибутки чи зазнати збитків внаслідок зміни валютного курсу, оскільки:
довга валютна позиція приносить прибутки в разі підвищення курсу іноземної валюти і завдає збитків у разі його зниження;
коротка валютна позиція приносить прибутки в разі зниження курсу іноземної валюти, але завдає збитків при підвищенні курсу.
Контроль за рівнем валютного ризику комерційних банків здійснюється через установлення обов’язкових нормативів відкритої валютної позиції. Норматив загальної відкритої валютної позиції (Н16 - до 40%) розраховується як відношення загальної величини відкритої валютної позиції банку до капіталу банку:
Н16=
Вп
К
·100 % , (2.1.)
де Вп - загальна відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за всіма іноземними валютами у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);
К - капітал банку.
У ВАТ «Альфа-Банк» за 2009 рік норматив загальної відкритої валютної позиції дорівнює:
Н16 =
1381
632241
·100 % = 17,7%
Отже, показник валютної позиції становить 17,7% в той час коли нормативне значення дорівнює 40%
За кожною іноземною валютою розраховується підсумок за всіма балансовими та позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку. Якщо вартість активів та позабалансових вимог перевищує вартість пасивів та позабалансових зобов'язань, відкривається довга відкрита валютна позиція. Якщо вартість пасивів та позабалансових зобов'язань перевищує вартість активів та позабалансових вимог, відкривається коротка відкрита валютна позиція.
Загальна величина відкритої валютної позиції в цілому по уповноваженому банку визначається як сума абсолютних величин усіх довгих та всіх коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами.
Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції за кожною іноземною валютою (Н17 - до 20%) розраховується як співвідношення довгої (короткої) відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті у гривневому еквіваленті до капіталу банку:
Н17 =
Він
К
·100%, (2.2.)
де Він - довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов'язаннями банку за кожною вільно конвертованою валютою у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);
К - капітал банку.
У ВАТ «Альфа-Банк» за 2009 рік норматив довгої відкритої валютної позиції за кожною іноземною валютою дорівнює:
У доларах: Н17 = 69 238 / 632 241 100% = 10,9%
У євро: Н17 = 19296 / 632 241 100% = 3%
Урублях: Н17 = 9826 / 632 241 100% =3,9%
Отже, відповідно до нормативу, що становить 20%, валютна позиція у доларах – 10,9%, євро – 3%, у рублях – 3,9, що є позитивно для банку.
За кожною вільно конвертованою валютою розраховується довга (коротка) відкрита валютна позиція банку у гривневому еквіваленті.
Норматив довгої (короткої) відкритої валютної позиції у всіх банківських металах (Н18 - до 10%) розраховується як відношення довгої відкритої валютної позиції банку у всіх банківських металах у гривневому еквіваленті до капіталу банку:
Н18 =
Вм
К
·100% , (2.3.)
де Вм - довга (коротка) відкрита валютна позиція банку за балансовими та позабалансовими активами та зобов’язаннями банку за банківськими металами у гривневому еквіваленті (розрахунок проводиться за звітну дату);
К - капітал банку.
Норматив зваженої відкритої валютної позиції уповноваженого банку (Н19) розраховується як співвідношення зваженої відкритої валютної позиції (В3) до капіталу (К) банку:
Н19 =
В
3
К
* 100% (2.4.)
де В3 - відкрита валютна позиція за активами та зобов'язаннями за кожною іноземною валютою, зваженою на коефіцієнт, який визначається за строком, що залишився до розрахунку.
Нормативне значення зваженої відкритої валютної позиції має бути не більшим 50%.
Норматив довгої (короткої) зваженої відкритої валютної позиції банку в вільно конвертованій валюті (Н20) розраховується як співвідношення довгої (короткої) зваженої відкритої позиції банку у вільно конвертованій валюті (Вв) до капіталу (К) банку: H20 має бути не більшим 30%.
Уповноважений банк одержує право на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку України банківської ліцензії на право проведення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати її відкликання Національним банком України.
2.2. Аналіз валютної позиції ВАТ «Альфа банк»
Етапом аналізу є оцінювання валютної позиції банку та операцій, які впливають на її стан. Для розрахунку показників, що характеризують валютну позицію банку, використовують оборотно-сальдовий баланс, звітні баланси, Звіт про дотримання економічних нормативів (форма 611), Розшифрування валютних рахунків (форма 550).
Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті, пов’язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют під час проведення банківських операцій.
Розраховуючи норматив ризику загальної відкритої валютної позиції, уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів.
Стан валютної позиції ВАТ «Альфа-банк» оцінюється у розрізі загального розміру, довгої та короткої валютної позиції. Форма 611 формується банком щомісячно в автоматичному режимі та забезпечує інформацією у повному обсязі. Дані цієї форми мають уже розрахований норматив відкритої валютної позиції, аналіз якої дасть змогу оцінити ризик за кожним видом валюти.
Побудуємо за даними аналітичних рахунків балансового рахунку № 3800 «Позиція банку щодо іноземної валюти та банківських металів» таку таблицю. Табл. 2.1. показує, що загальна відкрита валютна позиція ВАТ «Альфа-банк» становить - 33,9 %, тобто перебуває в межах нормативу. У розрізі окремих валют банк має коротку валютну позицію на кінець звітного періоду у доларах США, яка дещо вища нормативу і становить 5,9 %. Загальна довга відкрита валютна позиція становить 28,0 %. Детальний аналіз операцій, що вплинули на розмір та стан валютної позиції, дасть можливість зрозуміти, за якими операціями виникла коротка позиція, та оцінити ризик.
Таблиця 2.1.
Аналіз валютної позиції ВАТ «Альфа-банк», тис.
Показник
Сума
Регулятивний капітал банку
61372
Балансові та позабалансові активи банку в іноземних валютах, усього (у гривневому еквіваленті)
Продовження табл. 2.1
У тому числі у доларах США
65620
Євро
34063
Російських рублях
11698
Балансові та позабалансові зобов’язання банку в іноземних валютах, усього (у гривневому еквіваленті)
У тому числі у доларах США
69238
Євро
19296
Російських рублях
9286
Довга(+) або коротка(-) відкрита валютна позиція по всіх валютах (абсолютне значення)
20797
У тому числі у доларах США
-3618
Євро
14767
Російських рублях
2412
Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції (Н13)
33%
Згальна довга відкрита валютна позиція (Н13 - 1)
28,0%
Загальна коротка відкрита валютна позиція (Н13 - 2)
-5, 9
20.01.2013 14:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора