Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Системний аналіз виготовлення книги для дітей – збірки казок
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет Львівська політехніка
Інститут:
ІКНІ
Факультет:
Комп’ютерні науки
Кафедра:
Автоматизовані Системи Управління
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Системний аналіз
Група:
ВП
Варіант:
17
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет "Львівська політехніка"
Інститут комп’ютерної техніки та інформаційних технологій
Кафедра автоматизованих систем управління
Курсова робота
з дисципліни
«Системний аналіз видавничих процесів»
на тему:
«Системний аналіз виготовлення книги
для дітей – збірки казок».
ЗМІСТ
Вступ………………………………………………………………………….3-5
Розділ 1. Збір даних про проблему………………………………………...6-47
Загальний збір даних про проблему………………………………6-25
Конкретний збір даних про проблему, згідно завдання……….......25-46
Розділ 2. Виявлення проблемної ситуації (аспекти і проблеми
видання)………………………………………………………………………47-76
Розділ 3. Аналіз проблеми ( побудова дерева проблем )……………...76-85
Розділ 4. Формування критеріїв ефективності………………………….85-87
Розділ 5. Побудова дерева цілей…………………………………………87-88
Розділ 6. Аналіз і оцінка альтернативи………………………………….88-96
Розділ 7. Вибір остаточного дерева цілей………………………………96-
Розділ 8. Побудова технологічної карти.
Розділ 9. Економічні розрахунки.
Висновок
Використана література
Додатки
Вступ.
Історія книги і друкарства має немало захоплюючих сторінок. Про неї розповідають і сьогодні спеціалісти, що досліджують справу поліграфії. На всіх етапах розвитку цивілізованого суспільства книга відігравала важливу роль. Не лише друкована, але й рукописна книга в період, який передує виникненню книгодруку, служила важливим засобом розповсюдження знань, знайомила суспільство з різноманітними науковими та політичними поглядами, була поштовхом до їх формування.
Питання книги як видання поліграфії турбувало людство в усі часи. Дослідники, які вивчають поліграфічну справу більше уваги приділяють саме книзі, бо вона, мабуть, назавжди залишиться основним засобом розповсюдження знань та мудрості. Словацький вчений Думан, російські вчені-педагоги Гордєєв, Іванцов та Прокопов неодноразово піднімали питання дитячої книги та підручників, пропонуючи свої розробки та дослідження поліграфічній та видавничій промисловості. Вчений Словаччини Шульц розробив цілі технології створення обкладинок на різні види книг в залежності від їх призначення. Він переконує нас, що найголовнішу роль у книзі відіграє гарно оформлена обкладинка чи палітурка, яка справляє першорядне враження на читача. Запаско Я.П., який видав у Львові свою дослідницьку працю „Мистецтво книги на Україні”, розкриває проблему видавництв України. Він переконаний, що українська книга не буде користуватися попитом у читача доти, доки в країні не підніметься духовний рівень людей. Доки друкарні не змінять свій напрямок промисловості і замість листівок, рекламних плакатів та етикеток почнуть друкувати справжні художні книжки, яких за радянських часів видавалося значно більше і коштували вони дешевше. Усі ці питання турбують не лише людей, що біль-менш пов’язані з поліграфічною промисловістю, а й нас простих читачів, студентів, учнів та робітників, бо наша країна не забезпечена тією кількістю якісної книжкової продукції, яка має бути у розвинутій, цивілізованій державі.
Говорячи про сучасну книгу, перш за все, потрібно сказати про промисловість, яка її створює – це поліграфія. Слово поліграфія походить від двох грецьких слів: “полі” – багато, “графо” – пишу, тобто багато писання.
Поліграфія – це окрема гілка промисловості з різноманітною технікою, що призначена для випуску різних видів друкованої продукції, а саме: газет, журналів, книжок, плакатів, географічних карт, цінних паперів та багатьох інших видів друкованої продукції.
Поліграфічна промисловість виготовляє продукцію у великій кількості екземплярів за оригіналом, що надходить з видавництва або іншої організації. Оригіналом називається текстовий або ілюстрований матеріал, призначений для поліграфічного відтворення.
Оскільки, для виготовлення конкретного виду поліграфічної продукції відповідно до завдання (виготовлення книги для дітей – збірки казок ) ми будемо використовувати системний аналіз, то в першу чергу потрібно сказати про системний аналіз в загальному та системний аналіз у видавничо-поліграфічній справі.
Системний аналіз – це методологія оптимального рішення певної задачі (знаходження одного із оптимальних рішень ).
Витоки системного аналізу появились з розвитком воєнного мистецтва, торгівлі, виробництва і т. д. Встановлення дисципліни прийнято вважати до кінця 19 століття початку 20 століття, коли з’явились перші праці з теорії регулювання оптимізації рішень.
Останній час ця дисципліна широко почала застосовуватись в управлінні організацій та прийнятті рішень, які стосуються адміністративних, фінансових та інших проблем. Складність проблем, які виникають в різних галузях діяльності людини на підприємствах, обумовила появу різноманітних підходів, за якими створюються певні технології поведінки з цими проблемами.
У різних системах такі технології разом з теоретичними оновами отримали різні назви :
У виробничому, адміністративному та політичному – це менеджмент системи та ситуаційний аналіз => стратегічне управління.
У військових та економічних питаннях – це методи дослідження операцій, методи математичного моделювання та передбачення.
В наукових дослідженнях – це методи імітаційного та системного планування => методологія планування експерименту.
Історія розвитку видавничої справи містить багато прикладів творчого процесу автора, художника, поліграфіста. А це вимагає професійних знань від кожного із них, які проявляють на всіх етапах виготовлення поліграфічної продукції, від проектування до готового виробу.
Функціонально-складальні, друкарські, палітурно-брошурувальні процеси в органічній єдності, а також їх диференціації потребують розвитку конструктивних зв’язків. Якщо звернутись до видавничої діяльності, як системи, то можна відзначити, що всі її елементи знаходяться в штучному, спеціально сконструйованому зв’язку. Включає множину складних, взаємозв’язаних технологічних операцій, тому все більш очевидним стає система підходу до аналізу складних об’єктів і процесів у поліграфії.
Сучасна поліграфія оснащена новою технікою і принципово новими підходами до відтворення різної поліграфічної продукції. Тому, інженерно технічні працівники повинні по-новому організовувати виробничий процес на основі сучасних технологій.
Практично, сучасне виробництво пов’язане з необхідністю оперативного прийняття рішень в умовах багато чисельних задач, тому потребуються навики по використанні системного аналізу.
Системний аналіз поліграфії є дисципліною спрямованою на з’ясування причини реальних складностей, а також на виробленні варіантів їх усунення. В розвинутій формі, системний аналіз передбачає рекомендації, щодо впливу на проблему з метою покращення реального стану.
Практика показує, що поява проблеми, як правило є недостатність системного підходу. Розв’язання тих чи інших проблем, є результатом підвищення рівня системності у діяльності.
Так, дитяча книга, освячена віковими традиціями, відшліфована копіткою працею багатьох талановитих майстрів, сьогодні представляє своєрідне, складне явище художньої культури. Вона завжди розцінювалась, як найбільше творіння людського генія, шедевр техніки, засіб інформації і передачі знань.
Дитяча книга, впродовж всієї історії свого розвитку була основою духовної культури, засобом міжособового спілкування, емоційного і розумового розвитку людини, що росте, формування особи. От, чому так важливо з ранніх років залучати дітей до мистецтва читання, до книжкової культури. Проте при визначенні шляхів залучення читачів до літературного твору абсолютно упускається той момент, що сприйняття і усвідомлення читаного відбувається не тільки в процесі перегортання сторінок, поглиблення в книжковий простір, але і при розгляді ілюстрацій дитячої книги. Так, наше завдання полягає в тому, щоб здійснити підхід до дитячої книги як до цілісного організму (системи), бачити взаємозв'язок ілюстрації дитячої книги і літературних текстів, чого ми постараємось досягнути при виготовленні своєї продукції з допомогою системного аналізу.
Тільки в цьому випадку вірогідна якнайповніша реалізація естетичних
багатств книги можливостей, що надаються нею в плані художньої дії на читача. Ми розглядаємо дитячу книгу як гармонійну систему рівноправних елементів - ілюстрації і літературних текстів, і можливості освіти на цій основі нової синтетичної структури функціонуючого цілого в органічній єдності предмету і образу, які ми зможемо досягнути в процесі поглибленого аналізу та оцінки можливих шляхів вирішення поставленої проблеми, яка полягає у виготовленні книги для дітей – збірки казок.
Дитяча книга, як просторово тимчасова організація, здатна комплексно впливати на свідомість і відчуття особи, що розвивається, формуючи одночасно можливості глибокого освоєння словесного і образотворчого мистецтва. Тому, при створенні свого виду поліграфічної продукції ми будемо використовувати якомога глибше предметну область системного аналізу, для досягнення найбажанішого результату по реалізації нашої продукції, від її проектування до готового виробу.
Розділ 1. Збір даних про проблему.
Загальний збір даних про проблему.
Видання — сукупність різноманітних за формою, змістом, зовнішнім виглядом, обсягом, характером інформації, структурою, періодичністю та призначенням видань, випущених видавцем або групою видавництв за певний часовий період.
Згідно з ДСТУ 3017-95 видання - це документ, який:
пройшов редакційно-видавниче опрацювання,
виготовлений друкуванням, тисненням або іншим способом,
містить інформацію, призначену для поширення,
відповідає вимогам державних стандартів, інших нормативних документів щодо їхнього видавничого оформлення і поліграфічного виконання.
У цьому контексті під документом слід розуміти матеріальний об'єкт, що містить інформацію, закріплену створеним людиною способом для її передавання в часі та просторі. Видання, що поряд з друкованим текстом містить записи звуків чи зображення на інших матеріальних носіях (платівках, магнітофонних стрічках, фотоплівках, слайдах, аудіо-та відеокасетах), або таке, що має супровідну допоміжну інформацію (дискети тощо), зветься комбінованим.
Періодичність означає регулярність випуску видань, що визначаються кількістю його чисел чи випусків за певний проміжок часу. У цьому контексті видання діляться на неперіодичні та серійні.
Неперіодничне видання – це видання, яке виходить одноразово, продовження якого не передбачене. Перш за все це листівки, брошури та книги. Також до неперіодичних видань належать і книжкові видання у двох чи багатьох томах, або в двох чи кількох частинах.
Серійне видання – це видання, яке виходить протягом певного часу, має спільну назву, однотипне оформлення, дату чи нумерацію випусків. Серійне видання, у свою чергу, поділяється на два підвиди: періодичне і продовжуване.
Періодичне видання – це підвид серійного видання, що постійно виходить з певною часовою періодичністю (один раз у квартал, місяць, тиждень через день, щоденно і т.д.) з наростаючою нумерацією, з неповторюваним інформаційним матеріалом, під однією назвою, в однотипному художньому оформленні.
Продовжуване видання – виходить у світ без чітко визначених наперед проміжків часу, а за мірою накопичення та редакційно-видавничої підготовки матеріалів, однак, має свою нумерацію і типове художньо-технічне оформлення.
Характеристика видів видань та їх найсуттєвіші типові ознаки: цільове призначення, читацька адреса, характер інформації:
Основну частину видань складають текстові видання, зміст яких передається знаками природної мови. Їх основу складає словесний (мовний, літературний) текст, що складається з фраз і слів, значення яких відоме реципієнтові (читачеві) або може бути знайдено в тлумачному словнику. З елементарних складових — фонем — створюються слова, які в поєднанні один з одним дають пропозиції і текст. Сенс тексту завжди виражається вербально, письмово. Письмовий текст — найточніше зображення мови. Саме тому спосіб листа, яким ми користуємося, і називається фонетичним.
Еволюція способів фіксації інформації, що базуються на слові, — це рух від закріплення усної мови, писемності до книгодрукування, до можливості тиражувати тексти.
Серед класифікаційних ознак текстових видань особливе місце займає цільове призначення і читацька адреса, які в єдності з характером викладу тексту (тобто жанром) дають можливість визначати різні типи видань. Серед них: офіційне, наукове, науково-популярне, науково-виробниче і ін.
Визначення поняття «книга»:
Етимологічний сенс слова «книга» давно втрачений. Імовірно воно означає сувій паперу. У стародавніх слов'ян слово «книга» означало уміння писати, письменність, знання взагалі.
До цих пір не вироблено єдиний, такий, що отримав загальне визнання, поняття «книга». Труднощі, пов'язані з можливістю дати точне визначення поняття «книга», що не викликає сумнівів, полягають в тому, що воно багатозначне, впродовж історії мінялося, розумілося то широко, то вузько, а межі, що відокремлюють його від дефініції поняття «документ», довгий час не були встановлені.
Згідно сучасним уявленням, книга — це книжкове видання об'ємом понад 48 сторінок, у вигляді блоку листів друкарського матеріалу будь-якого формату, що скріпляють в корінці, в обкладинці або палітурці. Під листом друкарського матеріалу розуміється лист паперу (синтетичного замінника), картону, тканини, поверхню яких містить відтиснення.
Книга — найважливіше джерело інформації, канал соціальної комунікації, основний різновид документа у складі фондів бібліотек інших документно-комунікаційних структур. Це найбільш важлива форма зберігання словесної і графічної інформації, призначеної для багатократного використання і передачі у просторі та часі. Перераховані функції книги є її постійними властивостями. До змінних же відносяться матеріали, на яких відтворюється інформація, форма книги, різновиди шрифтів і змісту, а також особливі функції різних типів книг."
Книга є продуктом книжкової справи — сукупності галузей культури і виробництва, пов'язаних із створенням і виготовленням книги, її розповсюдженням, зберіганням, описом і вивченням. Відбір для поліграфічного відтворення і розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва, їх професійна оцінка, підготовка до друку і випуск — функції видавничої справи.
Загальна характеристика періодичного видання, що продовжується:
Періодичні видання (ППрі), що продовжуються, виділяються за ознакою регулярності виходу в світ.
Періодичне видання виходить через певні проміжки часу постійним для кожного року числом номерів (випусків), що не повторюються за змістом, однотипно оформленими нумерованими або датованими випусками, що мають однакову назву.
Видання, що продовжується, виходить через невизначені проміжки часу, у міру накопичення матеріалу, що не повторюються за змістом, однотипно оформленими нумерованими і/або датованими випусками, що мають загальний заголовок.
ППрі є різновидом серійного видання, що виходить протягом часу, тривалість якого заздалегідь не встановлена, як правило, нумерованими і/або датованими випусками (томами), що мають однаковий заголовок.
Серійне видання планується як нескінченне, необмежене в часі видання. Його окремі випуски мають суцільну нумерацію, не повторюються за змістом. Випуск серійного видання може припинитися під впливом різних обставин, проте у момент свого початку воно мислиться безперервним. Для серійних видань характерна ще одна ознака: їх, як правило, випускають декілька колективів (наукових, творчих, просвітницьких, суспільних). Назви цих колективів обов'язково указуються у вихідних відомостях.
Періодичне видання — найбільш поширений вид серійного видання. Воно характеризується певними ознаками: актуальність тематики, різнохарактерність зміст, оперативність і регулярність виходу в світ, відповідність заголовка характеру видання, не змінному протягом тривалого часу, наявність однієї або декількох організацій, органом якої (яких) виступає видання. Періодичне видання є одним з основних засобів в системі масової комунікації.
За ознакою регулярності виходу в світ періодично видання можуть бути щоденними, щотижневими, щомісячними, щоквартальними, щорічним.
По місцю випуску і сфері розповсюдження розрізняють місцеві (в межах однієї області, міста, одного або не скількох районів, підприємства, установи, господарства або учбового закладу), регіональні (Автономної Республіки Крим), загальнодержавні (національні) і зарубіжні періодичні видання.
Виділяють п'ять основних видів періодичних видань: газета, журнал, хворій, календар, експрес-інформація.
Загальна характеристика нотного видання:
Зі всієї сукупності документів нотні видання виділяють по характеру знакових засобів фіксації і передачі інформації. За цією ознакою нотні видання відносяться до ідеографічних документів, де знаками служать умовні позначення, що не відображають реальних предметів або явищ. Крім того, нотне видання — це різновид видання, велику частину об'єму якого займає нотний запис музичного твору. Воно призначене для виконання або вивчення музичних творів. На відміну від текстових видань, нотні — передають інформацію за допомогою спеціальних знаків — нот. Основну частину нотних видань складає запис музичних творів з текстом або без нього.
Музика (грец. musike — мистецтво муз) — вид мистецтва, що відображає дійсність в звукових художніх образах. Її зміст складають художньо-інтонаційні образи як результат віддзеркалення, перетворення і естетичної оцінки об'єктивної реальності в свідомості виконавця. Музика грунтується на здатності людини асоціювати слухові відчуття з власними переживаннями, із станами і процесами зовнішнього світу. Музична культура кожного народу володіє специфічними рисами, які виявляються перш за все в на рідній музиці, де думка утілюється в інтонації. Середовищем втілення музичних образів служать визначений чином організовані звуки. Основні елементи і виразні засоби музики — лад, ритм, метр, темп, динаміка, тембр, мелодія, гармонія, поліфонія, інструментування.
Музика підрозділяється на пологи і види (опера, симфонічна, камерна і ін.), жанри (героїчним опера, комічна опера, пісня, танець, марш, симфонія, сюїта, соната і ін.).
Загальна характеристика картографічних видань:
Провідне місце серед картографічних документів займають видання.
Картографічне видання (КВ) виділяють з масиву видань за ознакою знакової природи інформації або за формою інформаційних знаків, за допомогою яких фіксується інформація.
Велику частину картографічного видання займає картографічний твір (одне або декілька). Під картографічним розуміють твір, головною частиною якого є зображення, побудоване в картографічній проекції, — зменшене, узагальнене зображення поверхні Землі, поверхні іншого небесного тіла або іноземного простору в певній системі умовних знаків.
Специфіку КВ визначають наступні відмінні риси: математично певна побудова; використання особливих знакових систем — картографічних знаків-символів; відбір і узагальнення явищ, що зображаються; незначні доповнення тексту або цифрової інформації; системне відображення дійсності; ціленаправлене моделювання.
Що зображаються в КВ об'єкти і явища володіють геометричною точністю, тобто показані в зменшеному вигляді в тому місці, де вони знаходяться насправді, з збереженням пропорційності їх розмірів і співвідношень про іншими об'єктами. Для цього використовують ті або інші математичні способи відображення, звані картографічними проекціями, які встановлюють строгу функціональну залежність між географічними координатами точок явищ (точок земної поверхні), що картографуються, і прямокутними (або іншими) координатами тих же крапок на площині (карті). Разом з координатною сіткою, масштабом і величезною геодезичною мережею картографічна проекція складає математичну основу картографічного видання.
Оскільки всі об'єкти неможливо показати на обмеженій площі карти, виникає завдання їх відбору, вибору найголовніших і типовіших. Відбір, узагальнення і виділення головних об'єктів для зображення на картографічному виданні називається такою, що картографічною генералізує (лат. generalis — загальний, головний). Вона завжди виконується з урахуванням масштабу і призначення карти. Та, що генералізує звільняє карту від другорядних в даному масштабі деталей місцевості, забезпечує виразну передачу головних географічних особливостей, зберігає наочність зображення.
Системне відображення дійсності в картографічних виданнях засноване на впровадженні системного підходу, при якому картографічні явища розглядаються або як геосистеми, тобто територіальні природні і соціально-економічні комплекси різного рангу і просторової розмірності, або як їх елементи.
Повнішому розумінню істоти карт сприяє погляд на них як на моделі, тобто побудови, відтворюючі деякі сторони дійсності в спрощеній формі з метою отримання про них нових знань.
Вивченням і розробкою картографічних видань, їх суті, різновидів, системи, форми, окремих елементів, символів, особливостей їх оформлення і створення, виробництвом і використанням займається картографія — область науки, техніка і виробництва, яка займається вивченням, створенням і використанням картографічних творів. Картоведення — це що вивчає їх наукова дисципліна, яка розглядає карти і інші картографічні твори як особливий спосіб віддзеркалення дійсності і просторові моделі реальних явищ (поверхні Землі, іншого небесного тіла простору), що містять їх кількісні і якісні характеристики.
По структурі і матеріальній конструкції картографічні видання діляться на 3 види: карти, атласи, глобуси. Глобуси до видань відносяться умовно: це нецензурний, об'ємний документ.
Видання ізографії:
Документ ізографії містить інформацію, виражену за допомогою зображення якого-небудь об'єкту (одного або декількох).
Документи ізографій містять інформацію, що відображає дійсність в наочних, візуально сприйманих образах і, як правило, точно відтворюючу реальність. Завдяки методам узагальнення, типізації, уяві художника, ізодокументи здатні естетично розкривати тимчасовий розвиток подій, духовну зовнішність, переживання, думки, взаємини людей, утілювати суспільні ідеї.
Ізодокументи виділяють по характеру знакових засобів фіксації і передачі інформації. За цією ознакою їх відносять до класу іконічних (іконографічних) — документів, що містять переважне зображення витворів образотворчого мистецтва, спеціальної або художньої фотографії. У ізодокументах інформація фіксується за допомогою схожих знаків об'єкта, що відображається. Це — візуальні документи.
Основну частину документів ізографій складають ізовидання.
Поняття «Неопублікований документ»:
По ступеню надання відомостей документи діляться на опублікованих і неопублікованих. Поняття «Неопублікований документ» виступає як протилежне поняттю «Опублікований документ», «публікація», «видання».
З'явившись в 1960-х роках, термін «опублікований», а потім «неопублікований документ», не отримали однозначного визначення. Найбільш прийнятним представляється визначення, згідно якому опублікований, — це документ, призначений для широкого і багатократного використання, як правило, пройшов редакційно-видавничу обробку, мав тираж і вихідні дані.
Неопублікований документ не розрахований на широке розповсюдження, створений в ході роботи установ, підприємств, окремих осіб, відображає результат їх діяльності. Неопубліковані документи залишаються в рукописному вигляді або тиражуються в невеликій кількості екземплярів. До них відносяться звіти об НДР і ДКР, дисертації (за винятком виданих у вигляді наукової доповіді), описи алгоритмів і програм, проекти і кошториси, раціоналізаторські пропозиції, неопубліковані заявки на винаходи, рукописи, що депонують, рукописи перекладів.
В межах неопублікованого виділяється неопублікований документ — призначений для одноразового використання, необхідний для ухвалення або виконання безпосередніх управлінських рішень, такий, що містить первинні початкові фактичні відомості, показники, параметри і т.д. Сюди відносять адміністративно-господарську, організаційно-розпорядливу, бухгалтерську, технологічну, постачальницьку і подібну документацію. Неопубліковані документи служать основою для складання нових узагальнюючих документів.
Неопубліковані документи оформляються, як правило, засобами машинопису або друкуються принтером ЕОМ, реєструються в органах інформації і бібліотеках для віддзеркалення в інформаційних виданнях або базах даних цих органів.
Неопубліковані документи виникли історично раніше, ніж опубліковані. Зараз видається лише 20% відомостей, отриманих в процесі досліджень, тому неопубліковані документів в 4 рази більше, ніж опублікованих. По загальній кількості назв число неопублікованих документів, що щорічно з'являються, перевищує випуск опублікованих, а по важливості, новизні, актуальності, унікальності і достовірності інформації, оперативності виходу і іншим інформаційним якостям вони часом перевершують опубліковані документи.
Поняття про діловий документ:
Діловий документ є різновидом неопублікованого, тобто призначеного для одноразового використання. Його мета — ухвалення або виконання безпосередніх управлінських рішень. Він містить первинні початкові фактичні відомості, показники, параметри і т.п. і є засобом і результатом управлінської діяльності, оскільки управління суспільством, галуззю народного господарства або підприємством (організацією, установою) є з погляду технології процесом отримання, обробки і передачі інформації.
Переважна більшість використовуваної в управлінні інформації фіксуються. Матеріальним носієм фіксованої інформації є документ.
Поняття артефакту:
За ознакою соціально-культурної значущості виділяють групу документів, що отримали назву артефакт (лат. arte — штучно, factus — зроблений) — документ, що володіє особливою соціально-культурною цінністю, не властивою документу в цілому. Артефактні документи — це документні пам'ятники, в т.ч. писемності, складові частина культурного надбання країни, народу, людства, що зазвичай охороняються спеціальними законами.
Пам'ятники виступають об'єктом науки пам’ятникознавство, яка ділить їх на рухомих і нерухомих. До рухомих відносять документні пам'ятники: рукописи і старопечатні книги (манускрипти, палімпсести, інкунабули), раритети, рідкісні письмові і графічні видання, кінофотофонодокументи і т.п.
В середині 1980-х років поширення набуло поняття «Книжковий пам'ятник», що поступово стало узагальнювальним для таких понять, як «рідкісна» і «цінна книга» (особливо цінна, унікальна). Трактування цінної книги як якісної її характеристики належить И.Н. Розанову, А.И. Маркушевичу, М.Н. Куфаєву, С.А. Собольовському (XIX — почало XX вв.).
Загальна характеристика кінофотофонодокументів:
Важливе місце серед документних джерел інформації займають кінофільми, діафільми, діапозитиви, грамплатівки, магнітні фонограми, які в сукупності називають кінофотофонодокументами (КФФД).
Термін «кінофонодокумент» введений в науковий обіг на початку 1980-х років як узагальнювальний для понять «кінодокумент», «фото-» і «фонодокумент». Проте єдиної загальноприйнятої дефініції даного поняття не існує. Як найбільш загальне може бути прийняте визначення, згідно якому кіофотофонодокумент містить образотворчу, звукову або образотворчо-звукову інформацію, яка відтворюється за допомогою спеціальних технічних засобів (діаскоп, епідіаскоп, фільмоскоп, діапроектор, кінопроектор, магнітофон, програвач). Виняток становить фотографія, інформація на якій сприймається безпосередньо, без допомоги технічних засобів.
Поява КФФД з'явилася відгуком на збільшену суспільну потребу відобразити, зберегти, передати нинішньому і прийдешнім поколінням ту інформацію, яка, будучи зафіксованої в словесній формі, повністю або в значній мірі втрачала свою специфіку і цінність.
Функції видань:
Функції видання є різноманітними, головною з яких — бути носієм і передавачем творів писемності, графіки, картографії, а додаткові (як пристосування для всілякого використання надрукованих в них творів): довідково-пошукова (завдяки елементам апарату, що створюють умови для швидкого пошуку в ній потрібних відомостей самого різного толку, для вибіркового читання); підготовчо-орієнтуюча (завдяки елементам апарату, які знайомлять з особливостями конкретного видання); допоміжна для пояснення (завдяки елементам апарату, які допомагають читачеві розібратися в складнощах твору, взнати те, без чого справжній сенс написаного автором може залишитися прихованим від нього); пізнавальна (завдяки вихідним відомостям, що роблять видання відмінним від будь-якого іншого.
Класифікація і типологізація видань:
Класифікація і типологізація видань займає центральне місце в теоретичних проблемах книгознавства. Типологізація видань, що стала в 1970—1980-х роках основним методом книгознавства, виникла з практичної роботи бібліографії, організаторів видавничої справи, статистиків друку. Типологія залишається теоретичною базою книгознавства, бо лише на підставі чітких сформульованих типологічних характеристик можуть бути визначені основні, важливі для видавців вимоги, критерії, що пред'являються до творів друку, розкриті деякі, до цих пір мало вивчені, особливості. В той же час тільки однієї типологічної характеристики видань недостатньо. Для визначення специфіки видань в масиві різноманітних видів документів необхідна їх видова класифікація.
Типологізація і класифікація видань розробляються в рамках книгознавства — науки про книгу і книжкову справу. Значний внесок до розробки цих питань внесли А.И. Борсук, И.Е. Баренбаум, А.А. Гречихін і ін.
Загальні і специфічні ознаки класифікації видань:
Будучи одним з видів документів, видання може класифікуватися по ознаках документа: за змістом, матеріальній конструкції, періодичності, знаковій природі інформації і т.п. Його типологічне різноманіття, як і документа в цілому, базується на сукупності ознак, головними з яких є цільове і читацьке призначення, а також характер інформації, що міститься у виданні. Це служить підставою для всесторонньої характеристики видання як виду документа. Видання класифікують по наступних ознаках: цільовому призначенню, об'єму, складу основного тексту, структурі, ступеню аналітико-синтетичної переробки інформації і ін. Це дозволяє здійснити внутрішньовидову класифікацію видань, визначити їх різновиди і типологічну різноманітність.
За цільовим призначенням виділяють наступні типи видань: офіційне, наукове, науково-популярне, науково-виробниче, виробничий-практичне, нормативне виробничий-практичне, виробничий-практичне видання для любителів, учбове, суспільно-політичне, довідкове, видання для дозвілля, рекламне, літературно-художнє.
По ступеню аналітико-синтетичної переробки інформації розрізняють 5 видів видань:
інформаційне,
реферативне,
бібліографічне,
оглядове,
дайджест — видання, що містить публікацію у вигляді підбірки витягань з конкретного тексту, відібраних і згрупованих так, щоб дати про нього загальне уявлення.
Це може бути підбірка найцікавіших матеріалів, передрукованих з інших видань.
По інформаційних знаках (знаковій природі інформації), тобто домінуючому у виданні способу фіксації повідомлень, весь масив видань підрозділяється на 4 види: текстове, нотне, картографічне, ізовидання.
У текстовому виданні сенс передається за допомогою письмових знаків природної мови, тобто алфавітний, складовий або ієрогліфічний лист. У наукових і інших виданнях додатково до тексту широко використовуються формули, що складаються з математичних, хімічних і інших знаків, а також графіки, схеми, діаграми і ін. Оскільки математичний знак або символ з поліграфічної точки зору мало відрізняється від букви, то видання з подібними знаками також відносяться до текстових.
Видання для сліпих — брайлевські видання — також є текстовими, хоча поліграфічне їх виготовлення (опуклий шрифт для сліпих) істотно відрізняється від звичайних текстових видань. Тому текстове видання як збірне поняття підрозділяють на два різновиди: плоскопечатне і брайлевске текстове.
Нотне, картографічне і ізовидання є нетекстовими виданнями, в яких сенс передається за допомогою знаків штучної мови (нотних, картографічних), або немовними знаками (образно-образотворчими). До перших відносяться нотні і картографічні видання, до других — видання ізографій (ізовидання).
По матеріальній конструкції (або формі видання) розрізняють наступні види видань: книжне, журнальне, листове, газетне, буклет, карткове видання, плакат, листівка, комплектне видання, книжка-іграшка. По відношенню до плакатів, буклетам і газетам поняття «Листове видання» є збірним. «Книжно-журнальне видання», у свою чергу, збірне для книг, брошур і журналів.
За об'ємом, тобто по кількості сторінок, а також паперу, витраченого на виготовлення одного екземпляра видання, весь масив ділиться на 3 види: книга, брошура, листівка.
По складу основного тексту (тобто по кількості включених творів) видання діляться на 2 види: моновидання і збірка. Моновидання містить один твір. Збірка — видання, що містить ряд творів.
По структурі (тобто числу одиниць, з яких складається видання) розрізняють наступні види видань: серія, однотомне, багатотомне видання, зібрання творів, вибрані твори.
Серія — видання, що включає сукупність томів, об'єднаних спільністю задуму, тематики, цільовим або читацьким призначенням, що виходять в однотипному оформленні.
Однотомне видання (однотомник) — неперіодичне видання, випущене в одному томі.
Багатотомне видання (багатотомник) — неперіодичне видання, що складається з двох або більш нумерованих томів, є єдине ціле за змістом і оформленню.
До зібрань творів відносять однотомне або багатотомне видання, що містить все або значну частину творів одного або декількох авторів, дає уявлення про його (їх) творчість в цілому. До вибраних творів (творам) відносять однотомне або багатотомне видання, що містить частину найбільш значних творів одного або декількох авторів, відібраних за певною ознакою.
По класу художньо-поліграфічного виконання видання діляться на:
1) видання підвищеної якості (подарункові, ювілейні, сувенірні, факсиміле, експортні, особливо ретельно оформлені);
2) видання в покращеному оформленні;
3) видання в звичайному і економному оформленні.
Видання може бути ілюстрованим і неілюстрованим, з художньо-образними або науково-пізнавальними ілюстраціями. Ілюстрації можуть складатися з малюнків, гравюр, фотографій, креслень, схем і т.п.
За способом друку видання може бути надруковане високою, офсетною, глибокою, трафаретною і ін. спеціальними видами друку. Видання може бути однофарбним і багатобарвним (зокрема дитяче). Розрізнений шрифт. Крупний шрифт — для дитячих видань і підручників для молодших класів, дрібний — для довідкових видань.
По формату видання ділять на видання великих (від 84x108/8 до 84x90/16), середніх (від 70x100/16 до 70x108/32), малих форматів (від 70x90/32 до 70x102/64) і видання мініатюрні (від 70x90/64 до 60x84/102).
У універсальній схемі класифікації видань їх типи і види суміщені, що обумовлене як труднощами в чіткому визначенні їх відмінностей, так і тим, що вони тісно взаємозв'язані між собою.
Поділ видань на книжкові, журнальні, листові:
Загальноприйнятим є ділення видань на книжних, журнальних і листових.
Книжне — це видання у вигляді блоку листів друкарського матеріалу будь-якого формату, що скріпляють в корінці, в обкладинці або палітурці. До нього відносять книгу (об'ємом понад 48 сторінок) і брошуру (об'ємом понад 4, але не більше 48 сторінок).
Журнальне — це видання у вигляді листів, що скріпляють в корінці, друкарського матеріалу встановленого формату, видавничо пристосованого до специфіки даного періодичного видання, в обкладинці або палітурці. Основним різновидом цього виду видання є журнал. Сюди можна віднести частину газет, якщо листи газети скріпляють. Тоді використовується термін «газетний-журнальне видання».
Листове — це видання у вигляді одного або декількох листів друкарського матеріалу будь-якого формату без того, що скріпляє. Різновидом цього виду видання є газетне і карткове видання.
Газетне — це листове видання у вигляді одного або декількох листів друкарського матеріалу встановленого формату, видавничо пристосованого до специфіки даного періодичного видання.
Карткове — листове видання у вигляді картки встановленого формату, віддруковане на матеріалі підвищеної щільності. До листових видань відносять газету, плакат, буклет, листівку і т.д.
Видання — це твір друку, виріб поліграфічного виробництва, отриманий друкуванням або тисненням. До творів друку, окрім книг, брошур, журналів, газет і плакатів, відносять також малі друкарські форми: буклети, листівки, програми, квитки, листівки, етикетки, бланки.
Крім творів друку до поліграфічної продукції відносяться білові товари (зошити), акциденція (бланки) і ін. У масі цієї продукції видання відрізняється наявністю інформації, призначеної для розповсюдження, а також особливим видавничим оформленням. В результаті маємо наступний класифікаційний ряд: документ — поліграфічна продукція — твір друку — видання. Найбільш широке поняття тут — «документ», найбільш вузьке — «видання».
Воно є діалектичною єдністю семіотичної (знаковою) інформації і матеріального носія і містить завершену інформацію (повідомлення, текст), виражену природною мовою, зафіксовану, як правило, на паперовому носієві, має більш менш офіційний характер (відомості про видання), розраховано на безпосереднє візуальне сприйняття. Видання як друкарський документ (твір друку) як би протистоїть документам нецензурного походження (фільмам, звуковим записам, мікрофішам), а також носіям інформації для комп'ютерного читання (дискетам, відеодискам і т. п.).
Кни́га — письмовий запис, неперіодичне видання у вигляді зброшурованих аркушів друкованого матеріалу, набір письмових, друкованих, ілюстрованих або порожніх аркушів, виготовлених з паперу, пергаменту або іншого матеріалу, як правило, скріплених з одного боку. Один аркуш в книзі називається листок, і кожна сторона листка називається сторінка. Книга виготовлена в цифровому вигляді називається електронною книгою.
Книжкова крамниця або книгарня — крамниця, де продаються книги. Також книги можна позичати у бібліотеках на певний час.
Книгою вважається:
Компактне видання — на відміну від журналу, це може бути великий літературний твір, колекція дрібних творів, словник, монографія, підручник, посібник, документ або набір документів, альбом, атлас та ін.
Прозовий твір, синонімом роману
20.01.2013 22:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора