Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Дніпропетровський національний університет
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Конспект лекцій
Предмет:
Мікроекономіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Дніпропетровський національний університет
Факультет додаткових професій
ОПОРНИЙ КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
З дисципліни:
МІКРОЕКОМІКА
ОСНОВИ МІКРОЕКОНОМІКИ
Доцент, к. е. н. В.Б. Щеньова
Дніпропетровськ 2009
Підготовлено доцентом кафедри економічної теорії Інституту економіки ДНУ кандидатом технічних наук Щеньовою В.Б.
Рецензенти: Дучинська Н.І., к.е.н., докторант Київського національного університету ім.Т.Г. Шевченка
Тобінський В.А., к.е.н., доц. каф. економічної теорії Дніпропетровської фінансової академії
Щеньова В.Б. Мікроекономіка. Опорний конспект лекцій. – Дніпропетровськ, ДНУ, 2005, с.
Конспект лекцій з “Мікроекономіки складений відповідно до робочої програми, затвердженої Міністерством освіти України. Він містить розділи: теорія поведінки споживача, теорія підприємства: виробництво і витрати, теорія ринкових структур: ринок продукту, ринки факторів виробництва, ефективність ринкової системи.
При викладанні матеріалу широко використовуються графіки, які дають можливість краще зрозуміти теоретичні висновки і конкретні ситуації.
Вивчення дисципліни передбачає вміння студентів використовувати знання основ вищої математики в обсязі курсу для вищих навчальних закладів.
Конспект лекцій дозволить краще засвоїти матеріал курсу, орієнтуватися в спеціальній літературі, надасть допомогу при підготовці до екзамену з “Мікроекономіки”.
Навчальний посібник призначений для студентів ДНУ, які вивчають дисципліну “Мікроекономіка”.
(Щеньова В.Б., 2005
ЗМІСТ
Тема 1. Предмет і методи мікроекономіки
1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки
2. Предмет і методи мікроекономіки
Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінка споживача
1. Корисність в економічній теорії і проблема її виміру
2. Закон спадної граничної корисності блага
3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій
Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача
1. Вибір споживача з ординалістських позицій
2. Криві байдужості,їх властивості
3. Бюджетна лінія
4. Оптимум споживача як модель раціонального споживацького вибору
Тема 4. Аналіз поведінки споживача
1. Реакція споживача на зміну його доходу
2. Реакція споживача на зміну цін товарів
3. Ефект заміщення та ефект доходу
4. Прийняття рішень в ситуаціях з ризиком
Тема 5. Попит, пропозиція, їх взаємодія
1. Попит і закон попиту
2. Пропозиція і закон пропозиції
3. Взаємодія попиту і пропозиції, ринкова рівновага
4. Еластичність попиту і пропозиції
Тема 5. Підприємницька діяльність і поведінка виробника
1. Підприємство як суб’єкт ринку та виробничо-ринкова система
2. Параметри підприємства як мікроекономічної моделі
3. Частинна варіація факторів виробництва
4. Ізоквантна варіація факторів виробництва
5. Пропорційна варіація факторів виробництва
6. Бюджетне обмеження виробника. Оптимум виробника
Тема 6. Витрати виробництва
1. Витрати виробництва за короткостроковий період
2. Витрати в довгостроковому періоді
Тема 7. Ринок досконалої конкуренції
1. Модель ринку досконалої конкуренції та її характеристики
2. Ринкова поведінка підприємства в короткостроковому періоді
3. Ринок досконалої конкуренції в довгостроковому періоду
Тема 8. Монопольний ринок
1. Модель “чистої монополії” та її характеристики
2. Монопольний ринок у короткостроковому та довгостроковому періоді
3. Соціальна ціна монополії
Тема 9. Олігополія
1. Основні риси і особливості організації олігополії
2. Теоретичні моделі олігополії
Тема 10. Ринок монополістичної конкуренції
1. Ознаки і поширення монополістичної конкуренції
2. Ринкова поведінка монополістичного конкурента
3. Нецінова конкуренція
4. Ефективність монополістичної конкуренції
Тема 11. Ринок факторів виробництва
1. Формування похідного попиту
2. Ринок праці
3. Ринок капіталу
Тема 12. Загальна рівновага та економіка добробуту
1. Поняття ринкової рівноваги, її аналіз
2. Ефективність у виробничій сфері
3. Рівновага в економіці обміну
4. Зовнішні ефекти, їх економічний зміст
5. Суспільні блага і суспільний вибір
6. Економічна роль держави в ринковій економіці
Тема 13. Інституціональні аспекти ринкового господарства
1. Координація економічної діяльності в перехідний період.
2. Правові передумови для ринкових суб’єктів
3. Інституціональна природа сучасної фірми. Інституціональні структури у регулюванні економічної поведінки ринкових суб’єктів
Рекомендована література
Тема 1 Предмет і методи мікроекономіки
1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки
2. Предмет і методи мікроекономіки
1. Мікроекономіка як складова частина теоретичної економіки
Економічна теорія – наука про людину, про вирішення нею різних проблем від державних, суспільних, цивільних до інтимних.
Мікроекономіка вивчає прийняття рішень і поведінку окремих економічних одиниць і структур (домогосподарств, фірм, ринків окремих благ).
Макроекономіка вивчає економічні явища, що відбивають функціонування економіки як єдиного цілого (національний доход, інфляція, безробіття, економічне зростання).
Цей поділ залежить не від масштабу явищ, а від точки зору на них.
Основна проблема економічної теорії і господарської практики – розв’язання протиріччя між бажанням індивідів задовольнити свої необмежені потреби й обмеженістю ресурсів, що знаходяться в їхньому розпорядженні.
Обмеженість ресурсів породжує серед товаровиробників конкуренцію з приводу їхнього використання і розподілу, а отже, обумовлює вибір оптимального варіанта їхнього використання.
Економічний вибір – вибір кращого серед альтернативних варіантів, що дозволяє досягти максимального задоволення потреб з мінімальними витратами.
Щоб одержати максимальну кількість товарів і послуг, виготовлених з обмежених ресурсів, товаровиробнику необхідно не тільки забезпечити використання всіх придатних для цього ресурсів, але і використовувати їх таким чином, щоб кожний з них вносив як можна більший внесок у загальний обсяг виготовленої продукції.
Проблему економічного вибору відбиває крива трансформації і безліч виробничих можливостей.
Допущення, прийняті при побудові моделі:
необхідні блага обмежені двома видами;
технологія виробництва незмінна.
Множина виробничих можливостей відбиває можливі комбінації виробничих благ. Їй належать точки:
/
Крива трансформації виробничих можливостей
на кривій трансформації (т. A, B, C). Це граничні точки множини, що відповідають комбінаціям виробничих благ при ефективному використанні ресурсів, тобто одночасне збільшення виробництва обох благ при заданих ресурсах неможливо.
- під кривою трансформації (т. D, E). Це внутрішні точки множини, що характеризуються неповним використанням ресурсів, тому що можливе збільшення виробництва одночасно обох благ.
Межею можливого і неможливого є крива трансформації виробничих можливостей.
Комбінації благ, що розташовані під кривою трансформації (т. M, N), недосяжні з погляду можливостей виробництва.
Характерні риси кривих трансформації:
- спадний характер, що означає, що збільшення виробництва одного блага обов'язково супроводжується зменшенням виробництва іншого;
- опуклий характер, що свідчить про зростання жертви з боку виробництва одного блага при кожній додатковій одиниці збільшення іншого.
Кут нахилу дотичної до кривої трансформації виробничих можливостей є графічною моделлю альтернативної вартості.
Альтернативна вартість одного блага щодо іншого – це обсяг одного блага, яким необхідно пожертвувати у виробництві (або споживанні) заради виробництва (або споживання) додаткової одиниці іншого блага за умови, що виробництво (споживання) знаходиться на кривій граничних можливостей.
Опуклий характер кривої трансформації виробничих можливостей означає в термінах альтернативної вартості зростання альтернативної вартості.
На понятті альтернативної вартості базується важливий принцип порівняльної ефективності: при різних варіантах виробництва перевага надається благам з меншими альтернативними витратами.
Професор Гарвардського університету Джеффрі Сакс здійснив порівняльний аналіз структури економіки в колишньому СРСР і розвинутих країнах за допомогою кривих трансформації виробничих можливостей у просторі двох узагальнених видів благ: озброєння і споживчі блага.
Для вирішення основних економічних проблем (Що? Як? Хто? Для кого?) необхідна координація господарської діяльності людей. Існують два основних способи координації :
– Організована стихія – спосіб здійснення координації, при якому індивіди приймають і реалізують рішення, використовуючи інформацію і стимули свого безпосереднього оточення. Одним зі способів реалізації організованої стихії є ринок.
- Влада або ієрархія – спосіб здійснення координації, при якому дії індивіда підпорядковані центральній владі. Ієрархія і влада реалізуються за допомогою законів, наказів, інструкцій, розпоряджень. Однією з вищих форм ієрархії і влади є держава.
У чистому виді ні ієрархія, ні стихія існувати не можуть. Наприклад, ринкова система (організована стихія) вимагає охорони власності. Повною мірою це може забезпечити тільки держава, тобто влада. Постає питання співвідношення між ними. Надмірна (тотальна) ієрархія, як свідчить досвід централізованої економіки, неефективна, оскільки вона підриває стимули до продуктивної праці у більшості працездатних індивідів.
2. Предмет і методи мікроекономіки
Мікроекономіка вивчає взаємодію окремих економічних суб'єктів і досліджує механізм функціонування конкретних ринків.
Мікроекономіка розкриває основні закономірності функціонування ринкової економіки на рівні товаровиробника і споживача і показує механізм прийняття рішень господарюючими суб'єктами, що прагнуть досягти максимального задоволення потреб в умовах використання обмежених ресурсів.
Суб'єкти мікроекономіки:
Домашнє господарство – самостійна економічна одиниця, до складу якої входять одна особа або кілька людей. На ринку товарів і послуг домашнє господарство виступає як покупець, на ринку ресурсів – як продавець власних факторів виробництва.
Фірма – економічна одиниця, яка самостійно приймає рішення з приводу використання факторів виробництва з метою виготовлення продукції і її продажу. На ринку товарів і послуг фірма виступає як продавець, на ринку ресурсів – як покупець факторів виробництва.
Держава – самостійний суб'єкт ринку, до складу якого входять урядові заклади, що здійснюють економічну, юридичну і політичну владу для забезпечення умов господарювання всім суб'єктам мікроекономіки, а в разі потреби здійснює контроль господарюючих суб'єктів і ринку заради досягнення суспільних цілей.
За принципом класифікації лібералізму, єдиним реальним економічним суб'єктом мікроекономіки вважається індивід.
У ринковій економічній системі поведінка кожного індивіда мотивується його особистими інтересами, кожна економічна одиниця прагне збільшити свій доход на основі індивідуального прийняття рішень.
Методи мікроекономічного аналізу – це сукупність засобів і прийомів пізнання суті економічних процесів на рівні окремих господарюючих суб'єктів.
Загальнонаукові методи:
порівняльний аналіз; синтез;
індукція; дедукція;
наукова абстракція; аналогія;
графічне зображення; моделювання.
Етапи моделювання економічних явищ і процесів:
1 - визначення ключових змінних, які характеризують сутність досліджуваного економічного процесу;
2 - висування припущень про умови існування моделі і визначення поведінкових передумов.
Важливе допущення - “за інших незмінних умов”: допускається, що всі змінні, за винятком тих, що розглядаються у даний момент, залишаються постійними.
Головна поведінкова передумова – гіпотеза про раціональну поведінку економічних суб'єктів.
Раціональна поведінка – прагнення досягти максимальних результатів за існуючих обмежень. У мікроекономічному аналізі передбачається, що індивіди максимізують корисність, фірми – прибуток, держава – суспільний добробут.
3 - формування гіпотези про взаємодію ключових змінних і прогнозування реальних економічних подій.
Гіпотеза – попередній, неперевірений практикою принцип, що спирається на спостереження, висновки умовиводів, логіку або інтуїцію. Сформульовані гіпотези служать економісту орієнтиром при підборі і математизації емпіричних даних.
4 - перевірка гіпотези методом зіставлення передбачення і події, що відбулася.
У мікроекономіці використовують моделі двох типів: оптимізаційні і рівноважні.
1. Оптимізаційні моделі використовують при дослідженні поведінки окремих економічних суб'єктів.
Основний метод – граничний аналіз, розроблений теорією маржиналізма.
Засновники цієї теорії – економісти австрійської школи Карл Менгер (1840 – 1921), Фрідріх фон Візер (1851 –1926), Эйген фон Бём–Баверк (1851 – 1914), англієць Вільям Стенлі Джевонс (1835 – 1882).
Маржиналізм – теорія, що вважає економіку системою взаємозалежних господарюючих суб'єктів, а всі економічні процеси пояснює за допомогою використання граничних (максимальних або мінімальних) величин, що характеризують не стільки суть явища, скільки його кількісну зміну.
Головні категорії маржиналізма:
гранична корисність;
- гранична продуктивність;
- граничні витрати;
- гранична вигода й ін.
Економічні суб'єкти в процесі прийняття раціональних рішень зіставляють граничні витрати і граничну вигоду.
2. Рівноважні моделі використовуються при дослідженні взаємин між економічними суб'єктами.
Економічна теорія використовує позитивний і нормативний аналіз.
Позитивний – твердження типу “якщо…, то … ”(якщо на директора акціонерного товариства буде заведена кримінальна справа, то курс акцій цієї компанії знизиться).
Нормативний - спрямований на вироблення рекомендацій, що сприяють досягненню визначеної мети (для того, щоб …, необхідно …). Ці види аналізу взаємозалежні. Нормативний аналіз обов'язково містить елементи позитивного.
Тема 2. Теорія граничної корисності і поведінка споживача
Корисність і проблема її виміру
Закон спадної граничної корисності блага
Рівновага споживача з кардиналістської позиції
1. Корисність і проблема її виміру
Економічна наука вивчає економічні потреби і способи їх задоволення.
З погляду песиміста економічні потреби – це нестача чогось необхідного для підтримки життєдіяльності і розвитку особистості, фірми і суспільства в цілому. Оптимісти визначають економічні потреби як внутрішні мотиви, що спонукають до економічної діяльності. Потреби поділяються на першочергові (життєво необхідні) і другорядні (потреби дозвілля). Першочергові не можуть заміняти одна одну, другорядні – можуть. Цей поділ історично умовний і співвідношення між ними з розвитком суспільства змінюється.
Засоби, що задовольняють потреби, називаються благами. Одні з них існують у необмеженій кількості (повітря), інші - в обмеженій. Останні називаються економічними благами.
Економічні блага поділяють на блага тривалого користування, що передбачають багаторазове використання (автомобілі, книги, електроприлади) і нетривалого користування, що зникають у процесі разового споживання (хліб, м'ясо, сірники). Серед благ виділяються взаємозамінники (субститути) і взаємодоповнювачі (комплементарні). Субститути – споживчі товари, виробничі ресурси, послуги транспорту (потяг, літак, автомобіль), сфера дозвілля (кіно, театр, цирк).
Відповідно до неокласичних поглядів цінність благ залежить від їхньої рідкості, а саме від інтенсивності потреби і кількості благ, здатних цю потребу задовольнити. При цьому передбачається, що будь-яка потреба може бути задоволена кількома благами, а будь-яке економічне благо може використовуватися для задоволення різних потреб.
Корисність - це ступінь задоволення від споживання певного блага або сукупності благ. Це своєрідний місток між людиною і навколишнім середовищем, тобто благами. Корисність залежить як від блага, так і від людини. Іншими словами, ми маємо справу з індивідуальними корисностями. Корисність - це складова частина системи цінностей людини. Термін “корисність” - U(utility) увів у науковий обіг Дж. Бентам, англійський філософ і соціолог.
Закон спадної граничної корисності блага
В останній третині ХІХ сторіччя Менгер, Джевонс, Вальрас запропонували кількісну теорію корисності, що пов'язана з поняттям граничної корисності і кількісним виміром корисності.
В основі кількісного підходу – суб'єктивні оцінки споживачів. У теорії використовуються ютіли – гіпотетичні одиниці корисності, що вимірюють рівень задоволення від споживання певної кількості блага.
Критики теорії корисності сформулювали ще в ХVШ сторіччі парадокс води і діамантів. Вода життєво необхідна для усіх, тому вона повинна мати максимальну корисність, діаманти - мінімальну, відповідно і ціни. На практиці - навпаки. Протиріччя було розв’язане шляхом розмежування загальної і граничної корисності. Величина запасів води і діамантів різна. Діаманти рідкі, вода - у необмеженій кількості. Тому ціна діамантів висока, а води - низька.
Корисність, яку споживач отримує від додаткової одиниці блага, називається граничною корисністю (MU – marginal utility). Сума корисностей окремих частин блага – сукупна корисність (TU – total utility). Звідси гранична корисність – це збільшення загальної корисності при збільшенні обсягу споживання блага на одну одиницю.
Приклад: людина відчуває спрагу. Перша склянка води для неї має максимальну корисність, тому що інтенсивність потреби максимальна; друга склянка дає менше задоволення, і т.д. Нарешті, якась склянка не приносить задоволення (U=0), а наступна приносить шкоду (U<0).
Q
MU
TU
1
10
10
2
7
17
3
3
20
Графа MU ілюструє принцип убування корисності - зворотна залежність між обсягом споживання і граничною корисністю. Сукупна корисність зростає в міру збільшення кількості блага.
К.Менгер і С.Джевонс незалежно один від одного обґрунтували принцип спадної граничної корисності - чим більше споживання певного блага, тим менше зростання корисності від одиничного збільшення споживання цього блага (уперше цю залежність відкрив німецький економіст Госсен у 1854 р. - перший закон Госсена).
Передбачається, що смаки споживачів незмінні, а функція споживання безперервна, тобто диференціюється в кожній точці.
Це значить, що будь-якому нескінченно малому збільшенню кількості блага відповідає збільшення сукупної корисності. Хоча сукупна корисність зі збільшенням кількості благ поступово зростає, гранична корисність неухильно зменшується.
Максимальне задоволення (TU) досягається в т. А, де MU=0. Це означає, що благо цілком задовольняє потребу.
, МU - похідна TU.
Якщо подальше споживання приносить шкоду (MU<0), то сукупна корисність зменшується (AB). Чим більшу кількість блага ми маємо, тим меншу цінність має для нас кожна додаткова одиниця цього блага. Таким чином, ціна блага визначається не cукупною, а граничною корисністю. Закон спадної граничної корисності лежить в основі визначення попиту.
Варто розрізняти корисність безпосереднього споживання і корисність можливості споживання: що краще, з'їсти 100 г морозива чи 1кг, зараз чи протягом тижня?
Варто також розрізняти різні види корисності від споживання того самого блага в однаковій кількості. Людина з зайвою вагою, що переходить на дієту, або курець, що кидає палити, у перші дні свого нового життя почувають себе не кращим чином. Але корисність цього режиму з часом значна.
Звідси розрізняють тактичну і стратегічну корисність.
Тактична корисність - корисність сьогомоментна. Вона вимірюється жертвою, на яку здатна людина заради одержання певного набору благ для поліпшення свого стану в даний момент.
Стратегічна корисність - корисність з урахуванням наслідків довгострокового споживання (можливо, систематичного) певного набору благ.
Закони зростаючої сукупної корисності й спадної граничної корисності в більшості випадків виконуються для корисності можливості споживання і стратегічної корисності.
3. Рівновага споживача з кардиналістських позицій
В основі створення ситуації рівноваги споживача лежить принцип убування корисності.
Приклад: ви зайшли в кав’ярню, де тістечко продається за 90 коп., склянка лимонаду – за 45 коп. У вас 4,5 грн. Необхідно вибрати такий набір благ, що принесе максимальне задоволення. Варіанти: купити 5 тістечок, але задоволення від п'ятого менше, ніж від першого. Якщо замість п'ятого тістечка купити 2 склянки лимонаду, сукупна корисність збільшиться, тому що перші 2 склянки лимонаду принесуть більше задоволення, ніж п'яте тістечко. В міру скорочення споживання тістечок і збільшення споживання лимонаду гранична корисність тістечок збільшиться, гранична корисність лимонаду зменшиться. Зрештою наступить рівновага споживача, коли не можна збільшити сукупну корисність, витрачаючи більшу частку грошей на одне благо і меншу на інше в рамках обмеженого бюджету. Гранична корисність у розрахунку на кожну одиницю вартості одного блага стає рівною граничній корисності в розрахунку на кожну одиницю вартості іншого блага:
Нехай ціна тістечка зменшиться. Рівновага порушиться. Для її відновлення необхідно, щоб гранична корисність тістечок зменшилася, або гранична корисність лимонаду зросла. Для цього відповідно до принципу убування граничної корисності споживач скоротить споживання лимонаду і збільшить споживання тістечок. Тим самим він буде діяти відповідно до закону попиту: зниження ціни товару (тістечка) приведе до купівлі більшої кількості цього товару.
Висновок: раціональний споживач у рамках обмеженого бюджету так здійснює свої покупки, щоб кожен придбаний товар приніс йому однакову граничну корисність пропорційно ціні цього товару. У цьому випадку він отримає максимальне задоволення.
Правило максимальної корисності (умову рівноваги споживача) можна виразити формулою:
,
де - гранична корисність грошей (зважена гранична корисність). Це правило отримало назву другий закон Госсена: максимальне задоволення потреб споживача досягається у випадку такого розподілу його доходу, коли кожна остання грошова одиниця, витрачена на придбання будь-якого товару, принесе однакову граничну корисність.
Передбачається, що доход і ціни фіксовані. З наведеної формули випливає:
тобто співвідношення між граничними корисностями благ дорівнює співвідношенню їх цін.
В умовах рівноваги
- гранична корисність блага дорівнює граничним витратам споживача.
Таким чином, раціональний вибір споживача передбачає зіставлення додаткових вигод і додаткових витрат і їх рівність: MВ = МС.
Тема 3. Ординалістська теорія поведінки споживача
1. Вибір споживача з ординалістських позицій
2. Криві байдужості, їх властивості
3. Бюджетна лінія
4. Оптимум споживача як модель раціонального споживацького вибору
1. Вибір споживача з ординалістських позицій
Корисність не може бути ні виявлена, ні кількісно вимірена. Альтернативною кількісній теорії стала порядкова, розроблена Эджуортом, Парето, Фішером. У 30-і роки (( сторіччя її розробляли Аллен і Хікс. Зараз вона найбільш розповсюджена.
При вимірюванні суб'єктивної корисності використовується не абсолютний (кількісний) підхід, а відносна шкала, що показує перевагу споживача або ранг споживаного набору благ, і не ставиться питання, на скільки один набір має перевагу над іншим. У порядковій теорії корисності твердження «Набір А має перевагу над набором В» еквівалентно твердженню «Набір А має більшу корисність для споживачів, ніж набір В». Тому задача максимізації корисності зводиться до задачі вибору споживачем найкращого товарного набору з усіх доступних для нього.
Порядковий підхід базується на аксіомах:
1. Аксіома повної (досконалої) упорядкованості.
Споживач здатний упорядкувати альтернативні набори товарів за допомогою відносин переваги (>) або байдужості (~). Це означає, що для будь-якої пари товарних наборів А і В споживач може вказати, що або А>В (А має перевагу над В), або А~В (А і В рівноцінні).
2. Аксіома транзитивності
Якщо перший набір товарів порівняний з другим, а другий із третім, то перший порівняний з третім. Якщо А>В>С, або А~В>С, або А>В~С, то А>С. Якщо А~В~С, то А~С. Ця аксіома гарантує погодженість переваг. Інакше ( поведінка споживача суперечлива (переваги “згорнулися в кільце”, тобто змінилися смаки).
3. Аксіома ненасичення
Якщо набір А містить не меншу кількість кожного товару, ніж набір В, але якогось товару більше, то набір А має перевагу перед набором В. Мається на увазі, що потреби в товарах і послугах не мають насичення, тому більша кількість товару має перевагу над меншою.
4. Аксіома незалежності споживача
Задоволення споживача залежить тільки від кількості споживаних ним благ і не залежить від споживання інших споживачів. Виключаються випадки взаємних впливів: ефект приєднання до більшості (купується те, що купують інші), ефект сноба (домінує прагнення виділитися з юрби), ефект Веблена (престижне або демонстративне споживання, мета якого - справити незабутнє враження).
Способом зображення переваг споживача є функція корисності, визначена на товарному наборі – співвідношення між обсягами споживаних благ і рівнем корисності (задоволення від споживання благ), якого досягає споживач.
U=((QX, QY) – двухпродуктова модель для використання графічних методів, обмежених двовимірним простором.
2. Криві байдужості, їх властивості.
Графічна система переваг споживача зображується за допомогою кривих байдужості, вперше запропонованих у 1881р. англійським економістом Эджуортом.
Крива байдужості – крива, кожна точка якої представляє таку комбінацію двох видів товарів (x і y), що споживачу байдуже, яку обрати. Крива байдужості показує альтернативні набори товарів, що забезпечують однаковий рівень корисності.
Кошик
Яблука, шт
Банани, шт
QX
QY
А
4
7
В
5
5
С
6
4
D
8
3
A~B~C~D – комбінації X і Y дають споживачу однакове сукупне задоволення. Точки, розташовані вище і нижче кривої байдужості характеризують комбінації благ, що мають для споживача більшу або меншу корисність.
Набір кривих байдужості для одного споживача й одного набору благ утворює карту кривих байдужості:
Властивості кривих байдужості випливають з аксіом порядкового підходу:
1. Набори на кривих байдужості, більш віддалених від початку координат, забезпечують споживачу більшу корисність, а тому мають більшу перевагу, ніж набори на менш віддалених кривих. Це випливає з припущення, що більша кількість благ має перевагу над меншою: U4>U3>U2>U1.
2. Криві байдужості мають від’ємний нахил.
Точка А - певний набір товарів X і Y. У Ш квадранті розташовані набори з більшою кількістю товарів, а в I квадранті – з меншою кількістю, ніж у т.А. Набори в Ш квадранті мають перевагу над набором у точці А, а набор у точці А має перевагу над наборами, розташованими у I квадранті. Значить набори, еквівалентні А, знаходяться в II і IV квадрантах. Отже, крива байдужості має від’ємний нахил.
3. Криві байдужності не перетинаються
Нехай криві байдужості перетинаються в т.А. Набори А і С розташовані на кривій байдужості i1. Вони еквівалентні. Набори А і В – на кривій байдужості i2. Вони еквівалентні. В~А~С ( B~C. Але набір C відповідає більшій кількості товарів X і Y, отже, С>В. Споживач не може одночасно і віддавати перевагу набору С над В, і не робити між ними розрізнень, отже криві байдужості не перетинаються.
Переходячи від т.А до т.В, споживач скорочує споживання товару Y на (y = -2од. в обмін на збільшення товару X на x = 1од., але сукупний рівень задоволення залишається незмінним.
Гранична норма заміщення MRSxy (marginal rate of substitution) визначає, від якої кількості товару Y споживач згодний відмовитися, щоб одержати ще одну додаткову одиницю товару X, залишаючись на тій же кривій байдужості
Граничною нормою заміни блага Y на благо X називається кількість блага Y, що повинна бути скорочена при збільшенні блага X на 1од. так, щоб рівень задоволення споживача не змінився.
MRSXY = - , де u=const.
При т.В(т.А MRSXY = - = , де u =const
MRSXY дорівнює кутовому коефіцієнту нахилу дотичної до кривої байдужості в точці А. Знак “ - “ означає, що додатній зміні одного блага відповідає від’ємна зміна іншого блага. Якщо споживач при виборі іншого набору бажає залишитися на тій же кривій байдужості, приріст корисності від доданої кількості товару X повинен дорівнювати втраті корисності від вилученої кількості товару Y, тобто
QX (MUX = QY (MUY ;
-== MRSXY.
Оскільки МUX зменшується в міру заміни товаром X товару Y, а MUY збільшується, зменшується. Це проявляється на графіку в убуванні кутового коефіцієнта нахилу дотичної в міру руху вниз уздовж кривої байдужості і пояснює її увігнутий характер. Це означає, що в околі будь-якої своєї точки крива байдужості знаходиться вище дотичної, проведеної до цієї точки.
З цього випливає зауваження. Зменшення MRSXY у порядковій теорії має той же зміст, що і спад MU у кількісній теорії. Але в другому випадку MU оцінюється в ютілах, а в першому MRSXY – обсягом іншого товару, від якого споживач готовий відмовитися.
Увігнутий характер кривої байдужості – найбільш загальна і розповсюджена ситуація. Однак є виключення:
а) товари, що жорстко взаємодоповнюють один одного (лижі, кріплення). MRSXY=0, тому що ці блага не можуть замінятися.
б), в) MRSXY=0 - споживач не поступиться навіть нескінченно малою кількістю товару на користь іншого
г) повністю взаємозамінні товари. MRSXY = const (=1)
3. Бюджетна лінія
Вибір споживача залежить не тільки від його переваг, але і від економічних факторів. Споживач намагається максимізувати корисність, але він обмежений бюджетом. Бюджетне обмеження показує, що сукупні витрати повинні бути не більше доходу. Якщо весь свій фіксований доход (I-income) споживач витратить на придбання товарів X і Y у кількостях QX і QY за цінами PX і PY, бюджетне обмеження може бути записане рівнянням бюджетної лінії:
I = PX( QX + PY ( QY або
Бюджетне обмеження – це лінія, що показує, які набори благ може придбати покупець за певну суму грошей у межах свого доходу.
Бюджетна лінія – геометричне місце точок, що представляють набори благ, придбання яких вимагає однакових витрат.
Співвідношення цін товарів ( ) визначає нахил бюджетної лінії, а відношення ( ) указує на точку перетину бюджетною лінією осі y.
Товарні набори, розташовані нижче бюджетної лінії (т.А1), обійдуться дешевше, вище бюджетної лінії (т.А2) – дорожче (недоступні споживачу).
Фактори, що впливають на бюджетну лінію:
- зміна доходу споживача;
- зміна цін на товари
При зміні доходу бюджетна лінія зсувається паралельно убік його зменшення або збільшення (а, б), зміна ціни на товар Х приводить до зміни кута нахилу бюджетної лінії (в, г).
4. Оптимум споживача як модель раціонального споживацького вибору
Крива байдужості і бюджетна лінія використовуються для графічної інтерпретації ситуації споживацької рівноваги. Рівновага споживача відповідає такій комбінації товарів, що купуються, яка максимізує корисність за наявності бюджетного обмеження. Поєднаємо карту кривих байдужості і бюджетну лінію в одній системі координат. Обираючи оптимальний набір, споживач ставить перед собою дві мети: 1. Витратити весь доход. Тому його не цікавлять комбінації, що знаходяться нижче бюджетної лінії (т.Во). Набори, розташовані вище бюджетної лінії, недоступні для нього (В4). 2. Зайняти максимально віддалену від початку координат криву байдужості, щоб отримати максимальне задоволення. Набори В1, і В3 забезпечують найнижчий рівень корисності. Рухаючись уздовж бюджетної лінії, споживач переходить до більш високої кривої байдужості (т.В2) і, отже, збільшує корисність.
Споживач витратить усі свої гроші й отримає максимально можливе задоволення, якщо він придбає комбінацію товарів, яка відповідає точці, де бюджетна лінія збігається з дотичною до найвищої з доступних кривої байдужості (т.В2). У цій точці нахил бюджетної лінії дорівнює нахилу кривої байдужості, отже умова рівноваги може бути записана як
= або =,
тобто в точці споживацького оптимуму гранична норма заміни двох благ дорівнює оберненому відношенню цін цих благ.
Розглянутий випадок являє собою внутрішню рівновагу споживача, тому що точка оптимуму лежить усередині графічного двовимірного простору товарів.
Бувають випадки, коли бюджетна лінія і криві байдужості мають різний нахил і не торкаються, тоді оптимальне рішення – положення, найбільш близьке до торкання, називається кутовим. Воно визначається перетином бюджетною лінією однієї з осей координат і кривої байдужості (а, б)
б).
На рисунку а) оптимум досягається в т.М, тому що на рисунку б) - у т. , тому що .
У такий спосіб кутове рішення в порядковій теорії корисності передбачає придбання тільки одного виду товарів. У реальній ринковій ситуації (багатопродуктова модель) кутове рішення - скоріше правило, тому що ніхто не купує усі види товарів, пропонованих ринком.
Тема 4. Аналіз поведінки споживача
1. Реакція споживача на зміну його доходу
2. Реакція споживача на зміну цін товарів
3. Ефект заміщення й ефект доходу
4. Використання функції корисності в ситуаціях з ризиком
1. Реакція споживача на зміну його доходу
При переході від миттєвого до короткого і тривалого періоду зростає імовірність зміни доходу і ціни. Збільшення доходу при фіксованих цінах уможливлює для споживача придбання наборів, що раніше були йому недоступні. При цьому бюджетна лінія зсувається від початку координат. При зниженні доходу – ситуація зворотна. Зсув бюджетної лінії приводить до нової точки рівноваги. З'єднавши всі точки рівноваги на карті кривих байдужості, що відповідають різним величинам доходів, отримаємо криву «доход-споживання» JEP(Income Expansion Path)
Точки Е, Е1, Е2 – оптимальні набори при зміні доходу споживача J<J1<J2 і незмінному співвідношенні цін . Нахил лінії JEP додатний, тому що обидва товари суперіорні - нормальні (зі збільшенням доходу зростає споживання).
Лінія JEP має від’ємний нахил, якщо один з товарів є інферіорним (з низькою споживною цінністю), тобто зі зростанням доходу споживання цього товару скорочується.
а) товар х-інферіорний б) товар у-інферіорний
Використовуючи лінію «доход-споживання», можна побудувати криву Енгеля, що прямо виражає залежність між грошовим доходом споживача і кількістю товару, що купується. Для суперіорних товарів крива Енгеля має додатний нахил.
а) зі збільшенням доходу зростає кут нахилу кривої, що свідчить про скорочення додаткових придбань товару (продукти харчування);
б) зі збільшенням доходу зменшується кут нахилу кривої, тому що зростають додаткові придбання товару (предмети розкошу, освіта, відпочинок, туризм, медичне обслуговування).
Можлива ситуація, коли товар при досягненні певного рівня доходу перетворюється із суперірного на інферіорний.
Товар х - вироби зі шкірозамінників, при J<J1 – суперіорні; при J>J1 – інферіорні.
На практиці аналізують витрати на агреговані групи товарів: продовольчі, непродовольчі, послуги. Тоді крива Енгеля модифікується в криву витрат Енгеля, що характеризує витрати на ту чи іншу групу товарів у залежності від рівня доходу покупця.
Шведський економіст Торнквіст запропонував спеціальні функції для трьох груп благ:
1) благ першої необхідності; 2) благ другої необхідності; 3) предметів розкошу.
1) х(J)=a1J/(J+C1), a1>0; c1>0
видно, що х(J) 0 при J . Потреби насичуються при досягненні певного рівня доходів (хліб).
2
21.01.2013 23:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора