Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Посібник з філософії
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2006
Тип роботи:
Посібник
Предмет:
Філософія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
/
Рік: 2006.
Віктор Леонтійович Петрушенко
ФІЛОСОФІЯ Навчальний посібник
Підписане до друку з оригінал-макета 01.02.2005. Формат 60x84/16. Папір друк. №2. Гарнітура Тип Таймс . Умови, друк. арт. 20,2
ТзОВ НВФ "Магнолія плюс"
а/я 2623, м. Львів-60, 79060, Україна, тел./факс 63-89-39
Знання Сторінок : 243. ISBN: 966-620-047-3
Established by Ivan Evdokymenko.
За будь які помилки у тексті укладач відповідальності не несе.
Матеріал взято з сайту http://law.biz.ua/books/0019/0250.htm
ЗМІСТ ( Нумерація сторінок може не співпадати)
ПЕРЕДНЄ СЛОВО............8
ВСТУП....................................... 12
ТЕМА 1. ФІЛОСОФІЯ, її ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ......16
1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення............................................18
1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія 22
1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія...................................................26
1.4. Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії, науки, релігії та мистецтва..............................30
1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії.......................................................34
ТЕМА 2. ФІЛОСОФІЯ СТАРОДАВНЬОГО СХОДУ...42
2.1. Проблема "Схід-Захід" в сучасній філософії та культурології. Особливості східного та західного типів філософствування........................................45
2.2. Джерела, провідні ідеї та напрями філософської думки Стародавньої Індії................................................................49
2.3. Канонічні джерела, провідні ідеї та напрями філософії Стародавнього Китаю........................................................54
ТЕМА 3. АНТИЧНА ФІЛОСОФІЯ................. 61
3.1. Поняття античної філософії. Етапи її розвитку та загальні особливості..............................................63
3.2. Розвиток ідей у натурфілософських ("фізичних") школах Стародавньої Греції.............................................66
3.3. Ідеї та представники високої класики в розвитку античної філософії............................................. 71
3.4. Завершальний цикл розвитку античної філософії: школи, ідеї, представники........................................ 76
ТЕМА 4. ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКА ФІЛОСОФІЯ СЕРЕДНЬОВІЧЧЯ............81
4.1. Зміни у світогляді під час переходу від античності до європейського Середньовіччя........................................84
4.2. Вихідні ідеї середньовічної патристики. Місце філософії у духовному житті Середньовіччя...................86
4.3. Схоластика і містика як провідні напрями середньовічної філософії.............................................91
ТЕМА 5. ФІЛОСОФІЯ ВІДРОДЖЕННЯ..............99
5.1. Поняття "Відродження" та характерні риси духовного життя цієї доби......................... 101
5.2. Провідні напрями ренесансного філософування: гуманістичний антропологізм, неоплатонізм, натурфілософія...................................103
5.3. Філософські ідеї пізнього Відродження......................109
ТЕМА 6. ФІЛОСОФІЯ НОВОГО ЧАСУ............. 116
6.1. Панорама соціокультурних та духовних процесів у Європі Нового часу та особливості розвитку філософії 118
6.2. Методологічні пошуки Ф. Бекона, Р. Декарта та Т. Гоббса ..121
6.3. Теорія пізнання Т. Г. Гоббса та Дж. Локка. Скептицизм
П. Бейля та Д. Юма, сенсуалістські максими Дж. Берклі . 127
6.4. Б. Спіноза та Г. Лейбніц - тотожність і відмінність їх вчень про субстанцію.................................................130
6.5. Б.Паскаль та філософія Просвітництва місце і роль людини у світі та суспільні стосунки........134
ТЕМА 7. НІМЕЦЬКА КЛАСИЧНА ФІЛОСОФІЯ...............141
7.1. Німецька класична філософія як особливий етап розвитку новоєвропейської філософії.............................143
7.2. Іммануїл Кант — творець німецької класичної філософії. Основні ідеї І. Каїтга................................145
7.3. Філософські ідеї Й.-Г. Фіхте та Ф.-В.-Й. Шеллінґа........150
7.4. Філософія Г.-В. Ф. Геґеля як найвище досягнення німецької класичної філософії....152
7.5. Антропологічний принцип філософії Л. Фейербаха......158
ТЕМА 8. ІСТОРИКО-ФІЛОСОФСЬКИЙ ПРОЦЕС У ЄВРОПІ XIX ст……162
8.1. Зміна парадигми філософського мислення у XIX- на поч. XX ст...........164
8.2. Вихідні ідеї філософії А. Шопенгауера та С К'єркегора... 166
8.3. Ідеї розроблення "наукової філософії" у європейській філософії XIX ст......................................170
8.4. Фрідріх Ніцше та ідеї "філософії життя".......................173
ТЕМА 9. ЗАРУБІЖНА ФІЛОСОФІЯ XX ст………...178
9.1. Загальні особливості духовних процесів та розвитку філософії у XX ст..............181
9.2. Сцієнтистські напрями у зарубіжній філософії XX ст. . 184
9.3. Напрями антропологічного спрямування......................188
9.4. Культурологічні та історіософські напрями у філософії XX ст................... 198
9.5. Релігійна філософія XXст.............. 203
9.6. Провідні тенденції розвитку світової філософії на межі тисячоліть................207
ТЕМА 10. НАРИС ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОСОФІЇ .... 213
10.1. Українська філософія як органічна складова української духовної культури. Загальні особливості української філософії...........................................216
10.2. Провідні філософські джерела та філософські ідеї часів Київської Русі............................219
10.3. Україна - Європа: духовні зв'язки Відродження.
Поява професійної філософії в Україні.........................223
10.4. Особливості філософських курсів Києво-Могилянської академії. Життя та філософська діяльність Г.Сковороди . 228
10.5. Університетська філософія в Україні XIX ст. Філософські ідеї в українській літературі та громадсько-політичних рухах.............................236
10.6. Особливості розвитку української філософії XX ст. ..246
ТЕМА 11. ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ................257
11.1. Фундаментальне значення проблеми буття для філософії. Людські виміри проблеми буття.........259
11.2. Проблеми буття в історико-філософському окресленні. Категоріальні визначення буття........263
11.3. Сучасна наука про рівні та форми виявлення буття (філософське окреслення)..............270
ТЕМА 12. СВІДОМІСТЬ ЯК ФІЛОСОФСЬКА ПРОБЛЕМА .277
12.1. Проблема онтологічного статусу свідомості та її суттєві ознаки........................280
12.2. Проблема походження свідомості.....................283
12.3. Ідеальний статус буття свідомості. Свідомість і мова 288
12.4. Структура та функції свідомості.................................293
ТЕМА 13. ЛЮДИНА ТА II БУТТЯ ЯК ПРЕДМЕТ ФІЛОСОФСЬКОГО ОСМИСЛЕННЯ.. 300
13.1. Проблематичність людського буття. Життя, буття
та існування як характеристики людини.....................303
13.2. Проблема походження людини: сперечання
еволюціонізму та креаціонізму..................................306
13.3. Діяльність та екзистенціали людського буття. Структура людської діяльності та сутнісні сили людини .312
13.4. Співвідношення природнього, соціального, персо-
нального та трансцендентного в людині. Вихідні цінності людського буття..............................................316
13.5. Проблема смерті та безсмертя людини у філософсько-світоглядному окресленні...........322
ТЕМА 14. ФІЛОСОФІЯ ОСОБИСТОСТІ................................329
14.1. Співвідношення понять "людина - індивід - особа –особистість-індивідуальність".........331
14.2. Феномен людської особистості.....................................334
14.3. Вихідні характеристики людської особистості. Відношення "Я і Ти", "Я та Інший" у особистішому окресленні............................337
14.4. Основні аспекти буттєвих виявлень людської особистості.........................342
ТЕМА 15. ПРОБЛЕМА ПІЗНАННЯ У ФІЛОСОФІЇ..... 349
15.1. Поняття пізнання та його види......................................351
15.2. Рівні і форми пізнання..................................356
15.3. Проблема істини в пізнанні. Істина та якісні характеристики знання...................................................360
15.4. Людина і пізнання. Істина і правда...............................364
ТЕМА 16. ПРОБЛЕМИ МЕТОДОЛОГІЇ В СУЧАСНІЙ ФІЛОСОФІЇ........368
16.1. Особливості методологічної ситуації в сучасній філософії....................................370
16.2. Сутність та структура методу як способу організації людської діяльності. Поняття методу, методології та методики.........................373,
16.3. Проблема методу та методології в сучасній філософії 377
16.4. Поняття науки та її суттєві ознаки. Методи і форми наукового пізнання.
ТЕМА 17. ДІАЛЕКТИКА ЯК ЗАГАЛЬНА ТЕОРІЯ РОЗВИТКУ І МЕТОД ТА її АЛЬТЕРНАТИВИ.....394
17.1. Діалектика як складова філософії, теорія та метод ....497
17.2. Вихідні складові теорії діалектики: рівні діалектичного мислення, принципи, категорії........................................402
17.3. Співвідношення діалектики із метафізикою, софістикою, релятивізмом, догматизмом та еклектикою..................415
17.4. Визначення та оцінки діалектики в історії філософії..422
ТЕМА 18. ФІЛОСОФІЯ ІСТОРІЇ................427
18.1. Філософія історії як напрям філософського знання: історичне формування проблематики.......429
18.2. Поняття історії. Історичний процес як реальність ......434
18.3. Філософія історії про суб'єкт, рушійні сили, умови та чинники історичного процесу.......439
18.4. Людина та історія. Роль особи в історії.......................444
ТЕМА 19. СОЦІАЛЬНА ФІЛОСОФІЯ...... 449
19.1. Онтологія соціального. Поняття та зміст соціальних якостей.................................451
19.2. Поняття суспільства. Співвідношення суспільства і природи....................457
19.3. Суспільство як система. Основні сфери суспільного життя та їх взаємозв'язок... 462
19.4. Людина і суспільство: основні аспекти співвідношення ...466
ТЕМА 20. КУЛЬТУРА ТА ЦИВІЛІЗАЦІЯ.............471
16.1. Особливості сучасних проявів культури. Суттєві ознаки культури...............473
16.2. Поняття цивілізації. Взаємозв'язок культури і цивілізації...............480
16.3. Національні культури та культура загальнолюдська48З
16.4. Глобальні проблеми сучасної цивілізації.....................487
Література............................495
ТЕМА 1 ФІЛОСОФІЯ, її ПОХОДЖЕННЯ, ПРОБЛЕМАТИКА ТА ФУНКЦІЇ
Філософію цікавлять лише ті предмети, які за своєю природою тісно пов'язані із самим фокусом дійсності. Перш за все філософія аналізує людське знання про реально існуючі речі та цікавиться тим ступенем достовірності, який може бути тут досягнутий.Дитрих фон Гільдебранд
Філософія відрізняється від науки не в тому значенні, що апелює до відірваних від життя тверджень, а в тому, що максимально вірно виражає її зміст.Карл Ясперс16
Тема 1. Філософія, її походження, проблематика та функції
Філософія як особлива сфера людського знання і пізнання виникла на основі світоглядних пошуків та орієнтацій людини, що постають як необхідність з погляду людського життєвого вибору та самоствердження. Постаючи теоретичною формою світогляду, філософія набуває певних особливостей, таких, як узагальнюючий характер знання, принциповий людино-центризм, прагнення досягти абсолютів та ін. Ці особливості зумовлюють структуру та функції філософського знання. У кінцевому підсумку філософія постає як глибинне і непереборне прагнення людської душі до прозорості й осмисленості підвалин власного буття.
Після вивчення матеріалу теми Ви повинні ЗНАТИ що таке світогляд, його складові та типологія; співвідношення філософії зі світоглядом, наукою, мистецтвом, релігією та ідеологією; історичні особливості виникнення філософії; особливості та характерні риси філософського мислення; структуру та основні функції філософії.
■** розрізняти світоглядні та інші види знання;
^ виділяти елементи філософського мислення у певних знаннях;
■з- пояснювати (у тому числі - конкретними прикладами) основні функції філософії;
■** застосовувати до конкретних ситуацій ознаки найперших філософських позицій.
♦ в чому полягають необхідність та неминучість виникнення у людини світоглядних знань та орієнтацій;
♦ як пов'язані між собою світогляд та філософія;
♦ чим зумовлена наявність у філософії саме таких характерних рис мислення;
♦ внутрішній зв'язок основних функцій філософії між собою;
♦ чим зумовлена саме така структура філософського знання.
План (логіка) викладу і засвоєння матеріалу:
1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення.
1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія.
1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія.
1.4. Проблема визначення предмету філософії. Характерні риси філософського мислення. Співвідношення філософії (науки), релігії та мистецтва.
1.5. Структура та функції філософського знання. Провідні позиції у філософії.
●- ключові терміни і поняття
*■ СВІТОГЛЯД — сукупність узагальнених уявлень людини про світ, місце людини у світі, підвалини людських взаємин з світом, що виконують функції людського самоусвідомлення та світоорієнтування.
* ФІЛОСОФІЯ (з давньогрец.: любов до мудрості) — теоретична форма світогляду; особливий рівень мислення, на якому думка усвідомлює себе саму у своєму ставленні до дійсності та шукає остаточних, абсолютних засад для власних актів і людського самоствердження у світі.
*■ РЕФЛЕКСІЯ (з лат.: загинати, обертати) — унікальна здатність людської свідомості (і думки) у процесі сприйняття дійсності сприймати і себе саму; внаслідок цього людська свідомість постає водночас і як самосвідомість, думка про щось —як думка про думку, знання про щось — як знання про саме знання.
* КАТЕГОРІЇ (з давньогрец.: демонструю, виявляю) — гранично широкі, вузлові поняття певної галузі знання, сукупність яких окреслює якісну специфіку предмета пізнання даної галузі.
* ФІЛОСОФІЯ, РЕЛІГІЯ, МИСТЕЦТВО — за Г.Гегелем, три основні форми людської духовно-практичної діяльності, які фіксують три основні властивості людського інтелекту: філософія (наука) уособлює здатність розуміти, мистецтво — здатність переживати дійсність, релігія — здатність відчувати спорідненість людського духу з фундаментальними початками буття.
1.1. Особливості становища людини в світі та необхідність її самовизначення
Вивчення філософії як особливої галузі людського знання та інтелектуальної діяльності ми починаємо з питання про людину та її становище в світі. Це зумовлено, перш за все, тим, що
*• філософія, як і будь-які інші види людської діяльності, постає людською справою: не було би людини, ми не вели би про все це розмову. По-друге, з чим би ми не мали справи - з природою, творчістю, наукою, пізнанням - -*- ми завжди, так чи інакше, маємо справу з людиною. Не в тому сенсі, що людина настільки егоїстична, що власний голос загл/і " їй "грім небесний", а в тому, що + реально ми можемо вести розмову про будь-що лише тоді, коли воно ввійшло в контакт із нами, із нашим сприйняттям.
Людина своєю активністю створює універсум, в якому живе і про який знає, бо ми не знаємо, що є світ сам по собі; ми знаємо той світ, який нам відкрився через нашу діяльність, працю, впізнання, експерименти, фантазію і т. ін. Саме з того огляду слід розуміти твердження А. Шопенгауера про те, що світ є нашим уявленням, або слова Ф. Ніцше про те, що все є лише проявами життя. За влучним висловом М. Хайдеггера, людина є "отвором у бутті", бо на рівні людини та через людину глибинні потенції буття вперше виходять у своє виявлення.
Унаслідок того, що людина постає ніби епіцентром, або зосередженням, універсуму, вона сама виявляє себе надзвичайно по-різному та суперечливо. Можна нескінченно перебирати людські життя та долі, але вони завжди в чомусь виявляться новими, несподіваними. Власне кажучи, саме тому людське самопізнання постає невичерпним за змістом та горизонтами виявлення. Мимоволі виникає питання: завдяки чому людина має такі властивості? Що становить основи її буття? Водночас перед нами постає та окреслюється питання і про те, якими людськими потребами зумовлене існування філософії (яка, за словами французького філософа, математика та фізика Р. Декарта, лише одна відрізняє нас від дикунів).
Намагаючись осмислити людину, ми порівнюємо її з іншими істотами та явищами світу, і в такому порівнянні перед нами вимальовуються деякі фундаментальні особливості становища людини у світі.
Першою особливістю людини виступає її розумність, здатність усвідомлювати себе і те, що її оточує. В загальному плані розумність постає перед нами як здатність людини не лише жити та діяти, зберігати своє життя та регулювати його, а й як людська можливість не зливатися із дійсністю та власними діями, володіти певними засобами оцінки дійсності.
■ Розумність людини ~ це та її особливість, яка найчастіше кидається у вічі при міркуваннях про людину і яка зумовлює необхідність людського самоусвідомлення.
2. Значною мірою якості людини та її становище в світі пов'язані з її біологічною неспеціалізованістю. Це означає, що в будову людського організму не закладена програма її способу життя та життєвих здійснень.
Коли ми маємо справу з твариною, то можемо лише за особливостями будови її організму визначити, що це за істота і яким може бути спосіб її життєдіяльності (птах літає, риба живе у воді і т. ін.). У тваринному світі досить чітко та однозначно діє закон співвідношення органів та функцій: якщо є певний орган, він повинен виконувати саме такі функції. Коли ж народжується людина, ми можемо прогнозувати можливі варіанти її життя, але ніхто не дасть гарантій щодо здійснення таких прогнозів. Мало того, народжена людина взагалі може "випасти " з людського суспільства і не набути навіть елементарних навичок людської поведінки (пряма хода, користування предметами побуту та ін.), не кажучи вже про опанування культурою, видами людської професійної діяльності та ін. Звичайно, і тут ми бачимо, що народжується саме людина, проте ми розуміємо, що її життя не може бути зведеним до життя її організму, і яким саме життям вона проживе, того особливості її анатомічної будови не визначають. Людина може мати певні завдатки, наприклад, чудовий музичний слух, проте це зовсім не зумовлює того, що вона стане музикантом.
3. Відсутність якоїсь певної (однієї) програми життя робить людину істотою вільною, такою, що має свободу: людина як людина (а не її організм) ні до чого жорстко не прив'язана й однозначно не спонукувана: "Доля людини покладена на неї саму" (Ж.-П.Сартр); "Людина - це передусім проект... "(Ж.-П.Сартр), тобто людина має можливість обирати, певною мірою проектувати своє життя.
4. В іншому аспекті неспеціалізованість постає як універсальність людини: якщо людина не призначена однозначно ні до чого конкретного, то вона - потенційно, так би мовити, за суттю,- може бути всім. І справді, загалом нормально розвинена людина може оволодіти майже всіма можливими видами та напрямами людської діяльності. Мало того, з цього огляду людина "відкрита" майбутньому, тобто може створювати принципово нові види діяльності та поведінки. Саме завдяки універсальності, різноманітності, незапрограмованості людини існує історія людства; тварини, наприклад, не мають власної історії у тому сенсі, що вони віками, із діють одноманітно, а людська історія являє собою досить швидку й динамічну зміну суспільств, культурних досягнень, видів діяльності, способів життя. Певна річ, що за наявності єдиної жорсткої програми життєвих здійснень людини все це було б неможливе.
♦ Той факт, що людина є істотою не спеціалізованою, що вона не реалізує своїм життям певної, заздалегідь наданої їй програми, має не лише позитивне значення, а й свою не дуже приємну сторону, наданої програми життя немає, а тому людина сама повинна її знайти, сформулювати. Якщо ж вона цього чомусь не зможе зробити, то віддасть своє життя невідомо чому - чи-то традиції, чи-то життєвій стихії, але й результат життя у такому випадку таком: буде не зовсім належати саме цій людині. Перед нами окреслюється така ситуація: людина є істотою неспеціалізованою, а тому вільною та універсальною. Вона "може бути всім ", але саме тому може бути й нічим. Тому в людській історії, у розвитку окремої людини так гостро стоїть питання про пошуки життєвих орієнтирів, про людський життєвий вибір, людське самовизначення. 5. Людина як істота розумна є єдиною, хто усвідомлює свою смертність, обмеженість та скінченність свого життя (принаймні - свого земного життя). Цей момент відіграє в історії людства та в житті окремої людини надзвичайно важливе значення: життя надається людині лише один раз, тому ціна життєвого вибору фактично оплачена ціною життя; ми маємо можливість виправдати своє перебування у цьому світі й у цьому житті лише один раз, у єдино можливому для нас варіанті. Тому тема смерті в людській думці невіддільна від теми життя. В аспекті розглянутих особливостей людини вона надзвичайно посилює і загострює проблеми людського самовизначення, пошуку життєвого сенсу. Адже в разі помилки повторити "життєвий експеримент" буде вже неможливо. Звідси - знамениті міркування М. Монтеня: "Розмірковувати про смерть означає розмірковувати про свободу. Хто навчиться помирати, той забуде, що таке бути рабом ". "Міра життя - не в його тривалості, а в тому, як ви його використали ". Людина сучасної цивілізації майже ніде не стикається з природою в її первісному вигляді: її оточують переважно штучні створіння, результати її праці, пізнання, наснаги. Внаслідок того людина прогресує не за рахунок змін в організмі, а за рахунок розвитку власної діяльності, за рахунок удосконалення соціокультурних надбань. Але ось тут слід звернути увагу на надзвичайно важливий факт: річ у тім, що навички людської соціокультурної діяльності не передаються генетично. Це пояснюється тим, що предмети культури не становлять частини людського організму, існують поза ним, а генетично передаються лише відомості про будову організму.
Отже, народжуючись, людина, для того щоб стати людиною, повинна опанувати способами соціокультурної поведінки, навчитися діяти з допомогою предметів культури. Вона має навчитися прямої ходи, їсти з посуду, розмовляти, писати, водити автомобіль та ін.
Буття людини (саме як людини) тримається на людському зусиллі, людській активності. Ми є людьми настільки, наскільки утримуємо себе в людському статусі буття. Якщо ж ми чомусь не робимо таких зусиль, то, як кажуть, "спускаємося на дно " суспільного життя, певною мірою втрачаючи людські якості. Отже, лише прилучення до культури, але прилучення внутрішньо активне, дійове, вольове та свідоме, робить нас людьми.
Розглянуті особливості становища людини в світі засвідчують, що задля того, щоби бути людиною, треба, звичайно, людиною народитися; проте ця умова є необхідною, але недостатньою: людина не народжується із готовою програмою на життя (якщо ми і віримо у те, що хтось заздалегідь визначив наше життя, ми все одно позбавлені знань про те, що і як саме нам призначено), тому вона сама повинна її знайти, виробити, здійснити свій життєвий вибір, оскільки у кінцевому підсумку лише вона сама має право розпорядитися власним життям j Історичне покликання та глибинне виправдання філософи полягає саме у тому, щоб виробити і надати людині інтелектуальні засоби для свідомого здійснення життєвого вибору
1.2. Поняття та типологія світогляду. Світогляд і філософія
На основі розглянутої вище специфіки людського буття в суспільній історії виникають особливі напрями духовного життя, спрямовані на вироблення засад людського життєвого само утвердження. Ці напрями формують те, що за усталеною термінологією з подачки німецького філософа І. Канта) називається світоглядом.
[У загальному плані появу світогляду можна пояснити так: людина, усвідомлюючи дійсність, рано чи пізно починає усвідомлювати і свою унікальність, свою відмінність від усього іншого в світі. В результаті у неї формуються певні уявлення як про основні засади та особливості світу, так і про свої власні риси та особливості отже, світогляд постає формою загального людського самовизначення в світі. Світогляд - це сукупність узагальнених уявлень людини про себе, світ, свої взаємини із світом, про своє місце в світі та своє життєве призначення.
Світогляд - не просто знання, а деяке інтегральне духовне утворення, оскільки:він повинен надавати людині не стільки поглиблені знання про закони тих чи інших сфер реальності, а знання разом із оцінкою, вІдН0ШЄННЯМ
б) предмет світогляду - відношення "людина - світ " постає майже неозорим, безмежним і тому до певної міри невизначеним. Звідси і випливає те, що світогляд ніби синтезує цілу низку інтелектуальних утворень, таких як знання, інтуїцію, віру, надію, життєві мотиви, мету та ін.Через це складовими світогляду постають: > погляди, > переконання, > принципи, > ідеали, > цінності, > вірування, > життєві норми та стереотипи, і
ОСНОВНІ СВІТОГЛЯДНІ ПИТАННЯ
(За німецьким філософом І. Кантом)
Що таке людина ?
Що я можу знати ?
Місце людини в світі
Що я маю робити ?
На що можу сподіватися?
Світогляд у цілому постає загальнолюдським явищем, тобто він є притаманним кожній людині в її нормальному стані; зрозуміло, що ми не можемо вести розмову про світогляд новонароджених дітей, а також душевнохворих людей чи людей із серйозними психічними відхиленнями від норми. Саме загальнолюдський характер світогляду зумовлює його надзвичайно велику різноманітність, адже люди дуже по-різному уявляли та уявляють собі і світ, і себе самих. Якщо б ми поставили собі завданням перерахувати основні види світогляду, нам, напевне, знадобилося б багато часу, тому й виникає потреба у типологізації світогляду
Типологія світогляду - це не просте перерахування його можливих видів, а, перш за все, виділення типових ознак, за якими та на основі яких пізніше здійснюється класифікація основних видів світогляду Тобто, типологія постає у порівнянні із простим переліком більш містким та логічно виправданим способом ознайомлення із світоглядом з метою його подальшого докладнішого вивчення.
/
За будовою розрізняють світогляд > цілісний, > фрагментарний, > внутрішньо злагоджений, > суперечливий;
За ступенем адекватності сприйняття дійсності > реалістичний, > фантастичний, > викривлений, > адекватний дійсності; за Ставленням до визнання існування вищих цінностей- > релігійний, > скептичний, > агностичний, > атеїстичний.
Дуже поширеною є також типизація світогляду за ознакою соціальних станів та верств суспільства, за культурно-історичними регіонами та ін. Кожна людина, що вивчає філософію та цікавиться світоглядними питаннями, може додати до наведеної типології світогляду свої додаткові ознаки та вивести на їх основі інші види світогляду. Корисним заняттям було б спробувати охарактеризувати власний світогляд хоча б тому, що це дасть можливість зрозуміти, що це зробити не легко.
За своїми функціями світогляд постає такою формою духовного засвоєння світу, яка покликана:
♦ інтегрувати людину у світ;
♦ надати їй найперших життєвих орієнтирів;
♦ подати дійсність у її людських вимірах та виявленнях.
Досить часто формування світогляду відбувається стихійно: людина народжується, входить у життя і засвоює через батьків оточення, соціальні зв'язки, світоглядні уявлення і світоглядні переконання. Більше того, людина інколи навіть не знає про існування світогляду, проте у деяких ситуаціях життя уникнути зустрічі з ним просто неможливо. Загалом подібні ситуації називають екстремальними, тобто крайніми, такими, що вимагають від людини кардинальних невідкладних рішень.
Це може бути ситуація, коли людину ставлять на межу життя та смерті, коли вона змушена брати на себе відповідальність за життя інших людей та ін. Але світоглядні питання можуть поставати перед людиною і у більш простих та буденних ситуаціях, наприклад, коли йдеться про виховання дітей, неодмінно постають питання, чому вчити дитину, які якості прищеплювати їй насамперед; інколи, коли заходить мова про оцінку дій якоїсь людини, часто звучать слова: "Людина не повинна так робити", тобто при цьому керуються загальними уявленнями про те, якою повинна бути людина, що гідно її, а що не гідно.
Розглянуті характеристики та різновиди світогляду дозволяють помітити, що філософія постає певним видом світогляду: у наведених вище класифікаціях філософія фігурує як світогляд певного рівня, а це значить, що, хоча всі люди мають світогляд, проте далеко не кожна людина прилучена до філософії і, відповідно, не кожна людина виходить на її рівень у своїх світоглядних орієнтуваннях.)
Цей рівень, на якому розгортається філософське осмислення світу і людини, називається теоретичним. Звідси випливає, що у найпершому визначенні філософія постає як теоретична форма світогляду.
Теорія відрізняється від практики та простого міркування тим, що вона аналізує певні явища через поняття, чітко визначені терміни, на засадах певних законів чи їх необхідних внутрішніх зв'язків, тобто теорія постає перш за все аналітико-синтетичною інтелектуальною діяльністю. Значить, філософствувати - це не просто думати про світоглядні проблеми, а усвідомлювати їх необхідність, їх зв'язки, їх сторони, характеристики та складові, виражені через певну термінологію.
Отже, філософія: І) це теоретична форма світогляду, спрямована на критичне дослідження та вирішення світоглядних проблем з метою підвищення ступеню достовірності та надійності таких вирішень; 2) це усвідомлений світогляд; 3) вона повинна прагнути бути => аргументованою, => внутрішньо стрункою, => логічно послідовною.
Звідси випливають основні аспекти взаємозв'язку філософії та світогляду: філософія є різновидом світогляду, тобто вона є частиною світогляду, проте частиною особливою як теорія світогляду, філософія концентрує світогляд, зосереджується на найважливішому у ньому; це позначається в літературі у такий спосіб - "філософія є теоретичним ядром світогляду".р іншого боку можна висловити і прямо протилежне твердження - світогляд є частиною філософії, і це у тому сенсі, що за широтою постановки та вирішення питань, за ступенем їх розробленості філософія є безумовно ширшою за світогляд.
Світогляд в цілому постає духовним ґрунтом для виникнення та розвитку філософії, і філософія не вигадує свої проблеми, вона бере їх із життя, із живого функціонування світоглядних уявлень людини, проте підносить їх на вищий рівень осмислення, вираження та розв'язання.
1.3. Особливості історичного виникнення філософії. Філософія і міфологія
Із розглянутого вище матеріалу однозначно слідує те, що філософія як теорія не може бути найпершою формою світогляду, бо будь-яка теорія передбачає попереднє існування простіших
форм знання. Історично першою формою світогляду прийнято вважати міфологію (від грецьких слів: перекази, оповіді, слово, учення) - розповіді або переповідання про богів, першопредків, початкові події світу та ін. .
На перший погляд може здаватися, що міфи - це казки, щось вигадане, фантастичне. Проте для давньої, архаїчної людини міф був єдиною та всеохоплюючою формою світосприйняття. Найпершою особливістю міфологічної свідомості був її синкретизм - "злиття всього із усім"; і справді, в міфі неможливо відокремити натуральне від символічного, реальне від фантастичного, наявне від бажаного, духовне від природного, людське від нелюдського, зло від добра та ін. Через це міф володів такою формою цілісності, яка для інших форм свідомості постає майже неможливою. Окрім носіїв міфологічної свідомості поставав не думкою чи розповіддю, а самою реальністю, тобто міф мав таку характеристику, яку у деяких видах мистецтвознавства називають "зникненням ефекту рамки" (або "екрану"): коли ми в захопленні від картини чи від кіно, ми можемо на певну мить забути про екран, не бачити рамки, а повністю зануритись у той зміст, який вони нам несуть, можемо навіть щось вигукувати, жестикулювати.
Для людини міфологічної свідомості не існувало окремо дійсності, а окремо - міфу як розповіді про дійсність; ні, міф і був єдиною та єдино можливою дійсністю. Особливою силою володіло в міфі слово, оскільки воно також розглядалось як певний вид реальності, навіть, як ключ, відмичка до проникнення у особливу реальність; виголосити слово дорівнювало тому, щоб заволодіти сутністю речі. Через це міфи зберігались, передавались незмінними та недоторканими із покоління у покоління. Міф інколи називають "машиною для знищення часу", оскільки і справді час над ним ніби не владний. Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що вирішальну роль тут відіграло фактичне злиття архаїчної людини із природою: давня людина поставала майже органічною частиною природних процесів, була інтегрована у ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між; давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, бажання, прагнення.
Проте вже давня людина не була тотожною із природою хоча б тому, що вона не лише пристосовувалася до неї, а й впливала.
Чим були зумовлені саме такі характерні риси міфологічної свідомості? Можна стверджувати, що вирішальну роль тут відіграло фактичне злиття архаїчної людини із природою: давня людина поставала майже органічною частиною природних процесів, була інтегрована у ці процеси, перебувала у великій залежності від них. Між; давньою людиною та світом природи не існувало чітких якісних меж, тому ця людина, з одного боку, розглядала саму себе як частину природи, а, з іншого боку, переносила на природу свої власні сили та властивості, наприклад, одухотворювала природу, бачила у природних явищах наміри, бажання, прагнення.
Проте вже давня людина не була тотожною із природою хоча б тому, що вона не лише пристосовувалася до неї, а й впливалана природу, до певної міри змінювала її. Між людиною та природою існували опосередковуючі ланочки, серед яких найперше значення мали штучно зроблені знаряддя праці. Згодом сфера штучно створених речей та явищ почала розростатися та все більше віддаляти людину від природи. Сферу створених людиною речей, засобів життєдіяльності, знарядь та інструментів, що у відношенні із природою постають явищами штучними, називають сферою соціально-культурних процесів.
Означена сфера заснована на технологіях людської діяльності (технологію у даному випадку слід розуміти у широкому значенні - як будь-які соціально вироблені способи та процедури людської діяльності), а останні вимагають і особливого мислення, не міфологічного, де все здатне переходити в
25.01.2013 01:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора