Безготівкові розрахунки, їх види, особливості організації та сучасний стан в Україні. Інші з Інші. Робота № 518790

Перехід до торгівельного партнера Binance

Безготівкові розрахунки, їх види, особливості організації та сучасний стан в Україні

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет водного господарства та природокористування

Інститут:

Не вказано

Факультет:

КН

Кафедра:

Кафедра економіки

Інформація про роботу

Рік:

2011

Тип роботи:

Інші

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра економіки підприємництва «Безготівкові розрахунки, їх види, особливості організації та сучасний стан в Україні» Зміст Вступ………………………………………………………………………………….31.Поняття та принципи безготівкових розрахунків……………………………….4 2. Види та особливості організації безготівкових розрахунків …………………..8 3. Сучасний стан безготівкових розрахунків в Україні………………………….19 Висновки…………………………………………………………………………….22 Список використаної літератури…………………………………………………..23 Вступ В умовах ринкового господарювання, виникнення підприємств, установ, організацій різних форм власності і здійснення підприємствами господарської діяльності супроводжується виникненням між ними розрахункових відносин як в готівковій, так і безготівковій формах. Найшвидший тип розрахунків між юридичними та фізичними особами – безготівкові. Безготівкові розрахунки – це переказування певної суми коштів із розрахунків платників на рахунку одержувачів, а також переказування з доручення підприємств, внесених ними готівкою до каси банку на рахунки одержувачів. Об’єктом дослідження моєї роботи є види та організація безготівкових розрахунків підприємств. Актуальність цієї теми важко переоцінити: майже усі підприємства здійснюють безготівкові розрахунки, мають різні види рахунків і користуються різними формами безготівкових розрахунків. В умовах ринкової економіки форми безготівкових розрахунків набувають нової сутності: підприємство має саме вибирати найефективніші та найкращі форми розрахунків. Безготівкові розрахунки нерозривно пов’язані із підприємницькою діяльністю і від правильності застосування тієї чи іншої форми розрахунків підприємство може виграти або програти. Метою даної роботи являється вивчення форм безготівкових розрахунків в системі господарства України, їх організація та методика безготівкових розрахунків. Нормативна база, яка регламентує розрахункові відносини не є досить розглуженою. Сюди в першу чергу входить Закон України «Про підприємства в Україні»; Закон України «Про банки і банківську діяльність»; Інструкції Національного Банку України «Про безготівкові розрахунки в господарському обороті України», «Про порядок ведення касових операцій у народному господарстві України», «Про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України» тощо. Питання розрахунків регламентується окремими листами Національного Банку України та низкою інших нормативно-правових актів. Дослідженню цієї тематики присвячені праці таких видатних вчених і науковців, як М.М.Агарков; В.И.Колесникова; В.П.Поляков; Л.К.Воронова; А.В.Демнівський. Отже питання розрахункових відносин, є досить актуальним зараз в Україні, воно має велике значення для становлення і нормального функціонування економіки. Поняття та принципи безготівкових розрахунків Розрахункові відносини відіграють значну роль у процесі кругообігу коштів, відшкодовуючи авансовані у виробництво вкладення, формуючи доходи і грошові фонди, створюючи економічні умови для нового циклу виробництва і реалізації продукції, удосконалення і розширення власного виробництва. В Україні більшість розрахунків здійснюється у безготівковій формі[7]. Безготівковий грошовий обіг - це рух грошових коштів без використання готівкових грошових знаків шляхом перерахування сум за рахунками в банках чи зарахування взаємних вимог. У безготівковому обігу гроші функціонують як засіб платежу, бо є певний проміжок часу між одержуванням товарів та оплатою їх. Переваги безготівкового обігу перед готівковим очевидні - прискорюється обіг грошових коштів господарських суб’ектів; значно скорочуються суспільні витрати обігу; збільшуються можливості держави щодо регулювання грошової сфери тощо[2]. Безготівкові розрахунки - розрахунки, що проводяться без участі готівки, тобто в сфері безготівкового грошового обігу. Безготівкові розрахунки поділяються на міжбанківські та міжгосподарські, які обслуговують, відповідно, відносини між банками та між клієнтами банків. Безготівкові розрахунки є розрахунками (платежами) за продукцію та послуги, що здійснюються двома основними способами: акцептно-інкасовим, коли поставка передує оплаті, та акредитивним, - коли оплата передує відправленню продукції. Акцепт у даному разі виступає як згода на оплату розрахункових документів. Інкасо - це банківська розрахункова операція, завдяки якій банк одержує гроші за дорученням клієнта і зараховує ці гроші на його банківський рахунок на підставі поданих розрахункових документів. Акредитив - це розрахунковий документ, за яким один банк доручає іншому здійснити за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені чи надані послуги.[3] Безготівкові розрахунки здійснюються за двома основними грошовими потоками. Це по-перше, надходження грошових коштів на рахунок; по-друге, витрачання коштів з рахунку.[4] Безготівкові розрахунки між підприємствами, організаціями та установами всіх форм власності, підприємствами без створення юридичної особи і фізичними особами здійснюються у національній валюті України через банки шляхом перерахування коштів з рахунка платника на рахунок одержувача коштів. Кошти з рахунка клієнта списуються за розпорядженням його власника, крім випадків, у яких чинним законодавством передбачене безспірне стягування та безакцептне списання коштів. Одна з актуальних наукових проблем - визначення структурно - функціональних компонентів системи безготівкових розрахунків, подано на рис 1.1. / Рис 1.1. Структурно - функціональні компоненти системи безготівкових розрахунків Господарські суб’єкти самостійно обирають форми розрахунків та вказують їх при укладенні договорів. Установи банків здійснюють контроль за додержанням правил розрахунків, а також за станом розрахунків підприємств. Підприємства (платники та одержувачі коштів) зі свого боку також мають контролювати проведення безготівкових розрахунків. Специфіка принципів безготівкових розрахунків відображає реальний стан національної економіки (криза, депресія, пожвавлення, піднесення). Виділяються такі основні принципи організації безготівкових розрахунків: 1. Грошові кошти всіх господарських суб’єктів (як власні, так і залучені) підлягають обов’язковому зберіганню на розрахункових, поточних та інших рахунках в установах банків. 2. Грошові розрахунки і платежі підприємств (організацій) усіх форм власності здійснюється через установи банків, як правило, в безготівковому порядку за документами, що передбачені правилами проведення цих розрахунків. 3. Розрахунки з покупцями за товарно-матеріальні цінності і послуги проводяться , як правило, після випуску продукції або надання послуг. 4. Платежі за товари і послуги з рахунка підприємства здійснюються, як правило, за згодою (акцептом) платника (власника рахунка) після перевірки виконання постачальником договірних умов. 5. Безготівкові розрахунки проводяться за рахунок і в межах коштів, шо є на рахунку платника, або його права на одержання кредиту. 6. Зарахування коштів на рахунок одержувача відбувається після списання відповідних грошових сум з рахунка платника. 7. Постачальники і покупці (споживачі) мають право вільного вибору форми безготівкових розрахунків і способу платежу, що узгоджується при укладанні договорів поставок або договорів підряду.[5] Недотримання принципів організації безготівкових розрахунків призводить до кризи всієї системи розрахунків (платіжної кризи). У сучасній системі безготівкових розрахунків господарські суб’єкти використовують два основних способи платежу: — перерахування коштів з банківського рахунка на рахунок одержувача коштів шляхом відповідних записів щодо них. — зарахування взаємних вимог платника і одержувача коштів.[6] Призначення того чи іншого способу розрахунку полягає в погашені грошових зобов”язань юридичних і фізичних осіб. Критерії вибору способу платежу пов’язані з вимогами прискорення самих розрахунків, їх терміновості, зниження витрат на проведення платежів, нормалізації кругообороту коштів, забезпечення безперебійного ходу реалізації продукції.[7] Безготівкові розрахунки класифікуються за об’єктом розрахунків; місцем проведення; способом реалізації. / Рис 1.2. Класифікація безготівкових розрахунків В умовах платіжної кризи зростає значення способу розрахунків на основі здійснення - заліку взаємної заборгованності. Розрахунки. засновані на заліку взаємозаборгованності платників, - це розрахунки, за якими взаємозобов’язання господарський суб”єктів один до одного погашаються рівновеликих сумах, і лише за різницею здійснюється платіж прямим перерахуванням грошей. Такі розрахунки можуть здійснюватися шляхом зарахування зобов’язань між двома платниками або групами платників усіх форм власності однієї та різних галузей народного господарства. При заліку взаємозаборгованності використовуються постійно діючі та разові зарахування вимог. До постійно діючих належать періодичні розрахунки за сальдо зустрічних вимог. Розрахунки за заліком взаємозаборгованності ведуться на основі угоди між підприємствами; сторони і порядок розрахунків погоджуються з установами банків, що обслуговують дані підприємства. Таким чином, на основі заліку здійснюється взаємне скасування грошових зобов’язань між господарьскими суб’єктами. Залік взаємної заборгованності у міжнародних розрахунках називають клірінгом. Однак їх негативна роль у грошово-фінансових відносинах очевидна. Заліки взаємозаборгованності обмежують оборот реальних грошових коштів, що означає ненадходження відповідної суми податків до бюджету. Система безготівкових розрахунків має бути найтіснішим чином пов’язана з реальним товарним оборотом. Тільки за такої умови забезпечуватиметься безперебійний кругообіг коштів господарських суб’єктів і, як результат, розвиватиметься та якісно вдосконалюватиметься виробництво[3]. У сучасних умовах досить чітко проявилися основні проблеми подальшого розвитку системи безготівкових розрахунків у народному господарстві України: — оптимізацію форми і способів безготівкових розрахунків, їх організації; вибір найраціональніших у певних економічних умовах форм розрахунків, якій давали б найбільший ефект; — підвищення самостійності господарських суб’єктів за умови доскональної організації і здійснення безготівкових розрахунків у господарському обороті, грошова відповідальність підприємств недоодержанням грошових коштів після відправлення товарів чи надання послуг вимагає, щоб ці ж підприємства мали право вільно діяти в сфері безготівкового обігу; — постійний пошук нових механізмів організації безготівкових розрахунків, які дозволили б на економічній основі подолати кризові явища і процеси в грошовій сфері. Нормалізація системи безготівкових розрахунків сприятиме становленню нормальних ринкових відносин. Проблема органічного зв’язку системи безготівкових розрахунків з ринковим середовищем, що формуються у вітчизняному народному господарстві, набуває сьогодні особливої актуальності. 2. Види та особливості організації безготівкових розрахунків 1) Платіжне доручення Найпоширенішою в господарському обороті є форма розрахунків із застосуванням платіжних доручень. Приклад заповненого платіжного доручення наведено на рис 2.1 / Рис. 2.1 Платіжне доручення Платіжне доручення — це документ, який є письмовим дорученням клієнта банку, що його обслуговує, на перерахування визначеної суми коштів зі свого рахунка. Розрахунки із застосуванням платіжних доручень можуть здійснюватись: за фактично одержані товарно-матеріальні цінності (виконані роботи, надані послуги); в порядку попередньої плати; для завершення розрахунків за актами звірки взаємної заборгованості підприємств; для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії, грошові доходи тощо) на їх рахунки, відкриті в установах банків; в інших випадках за згодою сторін. Платіжні доручення приймаються банками до виконання протягом 10 календарних днів з дня виписки, не враховуючи день виписки. Банки приймають до виконання доручення від платників тільки в межах наявних коштів на їх рахунках. Платіжні доручення на перерахування з основних рахунків підприємств до бюджетів та державних цільових фондів сум податків і зборів, неподаткових платежів, пені, штрафів та інших санкцій, передбачених законодавством, приймаються банками незалежно від наявності коштів на цих рахунках. У разі відсутності коштів на основному рахунку платника такі доручення обліковуються банком на позабалансовому рахунку. При цьому платник зобов'язаний протягом трьох робочих днів надати доручення на перерахування залишків коштів з інших поточних рахунків на основний рахунок для забезпечення погашення заборгованості[8]. У разі недостатності коштів на основному рахунку підприємства для виконання таких доручень здійснюється їх часткова оплата, яка оформлюється меморіальним ордером. При розрахунках за одержані товарно-матеріальні цінності, виконані роботи або послуги в платіжному дорученні в рядку «Призначення платежу» зазначається назва товарно-матеріальних цінностей, номер і дата товаротранспортного документа, що підтверджує отримання цінностей. Розрахунки платіжними дорученнями між постачальниками і покупцями можуть здійснюватись також при рівномірних і постійних поставках товарів або виконання робіт, надання послуг шляхом періодичного перерахування коштів у строки і в розмірах, які обумовлені в договорах. У двосторонньому договорі передбачаються розмір та строки перерахування коштів, періодичність звернення розрахунків і порядок проведення кінцевого розрахунку покупцем. Останній платіж за договором, як правило, має врахувати взаємну заборгованість між постачальником і покупцем. Рахунок-фактура - документ, який виписує продавець для оплати покупцем товарно-матеріальних цінностей, що реалізуються (або виконаних робіт чи поданих послу). Рахунок-фактура містить опис та ціну товарів (робіт, послуг)[4]. Ця форма безготівкових розрахунків застосовується для здійснення попередньої оплати за отримання поставлених товарів, поданих послуг. Підприємства за допомогою платіжних доручень, акцентованих банком, можуть переказувати через підприємства зв’язку пенсії, аліменти, заробітню плату, витрати на відрядження, авторський гонорар окремим громодянам, а юридичним особам - на виплату заплати, за організований набір робітників для заготівлі сільськогосподарської продукції у населених пунктах, де немає банків.[2] Усі примірники платіжних доручень мають бути ясно і чітко оформлені. Доручення приймаються до виконання банками протягом 10 календарних днів з дня виписки. День заповнення платіжного доручення не враховується. Розрахунки платіжними дорученнями досить прості і зручні. Їхнім недостатком є відсутність повної гарантії платежу постачальнику. 2) Платіжні вимоги-доручення. Платіжна вимога — доручення е комбінованим розрахунковим документом, який складається з двох частин: / Рис 2.2. Платіжна вимога-доручення · верхня — вимога постачальника (одержувача коштів) безпосередньо до покупця (платника) сплатити вартість поставленої йому за договором продукції (робіт, послуг): · нижня — доручення платника своєму банку перерахувати з його рахунка суму, яка проставлена в рядку «Сума до оплати літерами». Платіжні вимоги — доручення приймаються банками протягом двадцяти календарних днів з дня виписки. 1) Постачальник відвантажує продукцію (виконує роботи, надає послуги), виписує вимогу-доручення і разом із товарно-транспортними документами, передбачені угодою, надсилає платникові; 2) Платник, отримавши платіжну вимогу-доручення та інші документи, при згоді оплати її заповнює нижню частину вимоги-доручення і здає її в обслуговуючий банк; 3) Банк платника перераховує кошти в банк постачальника в день їх списання; 4)Банк постачальника проводить зарахування коштів на рахунок свого клієнта у день їх надходження. Строк, протягом якого платник повинен подати в свій банк акцептовані платіжні вимоги-доручення, визначається самостійно сторонами в угоді і банком не контролюється. У договорі може бути передбачена відповідальність платника за невчасне подання в банк для оплати платіжної вимоги-доручення. Банк приймає до сплати платіжну вимогу-доручення в сумі, яка може бути сплачена за наявними коштами на рахунку платника. При відсутності достатніх коштів на рахунку платника платіжна вимога-доручення повертається без виконання. У разі відмови платника сплатити вимогу-доручення він повідомляє про мотиви відмови безпосередньо одержувачеві коштів у порядку і строки, зазначені в договорі. Порядок сплати, строки проходження документів між покупцем і платником визначаються сторонами господарських відносин у своїх договорах. Банк не втручається в цей процес. Це вигідно для банка, бо він виконує тільки доручення свого клієнта. Якщо платнику необхідно зробити платіж терміново, він на документі робить помітку - телеграфом. Оскільки витрати сплачуються клієнтом, банк без заперечень виконує його доручення. Ця правова форма розрахунків найнадійніша для підприємницьких стосунків і одночасно для банку. Справа не в тому, що бланк, розроблений банком складається з двох частин, а тому, що виписана вимога на оплату не подається в банк попередньо, бо це забирає час, а подається безпосередньо платнику-покупцеві. Банківські правила рекомендують для прискорення доставки вимог-доручень платникам передавати їх у комплекті розрахункових та розвантажувальних документів за поставлену продукцію, виконані роботи та надані послуги, передбачені договором[6]. Позитивним моментом даної форми безготівкових розрахунків є те, що при використанні вимог-доручень підвищується відповідальність суб’єктів розрахункових відносин за організацію розрахунків у зв’язку з тим, що розрахункові документи пересилаються постачальником платника, обминаючи банк. Проте, незважаючи на переваги розрахунків платіжними вимогами-дорученнями, ця форма безготівкових розрахунків є мало поширеною. Недоліком розрахунків за допомогою платіжних вимог-доручень є відсутність гарантії платежу. Невчасна оплата рахунків платниками, відмови від акцепту сповільнює рух грошових коштів. 3) Чеки З метою скорочення обсягів розрахунків готівкою в безготівкових розрахунках за отримані товари, виконані роботи та надані послуги можуть застосовуватись чеки. Розрахункові чеки, які використовуються фізичними особами при здійсненні разових операцій, виготовляються окремими бланками. облік їх ведеться окремо. Чекова книжка видається строком на один рік. Строк дії розрахункового чека, який видається для разового розрахунку фізичній особі,—три місяці. Чек заповнюється від руки (кульковою ручкою, чорнилом) або з використанням технічних засобів. В Україні використовується строго фінансова уніфікована форма розрахункового чека. Бланки чеків брошуруються в спеціальні чекові книжки. Чекові книжки (розрахункові чеки) виготовляються на спеціальному папері на банкнотній фабриці НБУ за зразком, затвердженим НБУ. Чекові книжки брошуруються по 10, 20 та 25 аркушів. На чеках не допускається виправлень та використання факсиміле замість підпису. У чеку мають бути заповнені всі реквізити. Чек, в якому відсутній будь-який із реквізитів, вважається недійсним і повертається банку чекодавця без виконання. Чек із чекової книжки пред'являється до оплати в банк чекодержателя протягом десяти календарних днів. Чек приймається чекодержателем в оплату безпосередньо від чекодавця, на ім'я якого виписаний документ що підтверджує отримання ним товарів, виконання робіт надання послуг[2]. За бажанням фізичної особи, розрахунковий чек може бути виписаний на ім'я іншої особи, яка в цьому разі стає власником чека. Видача розрахункових чеків на пред'явника забороняється. Обмін чека на готівку і отримання здачі із суми чека готівкою юридичними особами не дозволяється. Виписуючи чек, чекодавець переносить залишок ліміту з корінця попереднього чека на корінець виписаного чека і виводить новий залишок ліміту. Чекодержатель здає в банк чеки разом з трьома примірниками реєстрів, якщо рахунки чекодавця і чекодержагеля знаходяться в одній установі банку, і в чотирьох примірниках — на кожну установу банку окремо, якщо рахунки чекодавця і чекодержателя ведуться в різних банках. Відповідальність за неправильне використання чеків, за збитки, що утворилися у разі передачі чекової книжки або окремих чеків іншій особі, втрати або крадіжки, а також внаслідок зловживань з боку осіб, уповноважених на підписання чеків, несе чекодавець, якому видана чекова книжка або розрахунковий чек. Залежно від того, на чию користь виписаний чек (легітимація чекодержателя), розрізняють три їх види: Залежно від того, на чию косристь виписанний чек (легітимація чекодержателя), розрізняють три їх види: 1) Чек на пред’явника . В чеку не зазначене найменування одержувача; гроші видаються пред’явнику. Такий чек дуже зручний в умовах ринкової економіки, бо він поруч з назвою “чек” має додатковий напис “на пред’явника”. Він не має ніяких даних про чекодержателя, тому дуже зручний для проведення різних угод, бо може бути переданий з рук в руки, оплата йде без затримки, і тому такого виду чеки мають найбільше розповсюдження. Однак чекодержатель, не вписуючи в ліцеву строну своє прізвище, повинний розписатися на звороті, стверджуючи факт отримання коштів. 2) Ордерний чек - переказ якого можливий лише шляхом індосаменту (надпис на зворотньому боці чеку). Ордерний чек видається на ім’я певної особи, але з застереженням, що його видано з “Наказу” цієї особи. Переказний підпис може бути (меншим, коли надпис містить найменування особи, який чек передано, і “бланкові”, який містить тільки підпис переказуючої особи. Правильним держателем ордерного чеку визначається будь яка особа, до якої чек перейшов за безперервною низкою надписів. Право особи, яка одержала чек за індосаментом, не залежить від прав попередника. Повноваження за кількома надписами не припиняються ні зі смертю перепоручетеля, ні припиненням юридичної особи, від імені якої був зроблений перепоручительний надпис, ні зміною правового статусу перепоручителя (наприклад, оголошення неплатоспроможним). Ордерні чекі повинні містити ім’я свого першого набувача. В країнах СНД ордерні чеки не вживаються.[3] 3) Іменні чеки виписуються на певну особу і містять застереження “не наказу”. Іменні чеки передаються іншим особам тільки шляхом укладання угоди про уступку права вимоги (цесії). Це цивільно-правові угоди. Кошти видаються тільки за вимогою особи, яка вказана в чеку. З точки зору інкасація (отримання коштів) чеки підрозділяються на: 1. Касовий чек, за яким кошти видаються або власнику рахунку або третій особі готівкою. Будь-який касовий чек, на якому буде написано “тільки для перерахування” або “розрахунковий” може бути переробленний у розрахунковий. 2. Розрахунковий чек, на лицевій стороні якого по діагоналі однією або двома рисами зроблено перекреслення (просування) або зроблені спіціальні надписи “розрахунковий”. Банк не сплачує по розрахункових чеках готівку. Оплата проводиться тільки в безготівковому порядку. Перекреслення такого напису не береться до уваги. 3. В багатьох краінах застосовуються види розрахункових чеків, які мають назву кросовані чеки. Кросування робиться двома паралельними лініями на лицьовому боці чеку. Допустиме тільки одне кросування. Кросування може бути загалним, якщо між лініями нема ніяких позначок або є позначка “банк” або спеціальним, якщо між лініями вписано найменування платника. За чеком, що має загальне кросування, можна сплатити кошти платником тільки банку або своєму клієнту. Держатель чека, що має спеціальне кросування може прд’явити його тільки банку, який вказаний між лініями. Банк може приймати кросований чек тільки від свого клієнта або від другого банка. В Україні розрахунки чеками зараз не дуже поширені, особливо порівняно із західними країнами, де чек є основною формою безготівкових розрахунків. Чеки не отримують поширення у вітчизняному господарському обороті внаслідок недостатності котіштів на рахунках клієнтів і обмежаної платоспроможності більшості комеційних банків[4]. 4) Акредитив Найширше розповсюдження у сучасних умовах набула акредитивна форма розрахунків. Акредитив - це специфічна форма безготівкових розрахунків, при яких одна установа банку доручає іншій провести за рахунок спеціально заброньованих для цього грошових коштів оплату товарно-транспортних документів за відвантажені товари чи надані послуги. При розрахунку акредитивом банк-емітент за дорученням свого клієнта (заявника акредитива) зобов”язаний: — виконати платіж третій особі (бенефіціару) за поставлені товари, виконані роботи та надані послуги; — надати повноваження іншому (виконуючому) банку здійснити цей платіж. Ці два види операцій є головними акредитивними операціями. При розрахунках акредитивами в економічні відносини вступають такі суб’єкти: — платник - заявник акредитива, який звертається до банку, що його обслуговує, для відкриття акредитива; — банк-емітент - банк платника,іщо відкриває акредитив своєму клієнтові; — бенефіціар - юридична особа, на користь якої виставлений акредитив (продавець, виконавець робіт або послуг тощо); — виконуючий банк - банк бенефіціара або інший банк, що за дорученням банку - емітента виконує акредитив. Отже, при розрахунках акредитивами платіж виконує банк постачальника за рахунок коштів, спеціально заброньованих для цієї мети в банку платника. Умови та порядок проведення акредитивної операції передбачаються у договорі між бенефіціаром і заявником акредитива. Акредитиви можуть бути депопоновані у банку платника (банку-емітенті) і в банку постачальника (бенефіціара)[8]. Положення про безготівкові розрахунки в народному господарстві України передбачають відкриття покритих і непокритих акредитивів. Покритим(депонованим у банку постачальника або банку платника) вважається акредитив, при відкритті якого банк-емітент перераховує кошти платника або надану йому позичку, в розпорядження виконуючого банка на окремий балансовий рахунок - “акредитиви” на весь строк дії зобов”язання банку-емітента. Непокритий акредитив може відкриватися, при встановленні між банками кореспондентських відносин, у виконуючему банку шляхом надання йом права списувати суму акредитива з рахунку банка-емітента. Ніякого договору гарантії жоден банк не укладає. Відкриття банком-емітентом непокритих гарантованих акредитивів у банку постачальника здійснюється за домовленністю постачальника і покупця відповідно до умов кореспондентських відносин їх банків. Використання таких акредитивів банком постачальника здійснюється у встановленому порядку.[4] Акредитиви ще поділяються на відзивні та безвідзевні . Відзивний - акредитив, який може бути змінений або анульований банком-емітентом без попереднього погодження з бенефіціаром (наприклад, у разі недотриманя умов, передбаченних договором, дострокової відмови банку-емітента від гарантування платежів за акредитивом). Безвідзивний - акредитив, який може бути змінений або анульований тільки за згодою бенефіціара, на користь якого він був відкритий. В іншому (виконуючому) банку за дорученням банку-емітента можуть виконуватися такі акредитиви: — депоновані - списання коштів із спеціального окремого рахунка №720 “Акредитиви”, відкритого у виконуючому банку; — гарантовані - наданням виконуючому банку права списувати кошти з кореспондентського рахунка банку-емітента, відкритого при встановленні кореспондентних відносин між банками. Відносини між банком-емітентом і виконуючим банком регулюються кореспондентськими договорами (угодами), в яких передбачається розмір комісійних за авізуванням та інші витрати, пов’язані з відкриттям і виконанням акредитива, а також відповідальність сторін щодо оплати розрахункових документів згідно з умовами акредитива. Кожний акредитив призначається для розрахунків тільки з одним бенефіцеаром і не може бути переадресований. Для відкриття акредитива підприємство-покупець надає банку-емітенту заяву, де повинен вказати: номер договру, за яким відкривається акредитив; строк дії акредитива (число і місяць закриття акредитиву); найменування постачальника; вид акредитива; умови реалізації акредитива (документи, види товарів тощо); суму акредитива. У разі вікриття акредитива, депонованого у виконуючому банку, банк-емітент перерховує кошти платника на балансовий рахунок №720 у банку бенефіціара та повідомляє його про умови акредитива. Повідомлення банку-емітента про відкриття акредитива та зміни до нього надсилаються до виконуючого банку.[5] Здійснення платежів за акредитивом відбувається таким чином: 1) після відвантаження продукції, виконання робіт або послуг бенефіціар подає необхідні документи, передбаченні умовами акредитива виконуючому банку; 2) виконуючий банк ретельно перевіряє подані бенефіціаром документи на предмет дотримання усіх умов акредитива і надсилає повідомлення банку-емітенту для отримання згоди на виконання акредитива; 3) виплати бенефіціару за акредитивом, депонованиму виконуючому банку; 4) списання коштів з цього рахунка виконуючий банк здійснює на підставі реєстру документів за акредитивом та інших документів, що відповідають умовам акредитива: 5) при використанні акредитива, депанованого у банку-емітенті, цей банк списує кошти та перераховує їх на рахунок бенефіціара; 6) банк бенефіціара у свою чергу після отримання коштів від банку-емітента списує суму за акредитивом з позабалансового рахунка.[6] Банки мають здійснити контроль за строком дії акредитивів. Строк дії акредитива в банку-емітенті встановлюється покупцем у межах 15 днів з дня відкриття, не враховуючи нормативного терміну проходження документів спецзв’язком між банками. Акредитивна форма розрахунків, з одного боку, гарантує вчасність і повноту платежу постачальникові за відвантажені товари чи надані послуги; однак, з другого боку, вона сповільнює обіг (рух) грошових коштів, тому що вимагає депонування покупцем певної грошової суму ще до того, як здійснений сам акт куплі-продажу товарно-матеріальних цінностей. 5)Вексель Вексель-цінний папір, який засвідчує безумовне грошове забов’язання векселедавця (боржника) сплатити після настання строку визначену суму грошей власникові векселя (векселедержателю). Вексель є одночасно розрахунковим документом (засобом платежу) і цінним папером, що може купуватися і продаватися на фондовому ринку. В Україні використання векселів у господарському обороті почалося з 1992 року. вексельний обіг у вітчизняному народному господарстві є знаряддям комерційного кредиту та поліпшення розрахункових відносин між суб’єктами господарської діяльності. важливою є роль векселів для покриття взаємної заборгованості господарських суб’єктів. Однак обсяги вексельного обігу в Україні майже не зростають, а якість самих векселів знижується. Головні особливості векселя полягають у тому, що він є по-перше, абстрактним борговим забов”язанням. Тобто в тексті векселя немає будь-яких пояснень щодо появи грошового боргу; по-друге властива беззастережність, обов’язковість оплати у відповідності з тими положеннями, що містяться у векселі. Це означає, що фізічні та юридичні особи, видавши вексель, беруть на себе безумовне абстрактне зобов’язання сплатити власнику (векселедержателю) вказану в ньому суму у встановлений строк; по-третє, вексель випускається на порівняно короткий строк. Формально він може випускатись у межах одного року, але фактично це робиться переважно на 1-3 місяці; по-четверте, предметом вексельного зобов’язання можуть бути лише гроші, тобто суми коштів у формі національної чи іноземної валюти; по-п’яте, виникнувши на основі кредитної комерційної угоди (контракту, договору), вексель з часом відокремився від неї.[8] Випускаються два вида векселів: простий і переказний. Простий (соло-вексель) - вексель містить просту і нічим не обумовлену обіцянку векселедавця сплатити власникові векселя після вказаного терміну певну суму грошей. Переказний вексель, або трата, містить письмовий наказ векселетримача (трасанта), адресований платникові (трасатові), сплатити третій особі (ремітентові) певну суму грошей у певний термін. Основною від’ємністю простого векселя від переказного є те, що при розрахунках за допомогою простого векселя векселедавець і платник є однією особою. У практиці обігу векселів склалися кілька їх різновидів: · по-перше, вексель авізований (adrice bill) - вексель, поставлений на облік у податквій іспекції або в митній службі; · по-друге, вексель авансовий ( advance bill) - вексель, що застосувався у кредитних відносинах СРСР у 1922-1929рр. Він передбачав взаємне кредитування господарских організацій шляхом авансування майбутніх поставок чи надання послуг; · по-третє, вексель бланковий - вексель, котрий випускається покупцем як чистий формуляр векселя, що в майбутньому буде заповненний продавцем. Тобто в момент укладання угоди про купівлю ще не встановлено остаточну ціну товару і строк його поставки; · по-четверте, вексель безтоварний - вексель, у тексті якого зазначено, що валюта отримана не товаром, а готівкою або будь-якими іншими способами. · по-п’яте, вексель бронзовий (accommodation bill) - вексель, що не має майнового забезпечення. Він переважно видається з метою штучного збільшення боргів особи у випадку її неспроможності відповідати за забов’язаннями. · по-шосте, вексель дружній - вексель, що його акцептує хтось із дружніх мотивів і сподівається, що йому не доведеться відповідати за забов’язаннями данного векселя. Такий акцептант просить надати дружню послугу підприємству, що відчуває фінансові труднощі, щоб воно змогло покрити свої забов’язання акцентованим векселем, а потім уже забезпечити виконання своїх зобов’язань і за даним векселем. Основними суб’єктами економічних відносин при розрахунках векселями є: - векселедавець (трасант, перший набувач векселя); - векселедержатель (ремітент); - платник (трасат). Вексель - це документ, складенний у письмовій формі на папері, який містить строго визначену кількість обов’язкових реквізитів. У цьому зв’язку малоперспективним є розвиток розрахункових операцій з бездокументарними векселями, тобто використання електроної форми векселів. Бездокументарний обіг не може забезпечити, наприклад, такого реквізиту векселя, як підпис того, хто його видає, що позбовляє вексель законої сили. Відсутність підпису векселедавця у векселі робить цей цінний папір беззмістовним. Без підпису немає письмового зобов’язання. В умовах кризи платежів і фінансового незабезпечення міжгосподарських зв’язків вексельний обіг може стати ефективною формою безготівкових розрахунків. 6) Інкасові доручення - (розпорядження) застосовуються при одержані від боржника платежу за виконaвчими або прирівнями до них документами, які подав на інкасо стягувач. Інкасове доручення - це розрахунковий документ, який складають фінансові органи, банки, інші підприємства й організації у тих випадках, коли ім надане право безспірного стягування коштів. У рядку “Призначення платежу” інкасового доручення вказується назва законодавчого акту, яким передбачене право безспірного стягнення коштів (його дата, номер і відповідний пункт), і документ на підставі якого здійснюється стягнення. Інкасове доручення може складатися на бланку платіжної вимоги, в якому замість найменування “платіжна вимога” зазаначається “розпорядження” або “інкасове доручення”. [2] У разі, якщо в інкасовому дорученні не зроблено посилання на акт чинного законодавства, банк повинен повернути його без виконання. Відповідальність за достовірність даних інкасового доручення (розпорядження) накладається на стягувача. Банки виконують ухвали судів, суддів, постанов прокурорів, слідчих прокуратури, внутрішніх справ та служби безпеки України щодо накладання арешту на кошти юридичних та фізичних осіб. Ухвала суду або постанова прокурора, слідчого посилається безпосередньо до банку, в якому видкрито рахунок юридичної або фізичної особи, на кошти якої накладений арешт. 7) Платіжна вимога. Платіжна вимога - розрахунковий документ, за яким кошти списуються з рахунку без згоди його власника. За допомогою платіжної вимоги здійснюється безспірне стягнення та безакцентне списання коштів. Безспірне стягнення коштів з рахунків у банках може бути здійснено: — за виконавчими листами, виданими судами; — за наказами арбітражних судів та іншими виконавчими документами, визнаними законодавством України. Безспірне стягнення коштів здійснюється через банк списанням коштів з рахунка відповідних підприємств (організацій). При цьому до розрахункового документа додається оригінал виконавчого документа або належним чином оформлений дублікат. Платіжна вимога - це наказ одержувача коштів (постачальника) про переведення йому коштів з рахунка платника. Платіжна вимога із супровідним реєстром подається стягувачем (одержувачем) у банк, в якому він обслуговується. У платіжній вимозі має бути зазначене призначення платежу та відповідна стаття законодавчого акта, якою передбачене право безспірного стягнення та безакцептного списання коштів. Розрахунки платіжними вимогами здійснюються за такою схемою: 1) Одержувач коштів виписує і здає в установу банку, що його обслуговує, платіжну вимогу до платника і реєстр вимог; 2) Банк одержувача пересилає платнику вимогу і реєстр банку платника; 3) Банк платника видає платникові платіжну вимогу і повідомляє про платіж; 4) На основі перевіреної платіжної вимоги установа банку списує зазначену суму з рахунка платника; 5) З банку платника надходять документи про перерахування коштів у банк одержувача; 6) Банк одержувача зараховує зазначену суму на рахунок одержувча коштів. 3. Сучасний стан безготівкових розрахунків в Україні Сьогодні економіка України потребує швидких структурних та технологічних перетворень при одночасному вдосконаленні механізму безготівкових розрахунків, так як сучасний її стан характеризується розладом платіжно–розрахункової системи та платіжною кризою. Своєчасна і повна сплата доставленої продукції, виконаних робіт та наданих послуг, інших боргових зобов’язань є однією з головних передумов та ознак ефективності функціонування економіки в цілому і кожного його суб’єкта окремо. Від стану безготівкових розрахунків, своєчасного і повного надходження від платників коштів залежить стан грошового обігу, ціноутворення, кредитні відносини, фінансовий стан підприємств і, як підсумок, соціальний стан населення. В період економічної кризи порушується система безготівкових розрахунків, збільшується попит на готівку та кредит банків[4]. Крім того, лібералізація цін ускладнила формування кредитних процесів банків, негативно вплинула на проведення безготівкових розрахунків. Таким чином, в сучасних умовах, коли спостерігається зниження рівня платоспроможності підприємств, порушення товарного і грошового обігу, неефективність діючого механізму розрахунків між підприємствами, який не стимулює їх до своєчасного виконання платежів, необхідно не тільки технічно здійснювати розрахункові операції, але і вдосконалювати організацію безготівкових розрахунків.У сучасній кризовій економіці України на перший план виходить такий спосіб платежу, як попередня оплата (гроші перераховуються одержувачеві до відвантаження товарів) на відміну від оплати фактично відвантажених товарів і наданих послуг. Використання способу платежу на основі попередньої оплати — це наслідок дисбалансу між товарними і грошовими потоками, монополізму постачальників, нестачі обігових коштів на багатьох підприємствах, зниження платоспроможності. У цих умовах попередня

Інші Інші

infoman

26.01.2013 01:01-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись