Міністерство освіти і науки України
Національний університет “ Львівська політехніка ”
Інститут енергетики і систем керування
Кафедра автоматизації теплових і хімічних процесів
Механізація технологічних процесів
Лабораторна робота №2
“ Керування електроприводом механізмів і машин”
Львів 2006
Мета роботи: ознайомитися з існуючими способами автоматизованого управління електроприводами, а також набути навички читання принципових електричних схем.
Види і режими управління електроприводами.
Автоматизоване управління промисловими електроприводами - одна з найбільш розповсюджених задач в автоматиці. З допомогою електродвигунів приводяться в рух самі різноманітні машини і пристрої. Існує велика кількість типових схем управління електроприводами.
Існує 3-и види управління промисловими електроприводами : місцеве, дистанційне і телемеханічне.
Під місцевим розуміють таке управління електроприводом, коли органи управління (кнопки, ключі, командоапарати) розміщені безпосередньо коло механізму. Воно застосовується в тих випадках, коли даний механізм працює окремо, тобто він технологічно не зв"язаний з іншим обладнанням.
Місцеве управління використовується також при проведенні пуско- налагоджувальних, ремонтних і оглядових робіт.
При місцевому управлінні оператор, знаходячись безпосередньо коло обладнання, має можливість візуально і на слух контролювати його роботу, тобто підтримувати з ним прямий зворотній зв"язок.
Але, звичайно на виробництві оператор керує не одним, а декількома віддаленими від нього механізмами і не має можливості безпосередньо спостерігати за роботою кожного електроприводу або виконавчого механізму. Органи керування при цьому розміщують на спеціальному щиті або пульті, часто в окркмому приміщенні, а зворотній зв'язок здійснюється за допомогою спеціальних пристроїв, контролюючих виконання кожної дії- команди. Таке керування називається дистанційним.
При дистанційному керуванні кожен об'єкт має свою лінію зв'язку з пультом.
Більш досконалим є телемеханічне керування, при якому по одному або декільком каналах зв'язку передаються команди для великого числа керованих об'єктів. При цьому спеціальні пристрої слідкують за тим, щоб кожен об'єкт реагував на команду, що призначена для нього. При телемеханічномук керуванні скорочується кількість каналів (ліній) зв'язку, що особливо важливо при великих відстанях і при керуванні рухомими об'єктами. Однак цього досягається за рахунок ускладнення апаратури для ущільнення каналів зв'язку.
Крім видів розрізняють ще режими керування: ручний, напівавтоматичний і автоматичний, які залежать від степені участі оператора в процесі керування. Напівавтоматичний режим часто автоматизованим, маючи на увазі при цьому, що частина дій по керуванню виконується оператором, а деякі операції (контроль стану, сигналізація, захист, блокування) здійснюються автоматично.
Між видами і режимами керування існує певний взаємозв'язок.
Нижче приводиться опис лабораторної установки, що дозволяє вивчати місцеве-ручне і автоматичне керування трьохфазним асинхронним елекродвигуном, який є найбільш поширеним електроприводом.
Опис лабораторної установки.
Установка складається із 3-х фазного асинхронного електродвигуна М1 (мал.1), який механічно зв'язаний з регулюючим пристроєм, реверсивних магнітних пускачів КМ1 і КМ2, кнопок керування SB1, SB2, SB3, командного апарату КЄП-12У, однофазних автоматичних вимикачів GF1, GF2, GF3; перемикача режиму роботи SA, також сигнальних ламп HL1 та HL2.
Завдання схеми: пуск і керування двигуна в прямому і зворотньому напрямі в ручному режимі керування, а також запуск двигуна на заданий прміжок часу в прямому напрямі в автоматичному режимі.
Схема включається в роботу з допомогою автоматичного вимикача QF1, який подає трьохфазний струм на силові контакти магнітних пускачів КМ1-1... КМ1-3 і КМ2-1...КМ2-3 і на контакти автоматичних вимикачів кіл ручного і автоматичного керування QF2, QF3.
Для вибору режиму роботи служить перемикач SA, який подає напругу або на контакти командного приладу КЄП-12У, або на кнопки ручного керування SB1, SB2, SB3.
Для включення двигуна в ручному режимі необхідно натиснути одну із кнопок: SB1 (вперед) або SB2 (назад). При цьому струм почне протікати через обмотку одного із магнітних пускачів КМ1 або КМ2. В результаті притягується якір і замикаються контакти магнітних пускачів. Через силові контакти КМ1-1, КМ1-2, КМ1-3 при прямому ході або через контакти КМ2-1, КМ2-2, КМ2-3 при зворотньому ході, напруга подається на статорну обмотку двигуна М1. Двигун включається в роботу. Напрям обертання ротора залежить від порядку включення фаз.
Одночасно з силовими контактами КМ1-1...КМ1-3 і КМ2-1...КМ2-3 замикаються блок-контакти КМ1-4, КМ1-5 і КМ2-4, КМ2-5. Контактами КМ1-4, КМ2-4 шунтуються пускові кнопки, а контакти КМ1-5, КМ2-5 застерігають одночасне включення обох магнітних пускачів.
Зупинка двигуна М1 проводиться з допомогою кнопки SB3, розриваючої коло живлення обмотки пускача.
В автоматичному режимі запуск двигуна М1 за заданий проміжок часу здійснюється з допомогою командного приладу КЕП-12У. Для включення приладу нажимають пускову кнопку SB4, яка подає напругу на електромагніт КМ3, який включає з допомогою контактів КМ3-1 електропривід М2 приладу. Електропривід М2 через редуктор приводить в рух розпридільчий валик з групою кулачків, які через задані проміжки часу замикають контакт управління КА. Цей контакт виконує ті ж функції, що й кнопка SB1 в ручному режимі, тобто включає магнітний пускач КМ1.
Виконавши програму управління, командоапарат автоматично вимикається, після чого він готовий до повторної роботи.
Сигнальні лампи HL2, HL4 і HL3, HL5 сигналізують про включення схеми в один з режимів роботи: автоматичний або ручний, а лампи HL6, HL7 і HL8 показують робочий стан двигуна: "вперед", "виключено", "назад".
Клеми на щиті установки призначені для монтажу (складання) студентами під час лабораторного заняття тієї частини схеми управління, яка показана на рис.1 червоними лініями.
На рис.2 показаний загальний вигляд щита установки з позначенням елементів електричної схеми.
Порядок виконання роботи
1. Вивчити принцип дії установки, користуючись електричною принциповою схемою (рис.1) і її описом в даній інструкції. Познайомитися з розміщенням приладів керування, контролю та сигналізації на панелі щита установки (рис.2).
2. Ввімкнути установку з допомогою вимикача QF1. При цьому повинна засвітитися лампа HL1, яка освітлює вузол виконавчого механізму з електродвигуном М1.
3. Встановити перемикач роботи SA в положення "ручне". При цьому повинна загорітися сигнальна лампа HL4.
4. Ввімкнути схему ручного керування вимикачем QF2. При цьому повинна засвітитися сигнальне табло HL2 "ручне керування".
5. Перевіврити схему ручного керування, для чого натиснути кнопку SB1. При цьому повинен запрацювати двигун М1 і засвітитися сигнальна лампа HL6 . Після 8-10 сек. роботи двигуна, ввімкнути його з допомогою кнопки SB3. Потім з допомогою кнопок SB2 та SB3 првірити роботу двигуна в режимі реверсування.
6. Перевірити схему автоматичного керування, для чого перемикач режиму роботи поставити в положення "Автоматичне". При цьому повинна засвітитися сигнальна лампа HL5.
7. Ввімкнути схему автоматичного керування вимикачем QF3. При цьому повинна засвітитися сигнальна лампа HL3
8. Випробувати схему автоматичного керування, для чого натиснути кнопку SB4. При цьому повинен запрацювати двигун М2 командного апарату КЄП-12У, який з допомогою спеціальних контактів ввімкне в роботу на заданий проміжок часу двигун М. Вимикання автоматичне.
9. Повторити пункт 9 два-три рази, фіксуючи при цьому з допомогою секундоміру час включення і виключень командног апарату і двигуна М1.
10. Встановити пермикач SA, в положення вимкнено, вимкнути установку і схему керування з допомогою вимикачів QF1,QF2, QF3.
11. На основі даних вимірювань побудувати циклограму керування двигуном в режимі автоматичного керування.