Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
Самостійна робота
З дисципліни « Економіка підприємства»
Рівне 2011
План
Тема 1. Поточні витрати виробництва та їх зниження…………………………………………….…3
Напрямки економії витрат підприємства…………………………………………………………….…..3
Розподіл непрямих витрат при калькулюванні у багато продуктовому виробництві……………………..4
Калькулювання «стандарт-кост» та «директ-кост»………………………………………………………6
Тема 2. Основи ціноутворення………………………………………………………………………..…9
Цінова політика підприємства. Стратегії ціноутворення на підприємстві………………………….…….9
Тема 3. Результати господарської діяльності підприємства та їх оцінка…………………….…..11
Фактори зростання прибутковості діяльності підприємства………………………………………….…11
Особливості складання фінансового плану підприємства (організації)………………………………….12
Фінансова звітність підприємства: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух грошових коштів………………………………………………………………………………..14
Тема 4. Господарська (комерційна) діяльність підприємства, її сутність ……………………….20
Ринкові принципи підприємницької діяльності підприємства…………………………………………..20
Комерційний розрахунок як економічна категорія та метод ведення господарства…………………..…21
Тема 5. Економіка інфраструктури підприємства………………………………………………..…22
Виробнича інфраструктура підприємства, сутність та необхідність її функціонування………………….22
Сутність та об’єктивна необхідність диверсифікації виробництва…………………………………...…22
Тема 6. Інвестиції…………………………………………………………………………………………25
Основні принципи обґрунтування вибору джерел формування інвестиційних ресурсів…………...……25
Основні фактори, що визначають інвестиційні якості фінансових інструментів…………………….….27
Тема 7. Економіка технічного переоснащення підприємства……………………………….…….30
Вплив інноваційних процесів на діяльність підприємства………………………………………...……30
НТП і ринок: напрями взаємодії………………………………………………………………………..31
Основні об’єкти організаційного прогресу…………………………………………………………..…33
Тема 8. Інтегральна ефективність діяльності підприємства………………………………………35.
Методика вартісної оцінки результатів використання нових засобів і предметів праці…………………35
Особливості оцінки ефективності організаційних нововведень…………………………………….…..36
Основні моделі управління інноваційно-інвестиційним портфелем підприємства………………………36
Тема 9. Трансформація і реструктуризація підприємств та об’єднань………………………...…38
Методичні підходи щодо оцінювання ефективності трансформації підприємства…………………..…..38
Розробка програми санаційних заходів………………………………………………………………….39
Правове забезпечення банкрутства та ліквідації підприємства………………………………………….41
Тема 10. Економічна безпека та антикризова діяльність……………………………………….…44
Принципи конструювання показників економічної безпеки підприємства………………………….…44
Методи моніторингу економічної безпеки підприємства………………………………………………45
Ключові завдання організації. Функції та об’єкти управління безпекою………………………………47
Тема 1. Поточні витрати виробництва та їх зниження
Напрямки економії витрат підприємства
Можливості зниження витрат виробництва виділяються й аналізуються по двох напрямках: по джерелах і по чинниках.
Джерела — це витрати за рахунок економії яких можуть бути знижені витрати виробництва. Чинники — це техніко-економічні умови, під впливом яких змінюються витрати.
Основними джерелами зниження витрат виробництва і реалізації продукції:
зниження витрат сировини, матеріалів, палива і енергії на одиницю продукції;
зменшення розміру амортизаційних відрахувань, що припадають на одиницю продукції ;
зниження витрат заробітної плати на одиницю продукції ;
скорочення адміністративно-управлінських витрат ;
ліквідація непродуктивних витрат і втрат.
На економію ресурсів дуже впливає число техніко-економічних чинників. Найбільший вплив мають такі групи внутрішньовиробничих чинників:
підвищення технічного рівня виробництва ;
удосконалювання організації виробництва і праці ;
зміна обсягу виробництва.
Підвищення технічного рівня виробництва, удосконалювання організації виробництва і праці призводить до зниження витрат сировини, матеріалів і заробітної плати.
Зменшення витрат сировини і матеріалів досягається за рахунок зниження норм їхнього використання, скорочення відходів і втрат у процесі виробництва і збереження, повторне використання матеріалів, впровадження безвідходних технологій. На розмір витрат істотний вплив має зміна цін на сировину і матеріали. При їхньому збільшенні витрати зростають, а при зниженні - зменшуються.
Зниження витрат підприємства забезпечується за рахунок зменшення витрат живої праці на одиницю продукції і темпів зростання його продуктивності стосовно темпів зростання середньої заробітної плати.
Значне зниження витрат виробництва досягається в результаті застосування прогресивних методів організації виробництва. Прикладом служить розроблена в Японії, яка отримала широке застосування в усьому світі, система організації виробництва “just in time“. Вона знижує витрати виробництва за рахунок бездефектного виготовлення продукції. Сутність її полягає в тому, що комплектуючі вироби, деталі поставляються споживачу у визначене місце, у потрібний час, у необхідній кількості. Якщо попадаються браковані деталі, виробничий процес зупиняється , тому що запасів на робочому місці немає.
Система “just in time “ сприяє зниженню витрат на двох напрямках: знижуються витрати на складування і збереження напівфабрикатів і в споживача , і у виробника. Останній крім того знижує витрати на реалізацію.
У рамках системи “just in time“ розроблені і використовуються підсистеми, гуртки якості і т.д., що забезпечують економію витрат під час руху комплектуючих деталей по цеху в результаті підвищення відповідальності за якість продукції в робітників і спеціалістів, полегшення керування виробничим процесом.
Велику увагу економісти приділяють таким резервам зниження витрат, як зміна класифікації, вирахування і калькулювання витрат. Наприклад, розмежування витрат на виробництво продукції вищої якості і на виробництво нестандартної продукції; застосування єдиної системи калькулювання витрат на всіх стадіях життєвого циклу виробів; посилення ролі калькулювання; більш чітке виділення витрат на управління, підготовку виробництва, реалізацію досягнень науково-технічного прогресу, у тому числі підвищення якості продукції і т.д.
Розподіл непрямих витрат при калькулюванні у багато продуктовому виробництві
Вибір калькуляційних статей витрат і методів їх обчислення на одиницю продукції залежить від конкретних умов виробництва і передусім від широти номенклатури продукції і специфіки технологічних процесів.
Багатопродуктове виробництво - коли одночасно або в одному розрахунковому періоді виготовляються різні вироби. У такому разі собівартість окремих виробів обчислюється за калькуляційними статтями, які охоплюють прямі та непрямі витрати.
Під час калькулювання витрати групують за калькуляційними статтями, номенклатура яких залежить від особливостей виробництва. Установлюючи статті витрат, необхідно дотримуватись таких вимог:
максимальну частку витрат, які включаються в собівартість,треба обчислювати прямо на окремі вироби;
статті непрямих витрат необхідно формувати так, щоб їх можна було цілком обґрунтовано розподілити між виробами.
Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств різних галузей виглядатиме так:
сировина та матеріали;
енергія технологічна;
основна заробітна плата виробників;
додаткова заробітна плата виробників;
відрахування на соціальні потреби виробників;
утримання та експлуатація машин і устаткування;
загально виробничі витрати;
загальногосподарські витрати;
підготовка та освоєння виробництва;
позавиробничі витрати (витрати на маркетинг).
Стаття «Сировина й матеріали» містить витрати на сировину, основні, допоміжні матеріали, закуплені вироби та напівфабрикати, тобто витрати, які можна безпосередньо обчислити на одиницю продукції на підставі витратних норм і цін.
Стаття «Енергія технологічна» включає витрати на енергію (паливо, електроенергію, пару, газ та ін.), яка безпосередньо використовується в технологічному процесі для зміни стану або форми предметів праці (плавлення, нагрівання, зварювання, сушіння і т. п.). Обчислюється за нормами витрат і тарифами на енергію.
Стаття «Основна заробітна плата виробників» містить витрати на оплату праці робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням основної продукції. Обчислюється згідно з нормами витрат часу на виконання технологічних операцій і тарифними ставками або відрядними розцінками на операції, деталі, вузли.
Додаткова зарплата (оплата відпусток, часу виконання державних обов'язків, доплати за виконання додаткових функцій та ін.) обчислюється у відсотках від основної, а відрахування на соціальні потреби у відсотках від суми основної та додаткової зарплати.
Стаття «Утримання та експлуатація машин і устаткування» є комплексною та охоплює такі витрати, як амортизаційні відрахування стосовно машин та устаткування, котрі належать до основних фондів, витрати на електроенергію, стиснуте повітря, пальне для приведення їх у дію, технологічний інструмент, ремонт, оплату праці з відповідними відрахуваннями на соціальні потреби робітників, які обслуговують машини (наладчики, електрики, слюсарі та ін.). На ці витрати складається кошторис для кожного цеху (виробництва) на рік (квартал). На одиницю кожного різновиду продукції витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування обчислюються методом розподілу.
Найбільш поширеним на наших підприємствах є розподіл цих витрат пропорційно основній зарплаті виробничників, тобто
См = Сзо х Рм/100 (1)
де См — витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування на одиницю продукції, грн.;
Сзо— основна заробітна плата виробників на одиницю продукції, грн.;
Рм — відношення витрат на утримання та експлуатацію машин і устаткування до основної зарплати виробників (по цеху, виробництву), %.
Статті «Загальновиробничі витрати», «Загальногосподарські витрати» близькі за змістом і різняться тільки за рівнем узагальнення витрат. Загальновиробничі — це витрати на управління, виробниче й господарське обслуговування в межах цеху (виробництва). Загальногосподарські витрати є такими самими, тільки на рівні підприємства як єдиної системи. Додатково в них включають витрати на набір і підготовку кадрів, відрядження, обов'язкові платежі (страхування майна, платежі за забруднення довкілля тощо), виплату відсотків за кредити і т. п. На невеликих підприємствах з без цеховою структурою ці дві статті об'єднуються в одну.
Стаття «Підготовка та освоєння виробництва» може містити три різновиди витрат на:
освоєння нових підприємств, виробництв, цехів, агрегатів (пускові витрати);
підготовку та освоєння нової продукції; підготовчі роботи в добувній промисловості. Ці витрати списуються на продукцію рівними частками за встановлений період їхнього відшкодування.
витрати на підготовку та освоєння нової продукції в серійному і масовому виробництві згідно з прийнятим порядком фінансуються із прибутку або з позабюджетних фондів фінансування науки і техніки.
Стаття «Позавиробничі витрати» містить витрати на вивчення ринку, на рекламу та продаж продукції..
Калькулювання «стандарт-кост» та «директ-кост»
"Стандарт-кост" відноситься до одного з найбільш поширених за кордоном методів управлінського обліку, методів управління виробничими затратами.
Основою системи "стандарт-кост" є, безперечно, підрахунок майбутніх (очікуваних) витрат.
Очікувані витрати визначають на основі стандартів (норм і нормативів), розрахованих всередині фірм. Ці стандарти є основою функціонування системи і розкривають її зміст.
Основною метою системи "стандарт-кост" є визначення неефективної роботи підприємства шляхом порівняння фактичних витрат з нормативними.
Перевага системи "стандарт-кост" перед іншими методами обліку витрат на виробництво полягає в наступному:
На підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво і реалізацію виробів, обчислити собівартість одиниці виробу для визначення цін, а також скласти звіт про доходи.
Менш складна техніка ведення обліку виробничих витрат і калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості друкуються заздалегідь із зазначенням нормативне кількості виробничих витрат.
Система "стандарт-кост" корисна при прийнятті рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо по змінних і постійних елементах витрат, а також при правильному встановленні ціни на матеріали та норми витрат робочої сили
Одна з основних переваг системи "стандарт-кост" полягає в тому, що при правильній її постановці потрібен менший бухгалтерський штат, ніж при обліку минулих витрат.
Ця система використовується для прийняття рішень, особливо якщо стандарти розроблені окремо за змінними елементами затрат, а також при правильно встановлених цінах на матеріали і нормах затрат на робочу силу. Система "стандарт-кост" може вплинути на підвищення дохідності підприємства за такими трьома напрямками:
виявлення перевитрат (несприятливих відхилень), які знижують прибуток підприємства;
надання менеджерам точних даних про собівартість виробництва, на підставі яких відділ збуту може планувати обсяги продажу і встановлювати оптимальні ціни;
мінімізація облікової роботи, яка пов'язана з калькулюванням.
Система "стандарт-кост" має і недоліки. Наприклад, важко скласти стандарти згідно з технологічною картою виробництва. Зміна цін, викликана конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів, інфляцією, ускладнює обчислення незавершеного виробництва і вартості залишків готових виробів на складі. Суттєвим недоліком при цьому є існуючі труднощі у визначенні на практиці ступеня напруженості стандартів та норм. В сучасний період відсутні науково обґрунтовані норми, а складання стандартів на основі даних минулих затрат в умовах інфляції викликає значні труднощі.
Поряд із системою "стандарт-кост" не менш важливе значення в управлінському обліку посідає і система "директ-кост" ("директ-костинг").
Характерною ознакою даної системи є поділ усіх витрат на дві основні групи: змінні, тобто ті, які залежать від обсягу виробництва і зростають у зв'язку із збільшенням випуску продукції, і постійні (умовно-постійні), які не залежать від обсягу виробництва і практично завжди залишаються на одному і тому ж рівні.
"Директ-кост"— це система калькулювання собівартості продукції тільки на основі прямих (змінних) виробничих витрат.
Використання обмеженої собівартості має ряд переваг у процесі управління виробничими затратами:
сама ідея розмежування витрат на постійні і змінні (а також напівзмінні) дуже важлива і необхідна при плануванні, нормуванні і аналізі витрат виробництва;
поділ затратна змінні і постійні має важливе значення і для контролю за рівнем рентабельності продукції, що випускається, незважаючи на труднощі чіткого поділу їх на постійні і змінні,
"директ-кост" дозволяє більш точно встановити зв'язки і пропорції між затратами і обсягами виробництва;
змінні затрати легше зв'язати з окремими місцями їх виникнення, що полегшує контроль за ними;
в умовах застосування "директ-косту" краще простежується сукупність кожного продукту, що виробляється;
більша увага надається і постійним затратам, які суттю впливають на кінцеві фінансові результати, оскільки ці затрати списуються безпосередньо у зменшення валового прибутку;
є можливість більш чітко визначати результати внутрішнього госпрозрахунку і давати оцінку діяльності керівників структурних підрозділів, визначати рівень ефективності їх роботи, раціональності використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів;
можливість швидкого вияву валового прибутку, що приносить кожен вид продукції, і який служить джерелом покриття адміністративно-управлінських і збутових 'витрат та переорієнтації виробництва у разі потреби на випуск більш (або найбільш) рентабельної продукції;
в умовах хронічного недовантаження, а також різких коливань в частині завантаження виробничих потужностей, яке характерне для сучасної економіки України використання "директ-косту" сприяє вияву того рівня завантаження виробничих потужностей, який би забезпечив беззбиткове виготовлення продукції.
Важливою перевагою методу "директ-костинг" є оперативність отримання даних, що характеризують невеликий період господарської діяльності. Використання методу "директ-костинг" більш доцільне в умовах депресії та інфляції, ніж в умовах підйому економіки.
Проте, система "директ-костинг" має і певні недоліки:
основні труднощі, полягають у виділенні постійних витрат. Значна частина напівзмінних витрат може розподілятися по-різному залежно від методу, який використовується, а це, у свою чергу, буде позначатися на результатах;
для потреб довгострокового планування та інших потреб управління необхідно паралельно розподіляти постійні накладні витрати в позасистемному порядку;
при переході від системи повного розподілу витрат до системи "директ-костинг" виникають серйозні проблеми у визначенні суми прибуткового податку;
аналогічні труднощі виникають і в питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.
Тема 2. Основи ціноутворення
Цінова політика підприємства. Стратегії ціноутворення на підприємстві.
Цінова політика - це діяльність підприємства, що спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін. Як правило, вирізняють три основні завдання ціноутворення:
збільшення продажу;
отримання найбільшого прибутку;
збереження існуючого становища.
Складовою частиною політики цін є розроблення цінової стратегії підприємства. Стратегія ціноутворення — це основні напрями, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики. Проблема визначення ціни має особливе значення, коли розпочинається випуск принципово нової продукції, коли обставини вимушують змінювати ціни внаслідок надходження на ринок дешевших товарів і т. д. Фахівці вважають, що встановлення ціни це не разовий акт, а процес, який триває протягом усього ринкового життя товару. Тому підприємство з метою прийняття правильного рішення щодо встановлення ціни на свою продукцію, має розробляти стратегію ціноутворення.
Існує багато цінових стратегій, які можна об’єднати в три групи:
стратегія низьких цін;
стратегія високих цін;
стратегія нейтральних(середніх) цін.
Типовими видами першої групи є стратегія виживання та стратегія цінового прориву. Стратегія виживання стає основною метою для підприємства, коли ринок його товару перенасичений і на ньому панують сильніші конкуренти за обсягами виробництва, витратами та якістю продукції
Стратегію цінового прориву вибирає підприємство, коли в нього з’явилися можливості до значного зменшення витрат і підвищення якості продукції.
Ефективність стратегії низьких цін залежить від трьох чинників. По-перше, від еластичності попиту. Чим вище його еластичність, тим у більшій мірі негативний ефект від зниження ціни буде компенсуватися позитивним впливом ефекту масштабу.
По-друге, від структури витрат на виробництво та реалізацію продукції. Стратегія низьких цін найдоцільніша за умов, коли в ціні товару частка змінних витрат незначна, а її основу складає маржинальних дохід. Завдяки значній величині питомого маржинального доходу, для компенсації втрат доходу від зменшення ціни потрібен відносно незначний приріст обсягу продажу:
/ (2)
По-третє, ефективність стратегії низьких цін залежить від рівня конкуренції.
Найпоширенішими видами стратегії високих цін є стратегія «знімання вершків» та стратегія лідерства за якістю товару.
Сутність стратегії «знімання вершків» полягає в тому, що спочатку на продукцію встановлюється максимально можлива ціна, за якою вона продається на певному сегменті ринку. Після того, як збут за даною ціною почне скорочуватись, підприємство поступово зменшує ціну з метою приваблення нових клієнтів. Це дає змогу в кожному сегменті ринку отримати максимальну величину прибутку.
Ефективність стратегії високих цін залежить від трьох чинників: еластичності попиту, структури витрат та рівня конкуренції.
До третьої групи цінових стратегій належить стратегія нейтрального ціноутворення, за якої ціни встановлюються на середньому рівні, що склався на ринку. У цьому випадку значення ціни як інструменту цінової політики підприємства не має великого значення. Вибір такої стратегії зумовлюється тим, що підприємство не має можливостей установити на продукцію високу ціну, тому що вона не вирізняється високими споживчими властивостями або на ринку відсутні покупці, які б змогли заплатити за товар найвищу ціну.
Цінова стратегія підприємства не може бути сталою. Підприємство має контролювати ринкову ситуацію, оцінювати міцність своїх позицій і при необхідності вносити зміни в стратегію формування цін.
Тема 3. Результати господарської діяльності підприємства та їх оцінка
Фактори зростання прибутковості діяльності підприємства
Прибуток - це частина заново створеної вартості, виробленої і реалізованої та готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість пройде відповідну стадію обороту і набере грошової форми.
Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма реалізації вартості в основному додаткового продукту. Однак прибуток включає і частину вартості необхідного продукту. Прибуток підприємств сфери матеріального виробництва - це частина національного доходу, що в результаті його первинного розподілу набирає форми чистого доходу підприємств.
На формування прибутку, як фінансового показника роботи підприємства, впливає встановлений державою порядок формування витрат на виробництво продукції (робіт, послуг); обчислення й калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг); визначення позареалізаційних прибутків і витрат; визначення балансового (валового) прибутку.
Прибугок синтезує в собі всі найважливіші сторони роботи підприємства.
Щоб прибуток підприємства зростав, воно повинне:
нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг робіт, послуг;
розширювати, орієнтуючись на ринок, асортимент і якість продукції;
впроваджувати заходи щодо підвищення продуктивності праці своїх працівників;
зменшувати витрати на виробництво (реалізацію) цродукції (тобто її собівартість);
з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його розпорядженні, у тому числі фінансові ресурси;
зі знанням справи вести цінову політику, бо на ринку діють переважно вільні (договірні) ціни;
грамотно будувати договірні відносини з постачальниками і покупцями;
вміти найбільш доцільно розміщати (вкладати) одержаний раніше прибуток з точки зору досягнення оптимального ефекту.
Не важко помітити, що останні три з названих вище напрямків значною мірою залежать від сумлінності і кваліфікації економістів, які причетні до фінансової роботи підприємства. Так, на стадії укладання угод з покупцями дуже важливо домовитися про оптимальні ціни на товари і послуги, строки перегляду цін у зв'язку з інфляційними процесами в економіці. У договорі повинні бути чітко визначені застереження щодо порядку обчислення розмірів втрат (збитків), які є наслідком порушень зафіксованих у ньому зобов'язань сторін, а також щодо порядку відшкодування цих втрат.
Особливості складання фінансового плану підприємства (організації)
Фінансовий план є складовою бізнес-плану підприємства і має вигляд таблиці, в якій відображаються розрахунок обсягу фінансових результатів, а також обсяги надходжень і напрямки використання фінансових ресурсів підприємства в запланованому році.
Призначення фінансового плану полягає у визначенні обсягу фінансових результатів, а також сукупної потреби підприємства у певних розмірах фінансових ресурсів, необхідних для фінансування передбачених обсягів розширення виробництва, виконання фінансово-кредитних зобов'язань, розв'язання соціальних завдань і матеріального стимулювання працівників підприємства.
Необхідність фінансового плану полягає в тому, щоб дати можливість керівництву підприємства дістати уявлення про те, який обсяг фінансових результатів підприємство планує отримати у плановому році, які фінансові ресурси, у яких обсягах і звідки надходять, на які цілі вони витрачаються, виявити резерви збільшення власних фінансових ресурсів, здійснювати режим економії та контроль за цільовим використанням коштів.
Фінансовий план державного підприємства складається з двох частин:
Формування чистого прибутку.
Джерела формування і надходження коштів та напрямки їх використання.
У першій частині фінансового плану передбачається розрахунок фінансових результатів від усіх видів діяльності підприємства, а також чистого прибутку і його розподіл.
Друга частина фінансового плану містить сім розділів:
Джерела формування і надходження коштів.
Приріст активів підприємства.
Повернення залучених коштів.
Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів.
Покриття збитків минулих періодів.
Елементи операційних витрат.
Розрахунок податку на додану вартість.
Розглянемо зміст розділів другої частини фінансового плану. У розділі "Джерела формування і надходження коштів" відображаються:
чистий прибуток;
нерозподілений прибуток минулих років;
амортизаційні відрахування;
довгострокові і короткострокові кредити банків;
інші довгострокові фінансові зобов'язання;
інші довгострокові зобов'язання;
короткострокові кредити банків;
суми авансів, отриманих від поставок продукції, виконання робіт і надання послуг;
товари, роботи, послуги, отримані на умовах відстрочки платежу;
цільове фінансування і цільові надходження у вигляді:
інші джерела.
У розділі "Приріст активів підприємства" відображаються:
обсяг капітальних інвестицій разом та за їх окремими видами:
а) капітальне будівництво;
б) придбання основних засобів;
в) придбання необоротних і нематеріальних активів;
г) модернізація і реконструкція основних засобів;
приріст оборотних активів;
довгострокові і поточні фінансові інвестиції та ін.
У розділі "Повернення залучених коштів" передбачається погашення довгострокових і короткострокових кредитів банків, довгострокових фінансових та інших зобов'язань, повернення інших боргів.
У розділі "Витрати, пов'язані з внесенням обов'язкових платежів до бюджету і державних цільових фондів" зазначаються:
суми сплати поточних податків і обов'язкових платежів до бюджету разом та за їх видами — податку на прибуток, інших податків, внесків на державне пенсійне і соціальне страхування;
інші обов'язкові платежі.
У п'ятому розділі показуються суми, що спрямовуються підприємством на покриття збитків минулих років.
У шостому розділі "Елементи операційних витрат" відображається вартість матеріальних витрат разом, у тому числі за джерелами придбання: за прямими договорами; на біржах; на інших умовах.
У сьомому розділі фінансового плану "Розрахунок податку на додану вартість" відображаються суми податкового зобов'язання з ПДВ, операцій, з яких стягується ПДВ, отриманих пільг, податкового кредиту і чиста сума податкового зобов'язання на поточний період.
Річний фінансовий план складається з поквартальним розбиттям за його показниками. В основу складання фінансового плану покладено балансовий метод, тобто узгодження витрат з джерелами їх фінансування.
Складаючи фінансовий план, слід ураховувати, що сума витрат і відрахувань має відповідати сумі доходів і надходжень коштів. Однак враховуючи, що одним видом джерел (прибутком) можуть покриватися кілька видів витрат, перед складанням фінансового плану необхідно взаємоузгоджувати (збалансовувати) ці витрати з джерелами їх покриття.
Підприємства щоквартально мають аналізувати виконання фінансового плану. За результатами аналізу повинен складатися звіт про виконання його показників. Складений звіт подається вищому органу у строки, встановлені для здачі фінансової звітності.
Форма річного фінансового плану, порядок складання та затвердження для підприємств інших форм власності встановлюється їх власниками.
Фінансова звітність підприємства: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про власний капітал, звіт про рух грошових коштів
Фінансова звітність є основним джерелом інформації при проведенні аналізу фінансово-господарської діяльності підприємства. У фінансових звітах відображуються як фінансовий стан підприємства, так і результати його фінансово-господарської діяльності.
Фінансові звіти відображають поточний фінансовий стан і фінансово-господарську діяльність підприємства або результати його минулої діяльності та фінансовий стан протягом попередніх періодів. Однак за їх допомогою можна не тільки зробити висновки про діяльність підприємства в минулому, а и оцінити перспективи розвитку та розробити заходи, спрямовані на підвищення ефективності його діяльності в майбутньому.
Фінансова звітність підприємства включає: Баланс (форма № 1), Звіт про фінансові результати або Звіт про прибутки та збитки (форма № 2), Звіт про рух грошових коштів (форма № 3) та Звіт про власний капітал (форма № 4). (Для суб'єктів малого підприємництва — Баланс та Звіт про фінансові результати.)
Звітним періодом для складання фінансової звітності є календарний рік. Проміжну звітність складають щоквартальну наростаючим підсумком з початку звітного року в складі Балансу та Звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року). У разі ліквідації підприємства складають ліквідаційний баланс, який у випадках, передбачених законодавством, публікується в пресі протягом 45 днів.
Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції складають також консолідовану фінансову звітність, яка містить інформацію про діяльність усіх структурних підрозділів. Об'єднання підприємств крім власної звітності складають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу.
Відповідно до українського законодавства підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фінансову звітність органам, яким вони підпорядковані, трудовим колективам на їх вимогу, власникам згідно з установчими документами.
Баланс (форма № 1) відображає стан засобів підприємства в грошовому вираженні на певну дату у двох розрізах — за складом (актив) та за джерелами формування (пасив).
Метою складання Балансу є надання користувачам достовірної інформації про фінансовий стан підприємства на звітну дату.
Актив Балансу складається з трьох розділів: необоротні активи, оборотні активи та витрати майбутніх періодів (с. 132).
У статті "Довгострокові фінансові інвестицій відображуються фінансові інвестиції на період більш як один рік, а також усі інвестиції, які не можуть бути вільно реалізовані в будь-який момент, зокрема фінансові інвестиції, які обліковуються за методом участі в капіталі.
У статті "Відстрочені податкові активи" відображається сума податку на прибуток, що підлягає відшкодуванню в наступних періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.
Розділ "Оборотні активи" включає грошові кошти та їх еквіваленти, а також інші активи, призначені для реалізації або споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати Баланс.
У статті "Виробничі запаси" показують вартість запасів сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, покупних напівфабрикатів і комплектуючих виробів, запасних частин, тари, будівельних матеріалів та інших матеріалів, призначених для споживання в ході одного операційного циклу.
У статті "Готова продукція" відображують запаси виробів на складі, обробка яких закінчена та які пройшли випробування, приймання, укомплектовані згідно з умовами договорів із замовниками й відповідають технічним умовам і стандартам. Продукція, яка не відповідає наведеним вимогам, і роботи, які не прийняті замовниками, показуються у складі незавершеного виробництва.
У статті "Товари" показують вартість товарів, які придбані підприємствами для наступного продажу.
Стаття "Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги" слугує для відображення заборгованості покупців або замовників за надані їм товари, роботи або послуги (крім заборгованості, яка забезпечена векселем), її включають у підсумок Балансу за чистою реалізаційною вартістю, яку визначають вирахуванням з дебіторської заборгованості резерву сумнівних боргів.
У статті "Дебіторська заборгованість з нарахованих доходів" показують суму нарахованих дивідендів, процентів, роялті тощо, що підлягають надходженню.
За статтею "Грошові кошти та їх еквіваленти" відображають кошти в касі, на поточних та інших рахунках у банках, які можуть бути використані для поточних операцій, а також еквіваленти грошових коштів — короткострокові високоліквідні фінансові інвестиції, які вільно конвертуються у певні суми грошових коштів і характеризуються незначним ризиком зміни вартості.
У складі витрат майбутніх періодів відображають витрати, які здійснені протягом поточного або попередніх звітних періодів, але належать до наступних звітних періодів.
Пасив Балансу складається з п'яти розділів: власний капітал, забезпечення наступних витрат і платежів, довгострокові зобов'язання, поточні зобов'язання та доходи майбутніх періодів.
У статті Відстрочені податкові зобов'язання" показують суму податку на прибуток, що підлягає сплаті в майбутніх періодах внаслідок тимчасової різниці між обліковою та податковою базами оцінки.
У статті "Інші довгострокові зобов'язання" наводиться сума довгострокової заборгованості (крім кредитів банків), на яку нараховують проценти.
До поточних зобов'язань відносять зобов'язання, які будуть погашені протягом операційного циклу підприємства або мають бути погашені протягом дванадцяти місяців починаючи з дати Балансу.
За статтею "Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями" відображають суму довгострокових зобов'язань, яка підлягає погашенню протягом дванадцяти місяців з дати Балансу.
У статті "Поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом" показують заборгованість підприємства за усіма видами платежів до бюджету, включаючи податки з працівників підприємства.
За статтею "Поточні зобов'язання за розрахунками з учасниками" відображають заборгованість підприємства його учасникам (засновникам), пов'язану з розподілом прибутку (дивіденди тощо) і формуванням статутного капіталу.
Звіт про фінансові результати
Звіт про фінансові результати (форма № 2) відображає результати фінансово-господарської діяльності підприємства за визначений період (квартал або рік). Звіт розкриває структуру доходів та витрат підприємства за звітний період, визначає загальну суму операційного прибутку, доходи (витрати) за іншими видами діяльності, а також величину чистого прибутку (збитку), отриманого підприємством протягом звітного періоду (с. 136). Як правило, у Звіті знаходять відображення також основні елементи операційних витрат та показники прибутковості акцій, якщо підприємство створено у формі акціонерного товариства.
Звіт про рух грошових коштів
Звіт про рух грошових коштів відображує рух грошових коштів на підприємстві протягом звітного періоду. Він складається з трьох розділів, у яких розкривається рух коштів у результаті операційної, інвестиційної та фінансової діяльності підприємства. Результат звіту показує зміни у стані грошових коштів, що відбулися протягом звітного періоду. Звіт дає змогу відповісти на запитання: збільшився чи зменшився обсяг грошових коштів на підприємстві й за рахунок чого це збільшення чи зменшення відбулося?
Звіт про рух грошових коштів за_20_р.
І. Рух коштів у результаті операційної діяльності
Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до
оподаткування
Коригування на:
амортизацію необоротних активів
збільшення (зменшення) забезпечень
збиток (прибуток) від нереалізованих курсових
різниць
збиток (прибуток) від неопераційної діяльності
Витрати на сплату відсотків
Прибуток (збиток) від операційної діяльності до зміни в чистих оборотних активах
Зменшення (збільшення):
оборотних активів
витрат майбутніх періодів Збільшення (зменшення):
поточних зобов'язань
доходів майбутніх періодів Грошові кошти від операційної діяльності Сплачені:
відсотки
податки на прибуток Чистий рух коштів до надзвичайних подій Рух коштів від надзвичайних подій Чистий рух коштів від операційної діяльності
II. Рух коштів у результаті інвестиційної діяльності Реалізація:
фінансових інвестицій
необоротних активів
майнових комплексів Отримані:
відсотки
дивіденди Інші надходження Придбання:
фінансових інвестицій
необоротних активів
майнових комплексів Інші платежі
Чистий рух коштів до надзвичайних подій
Рух коштів від надзвичайних подій
Чистий рух коштів від інвестиційної діяльності
III. Рух коштів у результаті фінансової діяльності
Надходження власного капіталу Отримані позики Інші надходження Погашення позик Сплачені дивіденди Інші платежі
Чистий рух коштів до надзвичайних подій
Рух коштів від надзвичайних подій
Чистий рух коштів від фінансової діяльності
Чистий рух коштів за звітний період
Залишок коштів на початок року
Вплив зміни валютних курсів на залишок коштів
Залишок коштів на кінець року
Рис.3 Звіт про рух грошових коштів
Звіт про власний капітал
Звіт про власний капітал відображує зміни, що відбулися у складі власного капіталу протягом звітного періоду, і показує причини, що привели до таких змін .
Усі складові власного капіталу — статутний, додатковий, резервний, неоплачений та вилучений, а також нерозподілений прибуток, наводять у рядках Звіту в грошовому вираженні на початок та на кінець звітного періоду.
Тема 4. Господарська (комерційна) діяльність підприємства, її сутність
Ринкові принципи підприємницької діяльності підприємства
Головними суб'єктами ринкової економіки є різні підприємства. Вони є основною, первинною організаційно-економічною ланкою національного господарства.
Підприємство як самостійний, основний суб'єкт господарювання є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, товарний знак. Підприємство діє на основі статуту - визначеного зведення правил, які регулюють його діяльність, а також відносини з іншими суб'єктами господарювання.
Для організації ефективної господарської діяльності підприємству необхідно визначити свою стратегію (стратегічні цілі, завдання) і тактику. Стратегічні завдання підприємства мають визначати напрями його діяльності на перспективу: вдосконалення своєї продукції, забезпечення результативності у технології, зниження собівартості, підвищення якості, досягнення ефективності за низьких витрат виробництва, забезпечення достатньої рентабельності, визначення конкретних параметрів досягнення результату. Стратегія підприємства передбачає створення комплексної системи заходів, спрямованих на досягнення перспективних параметрів ефективності, реалізацію головної мети підприємства.
Такими основними принципами є:
Самоокупність затрат (беззбитковість) і прибутковість. Цей принцип вимагає точного обліку й зіставлення витрат і результатів, повного відшкодування собівартості продукції, одержання прибутку.
Самофінансування - його суть не тільки у самоокупності витрат, а й у закріпленні частини одержаного прибутку за підприємством у його повне розпорядження.
Матеріальна зацікавленість у кінцевих результатах праці.
Грошовий контроль за діяльністю підприємства. Кошти підприємств перебувають на розрахунковому рахунку в банку за місцем їх реєстрації або в іншому банку за його згодою. Банк здійснює всі види розрахунків підприємства, кредитні і касові операції. Підприємство застосовує у господарському обігові векселі. Якщо підприємство не виконує систематично свої зобов'язання за розрахунками, то може бути оголошене банком неплатоспроможним, тобто банкрутом.
Повна економічна відповідальність за кінцеві результати господарювання, виконання своїх договірних зобов'язань.
Господарська самостійність у межах, передбачених законодавством.
Усі ці принципи комерційної господарської діяльності безпосередньо мають забезпечити організаційну основу інтенсивно...