Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в часі і вплив його на господарську діяльність підприємства . Курсова робота з Інші. Робота № 519304

Перехід до торгівельного партнера Binance

Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в часі і вплив його на господарську діяльність підприємства

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Національний університет водного господарства та природокористування

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Не вказано

Кафедра:

Кафедра економіки підприємства

Інформація про роботу

Рік:

2010

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

Інші

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України Національний університет водного господарства та природокористування Кафедра економіки підприємства КУРСОВА РОБОТА З дисципліни „Економіка підприємства” на тему: „ Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в часі і вплив його на господарську діяльність підприємства ” Оцінка: оформлення______________ змісту ______________ захисту ______________ Загальна оцінка: за стандартом ECTS_____________ за стандартом МОНУ____________ Підписи членів комісії_______________________________________ Рівне – 2010 НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ Кафедра економіки підприємства Дисципліна “Економіка підприємства’’ Спеціальність “Економіка підприємства” Курс 2 Група 3 Семестр 4 ЗАВДАННЯ на курсову роботу студента ___________ _Курелюка Тараса Петровича_____________________ прізвище, ім.'я, по-батькові Варіант курсової роботи за вибором ___________________________ Тема проекту / роботи/ Підвищення ефективності використання основних виробничих фондів та вплив його на результати господарської діяльності підприємства 2.Строк здачі студентом закінченого проекту /роботи_____________________________________________ ____________________________________________________________________________________________ 3. Вихідні дані до проекту /роботи/______________________________________________________________ ____________________________________________________________________________________________ 4. Зміст курсової роботи / перелік запитань, які підлягають розробці__________________________________ ____________________________________________________________________________________________ 5. Додаткові відомості_________________________________________________________________________ 6. Дата видачі завдання________________________________________________________________________ Оцінювання курсової роботи Показники Кількість балів у термін Здача курсової 10 - Зміст 15 - 50 Захист 0-40 Студент Курелюк Т.П. Керівник Шебуня В.Д. “______’’ 2011__р. Вихідні дані для курсової роботи № п/п Показники Одиниці виміру Варіант 49 1 2 3 3а 4 5 5а 5б 5в 6 6а 7 7а 7б 7в 8 8а 8б 9 10 11 12 13 13а 14 14а 15 16 Проектна потужність підприємства Обсяг реалізації продукції Первісна вартість ОВФ З них активна частина Залишкова вартість ОВФ Використання ОВФ: в першу зміну в другу зміну в третю зміну Чисельність працівників З них робітників Працювало працівників: в першу зміну в другу зміну в третю зміну Корисний фонд робочого часу використання ОВФ: за планом фактично Тривалість зміни Внутрішньозмінні втрати робочого часу Річний знос ОВФ Вибуло ОВФ Поступило ОВФ із них нових Собівартість продукції в т.ч. матеріальні витрати Витрати на утримання і експлуатацію ОВФ Збільшення обсягу виробництва продукції у плановому році млн. грн. млн. грн. млн. грн. млн. грн. млн. грн. млн. грн. млн. грн. млн. грн. чол. чол. чол. чол. чол. дні дні год. год. % млн. грн. млн. грн. млн. грн. млн. грн. млн. грн. % від Соб-ті відсотків 8,20 6,10 4,00 3,00 3,40 3,50 2,00 1,80 310 270 200 60 50 219 160 8 1,5 8,6 0,32 0,33 0,33 5,00 3,50 17,2 10,0 Зміст с. Вступ……………………………………………………………………………………… Розділ 1. Фондоозброєність праці робітників підприємства і ефективність виробництва (теоретична частина):…………………………………………………… 1. Теоретичні основи підвищення ефективності виробництва за рахунок підвищення фондоозброєності праці 1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення 1.2. Фондоозброєність праці як економічна категорія 1.3. Механізм впливу фондоозброєність праці на ефективність виробництва 1.4. Заходи щодо підвищення ефективності фондоозброєності робітників Розділ 2. Визначення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства (розрахункова частина):………………………………………………… 2.1. Показники наявності та стану основних виробничих фондів підприємства… 2.2. Показники, що характеризують рух та оборотність основних виробничих фондів підприємства…………………………………………………………………… 2.3. Показники, що характеризують забезпеченість підприємства основними виробничими фондами……………………………………………………………… 2.4. Показники, що характеризують озброєність працівників основними виробничими фондами……………………………………………………………… 2.5. Показники, що характеризують використання основних виробничих фондів підприємства в часі……………………………………………………………. 2.6. Узагальнюючі показники…………………………………………………………. Розділ 3. Заходи щодо підвищення ефективності використання основних виробничих фондів підприємства в часі…………………………………………………. 3.1.Методичні рекомендації з економічного обґрунтування заходів щодо поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства в часі…… 3.1.1. Підвищення ефективності використання річного робочого часу……….. 3.1.2. Підвищення ефективності використання внутрішньозмінного часу……. 3.1.3. Підвищення ефективності збільшення змінності використання ОВФ…... 3.1.4. Підвищення ефективності використання календарного часу……………. 3.2. Аналіз одержаних результатів……………………………………………………. 3.3. Вплив підвищення ефективності використання основних виробничих фондів на господарську діяльність підприємства…………………………………… Висновки………………………………………………………………………………… Список використаної літератури………………………………………………… Вступ Будь-який господарюючий суб'єкт, здійснюючи виробничу діяльність, використовує обмежені економічні ресурси, що підрозділяються на природні, матеріальні, трудові, фінансові і підприємництво (як особливий ресурс). Визначальною складовою усієї виробничо-господарської діяльності підприємства є основні фонди (засоби). Основною ознакою основних фондів виступає засіб перенесення вартості на продукт - поступово, протягом ряду кругообігів (виробничих циклів), частинами в міру зносу. Таким чином, одноразово авансована вартість у статутний капітал (фонд) у частині основного капіталу здійснює постійний оборот, переходячи з грошової в продуктивну, товарну і знову в грошову форму. У цьому складається економічний зміст основних фондів. Основні виробничі фонди беруть участь у багатьох виробничих циклах, зберігають свою натурально-речовинну форму до кінця експлуатації, переносять свою вартість на продукт, що виготовляється, у міру зносу, відшкодовуються спочатку в грошовій формі, потім у натуральній формі. Перехід до ринкової системи господарювання неможливий без вирішення питання підвищення ефективності використання основних фондів і виробничих потужностей. Від вирішення цієї проблеми залежить місце підприємства в економіці, його фінансовий стан, конкурентоздатність на ринку. Технічний рівень, якість, надійність, довговічність продукції залежить від якісного стану техніки й ефективного її використання, що визначає ефективність виробництва. Це визначає актуальність теми даної роботи. Метою курсової роботи є розкриття ролі основних фондів за допомогою механізмів економічного аналізу для покращення діяльності господарських суб'єктів. Для цього потрібно вирішити наступні завдання: -розглянути методику аналізу стану та ефективності використання основних фондів підприємства; -дослідити напрямки підвищення ефективності використання основних фондів підприємства. Вирішення завдань дасть змогу практичним шляхом покращити ефективність використання основних засобів. По мірі розвитку матеріально-технічної бази підприємств фондоозброєність праці робітників зростає. Праця стає все більше механізованою, поліпшуються умови праці, що призводить до росту її продуктивності. Для підвищення ефективності виробництва необхідно, щоб темпи росту продуктивності праці випереджали темпи росту фондоозброєності праці на підприємстві. Ефективне використання основних фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить, і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів. Успішне функціонування основних фондів та виробничих потужностей залежить від того, якою мірою реалізуються екстенсивні та інтенсивні фактори кращого їх використання. Екстенсивне поліпшення використання основних фондів і виробничих потужностей означав: по-перше, збільшення часу функціонування основного устаткування і, по-друге, підвищення питомої ваги діючого устаткування в складі всього устаткування, наявного на підприємстві. Перший розділ знайомить з такими поняттями як фондозйом як економічна категорія, механізм впливу фондозйому, основні фонди. Дає їх характеристику, допомагає зрозуміти роль фондозйому у діяльності підприємства, а також проводить коротке ознайомлення з основними резервами підвищення ефективності фондозйому з ОВФ на підприємстві. У другому розділі обраховуються показники, пов'язані з використанням ОВФ на підприємстві. У третьому розділі проводимо розрахунок заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві, а також проводиться загальна порівняльна характеристика стану підприємства до і після впровадження запропонованих заходів. РОЗДІЛ 1. ФОНДООЗБРОЄНІСТЬ ПРАЦІ РОБІТНИКІВ ПІДПРИЄМСТВА І ЕФЕКТИВНІСТЬ ВИРОБНИЦТВА 1.1. Фондоозброєність праці робітників підприємства Визначаючи внутрішні ціни, адміністративно-управлінському апарату підприємства необхідно об’єктивно оцінити в рівні ціни основні параметри виробничого потенціалу кожного підрозділу. Одним із таких параметрів є фондоозброєність праці, яка залежить від наявності машин та обладнання в окремому структурному підрозділі. Рівень фондоозброєності праці в багатьох випадках залежить від технологічних умов виробництва і тому в підрозділах підприємства може бути неоднорідним. Через це при встановленні внутрішніх цін часто відображають виробничі можливості структурного підрозділу. Вивчення практики господарювання вітчизняних підприємств дає підстави стверджувати, що затратний метод ціноутворення формує ціни автономно по групі підрозділів і не дає змоги здійснити ранжирування рівнів цін виходячи зі ступеня фондоозброєності праці. Розподільний метод ціноутворення на відміну від затратного методу визначає рівні цін сукупно по групі підрозділів, що забезпечує їх ранжирування. Однак широке застосування до недавнього часу критеріїв розподілу (зарплатомісткість, трудомісткість) не забезпечували урахування фондоозброєності праці, бо вони відображали лише затрати живої праці. Щоб уникнути цього недоліку при застосуванні розподільного методу визначення внутрішніх цін, за критерій розподілу частки витрат і прибутку доцільно використовувати трудомісткість виробництва виробу, скориговану на фондоозброєність праці за формулою: , (3.4) де Тк, Т — трудомісткість відповідно скоригована та планова; Фі, Фq –— відповідно індивідуальний і середньогруповий показник фондоозброєності праці. У свою чергу, показник фондоозброєності праці визначається за формулою: , (3.5) де А — планова величина амортизаційних відрахувань; Т — планова трудомісткість продукції підрозділу. При визначенні індивідуального показника фондоозброєності праці використовуються амортизаційні відрахування та трудомісткість по окремому підрозділу, а середньогруповий показник фондоозброєності визначається по групі підрозділів, які пов’язані між собою технологічним процесом. Вибір величини амортизаційних відрахувань як показника оцінки фондоозброєності пояснюється тим, що, по-перше, виходячи з концепції ціноутворення на продукцію виробничо-тех-нічного призначення ціна на високоефективне обладнання ви-ща, ніж на низькоефективне; по-друге, застосування прискорених норм амортизаційних відрахувань забезпечує встановлення більш високих відрахувань з нового обладнання, ніж зі старого. Взагалі ці обидва фактори дають підстави стверджувати, що сума амортизаційних відрахувань по окремому структурному підрозділу може забезпечити достовірне відображення рівня технічних можливостей наявного обладнання та його новизну. Таке коригування трудомісткості по підрозділах, які ха-рактеризуються високим рівнем фондоозброєності, зумовить установлення більш низького рівня цін, що примусить підрозділи намагатися максимально використовувати наявне обладнання. Фондоозброєність праці робітників характеризує співвідношення між величиною основних виробничих фондів та чисельністю робітників на підприємстві, визначається вартістю основних виробничих фондів, що приходиться на одного робітника, зайнятого у найбільшій зміні і визначається за формулою (1.1.1.): Фоз = В осн.ф. / Ч , (1.1.1.) де: - В осн.ф – вартість основних фондів, - Ч – кількість працівників. По мірі розвитку матеріально-технічної бази підприємств фондоозброєність праці робітників зростає. Праця стає все більше механізованою, поліпшуються умови праці, що призводить до росту її продуктивності. Для підвищення ефективності виробництва необхідно, щоб темпи росту продуктивності праці випереджали темпи росту фондоозброєності праці на підприємстві. 1.2. Ефективність виробництва Процес виробництва на будь-якому підприємстві здійснюється за належної взаємодії трьох визначальних його факторів:персоналу (робочої сили), засобів праці та предметів праці. Використовуючи наявні засоби виробництва, персонал підприємства продукує суспільно корисну продукцію або надає виробничі й побутові послуги. Це означає, що, з одного боку, мають місце затрати живої та уречевленої праці, а з іншого – такі чи такі результати виробництва (діяльності). Останні залежать від масштабів застосовуваних засобів виробництва, кадрового потенціалу та рівня його використання. Ефективність виробництва – це комплексне відбиття кінцевих результатів використання засобів виробництва й робочої сили (працівників) за певний проміжок часу. Родовою ознакою ефективності (продуктивності) може бути необхідність досягнення мети виробничо-господарської діяльності підприємства (організації) з найменшими витратами суспільної праці або часу. У кінцевому підсумку змістове тлумачення ефективності (продуктивності) як економічної категорії визначається об’єктивно діючим законом економії робочого часу, що є основоположною субстанцією багатства й мірою витрат, необхідних для його нагромадження та використання суспільством. Саме тому підвищення ефективності виробництва треба вважати конкретною формою вияву цього закону. Процес формування результатів та ефективності виробництва (продуктивності системи) показано на рис. 1. Сутнісна характеристика ефективності виробництва (продуктивності системи) знаходить відображення в загальній методології її визначення, формалізована форма якої має вигляд: Ефективність (продуктивність) = Результати / Ресурси (витрати). Результативність виробництва як найважливіший компонент для визначення його ефективності не варто тлумачити однозначно. Необхідно розрізняти: 1) кінцевий результат процесу виробництва; 2) кінцевий народногосподарський результат роботи підприємства або іншої інтеграційної структури як первинної автономної ланки економіки. Перший відбиває матеріалізований результат процесу виробництва, що вимірюється обсягом продукції в натуральній і вартісній формах; другий включає не тільки кількість виготовленої продукції, а також її споживну вартість. Кінцевим результатом процесу виробництва (виробничо-господарської діяльності підприємства) за певний період часу є чиста продукція, тобто новостворена вартість, а фінансовим результатом комерційної діяльності – прибуток (прибутковість). Відмітимо, що необхідні для одержання певного результату виробництва (діяльності) ресурси розподіляються на одноразові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно. Слід зазначити, що процес вимірювання очікуваного чи досягнутого рівня ефективності діяльності підприємства (організації) методологічно пов’язаний передовсім із визначенням належного критерію і формуванням відповідної системи показників. Критерій – це головна відмітна ознака й визначальна міра вірогідності пізнання суті ефективності виробництва (діяльності), відповідно до якого здійснюється кількісна оцінка рівня цієї ефективності. Правильно сформульований критерій має якнайповніше характеризувати суть ефективності як економічної категорії і бути єдиним для всіх ланок суспільного виробництва чи господарської діяльності. Суть проблеми підвищення ефективності виробництва (діяльності) полягає в тім, щоб на кожну одиницю ресурсів (витрат) – трудових, матеріальних і фінансових – досягати максимально можливого збільшення обсягу виробництва (доходу, прибутку). Виходячи з цього, єдиним макроекономічним критерієм ефективності виробництва (діяльності) стає зростання продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці. Кількісна визначеність і зміст критерію відображаються в конкретних показниках ефективності виробничо-господарської та іншої діяльності суб’єктів господарювання. Формуючи систему показників ефективності діяльності суб’єктів господарювання, доцільно дотримуватися певних принципів, а саме: -забезпечення органічного взаємозв’язку критерію та системи конкретних показників ефективності діяльності; -відображення ефективності використання всіх видів застосовуваних ресурсів; -можливості застосування показників ефективності до управління різними ланками виробництва на підприємстві (діяльності в організації); -виконання провідними показниками стимулюючої функції в процесі використання наявних резервів зростання ефективності виробництва (діяльності). Система показників ефективності виробництва (діяльності), що її побудовано на підставі зазначених принципів, має включати кілька груп: 1) узагальнюючі показники ефективності виробництва (діяльності); 2) показники ефективності використання праці (персоналу); 3) показники ефективності використання виробничих (основних та оборотних) фондів; 4) показники ефективності використання фінансових коштів (оборотних коштів та інвестицій). Для всебічної оцінки рівня й динаміки абсолютної економічної ефективності виробництва, результатів виробничо-господарської та комерційної діяльності підприємства (організації) поряд із наведеними основними варто використовувати також і специфічні показники, що відбивають ступінь використання кадрового потенціалу, виробничих потужностей, устаткування, окремих видів матеріальних ресурсів тощо. Конкретні види ефективності можуть виокремлюватися не лише за різноманітністю результатів (ефектів) діяльності підприємства (організації), а й залежно від того, які ресурси (застосовувані чи споживані) беруться для розрахунків. Застосовувані ресурси – це сукупність живої та уречевленої праці, а споживані – це поточні витрати на виробництво продукції (надання послуг). У зв’язку з цим у практиці господарювання варто виокремлювати також ефективність застосовуваних і споживаних ресурсів як специфічні форми прояву загальної ефективності виробництва (діяльності). У даному разі йдеться про так звані ресурсні та витратні підходи до визначення ефективності із застосуванням відповідних типів показників. Узагальнюючий показник ефективності застосовуваних ресурсів підприємства (організації) можна розрахувати, користуючись формулою: ЕЗР =QЧП / (ЧП + (ФОС + ФОБ) / kПВП), (1.2.1.) де: ЕЗР – ефективність застосовуваних ресурсів, тобто рівень продуктивності суспільної (живої та уречевленої) праці; QЧП – обсяг чистої продукції підприємства; ЧП – чисельність працівників підприємства; ФОС – середньорічний обсяг основних фондів за відновною вартістю; ФОБ – вартість оборотних фондів підприємства; kПВП – коефіцієнт повних витрат праці, що визначається на макрорівні як відношення чисельності працівників у сфері матеріального виробництва до обсягу утвореного за розрахунковий рік національного доходу і застосовується для перерахунку уречевленої у виробничих фондах праці в середньорічну чисельність працівників. Узагальнюючим показником ефективності споживаних ресурсів може бути показник витрат на одиницю товарної продукції, що характеризує рівень поточних витрат па виробництво і збут виробів (рівень собівартості). Як відомо, до собівартості продукції споживані ресурси включаються у вигляді оплати праці (персонал), амортизаційних відрахувань (основні фонди і нематеріальні активи) і матеріальних витрат (оборотні фонди). З-поміж узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) того чи того первинного суб’єкта господарювання виокремлюють насамперед відносний рівень задоволення потреб ринку. Він визначається як відношення очікуваного або фактичного обсягу продажу товарів (надання послуг) суб’єктом господарювання до виявленого попиту споживачів. До важливих узагальнюючих показників ефективності виробництва (діяльності) належить також частка приросту продукції за рахунок інтенсифікації виробництва. Це зумовлюється тим, що за ринкових умов господарювання вигіднішим економічно й соціальне є не екстенсивний (через збільшення застосовуваних ресурсів), а саме інтенсивний (за рахунок ліпшого використання наявних ресурсів) розвиток виробництва. Народногосподарський ефект використання одиниці продукції як узагальнюючий показник ефективності того чи того виробництва обчислюється як приріст чистого прибутку (доходу), тобто як приріст загального ефекту (збільшення прибутку внаслідок зростання обсягу виробництва і продуктивності праці, економії експлуатаційних витрат та інвестиційних ресурсів тощо) за відрахуванням вартості придбаної (купленої) продукції виробничо-технічного призначення. Ефективність виробництва (продуктивність системи) має поліморфність визначення й застосування для аналітичних оцінок та управлінських рішень. З огляду на це важливим є виокремлювання за окремими ознаками (класифікація) відповідних типів ефективності (продуктивності), кожний з яких має певне практичне значення для системи господарювання. Відповідні типи ефективності виробництва (діяльності) виокремлюються переважно на підставі одержуваних ефектів (результатів) господарської діяльності підприємства (організації). У зв’язку з цим виникає необхідність навести сутнісно-змістову характеристику окремих типів ефективності. Економічну ефективність відображають через різні вартісні показники, що характеризують проміжні та кінцеві результати виробництва на підприємстві чи в іншій інтеграційній виробничій структурі. До таких показників належать: обсяг товарної, чистої або реалізованої продукції; величина одержаного прибутку, рентабельність виробництва; економія тих чи тих видів ресурсів (матеріальних, трудових) або загальна економія від зниження собівартості продукції; продуктивність праці тощо. Локальна (комерційна) ефективність визначає конкретний результат виробничо-господарської чи іншої діяльності підприємства, унаслідок якої воно має певний зиск (дохід, прибуток). Коли ж виробництво продукції на даному підприємстві потребує додаткових витрат ресурсів, але її споживання (використання) на іншому підприємстві пов’язане з меншими експлуатаційними витратами або іншими позитивними наслідками діяльності, то кажуть про народногосподарську ефективність, тобто сукупний ефект у сферах виробництва та споживання відповідних виробів (послуг). Абсолютна ефективність характеризує загальну або питому (у розрахунку на одиницю витрат чи ресурсів) ефективність діяльності підприємства (організації) за певний проміжок часу. Порівняльна ефективність відображає наслідки порівняння можливих варіантів господарювання і вибору ліпшого з них; рівень порівняльної ефективності відбиває економічні та соціальні переваги вибраного варіанта здійснення господарських рішень (напрямку діяльності) проти інших можливих варіантів. Абсолютна й порівняльна ефективність доповнюють одна одну. Визначення економічно найбільш вигідного варіанта господарювання завжди базується на зіставленні показників абсолютної ефективності, а її аналітична оцінка здійснюється порівнянням запланованих, нормативних і фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період. Первинна ефективність – це початковий одноразовий ефект, що його одержано внаслідок здійснення виробничо-господарської діяльності підприємства (організації), запровадження прибуткових технічних, організаційних або економічних заходів. Первинна (початкова) ефективність майже завжди примножується завдяки багатоспрямованому та багаторазовому використанню названих заходів не лише на даному, а й на інших підприємствах, в інших сферах діяльності. Тоді можна казати про так звану мультиплікаційну ефективність, яка виявляється здебільшого в кількох специфічних формах – дифузійному й резонансному ефектах, а також ефектах “стартового вибуху”, супровідних можливостей та акселерації. Дифузійний ефект реалізується тоді, коли певне господарське-управлінське рішення, нововведення технічного, організаційного, економічного чи соціального характеру поширюється на інші галузі, унаслідок чого відбувається його мультиплікація (наприклад, перед тим, як метод безперервного розливання рідкого металу знайшов широке застосування в чорній металургії, ним досить тривалий час користувалися на підприємствах кольорової металургії). Резонансний ефект має місце тоді, коли якесь нововведення в певній галузі активізує і стимулює розвиток інших явищ у виробничій сфері (наприклад одержання синтетичного волокна високої якості уможливило виробництво нових видів тканини, а відтак – нових видів одягу тощо). Ефект “стартового вибуху” – це своєрідна “ланцюгова реакція” в перспективі. Він можливий за умови, коли певний “стартовий вибух” стає початком наступного лавиноподібного збільшення ефекту в тій самій або в іншій галузі виробництва чи діяльності (переконливий приклад – застосування економіко-математичних методів і моделей в управлінні, виробництві, різних галузях науки). У процесі створення будь-яких матеріальних цінностей з’являються супровідні можливості з певним ефектом. Такі можливості виявляються у вигляді різних проміжних і побічних результатів (ефектів), використання виробничих і побутових відходів тощо. У будь-якій діяльності має місце також ефект акселерації (від лат. accеlerо – прискорюю), який означає прискорення темпів поширення і застосування якогось конкретного позитивного результату. Межі між окремими формами мультиплікаційної ефективності є досить умовними, рухливими та відносними. Діалектичний взаємозв’язок цих форм полягає в тім, що всі вони разом формують загальний інтегральний ефект від практичної реалізації того чи того управлінського рішення. Синергічна ефективність (від гр. synergos – діючий спільно) виражає такий комбінований вплив сукупності тих чи тих інновацій на фінансово-економічний стан суб’єкта господарювання, коли загальний ефект перевищує суто арифметичну суму впливу на виробництво (діяльність) кожної інновації зокрема, тобто коли кожна інновація посилює вплив усіх інших. Слід зазначити, що рівень економічної та соціальної ефективності виробництва (діяльності) залежить від багатьох факторів. Тому для практичного розв’язання завдань управління ефективністю важливого значення набуває класифікація факторів її зростання за певними ознаками. Класифікацію факторів зростання ефективності (продуктивності) виробничо-економічних та інших систем діяльності доцільно здійснювати за трьома ознаками: 1) видами витрат і ресурсів (джерелами підвищення); 2) напрямами розвитку та вдосконалення виробництва (діяльності); 3) місцем реалізації в системі управління виробництвом (діяльністю). Групування факторів за першою ознакою уможливлює достатньо чітке визначення джерел підвищення ефективності: зростання продуктивності праці і зниження зарплатомісткості продукції (економія затрат живої праці), зниження фондомісткості та матеріаломісткості виробництва (економія затрат уречевленої праці), а також раціональне використання природних ресурсів (економія затрат суспільної праці). Активне використання цих джерел підвищення ефективності виробництва (діяльності) передбачає здійснення комплексу заходи, які за змістом характеризують основні напрями розвитку та вдосконалення виробничо-комерційної діяльності суб’єктів господарювання (друга класифікаційна ознака). Визначальними напрямами є: 1) прискорення науково-технічного та організаційного прогресу (підвищення техніко-технологічного рівня виробництва; удосконалення структури виробництва, організаційних систем управління, форм і методів організації діяльності, її планування та мотивації); 2) підвищення якості й конкурентоспроможності продукції (послуг); 3) усебічний розвиток та вдосконалення зовнішньоекономічної діяльності суб’єктів господарювання. Практично найбільш важливою треба вважати класифікацію факторів ефективності за місцем реалізації в системі управління діяльністю (третя ознака групування факторів). Особливо важливим є виокремлювання внутрішніх (внутрішньогосподарських) і зовнішніх (народногосподарських) факторів, а також поділ низки внутрішніх факторів на так звані тверді і м’які. Класифікація внутрішніх факторів на “тверді” і “м’які” є досить умовною, але широко використовуваною в зарубіжній практиці господарювання. Специфічну назву цих груп факторів запозичено з комп’ютерної термінології, відповідно до якої сам комп’ютер називається “твердим товаром”, а програмне забезпечення – “м’яким товаром”. За аналогією “твердими” факторами називають ті, які мають фізичні параметри і піддаються вимірюванню, а “м’якими” – ті, що їх не можна фізично відчути. але вони мають істотне значення для економічного управління діяльністю трудових колективів. Слід зазначити, що можливі напрямки реалізації внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності підприємств та організацій неоднакові за мірою впливу, ступенем використання та контролю. Тому для практики господарювання, для керівників і відповідних спеціалістів (менеджерів) суб’єктів підприємницької чи інших видів діяльності важливим є детальне знання масштабів дії, форм контролю та використання найбільш істотних внутрішніх і зовнішніх факторів ефективності на різних рівнях управління діяльністю трудових колективів. Той чи той суб’єкт господарювання може й мусить постійно контролювати процес використання внутрішніх факторів через розробку та послідовну реалізацію власної програми підвищення ефективності діяльності, а також ураховувати вплив на неї зовнішніх факторів. У зв’язку з цим виникає необхідність конкретизації напрямків дії та використання головних внутрішніх і зовнішніх факторів підвищення ефективності діяльності суб’єктів господарювання. 1. Технологія. Технологічні нововведення, особливо сучасні форми автоматизації та інформаційних технологій, справляють найістотніший вплив на рівень і динаміку ефективності виробництва продукції (надання послуг). За принципом ланцюгової реакції вони спричиняють суттєві (нерідко докорінні) зміни в технічному рівні та продуктивності технологічного устаткування, методах і формах організації трудових процесів, підготовці та кваліфікації кадрів тощо. 2. Устаткуванню належить провідне місце в програмі підвищення ефективності передовсім виробничої, а також іншої діяльності суб’єктів господарювання. Продуктивність діючого устаткування залежить не тільки від його технічного рівня, а й від належної організації ремонтно-технічного обслуговування, оптимальних строків експлуатації, змінності роботи, завантаження в часі тощо. 3. Матеріали та енергія позитивно впливають на рівень ефективності діяльності, якщо розв’язуються проблеми ресурсозбереження, зниження матеріаломісткості та енергоємності продукції (послуг), раціоналізується управління запасами матеріальних ресурсів і джерелами постачання. 4. Вироби. Самі продукти праці, їхня якість і зовнішній вигляд (дизайн) також є важливими факторами ефективності діяльності суб’єктів господарювання. Рівень останньої має корелювати з корисною вартістю, тобто ціною, яку покупець готовий заплатити за виріб відповідної якості. Проте для досягнення високої ефективності господарювання самої тільки корисності товару недостатньо. Пропоновані підприємством (організацією) для реалізації продукти праці мають з’явитися на ринку в потрібному місці, у потрібний час і за добре обміркованою ціною. У зв’язку з цим суб’єкт діяльності має стежити за тим, щоб не виникало будь-яких організаційних та економічних перешкод між виробництвом продукції (наданням послуг) та окремими стадіями маркетингових досліджень. 5. Працівники. Основним джерелом і визначальним фактором зростання ефективності діяльності є працівники – керівники, менеджери, спеціалісти, робітники. Ділові якості працівників, підвищення продуктивності їхньої праці багато в чому зумовлюються дійовим мотиваційним механізмом на підприємстві (в організації), підтриманням сприятливого соціального мікроклімату в трудовому колективі. 6. Організація і системи. Єдність трудового колективу, раціональне делегування відповідальності, належні норми керування характеризують добру організацію діяльності підприємства (установи), що забезпечує необхідну спеціалізацію та координацію управлінських процесів, а отже, вищий рівень ефективності (продуктивності) будь-якої складної виробничо-господарської системи. При цьому остання для підтримування високої ефективності господарювання має бути динамічною та гнучкою, періодично реформуватися відповідно до нових завдань, що постають за зміни ситуації на ринку. 7. Методи роботи. За переважання трудомістких процесів досконаліші методи роботи стають достатньо перспективними для забезпечення зростання ефективності діяльності підприємства (організації). Постійне вдосконалення методів праці передбачає систематичний аналіз стану робочих місць та Їхню атестацію, підвищення кваліфікації кадрів, узагальнення та використання нагромадженого на інших підприємствах (фірмах) позитивного досвіду. 8. Стиль управління, що поєднує професійну компетентність, діловитість і високу етику взаємовідносин між людьми, практично впливає на всі напрямки діяльності підприємства (організації). Від нього залежить, у якій мірі враховуватимуться зовнішні фактори зростання ефективності діяльності на підприємстві (в організації). Відтак належний стиль управління як складовий елемент сучасного менеджменту є дійовим фактором підвищення ефективності діяльності будь-якого підприємства, кожної підприємницької структури. 9. Державна економічна й соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва. Основними її елементами є: а) практична діяльність владних структур; б) різноманітні види законодавства (законотворча діяльність); в) фінансові інструменти (заходи, стимули); г) економічні правила та нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за рівнем цін, ліцензування окремих видів діяльності); д) ринкова, виробнича й соціальна інфраструктури; е) макроекономічні структурні зміни; є) програми приватизації державних підприємств (організацій); ж) комерціалізація організаційних структур невиробничої сфери. 10. Інституціональні механізми. Для безперервного підвищення ефективності діяльності всіх суб’єктів господарювання держава мас створити відповідні організаційні передумови, що забезпечуватимуть постійне функціонування на національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституціональних механізмів – організацій (дослідних і навчальних центрів, інститутів, асоціацій). Їхню діяльність треба зосередити на: 1) розв’язанні ключових проблем підвищення ефективності різних виробничо-господарських систем та економіки країни в цілому; 2) практичній реалізації стратегії і тактики розвитку національної економіки на всіх рівнях управління. Нині у світі функціонує понад 150 міжнародних, національних і регіональних центрів (інститутів, асоціацій) з продуктивності та управління. 11. Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності діяльності підприємств (організацій) є достатній рівень розвитку мережі різноманітних інституцій ринкової та виробничо-господарської інфраструктури. Нині всі підприємницькі структури користуються послугами інноваційних фондів і комерційних банків, бірж (товарно-сировинних, фондових, праці) та інших інститутів ринкової інфраструктури. Безпосередній вплив на результативність діяльності підприємств (організацій) справляє належний розвиток виробничої інфраструктури (комунікацій, спеціалізованих інформаційних систем, транспорту, торгівлі тощо). Вирішальне значення для ефективного розвитку всіх структурних елементів економіки мас наявність широкої мережі установ соціальної інфраструктури. 12. Структурні зміни в суспільстві також впливають на показники ефективності на різних рівнях господарювання. Найважливішими є структурні зміни економічного та соціального характеру. Головні з них відбуваються в таких сферах: а) технології, наукові дослідження та розробки, супроводжувані революційними проривами в багатьох галузях знань (пропорція імпортних та вітчизняних технологій); б) склад та технічний рівень основних фондів (основного капіталу); в) масштаби виробництва та діяльності (переважно за деконцентрації з допомогою створення малих і середніх підприємств та організацій); г) моделі зайнятості населення в різних виробничих і невиробничих галузях; д) склад персоналу за ознаками статі, освіченості, кваліфікації тощо. Лише вміле використання всієї системи перелічених факторів може забезпечити достатні темпи зростання ефективності виробництва (діяльності). При цьому обов’язковість урахування зовнішніх факторів не є такою жорсткою, як факторів внутрішніх. РОЗДІЛ 2. ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ОСНОВНИХ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА 2.1. Показники наявності та стану основних виробничих фондів підприємства Показник наявності основних виробничих фондів: на балансі підприємства знаходиться основних виробничих фондів на суму 4,00 млн.грн. Вартість ОВФ на кінець року визначається за формулою 2.1.1: Бвк = Бвп + Бвпв - Бвв (2.1.1) де: Бвк - балансова вартість ОВФ на кінець періоду, Бвп - балансова вартість ОВФ на початок періоду, Бвпв - балансова вартість ОВФ, що поступили на підприємство, Бвв - балансова вартість ОВФ, що вибули з підприємства. Бвк = 4,0 + 0,33 - 0,32 = 4,01 млн. грн. Бвр = (Бвп + Бвк)/2, (2.1.2) Бвр= (4,0+ 4,01)/2 = 4,005 млн. грн. Показник технологічної структури основних виробничих фондів: Активна частина - 3 млн. грн. або 75 %. Пасивна частина - 4,0-3,0 = 1 млн. грн. або пасивна частина – 25 %. Так як активна частина основних виробничих фондів підприємства становить 75% і значно перевищує пасивну 25%, можна стверджувати, що дане підприємство промислового призначення. Коефіцієнт придатності: Кпр = Бвз / Бвп (2.1.3) де: Бвз - балансова залишкова вартість ОВФ . Кпр =3,40/4,0=0,85 Даний коефіцієнт свідчить про те, що залишкова балансова вартість основних виробничих фондів с...

Курсова робота Інші

infoman

31.01.2013 01:01-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись