Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
КУРСОВА РОБОТА
З дисципліни „Економіка підприємства” на тему:
„ Економія капітальних вкладень в основі виробничі фонди і ефективність виробництва ”
Оцінка: оформлення______________
змісту ______________
захисту ______________
Загальна оцінка: за стандартом ECTS_____________
за стандартом МОНУ____________
Підписи членів комісії_______________________________________
Рівне – 2011
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра економіки підприємства
Дисципліна “Економіка підприємства’’ Спеціальність “Економіка підприємства”
Курс 2 Група 3 Семестр 4
ЗАВДАННЯ
на курсову роботу студента
___________ Федорова Миколи Олександровича_____________________
прізвище, ім.'я, по-батькові
Варіант курсової роботи за вибором _____________49______________
Тема проекту / роботи/
Економія капітальних вкладень в основі виробничі фонди і ефективність виробництва.
2.Строк здачі студентом закінченого проекту /роботи_____________________________________________
____________________________________________________________________________________________
3. Вихідні дані до проекту /роботи/______________________________________________________________
____________________________________________________________________________________________
4. Зміст курсової роботи / перелік запитань, які підлягають розробці__________________________________
____________________________________________________________________________________________
5. Додаткові відомості_________________________________________________________________________
6. Дата видачі завдання________________________________________________________________________
Оцінювання курсової роботи
Показники
Кількість балів
у термін
Здача курсової
10
-
Зміст
15 - 50
Захист
0-40
Студент Федоров М.О.
Керівник Шебуня В.Д. “______’’ 2011__р.
Вихідні дані для курсової роботи
№ п/п
Показники
Одиниці виміру
Варіант
49
1
2
3
3а
4
5
5а
5б
5в
6
6а
7
7а
7б
7в
8
8а
8б
9
10
11
12
13
13а
14
14а
15
16
Проектна потужність підприємства
Обсяг реалізації продукції
Первісна вартість ОВФ
З них активна частина
Залишкова вартість ОВФ
Використання ОВФ:
в першу зміну
в другу зміну
в третю зміну
Чисельність працівників
З них робітників
Працювало працівників:
в першу зміну
в другу зміну
в третю зміну
Корисний фонд робочого часу використання ОВФ:
за планом
фактично
Тривалість зміни
Внутрішньозмінні втрати робочого часу
Річний знос ОВФ
Вибуло ОВФ
Поступило ОВФ
із них нових
Собівартість продукції
в т.ч. матеріальні витрати
Витрати на утримання і експлуатацію ОВФ
Збільшення обсягу виробництва продукції
у плановому році
млн. грн.
млн. грн.
млн. грн.
млн. грн.
млн. грн.
млн. грн.
млн. грн.
млн. грн.
чол.
чол.
чол.
чол.
чол.
дні
дні
год.
год.
%
млн. грн.
млн. грн.
млн. грн.
млн. грн.
млн. грн.
% від Соб-ті
відсотків
8,20
6,10
4,00
3,00
3,40
3,50
2,00
1,80
310
270
200
60
50
219
160
8
1,5
8,6
0,32
0,33
0,33
5,00
3,50
17,2
10,0
Зміст
Вступ…………………………………………………………………………………….5
Розділ 1. Теоретичні засади економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди підприємства (теоретична частина)…………………………………………....8
1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення……………………………………………………………………………….8
1.2. Економія капітальних вкладень в основні виробничі фонди як економічна категорія……………………………………………………………………………..11
1.3. Фактори, що впливають рівень економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди ……………………………………………………………….
1.4. Механізм впливу економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди на господарську діяльність підприємства…………………………………….
Розділ 2. Економічна оцінка економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди підприємства та її вплив на господарську діяльність.
(розрахункова частина):…………………………………………………………….
2.1. Методика дослідження та вихідна інформація для проведення дослідження
2.2.Характеристика об’єкта дослідження ……………………………………..
2.3. Оцінка економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди підприємства ……………………………………………………………………..
2.4. Оцінка впливу економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди підприємства на обсяги виробництва продукції ………………………………….
2.5. Оцінка впливу економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди підприємства на їх фондовіддачу ……………………………………………..
2.6.Оцінка впливу економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди підприємства на ефективність виробництва…………………………………..
Розділ 3. Обґрунтування пропозицій щодо економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди підприємства ………………………………………………….
3.1.Методичні рекомендації з економічного обґрунтування заходів щодо
поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства в часі……
3.1.1. Підвищення ефективності використання річного робочого часу………..
3.1.2. Підвищення ефективності використання внутрішньозмінного часу…….
3.1.3. Підвищення ефективності збільшення змінності використання ОВФ…...
3.1.4. Підвищення ефективності використання календарного часу…………….
3.2. Аналіз одержаних результатів…………………………………………………….
3.3. Вплив підвищення ефективності використання основних виробничих
фондів на господарську діяльність підприємства……………………………………
Висновки………………………………………………………………………………… Список використаної літератури…………………………………………………
Вступ
Метою даної навчально-дослідницької робити є формування економічного мислення, знань та практичних навичок з проблеми використання основних виробничих фондів і його вплив на господарську діяльність.
Актуальність теми є перехід до ринкових відносин на даному етапі в Україні потребує глибоких зрушень в усіх сферах економіки - одній з найважливіших сфер людської діяльності. Ринкова економіка по своїй суті є засобом, що стимулює ріст продуктивності праці і збільшення ефективності виробництва.
Щоб забезпечити свої потреби в їжі, одязі, житлі, люди повинні постійно виробляти різноманітні матеріальні блага. Успішно вирішити ці проблеми можна лише на основі раціонального використання природних та виробничих ресурсів, підвищення ефективності виробництва - це означає ефективніше використання наявних трудових ресурсів для збільшення випуску якісної і потрібної країні продукції, а також постійно спів ставляти затрати з отриманими результатами і вносити певні корективи для того, щоб вкладені кошти принесли максимальну віддачу. В умовах ринкової економіки підвищення ефективності виробництва на підприємстві невіддільно пов'язане із проблемою економіки всіх видів ресурсів, в тому числі і основних виробничих фондів, економічне значення основних фондів підприємства заключається в тому, що вони є матеріально-технічною базою підприємства, від обсягу якої залежить обсяг виробленої продукції, соціальне значення заключається в тому, що вони створюють відповідні умови праці є важливим фактором відтворення робочої сили, величина і підвищення ефективності використання основних виробничих фондів в певній мірі визначають виробничі можливості підприємства загалові економісти відводять велику роль проблемі підвищення ефективності використання ОВФ, адже вони є важливим суб’єктом економіки країни , саме матеріально-технічна база в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції. Проте, ефективність виробництва на підприємстві залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними фондами, але й ступеня їх використання у часі. Облік і планування основних фондів здійснюються не тільки в грошовому вираженні, але й у натуральних показниках у виді конкретних засобів праці.
Це необхідно для того, щоб визначити технічний склад, виробничу потужність підприємств і галузей промисловості, установити завдання і шляхи ефективного використання виробничої потужності скласти баланс устаткування і т.д. Такі дані можна одержати за результатами інвентаризації основних фондів, що періодично проводяться в промисловості.
Не всі елементи основних фондів відіграють однакову роль у процесі виробництва. Робочі машини й устаткування, інструменти, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, технічні спорудження (гірські вироблення шахт і розрізів, нафтові і газові шпари) беруть безпосередню участь у виробничому процесі, сприяють збільшенню випуску продукції і тому відносяться до активно діючої частини основних фондів. Інші елементи основних фондів (виробничі будинки, інвентар) роблять лише непрямий вплив на виробництво продукції і тому їх називають пасивною частиною основних фондів,
Тільки в умовах ефективного поєднання всіх чинників наше народне господарство може підвищити рівень життя людей.
Підприємство - це основна народногосподарська ланка країни, від результатів функціонування якої залежить економічний розвиток держави. В умовах ринкових відносин підприємство функціонує самостійно на засадах самоокупності і самофінансування і тому воно саме, в першу чергу, зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшення прибутковості.
Поліпшення використання ОВФ підприємства є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частка витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов'язана із використанням ОВФ на підприємстві. Таким чином, підвищення ефективності використання ОВФ підприємства знаходять свій вираз у збільшенні обсягу виробництва продукції, підвищення продуктивності праці та фондовіддачі.
Поліпшення використання ОВФ зменшує витрати на їх утримання і експлуатацію у собівартості одиниці продукції. Зменшення цих витрат відбувається за рахунок зменшення умовно-постійної частини у витратах по утриманню і експлуатації ОВФ - амортизаційних відрахувань, величина яких є умовно-постійною по відношенню до річного обсягу продукції. Внаслідок цього, чим більше буде вироблятися продукції, тим меншою буде питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції, а це веде і до збільшення прибутку підприємства, а також задоволення потреб населення на ринку у тій чи іншій продукції, адже воно залежить від обсягу виробництва продукції на підприємстві, тобто від пропозиції. Проте, обсяг виробництва продукції на підприємстві залежить від того наскільки ОВФ повно використовуються. Крім того підвищення ефективності використання ОВФ також зменшує потреби підприємств у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази підприємства з метою зменшення обсягу виробництва продукції, тобто відбувається економія коштів на такі цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання, ефект від поліпшення використання ОВФ реалізується значно швидше, ніж від повних капітальних вкладень. Крім того, підвищення ефективності використання ОВФ зменшує витрати від їх морального зносу.
Вирішальну частину приросту продукції в цілому по промисловості одержують з діючих основних фондів і виробничих потужностей, що в кілька раз перевищує нові фонди, що вводяться щорічно, і потужності.
Таким чином, підвищення ефективності використання основних фондів у даний час, коли в країні спостерігається повсюдний і глобальний спад виробництва, має величезне значення. Підприємства, що розташовують основними фондами, що дісталися в спадщину від соціалістичної економіки, повинні не тільки прагнути їх модернізувати, але і максимально ефективно використовувати те що є, особливо в існуючих умовах дефіциту фінансів і виробничих інвестицій, коли відтворення ОВФ підприємства здійснюється за рахунок власних або позичених коштів, поліпшення використання цих фондів є важливим фактором росту ефективності виробництва на підприємстві і на цій основі забезпечення стабілізації виробництва.
Мета даної курсової роботи - ознайомитися з методикою провадження заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві. За допомогою розрахунків обґрунтувати доцільність впровадження цих заходів, а також набути досвіду у розрахунках величини ефекту від здійснення необхідних господарських операцій. Робота складається з вступу, трьох розділів та висновків.
Перший розділ знайомить з такими поняттями як інтегральний показник як економічна категорія, механізм впливу інтегрального показника, основні фонди. Дає їх характеристику, допомагає зрозуміти роль інтегрального показника у діяльності підприємства, а також проводить коротке ознайомлення з факторами підвищення інтегрального коефіцієнта використання основних виробничих фондів підприємства.
У другому розділі обраховуються показники, пов'язані з використанням ОВФ на підприємстві.
У третьому розділі проводимо розрахунок заходів по підвищенню ефективності використання ОВФ на підприємстві, а також проводиться загальна порівняльна характеристика стану підприємства до і після впровадження запропонованих заходів.
заходів.
РОЗДІЛ 1. Теоретичні засади економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди підприємства
1.1. Основні виробничі фонди підприємства та їх економіко-соціальне значення
В процесі виробництва на підприємстві беруть участь три фактори:
- засоби праці;
- робоча сила;
- предмети праці.
Засоби праці та предмети праці утворюють засоби виробництва, що становлять матеріальний зміст виробничих фондів підприємства. У свою чергу, виробничі фонди — це суспільна праця і матеріальна основа виробництва. У цьому полягає схожість засобів праці та предметів праці. Проте вони також істотно різняться.
Засоби праці беруть участь в утворенні продукту протягом ряду виробничих циклів. При цьому вони втрачають лише частку загальної вартості, зберігаючи споживну вартість та речову форму.
На відміну від засобів праці предмети праці за один виробничий цикл втрачаються повністю.
Іншими словами, засоби праці — це різні верстати, механізми, інструменти, двигуни тощо, тобто це засоби, за допомогою яких виготовляють продукцію і надають послуги.
Предмети праці — це все те, до чого докладається людська праця, що полягає в обробці сировини, матеріалів у процесі виробництва з метою пристосування їх до особистого і виробничого споживання. Це все те, з чого виготовляється продукція (вугілля, метал, тканини, вовна, нафта, заготовки, дошки та ін.).
Засоби праці відбиваються в основних фондах підприємства, а предмети праці — в оборотних. Проте слід зазначити, що засоби праці та предмети праці стають виробничими фондами підприємства лише тоді, коли беруть участь в утворенні вартості продукції. Отже, засоби виробництва складаються із засобів та предметів праці, а виробничі фонди — з основних і оборотних фондів.
Основні фонди — це частина засобів виробництва, які беруть участь у процесі виробництва тривалий період, зберігаючи при цьому натуральну форму і властивості, а також переносять свою вартість на вартість готового продукту частинами.
Усі основні фонди підприємства поділяються на дві групи:
- невиробничого призначення;
- виробничі.
Кожна організація чи підприємство при створенні наділяються необхідними виробничими фондами, що з розвитком підприємства чи організації поповнюються та оновлюються.
До основних фондів невиробничого призначення належать ті, що не беруть участі у процесі виробництва, але забезпечують його нормальне функціонування, задовольняють побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, що належать до соціальних умов виробництва, зокрема:
- житлово–комунальні приміщення;
- побутові, спортивні приміщення;
- будинки та устаткування медичного призначення;
- дитячі дошкільні заклади;
- багаторічні насадження та ін.
Усі ці заклади, приміщення, будинки є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли перебувають на балансі підприємства, і саме підприємство відповідає за їх утримання, експлуатацію і ремонт.
До основних виробничих фондів належать ті, що беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 95–98% загальної вартості основних фондів підприємства.
Оскільки елементи основних фондів відіграють різну роль у процесі виробництва, велике значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів належить комплекс машин і механізмів, що беруть безпосередню участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини основних виробничих фондів належить решта видів фондів, що не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але необхідні для виробничого процесу (будинки, споруди та ін.). Вони забезпечують нормальне використання активної частини основних виробничих фондів.
Відношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає видову (технологічну) структуру використання засобів праці. За інших однакових умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більшою у їх складі є питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів:
- виробничо–технологічних особливостей підприємства;
- науково–технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
- ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
- відтворюваної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
- вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
- територіального розміщення підприємства та ін.
Звичайно, громадськості не байдуже, яким є співвідношення між різними видами основних виробничих фондів, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, або у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. З одного боку, здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної частини основних фондів, тим вищий рівень їх технічного оснащення та більше можливостей мають підприємства щодо збільшення обсягу випуску продукції при однаковому обсязі основних виробничих фондів. Проте, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для найефективнішого використання основних виробничих фондів підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами. Структура основних виробничих фондів, як і структура матеріально–технічної бази, має галузевий характер. Залежно від належності до певної галузі народного господарства підприємство матиме різну питому вагу засобів, які відносять до активної чи пасивної частини. Наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60–70%; будинки, споруди та передавальні пристрої — 20—25%; силові, робочі машини та устаткування — 3–5%; тоді як в інших галузях народного господарства питома вага транспортних засобів становить 2—4% загальної вартості основних виробничих фондів.
За сукупністю промислових підприємств України в загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів останніми роками коливалась у межах: будівель і споруд — 45–47%; машин і устаткування — 40–42%; транспортних засобів — 2,5–3%.
.
1.2. Економія капітальних вкладень в основні виробничі фонди як економічна категорія
Капітальні вкладення — це кошти, що направляються на розширене відтворення основних фондів та об'єктів соціальної інфраструктури підприємства. В той же час, капітальні вкладення являють собою грошове вираження інвестицій, що спрямовані на відтворення основних і оборотних фондів. Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.
Поняття "капітальні вкладення" трактується вужче, ніж "інвестиції". Відповідно до зі своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення в інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси, іменувати капітальними вкладеннями не прийнято або це робиться із застереженнями.
Планування капітальних вкладень на підприємствах включає два етапи:
— обчислення необхідного обсягу виробничих інвестицій на розрахунковий період.
— визначення джерел фінансування капіталу.
Встановлення необхідного обсягу капіталовкладень залежить від економічної ситуації на ринку, яка може бути такою:
1. Ринковий попит на продукцію підприємства задовольняється повністю і це не потребує нарощування обсягів виробництва на даному підприємстві. В цьому випадку повинно здійснюватися лише просте відтворення основних фондів за рахунок амортизаційних відрахувань. Необхідний розмір капіталу визначається на основі даних про потребу в новому устаткуванні, ціни на нього з урахуванням вартості його монтажу.
2. Попит на продукцію підприємства є зростаючим, тому має зміст нарощування обсягів виробництва продукції з метою збільшення приросту прибутку. В цьому випадку необхідне розширене відтворення основних фондів і нарощування виробничої потужності підприємства шляхом реконструкції, технічного переоснащення, розширення виробництва за попередньо розробленим проектом.
Такий проект складається за розділами:
— зведені техніко-економічні показники;
— заходи за окремими напрямами технічного, технологічного та організаційного розвитку;
— потреба в устаткуванні.
Для визначення необхідного обсягу капіталовкладень в цій ситуації користуються методом прямих розрахунків за даними кошторису технічного переозброєння, реконструкції або розширення виробництва.
3. Попит на пропоновану підприємством продукцію різко зменшився, вона втратила конкурентоспроможність. Підприємство повинно модернізувати виробництво або організувати виробництво нової продукції. В цій ситуації слід здійснювати докорінну перебудову техніко-технологічної бази виробництва. Розрахунок необхідного обсягу капіталовкладень проводять аналогічно, як в попередній ситуації, але враховують значні розміри капітальних витрат на маркетингові дослідження, можливу диверсифікацію виробництва.
Джерелами фінансування перелічених вище заходів, тобто відшкодування капітальних витрат, можуть бути:
— власні кошти підприємства у вигляді залучення частини нерозподіленого прибутку, доходи від реалізації цінних паперів;
— довгострокові кредити банків;
— залучення закордонних інвестицій та створення спільних підприємств;
— засоби державного бюджету, тобто централізовані капітальні вкладення.
Рівень продуктивних сил визначається масштабами капітальних вкладень у їх розвиток. Капітальні вкладення в розширеному відтворенні циркулюють по трьох-контурної схемі: експорт-імпорт; галузі народного господарства; галузь капітального будівництва і його матеріально-технічної бази. Насамперед капітальні вкладення направляються на розвиток галузей народного господарства, зокрема промисловості, що дає найбільший відсоток накопичень.
Розрізняють економічну, технологічну, відтворювальну, галузеву, видову, територіальну структуру капітальних вкладень, а також структуру за формами власності.
Економічна структура капітальних вкладень характеризує їхнє цільове призначення: вкладення безпосередньо в галузі виробничої і невиробничої сфери. Відношення капітальних вкладень у галузях народного господарства між об'єктами виробничого і невиробничого призначення становить приблизно 3:1. Значне перевищення капітальних вкладень, що спрямовуються у виробничу сферу, спричинене тим, що в ній створюється основна маса накопичень. Економічна структура капітальних вкладень тісно пов'язана із структурами інших видів і визначає їхній стан і динаміку.
Технологічна структура — це співвідношення між витратами на устаткування, на будівельно-монтажні роботи та іншими витратами. Така структура характеризується співвідношенням капітальних вкладень по видах витрат, тобто розподіляє їх на активну і пасивну частини. Чим вища частка витрат на устаткування, інструмент і інвентар, тим більша частка активної частини капітальних вкладень у їх загальній масі. Витрати на будівельно-монтажні та інші роботи відносяться до пасивної частини капітальних вкладень. Розподіл загального обсягу капітальних вкладень між їх активною і пасивною частинами відбиває ефективність використання капітальних вкладень, технічний рівень будівництва. Зміна технологічної структури капітальних вкладень за рахунок збільшення частки витрат на активну частину основних виробничих фондів призводить до зниження частки будівельно-монтажних робіт у структурі капітальних вкладень.
Технологічна структура капітальних вкладень у різних галузях народного господарства і промисловості неоднакова. За об'єктами виробничого призначення витрати на устаткування становлять 46—48 %, житлового будівництва — 2—3 %. Зростання витрат на устаткування — прогресивна тенденція. Підвищується озброєність праці, прискорюється обіг капітальних вкладень, знижується капіталомісткість продукції, досягається підвищення віддачі продукції з 1 грн капітальних вкладень. Витрати на пошукові і проектні роботи до результату капітальних вкладень становлять до 2—4 %, на утримання дирекції підприємства, що будується і технічного нагляду — до 1,5 % і приблизно стільки ж на підготовку кадрів для потреб експлуатації підприємства.
Відтворювальна структура капітальних вкладень визначає співвідношення витрат на реконструкцію, технічне переозброєння і розширення діючих підприємств та на будівництво нових підприємств. Вона характеризує співвідношення між витратами на відшкодування вибуття основних фондів і витратами на їх накопичення. У зв'язку з тим, шо на сучасному етапі важливе значення отримують реконструкція і технічне переозброєння діючих підприємств, у народногосподарському плані в складі державних капітальних вкладень витрати на ці цілі виділяються окремим рядком. Для виконання цих робіт створюються спеціалізовані будівельні організації. Відтворювальна структура капітальних вкладень поряд із нарощуванням основних фондів відбиває їх вибуття у зв'язку з фізичним і моральним зносом. Фактичне вибуття фондів у середньому в 2 рази менше, ніж нарахована сума амортизаційних відрахувань, призначених для відшкодування основних виробничих фондів, що вибувають. У зв'язку з цим коефіцієнт вибуття в 2 рази менший, ніж коефіцієнт зносу. У результаті це призводить до зниження питомої ваги активної частини основних фондів у загальному їх обсязі. Зміна співвідношення витрат між інтенсивними та екстенсивними напрямками капітальних вкладень — найважливіший шлях удосконалення їхньої структури. Прискорення темпів відновлення техніки і заміни основних фондів є одним із першочергових вимог інвестиційної політики.
Галузева структура капітальних вкладень характеризує відсоткове відношення їхнього розподілу між галузями народного господарства. Цей вид структури залежить від темпів обороту капітальних вкладень. Прискорення їхнього обороту дозволяє змінити співвідношення фондів споживання і накопичення, виробництва засобів виробництва і предметів споживання, регулювати співвідношення темпів розвитку галузей народного господарства з метою досягнення визначених соціально-економічних завдань і економічних пропорцій. Вдосконалення галузевої структури забезпечує переоснащення галузей народного господарства відповідно до вимог науково-технічного прогресу.
Видова структура капітальних вкладень зумовлює розходження в часі обороту капітальних вкладень у різних галузях. Короткі терміни оборотності капітальних вкладень забезпечують прискорення переозброєння виробництва. Скорочення термінів впровадження об'єктів в експлуатацію означає можливість збільшення виробництва продукції за інших рівних умов.
Територіальна структура капітальних вкладень характеризує процентний їх розподіл у територіальному розтині, що припускає забезпечення максимальної віддачі шляхом удосконалення розміщення продуктивних сил, комплексного розвитку господарства в окремих галузях, раціонального сполучення загальнодержавних і галузевих інтересів. Знання цього виду структури капітальних вкладень дозволяє більше мірі реалізувати ефект територіального розподілу праці. Характерною рисою територіальної структури капітальних вкладень на сучасному етапі с направлення капітальних вкладень на освоєння природних ресурсів і розвиток паливно-енергетичних і сировинних баз з одночасним будівництвом енергоємних виробництв, розвитком будівельної бази, житлово-комунального і культурно-побутового будівництва, сільського господарства.
Для розподілу капітальних вкладень за галузями народного господарства застосовується балансовий метод. Його сутність полягає у виявленні і обгрунтуванні потреби народного господарства в їх продукції. Зважуються наявні потужності (виробництво) і потреба в даному виді продукції. На покриття дефіциту направляють державні капітальні вкладення. Як джерела фінансування використовують насамперед власні засоби, а якщо їх немає — довгостроковий кредит. Власні засоби залежно від засобу акумуляції на рахунках будівництва поділяються на централізовані і нецентралізовані, внесені на місці. До централізованих відносяться засоби, що мобілізуються вищестоящими організаціями на підвідомчих підприємствах для використання їх на фінансування будівництв своєї системи. Нецентралізовані джерела використовуються для фінансування реконструкції і технічного переозброєння в межах ліміту державних капітальних вкладень.
Капітальні вкладення розділяються на вкладення, що безпосередньо спрямовані на розвиток галузі, і поєднані вкладення, які спрямовуються в суміжні галузі, що сприяють забезпеченню нормального функціонування даної галузі. Кожна із зазначених груп капітальних вкладень поділяється на відповідні елементи витрат. Основні елементи першої групи включають прямі капітальні вкладення, що супроводжують капітальні вкладення за межами будівельного майданчика, витрати на поповнення обігових коштів, витрати, пов'язані з пуском, наладкою та освоєнням виробництва. Другу групу становлять елементи, що включають поєднані капітальні вкладення в галузі, що поставляють основні фонди і відповідні компоненти оборотних фондів (сталеві конструкції, вироби з пластмас, арматуру для будинків і споруд).
Прямі капітальні вкладення складаються з елементів витрат: на створення основних фондів; проектно-пошукові і підготовчі роботи; відшкодування збитку, викликаного ліквідацією основних фондів; геолого-пошукові і розвідницькі роботи, пов'язані із зміною геологічних умов.
Питомі капітальні вкладення — це витрати, що припадають на одиницю виробничої потужності, площі або обсягу будинків, протяжності споруд. Показник питомих капітальних вкладень Кг визначається за формулою
де Кв — капітальні вкладення в грошовому виразі;
ВП - виробнича потужність підприємства, споруди в натуральних вимірах.
Питомі капітальні вкладення затверджуються у вигляді нормативів у галузевому розтині. Затверджені нормативи є базою для попереднього визначення економічної ефективності будівництва об'єктиву його вартості. Це — укрупнений показник, що широко застосовується на передплановій і перед проектній стадіях розподілу капітальних вкладень. По економічному утриманню нормативи питомих капітальних вкладень — це один із найважливіших показників ефективності капітальних вкладень. Питомі капітальні вкладення охоплюють витрати на нове будівництво, реконструкцію, розширення і технічне переозброєння діючих промислових, сільськогосподарських, транспортних, торгових і інших підприємств, а також житлове, комунальне і культурно-побутове будівництво. У їх склад також включаються витрати на будівельні роботи, монтаж конструкцій, устаткування; бурові роботи з експлуатаційного і розвідницького буріння нафтових і газових свердловин; на устаткування, що потребує і не потребує монтажу, придбання виробничого інструменту і господарського інвентарю, що зараховуються в основні фонди; проектно-пошукові та інші капітальні роботи.
За розмірами потреби в питомих капітальних вкладеннях досить просто визначають розміри капітальних вкладень. Уточнені питомі капітальні вкладення множать на типову потужність відповідного проектованого підприємства, отриманий результат складе потрібну індивідуальну суму. Проте розрахунки потреб у матеріальних ресурсах різнопланові і специфічні у кожному окремому випадку, що потребує конкретних пооб'єктних розрахунків.
Капітальні вкладення на будівництво окремих об'єктів поділяються на два види: попередньо визначені за питомими капітальними вкладеннями і остаточно визначені за кошторисною документацією. Пооб'єктні капітальні вкладення повинні відповідати або бути нижче розрахункової вартості, передбаченої в затверджених переліках знову розпочатих будівництв та переліках діючих підприємств, що заплановані до реконструкції.
1.3 Фактори, що впливають рівень економії капітальних вкладень в основні виробничі фонди
На рівень ефективності використання капітальних вкладень, їхню результативність (віддачу) впливає велика сукупність різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахування таких у практиці сучасного господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування виробництва та інших сфер діяльності підприємств, Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність економічних методів управління ними з боку відповідних суб’єктів господарювання (рис. 8.5).
Рис. 8.5. Основні організаційно-економічні чинники підвищення ефективності використання капітальних вкладень.
Високий рівень ефективності виробничих інвестицій значною мірою пояснюється прогресивністю елементно-технологічної та відтворювальної їхньої структури. Що вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обгрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства. Особливо активними та цілеспрямованими мають бути дії для оптимізації відтворюваної структури капітальних вкладень. Практичне здійснення таких дій зв’язане з вирішенням двох головних завдань: 1) збільшення відносного обсягу інвестицій у відшкодування (просте відтворення) вартомті машин та устаткування всієї суми накопиченого амортизаційного (реноваційного) фонду; 2) встановлення раціональних пропорцій чистих капітальних вкладень у різні форми розширеного відтворення основних фондів і формування необхідних виробничих потужностей підприємств.
Чи не найбільші можливості підвищення ефективності використання капітальних вкладень зумовлюються організацією сучасної проектно-кошторисної справи і забезпеченням завдяки цьому високої економічної ефективності проектних рішень. Саме у процесі розробки проектів розширення та реконструкції діючих і спорудження нових виробничих об’єктів (підприємств) має бути: використано найновітніші досягнення в галузі техніко-технологічних та організаційних рішень, будівельних матеріалів і конструкцій, просторового розміщення будівель (споруд); обгрунтовано і прийнято для розрахунків зменшені проти минулого періоду та інших аналогічних об’єктів питомі капітальні вкладення; визначено реальну кошторисна вартість усього обсягу робіт за відповідною формою відтворення основних фондів.
Великим і досі маловикористовуваним резервом підвищення ефективності капітальних вкладень є істотне скорочення тривалості всіх стадій інвестиційного циклу — від проектування до освоєння введених в дію виробничих об’єктів та об’єктів соціальної інфраструктури. Як свідчить аналіз фактичного стану справ на підприємствах багатьох галузей народного господарства України, тривалість реконструкції (розширення) діючих і спорудження нових виробничих об’єктів перевищує існуючі нормативи в середньому у два рази, а проектування та освоєння — приблизно в півтора раза. До цього варто додати, що чинні в Україні нормативи тривалості окремих стадій інвестиційного циклу вже й так є істотно більшими, ніж у багатьох зарубіжних країнах з розвиненою ринковою економікою.
Здійснювані з метою збільшення віддачі з кожної грошової одиниці капітальних вкладень технічні, технологічні та організаційні заходи не можуть забезпечити досягнення очікуваних результатів, якщо вони не будуть супроводжуватись дійовими економічними методами управління інвестиційними процесами в цілому. При цьому варто наголосити, що: ці методи не застосовуються ізольовано (самостійно), а мають бути складовою частиною впроваджуваного загального механізму ринкових відносин між усіма суб’єктами господарювання; першочергового вдосконалення потребують методи визначення необхідного обсягу та оцінки економічної доцільності капітальних вкладень, прогнозування реальної тривалості інвестиційного процесу для функціонально однакових виробничих об’єктів, система мотивації інтенсивного інвестування виробництва.
Основні організаційно-економічні важелі ефективного формування і реалізації фінансових інвестицій підприємств та організацій показано на рис. 8.6.
Найвагомішим організаційно-економічним важелем ефективнішого формування та використання фінансових інвестицій (цінних паперів) можна вважати розвиток фондового ринку в Україні до масштабів, що визначаються параметрами достатньо потужної ринкової системи господарювання. При цьому дуже важливо дотримуватися певних (визнаних у всьому світі) принципів функціонування такого ринку, як-от:
● правова впорядкованість (достатній розвиток правової інфраструктури забезпечення діяльності фондового ринку);
● прозорість (надання потенційним інвесторам необхідної інформації щодо умов випуску та обігу цінних паперів, а також щодо фінансово-господарської діяльності їхніх емітентів);
● контрольованість (формування надійного механізму обліку та контролю, запобігання зловживанням і злочинності на ринку цінних паперів);
● соціальна справедливість (створення однакових можливостей для діяльності інвесторів на ринку цінних паперів, дотримання прав і свобод суб’єктів ринку);
● ефективність (максимальна реалізація потенційних можливостей фондового ринку для мобілізації та розміщення фінансових інвестицій у пріоритетні галузі національної економіки).
Поліпшення організації державного регулювання фондового ринку має охоплювати такі організаційні заходи: 1) уточнення функцій системи регулювання фондового ринку, адаптованих до умов розвиненого ринкового середовища; 2) обов’язкове оприлюднення всієї необхідної заінтересованим особам інформації про ринок цінних паперів; 3) обов’язкові ліцензування і нагляд за діяльністю фінансових посередників та організованих систем торгівлі цінними паперами на фондовому ринку; 4) забезпечення в повній мірі прав власників окремих видів цінних паперів; 5) своєчасне внесення назрілих змін до законодавчих актів, що служать правовою базою практичного регулювання діяльності учасників ринку цінних паперів.
Удосконалення системи обгрунтування емісії різних видів та обсягів цінних паперів має бути спрямоване на: детальний кількісний аналіз практики випуску й розміщення різних цінних паперів; виявлення всієї сукупності недоліків системи емітування цінних паперів в Україні; економічне й соціальне обгрунтування пріоритетності (черговості) випуску окремих цінних паперів та обсягу емітування за їхніми видами з урахуванням дохідності, а також міри впливу на розвиток виробничих та інших суб’єктів господарювання та ефективність їхньої економічної діяльності.
Ширше залучення стратегічних інвесторів до процесу придбання цінних паперів високодохідних і високоліквідних підприємств передбачає послідовне здійсненн...