Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Зношеність основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2007
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Економіка підприємства»
на тему: «Зношеність основних виробничих фондів та його вплив на господарську діяльність підприємства»
Зміст
Вступ
Розділ1. Теоретичні засади підвищення ефективності використання ОВФ
Ефективність використання ОВФ, як економічна категорія
Передумови підвищення ефективності використання ОВФ.
Зношеність ОВФ і його вплив на ефективність виробництва підприємства.
Розділ 2 . Економічна оцінка впливу зносу ОВФ на господарську діяльність підприємства.
2.1. Видна інформація.
2.2. Оцінка впливу зносу ОВФ на господарську діяльність підприємства.
2.1.1.Вплив зносу ОВФ на обсяг виробництва
2.2.2.Вплив зносу ОВФ на витрати виробництва
2.2.3. Вплив зносу ОВФ на прибуток
Розділ 3. Обґрунтування величини зносу ОВФ
3.1. Визначення оптимальної величини зносу ОВФ
3.2. Ефективність оптимальної величини зносу ОВФ.
Висновок
Список використаної літератури
Вступ
Тема даної курсової роботи - Зношеність лив його на господарську діяльність підприємства.
Оскільки підприємство – це самостійний господарюючий статутний суб’єкт, який має права юридичної особи та здійснює на умовах господарського розрахунку виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку, то вибрана тема є досить актуальною, тому що ефективне використання основних виробничих фондів веде до збільшення обсягів виробництва продукції, а отже, і до збільшення прибутку.
Курсова робота складається з трьох розділів: перший розділ – це теоретична частина; другий розділ – розрахункова частина; третій розділ – це заходи щодо підвищення використання основних виробничих фондів підприємства в часі.
Мета курсової роботи – розкрити суть основних виробничих фондів, їх значення для підприємства та економіки в цілому, обґрунтувати шляхи та напрямки поліпшення використання основних виробничих фондів на підприємстві в сучасних умовах.
Ефективність функціонування підприємства залежить не тільки від забезпеченості основними виробничими фондами, але й від якості їх використання в часі. В умовах ринкової економіки основні виробничі фонди визначають виробничі можливості підприємства, а тому, ефективне їх використання веде до економії всіх ресурсів, а також і економії основних виробничих фондів підприємства.
Ефективне використання основних виробничих фондів та виробничих потужностей має велике значення як для підприємства, так і для економіки країни в цілому. Повніше використання основних виробничих фондів на підприємстві веде до зменшення потреби у введенні в експлуатацію нових виробничих потужностей, до збільшення випуску обсягів продукції та підвищення рівня її якості (а значить і прибутку), прискорює їх оборотність, що значною мірою сприяє вирішенню проблеми скорочення розриву в термінах фізичного і морального зносу, прискорює темпи оновлення основних фондів.
Важливим напрямком підвищення ефективності використання основних виробничих фондів є зменшення кількості недіючого устаткування, виведення з експлуатації зайвого та швидке залучення у виробництво невстановленого устаткування, обсяги якого є досить значними.
В суспільстві завжди існує попит на той чи інший вид продукції і задоволення цього попиту залежить від обсягів виробництва, тобто від пропозиції. Але обсяги виробництва продукції залежать не тільки від забезпеченості підприємства ресурсами та основними фондами, але й від їх якісного та повного використання. Чим більше буде виробляти підприємство продукції, тим меншою буде вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції. Отже, в такому випадку прибуток підприємства буде збільшуватися, оскільки зменшуватиметься собівартість одиниці продукції.
Розділ1. Теоретичні засади підвищення ефективності використання ОВФ
1.1 Суть та значення ефективності діяльності підприємства
У процесі функціонування будь-якого підприємства витрачаються певні ресурси: матеріальні, трудові, фінансові. Отримані внаслідок витрачання ресурсів результати називають ефектом, діяльності. Співставлення результату чи ефекту діяльності з витраченими для його отримання ресурсами визначає ефективність функціонування підприємства. Таким чином, шляхом співставлення результату процесу функціонування будь-якого підприємства з витраченими для цього ресурсами можна визначити ефективність його функціонування. Формалізовано це можна представити таким чином:
Ефективність діяльності =
Таке твердження є правильним, але недостатньо повним. Адже підприємства бувають різнопрофільними, а їх діяльність найчастіше є багатогранною: виробництво продукції, надання послуг, виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт, монтаж та ремонт продукції у споживача, утилізація відпрацьованої продукції і т. п. Тому виникає потреба визначення ефективності кожного напрямку діяльності та сумарного ефекту в цілому по підприємству.
Визначення ефекту та ефективності діяльності має важливе як наукове, так і практичне значення. За його допомогою можна не тільки оцінити ефективність роботи підприємства, проаналізувати сумарний ефект різних його структурних підрозділів та напрямків діяльності, а й визначити стратегію розвитку, розробити прогноз та план дій на перспективу, встановити результати використання витрачених ресурсів: засобів виробництва, робочої сили, інформації і т. п.
Однією із найважливіших ознак ефективності є досягнення відповідного результату діяльності з найменшими витратами ресурсів. Інакше кажучи, ознакою ефективності діяльності є досягнення мети функціонування підприємства (організаційно-виробничі ї системи, організації) з найменшими витратами суспільної праці. Оскільки внаслідок виробничої діяльності можуть бути досягнуті різноманітні результати або ж ефекти, як наприклад, економія ресурсів, збільшення кількості робочих місць, зменшення витрат енергії, зниження шкідливих викидів, зростання прибутків і т. д., то необхідно говорити про можливі різні критерії (мірила) ефективності господарювання підприємства.
Об'єктивно обгрунтованим є народногосподарський підхід, який базується на єдиному критерії оцінки результатів діяльності, економічної ефективності функціонування підприємств, погоджених з, ним показниках і відповідних цьому критерію умовах зміни показників економічної ефективності. Такий підхід схематично може бути представлений наступним чином .
Критерієм (основним мірилом) економічної ефективності діяльності підприємства є економія суспільної праці, тобто, праці живої та уречевленої. При цьому, в залежності від рівня розгляду (галузь промисловості, народне господарство, окреме підприємство або їх об'єднання) за критерій економічної ефективності може бути прийнята економія суспільної праці у виробника і споживача продукції або окремо лише у виробника і окремо у споживача. Економія суспільної праці може бути досягнута у зв'язку з різними умовами виробництва (прогресивна технологія, вигідне розміщення, досконала структура управління і т. п.) та у зв'язку із зростанням масштабу діяльності. Цілком очевидна пряма залежність прибутку від економії суспільної праці: чим більша ця економія, тим менші суспільні витрати виробництва, тим більший прибуток. Окремої уваги потребує розгляд питання про розподіл цієї економії у країні, від вирішення якого, як відомо, залежать темпи економічного зростання, рівень та комфортність життя народу. Що ж стосується інших показників ефективності діяльності підприємства, то їх зв'язок з витратами не завжди очевидний, що обумовлює складність вибору і обгрунтування критеріїв, показників оцінки, умов та границь їх зміни, методів вимірювання та інтерпретації отриманих результатів. В загальному, цілком умовно, показники ефективності можна розділити на: а) показники досягнення цілей підприємством; б) показники використання ресурсів.
Економічний зміст підвищення ефективності суспільного виробництва полягає у зниженні витрат суспільної праці на створення і споживання всього сукупного продукту народного господарства. Формалізовано ефективність, витрати і результати функціонування суспільного виробництва у їх взаємозв'язку можна представити у наступному вигляді:
,
де - сукупна ефективність суспільного виробництва;
ВВП - величина виробленого і спожитого валового продукту;
- витрати уречевленої (минулої) праці на виробництво і споживання продукту;
- витрати живої праці й засобів її відновлення;
- майбутні витрати живої і уречевленої праці на споживання продукту.
Представлена залежність дає сутнісну характеристику ефективності виробництва (продуктивності діяльності підприємства, організаційно-виробничої системи), яка відповідає загальній методології її визначення. Слід відзначити, що представлені у формулі величини можуть бути нормативними або розрахунковими і показувати фактичні чи очікувані результати діяльності об'єкта в цілому чи окремого формування в залежності від його місця в ієрархічній інтеграційній структурі. Необхідно також нагадати, що потрібні для отримання певного результату діяльності підприємства (або іншого організаційного формування) ресурси можуть бути одноразові (інвестиційні) та поточні, які витрачаються щоденно (що було розглянуто у попередніх розділах).
Ефективність, як міра отриманих підприємством результатів, віднесених до витрачених для їх отримання ресурсів, застосовується для різноманітних аналітичних оцінок та обгрунтування господарських рішень. З огляду на це, можуть бути виділені окремі види ефективності (продуктивності) для певних практичних потреб господарників та аналітиків, переважно на підставі отримуваних ефектів (результатів) виробничо-господарської та іншої діяльності підприємства.
Відомі спроби класифікувати види ефективності залежно від їх спрямованості та інших змістових характеристик. Найпоширеніша класифікація результативності (ефективності, продуктивності) виділяє
наступні її види:
- економічна ефективність - економія суспільно необхідного часу на виробництво та споживання товарів і послуг;
- соціальна ефективність - збільшення кількості нових робочих місць, рівня зайнятості людей, поліпшення умов праці та побуту, підвищення рівня та комфортності життя і т.п.;
- екологічна ефективність - гармонізація відносин людини з навколишнім середовищем, зменшення шкідливих викидів і т. п. ;
- науково-технічна ефективність - підсилення потенційних можливостей виробничих систем, наукових організацій, споживачів продуктивніше вирішувати ті чи інші завдання за допомогою продукції, виробленої даним підприємством.
Разом з тим, зауважимо, що можуть розглядатися інші види ефективності діяльності підприємства як, наприклад:
1. внутрішня ефективність - це ефективність використання внутрішніх можливостей підприємства, його внутрішніх ресурсів;
2. зовнішня ефективність - це ефективність, використання зовнішніх можливостей підприємства, що забезпечуються факторами зовнішнього середовища;
3.загальна ефективність як інтеграція зовнішньої і внутрішньої ефективності;
4. ринкова ефективність - повнота задоволення потреб споживачів порівняно з альтернативними способами їх задоволення;
5. цільова або стратегічна ефективність, яка відбиває міру досягнення цілей підприємства.
Основні критерії і показники ефективної діяльності підприємства як суспільної організації, яка об'єднує людей в процесі виробництва, наведені
у табл.1.
Оцінювання соціальної ефективності пов’язане з суттєвими труднощами через відсутність обґрунтованої методики її визначення.
Таблиця 1
Критерії і показники системи вимірювання ефективності діяльності підприємства.
Критерії
Зміст критеріїв і вимірюваних ознак
Основні показники оцінки ефективності
Загальна результативність діяльності
Вимірювання ступеня досягнення цілей, задекларованих місією підприємства, організації (кількісна, якісна характеристика та своєчасність реалізації цілей підприємства)
Частка ринку:
в регіоні
в країні
в експорті
Обсяг продажів, в т. ч. на внутрішньому ринку, на зовнішньому і т. п. Якість продукції та відповідність вимогам покупців до неї.
Економічність діяльності: мінімізація витрат на отримання результатів
Вимірювання ступеня використання споживаних ресурсів: матеріальних, трудових, фінансових і ін.
Матеріаломісткість продукції Зарплато (трудо-) місткість продукції
Енергомісткість продукції
Капіталомісткість продукції
Витратомісткість продукції
Продуктивність діяльності: максимізація її результату
Співвідношення отриманих результатів діяльності і затрат для їх отримання
Продуктивність діяльності
( загальна продуктивність)
Продуктивність капіталу
Продуктивність праці персоналу
Продуктивність праці робітників
Високі узагальнюючі (фінансові) результати діяльності
Максимізація виручки від реалізації продукції, мінімізація витрат на її виробництво і вартості виробничих фондів
Дохідність діяльності (витрат)
Дохідність продажів
Дохідність капіталу
Прибуток
Рентабельність капіталу
Рентабельність виробництва
Окремої уваги заслуговує дослідження можливостей не тільки кількісного вимірювання ефективності у тих випадках, коли це можливо, але й якісної оцінки по тих заходах, які кількісному вимірюванню не піддаються. Майже завжди при вимірюванні соціальної ефективності органічно поєднуються потреби кількісної і якісної оцінки соціальних результатів. Тільки комплексне взаємне врахування кількісних і якісних оцінок дозволяє визначити дійсну картину соціальних перетворень.
показників.
1.2. Резерви та шляхи підвищення ефективності діяльності
підприємства
Резерви підвищення ефективності функціонування підприємства - це можливості досягнення більш ефективної його діяльності в результаті забезпечення належної дії факторів, що дають змогу раціональніше використовувати наявні ресурси та організаційно - інноваційний потенціал.
Найважливіші напрямки проведення заходів по залученню резервомобілізуючих факторів називаються напрямками або шляхами забезпечення (чи використання резервів) підвищення ефективності функціонування підприємства.
Склад резервів підвищення ефективності підприємства ресурсні резерви
- організаційно-технологічні резерви
- резерви підвищення якості продукції
- резерви основних узагальнюючих результатів роботи
Ресурсні резерви підприємств - це резерви поліпшення використання основних і оборотних виробничих фондів (основного і оборотного капіталу), а також резерви ефективнішого використання трудових
ресурсів (резерви підвищення продуктивності праці).
Функціонування основних виробничих фондів (ОВФ) і оборотних засобів (03) в умовах перехідного періоду показало, що надзвичайно важливою умовою ефективного обігу авансованого в них капіталу на рівні підприємств усіх форм власності й сукупного капіталу народного господарства повинно стати державне регулювання обігу основного і оборотного капіталу та процесів їх відтворення.
Ринкові відносини й конкуренція в певних межах регулюють процеси обігу капіталу. Однак, досвід країн з ринковою економікою показав, що цього недостатньо. Для досягнення оптимальних масштабів оновлення ОВФ в економічно розвинутих країнах проводяться глибокі дослідження процесів обігу капіталу, постійний аналіз стану зношеності, вікового складу, сукупної величини засобів праці. Центральними економічними органами розробляються різні методи втручання держави шляхом розробки спеціальних програм, законів, заходів стимулювання, які сприяють виводу із виробництва застарілих засобів праці та оновленню їх парку, що є необхідною умовою зростання ефективності суспільного
виробництва.
Державне регулювання обігу капіталу в Україні також повинно здійснюватись різними методами. Щодо державних підприємств можна застосовувати пряме адміністрування й директивні методи управління формуванням, оновленням та використанням ОВФ та оборотних засобів. Державний вплив може здійснюватись і на більшості приватизованих підприємств з державними корпоративними правами (з пакетом акцій," що належить державі).
Обіг капіталу підприємств здійснюється через банківські установи. Держава також є власником акцій значної частини комерційних банків, що дозволяє їй впливати на рух банківських капіталів, а через них - на обіг капіталів підприємств. Регулюючу функцію у цій сфері здійснює й така державна структура, як Національний банк України. Однак дотепер не створений і не функціонує дієвий механізм управління часткою державного капіталу на підприємствах і в банках, що не дозволяє реалізувати можливості державного регулювання. Більше того, були вжиті заходи державного регулювання, що негативно впливають на обіг основного та оборотного капіталу. До них відносяться обмеження дії Положення про формування амортизаційного фонду, вилучення й централізація частини амортизаційних відрахувань. В законодавство з питань оподаткування були внесені зміни, які не сприяли поповненню оборотних коштів підприємств за рахунок власних джерел.
Важливе значення має встановлення взаємозв'язку між основними фондами і оборотними засобами. Оборотні засоби складають "грошовий фундамент" побудови всього капіталу, і співвідношення їх з основними фондами повинно знаходитись в належних пропорціях, що забезпечують нормальний обіг вартості всього капіталу. Визначення і підтримання раціональної структури повного кругообігу оборотних засобів і основних фондів, пропорцій між тривалістю їх знаходження у сфері виробництва і в сфері обігу необхідно враховувати в управлінні капіталом як окремого підприємства так і на макрорівні.
Нормальний кругообіг оборотних коштів є умовою одержання підприємством повного ефекту від технологічного оновлення виробництва, при якому часто досягається вивільнення оборотних коштів від скорочення часу виробництва. Ці кошти можуть бути використані для капітальних інвестицій.
Приведені вище положення свідчать про важливість прискорення оборотності оборотних коштів. Отже, для мобілізації резервів підвищення ефективності використання оборотних коштів, перш за все, повинні задіюватись фактори (чинники) прискорення їх оборотності й, зокрема, такі:
зменшення обсягів незавершеного виробництва;
удосконалення системи матеріально-технічного забезпечення з метою оптимізації виробничих запасів;
прискорення реалізації готової продукції (активізація маркетингової діяльності);
зменшення обсягів дебіторської заборгованості.
Шляхи ( напрямки) мобілізації резервів підвищення ефективності використання матеріальних ресурсів
► аналіз ресурсоспоживання та виявлення основних причин втрат і нераціонального використання матеріальних ресурсів
► забезпечення обгрунтованого нормування витрат матеріальних ресурсів та визначення потреби підприємства в них для виконання виробничої програми та забезпечення ресурсами інших напрямків діяльності
► організація використання вторинних ресурсів на підприємстві
► здійснення заміни традиційно використовуваних матеріалів сучасними,
більш дешевими, без погіршення при цьому якості продукції, на
виготовлення якої вони витрачаються
► впровадження на підприємстві ресурсозберігаючих технологій
► формування (удосконалення діючої) системи матеріальної мотивації
за раціональніше (більш економне) матеріалоспоживання та
забезпечення її успішного використання.
Основними напрямками підвищення ефективності використання ОВФ підприємства є такі:
поліпшення їх складу, структури і стану;
зниження фондомісткості виготовлюваної підприємством продукції, підвищення фондовіддачі та продуктивності праці на підприємстві;
сформування (удосконалення діючої) системи матеріальної мотивації за раціональніше (більш ефективне) використання ОВФ та забезпечення успішного функціонування цієї системи.
Надзвичайно важливим напрямком мобілізації резервів ефективнішого використання ОВФ на підприємствах обробних галузей є раціональне формування виробничої потужності (ВП) підприємства на їх базі та максимальне завантаження виробничою програмою раціонально сформованої потужності. Цей напрямок недостатньо висвітлений в учбовій літературі. Тому зупинимось на ньому докладніше.
Першим етапом цієї роботи є формування максимальної за величиною ВП підприємства на базі наявних у нього основних виробничих фондів (ОВФ) шляхом:
- розробки програми випуску продукції, що користується попитом на ринку, є конкурентноздатною і має структуру трудомісткості (машиномісткості) виготовлення, яка максимально відповідає структурі виробничої системи машин (ВСМ) підприємства;
- нарощування пропускних здатностей (потенційних спроможностей по виконанню виробничих програм, що випливають з виробничої програми підприємства) тих ланок ВСМ, які є її вузькими (близькими до вузьких або лімітуючими) місцями
При здійсненні першого етапу роботи всі зусилля спрямовуються на забезпечення максимальної величини і якомога меншої фондомісткості формованої ВП підприємства. Фондомісткість ВП підприємства - це вартість ОВФ, на базі яких вона сформована, що припадає на одиницю потужності, представленої у вартісному виразі. Надзвичайно важливою складовою фондомісткості ВП підприємства є її машиномісткість, тобто вартість знарядь праці (найбільш активної частини ОВФ), що утворюють ВСМ, яка припадає на одиницю потужності, представленої у вартісному виразі. Для максимального зниження машиномісткості ВП підприємства, сформованої в результаті проведення описаного вище першого етапу роботи, проводиться другий етап раціонального формування потужності на майбутній період.
Суть цього етапу полягає в регулюванні пропорційності у пропускних здатностях ланок ВСМ підприємства (у потужностях його виробничих підрозділів), під якою розуміється приблизно однакова величина цих пропускних здатностей (потужностей), обчислених у процентах до виробничих програм, виконуваних ланками ВСМ (виробничими підрозділами). Причому виробничі потужності ланок ВСМ (підрозділів основного виробництва)встановлюються, виходячи із виробничої програми підприємства. З підвищенням рівня пропорційності (зниженням рівня диспропорції") у пропускних здатностях ланок ВСМ підприємства знижується машиномісткість його ВП, що зумовлено зменшенням у ланках ВСМ кількості обладнання, зайвого для сформованої потужності.
Третім етапом проведення роботи, спрямованої на раціональне формування ВП підприємства, є забезпечення у майбутньому періоді якомога більшого зниження частини фондомісткості виробничої потужності, яка припадає на всі інші групи ОВФ, за виключенням робочих машин та обладнання, що утворюють ВСМ. Найбільш малодинамічними з цих груп ОВФ є пасивні елементи ОВФ (будівлі, споруди і передавальні пристрої). Виведення окремих об'єктів вказаних груп ОВФ з експлуатації і таким чином зменшення загальної вартості пасивної частини ОВФ є завданням дуже важким, а в багатьох випадках, таким, що не підлягає практичному розв'язанню.
Знижувати ту частину фондомісткості виробничої потужності, яка припадає на всі інші елементи ОВФ (крім тих, що відносяться до пасивної їх частини, а також до робочих машин і обладнання) можна як за рахунок абсолютного зменшення кількості цих елементів та їх вартості, так і шляхом інтенсивного нарощування пропускної здатності вузьких і лімітуючи ланок ВСМ.
В результаті здійснення заходів по перерахованих вище трьох етапах формується на базі наявних ОВФ максимальна за величиною виробнича потужність підприємства з якомога нижчим рівнем фондомісткості цієї потужності.
Суть четвертого (кінцевого) етапу проведення роботи, спрямованої на поліпшення використання ОВФ машинобудівного підприємства, полягає в забезпеченні якомога вищого рівня (коефіцієнта) використання сформованої (за принципами, викладеними вище) виробничої потужності. Досягнення цієї мети забезпечується шляхом проведення підрозділами і службами підприємства організаційних заходів у трьох найважливіших напрямках:
по забезпеченню максимального завантаження раціонально сформованої
виробничої потужності плановою виробничою програмою;
по якомога більшому скороченню втрат часу роботи обладнання від цілозмінних і внутрізмінних простоїв;
по максимально можливому скороченню втрат виготовлюваної підприємством продукції від невиправного браку, а також: у виробництві та зберіганні.
Найважливішими укрупненими факторами підвищення продуктивності праці на підприємстві є:
підвищення техніко-технологічного рівня виробництва;
удосконалення організації виробництва, праці й управління;
соціальний розвиток колективу.
Для мобілізації резервів підвищення продуктивності праці на підприємстві слід здійснювати спрямовані на досягнення цієї мети заходи, які забезпечують дію факторів, що впливають на зміну продуктивності праці саме у резервомобілізуючому напрямку. Такі заходи називаються шляхами або напрямками підвищення продуктивності праці.
Найважливішими з резервів удосконалення організації виробництва на підприємствах є резерви якомога раціональнішого поєднання в часі й просторі засобів виробництва і живої праці з метою мінімізації витрат на виготовлення продукції та забезпечення її високої якості й конкурентноспроможності. Основними шляхами мобілізації даної групи резервів можна назвати такі:
1.Посилення безперервності та гнучкості виробництва на підприємствах завдяки широкому застосуванню автоматичних потокових ліній, робототехнічних комплексів І гнучких виробничих систем, що роблять можливим зведення до мінімуму втрат часу 0 ресурсів, багаторазове підвищення продуктивності праці, значне прискорення оновлення продукції, що виготовляється. В умовах перехідного періоду, а тим більше в умовах ринкової економіки, на перший план висувається гнучкість виробництва, Ного здатність швидко перейти на випуск нових видів продукції, конкурентоспро можних на ринку.
Удосконалення організації виробництва в просторі, тобто раціоналізація ви робничої структури й техніко-виробничої бази підприємств, перш за все, шляхом проведення їх реконструкції й технічного переозброєння. Саме реконструкція й тех нічне переозброєння, проведені з використанням найновіших досягнень в галузі зна рядь і засобів праці, забезпечують у багатьох випадках можливість посилення безпе рервності й гнучкості виробництва, про що говорилось вище.
Здійснення деконцентрації, розвиток кооперування, проведення диверсифікації та перепрофілювапня виробництва, що забезпечує демонополізацію виготовлення ба гатьох видів продукції, посилення конкурентоспроможності продуцентів на ринку.
Удосконалення організації виробництва в часі, тобто забезпечення раціональ ного складу і якомога коротшої тривалості виробничих циклів виготовлення основ ної продукції, операційних циклів виготовлення допоміжної продукції, виконання до поміжних і обслуговуючих процесів, а також удосконалення виробничих процесів у підрозділах основного виробництва підприємства.
Удосконалення оперативного управління виробництвам; насамперед - опера тивно-виробничого планування та оперативної підготовки до виконання виробничи ми підрозділами змінно-добових оперативних планів, зміст якої полягає у забезпе ченні підрозділів усім необхідним для виконання цих планів. Нерідко оперативно-ви робниче планування здійснюється без використання обгрунтованих календарно-пла нових нормативів, без обгрунтованих розрахунків запасів сировини і матеріалів, неза вершеного виробництва, купованих виробів і напівфабрикатів та інших виробничих ресурсів. Оптимальний рівень запасів повинен визначатись для кожного конкретного підприємства, виходячи із особливостей асортименту продукції, техніки, технології, організації виробництва, а також: із врахуванням особливостей поставок виробни чих ресурсів і збуту готової продукції.
У конкретних умовах підприємства слід аналізувати усі аспекти, що визначають ефективність організації робіт, - від рівня робочого місця окремого робітника чи спеціаліста до рівня підприємства в цілому, а після цього усувати всі недоліки в організації робіт, виявлені аналізом. Аналізуючи організацію виробництва і робіт, особливу увагу слід звертати, з врахуванням, звичайно, специфіки діяльності підпри ємства, на можливості застосування у його виробничих підрозділах більш високих типів виробництва (дрібносерійного замість одиничного, середньосерійного замість дрібносерійного і т.д.).
Участь у проектуванні виробничників підприємства-виробника доз воляє, починаючи з ранніх стадій проекту, одночасно розробляти виріб і процес його виробництва, що дозволяє визначити виробничі потужності, вибрати оптимальний процес виготовлення виробу. Також забезпечуєть ся можливість, ще з етапу проектування, готували обладнання та інстру менти, необхідні для виготовлення розроблюваної продукції, а отже - скоротити терміни запуску її у виробництво.
Висока якість продукції та скорочення тривалості її проектування за безпечується використанням прогресивних інформаційних систем і тех нологій, методів динамічного та імітаційного моделювання, комп'ютер ного проектування, а також закладеними у новий виріб запатентовани ми винаходами, прогресивними ідеями, високотехнологічними конструк торськими рішеннями, передбаченими в конструкції прогресивними матеріалами, з яких він повинен виготовлятись.
Досягнення більшого внеску стадії передвиробничого марке тингу в забезпечення високої якості розроблюваної продукції. Для цього потрібно розробляти науково обгрунтовані програми передвироб ничого маркетингу, застосовувати найбільш досконалі методи і викори стовувати найбільш ефективні засоби його проведення. Після прове дення передвиробничого маркетингу повинні здійснюватись належна обробка й аналіз зібраної маркетингової інформації з використанням для цього сучасних методів (в першу чергу - економіко-математичних) і засобів (перш за все - комп'ютерної техніки).
Забезпечення більш високої якості продукції (як заново роз робленої і освоєної, так і виготовлюваної) на стадіях:
постачання: за рахунок належного прийому, вхідного контролю, складання, зберігання та регулювання запасів виробничих ресурсів, використовуваних для вироб ництва продукції;
виготовлення продукції за рахунок підвищення якості засобів праці, предметів праці, самої праці при обробці, складанні, монтажі, налагоджуванні, контролі й вип робуванні продукції;
реалізації продукції за рахунок її кращого пакування, відправлення і транспорту вання, вибору каналів просування продукції до споживачів, які забезпечують краще зберігання її якісних характеристик.
Забезпечення кращого збереження якості продукції на етапі її га рантійного обслуговування, спрямованого на підтримання показників якості на належному рівні під час монтажу, ремонту, міжремонтного та іншого обслуговування продукції у споживача.
Забезпечення сертифікації продукції підприємства за міжнародни ми стандартами ІСО серії 9000. Сьогодні ці стандарти прийняті як на ціональні, практично, в усіх розвинених країнах світу. З розвитком рин кових відносин, розширенням зовнішньоекономічних зв'язків, система якості, що відповідає міжнародним стандартам, стає визначальним фак тором не тільки якості, але й конкурентоспроможності продукції вітчиз няних підприємств:
наявність сертифікату на продукцію або систему якості може бути вирішаль ним при заключенні договору і підписанні контракту;
сертифікат на продукцію може впливати на розмір контрактної ціни;
наявність сертифікату впливає на вирішення питань про страхування та отри мання кредитів, оскільки забезпечує гарантії страховим компаніям та банкам.
У більшості випадків споживачі або замовники прагнуть отримати гарантії стосовно того, що постачальник є спроможним стабільно ви робляти продукцію необхідного їм рівня якості, що він має відповідну систему якості. Якщо у виробника відсутня високоефективна система якості, то він може втрачати вигідні контракти або бути змушеним про давати продукцію по знижених цінах. Сертифікація продукції за міжна родними стандартами ІСО серії 9000 є гарантією наявності у виробника високоефективної системи якості.
Без впровадження міжнародних стандартів в умовах жорсткої міжна родної конкуренції, ефективна. експортна діяльність підприємства стає неможливою.
Незважаючи на складності, пов'язані із сертифікацією продукції за міжнародними стандартами, її здійснення є засобом пожвавлення інно ваційної діяльності підприємств, підвищення конкурентоспроможності їх продукції, розвитку ринково орієнтованого бізнесу.
Серед резервів поліпшення основних узагальнюючих результатів діяльності підприємства провідне місці займають резерви зростання прибутку, резерви підвищення рентабельності вкладеного капіталу і рентабельності виробництва.
Найважливішими факторами зростання прибутку підприємства є:
раціоналізація ресурсоспоживання, удосконалення управління та обслу говування виробництва, що забезпечує зниження виробничих витрат (со бівартості виготовлюваної продукції).
інноваційний розвиток підприємства (впровадження нововведень та їх успішна комерціалізація), що забезпечує зниження витрат на виготовлення та підвищення якості виробів, а в результаті більш високу їх конкурентноздатність.
Стратегія оптимальних витрат має найбільшу привабливість з точки зору можливості конкурентного маневрування. Вона передбачає ство рення цінності для покупця, балансуючи між стратегіями низьких вит рат і диференціації. На ринках, де покупці дивляться одночасно на ціну й на споживчу цінність товару (а таких ринків більшість), стратегія оп тимальних витрат має перевагу перед стратегіями низьких витрат і диференціації. Адже при цій стратегії підприємство може пропонувати покупцям товар середньої якості по невисокій ціні або товар доброї якості по середній ціні. Більшість покупців віддають перевагу саме тим, а не дешевим низькоякісним або дорогим, у вищій мірі диференційованим товарам.
Резервомобілізуючу дію другої групи факторів зумовлюють, в першу чергу, такі 5 найважливіших, що забезпечують підприємству конкурен тну перевагу.
1. Нові технології. Вони створюють можливості для здійснення багатьох видів інновацій, які забезпечують зниження витрат на виробництво та підвищення якості продукції, а отже - й зростання прибутку підприємства.
2. Нові зростання прибутку, забезпечують собі підприємства, що здійснили продуктові та інші інновації, які найбільше відповідають новим або зміненим запитам споживачів.
Поява нового сегменту ринку. Ще одна можливість забезпечення конку рентної переваги і зростання прибутку підприємства відкривається при утворенні цілком нового сегмента ринку або перегрупуванні існуючих сегментів. Тут є мож ливість не лише вийти на новий контингент покупців, але й забезпечити більш ефектив ний випуск продукції, знайти нові підходи до певних груп споживачів. Яскравий при клад цього - випуск автонавантажувачів у Японії. Японські фірми виявили обійдений увагою сегмент ринку - малогабаритні багатоцільові автонавантажувачі - і взялись за нього. При цьому були забезпечені уніфікація моделей і високоавтоматизоване вироб ництво цих автонавантажувачів.
Зміна вартості або джерел ресурсів виробництва. Одні вироб ники забезпечують собі конкурентні переваги і збільшення прибутку за рахунок вико ристання замість традиційних виробничих ресурсів їх більш ефективних замінників, а також за рахунок освоєння більш дешевих джерел ресурсів. Інші ж, які не забезпечили собі цього, послаблюють своє становище на ринку, втрачають можливість збільшення прибутків за рахунок даного фактора.
Зміна законодавчої бази і державного регулювання. Зміна норма тивно-правової бази і політики уряду в таких сферах, як стандарти, охорона довкілля, оподаткування, ліцензування, залучення іноземних інвестицій, - ще один поширений стимул до новацій і нововведень, які забезпечують конкурентну перевагу і збільшення прибутків.
Важливим засобом утримання конкурентних переваг і забезпечення себе додатковими прибутками є утримання якомога більшої кількості джерел цих переваг.
Для визначення найважливіших шляхів реалізації підприємством ре зервів підвищення рентабельності вкладеного капіталу і виробництва доцільно розглянути два показники, за якими вона розраховується:
(19.20)
де - річна норма прибутку на вкладений капітал;
- річний дохід підприємства від підприємницької діяльності (створення і реалізації споживчих благ), грн.;
В - річні витрати підприємства на створення і реалізацію споживчих благ, грн.; К - величина вкладеного капіталу, грн.
(19.21)
де - рентабельність виробництва, яку в економічній літературі часто називають загальною рентабельністю;
- річний прибуток від реалізації продукції, грн.;
- середньорічна сума основних виробничих фондів (основного капіталу), грн.;
О к - середньорічна сума матеріальних оборотних коштів (оборотного капіталу), грн.
Для реалізації результатів підвищення і потрібно збільшувати прибуток, тобто нарощувати виробництво та реалізацію споживчих благ при незмінному обсязі капіталу (ресурсів) і/або зменшувати витрати підприємства, а також зменшувати позичковий процент на капітал. Стра тегія виробника-підприємця щодо використання ресурсів полягає у по шуку оптимального співвідношення між описаними організаційно-еко номічними діями.
Зацікавленість підприємства в ефективній віддачі ресурсів обумов люється наявністю системи стимулювання (економічних важелів) і організаційних передумов (форм, структур, видів діяльності). Система стимулювання базується на прагненні підприємства до максимізації чистого прибутку і враховує:
механізм оподаткування майна;
механізм кредитування;
механізм використання виручки від реалізації зайвого майна.
Організаційні передумови включають форми, засоби, структури, види діяльності, які притаманні ринковій економіці і розширюють можливості підприємства щодо залучення ресурсів. Крім таких традиційних форм як купівля або виготовлення, вони включають і суто ринкові, серед яких найпоширеніші - оренда (лізинг), факторинг, рейтинг.
Оподаткування майна створює мотиви зменшення кількості ресурсів (при однаковій величині прибутку) або збільшення прибутку (при не змінному обсязі ресурсів).
Механізм кредитування діє як стимул ефективного використання ре сурсів шляхом оцінки альтернативи фінансування розвитку підприєм ства за рахунок короткострокових чи довгострокових кредитів, бо це є вибір між доведенням ризику до мінімуму або одержанням максималь них прибутків. Фінансові менеджери залежно від того, як вони став ляться до ризику, вибирають особливі підходи до фінансування своїх активів, але будь-який спосіб кредитування потребує максимізації вико ристання ресурсів.
Механізм використання виручки від реалізації зайвого майна (зараху вання її на рахунок підприємства як грошових надходжень) зацікавлює підприємців у швидкому вивільненні непотрібного майна.
Вибір підприємством найдоцільнішої форми залучення і подальшого використання ресурсів базується на аналізі економічних переваг і не доліків різних організаційних варіантів. Так, при вирішенні головної про блеми підприємства-виробника: яким чином поповнити виробничі ре сурси, наприклад, технологічне устаткування, можливі такі варіанти:
придбати потрібне устаткування у власність (купівля);
виготовити устаткування власними силами на підприємстві (виготов лення);
орендувати устаткування безпосередньо у власника або через лізингову компанію у лізингодавця (оренда);
не залучати додаткове устаткування, а укласти угоду на виготовлення потрібної продукції на інших підприємствах (кооперація).
Кожний з варіантів може бути ефективним, виходячи з конкретної економічної ситуації. Обгрунтування економічної доцільності в цьому випадку повинно базуватися на вартісних оцінках зміни обсягу ресурсів, прибутку, рентабельності для кожного з варіантів і подальшому їх по рівнянні.
Економічна практика свідчить, що за інших однакових умов найчасті ше ефективнішою є оренда ресурсів у всіх її різновидах: фінансова орен да (лізинг), оперативна оренда. В орендаря менше фінансових обме жень, ніж у покупця чи виробника, оскільки право власності залишаєть ся за орендодавцем. Оренда схожа на фінансування під заставу. Орен дар перекладає ризик того, що обладнання стає застарілим, на орендодавця. Це, перш за все, стосується обладнання, для виготовлення якого потрібні такі складні технології, як комп'ютери, нові техн...
31.01.2013 01:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора