Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Розрахункова робота
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів та економіки природокористування
РОЗРАХУНКОВА РОБОТА
з дисципліни „Економіка природокористування”
варіант 92
Зміст
ВСТУП
ТЕОРИТИЧНА ЧАСТИНА
1.1. Сучасні технології утилізації відходів ....................................................................5
1.2. Система державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування.…...................................................8
1.3. Економічна оцінка природних ресурсів: суть, функції і критері…………….11
ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
2.ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРІВ ЗБОРІВ ЗА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
2.1. Методичні рекомендації щодо розрахунку загальної величини збору……….13
2.1.1. Збори за забруднення атмосфери……………………………………………...14
2.1.1.1. Стаціонарні джерела забруднення…………………………………………..15
2.1.1.2. Пересувні джерела забруднення…………………………………………….15
2.1.2.Забруднення водних об’єктів…………………………………………………..16
2.1.3. Розміщення відходів…………………………………………………………...16
3.ЕКОНОМІЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ОПТИМАЛЬНОГО ВАРІАНТА ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ
3.1. Методичні рекомендації щодо економічного обґрунтування оптимального варіанта природоохоронних заходів…………………………………………………19
3.2. Визначення оптимального варіанта природоохоронних заходів……………...21
4. ЕКОЛОГО – ЕКОНОМІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗДІЙСНЕННЯ
ПРИРОДООХОРОННИХ ЗАХОДІВ
4.1. Методичні рекомендації щодо розрахунку загальної величини збору……….23
4.1.1. Економічний ефект від зниження захворюваності населення………………24
4.1.2. Економічний ефект від попередження втрат рибної продукції зниження захворюваності населення……………………………………………………………24
4.1.3. Економічний ефект від додаткової очистки забрудненої води……………..25
4.2. Загальна економічна ефективність водоохоронних заходів………………......25
5.ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………………....26
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
Вступ
Відомо, що природа - єдина і неподільна, а сучасне господарство – результ взаємодії природи і суспільства. Отже, суспільство, господарство і природа -взаємопов'язані, зв'язок цей має глобальний характер, стан і доля кожного із компонентів – взаємозалежні. Ця порівняно проста теза є відправною щодо розуміння низки глобальних геологічних проблем. На жаль, протягом тисячоліть людина посилено втручалася в природу, не порушюючи про підтримку в ній рівноваги. Особливо ускладнилися відносини суспіль ств і природи в XX ст., коли в процесі науково-технічної революції різко зріс антропогенний вплив на навколишнє середовище. Через різке збільшення кількості введення, інтенсивну індустріалізацію та урбанізацію на планеті господарські навантаження стали перевищувати здатність екологічних систем до самоочищення відновлення. У відносинах людини і природи настала криза, яка викликала Алогічні проблеми глобального характеру. Зростання потреб сучасного господарства призводить до великих втрат у природі. Щорічно на земній кулі перетворюються на пустелю 6 млн гектарів родючих земель; 11 млн гектарів лісу вирубується, гине від пожеж або забруднення довкілля; внаслідок проживання в місцях інтенсивного забруднення хворіють десятки тисяч людей. Спостереження за кліматом дають змогу визначити зміни газової структури атмосфери, вивчати явище «парникового» ефекту, що посилюється внаслідок збільшення частки вуглекислого газ, випадання кислотних дощів, виснаження озонового прошарку, який оберігає життя на Землі від жорсткого ультрафіолетового випромінювання Сонця. [ 2.ст. 317] Основними джерелами антропогенного забруднення середовища є виробники енергії (ТЕС, АЕС, ГРЕС, сотні тисяч котельних), усі помислові об`єкти (в першу чергу металургійні, хімічні, нафтопереробні, цементні і целюлозо-паперові), екстенсивне, перехімізоване с/г виробництво, військова промисловість і військові об`єкти, автотранспорт та інші види транспорту (морський, річковий, залізничний, повітряний), гірниче виробництв Нині настав час серйозного переосмислення людством ставлення до природи, час об`єднання зусиль націй і народів у боротьбі за врятування біосфери планети, адже Земля у нас всіх одна; здійснення нових локальних, регіональних і міжнародних програм подальшого розвитку та вживання, які повинні базуватися на нових соціально-політичних засадах, екологічній основі, глибоких екологічних знаннях і підвищеній загальнолюдській екологічній свідомості. Тягар цих турбот має лягти на всі країни. Ті з них, що розвиваються, перш за все повинні вирішувати демографічні проблеми, проблеми опустелювання, знищення лісів, фауни та флори, в свою чергу розвинені країни повинні також дбати про наслідки суперурбанізації, перезабруднення довкілля промисловими і сільськогосподарськими відходами, особливо токсичними, понадвиробництва та понадспоживання, кислотних дощів та демілітаризації. Всі країни повинні брати участь у збереженні світу, виправленні екологічної системи . [ 3 ] Отже, метою даного дослідження є виявити взаємозв’язки між суспільством, економікою та навколишнім середовищем. В роботі розглядаються основні екологічні проблеми та причини їх виникнення, їх економічні та соціальні наслідки, що зумовлює надати об’єктивну оцінку стану довкілля. Предметом дослідження є державна екологічна політика та механізм її реалізації в сфері регулювання відносин між людиною і природою. Об’єктом виступає навколишнє природне середовище та його складові компоненти.
1. ТЕОРИТИЧНА ЧАСТИНА
1.1.Сучасні технології утилізації відходів
Загальноприйнятий метод розміщення як небезпечних, так і твердих побутових відходів - полігонне поховання. За оцінками фахівців, в європейських країнах щорічно утворюється 24 млн. тонн небезпечних відходів, з них 75% ховається. При цьому полігонне поховання вважається найменше переважним для відходів, які можна іншими способами рецикліровать, утилізувати або використовувати іншими шляхами.
У країнах Європейського Союзу популярніше в порівнянні з безпосереднім розміщенням відходів на полігонах - сміттєспалювання. що Виникло спочатку як засіб знешкодження твердих побутових відходів (ТБО) сміттєспалювання згодом перетворилося в розвинених країнах в енергетичну індустрію, оскільки по тепловому еквіваленту 1 тонна ТБО прирівнюється до 0,5 тонни вугілля. Сміттєспалювання дозволяє значно понизити об’єм і вагу відходів; перетворити речовини (у тому числі і небезпечні) в інертні тверді; зруйнувати речовини, які б приводили до утворення біогазу при безпосередньому похованні на полігонах, можлива утилізація енергії за рахунок спалювання органічних компонентів відходів.
До недоліків сміттєспалювання відносять зазвичай високі витрати в порівнянні з іншими видами переробки (від 280 до 750 дол. на одну тонну річних відходів); проблеми експлуатації унаслідок змінного складу відходів і використання шлаків і золи; не всі види відходів можна спалювати; можливість розсіювання в навколишнє середовище речовин, що утворюються в процесі спалювання. Метод спалювання широко використовується в світі для утилізації ТБО вже багато років. Проте існуючі способи спалювання переважно в шарі на колосникових гратах при температурі 700-800° З вже не відповідають сучасним екологічним вимогам. При такому спалюванні утворюються токсичні газоподібні продукти, велика кількість вторинних відходів, що містять небезпечні органічні сполуки.
До найбільш гострих проблем міст і інших населених пунктів відноситься проблема видалення і переробки твердих побутових і промислових відходів, що в значній мірі визначає санітарно-епідеміологічне благополуччя населених місць.
Повсюдно росте розуміння того, що людство руйнує навколишнє середовище і підриває майбутнє нового покоління. У результаті уряд і люди в усьому світі починають боротися з загрозливими тенденціями. Дотепер, необхідно змінити звичне поводження зусилля були різними, не було стрункої системи представлень про те, чого ми хочемо досягти.
Підвищення інформованості населення про проблеми навколишнього середовища – важливі передумови екологічно стабільного суспільства.
З початку 90-х років він став екологічною проблемою номер один. Населення і промисловість в усьому світі викидають величезну кількість сміття. Очевидне рішення цієї проблеми – викидати менше сміття, що особливо займають великий обсяг поліетиленових матеріалів, що майже не піддані розкладанню.
Велика кількість пакувального матеріалу після разового використання перетворюється у відходи, у сміття.
На смітники щорічно приходиться вивозити мільйони тонн сміття, і в деяких районах світу вже немає для цього місця.
Позбутися від твердого сміття можна трьома способами:
закапувати;
спалювати;
утилізувати.
У минулому, в основному використовувалися перші два способи. Однак сміттєві полігони займають багато місця і швидко заповнюються, а спалювання забруднює повітря.
З іншого боку, якість сміття спалюваних заводів поліпшується. Колишні – забруднювали повітря продуктами згоряння, нові працюють набагато чистіше.
Сучасні способи спалювання побутових відходів найбільш екологічні. Так, наприклад, у Гамбурзі вже протягом десятиліття працює одна із сучасних у Європі установок по спалюванню побутових відходів. Тут, як і на інших аналогічних установках, вдається в такий спосіб очищати відпрацьовані гази, що з димаря піднімається тільки вологе і тепле повітря, як з чайника з гарячою водою. Димовий газ при цьому з\’єднується з водою, що зв\’язує всі шкідливі речовини і, насамперед хлористий і фтористий водень, а також двоокис сірки і пил.
Установки, що називають пристроями по відновленню чи ресурсів по переробці відходів в енергію, дозволяють рятувати від сміття й одночасно виробляти електроенергію. Але для багатьох країн вони занадто дороги, і до того ж, як затверджують захисники навколишнього середовища, усе-таки забруднюють повітря токсичною смолою. Більш того, навіть якщо запобігти викид золи у повітря, від вона все-таки потрібно якось позбутися. При спалюванні зменшується обсяг, але не маса сміття, а концентрація токсичних речовин підвищується, так що зола може виявитися занадто отрутної для безпечного поховання на смітниках.
Щорічно виробляються тонни сміття, яке можна багаторазово використовувати як коштовний ресурс.
Переробка відходів з використанням сучасних екологічно чистих технологій, зокрема утилізація сміття – дуже ефективний спосіб рішення проблеми, але для людей, оскільки господарське сміття необхідно сортувати, збираючи окремо харчові відходи, метал, папір і скло.
Головними складовими відходів є важкі метали і стійкі хімічні сполуки. Крім того, тепер стало сутужніше виявляти і контролювати головні джерела забруднення.
Основними засобами реалізації зазначених підходів є:
* встановлення принципу “забруднювач платить”;
* проведення фіскальної політики, спрямованої на посилення економічних важелів витискування багатовідхідних технологій, особливо пов`язаних з утворенням токсичних відходів;
*застосування економічних інструментів для сприяння максимальній утилізації відходів;
*впровадження на об`єктах по захороненню відходів відносно простих і досить ефективних та економічно реальних інженерно-технічних рішень по зменшенню негативного впливу відходів на навколишнє середовище з відповідним моніторингом.
Упроваджуються більш жорсткі екологічні обмеження щодо полігонного захоронення, спалювання та скиду відходів у море.
Економічно ефективні і екологічно безпечні системи поводження з відходами можуть виправдовувати певні транскордонні та міжрегіональні перевезення відходів із метою використання наявних там потужностей по переробці при створенні ефективної системи контролю
Щорічно в Україні утворюється біля мільярда тонн відходів виробництва і споживання, з яких не більш 10% використовуються як вторинні матеріальні ресурси, а інші надходять на захоронення.
На сучасному етапі розвитку людства одним з основних вимог стає ресурсозберігаюче відношення до природи. У зв'язку з чим, утилізація відходів, що утворюються в сфері виробництва і споживання, має найважливіше значення для вирішення екологічних проблем, а також раціонального ресурсоспоживання. Переробка відходів, що є в багатьох випадках цінною сировиною для виготовлення товарної продукції, економічно доцільна, якщо вартість отриманих виробів перевищує витрати на утилізацію.
Широке застосування у всіх галузях народного господарства ресурсозберігаючих технологій може стати вирішальним фактором поліпшення екологічної обстановки в країні. Ці технології, окупаючись в короткий термін, у стані забезпечити найбільший вихід кінцевого продукту в розрахунку на одиницю вихідної сировини на одиницю трудовитрат. Однак залучення у виробничий процес вторинних матеріальних ресурсів при усій своїй доцільності сьогодні стримуєтьсяї економічними можливостями суспільства.
1.2. Система державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і природокористування.
Суттєву роль у регулюванні процесів природокористування повинна відігравати держава.
Це пояснюється як ринковою неефективністю,неможливістю саморегуляції еколого-економічних систем за рахунок стихійних ринкових механізмів, так і особливостями багатьох країн, які переживають специфіку перехідного періоду від тоталітарної до ринкової економіки.
Державне управління використанням природних ресурсів і охороною навколишнього середовища є складовою частиною соціального управління. Воно являє собою систему взаємопов'язаних економічних, правових, організаційно-господарських і технічних заходів держави, направлених на регулювання, організацію і забезпечення раціонального природокористування, охорону природи і покращення оточуючого людину середовища. Правовою основою для виконання органами держави поставлених управлінських задач у сфері використання і охорони природи в країні служить природоресурсна, природоохоронна та інші галузі законодавства. Державному управлінню притаманні всі ознаки виконавчої влади. 3 урахуванням цього державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є видом діяльності органів виконавчої влади з реалізації внутрішньої та зовнішньої екологічної політики держави, її внутрішньої та зовнішньої екологічних функцій. Метою державного управління в цій галузі відповідно до Закону «Про охорону навколишнього природного середовища» є реалізація екологічного законодавства, контроль за додержанням вимог екологічної безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, досягнення узгодженості дій державних і громадських органів у галузі охорони навколишнього природного середовища .
Органами державного управління, які здійснюють зазначені функції, є: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади та їх територіальні підрозділи, місцеві державні адміністрації, а також органи виконавчої влади сільських, селищних та міських рад, яким делеговані певні повноваження органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.
Ці суб'єкти вирізняються масштабом, напрямами, характером діяльності, з урахуванням чого здійснюється розмежування їх повноважень.
За територіальним масштабом діяльності суб'єкти державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища поділяються на загальнодержавні та місцеві органи виконавчої влади.
До загальнодержавних органів державного управління належать: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. На ці органи покладається формування та реалізація національної екологічної політики, розробка і здійснення загальнодержавних екологічних програм, прийняття у випадках та в порядку, передбачених законами, нормативно-правових актів з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів.
До місцевих органів державного управління належать: районні та обласні державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади. Ці органи забезпечують реалізацію національної екологічної політики з урахуванням екологічних інтересів населення областей, районів, міст, селищ, сіл при прийнятті рішень щодо розвитку продуктивних сил, розміщення, реконструкції, будівництва виробничих та інших господарських об'єктів, надання дозволів на спеціальне природокористування і будь-яких інших питань економічного та соціального розвитку відповідних територій.
За характером, напрямами роботи, повноваженнями розрізняють органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища загальної, спеціальної, функціональної та галузевої компетенції. Органами загальної компетенції, тобто органами, для яких повноваження з питань охорони навколишнього природного середовища є лише складовими загальних повноважень щодо вирішення питань економічного і соціального розвитку держави та окремих регіонів, є Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах делегованих повноважень органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.
До органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища спеціальної компетенції, тобто органів, основним завданням яких є забезпечення реалізації державної екологічної політики, організація природоохоронної діяльності у країні та контроль за її здійсненням, належать:
—центральні органи виконавчої влади: Міністерство охорони навколишнього природного середовища (Мінприроди України); Державне агентство земельних ресурсів України (Держземагентство України); Державний комітет України по водному господарству (Держводгосп України); Державний комітет лісового господарства України (Держлісгосп України);Державний комітет рибного господарстваУкраїни (Держкомрибгосп); Міністерство охорони здоров'я України (МОЗ України); Державна санітарно-епідеміологічна служба (Держсанепідемслужба); Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи (МНС); Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомрегулювання України);
—урядові органи державного управління зі спеціальними повноваженнями: Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція); Державна служба заповідної справи; Державна гідрометеорологічна служба (Держгідромет).
Державне управління в галузі охорони навколишнього природного середовища здійснюється також іншими центральними органами виконавчої влади, завданням яких є забезпечення реалізації державної політики в окремих галузях економіки (зокрема, у галузі енергетики, будівництва, промисловості, сільського господарства, транспорту, космічної діяльності тощо) чи сферах управління (зокрема, у сфері інформації, освіти, статистики, стандартизації, фінансів тощо). Для цих органів управління охороною навколишнього природного середовища є складовою основної функції щодо забезпечення реалізації державної політики з певних питань.
Функції державного управління природокористуванням і охороною навколишнього середовища здійснюються уповноваженими на те державними органами різної компетенції. Центральним органом державного управління у сфері охорони природи і використання природних ресурсів є Міністерство екології та природних ресурсів. Відповідно до Положення про Мінекологію Мінестерство є центральним органом виконавчої влади, підвідомчим Кабінету Міністрів , Міністерство реалізує державну політику в галузі навколишнього природного середовища, національного використання і відтворення природних ресурсів, захисту населення та навколишнього природного середовища від негативного впливу господарської діяльності суб'єктів усіх форм власності. У складі Міністерства діють: Державна екологічна інспекція, Головна державна інспекція з нагляду за ядерною безпекою, Адміністрація ядерного регулювання, Головне управління національних природних парків і заповідної справи.
1.3. Економічна оцінка природних ресурсів: суть, функції і критерії
Оцінка природних ресурсів — це значення екологічної, гігієнічної, соціально-психологічної і інших цінностей природного об'єкта. Оцінка виражається переважно в екологічних показниках.
Економічна оцінка – це грошовий вираз максимального ефекту, який зумовлює ці природні ресурси при їх багатоцільовому раціональному використанні.
З позицій формальної логіки всі дії щодо якісної та кількісної характеристики ресурсів називають оцінюванням, сам же результат дій — оцінкою. Оцінювання вимагає встановлення певних відносин між суб'єктом (людиною) і об'єктом оцінки (природними ресурсами). Наприклад, необхідно знати і оцінювати не лише агрокліматичні умови території, а й ті вимоги, які до них висуває людина в певній галузі виробничої діяльності (в нашому випадку це сільське господарство). З цим пов'язана проблема добору критеріїв (конкретних показників, від найзагальніших до розгалуженої та складної системи показників), за допомогою яких відбувається оцінка компонентів природи. У логіці виділяють чотири компоненти оцінок: суб'єкт, об'єкт, характер і основа оцінки. Суб'єкт — це той компонент, через який «проводиться» ідея релятивізму (відносності) в оцінюванні, тобто ідея необхідності співвідношення кожної оцінки з вимогами суб'єкта. Самі по собі природні умови і ресурси ні погані, ні хороші, питання про їх цінність постає лише, коли людина вступає у взаємодію з ними в процесі господарської-діяльності. Отже, характер оцінки буде змінюватись залежно від мети, для якої вона здійснюється. Не можна, наприклад, оцінити клімат чи природу певного регіону як сприятливі чи несприятливі. При такому формулюванні залишається незрозумілим, для якого саме виду діяльності сприятливий чи несприятливий природний комплекс або який-небудь його компонент. Правильними будуть такі формулювання: «природні умови несприятливі для розвитку хімічної промисловості» або «клімат сприятливий для вирощування озимої пшениці». Отже, предметом для оцінки є взаємодія «об'єкта» і «суб'єкта» в кожній конкретній ситуації, а критерії оцінки формуються залежно від її мети. Суспільству важливо знати, скільки потрібно докласти праці, щоб замістити ті чи інші ресурси, які були вилучені в природі. Отже, оцінка — це не лише елемент товарного виробництва, вона важлива для будь-якого суспільства, оскільки дає змогу зберігати працю або попереджувати її втрати в майбутньому. Оцінка повинна відображати _ не стільки фактичні витрати, пов'язані з використанням, скільки значущість природних ресурсів для народного господарства. В умовах товарно-грошових відносин економічна, оцінка природних ресурсів повинна виражатись у вартісній формі. Без вартісної оцінки сьогодні ще неможливо визначати вклад відповідних галузей у сукупні результати виробництва і відповідно доцільні масштаби вкладень суспільних коштів у їх розвиток. Правильна ж оцінка ресурсів у тому числі й природних, з одного боку, забезпечує рівні економічні (госпрозрахункові) можливості для підприємств, що працюють в різних умовах, з другого — забезпечить ство- 54 рення ефективного матеріального стимулу до раціонального природовикористання.
Існують такі функції економічної оцінки природних ресурсів:
Облікова – природні ресурси розглядаються як національне багатство.
Стимулююча – це плата за ресурси різної якості, що експлуатуються, плата за вилучення природних ресурсів з народно-господарського обороту, компенсація збитків за нераціональне використання природних ресурсів.
Критерієм економічної оцінки є диференційна рента. Основна ідея рентної оцінки ресурсу полягає в тому, що дана оцінка за своїм значенням дорівнює народногосподарським додатковим витратам, які можуть виникнути через вибуття даного ресурсу з експлуатації.
Проблема оцінки природних ресурсів стоїть перед вченими та практиками вже не один десяток років. Цілком зрозуміло, що якщо природні ресурси задіяні в господарському механізмі, то вони повинні бути оцінені, як і інший любий товар.
В цілому необхідність оцінки природних ресурсів обумовлюється наступними умовами:
- необхідністю точного обліку реальних затрат і прибутків за проектами, що призначені до реалізації, важливістю обліку всіх екологічних наслідків кожного проекту;
- необхідністю корекції національних рахунків держави з метою включення в них “амортизації” природного капіталу;
- необхідністю здійснення адекватного цінового регулювання природокористування, яке направлене на стимулювання раціонального використання природних ресурсів шляхом встановлення ставок оподаткування, що відображає їх реальну вартість.
Отже, сьогодні сформувалися два основних методи економічної оцінки природних ресурсів: рентний і затратний. З одного боку, величина оцінки природних ресурсів пов’язується з витратами на їх відновлення (відтворення), з іншого, - визначається ефектом від їхньої експлуатації.
Оскільки сьогодні на диференційну ренту покладаються особливі надії як на універсальну і єдино можливу основу економічної оцінки усіх видів природних ресурсів, зупинимось більш детально на її характеристиці. В науковій літературі диференційна рента розглядається як категорія історична, тобто як така, що в процесі розвитку суспільства має часові межі. Розглянемо, як виникає рента.
2.ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА
2.1 ВИЗНАЧЕННЯ РОЗМІРІВ ЗБОРІВ ЗА ВИКОРИСТАННЯ ПРИРОДНИХ РЕСУРСІВ
Розглядається діяльність підприємства яке в результаті своєї роботи забруднює:атмосферне повітря стаціонарними і пересувними джерелами забруднення, водні об’єкт, а також розміщує відходи.
Згідно з результатами контрольних перевірок хімічного підприємства міста Рівного зафіксовано використання як пального таких речовин: перша речовина дизильне паливо - 392 т., друга речовина бензин не етиловий - 692 т., третя речовина зріджений нафтовий газ - 492 т. Також результати перевірки вказали на забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами забруднення в таких обсягах: перша речовина газоподібні фтористі сполуки - 1920 т. при ліміті 1670 т., друга речовина сірководень - 1192т. при ліміті 1150 т., третя речовина сірковуглець - 292 т. при ліміті 120 т.
Крім того виявлено перевищення скиду забруднюючих речовин у водні об’єкти в таких обсягах (додаток 1): перша речовина нітрати – 9,2 т., при ліміті 4 т., друга речовина нітрити – 9,2 т. при ліміті 1,5 т., третя речовина сульфати - 92т. при ліміті 75 т.
За цей період часу підприємство розмістило на своїй території, згідно дозволу, відходи у таких обсягах (додаток 1): відходи ІІ класу - 292 т., при ліміті 245 т., відходи ІІІ класу - 192 т., при ліміті 150 т., люмінесцентні лампи у кількості 692 штук (дозвіл відсутній).
Визначити розміри збору за викиди забруднюючих ручовин в навколишнє природне середовище. Результати розрахунку записати у таблицю 2.1.
Таблиця 2.1
Норматив збору за забруднення навколишнього природного середовища
Назва забруднюючої речовини
Норматив збору грн./тонну
Викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення
1. Дизильне паливо
11
2. Бензин не етиловий
11
3. Зріджений нафтовий газ
14
Викиди в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення
1. Газоподібні фтористі сполуки
470
2. Сірководень
610
3. Сірковуглець
396
За скиди у водні об’єкти
5. Нітрати
11
6. Нітрити
612
7. Сульфати
4
Розміщення відходів
2. Відходи ІІ класу
7
3. Відходи ІІІ класу
2
5. Люмінесцентні лампи
1,5 грн./шт.
2.1. Методичні рекомендації щодо розрахунку загальної величини збору.
Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення НС України затверджена 24.05.93 р. Міністерством НПС України.
Збори розраховуються підприємствами самостійно на підставі отриманих лімітів та затверджених нормативів і сплачуються щоквартально за наростаючими з початку року показниками.
Екологічні платежі розподіляються таким чином:
- 10 % - на окремі рахунки фондів охорони НПС сільських, селищних, міських бюджетів;
- 25 % - на окремі рахунки фондів охорони НПС обласних бюджетів;
- 65 % - на окремий рахунок фонду охорони НПС Державного бюджету.
2.1.1. Збори за забруднення атмосфери.
2.1.1.1. Стаціонарні джерела забруднення.
Пвс = ∑(Млі + Мпі х Кн) х Нбі х Кнас х Кф х Кі,
де: Пвс – сума зборів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами, грн.;
Млі – річний обсяг викиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;
Мпі – річний обсяг понадлімітного викиду і-ої забруднюючої речовини (фактичний викид мінус ліміт), т;
Кн – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні викиди (10);
Нбі – норматив збору за викид 1 т забруднюючої речовини в атмосферу в межах ліміту, грн./т.
Кі – величина індексу споживчих цін (індекс інфляції) – 2,5.
Кнас – коригуючий коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту (до 100 тис. – 1; 100,1 – 250 – 1,2; 250,1 – 500 – 1,35; 500,1 – 1000 – 1,55; понад 1000 – 1,80).
Кф – коригуючий коеф., що враховує народногосподарське значення населеного пункту (села і міста районного значення – 1, обласні центри і міста обласного значення – 1,25, курортні місця – 1,65);
Газоподібні фтористі сполуки: Пвс=1670 х 470 х 2,5 х1,2 х1,25=2943375 грн.
Сірководень: Пвс= 1150 х 610 х 2,5 х 1,2 х 1,25=2630625 грн.
Сірковуглець : Пвс= 120 х 396 х 2,5 х 1,2 х 1,25=178200 грн.
∑ Пвс=2943375+2630625+178200 =5752200грн.
2.1.1.2. Пересувні джерела забруднення.
Ппс = ∑Мі х Нбі х Кнас х Кф х Кі,
де:Ппс – сума зборів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами, грн.;
Мі – кількість використаного пального і-го виду, т;
Нбі – норматив збору за 1 т використаного і-го пального, грн.
Дизильне паливо в межах ліміту: Ппс=392 х 11 х 2,5 х 1,2 х 1,25=16170 грн.
Бензин не етиловий в межа ліміту: Ппс=692 х 11 х 2,5 х 1,2 х 1,25=28545 грн.
Зріджений нафтовий газ в межах ліміту: Ппс=492 х 14 х 2,5 х 1,2 х 1,25=25830 грн.
∑ Ппс=16170+28545+25830=115545грн.
2.1.2. Забруднення водних об’єктів.
Пс = ∑(Млі + Мпі х Кн) Нбі х Крб х Кі.,
де: Ппс – сума зборів за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, грн.;
Млі – річний обсяг скиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;
Мпі – річний обсяг понадлімітного скиду і-ої забруднюючої речовини (фактичний скид мінус ліміт), т;
Кн – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні скиди (10);
Нбі – норматив збору за скид 1 т забруднюючої речовини у водні об’єкти в межах ліміту, грн./т.
Крб – регіональний (басейновий) коригуючий коефіцієнт (для басейнів Азовського і Чорного морів – 2, Дунаю, Дніпра (від Каховського гідровузла до Чорного моря), Сіверського Донця, Міуса, Кальміуса – 2,2; Дніпра (від кордону до Києва, Західного Бугу, Вісли, Десни – 2,5; Дністра, рік Криму – 2,8; Тиси, Пруту – 3,0).
Нітрати: Пс = (4 + 9,2 х 10) 11 х 2,5 х 2,5=165грн.
Нітрити: Пс = (1,5 + 9,2 х 10) 612 х 2,5 х 2,5=3442,5 грн.
Сульфати: Пс = 75 х 4 х 2,5 х 2,5=1880 грн.
∑ Пс =165+3442,5+1880=5487,5 грн.
2.1.3. Розміщення відходів.
Прв = ∑(Млі + Мпі х Кн) Нбі х Км х Ко х Кі,
де: Млі – обсяг розміщення шкідливих відходів і-го виду в межах ліміту, т;
Мпі – обсяг розміщення понадлімітних шкідливих відходів і-го виду (фактичні обсяги розміщення шкідливих речовин за мінусом лімітів), т;
Нбі – норматив збору за розміщення 1 т відходів і-го виду в межах ліміту, в залежності від класу небезпеки відходів, грн./т.
Км – коригуючий коефіцієнт, що враховує розташування місця розміщення відходів (у межах населених пунктів чи на відстані менше 3 км від них – 3; за межами населених пунктів, не менше 3 км – 1);
Ко – коригуючий коефіцієнт, що враховує обладнання місця розміщення відходів (спеціально обладнані полігони, що цілком забезпечують охорону атмосфери, води і землі від забруднення – 1; смітники, що не забезпечують повного захисту середовища – 3).
Норматив збору для:
обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням – 83 грн. /одиницю;
люмінесцентних ламп – 1,5 грн. /одиницю.
Відходи ІІ класу : Прв = 292 х 7 х 3 х 3 х 2,5=45990 грн.
Відходи ІІІ класу : Прв =192 х 2 х 3х 3х 2,5=8640 грн.
Люмінесцентні лампи: Прв =(0+ 692 х 10) 1,5 х 3х 3 х 2,5=23355 грн.
∑Прв=45990+8640+23355=77985 грн.
Таблиця 2.1.
Розрахунок збору за забруднення навколишнього
природного середовища
Назва забруднюючої речовини
Фактична маса річного викиду, т.
Ліміт викиду, т.
Норматив збору за викид, грн./т.
Величина індексу споживчих цін
Коригуючі коефіцієнти
Сума збору в межах ліміту, грн.
Сума плати за понадлімітний викид, грн.
Загальна сума плати, грн.
Кнас
Кф
Крб
Км
Ко
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
1. Нараховано збору за викиди пересувними джерелами забруднення, усього
70545
1.1.дизильне паливо
392
-
11
2,5
1,2
1,25
-
-
-
-
-
16170
1.2. зріджений нафтовий газ
692
-
11
2,5
1,2
1,25
-
-
-
-
-
28545
1.3.стиснений природний газ
492
-
14
2,5
1,2
1,25
-
-
-
-
-
25830
2. Нараховано збору за викиди стаціонарними забруднення, усього
5752200
2554200
8306400
2.1.ангідрит сірчистий
1920
1670
470
2,5
1,2
1,25
10
-
-
2943375
-
2943375
2.2.сірковуглець
1192
1150
610
2,5
1,2
1,25
10
-
-
2630625
-
2630625
2.3.фенол
292
120
396
2,5
1,2
1,25
10
-
-
178200
2554200
2732400
3. Нараховано збору за скиди у водні об’єкти, усього
5487,5
17886
4367,3
3.1. нітрати
9,2
4
11
2,5
-
-
2,5
-
-
165
214,5
375,9
3.2. нітрити
9,2
1,5
612
2,5
-
-
2,5
-
-
3442,5
17671,5
2111,4
3.3. сульфати
92
75
4
2,5
-
-
2,5
-
-
1880
-
1880
4. Нараховано збору за розміщення відходів, усього
54630
23355
77985
4.1. відходи ІІ класу
292
245
7
2,5
-
-
-
3
3
45990
-
45990
4.2. відходи ІІІ класу
192
150
2
2,5
-
-
-
3
3
8640
-
8640
4.3.люмінесцентні лампи
692
0
1,5
2,5
-
-
-
3
3
-
23355
23355
Таблиця 2.2.
Зведена таблиця суми зборів
Платежі
Одиниці
виміру
Нараховано, грн.
1
2
3
Платежі за викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів в межах встановлених лімітів – всього
грн.
3293052,5
у тому числі:
- у водні об'єкти
грн.
2761,25
- в атмосферне повітря пересувними джерелами
грн.
65898,75
- в атмосферне повітря від стаціонарних джерел
грн.
3186975
- за розміщення відходів
грн.
37417,5
Платежі за викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів понад встановлені ліміти – всього
грн.
1097581,25
у тому числі
- у водні об'єкти
грн.
87,5
- в атмосферне повітря пересувними джерелами
грн.
995062,5
- в атмосферне повітря від стаціонарних джерел
грн.
-
- за розміщення відходів
грн.
102431,25
Загальна сума платежів і зборів
грн.
31.01.2013 01:01-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора