Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Предикативні внесення у оповіданнях Уільяма Фолкнера: структурні, семантичні і прагматичні особливості З дисципліни: Політологія
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2013
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки,молоді та спорту України
Національний унівнситет «Львівська політехніка»
Дипломна робота
Предикативні внесення у оповіданнях Уільяма Фолкнера: структурні, семантичні і прагматичні особливості
З дисципліни:
Політологія
ПЛАН
ВСТУП
РОЗДІЛ І Естетичні і лінгвістичні передумови текстоцентричного підходу до дослідження парантетичних внесень
1. Естетичні принципи Уільяма Фолкнера.
2. Текст, текстові властивості та одиниці; аспекти текстоцентричного аналізу.
2.1. Співвідношення понять "текст" і "художній твір".
РОЗДІЛ II Лінгвістичний (онтологічний) статус предикативних парантетичних внесень.
1. Проблема розмежування понять "вставність", "вставленість", "парантетичність".
2. Експлікація поняття "предикативність".
3. Критерії розмежування предикативних парантетичних внесень (ППВ) в творах Уільяма Фолкнера.
4. Лінгвістичний статус предикативних парантетичних внесень в художньому тексті Уільяма Фолкнера.
РОЗДІЛ ІІІ Предикативні внесення як структурно-семантичні і прагматичні одиницю художнього тексту.
1. Прагматична значимість реалізації категорії інтегративності.
2. Предикативне парантетичне внесення як стилістичний прийом і засіб вираження.
3. Прагматична значимість реалізації властивостей ретроспекції та проспекції.
4. Прагматична значимість реалізації дискретності.
5. Прагматичні функції предикативних парантетичних внесень.
ВИСНОВКИ
БІБЛІОГРАФІЯ ВСТУП
Проблеми експресивності синтаксису завжди привертали увагу дослідників, тому з'явилась можливість нової більш повної інтерпретації складних граматичних явищ. До таких явищ належать предикативні парантетичні внесення, які слід розглядати як феномен синтаксису речення і граматики тексту.
Новизна дослідження полягає в багатоаспектному підході до парантезу: вперше проводиться комплексний аналіз цього синтаксичного явища шляхом послідовного розгляду структурно-семантично-прагматичної функції в рамках художнього твору.
Об'єктом дослідження вибрані парантетичні внесення, що функціонують в оповіданнях У.Фолкнера.
Предметом дослідження є структурно-семантичні та прагматичні особливості парантезу.
Робоча гіпотеза, яка висувається в дослідженні полягає в тому, що експресивна функція парантетичних внесень, експресивний характер є результатом нашарування текстових характеристик на статичну природу речення. Тому парантези — це не тільки, навіть не стільки належність речення, скільки належність тексту.
Мета дослідження полягає в багатоплановому дослідженню структури, семантики, композиційно-прагматичних функцій парантетичних внесень в художньому творі та в розробці комплексу параметрів (текстуального рівня) для типологізації парантезів.
Мета обумовлює ряд конкретних задач дослідження, а саме:
1. Визначення таких понять як "парантетичне внесення", "естетичний ідеал", "естетичне кредо".
2. Експлікація конститутивних властивостей лінгвістики тексту: інтегративність, проспекція/ретроспекція, дискретність.
3. Опис критеріїв делімітації та встановлення лінгвістичного статусу парантезів в оповіданнях У.Фолкнера.
4. Виявлення структурно-семантичних характеристик парантетичних внесень.
5. Встановлення набору параметрів структурно-семантичного і прагматичного характеру для повного опису парантетичних внесень в прозі У.Фолкнера.
Матеріалом для дослідження послужили твори одного з найвідоміших американських письменників XX століття Уільяма Фолкнера (1897-1962), проза якого відрізняється складним синтаксисом.
Методом виборки було відокремлено близько 305 предикативних парантетичних одиниць, які є найбільш типовими для художньої манери У.Фолкнера.
Аналізувалися такі оповідання Фолкнера: "A Justice", "The Courthouse (A Name for the City)", "Red Leaves", "Was", "Raid", "Wash", "An Odor of Verbena", "The Bear", "Spotted Horses", "That Evening Sun", "Ad Astra", "A Rose for Emily", "Dilsey", "Old Man", "Death Drag", "Uncle Bud and the Three Madams", "Percy Grimm", "Delta Autumn", "The Jail (Nor Even Yet Quite Relinquish -)". Загальна кількість друкованого тексту складає 688 сторінок.
Дослідження ґрунтується на принципах лінгвістики тексту (текстоцентричний підхід) з використанням методів контекстуального аналізу. При делімітації парантезів і опису їх природи використовувалась методика, запропонована Н.Д.Зарубіною і польською дослідницею І.Калужою. Властивості тексту визначались дедуктивним способом. Дослідження проводилось в руслі іманентної стилістики.
Практична цінність дослідження полягає в можливості використання його основних висновків в процесі викладання стилістики англійської мови при вивченні розділу "Стилістичні можливості синтаксичних одиниць", а також на лекціях і семінарських заняттях спецкурсу з "Інтерпретації тексту".
Структура дослідження складається з вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, (27 позицій), а також двох таблиць. Загальний об'єм дипломної роботи складає 47 сторінок.
РОЗДІЛ І.
Естетичні і лінгвістичні передумови текстоцентричного підходу до дослідження парантетичних внесень.
1. Естетичні принципи У.Фолкнера.
Вивчення синтаксису письменника як творчої особи — проблема, в якій лінгвістичний аспект тісно перетинається з аспектом естетичним. Тому всі спроби штучно огородити мову художньої літератури рамками виключно лінгвістичного чи загальноестетичного підходу виключає можливість цілісного аналізу художнього твору. Кожна стилістична система художнього твору (синтаксис є один з найважливіших її пластів) являє собою складну єдність об'єктивного (конкретного історичного періоду, його соціальними, економічними особливостями, рівнем розвитку науково-технічної і загальної думки) і суб'єктивного, що зв'язано з особою автора, його біографією, досвідом і світоглядом. Відомо, що письменник пише, тому що не може не писати, але що і як він пише — в великій мірі визначається об'єктивними факторами.
Все сказане стосується безпосередньо творів, що написав Уільям Фолкнер, один з найвідоміших американських романістів нашого століття, який отримав репутацію художника-реаліста і художника-експериментатора, що "любив видумувати і пробувати, порушуючи усталені традиції і завдаючи чимало труднощів читачу". Художньо-естетична платформа У.Фолкнера висвітлювалося в працях визначних дослідників, таких як: П.В.Палієвський, М.А.Анастасьєв, Д.Затонський, О.Зверев, І.Кашкін, М.Мендельсон, О.К.Савуренок, Т.Мотильова, М.Ландор, Є.Книпович, О.Николюкін. З метою систематизації існуючих точок зору щодо художніх принципів У.Фолкнера, можна використати поняття "естетичного ідеалу" та "естетичного кредо" письменника.
Естетичний ідеал відображає ставлення письменника до оточуючої його соціальної діяльності та його уявлення про найкраще улаштування суспільства та найбільш досконалу людську особистість. Естетичний ідеал У.Фолкнера пов'язаний з його вірою у можливість "вистояти і перемогти".
Естетичне кредо письменника являє собою сукупність поглядів на мистецтво. Естетичне кредо У.Фолкнера може бути представлено як:
1. Послідовна прихильність принципам реалістичного мистецтва, віра в його перетворюючу силу і благотворний вплив на суспільство.
2. Впевненість в тому, що модернистський потік свідомості "джойсівського типу" не є останнім, кінцевим словом розвитку мистецтва, а тільки один з моментів художнього відображення дійсності.
2. Текст, текстові властивості та одиниці: аспекти текстоцентричного аналізу.
Перш, ніж почати дослідження конкретного лінгвістичного об'єкту, необхідно мати досить чітке визначення понять.
Специфіка лінгвістичної значимості предикативних парантетичних внесень в творах У.Фолкнера може бути інтерпретована з використанням категоріального апарату лінгвістики тексту.
По-перше, предикативні парантетичні внесення (далі ППВ) складають враження об'єкту макросинтаксичного характеру (великий об'єм, складність структури та пунктуаційного оформлення). По-друге, парантези У.Фолкнера розташовані дуже часто в такій синтаксичній позиції речення, включена в парантезах інформація буває настільки відірвана від контексту, що головна лінія повідомлення порушується, і читач змушений часто "повертатися" до попередніх сторінок. Більш того, парантези можуть прогнозувати події, що слідують. Тому нами була висунута гіпотеза про те, що предикативні парантетичні внесення У.Фолкнера належать до текстуальної лінгвістики. Виникає необхідність описати зміст поняття "текст". Відомо, що сьогодні не існує єдиного визначення тексту, яке б мало термінологічний характер. Деякі вчені, наприклад, Л.С.Бархударов, вважають, що текст є мовною одиницею і має в собі те загальне, що лежить в основі окремих конкретних текстів. Дієї ж точки зору дотримуються З.Я.Тураєва (33, 37), І.В.Арнольд (2, 34). Інші (Н.Л.Слюсарева, О.О.Леонтьев, О.І.Новиков, вважають, що тексту притаманний статус мовленнєвої одиниці.
Розглянемо концепції інших вчених. М.Я.Сердобинцев вважає, що текст — це лінгво-стилістична одиниця, яка має мовну, мовленнєву та стилістичну природу. Як стилістична категорія текст являє собою структуру, яка володіє стилістичною значимістю внутрітекстових елементів, враховуючи їх зв'язок з позатекстовим середовищем. Останнім часом текст почали розглядати як основний засіб комунікації (А.В.Звегінцев, Г.В.Колшанський (10; 27)). "Текст— це будь-який кінцевий уривок мовлення, який являє собою деяку єдність з точки зору змісту, який передається з другорядною комунікативною метою і не має внутрішньої організації, що відповідає цій меті" (4 443-444). Найбільш чітко формулює своє розуміння тексту А.А.Леонт'єв, кажучи, що "текст є функціонально закінчене мовленнєве ціле". В семіотиці під текстом розуміється будь-яка знакова, не лише мовна, структура, що передає певне цілісне значення (Р.Барт). Це широке визначення тексту дає можливість знайти деякі схожі риси між багатьма різними об'єктами, але специфіку окремого об'єкту воно явно спрощує.
Різниця в визначеннях тексту пояснюється тим, що дослідники виходять у своїх міркуваннях з якогось одного принципу і, відповідно, називають (експліцитно чи імпліцитно) свій підхід до тексту. Таких підходів існує декілька:
1. Комунікативно-орієнтований (А.В.Звегинцев, П.В.Колшанський, Т.М.Миколаєва).
2. Функціонально-орієнтований (В.Г.Адмоні, К.В.Кожевнікова, А.А.Леонт'єв, Е.О.Реферовська, М.Б.Храпченко).
3. Семантичний (М. А.Хеллідей).
4. Семіотичний (З.С.Херріс, Р.Барт).
5. Стилістичний (П.Гіро).
6. Структурний (К.Бринкер).
Виходячи з мети даного дослідження, будемо (за І.Р.Гальперіним) розуміти текст як "твір мовленнєвотворчого процесу, який має закінченість, який об'єктований у вигляді писемного документу, який літературно оброблений відповідно з типом цього документу, твір, що складається з назви (заголовка) і ряду особливих одиниць (надфразових єдностей), які об'єднані різними типами лексичного, граматичного, логічного і стилістичного зв'язку, що мають певну направленість і прагматичну установку" (6, 18).
Чому ми вважаємо це визначення найбільш визнаним? Перш за все тому, що в ньому текст трактується як найвища одиниця писемного типу мови, яку необхідно послідовно відмежувати від висловлювання найвищої одиниці усного типу мовлення. По-друге, в цьому визначенні вказані всі ті параметри, відповідно з якими припускається здійснити аналіз предикативних парантетичних внесень в художньому творі. Перейдемо до розгляду проблеми одиниць тексту. Найбільш поширена думка про те, що головною конституюючою одиницею тексту являється надфразова єдність (далі НФЄ), хоча існує також ряд споріднених термінів: складне синтаксичне ціле, великий контекст, прозаїчна строфа, комунікат.
Надфразова єдність розуміється як послідовність речень, що з'єднана загальною мікротемою і різними способами міжфразового зв'язку, який характеризується певною структурною і семантичною організацією та відносно смисловою закінченістю і автономністю, яку ця одиниця зберігає також і в тому випадку, коли вона вилучена з тексту (15, 218). НФЄ не слід ототожнювати з абзацом. Дослідження Н.А.Левковської (13), І.Р.Гальперіна (14), О.А.Реферовської свідчать про те, що абзац — це перш за все літературно-композиційно (стилістична) одиниця, в той час як надфразова єдність — одиниця структурно-семантична (лінгвістична).
Звернемося далі до властивостей тексту. Лінгвісти виділяють велику кількість властивостей, які характеризують текст з тої чи іншої сторони: інформативність, дискретність, персональшсть імперсональшсть, установка на читача (15, 206); зв'язність (когезія), членування, прагматичність, ретроспекція/ проспекція, автосемантія і синсемантія, континуум, пресуппозиція, партитурність (6, 22-23, 44); послідовність (7, 22); підтекст (9, 8); унікальність, виділення, смислова рівновага частин висловлювання, невизначенність (16, 31) та інші.
Слід зауважити, що деякі з вищеназваних властивостей, такі як інформативність, ретроспекція, зв'язність та інші, мають загальнотекстовий характер, тобто вони є обов'язкові для всіх типів тексту; інші категорії, наприклад, проспекція, персональність/ імперсональність, належать частковим факультативним типам (15, 206). Найбільш важливою загальнотекстовою категорією, яка проявляється в здатності тексту функціонувати як єдине ціле, що не зводиться до суми елементів, які складають його, являється інтегративність (в термінології О.М.Мороховського). Остання має дві сторони — семантичну і формально-структурну, що відображається в двох взаємозв'язаних аспектах тексту — його цілісності та зв'язності (15, 207). При цьому цілісність передбачає перш за все смислову єдність тексту, а зв'язність - співвідношення змісту різних фрагментів тексту за допомогою зв'язуючих засобів, так званих "сигналів синсемантії" (15, 207, 212).
Інтегративність тісно пов'язана з ретроспекцією і проспекцією (в термінології професора І.Р.Гальперіна). Ретроспекція — це здатність тексту, яка примушує звертатися до раніше висловленої змістовно-фактуальної інформації, а проспекція проявляється в передбаченні змістовно-фактуальної інформації, яка експліцитно виражена в наступних частинах тексту (5, 44). Необхідність врахування цих двох властивостей тексту була підказана самим жанром оповідань У.Фолкнера, в яких об'єктом художнього зображення являється "свідомість" персонажів, їхні спогади, уяви, мрії, сни. Ці властивості виконують важливу роль в створенні єдності художнього часу (23, 23-24).
Третя конститутивна категорія тексту є дискретність або членимість (15, 217; 6). Дискретність передбачає розгляд питання про способи поділу (членимості) тексту. Надалі ми обмежимося розглядом лише двох типів поділу: субстанціонального (15, 218) чи об'ємно-прагматичного (6, 52) та функціонального (композиційно-мовленнєвого) (15, 220) або контекстно-варіативного (6, 52). При дослідженні субстанціонального поділу тексту ми обмежимося надалі лише розглядом НФЄ і абзацу, тоді як аналіз функціонального поділу буде враховувати композиційно-мовленнєву дискретизацію твору (опис, оповідання та інші).
Таким чином, текстоцентричний підхід до структури і семантики парантеза передбачає розв'язання питання про особливості реалізації таких текстуальних властивостей як інтегративність (зв'язність і цілісність), проспекція/ ретроспекція і дискретність.
2.1. Співвідношення понять "текст" і "художній твір".
Поняття "текст", не слід ототожнювати з поняттям "художній твір": друге — ширше за своїм змістом, ніж перше, оскільки включає в себе все те, що Ю.М.Лотман називає "позатекстовими факторами" (14, 24-25), тобто цілий комплекс життєвих та ідейно-естетичних уявлень (жанр, епоху, естетичне кредо та естетична ідея письменника).
Таким чином, текст належить до сфери практичного мовлення ("первинна семіотична система"), а художній текст підпорядкований законам поетичного (в широкому розумінні) мовлення ("вторинна семіотична система"). Цієї ж думки дотримується і З.Я.Тураєва (23, 42).
Різницю між "текстом" в лінгвістиці і "художнім текстом" в літературознавчій стилістиці можна описати наступним чином:
а) Різниця за характером інформації. Інформація, яка виражена в художньому тексті, більш складна ("глибока"), ніж інформація в практичному мовленні. Складність і глибина смислової сторони художнього мовлення обумовлена її естетичною забарвленістю, яка породжується організацією тексту і, в першу чергу, різними зсувами, семантичними та експресивними нарощеннями в мовних одиницях.
б) Різниця в засобах вираження. Текст в практичному мовленні створюється за допомогою стандартних засобів мови, що застосовуються автоматично, а ефект художнього тексту обов'язково пов'язаний з переходом на новий поетичний (в широкому розумінні) код.
в) Різниця за установкою автора. Автор художнього тексту ставить задачу не тільки щось повідомити за допомогою картин життя, але й залучити читача до свого бачення світу, до своїх думок, почуттів, оцінок (звідси наявність "образу автора", на що вказував В.В.Виноградов).
Все сказане в першому розділі можна підсумувати наступним чином:
1. В основі текстоцентричного підходу до мови художньої літератури взагалі і до парантезів зокрема лежать поняття тексту, текстових одиниць і таких властивостей, як інтегративність, дискретність, проспекція/ ретроспекція.
2. Поняття "тексту" не є тотожним поняттю "художнього твору".
РОЗДІЛ II.
Лінгвістичний статус парантетичних внесень.
1. Проблема розмежування понять "вставність", "вставленність", "парантетичність".
Явище ускладнення структурно-семантичного складу речення завжди привертали увагу мовознавців.
Що стосується явища вставності, то складність полягає в тому, що в речення включаються синтаксичні одиниці, що носять пояснюючий характер чи мають модальне значення; причому спосіб цього "включення" відрізняється від традиційних засобів граматичного зв'язку.
Проте проблема диференціації понять вставності, вставленості та парантетичності є суперечливою.
Існуючі точки зору з цього питання можна класифікувати наступним чином:
а) протиставлення понять "вставність" і "вставленість";
б) ототожнювання понять "вставність" і "вставленість";
в) протиставлення понять "вставність", "вставленість" і "парантетичність";
г) включення понять "вставність" і "вставленість" в поняття "парантетичність".
Розглянемо цю проблему детальніше. Розмежування вставних і вставленних елементів (а також і речень) знаходимо в працях таких вчених як О.Х.Востоков, О.М.Пешковський, О.О.Шахматов. Багато вчених виділяють із складу вставних речень лише ті, що мають доповнюючий та коментуючий характер (О.М.Галкіна-Федорук, К.В.Горчикова, М.М.Шанський; В.П.Ковалев.
В граматиках з англійської мови не існує єдиної точки зору щодо цієї проблеми. Ряд авторів для визначення як вставних так і вставлених елементів вживають один термін — парантези (О.С.Ахманова (3, 89), В.Л.Каушанська, О.В.Александрова (1, 29)).
І.С.Бархударов і Д.А.Штеллінг розмежовують вставні і вставленні члени речення. Вставні члени речення визначаються як "слова та групи слів, що входять в склад речення і дають доповнюючу характеристику... змісту даного речення", а вставлені— слова та групи слів, "які хоча і стоять всередині того чи іншого речення, але не впливають ніяк на його семантику" (7, 369).
Саме поняття "вставленість" розглядається з двох точок зору. Згідно однієї з них, вставленість — це широка синтактико-стилістична категорія, що об'єднує всі випадки супутніх висловлювань (Є.П.Седун, Ю.М.Скребенев) (21, 7). Звідси випливає, що для того, щоб віднести ті чи інші елементи висловлювання до вставлених, необхідно і достатньо, щоб ці елементи характеризувалися двома ознаками:
а) супутнім характером змісту;
б) преривчистим характером зв'язку з контекстом.
Згідно іншої точки зору, вставленість — це вузька синтаксично-стилістична категорія, яку необхідно відмежувати від інших видів граматичного уособлення і, в том числі, від вставок (О.В.Алексанрова, П.Р. Котляр, Д.В.Малявін, А.Є.Стунгене, І.С.Тихонова).
Маючи на меті виділити категорію вставності, Т.Р.Котляр вважає необхідним поряд із вивченням смислових ознак приділити увагу і чисто формальній стороні цього явища. Вона виділяє такі критерії розмежування вставності і вставленості:
а) семантико-функціональні;
б) структурні;
в) позиційні;
г) фонетичні.
В цілому ряді робіт (11, 6) зустрічається думка про те, що основним критерієм розмежування вставних і вставлених речень може служити інтонація.
Що стосується поняття "парантез", то цей термін часто використовується замість понять "вставна" та "вставлена" конструкція. Під ним розуміється речення, що введене в склад якогось іншого речення (включаючого) при відсутності деяких формально-граматичних зв'язків між цими реченнями (17, 7-8).
Розглядаючи парантез як синтактико-стилістичну категорію, Т.В.Плеханова (17, 7-8) характеризує його так:
а) Семантично парантез завжди зв'язаний з включаючим реченням, але ступень цього зв'язку може бути різним. Інформація, яку він вносить, "супроводжує" зміст включаючого речення.
б) Парантез виконує функцію переключення з плану послідовної розповіді (повідомлення) в план "невимушеної репліки" в бік (18)).
Знаходячись в інтерпозиції, парантези не руйнують включаючого речення, а створюють особливі різновиди чітких дистантних структур, що придають висловлюванню особливу невимушеність.
Ґрунтуючись на концепціях вищеназваних вчених, спробуємо сформулювати наступні висновки і гіпотези.
а) Парантетичні елементи виявляють подвійну орієнтованість: певні елементи речення, що підлягають вивченню синтаксичними методами, та елементи широкого контексту, що знаходяться в тексті за межами речення з парантезом. Цей другий тип орієнтованості викликає необхідність вживання методів лінгвістики (граматики) тексту.
б) Парантетичне складене (в термінології А.Г.Поспелова "ускладнене") речення — двоскладове синтаксичне ціле, що складається з головного (включаючого чи матричного) речення і вставності — парантеза.
в) 3 точки зору семантики окремого, контекстно-незалежного речення, парантетичне внесення несе уточнюючий, додатковий характер. Але в художньому творі на семантику парантеза "нашаровуються" (термін В.Г.Адмоні) семантика тексту, і, як результат, парантетичне внесення отримує статус прагматичного прийому.
г) Парантетичні внесення являють собою синтактико-прагматичні явища, що функціонують в рамках тексту і підкоряються законам його організації.
д) До терміну "парантетичні внесення" можна віднести вставки, які мають характер речення, в мові художньої літератури залишається термін "вставний" чи "вставлений" елемент. За рівнем окремих слів чи словосполучень практичного мовлення (первинної семіотичної системи).
Звичайно, всі ці положення носять гіпотетичний характер (підтвердити чи відхилити їх — мета наступного дослідження), але вже зараз можна сказати, що вивчення парантеза як синтактико-прагматичної категорії в рамках тексту дозволить більш визначено розмежувати поняття "вставність", "вставленість" та "парантетичність" і встановити чіткіше їх семантико-граматичний і прагматичний статус.
2. Експлікація поняття "предикативність"
Відомо, що конститутивною ознакою речення є предикативність хоча, як показує огляд літератури, вчені мають різні точки зору щодо змісту цього поняття.
Визначення, що наведено в "Словнику лінгвістичних термінів", слід, мабуть, трактувати як найбільш розповсюджене: "Предикативність — це відношення змісту висловлювання до дійсності як основа речення." (3, 346)
Який характер має ця "відносність речення до дійсності"? Яка її природа? Існує декілька відповідей на це питання: функціонально-семантична логічна; граматична (синтаксична). Крім того деякі мовознавці дотримуються багатоаспектного підходу до предикативності (А.С.Попова, А.Садиков,
Г.Г.Юдина). Розглянемо ці точки зору детальніше.
а) Предикативність являє собою функціонально-семантичну категорію, що має пропозитивне значення (тобто виражає подію чи факт) (27, 36). Цієї ж думки дотримується М.Я.Блох, який стверджує, що в семантику предикативності входять, разом із дієслівними категоріями (час, спосіб), об'єктивна модальність і комунікативна установка.
б) Предикативність розуміється як логічна категорія, що відображає зв'язок логічного суб'єкта і логічного предиката (теми та реми речення).
в) Предикативність визначається як граматична (синтаксична) категорія, що включає в себе нероздільне значення об'єктивної модальності і синтаксичний час і відображається спеціальними граматичними засобами.
Ми будемо розуміти під предикативністю (за О.І.Москальською) синтетичну комунікативно-граматичну категорію кожного актуалізуючого речення-висловлювання, яка реалізується в більш частих категоріях синтаксичного часу, модальності, твердження/заперечення і категорії ціле установки.
Користуючись структурною класифікацією, яку запропонував Г.Г.Почепцов будемо вважати предикативними реченнями такі повідомлення, які мають суб'єктно-предикатну структуру (предикативне ядро) і відрізняються способом співвідношенням з дійсністю. Сюди входять розповідні, питальні речення, а також предикативні одиниці, що оформленні за типом компонентів складносурядного речення. Таким чином, ті речення, що не мають предикативного ядра ("квазі-речення" в термінології Г.Г.Почепцова) залишилися за рамками нашого дослідження. До них відносяться називні, вокативні, вигукові речення, клішировані конструкції і т. д.
Текстовий матеріал аналізу свідчить, що парантетичні внесення являють собою синтаксичне об'єднання двох і більше предикативних сполучень. Тому надалі будемо називати такі одиниці, за Л.Л.Іофік, поліпредикативними і представляти їх монопредикативним.
3. Критерії розмежування предикативних парантетичних внесень (ППВ) в оповіданнях У.Фолкнера.
Текстоцентричний підхід до дослідження ППВ передбачає необхідність виділити (делімітувати) одиниці аналізу з художнього тексту, спираючись на ряд критеріїв. Ця задача, як виявилось, має певні труднощі.
По-перше, і це пояснюється естетичним кредо письменника, Фолкнер прагне до безперервної тривалості, до подолання дискретності синтаксичного ланцюга, що проявляється на самих різних рівнях — від контекстуального і до фонетичного.
По-друге, фраза у Фолкнера часто має вигляд багатоскладового розгалуженого періоду, який вбирає в себе настільки велику кількість підрядних речень, інфінітивних і дієприкметникових зворотів, що головне речення губиться в оточені будь-яких обставин, уточнень, обмежень і визначень. Письменник, керуючись своїм естетичним задумом, нехтує правилами побудови речень: займенники навмисно не співвідносяться з іменниками, які вони заміщують; присудок не узгоджується з підметом; сполучникові слова не співпадають із словами, які вони визначають; звороти, які використовує Фолкнер, не мають чіткого синтаксичного зв'язку.
По-третє, ППВ також в свою чергу прагнуть до так званої "нескінченної подовженості"; ППВ має свої підрядні речення, звороти і навіть можуть включати в собі новий парантез.
Отже, можна дійти висновку, що ідентифікація ППВ повинна бути не стільки прескриптивною, скільки ретроспективною та проспективною, з урахуванням ліво- і правостороннього контексту. Все вищесказане дозволило встановити комплекс критеріїв делімітації ППВ: пунктуаційний, граматичний, композиційно-мовленнєвий, смисловий, модальний (а також критерій комунікативної установки). На конкретному прикладі покажемо методику виділення ППВ згідно з цими критеріями:
"The courthouse is less old than the town, ... could it cope with a situation which otherwise was going to cost somebody money; ...
...Even the jailbreak was fortuity: a gang— three or four— of Natchez Trace bandits (twenty-five years later legend would begin to affirm, and a hundred years later would still be at it, that two of the bandits were the Harpes themselves. Big Harpe anyway, since the circumstances, the method of the breakout left behind like a smell, an odor, a kind of gargantuan and bizarre playfulness at ones humorous and terrifying, as if the settlement had fallen, blundered, into the notice or range of an idle and whimsical giant Which — that they were the Harpes — was impossible, since the Harpes and even the last of Mason's ruffians were dead or scattered by this time, and the robbers would have had to belong to John Murrel’s organization — if they needed to belong to any at all other than the simple fraternity of rapine.) captured by chance by an incidental band of civilian more-or-less militia..." (27: "The Courthouse", 23)
Перша делімітуюча операція базується на пунктуаційному критерії. Парантетичне внесення, як видно з прикладу, відокремлено дужками, причому воно знаходиться в інтерпозиції по відношенню до матричного речення, тобто речення, що його включає. Всередині ж цього парантетичного внесення знаходиться ще одне, яке відокремлюється з двох боків за допомогою тире. Воно також знаходиться в інтерпозиції по відношенню до матричного парантезу. І надалі методом вибірки виділялися лише ІШВ, що відокремлюються з обох боків дужками або тире.
Друга делімітуюча операція носить граматичний характер: парантез за умовою мусить мати предикативність, тобто включати одне предикативне ядро чи декілька ядер, іншими словами бути моно- чи поліпредикативними. В даному випадку ми маємо справу як з моно- так і з поліпредикативними ПВ. ГГПВ, що відокремлюється дужками, має вісім предикативних ядер, а те, що відокремлюється тире, має одне предикативне ядро.
Третя делімітуюча операція передбачає використання композиційно-мовленнєвого критерію, тобто наявність контрасту ППВ і матричного речення за композиційно-мовленнєвим типом мовлення. Як бачимо з прикладу, ППВ побудовано як авторська розповідь (розповідь про Харперів), а матричне речення включає в себе опис (опис міста Кортхаус).
Четверта делімітуюча операція базується на смисловому (тематичному) критерії: ППВ має містити інформацію, яка протиставляється інформації матричного речення за темою висловлювання, або мати специфічний (в широкому розумінні) характер. В наведеному прикладі при описі міста письменник також описує спробу втечі групи бандитів із в'язниці, яка знаходилася в Кортхаусі; і це служить стимулом для розповіді про двох з цих бандитів — Харперів, які в майбутньому відіграють важливу роль в житті міста. Ця розповідь передається в рамках ППВ і різко відходить від контексту загальної теми, де відбувався послідовний опис міста.
П'ята делімітуюча операція зв'язана з різним модальним оформленням ППВ і матричного речення. В нашому прикладі основний модальний план матричного речення, що являє собою висловлювання, яке має "реальне звучання". Для опису цього висловлювання автор використовує Past Indefinite. Висловлювання також контрастує з об'єктивною реальністю ППВ, де ситуація розглядається як нереальна, а така, що передбачається в майбутньому та маркується граматичною структурою Future-in-the-Past (...twenty-five years later legend would begin to affirm, and a hundred years later would still be at it...).
Приведемо приклад, де ППВ виділяється з контексту завдяки своєї комунікативної установки, що відрізняється від комунікативної установки матричного речення.
But they had already seen that, standing thigh-deep in wilderness also but with more than a vision to look at since they had at least the fish line and the stakes, perhaps less than fifty years, perhaps — who knew? — less than twenty-five even... (27: ”The Courthouse”, 49).
Зробимо висновки. Якщо виключити пунктуаційний критерій (як чисто формальний), то із критеріїв делімітації ППВ, що залишаються, лише граматичний являється обов'язковим; решта критеріїв, як показує дослідження, мають факультативний характер. Так, наприклад, в другому прикладі матричне речення і ППВ відрізняються за композиційно-мовленнєвим типом, за смислом та за комунікативною установкою, в той час як за модальністю вони тотожні.
4. Лінгвістичний статус предикативних парантетичних внесень в художньому творі У.Фолкнера.
Визначити лінгвістичний статус ППВ — означає дати відповідь на питання: чи можливо знайти чіткі параметри для того, щоб віднести парантетичні внесення до лінгвістичних одиниць тексту? Такими параметрами, як вже було вказано, є надфразові єдності.
Спираючись на критерії, розроблені Н.Д.Зарубіною, можна припустити, що для того, щоб ППВ набуло статус НФЄ, необхідно і достатньо, щоб перше його речення було самостійне і мало "твердий" початок. Крім цього, ППВ мусить включати речення, що належать до одного композиційно-мовленневого типу (7, 106-107).
На основі вищеназваних критеріїв встановлено, що більшість ППВ, які мають статус надфразової єдності, має оповідання "The Courthouse (A Name for the City)" (воно має 10 ППВ), менше (9 ППВ) має оповідання "An Odor of Verbena", більш-менш в однаковому становищі знаходяться такі оповідання як "Old Man" (7 ППВ), "The Bear" (6 ППВ) та "The Jail" (5 ППВ). Оповідання "Delta Autumn" має З ППВ які ми відносимо до НФЄ, а такі як "A Rose for Emily" та "Was" мають лише по одному ППВ. Решта творів, які стали матеріалом нашого дослідження, не мають ППВ, що мають статус над фразової єдності. Кількість поліпредикативних і монопредикативних ПВ майже однакова. Загальна кількість поліпредикативних ПВ становить 155, а монопредикативних ПВ — 150. Серед ППВ виділяються також "лінійно-синтаксичні ланцюги" (загальна кількість яких складає 69) та "групи речень" (число цих ППВ складає 44).
Слід зауважити, що в оповіданні "Dilsey" ГНІВ взагалі не було знайдене зустрічається лише одне ПВ, яке не має предикативного ядра, а також два ПВ, які відокремлюються за допомогою тире лише з одного боку. Наведемо результати дослідження в таблиці, де паралельно покажемо результати кількісного аналізу (див. Додаток №1).
Завдяки отриманим результатам можна зробити наступні висновки:
1. В прозі У. Фолкнера немає привілейованих ППВ. Письменник вживає майже однакову кількість як моно- так і поліпредикативних парантезів.
2. У разі поліпредикативних ПВ домінуюче положення займають "лінійно-синтаксичні ланцюги", у вживанні монопредикативних ПВ переважну кількість мають ППВ з "м'яким" початком.
3. Факт мінімальної кількості ППВ із статусом НФЄ свідчить про тенденцію синтаксису творів Фолкнера до порушень граматичних норм (в даному випадку норм тексту).
4. Домінуюча кількість ППВ в оповіданнях американського письменника має "м'які" початки.
РОЗДІЛ III.
Предикативні внесення як структурно-семантичні та прагматичні
одиниці художнього тексту.
Нагадаємо, що тестоцентричний підхід направлений перш за все на виявлення лінгвістичного статусу ППВ. Це — перший етап аналізу. Але важливіше виявити питання про те, яким чином ППВ приймають участь в реалізації граматичних категорій тексту і, на основі цього спробуємо охарактеризувати прагматичну значимість такої участі в творах У.Фолкнера. Перелік текстових категорій був заданий дедуктивним шляхом.
1. Прагматична значимість реалізації категорії інтегративності.
Інтегративність, згідно концепції О.М.Мороховського, має дві сторони — семантичну і формальну, що відображується відповідно в текстовій цілісності та зв'язаності (15, 207).
Розглянемо спочатку зв'язаність. При цьому необхідно виділити два аспекти: внутрішні (всередині ППВ) і зовнішній (зв'язаність між ППВ і матричним реченням).
Матеріал дослідження показує, що найбільш характерними принципами реалізації зв'язку між реченнями поліпредикативного ППВ ("внутрішня зв'язанність") являються слідуючі:
а) ланцюговий зв'язок (за допомогою займенникової субстанції і коннекторів різного типу: сполучники, частки, сполучникові слова і т. п.);
б) паралельний зв'язок (за допомогою паралелізму синтаксичних структур).
В ході дослідження було помічено, що в рамках ППВ творів Фолкнера домінуюча роль належить ланцюговому займенниковому зв'язку.
But not altogether slave... hurl up in raging sweating impotent fury the little three-walled lean-to-the same men (with affairs of their on they might have been attending to or work of their own or for which they were being hired, paid, that they should have been doing) standing or lounging about the scaffolding... (27: "The Courthouse", 51).
В підрядній частині ППВ звертає на себе увагу використання особового займенника "they", який можна трактувати, як субститут іменника "
02.02.2013 16:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора