Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Оцінка впливу операційних витрат на фінансовий стан підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет харчових технологій
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Економіка та управління підприємством
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ХАРЧОВИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Факультет обліку, фінансів та підприємницької діяльності
Кафедра фінансів
Курсова робота
на тему: “ Оцінка впливу операційних витрат на фінансовий стан підприємства ”
студент ІІІ курсу 4 групи
спеціальності
6.030508 “Фінанси” __________
(ПІДПИС)
Керівник __________ Кривчун Олександр Миколайович
(ПІДПИС)
Київ 2012
ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФОРМУВАННЯ ВИТРАТ НА ПІДПРИЄМСТВІ 5
1.1. Сутність витратного механізму підприємства 5
1.2. Формування собівартості та організація калькулювання на підприємстві. 10
1.3. Оцінка та аналіз витрат підприємства 16
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ФІНАНСОВО-ЕКОНОМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ ЗАТ "БЕРШАДСЬКИЙ ПИВОКОМБIНАТ" 24
2.1. Загальна характеристика і основні показники діяльності ЗАТ "Бершадський пивокомбiнат" 24
2.2. Аналіз фінансових результатів діяльності підприємства 29
2.3. Аналіз активів, зобов’язань та власного капіталу підприємства 33
2.4. Аналіз фінансового стану підприємства 38
2.5. Аналіз динаміки та структури витрат ЗАТ "Бершадський пивокомбiнат" 43
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ЗНИЖЕННЯ ВИТРАТ НА ЗАТ "БЕРШАДСЬКИЙ ПИВОКОМБIНАТ" 48
3.1 Шляхи та умови зниження витрат на підприємстві 48
ВИСНОВКИ 51
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 52
ДОДАТКИ
Вступ
Відхід від централізовано-планової системи господарювання і перехід до ринкової економіки по-новому порушує питання про методи ведення економічної діяльності підприємства. Традиційні структури та форми господарювання змінюються. У цих умовах керівники підприємств, вивчаючи і формуючи те, що називається цивілізованою формою ринкових відносин, стають своєрідними “архітекторами” розвитку нових господарських зв’язків і методів здійснення господарської діяльності.
В таких умовах розвитку економіки в країнах колишнього Радянського союзу, все більше і більше зростає роль витрат підприємства, як невід’ємної складової виробничого процесу, що в свою чергу вимагає повного переосмислення теорії виробництва починаючи від вхідних ресурсів і закінчуючи кінцевим прибутком, готовим для продажу. Визначення витрат – це невід’ємна умова успіху, тому що від їх обсягу безпосередньо залежить розмір прибутку, який одержить підприємець.
На сьогодні зростає потреба товаровиробників в інформації про витрати на виготовлення виробів та їх реалізацію, не викривлених в результаті розподілу прямих та непрямих витрат. Осмисливши витратний механізм підприємства можна робити висновки по його діяльності,
Національні економічні стандарти визначають витрати підприємства як зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів, або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу. Витрати підприємства на рівні виробничих структурних підрозділів виступають у формі виробничої собівартості продукції. Виражені в грошові формі затрати на витрачені засоби виробництва, оплату праці і соціальні заходи – становлять собівартість продукції. Іншими словами, собівартість – це сума всіх затрат на створення продукції, виражена у грошові формі.
На сучасному етапі розвитку ринкової економіки питання собівартості продукції повинно бути в центрі уваги всіх працівників суб’єктів господарської діяльності. Собівартість продукції – важливий економічний показник, який у великій мірі характеризує економічну ефективність виробництва. В ньому, мов у дзеркалі, відображається результати господарської діяльності за той чи інший період. Знаючи собівартість продукції, можна визначити рентабельність виробництва за кожним видом економічної діяльності, кожного об’єкта господарювання, розмір прибутків. На основі рівня собівартості одиниці вироблюваної продукції встановлюється рівень цін. Отже, питання собівартості, методи її обчислення мають велике значення. Від уміння правильно обчислювати, аналізувати собівартість продукції, витратний механізм, у великій мірі залежить рівень ефективності господарської діяльності та розвиток суб’єкта господарювання.
Мета даної курсової роботи – проаналізувати витратний механізм ЗАТ "Бершадський пивокомбiнат", та знайти шляхи для його удосконалення.
Розділ 1. Теоретико-методологічні засади формування витрат на підприємстві
1.1. Сутність витратного механізму підприємства
Підприємство будь-якої форми власності під час своєї діяльності здійснює різноманітні види витрат (матеріальні, не матеріальні, грошові, трудових ресурсів), що пов'язані з прос тим та розширеним відтворенням основних та оборотних засо бів, виробництвом і реалізацією продукції, наданням послуг, виконанням робіт, вкладанням коштів у ринкові фінансові ін струменти, залученням зовнішніх джерел фінансування тощо. Відповідні витрати підприємства, що зумовлені такими опера ціями, класифікуються на операційні, фінансові та інвестицій ні.
Для ведення господарської діяльності підприємство має вкладати кошти у виробничі ресурси та послуги, воно постійно витрачає кошти з метою створення майбутніх вигод. Термін «витрати» може мати різне значення.
Витрати – це пожертва грішми, або грошовими еквівалентами за товари та послуги, від яких очікується, що вони принесуть поточну чи майбутню вигоду для підприємства.
Витрати – це грошова міра ресурсів, використаних для досягнення певної вигоди. Витрати мають різне спрямування, неоднорідні за змістом і періодом здійснення. Облік витрат підприємством здійснює залежно від мети управління та аналізу.
Всі витрати підприємства за певний період можна поділити на дві принципово різні групи:
Капітальні ( інвестиційні );
Поточні.
Капітальні – здійснені одноразово витрати підприємства на придбання основних засобів, нематеріальних або інших активів, які використовуються тривалий час, а вартість їх відшкодовується, як правило, шляхом амортизації або включенням по мірі споживання до витратної частини ціни. Капітальні витрати відрізняються від поточних тривалістю часу, протягом якого підприємство отримує від них корисний результат. Частку капітальних витрат, яка відповідає кількісно спожитих за поточний період ресурсів слід відраховувати від доходу при визначенні прибутку поточного періоду.
Поточні витрати – величина капіталу, дійсно витрачена на виробництво і реалізацію продукції протягом певного періоду часу. В міру того, як витрати використовуються для створення доходів, про них кажуть, що вони вичерпуються. Вичерпані ( спожиті ) в певному періоді витрати називаються поточними витратами. В кожному періоді такі витрати вираховуються з доходів з метою визначення фінансового результату діяльності підприємства за цей період.
Витрати мають бути належним чином визначені, виміряні та віднесені. Поточні витрати, що повідомляються у зовнішніх фінансових звітах структуровані за функціональною ознакою (за напрямами та видами діяльності). Підприємство обчислює загальну величину поточних витрат з метою вирахування її з доходу для прогнозування фінансового результату діяльності.
У випадку, коли метою є складання зовнішньої фінансової звітності, у відповідності з Національними стандартами бухгалтерського обліку обчислюють собівартість продукції, до складу якої включають лише виробничі витрати. Під витратами, які використовуються при складанні фінансової звітності, розуміють вартість фактично витрачених ресурсів для отримання результату діяльності, незалежно від моменту їх оплати і часу надходження на підприємство.
За напрямками діяльності підприємства розрізняють витрати, пов’язані зі звичайною діяльністю та витратами від надзвичайних подій (стихійних лих, крадіжок тощо).
Надзвичайні події – події чи операції, які відрізняються від звичайної діяльності підприємства, і не очікуються, що вони будуть повторятися періодично, або в кожному наступному звітному періоді (пожежі, техногенні аварії).
Звичайна діяльність – будь-яка основна діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують, або виникають в результаті її проведення. Звичайна діяльність включає операційну діяльність, фінансову діяльність, інвестиційну діяльність.
Витрати, пов'язані з основним видом діяльності підприєм ства (виробництвом продукції, наданням послуг, виконанням робіт) або такі, що забезпечують здійснення цієї діяльності, називаються операційними. Операційна діяльність – основна діяльність підприємства, у якій реалізуються його статутні завдання, а також інші види діяльності, які не є інвестиційною або фінансовою діяльністю.
Інвестиційна діяльність – операції з придбання і реалізації тих необоротних активів, а також фінансових інвестицій, які не є складовою частиною еквівалентів грошових коштів. Витрати, пов'язані з інвестиційною діяльністю, мають місце під час довгострокового вкладення підприємством капі талу з метою отримання прибутку (капітальне будівництво, розширення та розвиток виробництва, придбання довгостроко вих цінних паперів тощо).
Фінансова діяльність – діяльність, яка призводить до зміни розміру і складу власного і позикового капіталу підприємства. Витрати, пов'язані з фінансовою діяльністю підприєм ства, включають сплату відсотків іншим юридичним та фі зичним особам за отримані від них фінансові кошти у вигляді кредитів та позик, посередникам під час розміщення на пер винному ринку цінних паперів акцій, облігацій, витрати вна слідок власної емісії тощо.
Найбільшу частку в усіх витратах підприємства мають операційні витрати. За функціями їх поділяють на:
витрати на виробництво;
адміністративні витрати (витрати управління);
витрати на збут;
інші операційні витрати.
Витрати па виробництво включають витрати матеріаль них і трудових ресурсів, які безпосередньо пов'язані з вироб ництвом продукції (робіт, послуг). Наприклад, витрачені сировина і матеріали, енергія, спожита на технологічні цілі, амор тизація виробничого обладнання, заробітна плата основних робітників з нарахуваннями на неї тощо.
Адміністративні витрати – витрати, пов’язані з обслуговуванням і управлінням підприємством. До адміністративних витрат підприємства відносять ви трати на заробітну плату адміністративно-управлінського пер соналу та нарахування на неї, витрати на утримання та аморти заційні відрахування по основних засобах та нематеріальних активах загальногосподарського призначення, витрати на ко мунальні послуги та послуги зв'язку, на охорону, юридичні, аудиторські послуги тощо.
Витрати на збут – витрати, пов’язані з процесом реалізації продукції. Витрати на збут включають витрати підприємства на за робітну плату працівників відділу збуту з нарахуваннями на неї, утримання та амортизацію основних фондів та нематері альних активів, що безпосередньо пов'язані з реалізацією про дукції, витрати на утримання складів готової продукції, фірмо вих магазинів, комісійні торговим агентам, витрати на рекла му, маркетинг тощо.
До інших операційних витрат відносять витрати підприємства на плату за орендоване майно, собівартість реалізованих виробничих запасів, витрати на покриття сумнівних та безна дійних боргів дебіторів підприємства, суми втрат від знецінен ня запасів, нестач і псування матеріальних цінностей тощо.
Операційні витрати підприємства, відповідно до їх еконо мічного зміс-ту, групуються за такими загальноприйнятими економічними елементами :
матеріальні витрати;
витрати на оплату праці;
відрахування на соціальні потреби;
амортизаційні відрахування;
інші витрати.
В елементі "Матеріальні витрати" відображається вар тість витрачених у виробництві сировини та матеріалів, що бу ли придбані на стороні, вартість палива та енергії всіх видів, що були витрачені як на технологічні цілі, так і на обслугову вання виробництва (опалення, освітлювання тощо). Із суми ви трат матеріальних ресурсів виключається вартість повернених з виробництва відходів (залишків сировини, матеріалів, які втратили повністю або частково свої споживчі якості вихідно го продукту і внаслідок цього не можуть бути використані за прямим призначенням).
До "Витрат на оплату праці" належать витрати на оплату праці основного виробничого персоналу підприємства, вклю чаючи премії робітникам і службовцям за виробничі результа ти, стимулюючі та компенсаційні виплати, а також витрати на оплату праці позаштатних робітників, зайнятих в основній ді яльності.
В елементі "Відрахування на соціальні потреби" відобра жаються обов'язкові відрахування на соціальне страхування (до Пенсійного фонду, Фонду страхування на випадок безро біття, Фонду страхування від нещасного випадку на виробни цтві тощо). Величина цих відрахувань встановлюється у зако нодавчому порядку і визначається у відсотках від суми витрат підприємства на оплату праці.
До елементу "Амортизація основних фондів" відносять су му амортизаційних відрахувань на повне відновлення основ них виробничих фондів підприємства, що визначається за їх балансовою вартістю та встановленими нормами амортизації.
Усі інші витрати, що не увійшли до наведених вище елемен тів витрат, відображаються в елементі "Інші витрати". Це ви трати на страхування майна, винагорода за винахідництво, оплата робіт із сертифікації продукції, оплата послуг зв'язку, послуг аудиторської та консалтингової фірм, митні збори та платежі, комунальний податок, податок з власників транспорт них засобів, плата за використання природних ресурсів тощо.
1.2. Формування собівартості та організація калькулювання на підприємстві.
Підприємство здійснює багато різноманітних витрат грошо вих , матеріальних, трудових ресурсів, пов'язаних з різними ви дами його діяльності: операційною, фінансовою та інвестицій ною. Це необхідно для забезпечення стабільного функціонуван ня підприємства, зміцнення його конкурентної позиції на ринку.
Найбільшу частку серед усіх витрат підприємства мають операційні витрати, тобто витрати, пов'язані з основною діяль ністю підприємства та операціями, що її забезпечують. Ці ви трати формують собівартість продукції, яку воно виготовляє. Таким чином, собівартість продукції - це вираження у гро шовій формі поточних витрат підприємства на підготовку ви робництва, виготовлення і збут продукції . Для забезпе чення беззбиткової виробничо-господарської діяльності під приємства ці витрати мають відшкодовуватись за рахунок до ходу від продажу виготовленої продукції (наданих послуг, ви конаних робіт). Витрати на продукцію пов’язані безпосередньо з виготовленням певної продукції в звітному періоді, незалежно від того, коли витрачалися кошти на придбання ресурсів для її виробництва. Категорія собівартості застосовується на стадії планування структури ціни на продукцію і рівня її привабливості (прибутковості) для підприємства.
Собівартість продукції відображає рівень витрат підприєм ства на її виробництво і комплексно характеризує ефектив ність використання ним усіх ресурсів, організаційний та техніч ний рівень виробничого процесу, рівень продуктивності праці тощо. Показник собівартості продукції є дуже важливим і ви користовується для обґрунтування багатьох економічних рі шень, зокрема:
під час встановлення ціни на продукцію. У цьому разі собівартість є нижньою межею і базою для встановлення ціни на продукцію підприємства. Тому зниження собівар тості продукції є важливим чинником, що дає змогу під приємству при діючих ринкових цінах отримувати біль ший прибуток;
під час економічного аналізу господарської діяльності підприємства показник собівартості продукції застосо вується для контролю за використанням матеріальних, нематеріальних, грошових і трудових ресурсів;
при схваленні рішень щодо вдосконалення виробництва собівартість продукції використовується як показник доцільності впровадження організаційно-технічного за ходу. Захід вважається економічно ефективним, якщо внаслідок його впровадження собівартість продукції підприємства знижується.
Розрізняють індивідуальну та галузеву собівартості продук ції.
Індивідуальна собівартість продукції характеризує витра ти конкретного підприємства на виробництво та реалізацію продукції. Вона застосовується при плануванні та оцінці робо ти конкретного підприємства.
Галузева собівартість відобра жає середні у галузі витрати на виробництво і реалізацію про дукції.
На собівартість продукції впливає багато факторів, що обумовлені як специфікою галузей господарства країни, так і конкретними умовами, що склались на підприємстві. Підви щений рівень собівартості продукції підприємства порівняно із галузевою собівартістю свідчить про наявність негативного впливу низки факторів, що мають місце на цьому підприємст ві. Такими факторами можуть бути:
застаріле технологічне обладнання;
неефективне використання робочого часу;
низька продуктивність праці;
невиправдано високі матеріаломісткість;
витрати на доставку;
адміністративні витрати;
застосування непродуктивних технологій тощо.
Виробнича собівартість продукції охоплює витрати на виробництво продукції в межах усього підприємства, тобто як прямі, так і накладні виробничі витрати (витрати на енергію, спожиту в технологічних цілях, витрати на утримання й екс плуатацію обладнання, амортизація будівлі виробничого кор пусу тощо).
Повна собівартість продукції - це сукупність витрат, що складаються з виробничої собівартості та позавиробничих ви трат підприємства (адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат).
Слід зауважити, що не всі витрати підприємства включа ються до собівартості продукції. Через собівартість відшкодо вуються лише ті витрати, які забезпечують просте відтворення усіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, природ них ресурсів і робочої сили. До таких відносять витрати, пов'я зані з:
дослідженням ринку і виявленням потреби у продукції;
підготовкою й освоєнням нової продукції;
виробництвом продукції (витрати сировини, матеріалів, енергії, амортизація основних фондів та нематеріальних активів, оплата праці виробничого персоналу з нараху ваннями на неї);
обслуговуванням виробничого процесу й управління ним;
збутом продукції (пакування, транспортування, рекла ма, комісійні витрати тощо);
розвідкою, використанням і охороною природних ре сурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за використання водних, лісових ресурсів, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів тощо);
набором та підготовкою кадрів;
поточною раціоналізацією виробництва (вдосконален ням технології, організації виробництва та праці, під вищенням якості продукції), крім капітальних витрат.
Крім зазначених витрат, підприємство здійснює й інші, які не включають до собівартості виготовленої ним продукції, а відносять на витрати періоду.
Калькулювання - процес обчислення собівартості окремих видів продукції за встановленими статтями калькуляції.
Калькуляція - економічний документ, з якого можна дізнатися про собівартість одиниці конкретного виду продукції.
В статтях калькуляції витрати групуються за місцем їх виконання та економічним призначенням. Принципова відмінність групування витрат за статтями калькуляції від групування витрат за економічними елементами полягає в наявності в калькуляції комплексних статей, що об’єднують різні за економічним змістом елементи за призначенням витрат, за місцем їх виникнення і способами розподілу між окремими видами продукції залежно від обсягів виробництва кожного виду. Групування затрат за статтями дозволяє виділити витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом, і витрати, що стосуються обслуговуванням виробництва управління.
Незважаючи на те, що класично під калькуляцією, як економічним документом, розуміють перелік витрат на виробництво конкретного виду продукції на підприємствах України дуже часто складають калькуляції на всю продукцію в цілому, додаючи при цьому до виробничої собівартості величину розподілених адміністративних і збутових витрат.
Методика розрахунку основних статей калькуляції.
Стаття «сировина і матеріали» містить витрати на придбання сировини, основних і допоміжних матеріалів, покупних напівфабрикатів, які можна прямо, безпосередньо віднести до складу собівартості конкретного виду продукції.
Стаття «зворотні відходи» відображає вартість зворотних відходів залишків сировини, матеріалів тощо, які утворилися в процесі виробництва втратили повністю або частково споживчі властивості і можуть бути використані у виробничому процесі з підвищеними втратами.
Стаття «паливо та енергія на технологічні цілі» включає витрати на енергію та енергоносії, які використовуються в технологічному процесі.
Стаття «основна зарплата робітників» містить витрати на оплату праці за тарифними ставками, відрядними розцінками та посадовими окладами робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.
Стаття «додаткова заробітна плата робітників» включає надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені діючим законодавством (в тому числі оплата невідпрацьованого на виробництві часу); премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій робітників, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції. Визначається на практиці у відсотках до основної заробітної плати.
Стаття «відрахування на соціальні заходи» містить відрахування на обов'язкове державне пенсійне страхування, соціальне страхування, страхування на випадок безробіття тощо. Розраховується у відсотках до витрат на виплату основної, додаткової зарплати та інших заохочувальних та компенсаційних виплат робітникам, безпосередньо зайнятих виготовленням продукції.
Стаття «витрати на утримання та експлуатацію устаткування» є комплексною і охоплює амортизаційні відрахування по технологічному устаткуванню, витрати на його ремонт і технічні огляди. Розраховується на одиницю продукції методом розподілу відповідно до особливостей галузі, до якої належить підприємство.
Стаття «витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням виробництва продукції» включає витрати на винахідництво і раціоналізаторство, витрати на освоєння нових видів продукції тощо.
Стаття «відшкодування зносу інструментів і пристроїв цільового призначення» містить суму нарахованої амортизації (якщо такий процес передбачено діючим законодавством) по малоцінним інструментам і інвентарю.
Стаття «загальновиробничі витрати» - комплексна за складом, охоплює декілька економічних елементів.
Методи калькулювання собівартості продукції.
1. Позамовний - система калькулювання за замовленнями. Застосовується в основному в індивідуальних і малосерійних виробництвах, де ціни часто базуються на витратах. Об'єктом обліку є окреме індивідуальне замовлення, окремий контракт або партія продукції, яка складається з ідентичних одиниць, що проходять однаковий технологічний процес виготовлення. В середовищі позамовного виробництва кожному замовленню надається свій окремий номер, який зазначається в усіх документах про витрати по цьому замовленню. Собівартість одноразового замовлення визначається як сума фактично понесених витрат на виконання замовлення.
Обирати позамовний метод обліку витрат на виробництво доцільно, коли присутня хоча б одна з наступних умов:
кожний зразок (партія ідентичних зразків) продукції легко відокремлюються відповідно від інших зразків (партій ідентичних зразків);
кожний зразок або партія ідентичних зразків продукції виконується за технічним замовленням або просто за завданням замовника;
виробляється відносно невелика кількість продукції;
виготовлення кожного зразка або партії ідентичних зразків потребує значних витрат.
2. Попроцесний (попередільний) - система калькулювання за процесами. Назва походить від слова «переділ», яким позначається окрема закінчена фаза обробки предметів праці (крім останньої), внаслідок якої підприємство одержує не кінцевий продукт переробки, а напівфабрикат власного виробництва.
Застосовується на підприємствах, де матеріальні ресурси в процесі виробництва проходять ряд переділів, фаз або де з одних вихідних матеріалів в одному технологічному процесі одержують різні види продукції. За таких умов неможливо повністю віднести всі витрата до певного замовлення.
Сутність попроцесного методу в тому, що всі виробничі витрати (прямі і непрямі) акумулюються за технологічними процесами (стадіями обробки переділами) або цехами протягом певного періоду. Витрати обліковуються м кожному цеху, починаючи з обробки сировини і закінчуючи випуском конкретного продукту. Собівартість продукції, виробленої кожним наступним цехом, складається з витрат, що мали місце в межах цього цеху і собівартості напівфабрикатів, виготовлених у попередньому (технологічному ланцюжку) підрозділі підприємства. Вимірюється обсяг випуску продукції за цей період. Собівартість одиниці продукті розраховується шляхом ділення всіх виробничих витрат процесу за період на обсяг випуску продукції.
3. Комбінований застосовується в серійних автоматизованих і роботизованих виробництвах, в яких готова продукція має як багато спільних характеристик, так і індивідуальних. При цьому облік витрат на виробництво окремих ідентичних деталей можна проводити, використовуючи позамовний метод, а облік витрат на технологічній лінії - передільний.
1.3. Оцінка та аналіз витрат підприємства
Важливе значення для діяльності підприємства є оцінка та аналіз витрат. Розрізняють економічний і фінансовий аналіз.
Економічний аналіз витрат треба проводити в такому обсязі, щоб можна було визначити з достатньою точністю економічну цінність витрат і встановити відносну цінність витрат підприємства. Цей аналіз повинен з’ясувати, чи витрати забезпечить збут продукції за цінами, щоб дати прибуток
Фінансовий аналіз повинен надати нам інформацію про фінансовий стан підприємства, його можливості в операційній, інвестиційній та фінансовій діяльності.
З метою визначення фінансового результату діяльності підприємства операційні витрати класифікуються на:
закінчені (спожиті) та незакінчені;
витрати на продукцію та витрати пе ріоду;
прямі та непрямі;
основні та накладні.
Розгля немо детальніше цю класифікацію.
Закінчені та незакінчені витрати - фінансовий результат підприємства (прибуток або збиток) визначається як різниця між доходами і витратами звітного періоду.
Виграти на продукцію - це витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом продукції: витрачена сировина і ма теріали, заробітна плата з нарахуваннями на неї, амортизація виробничого обладнання.
До витрат періоду належать витрати, що безпосередньо не стосуються виробництва і розглядаються як витрати того пері оду, в якому вони були здійснені. До таких витрат відносять витрати на управління, маркетинг, дослідження тощо, тобто всі операційні витрати, крім витрат на виробництво.
Розгляд витрат з такої точки зору є повністю обґрунтова ним, оскільки, наприклад, витрати на оренду приміщення або обладнання необхідно сплачувати незалежно від кількості ви готовленої та реалізованої продукції.
За способом віднесення на окремі види продукції витрати поділяються на прямі та непрямі.
Прямі втрати безпосередньо пов'язані з виготовленням даного виду продукції і можуть бути прямо віднесені на оди ницю продукції. Якщо па підприємстві виробляється один вид продукції, то всі його витрати на її виробництво є прямими.
Коли ж виробляється кілька видів продукції, то є такі витрати., які неможливо прямо піднести до виробництва якогось одного виду продукції. Ці витрати називають непрямими.
З метою визначення собівартості продукції виробничі ви трати традиційно поділяють на основні та накладні.
Основні витрати - це сукупність прямих витрат на вироб ництво продукції. Основні витрати охоплюють три групи ви трат:
прямі матеріальні витрати;
прямі витрати на оплату праці;
інші прямі витрати.
До прямих матеріальних витрат належить вартість витрачених матеріалів, які стали частиною готової продукції і можуть бути прямо віднесені до певного виробу.
Прямі витрати на оплату праці включають заробітку плату робітників, які безпосередньо зайняті у виробництві продукції. Витрати на оплату праці інших категорій працівни ків, які забезпечують або обслуговують виробничий процес, належать до складу виробничих накладних витрат.
Інші прямі витрати - це всі інші прямі витрати, крім прямих матеріальних витрат та прямих витрат па оплату прані. Наприклад, амортизація або платежі за оренду спеціального виробничого обладнання, нарахування на заробітну плату ро бітників, безпосередньо зайнятих у виробництві продукції (відрахування на соціальні потреби).
Виробничі накладні витрати - це витрати, пов'язані з процесом виробництва, які не можуть бути віднесені прямо до певного виду виробу. До таких витрат включають витрати ма теріалів, витрати на утримання, ремонт і амортизацію примі щень виробничих цехів, вартість енергії, спожитої під час тех нологічних процесів, та інші.
Виробничі накладні витрати розподіляються між видами виробів пропорційно до показника, обраного за базу.
Базою можуть бути обрані: кількість продукції, кількість годин роботи основних робітників, машино-години, прямі ви трати на оплату праці, прямі матеріальні витрати, основні ви трати. На основі обраної бази обчислюється ставка розподілу накладних витрат.
Ставка розподілу накладних витрат (Кр.н.в.) - це відно шення суми накладних витрат до загальної величини бази їх розподілу:
Кр.н.в. = НВ / Б,
де НВ - загальна сума накладних витрат, грн.;
Б - загальна величина базового показника (штук, годин, машино-годин, грн.).
Сума накладних витрат, що припадає на певний вид продук ції (НВпр), визначається за формулою:
НВпр. = Бпр * Кр.н.в.
де Бпр - величина базового показника, що стосується певного виду продукції.
З метою планування, аналізу та обґрунтування прий няття економічних рішень операційні витрати розподіляють на:
релевантні та нерелевантні;
одноелементні та комплексні;
постійні та змінні;
маргінальні та середні.
Під час прийняття управлінських рішень необхідно розріз няти релевантні та нерелевантні витрати.
Релевантні витрати - це витрати, які можуть бути змінені внаслідок прийняття пев них рішень.
Нерелевантні витрати - це витрати, які не зале жать від прийняття того або іншого варіанта рішень.
Змінні витрати - це витрати, загальна сума яких зміню ється зі зміною обсягу виробництва продукції (надання послуг, виконання робіт). Змінні витрати можна розподілити на пропорційні та не пропорційні.
Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно до зміни обсягу виробництва. До них відносять витрати сировини, матеріалів, комплектуючих, відрядну заробітну плату робітни ків. Коефіцієнт пропорційності для них
Кпроп = 1.
Непропорційні витрати поділяють на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають в більшій мірі, ніж обсяг виробництва, коефіцієнт пропорційності для них Кпроп > 1. До таких витрат належать витрати на відрядно-прогресивну заробітну плату, додаткові рекламні витрати тощо. Дегресуючі витрати також змінюються, однак у меншій мірі, ніж зміна об сягу виробництва і коефіцієнт пропорційності для них Кпроп < 1. Це витрати на утримання й експлуатацію устаткування, його ремонт, витрати на інструмент тощо.
До постійних витрат відносять такі, загальна сума яких не залежить від кількості виготовленої продукції. їх обсяг зміню ється лише із дією часу. Наприклад, сума витрат на орендну плату за приміщення зростатиме не зі збільшенням обсягу виробництва, а зі збільшенням тривалості оренди. До постійних витрат також можна віднести такі: витрати на утри мання й експлуатацію будівель та споруд загальногосподар ського призначення, адміністративно-управлінські виграти тощо.
У складі постійних витрат розрізняють умовно-постійні ви трати, які неістотно змінюються при зміні обсягу виробництва, наприклад, витрати на оплату праці адміністративно-управлінського персоналу з відрахуваннями на соціальні заходи при нарахуванні працівникам премій змінюються, але неістотно.
При нульовому обсязі виробництва змінні витрати підпри ємства на виробництво продукції дорівнюють нулю. Вони зро стають зі збільшенням обсягів виробництва.
Постійні витрати мають місце за будь-якого обсягу вироб ництва продукції.
Для зручності обчислень на практиці загальну поведінку змінних витрат спрощують, вважаючи їх сукупність пропор ційною до зміни обсягів виробництва, а умовно-постійні ви трати розглядають як постійні.
Співвідношення постійних та змінних витрат називають структурою витрат підприємства. Знання структури витрат підприємства є необхідним під час обґрунтування вибору про ектних і планових рішень.
За нульового обсягу виробництва та реалізації дохід під приємства і його змінні витрати дорівнюють нулю. Однак ма ють місце постійні витрати, які підприємство несе при будь-якому обсязі виробництва. Із зростанням обсягу виробленої продукції збільшуватимуться змінні витрати та дохід. Повні витрати підприємства складаються із його постійних та змін них витрат.
Функція повних витрат підприємства може бу ти описана рівнянням у = а х + b, де у — загальна сума повних витрат при обсязі виробництва х одиниць продукції; а - коефі цієнт зміни витрат відносно обсягу виробництва; b - складова, що визначає суму постійних витрат. Це рівняння може бути переписане у вигляді:
Сповн = Спост+ Сзм1 * Q,
де Сповн - повна сума витрат, грн.;
Спост - постійні витрати, гри.;
Сзм1 - змінні витрати на одиницю продукції, грн.;
Q - обсяг виробництва у натуральних вимірниках.
Функція доходу аналітично має вигляд рівняння f = r х, де f - загальна сума доходу від реалізації х одиниць продукції; r - продажна ціна одиниці продукції. Для зручності використовують рів няння у вигляді:
Д = ЦQ,
де Д— сума доходу підприємства, грн.;
Ц— продажна ціна одиниці продукції, грн.;
Q — обсяг проданих одиниць продукції у натуральних вимір никах.
Критичний обсяг виробництва – обсяг продукції , виробництво і реалізація якого дозволяє відшкодувати поточні витрати підприємства , але не забезпечує отримання прибутку (за умов, кали рівень реалізації дорівнює поточним операційним витратам за певний період). Це є точка «нульового» прибутку. Реалізація продукції в обсязі, більшому за величину точки без збитковості, забезпечує підприємство отримання певної суми прибутку.
Значення точки беззбитковості можна обчислити з наступного рівняння:
Виручка від реалізації продукції = змінні витрати + постійні витрати.
Критичний обсяг виробництва, за якого сума здійснених витрат дорівнює отриманому підприємством доходу, визнача ється так:
Спост + Сзм1 Qкр = Ц Qкр ,
де Qкр - критичний обсяг виробництва у натуральних вимірниках.
Ц - ціна одиниці продукції (без ПДВ і акцизу);
Сзм1 - питомі змінні витрати (змінні витрати в розрахунку на одиницю продукції);
Звідси критичний обсяг виробництва (Qкр) дорівнює:
Qкр = Спост / Ц - Сзм1
де Спост - сума постійних поточних витрат за період;
(Ц - Сзм1) - маржинальний прибуток на одиницю продукції – величина, яка забезпечує покриття постійних витрат і отримання прибутку.
Важливим припущенням при визначенні критичного обсягу виробництва (точки беззбитковості) є те, що ціни і витрати відомі та незмінні. Насправді, це трапляється рідко. Тому менеджерам в процесі прийняття рішень слід усвідомити невизначену природу майбутніх цін, витрат та обсягів продажу і оцінювати такий показник як запас міцності.
Запас міцності «зона безпеки» - різниця між плановим обсягом реалізації продукції і значенням точки беззбитковості, це кількість одиниць продукції, які очікується продати понад беззбитковий обсяг. Запас міцності може розглядатися як грубий показник ризику виробництва певного продукту. Якщо запас міцності підприємства при очікуваному обсягу продажу на поточний рік великий, то його ризик постраждати від збитків у разі падіння продажу буде меншим ніж у випадку невеликого запасу міцності.
Величину запасу міцності можна виміряти у відсотках від планового обсягу продукції і назвати коефіцієнтом виробництва:
Кб = ((Qочік. - Q*) х 100 )/ Qочік,
де Qочік - очікуваний випуск продукції;
Кб - коефіцієнт безпеки виробництва.
Приймаючи рішення про збільшення обсягів виробництва продукції, необхідно розрізняти маргінальні та середні витрати.
Маржинальні витрати - це витрати підприємства на вироб ництво однієї додаткової одиниці продукції. Середні витрати визначають, скільки в середньому витрат припадає на виготов лення одиниці продукції. Ці витрати різні.
З точки зору можливості контролю за рівнем витрат роз різняють контрольовані та неконтрольовані витрати.
Контрольовані витрати - це витрати, які керівництво під приємства може безпосередньо контролювати або на які може суттєво впливати. До контрольованих витрат можна віднести ступінь корис ного використання матеріалів, робочого часу тощо.
Неконтрольовані витрати - це витрати, які підприємство не може контролювати або суттєво впливати на них. Витрати, спричинені дією руху ринкових цін на сировину, тарифів на енергію тощо, є неконтрольованими, оскільки підприємство не може впливати на них.
Розділ 2. Аналіз основних фінансово-економічних показників ЗАТ "Бершадський пивокомбiнат"
2.1. Загальна характеристика і основні показники діяльності ЗАТ "Бершадський пивокомбiнат"
Перша згадка про Бершадський пивзавод у Держархіві датовано 1909р. Засновником був чех на прізвище Грінн. З 1909 по 1963 завод знаходився на території солодового цеху. В 1963р. було прийняте рішення приєднати старий пивзавод до спиртзаводу. Відтак пивзавод став пивоварним цехом Бершадського спирт комбінату. В ньому змонтовано нове обладнання пивоварного цеху. Встановлено обладнання варочного відділення і підготовки замісу(затору) з вертикальною мішалкою на електроприводі, відстійний чан і пластинчатий холодильник (бродильне і лагерне відділення), машину для миття пляшок, автоматичну лінію розливу пива в пляшки, пункт розливу пива в бочки, аміачну холодильну установку.
Продуктивність пив цеху склала 360 тис.дал на рік, що в два рази більше, ніж була на старому пивзаводі.
На базі колишнього пивзаводу після реконструкції приміщення створили солодовий цех. Продуктивність цеху склала 1600 тон солоду на рік.
Внаслідок реорганізації головного управління пиво-безалкогольного виробництва виділяється в окрему галузь. В 1977р. пивоварний цех вийшов із складу Бершадського спирткомбінату і набув статусу пивзавод. Був у складі спирт комбінату 14 років. Практично це виразилося у спорудженні перегородки з металевої сітки, яка відділяла частину територаї вже колишнього спирткомбінату на користь новоутвореного пивзаводу. Забезпечення електроенергією і теплом, відкачки каналізаційних стоків здійснювалось спиртзаводом за відповідну плату.
З 1977 до 1995 року завод працює на окремий пивзавод. Будується своя котельня. Економіка заводу в зв’язку із загостренням конкуренції занепадає. Пиво низької якості. Низька стійкість. Більшість споріднених підприємств банкрутують і закриваються.
В 1995р. заводу пощастило в отриманні інвестора в особі АТ „Оболонь". Монтується 6-ти тисячна лінія по розливу с/а продукції, яка почала працювати в кінці 1996 року.
Завод виробляє:
1. Солод - 5 т/добу
2. Слабоалкогольні напої - 6000 пляшок / годину.
Виробництво солоду складає 1600 тон на рік. Підприємство працює більш ритмічно. С/а напої „Черрі", „Чардаш" б/а напої ностальгічної серії „Дюшес", „Сітро" користуються хорошим попитом споживачів.
Щорічно вводяться нові с/а напої „Бренді-лимон", „Техас-лимон", „Джин ананас", „Джин лимон", „Джин грейпфрут", „Джин фейхоа".
На солодовому цеху у 2002 році збудована система кондиціювання повітря („Чіллер"), яка дає можливість працювати і в літні жаркі місяці. Виробництво солоду збільшується до 1900 тон на рік.
Проблеми і забезпечення солодового цеху водою вирішуються завдяки добудові водонапірної башти.
Солодовий цех, який до речі споруджений у 1965 році, вимагає постійної уваги в плані технічного стану. Робиться ремонт перекриттів з допомогою спеціалістів головного заводу та КІСІ.
Підприємство в даний час
05.02.2013 00:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора