Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра політології
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Звіт
Предмет:
Правознавство
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства
та природокорстування
Кафедра політології, соціології і права
Звіт №1
з правознавства
Рівне 2010
ЗМІСТ
1.Захист права власності
1.1Віндикаційний позов
1.2Негаторний позов
2.Спадкування за заповітом
3.Спадкування за законом
1.1Віндикаційний позов
Віндикаційний позов є найважливішим цивільно-правовим засобом захисту права власності. В юридичній літературі під віндикаційним позовом традиційно розуміють вимогу власника, що не володіє, до незаконного володільця про витребування свого майна в натурі. Цей позов був відомий ще в римському цивільному праві (vindico — вимагати, action rei vindication — віндикаційний позов). У Цивільному кодексі України — віндикаційний позов виражається такою формулою: "Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним", Сторонами у віндикаційному позові виступають власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватись і розпоряджатись річчю, але вже фактично нею не володіє, незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний). Тобто змістом віндикаційного позову є витребування саме тієї речі, яка вибула із законного володіння власника. Віндикаційний позов характеризується такими ознаками: • позов може бути вчинений лише стосовно індивідуально-визначених речей (вкрадений автомобіль, загублена парасолька тощо). Якщо в конкретному випадку є можливість виділити річ з родовими ознаками з маси однорідних речей (наприклад, вкрадена цибуля залишалася ще в мішках, цегла з вантажівки ще не розвантажена тощо), то можлива і її віндикація; • річ, власником якої є позивач, перебуває у володінні відповідача; • власник може вимагати повернення свого майна лише в тому разі, якщо інша особа володіє його майном незаконно. Якщо володілець володіє чужим майном на законних підставах (наприклад, в органах внутрішніх справ зберігається майно, вилучене на законних підставах, майно, яке є речовим доказом у справі), то власник не може витребувати свою річ з такого володіння шляхом подання віндикаційного позову; • захищати своє право власності віндикаційним позовом власник має можливість лише в тому разі, коли майно збереглося в натурі; • майно, яке перебуває у незаконного володільця, підлягає безумовному вилученню і повертається власнику, якщо володілець виявився незаконним, недобросовісним. Незаконний володілець може бути як добросовісним, так і недобросовісним. У недобросовісного володільця, тобто у Набувача, який самовільно заволодів чужим майном, вкрав або присвоїв річ, або, набуваючи річ, знав неправомірність її придбання, власник має право в усіх випадках витребувати своє майно. Вирішуючи питання про добросовісність чи недобросовісність набувача, суд повинен врахувати всі конкретні обставини, за яких здійснювалося вчинення правочину; місце, час, предмет, ціна та інші умови. Так, якщо відповідач придбав у незнайомої особи вночі в аеропорту за півціни золоту обручку, то, звичайно, в нього була можливість передбачити, що обручка може виявитися краденою. У добросовісного незаконного володільця, тобто в особи, яка не знала і не повинна була знати про те, що особа, у якої придбано майно, не мала права його відчужувати (наприклад, купівля у комісійному магазині), витребувати майно можна не завжди. У добросовісного володільця власник має право витребувати майно в тому разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, без їхньої волі іншим шляхом. При витребуванні майна у недобросовісного набувача власник має право вимагати повернення або відшкодування усіх доходів, що їх особа набула або могла набути за весь час володіння; від добросовісного набувача — усіх доходів, що він їх набув або мав би набути з часу, коли дізнався або повинен був дізнатися про незаконність володіння чи отримав повістку за позовом власника про повернення майна. Володілець — як добросовісний, так і недобросовісний - у свою чергу має право вимагати від власника відшкодування здійснених необхідних витрат на майно з того часу, з якого власникові належать доходи на майно.
1.2 Негаторний позов
Поряд з віндикаційним позовом не менш ефективним речово-правовим засобом захисту є негаторний позов.Цей засіб захисту являє собою вимогу власника (або титульного володільця) усунути порушення у здійсненні його права, які не пов'язані з позбавленням володіння майном.Право на такий захист передбачене ч. 2 ст. 48 Закону України "Про власність", згідно з якою "власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння, і відшкодування завданих цим збитків". Фактично наведені положення якраз і містять елементи, властиві негаторному позову. Подібна стаття містилася в чинному ЦК України (ст. 149), але Законом України від 16 грудня 1993 p. була вилучена з нього. Однак до переваг ст. 48 Закону України "Про власність" можна віднести надання власнику права вимагати також відшкодування збитків, чого не було в ЦК України.Отже, негаторний позов пред'являється у випадках, коли власник має свою річ у володінні, але дії інших осіб перешкоджають йому вільно її використовувати або розпоряджатися нею. Характерною особливістю цього позову, як правило, є відсутність спорів з приводу належності позивачеві майна на праві власності чи іншому титулі.Позивачем цього позову може бути власник або титульний володілець, у якого перебуває річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем — лише особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користуватися чи розпоряджатися річчю.Речово-правовий характер негаторного позову полягає в тому, що цей вид позову може бути поданий лише щодо інди-відуально-визначеного майна, яке є об'єктом права власності як абсолютного права, від порушення якого повинні утримуватися усі оточуючі особи.Характерною ознакою негаторного позову є протиправне вчинення третьою особою перешкод власникові у реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном. Крім того, негаторний позов має на меті усувати тривалі порушення зазначених повноважень власника, а не ті, що мали місце у минулому, що зумовлює непоширення на вимоги за негаторним позовом строків позовної давності.Таким чином, триваючий характер правопорушення та наявність його в момент подання позову є однією з умов подання негаторного позову. Якщо ж на час подання позову порушення припинились, то відпадає підстава для пред'явлення негаторного позову. Власник має право в даному випадку вимагати лише відшкодування збитків або застосувати інший спосіб захисту свого права. Потреба у застосуванні власником засобів негаторного захисту виникає тоді, коли, наприклад, інші особи зводять споруди, саджають дерева, чим унеможливлюють підходи і під'їзд до будинку власника, спричиняють зсуви і обвали; одноособове займають приміщення, що мають перебувати у спільному користуванні всіх співвласників; здійснюють ремонт своєї квартири чи частини будинку таким чином, що це спричиняє перешкоди чи небезпеку для проживання інших співвласників. Безперечно, позов власника (титульного володільця) може бути задоволений лише тоді, коли такі дії відповідача є неправомірними (наприклад, коли все це вчинялося без належного дозволу, з порушенням правил забудови). Негаторний позов може бути поданий на осіб, які самовільно зайняли нежилі чи жилі приміщення власника або які продовжують їх займати після припинення правової підстави, що раніше давала їм можливість користуватися ними. Наприклад, ЗАТ "Надія" звернулося з позовом до Товариства покупців кафе "Україна" про усунення перешкод у користуванні приміщенням кафе. 6 травня 1995 p. Товариство покупців придбало за договором купівлі-продажу цілісний майновий комплекс кафе "Україна" в порядку приватизації. Згодом за рішенням арбітражного суду Івано-Франковської області цей договір було визнано недійсним. 4 березня 1997 p. між регіональним відділенням Фонду державного майна України і ЗАТ "Надія" було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, щодо якого раніше угоду купівлі-продажу було визнано недійсною. Однак Товариство покупців продовжувало займати приміщення кафе, посилаючись на те, що Фонд держмайна не повернув йому кошти. Вищий арбітражний суд України перевірив рішення про визнання договору купівлі-продажу недійсним і залишив його в силі. Своєю постановою від 8 травня 1997 p. він також зобов'язав Товариство покупців звільнити займані приміщення у зв'язку з відсутністю підстав для користування ними!1
Предметом негаторного позову може бути також вимога про виселення особи, яка безпідставно займає житлові приміщення власника (співвласника). Так, у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 p. зазначалося, що особа, до якої перейшло за заповітом право власності на частку в спільній власності на жилий будинок, має право вимагати на підставі ст. 149 ЦК України від інших осіб усунення перешкод у користуванні приміщеннями, що відійшли до неї, у тому числі й виселення їх з цих приміщень. В судово-арбітражній практиці позивачі, як правило, не називають позов про усунення перешкод у здійсненні права власності негаторним, а лише зазначають конкретний зміст вимог, що не перешкоджає розгляду їх судом. Однак важливо, щоб позов про усунення перешкод у здійсненні власником правомочностей користування чи розпорядження відповідав вимогам цивільного процесуального законодавства, зокрема ст. 137 ЦПК України та ст. 54 АПК України, тобто щоб він відповідав усім формальним вимогам процесуального права і містив усі основні елементи цивільно-правового позову, якими, як вже зазначалося, є його предмет і підстава. Таким чином, предмет негаторного позову становитиме вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом (шляхом звільнення виробничих приміщень власника від неправомірного перебування у них майна третіх осіб, виселення громадян з неправомірно займаних жилих приміщень власника, знесення неправомірно збудованих споруд, накладення заборони на вчинення неправомірних дій щодо майна власника тощо). Підставою негаторного позову слугують посилання позивача на належне йому право користуватися і розпоряджатися майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
2.Спадкування за заповітом
Що таке спадкування за заповітом і які вимоги пред'являються до заповіту?Кожна дієздатна особа може за життя визначити долю належного їй майна на випадок смерті. Таке розпорядження, зроблене у встановленій законом формі, називається заповітом. За юридичною природою заповіт — односторонній правочин. У цьому правочині набуває вираження волевиявлення тільки однієї особи - - заповідача. Внаслідок такого одностороннього волевиявлення після смерті заповідача у певних осіб, згаданих у заповіті, як правило, виникає право на одержання спадщини. Цивільним кодексом України до заповіту встановлено відповідні вимоги. Зокрема, оскільки заповіт -- це не договір, а односторонній правочин, за яким права та обов'язки для інших осіб виникають за волевиявленням заповідача, то до заповіту встановлено такі ж умови дійсності, як і до будь-якого договору, а саме:
• заповіт має бути складений тільки дієздатною особою;
• заповіт повинен бути складений у формі, визначеній законом;
• зміст заповіту має відповідати вимогам чинного законодавства.
Заповіт укладається в письмовій формі з обов'язковим зазначенням місця і часу його укладення. Він має бути власноручно підписаним і нотаріально посвідченим. Вчинення заповіту через представника не допускається. Нотаріус посвідчує заповіт, написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У населеному пункті, де немає нотаріуса, заповіт, крім секретного, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою, службовою особою відповідного органу місцевого самоврядування. На бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений і при свідках. Свідками можуть бути лише особи з повною дієздатністю. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. До тексту заповіту обов'язково заносять відомості про особу свідків. Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом та члени сім'ї і родичі спадкоємців за заповітом; свідки, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Якщо спадкодавець через фізичні вади не може власноручно підписати заповіт, то за його дорученням заповіт може підписати інша особа, при цьому робиться позначка про причини, через які спадкодавець не може зробити підпис власноруч. Заповіт не може підписувати особа, на користь якої його зроблено. Зміст заповіту повинен бути складений так, щоб розпорядження спадкодавця не викликало непорозумінь чи спорів після відкриття спадщини. Коли заповіт складено на користь кількох осіб, спадкодавець має право зазначити в ньому, в якій частці кожному зі спадкоємців він призначає майно. При визначенні майна не в рівних частках вони вказуються в арифметичних частках або в процентах. Наприклад: "Належний мені на праві приватної власності житловий будинок, що розташований у м. Дніпропетровську, вул. Короленко, 10, я заповідаю: 1/4 -- сину Гулаку Андрію Михайловичу, 3/4 дружині Гулак Марії Петрівні". До заповіту можуть бути включені розпорядження також немайнового характеру (про порядок проведення поховання, бажання призначити опіку та інші розпорядження, які не суперечать закону). Тлумачення заповіту може бути здійснено після відкриття спадщини самими спадкоємцями, а у разі спору тлумачення заповіту провадиться судом. Одним із найяскравіших за формою і змістом заповітів, який став історичним для людства, можна назвати заповіт, складений 27 листопада 1895 р. А. Нобелем, що передбачає видачу кожного року з його спадщини премій у рівних частках тим особам, які принесли найбільшу користь людству у п'яти галузях. Нотаріус, посадова особа, яка засвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості стосовно факту складання заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту. Заповідач може скласти секретний заповіт, який подається в заклеєному конверті нотаріусу з підписом заповідача на конверті. У цьому разі нотаріус ставить на конверті свій посвідчувальний напис, скріплює печаткою і в присутності заповідача поміщає його в інший конверт, який опечатує. Після одержання інформації про відкриття спадщини нотаріус призначає день оголошення змісту заповіту. Про це він повідомляє членів сім'ї та родичів спадкодавця. У присутності цих осіб та двох свідків нотаріус відкриває конверти, в яких зберігався заповіт, і оголошує заповіт. Про проголошення заповіту складається протокол, який підписують нотаріус та свідки. До протоколу записують весь зміст заповіту. Подружжя може скласти спільний заповіт щодо майна, яке належить йому на праві спільної сумісної власності. Цим заповітом призначаються спадкоємці об'єктів спільної сумісної власності подружжя. У разі складення подружжям спільного заповіту частка у спільній сумісній власності після одного з подружжя переходить до того, хто його пережив. У разі смерті останнього з подружжя, спадщина переходить до осіб, зазначених ним у заповіті. За життя обох з подружжя кожен з них має право відмовитися від спільного заповіту, така відмова посвідчується нотаріально. У разі смерті першого з подружжя нотаріус накладає заборону відчуження майна, зазначеного в заповіті. Спадкоємець має право встановити з заповіті сервітут щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб. Заповідач може у будь-який час скасувати заповіт або скласти новий. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або в тій частині, у якій він йому суперечить. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, визнається недійсним, то відновлюється чинність попереднього заповіту. Заповідач має право у будь-який час внести до заповіту зміни та доповнення. Скасування заповіту, внесення до нього змін та доповнень проводяться заповідачем особисто.
Зразок заяви до нотаріальної контори про зміну заповіту до другої державної нотаріальної контори м. Дніпропетровська Гончарука Степана Миколайовича, який мешкає за адресою: М.Дніпропетровськ, вул. Щорса, 1а
ЗАЯВА ПРО ЗМІНУ ЗАПОВІТУ
Я, Гончарук Степан Миколайович, до заповіту, посвідченого Вашою нотаріальною конторою 15 травня 2000 р., за реєстром № 8/444, даною заявою вношу такі зміни:
— Килим вовняний настінний я заповідаю не Гончарук Л.М., а Глущенко Світлані Якимівні, яка мешкає за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Зелена, 3;
— Особисту бібліотеку (1000 книг) я заповідаю Бабенку Володимиру Дмитровичу, який мешкає за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Всебратська, 53.
10 листопада 2003 р.
Гончарук С.М.
10 листопада 2003 р. я, Котельницька В.С., державний нотаріус другої державної нотаріальної контори м. Дніпропетровська, засвідчую справжність підпису Гончарука Степана Миколайовича, який зроблено в моїй присутності. Особу гр. Гончарука С.М., котрий підписав документ, встановлено.
Зареєстровано у реєстрі за № 11/102.
Стягнуто державного мита в сумі (грн) ...
Державний нотаріус М.П.
Котельницька В.С.
3. Спадкування за законом
При спадкуванні за законом до спадкування закликаються особи, яких законодавець називає як спадкоємців. Тобто в цьому разі спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях Цивільного кодексу України. Таких осіб називають законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом. Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінено заповітом, тобто спадкодавець у заповідальному розпорядженні не призначив спадкоємців особисто. Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо: • спадкодавець не залишив заповіту чи заповіт визнано недійсним повністю або частково; • спадкоємці за заповітом усунені від спадщини. Кого саме законодавець називає в числі спадкоємців за законом? Вирішуючи це питання, враховують такі обставини: кровна спорідненість, шлюбні відносини, сімейні зв'язки та членство у сім'ї. Спадкоємці за законом одержують право на спадкування по черзі. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від неї. Наприклад, коли є спадкоємці першої черги — право на одержання спадщини виникає лише у цих осіб. Спадкоємців другої та інших черг до спадкування в цьому разі не закликають. Коли спадкоємці першої черги відсутні або коли вони не прийняли спадщини, а також якщо всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, до спадкування будуть закликані спадкоємці другої черги. Слід підкреслити, що правила про черговість одержання спадкоємцями за законом права на спадкування можуть бути змінені нотаріально посвідченою угодою заінтересованих спадкоємців, укладеною після відкриття спадщини. Але така угода не може порушити прав спадкоємців, які не беруть у ній участі, а також спадкоємців, які мають право на обов'язкову частку. Крім того, за рішенням суду особа, яка за законом є спадкоємцем наступних черг, може одержати право на спадкування за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані. Спадкоємці за законом за Цивільним кодексом України поділяються на такі черги. До першої черги належать: • діти спадкодавця (у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті); • той з подружжя, який пережив спадкодавця; • батьки спадкодавця. До другої черги належать: • повнорідні і неповнорідні брати та сестри спадкодавця; • дід і баба, як з боку батька, так і з боку матері спадкодавця. До третьої черги належать: • рідні дядько та тітка спадкодавця. До четвертої черги належать: • особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини. До п'ятої черги належать: • інші родичі спадкоємця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. Ступінь споріднення визначають за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У шосту чергу право на спадкування за законом одержують і утриманці, які не були членами його сім'ї (але не менш як п'ять років одержували від нього матеріальну допомогу, що була для утриманця єдиним або основним джерелом засобів для існування). Спадкування за правом представлення мають: • внуки (правнуки) спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові, матері (дідові, бабі), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; • прадід, прабаба успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (дідові, бабі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини; • племінники спадкодавця успадковують ту частину спадщини, яка б належала за законом їхнім батькові і матері (братові і сестрі спадкодавця), якби вони були живими на момент відкриття спадщини;
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора