Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Авторське (особисте) немайнове право інтелектуальної власності
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний технічний університет України Київський політехнічний інститут
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Інтелектуальна власність
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ УКРАЇНИ
«КИЇВСЬКИЙ ПОЛІТЕХНІЧНИЙ ІНСТИТУТ»
Факультет соціології і права
Контрольна робота
з дисципліни «Інтелектуальна власність»
на тему «Авторське (особисте) немайнове право інтелектуальної власності»
Студентка 5-го курсу
група ЗАМ-51
Грицьків О. І.
Перевірила:
Трофименко Л.В.
Київ 2010
План
Вступ
1. Поняття та джерела авторського права інтелектуальної власності.
2. Об’єкти та суб’єкти авторського права.
3. Авторське(особисте) немайнове право, його зміст та межі.
Висновок.
Список використаної літератури
Вступ
Зміни, які відбуваються останнім часом в Україні, зумовлюють необхідність якісно нового підходу до питання правового регулювання відносин у сфері авторського права. Однією з проблем, що існує в цій сфері, є система особистих немайнових прав у сфері авторства (системи особистих немайнових авторських прав). Попри те, що питанням особистих немайнових прав авторів приділяється певна увага в наукових працях Е.П. Гаврилова, В.О. Калятіна, М.М. Малєїної, О.П. Сергеева та інших, слід констатувати, що усі вони здебільшого стосувалися розгляду даних прав, як складової системи авторських прав. Однак, особливість особистих немайнових авторських прав якраз і полягає в тому, що вони існують в двох основних іпостасях: 1) як елемент системи особистих немайнових прав фізичної особи; 2) як елемент системи авторських прав. Тому є дуже важливим розгляд особистих немайнових авторських прав як складової системи особистих немайнових прав фізичної особи, а також встановлення системи даного різновиду особистих немайнових прав.
Цивільне право не регулює безпосередньо творчу науково-технічну, літературну та іншу діяльність. Процес науково-технічної і художньої творчості залишається за межами дії його норм.
Цивільне право традиційно виконує функції визнання авторства на вже створені творчі результати, встановлює їх правовий режим, матеріальне і моральне стимулювання та захист їх авторів. Разом з тим норми сучасного цивільного права регулюють відносини з організації (на підставі договорів) створення, передачі та використання нових досягнень у галузі науково-технічної, художньої та іншої творчої діяльності.
Норми цивільного права сприяють підвищенню культурного рівня суспільства, охороні прав та інтересів творців наукових і літературно-художніх цінностей. У свою чергу, право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, селекційні досягнення, товарний знак та інше забезпечує вирішення таких важливих завдань, як прискорення науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва, якості та конкурентоспроможність продукції.
Достатнє законодавче забезпечення даної сфери діяльності суспільства, а також певної людини окремо, сприятиме активному розвитку в Україні ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності.
Слід зазначити, що Україна вже має достатнє законодавче регулювання ініціативи в галузі науки, техніки, літератури, мистецтва та в інших видах творчої діяльності, оскільки Конституція України гарантує громадянам право на результати своє інтелектуальної, творчої діяльності. Крім того, ці ж засади реалізовані і в Цивільному кодексі України (книга четверта), яка складається з 12 глав (ст. 418-508), і в Законі України «Про авторське право і суміжні права» в редакції від 06.01.2004року, і в ряді інших нормативно-правових актів.
1. Поняття та джерела авторського права.
Основними напрямами духовної творчості народу є наукова діяльність, література і мистецтво. Результати цих видів творчої діяльності, невичерпні за формами, прийомами, способами об’єктивного вираження духовного багатства людини, є предметом правової охорони. Певні суспільні відносини, що виникають у зв’язку з їх використанням, потребують правового регулювання, яке бере на себе авторське право. В об’єктивному розумінні авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок створення і використання творів науки, літератури та мистецтва. У суб’єктивному розумінні - це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв’язку зі створенням і використанням твору літератури, науки і мистецтва.
Завдання авторського права - встановити найсприятливіші правові умови для творчої діяльності, забезпечити доступність результатів цієї діяльності всьому суспільству. Його основним принципом є поєднання інтересів автора та інтересів усього суспільства. Авторське право проголошує і забезпечує широкий захист особистих (немайнових) і майнових прав авторів.
Джерела авторського права представлені нормативними актами, до яких передусім належить нова Конституція України (1996 p.), конституційні та законодавчі акти, що визначають основні засади, Закон України «Про авторське право і суміжні права» та інші закони. Так, питанням розвитку інтелектуальної діяльності та правової охорони її результатів Конституція України присвячує кілька статей. Стаття 54 Конституції гарантує громадянам України свободу будь-якої творчості - художньої, літературної, наукової і технічної [1, 54], стаття 41 проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. У статті 55 Конституція України надає судовий захист правам та свободам людини і громадянина. Законодавство, яке безпосередньо регулює відносини власності, визнає за громадянином виключне право розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці. Зокрема, Закон України «Про авторське право і суміжні права» проголошує в статті 13, що об’єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної діяльності. Стаття 41 цього Закону встановлює, що твори науки, літератури і мистецтва є об’єктами права інтелектуальної власності [3, 41]. У новому ЦК України відносинам у сфері авторського права присвячена окрема глава 36 «Право інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір (Авторське право)», яка містить 16 статей (433-448).
Для правильного і однозначного застосування законодавства при захисті авторських прав велике значення має судова практика розгляду справ, що виникають у разі порушення авторських прав. Верховний Суд України систематично узагальнює й аналізує таку практику, робить відповідні висновки, про які повідомляє суди.
Особливу групу джерел сучасного авторського права становлять міжнародні договори: Бернська конвенція з охорони літературних та художніх творів (1886), яка не раз доповнювалася і змінювалася; Всесвітня (Женевська) конвенція про авторське право (1952); Римська конвенція з охорони прав артистів-виконавців, виробників фонограм, а також виробників організацій мовлення (1961); Конвенція, що створює Всесвітню організацію інтелектуальної власності (підписана в Стокгольмі в 1967 p., чинна з 1970 p.); Женевська конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного їх відтворення (1971); Брюссельська конвенція про розповсюдження програм, що несуть сигнали, які передаються через супутники (1974).
Міжнародні договори встановлюють взаємні права та обов’язки країн-учасниць і є основною правовою формою розвитку міжнародного співробітництва в галузі авторського права. В Україні укладення міжнародних договорів є конституційним правом.
Якщо міжнародним договором, учасником якого є Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містяться в законодавстві України про авторське право і суміжні права, то застосовуються правила міжнародного договору.
2. Об’єкти та суб’єкти авторського права.
Об’єктом авторського права є твір науки, літератури чи мистецтва, виражений у будь-якій об’єктивній формі. Твір - це результат творчої праці автора, комплекс ідей, образів, поглядів тощо. У статті 433 ЦК і статті 8 Закону про авторське право вміщено перелік об’єктів авторського права та їх загальні ознаки. Це можуть бути усні твори (промови, лекції, доповіді, виступи, проповіді тощо), письмові (літературні, наукові, технічні), музичні твори, переклади, сценарії, твори образотворчого мистецтва тощо. Закон не дає повного переліку об’єктів авторського права, оскільки життя у своєму розвитку може породжувати нові й нові форми об’єктивного вираження творчої діяльності людей.
Об’єктом авторського права може бути не будь-який твір, а лише той, що має певні, встановлені Законом, ознаки:
а) творчий характер;
б) вираження в об’єктивній формі.
Об’єктом авторського права може бути лише твір, який є результатом творчої праці автора. Не вважається об’єктом авторського права суто технічна робота (наприклад, передрук на друкарській машинці чужого твору або навіть його літературна обробка - редагування, коректура тощо) [6, 461].
Твір може бути виражений у будь-якій об’єктивній формі, але обов’язково придатній для відтворення, сприймання. Сама об’єктивна форма може бути усною, письмовою (ноти, креслення, схеми, запис на платівку, магнітну плівку, фотографії тощо). Задум письменника чи композитора, який у свідомості автора вже склався у закінчену форму, образ, певне сполучення звуків, але не виражений зовні у будь-якій формі, не визнається об’єктом авторського права.
Об’єктами авторського права можуть бути хореографічні твори і пантоміми. Збірники творів народних пісень, законів, судових рішень тощо породжують авторське право лише тоді, коли це має творчий характер добору і розміщення, але не поширюється на зміст зібраних творів.
Самостійним об’єктом авторського права є переклад твору іншою мовою, оскільки робота перекладача вважається творчою.
До об’єктів авторського права належать різні види музичних творів з текстом або без нього (інструментальні - симфонії, сонати, квартети і вокальні - пісні, романси тощо), а також музично-драматичні - опери, оперети, балет. Музичні твори, якщо вони не записані, об’єктом авторського права стають з моменту першого публічного виконання.
Авторське право визнається за будь-яким твором у галузі науки, літератури, мистецтва незалежно від його форми, готовності і художньої цінності. Це положення має важливе значення, оскільки охороняє твори різного художнього рівня і мети, у тому числі й такі, які не призначалися автором для публікації (наприклад, листи, щоденники, особисті записи, враження).
Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.
Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття «автор твору» і «суб’єкт авторського права» не тотожні як за змістом, так і за значенням. Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.
Суб’єктом авторського права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок Закону, договору або спадкування. Так, відповідно до статей 16, 17 і 19 Закону про авторське право право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ. Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на телепередачі - відповідним телевізійним організаціям.
В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб - правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів. Так, за статтею 29 Закону про авторське право спадкоємці мають право протидіяти посяганню на твір, яке може завдати шкоди честі та репутації автора, відповідно до статті 31 цього Закону майнові права автора можуть бути об’єктом цивільних правочинів. Але в усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб’єкти авторських прав - не автори - не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід’ємними від нього.
Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників – похідним [10, 205].
На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України у будь-якій об’єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (стаття 3 Закону про авторське право). Закон визнає авторське право за авторами та їхніми правонаступниками також на твори, які хоч і вперше випущені у світ або перебувають у будь-якій об’єктивній формі на території іноземної держави, але їхніми авторами є громадяни України або ті, які мають постійне місце проживання на території України (пункт 3 статті 3 Закону про авторське право).
Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів, твори яких уперше опубліковано в іншій країні та протягом 30 днів після цього опубліковано в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.
Авторське право за іноземними правонаступниками вітчизняних авторів може бути визнане на території України у разі передачі їм цього права у порядку, встановленому законодавчими та іншими нормативними актами.
Порядок передачі українським автором права на використання його твору на території іноземної держави також встановлюється законодавством України і може бути здійснений через Державний департамент інтелектуальної власності.
У зв’язку з приєднанням до Бернської конвенції з охорони авторських прав Україна взяла на себе обов’язки за цією конвенцією. Відповідно до її положень кожна держава-учасниця конвенції надає громадянам інших країн-учасниць конвенції таку саму охорону авторських прав, як і власним громадянам. Цей важливий акт забезпечує охорону прав вітчизняних авторів, закладає кращу правову основу використання вітчизняних творів за кордоном. Всесвітня конвенція з охорони авторських прав поширюється також на музичні, кінематографічні твори та на твори образотворчого мистецтва.
Відповідно до статті 28 згадуваного Закону авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. Але із загального правила цією ж статтею передбачено винятки:
1) строк охорони творів, створених у співавторстві, діє протягом усього життя і 70 років після смерті останнього співавтора;
2) строк охорони творів посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації;
3) твір, який уперше було опубліковано після смерті автора, але в межах 30 років після смерті, діє протягом 70 років від дати опублікування твору;
4) для творів, які були обнародувані анонімно або під псевдонімом, авторське, право діє протягом 70 років від дати обнародування.
В усіх зазначених випадках чинність авторського права починається з 1 січня року, наступного за роком, у якому мали місце зазначені юридичні факти.
Право авторства, право на ім’я і право протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора, охороняються безстроково.
Твори, на які авторське право скінчилося або які ніколи не охоронялися на території України, вважаються суспільним надбанням.
Твори, які стали суспільним надбанням, можуть вільно використовуватися будь-якою особою без виплати авторської винагороди. Проте таке використання може здійснюватися лише відповідно до вимог Закону про авторське право. Мають зберігатися право авторства, право на ім’я, право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора.
Кабінету Міністрів України надано право встановлювати виплати спеціальних відрахувань за використання на території України творів, які стали надбанням суспільства.
3.Авторське(особисте) немайнове право, його зміст та межі.
Відповідно до Закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв’язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі - ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.
Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.
Державну реєстрацію здійснює Державний департамент інтелектуальної власності у встановленому порядку. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.
Особисті (немайнові) права автора - це право авторства, право на авторське ім’я, право на недоторканність твору [2, 438].
Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов’язані зазначати ім’я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора [2, 423].
Зазначення імені автора при використанні твору обов’язкове в усіх випадках, за одним винятком: якщо твір образотворчого мистецтва або фотографічний твір використовується у промисловості. У цьому разі ім’я автора не згадується з чисто технічних причин.
Право на авторське ім’я дає авторові змогу випустити свій твір за власним ім’ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).
Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім’ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим стаття 14 Закону про авторське право надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.
Право на вибір способу зазначення імені, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, яким відоме справжнє ім’я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Право на недоторканність твору визначається як право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Це означає, що при виданні, публічному виконанні або будь-якому іншому використанні твору забороняється без дозволу автора та його правонаступників вносити будь-які зміни як до самого твору, так і до його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати видаваний твір ілюстраціями, передмовами, післямовами, коментарями, будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати твір. За чинними раніше в Україні типовими видавничими договорами малюнок і навіть колір обкладинки можна було зробити лише за згодою автора (статті 423, 438 ЦК України).
Крім того, Закон про авторське право (пункт 4 статті 14) надає авторові право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі та репутації автора. Зазначимо, що право на недоторканність твору є особистим немайновим правом, але відповідно до статті 29 Закону про авторське право спадкоємці також наділяються цим правом. Відповідно до статті 30 згадуваного Закону особи, які використовують твори, що стали суспільним надбанням, зобов’язані також додержуватися вимог недоторканності твору, викладених у пункті 4 статті 14 цього ж Закону.
Контроль за додержанням вимог щодо недоторканності твору здійснює Державний департамент інтелектуальної власності.
Право автора на недоторканність полягає і в тому, що переклад твору іншою мовою з метою випуску у світ допускається лише за згодою автора або його правонаступників і на підставі договору. Переклад може здійснюватися лише за умови збереження цілісності та змісту твору.
Стаття 423 ЦК України наводить перелік особистих немайнових прав інтелектуальної власності: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об'єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об'єкта права інтелектуальної власності. Проте у випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам, наприклад, спадкоємцям, творчим спілкам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом. Автору твору науки, літератури і мистецтва належать особисті немайнові права, наведені вище, а також право: 1) вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це можливо; 2) забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору; 3) обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору; 4) на недоторканність твору.
За своїм змістом особисті немайнові права суб'єктів авторського права і суміжних прав та суб'єктів промислової власності в певній мірі не збігаються, тому їх варто розглянути окремо.
Особисті немайнові права на твори науки, літератури і мистецтва визначені ст. 438 ЦК України.
Право авторства полягає в тому, що лише дійсний творець того чи іншого твору науки, літератури і мистецтва має право називати себе автором створеного ним твору. Це право абсолютне, оскільки йому кореспондують обов'язки всіх і кожного утримуватися від порушення даної правомочності автора. Право авторства засвідчує факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора. У теорії цивільного права право авторства прийнято визначати як юридично забезпечену можливість даної конкретної особи вважати себе автором твору і вимагати визнання цього юридичного факту від інших осіб. Визнання права авторства за тією чи іншою особою є своєрідним засобом індивідуалізації творчої праці, а також формою суспільного визнання твору результатом інтелектуальної діяльності за конкретною особою, що має важливе значення для самого автора.
Право авторства не потребує для його визнання будь-якої формалізації. Воно породжується самим фактом створення твору. Авторство не відчужуване, його не можна передати іншим особам, але від нього не можна й відмовитися.
Слід відрізняти право авторства від просто авторства. Право авторства належить, як уже зазначалось, певній особі, яка створила твір. Зміст твору певною мірою характеризує самого автора, його особистість. Право авторства належить автору протягом його життя і після смерті. Авторство не припиняється ніколи. Воно продовжує жити і без автора. Авторство Т. Г. Шевченка, як і багатьох інших видатних авторів, буде існувати вічно, як, наприклад, твори стародавніх римських юристів. Як об'єктивно існує старогрецька «Іліада», так само об'єктивно існує авторство Гомера. Авторство визнається й охороняється і після смерті автора.
Право авторства зумовлює всі інші авторські права.
Право на авторське ім'я. Право на авторське ім'я включає у це поняття кілька правомочностей автора. Воно надає автору право обнародувати свій твір під власним іменем; видати твір під вигаданим іменем (псевдонімом) або взагалі без згадування свого імені (анонімно). Отже, автор має право забороняти згадувати своє ім'я під час використання його твору, якщо він з тих чи інших причин цього не бажає.
Автор має право вимагати називати його ім'я і авторство при будь-якому використанні його твору. Ім'я автора не згадується при використанні його твору лише у тих випадках, коли це неможливо з технічних причин.
Право на вибір способу зазначення імені автора, а також на розкриття псевдоніма або аноніма є особистим правом автора. Лише у разі, коли автор у своєму творі порушив чиїсь права (наприклад, образив когось), на вимогу слідчих органів або суду видавництво, редакція газети чи театр, кому відоме справжнє ім'я автора, можуть розкрити його псевдонім чи анонім.
Автор має право вимагати від користувачів, щоб його ім'я згадувалося чи позначалося при кожному використанні твору, наприклад, при виданні книги ім'я автора має бути зазначене на кожному примірнику, воно має згадуватися при кожному публічному виконанні, при цитуванні, передачі по радіо чи телебаченню. При цьому автор може просити при зазначенні його імені вказувати також його титули, звання тощо. При виданні, наприклад, наукової роботи може зазначатися науковий ступінь і вчене звання автора, при виданні військових мемуарів — військове звання автора та інші почесні звання, наприклад, генерал Лелюшенко, Герой Радянського Союзу. Але такі додатки до імені автора можуть здійснюватися лише з дозволу самого автора.
Ім'я автора може зазначатися прізвищем та його ініціалами або зазначенням імені і прізвища. Наприклад, Максим Рильський. Автор має право вимагати, щоб при використанні твору не перекручувалося його ім'я.
При використанні твору, створеного кількома авторами, їх імена зазначаються у такій послідовності, яку вони визначають за своєю згодою. Авторство твору може позначатися спеціально вигаданим ім'ям — псевдонімом, наприклад, Остап Вишня, Іван Ле та ін. Псевдонімом можуть користуватися також автори спільної праці. Вносити будь-які зміни у позначення імені автора без його згоди не допускається.
Проте право на позначення свого імені псевдонімом в окремих випадках може бути обмежено. Такі обмеження можуть мати місце у разі порушення норм моралі, образливого характеру твору. Не прийнято використовувати псевдонім, який може ввести в оману споживача, наприклад, використовувати як псевдонім ім'я відомого автора.
Нарешті, автор має право взагалі не зазначати своє ім'я, тобто обнародувати твір без зазначення свого імені або зазначити його лише ініціалами. В окремих випадках видавець має право не зазначати ім'я автора, але лише з його згоди. Справжнє ім'я аноніма може бути розкрито лише з дозволу суду.
Нерідко автори бажають свій твір присвятити певним особам (батькам, певній організації тощо) або певним подіям чи датам. Це питання чинним законодавством України не врегульовано, проте і не забороняється, хоча видавці йдуть на це без задоволення. Присвята автора має бути узгоджена в авторському договорі. Нарівні із зазначенням імені автора твору, який був створений за завданням роботодавця (службовий твір), зазначається ім'я (найменування) роботодавця.
Одним із досить важливих особистих немайнових прав автора є його право протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора. Раніше це право називалося право на недоторканність.
Автор не тільки має право на свій твір, він також несе відповідальність, принаймні моральну перед суспільством, за зміст твору, його художній рівень тощо. У будь-якому творі в тій чи іншій мірі відображається індивідуальність автора, його світосприйняття, бачення реальності тощо. Тому він не може допускати, щоб цей прояв його індивідуальності був би ким-небудь переіначений. Тому Закон встановив право автора на недоторканність його творіння.
Наведена норма Закону передбачає протиправність таких дій, що можуть розцінюватися як порушення особистих немайнових прав автора: перекручення твору; спотворення твору; інша будь-яка зміна твору; будь-яке інше посягання на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.
Зазначені дії можуть стосуватися не лише змісту твору, а також його назви та позначення імені автора. Не допускається також без дозволу автора супроводжувати твір при його виданні ілюстраціями, передмовами, коментарями і будь-якими іншими поясненнями, доповнювати або скорочувати. За типовими видавничими договорами раніше не дозволялося без згоди автора визначати малюнок і навіть колір обкладинки.
Проте особи, на яких законом покладається обов'язок захищати твір від таких неправомірних дій, можуть видавати дозвіл на внесення до твору змін і доповнень, що не можуть докорінно змінювати творчий задум творця. У разі смерті автора недоторканність твору охороняється особою, уповноваженою на це автором. За відсутності такого уповноваженого недоторканність твору охороняється спадкоємцями автора, а також іншими заінтересованими особами, серед яких можуть бути творчі спілки, творчі фонди тощо.
Разом з тим слід зазначити, що право автора чи його спадкоємців на недоторканність твору має свої межі. Інколи чинний Закон про авторське право допускає можливість використовувати лише окремі частини твору, наприклад, цитування, використання окремих частин з навчальною метою тощо. Можна з інформаційною метою відтворювати окремі частини твору. Усі такі випадки використання твору передбачені Законом. Не вважається порушенням цього права і творча інтерпретація твору виконавцем або режисером-постановником, якщо при цьому не вносяться зміни у форму і зміст твору. Пародії і стилізації також не визнаються порушенням цілісності твору.
Особисті немайнові права суб'єктів промислової власності. Патентні закони України не виділяють особисті немайнові права власників патентів і свідоцтв в окрему групу. Але це не означає, що власники патентів таких прав не мають. За своїм змістом і характером вони відрізняються від особистих немайнових прав суб'єктів авторського права і суміжних прав.
До особистих немайнових прав суб'єктів промислової власності можна віднести: право першого заявника; право винахідника на те, щоб його не згадували як винахідника даного винаходу; право на подовження пропущених строків; право на внесення до заявки доповнень, змін і уточнень; право на участь у розгляді заявки; право на пріоритет; право на оскарження будь-яких рішень у заявці тощо. Цей перелік варто доповнити правом авторства і правом на назву об'єкта промислової власності, які, на наш погляд, є найбільш важливими.
Право авторства на будь-який об'єкт промислової власності (за винятком засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, торговельної марки) є таким самим як і суб'єктів авторського права і суміжних прав. Воно полягає в тому, що автор рішення у сфері промислової власності має право вимагати від усіх, хто користується цим об'єктом, щоб його визнавали автором цього рішення. Ім'я автора об'єкта промислової власності має називатися також і при будь-якому іншому використанні цього об'єкта.
Автор технічного рішення має право вимагати, щоб його не згадували як автора цього рішення при будь-якій публікації. Право авторства має абсолютний і виключний характер, є невідчужуваним як і будь-яке інше особисте немайнове право. Абсолютний характер авторства технічного рішення проявляється у тому, що автор має право вимагати від усіх визнання його розробником даного рішення. Виключність цього права полягає у тому, що лише автор даного технічного рішення має право власності (чи інше виключне право) на цей об'єкт.
З правом авторства тісно пов'язане право на авторське ім'я, яким слід визнавати забезпечену законом можливість творця технічного рішення вимагати, щоб його ім'я як розробника даної пропозиції згадувалося у будь-яких публікаціях, що стосуються даної розробки.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 5 ст. 8 зазначає, що винахіднику належить право авторства, яке є невід'ємним особистим правом і охороняється безстроково. Винахідник має право також на присвоєння свого імені створеному ним винаходу чи корисній моделі. Наведена норма говорить лише про можливість присвоєння винаходові чи корисній моделі власного імені винахідника. На наш погляд, немає правових перешкод, якщо винахідник чи інший розробник технічного рішення попросить про присвоєння технічному рішенню спеціальної назви, наприклад, АН-24, АН-70 тощо.
Норма про присвоєння імені чи спеціальної назви міститься також у Законі України «Про охорону прав на сорти рослин». Стаття 13 цього Закону встановлює чіткі і досить суворі вимоги до назви сорту.
Отже, автор об'єкта промислової власності має особисте немайнове право на присвоєння свого імені або спеціальної назви розробленому ним об'єкту. Право першого заявника. Інколи трапляються випадки, коли один і той самий об'єкт промислової власності одночасно розроблено двома або кількома особами незалежно один від одного. У такому разі постає питання: кого слід визнати першим, кому належатиме свій внутрішній пріоритет. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у ст. 11 проголошує, що якщо винахід чи корисну модель створено двома чи більше винахідниками незалежно один від одного, то право на одержання патенту (деклараційного патенту) на цей винахід чи деклараційного патенту на корисну модель належить заявнику, заявка якого має більш ранню дату її подання до Установи або, якщо заявлено пріоритет, більш ранню дату пріоритету, за умови, що вказана заявка не вважається відкликаною, не відкликана або за якою не прийнято рішення про відмову у видачі патенту.
Такі самі норми містяться і в інших патентних законах України Право на подання заявки на будь-який об'єкт промислової власності не може розглядатися як особисте немайнове право, оскільки це право автор технічного рішення може передати будь-якій третій особі. Воно може перейти за правом спадкування до спадкоємців, а також може належати роботодавцеві. Проте заявникові належить право брати участь особисто чи через представника у розгляді поданої ним заявки. Стаття 16 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» у п. 2 надає право з власної ініціативи особисто або через свого представника брати участь у розгляді питань, що виникли під час проведення експертизи. Це право також є особистим і невідчужуваним не-майновим. Воно належить лише заявникові, який не може його передати будь-якій іншій особі. Доручення представникові заявника взяти участь у розгляді заявки не є відчуженням цього права. З правом заявника на участь у розгляді його заявки тісно пов'язане ще одне особисте немайнове право того самого заявника — право на внесення до заявки виправлення та уточнення. Це право закріплено у тій самій ст. 16 Закону про винаходи. Подібні норми містяться також і в інших патентних законах.
Право на пріоритет. Право на пріоритет є також особистим не-майновим правом заявника, яке має лише він і яке не може бути передано іншим особам окремо від заявки. Нагадаємо, що йдеться про конвенційний пріоритет, який встановлено Паризькою конвенцією з охорони промислової власності. Він полягає в тому, що заявник — громадянин однієї держави-учасниці Паризької конвенції, який подав уперше заявку на об'єкт промислової власності у своїй країні чи іншій країні-учасниці Паризької конвенції, зберігає за собою право подати заявку на цей самий об'єкт промислової власності в іншій країні-учасниці Паризької конвенції з пріоритетом за вперше поданою заявкою. Таке право належить усім заявникам на об'єкти промислової власності, але строки збереження пріоритету різні, про що уже йшлося. Як і всі особисті немайнові права це право є також виключним, абсолютним і невідчужуваним.
Право заявника на продовження пропущених строків, що стосуються розгляду заявки. Усі патентні закони України містять норми, що надають заявникові право просити Установу продовжити будь-які строки розгляду заявки, якщо вони були пропущені з тих чи інших причин заявником. Зазначені строки можуть стосуватися різних етапів розгляду заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові на продовження цих строків. Порядок їх продовження встановлюється законодавством.
Право на оскарження рішення щодо заявки. Чинне законодавство України про промислову власність надає право заявникові оскаржити будь-яке рішення, прийняте Установою щодо заявки, у тому числі і до суду.
При Державному департаменті інтелектуальної власності є спеціально створена Апеляційна палата, яка має своїм основним завданням розгляд спорів, що виникають у процесі розгляду заявки. Будь-який заявник може звернутися до цієї Палати зі скаргою на будь-яке рішення Установи з приводу його заявки. Скаржник може це зробити не пізніше шести місяців від дати одержання ним рішення Установи чи копій патентних матеріалів, надісланих йому на його вимогу. Порядок розгляду заперечень чи скарг Апеляційною палатою встановлений Положенням про Апеляційну раду від 28 лютого 1996 р.
Патентні закони України містять й інші норми про особисті немайнові права творців науково-технічних досягнень. Своєрідність особистих і не майнових прав суб'єктів промислової власності полягає в тому, що зазначені права можуть належати не тільки творцю цього об'єкта промислової власності, а й іншим особам
06.02.2013 12:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора