Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Внесок М. Грушевського в українську культуру на теренах національної історіографії
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний технічний університет України Київський політехнічний інститут
Інститут:
Не вказано
Факультет:
КН
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Творча робота
Предмет:
Соціологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки України
Національний технічний університет України
«Київський політехнічний інститут»
Факультет соціології та права
Творча робота
з дисципліни Соціологія культури
На тему:
Внесок М. Грушевського в українську культуру на теренах національної історіографії
ВСТУП
Актуальність дослідження. Вивчення історії історичної думки дозволяє виявити коло питань, що піднімалися вченими минулого, окреслити проблеми, досі не досліджені, або досліджені недостатньо вичерпно. Це завдання неодноразово ставилось та, до певної міри, вирішувалося дослідниками XVIII-XIX ст. Саме у ХІХ ст. розвиток знань призвів до становлення історіографії як самостійної наукової та навчальної дисципліни. Так, перші спроби узагальнити результати попереднього розвитку української історіографії, визначити його особливості, представити у вигляді цілісного процесу, були здійснені М.Максимовичем, О.Лазаревським, М.Драгомановим. Проте, на тлі інституціалізації вітчизняної історіографії, що припала на початок ХХ ст., найбільш яскравим і масштабним явищем були результати діяльності М.Грушевського (1866-1934) як дослідника української історичної думки. Видатний учений не лише описав конкретні явища вітчизняного історіографічного процесу, але й спромігся відповісти на ряд теоретичних питань історії історичної науки. Досліджувані М.Грушевським теоретичні проблеми історіографії нерідко мають універсальний характер, а його висновки почасти залишаються актуальними і нині. За хронологічним охопленням і тематикою, праці дослідника постають унікальним явищем вітчизняної історичної науки кінця ХІХ – початку ХХ ст. Ця обставина, разом із досить широким розповсюдженням і популярністю (іноді – жорсткою критикою) його історіографічних творів, зумовила визнання доробку вченого за життя та достатньо прискіпливу увагу в наступні роки. Незважаючи на це, погляди М.Грушевського на історію української історичної думки не можна визнати достатньо дослідженими. Вихід із цієї ситуації вбачається у залученні більш широкого комплексу джерел, у подоланні чинників позанаукового характеру.
Об’єктом дослідження є історіографічна спадщина М.Грушевського у контексті загальних тенденцій розвитку української історичної науки кінця ХІХ – першої третини ХХ ст.
Предметом дослідження є історіографічні погляди М.Грушевського, які становлять його концепцію історії української національно-історичної думки.
Метою дослідження є опрацювання історіографічного доробку М.Грушевського, а саме – реконструкція та аналіз його концепції української історіографії, теоретико-методологічних аспектів історико-наукового аналізу.
Методологічну основу роботи, як і більшості біоісторіографічних досліджень, становить міждисциплінарний підхід. Його суть полягає у застосуванні категоріального апарату історії філософії та культури, історії та теорії літератури, історії суспільної думки, культурології тощо. У процесі роботи важливу роль відіграв біографічний принцип, що передбачає дослідження історіографічних явищ і процесів крізь призму життя та творчості окремих помітних представників епохи. Цей підхід передбачає три процедурні стадії дослідження: перша – емпірична, яка ґрунтується на історичних методах дослідження; друга – аналіз життя та діяльності, психічного складу особистості, інтерпретація фактів на підставі історичної та психологічної реконструкції; третя – репрезентація особи, її поглядів у сукупності внутрішніх і зовнішніх зв’язків, спонукальних мотивів поведінки, вчинків, творчості. Застосування цього принципу є особливо плідним у студіях, спроектованих на царину історії ідей і, зокрема, вивчення минулого історіографічної думки.
Методами дослідження є інтерпретація загальнонаукових принципів – історичного та логічного – за матеріалами історіографічної спадщини М.Грушевського. Використано спеціальні методи історичного дослідження – класифікаційний, історико-генетичний, історико-порівняльний, історико-типологічний. Врахована також існуюча традиція щодо історіографічного вивчення наукової діяльності та творчого доробку окремих українських істориків і мислителів, особливо праці останніх років з даної проблеми.
Критичний аналіз історіографії проблеми та її джерельної бази свідчить, що історіографічна творчість М.Грушевського на сьогодні залишається недостатньо висвітленою, а низку розглянутих аспектів досліджено епізодично та побіжно. Комплексний аналіз джерел і літератури уможливили цілісне вивчення діяльності видатного вченого як дослідника української історичної думки.
ВНЕСОК М. ГРУШЕВСЬКОГО В УКРАЇНСЬКУ КУЛЬТУРУ НА ТЕРЕНАХ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІСТОРІОГРАФІЇ
Творчість М.Грушевського припала на початковий період становлення вітчизняної історії історичної науки, тому надзвичайно важливим є визначення теоретичних аспектів історіографічної концепції вченого. Роздуми М.Грушевського щодо предмету, структури та дисциплінарного статусу історіографії, попри деяку фрагментарність і мозаїчність, демонструють доволі зріле, як для загального стану історичної думки першої третини ХХ ст., розуміння вченим цих питань. М.Грушевському було властиве розширене розуміння предмету вивчення української історіографії, який передбачає здійснення досліджень історичної думки у контексті національного самопізнання. Достатньо модерними були також методологічні особливості історіографічних студій М.Грушевського. Поряд із яскравими позитивістськими рисами його концепції, мало місце і зростання різноманітних модерністських новацій, що втілювались у прискіпливій увазі до індивідуального в історіографічному дослідженні та психологізмі змальовуваних образів. Найбільш актуальними для сучасних дослідників є різноманітні варіанти моделювання М.Грушевським періодизації українського історико-наукового процесу. Учений використовував два основних варіанти такої періодизації: за загальними періодами вітчизняної історії, та суто історіографічну, орієнтовану, передусім, на власне історіографічні феномени, а не на зовнішні стосовно неї соціально-політичні події. Прикметно, що М.Грушевський надавав виразну перевагу саме другому варіанту, тим самим заклавши традицію спеціалізації історіографічних досліджень у вітчизняній науці. Незважаючи на початковий етап становлення вітчизняної історіографічної традиції, вчений зміг подолати тотальний націоцентризм у визначенні основних віх історичної думки. Це дозволило йому органічно вписати українську історичну думку в загальнолюдський інтелектуальний контекст.
Реалізацією проголошених М.Грушевським теоретичних поглядів стали його конкретно-історіографічні студії. Донауковий період нашої історіографічної традиції в працях ученого виступає як цілісний, органічний, внутрішніми зв‘язками пов’язаний феномен. Творча спадщина М.Грушевського як дослідника історичної думки XI-XVIII ст. досить різноманітна та неоднорідна. Вона поєднує у собі як численні спеціальні дослідження, так і розлогі екскурси в синтетичних працях. Більшою ґрунтовністю вирізняються його студії над давньоруським літописанням. Вони не тільки продовжували потужну загальноєвропейську дослідницьку традицію, але й надали їй надзвичайно важливого українського виміру, що змусило вчених ХХ ст. багато в чому переглянути усталені погляди. Розробки вченим польсько-литовської та козацької історіографії нерідко фрагментарні та досить неповні. Це пояснюється специфікою дослідницької уваги М.Грушевського, що полягала у пріоритетності конкретно-історичних, а не історіографічних досліджень.
Іншим варіантом реалізації теоретико-історіографічних роздумів М.Грушевського є його біоісторіографістика. Це найбільш ґрунтовна та значуща частина історико-наукової рефлексії дослідника. Вчений створив цілу галерею яскраво-психологічних образів найвизначніших діячів нашої історіографії – М.Максимовича, М.Костомарова, В.Антоновича та ін. Персонологічний підхід М.Грушевського можна визначити як оригінальну методологічну техніку, покликану не лише розкрити повноту наукової творчості того чи іншого історика, а, передусім, розкрити глибинні психологічні мотиви діяльності, реконструювати його творчу лабораторію у всій можливій повноті її складності. Цінною рисою вченого є теоретична гнучкість біоісторіографічного підходу М. Грушевського – намагання адаптувати дослідницьку методику до вимог досліджуваного періоду та матеріалу, сформулювати питання таким чином, щоб отримати якомога більше корисної інформації.
ВИСНОВКИ
Загальна оцінка історіографічних роздумів М.Грушевського потребує певної диференціації – розгляду у двох часових площинах – як феномену науки його доби та вітчизняної історичної науки ХХ ст. У першому випадку можна стверджувати про безперечне новаторство вченого, фактичне запровадження ним системних історіографічних досліджень. Працюючи над проблемами вітчизняної історіографії, М.Грушевський намагався розкрити внутрішню еволюцію кожного явища, залучити український історіографічний матеріал до європейського історико-наукового контексту. Проте, зрозуміло, що з погляду нашого часу деякі історико-наукові ідеї М.Грушевського не могли не втратити актуальність – сучасні історики відзначають значно більшу кількість аспектів історіографічного дослідження. Мають місце також деякі термінологічні розбіжності у творах ученого, які, проте, відбивали початковий етап формування історіографічних досліджень. Слід враховувати, що історіографічні ідеї М.Грушевського явно випереджали свій час як тематично – у виборі об’єкта дослідження, так і теоретично – у специфіці його дослідження та інтерпретації результатів. Історіографічна спадщина М.Грушевського дає уявлення не тільки про джерела вітчизняного історико-наукового дискурсу, але й змушує сучасних учених більш уважно ставитись до методології власного наукового пошуку, враховуючи творчий досвід попередніх поколінь дослідників української історичної думки.
Список використаних джерел:
Михайло Грушевський про українську історіографію кінця ХІХ – початку ХХ століття // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич, 2001. – Вип.V.
Історичні концепції М.С.Грушевського в історіографії кінця ХІХ – першої третини ХХ століття // Наукові праці Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету: Іст. науки. – Кам’янець-Подільський, 2001. – Т. 7 (9).
Проблеми становлення української історіографії у працях Михайла Грушевського // Михайло Грушевський – науковець і політик у контексті сучасності: Зб. наук. пр. – К., 2002.
Українська церква в історіографічній спадщині Михайла Грушевського // Історія релігій в Україні: Праці ХІІ Міжнародної наукової конференції (Львів, 20-24 трав. 2002 р.). – Львів, 2002. – Кн. І. – С. 235-236.
Проблема періодизації української історіографії у працях Михайла Грушевського // Дрогобицький краєзнавчий збірник. – Дрогобич: Вимір, 2002. – Вип. VI. – С. 395-406.
Термін “історіографія” та предмет історії історичної науки у спадщині Михайла Грушевського // Український історичний збірник. – 2002 (Вип. 5). – К., 2003. – С. 404-423.
Українські історики-романтики у працях Михайла Грушевського // Вісник Черкаського університету. Серія: Історичні науки. – Черкаси: РВВ ЧДУ, 2003. – Вип. 50. – С. 7-12.
07.02.2013 00:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора