ДОСЛІДЖЕННЯ ВИРОБНИЧОГО, ФІНАНСОВОГО ТА ВИРОБНИЧО-ФІНАНСОВОГО ЛЕВЕРИДЖУ ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПОЗИКОВОГО КАПІТАЛУ. Курсова робота з Фінансовий аналіз. Робота № 519634

Перехід до торгівельного партнера Binance

ДОСЛІДЖЕННЯ ВИРОБНИЧОГО, ФІНАНСОВОГО ТА ВИРОБНИЧО-ФІНАНСОВОГО ЛЕВЕРИДЖУ ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПОЗИКОВОГО КАПІТАЛУ

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Міжнародний економіко гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука

Інститут:

Не вказано

Факультет:

Фінанси і кредит

Кафедра:

Кафедра економіки

Інформація про роботу

Рік:

2011

Тип роботи:

Курсова робота

Предмет:

Фінансовий аналіз

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ ПВНЗ «Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука» Кафедра економіки та фінансів КУРСОВА РОБОТА з дисципліни «Фінансовий аналіз» НА ТЕМУ: «ДОСЛІДЖЕННЯ ВИРОБНИЧОГО, ФІНАНСОВОГО ТА ВИРОБНИЧО-ФІНАНСОВОГО ЛЕВЕРИДЖУ ТА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОГО ВИКОРИСТАННЯ ПОЗИКОВОГО КАПІТАЛУ» Рівне – 2011 ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………………….3 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ВЛАСНИМ І ПОЗИКОВИМ КАПІТАЛОМ ТА ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА…………...5 1.1. Теоретичні основи витрат підприємства і виробничого левериджу………...5 1.2. Сутність, значення та особливості формування власного та позикового капіталу. Фінансовий леверидж…………………………………………………...13 РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОГО, ФІНАНСОВОГО ТА ВИРОБНИЧО-ФІНАНСОВОГО ЛЕВЕРИДЖУ……………………………...18 2.1. Аналіз структури джерел коштів……………………………………………..18 2.2. Дослідження виробничого левериджу підприємства………………………..24 2.3. Дослідження фінансового левериджу………………………………………..30 2.4. Взаємодія операційного і фінансового левериджу…………………………..36 РОЗДІЛ ІІІ. УДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРОЮ КАПІТАЛУ………………………………………………………………………...39 3.1. Основні методологічні підходи до оптимізації структури капіталу……….39 3.2. Шляхи збільшення операційного прибутку…………..……………………...44 ВИСНОВКИ………………………………………………………………………..47 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………….50 ДОДАТКИ………………………………………………………………………….53 ВСТУП Бізнес у будь-якій сфері діяльності починається з певної суми готівки, за рахунок якої придбавається необхідна кількість ресурсів, організуються процеси виробництва і збуту продукції. Актуальність теми курсової роботи обґрунтована тим, що правильно вибрана політика використання позикових коштів забезпечує бажаний організаційно-технічний рівень виробництва і відповідні масштабам цієї діяльності прибутки. Крім того, фінансова діяльність підприємства із залучення позикових коштів жорстко обумовлюється загальною економічною ситуацією, галузевими особливостями і фінансовим станом підприємства. Питанням ефективності використання позикового капіталу займалися такі вчені як, И. А. Бланк, Русак Н.А., Бутинець Ф.Ф., Поддєрьогін А.М. та Шафранова Г. Метою курсової роботи є набуття та закріплення теоретичних знань і практичних навичок з питання ефективності використання позикового капіталу підприємством та фінансово-економічний аналіз роботи підприємства, який є передумовою отримання банківських та комерційних кредитів, бюджетних позичок тощо. Завданням курсової роботи є виконання аналітичного дослідження з метою одержання економічної інформації, а саме: дослідження виробничого, фінансового та виробничо-фінансового левериджу; оцінка ефективного використання позикових коштів; проведення аналітичної оцінки політики залучення позикових ресурсів; Об’єктом дослідження курсової роботи є товариство з обмеженою відповідальністю «Дубнонасіння». При аналізі політики залучення позикових ресурсів та ефективності їх використання підприємством використані наступні основні методи: метод абсолютних і відносних величин, статистичні групування, індексний метод, методи побудови й аналізу рядів динаміки, графічний метод, інші методи економічного аналізу. Основними джерелами для викладення теоретичної частини курсової роботи стали, законодавчі акти України а також підручники та посібники як українських так і закордонних авторів Джерелом інформації для проведення дослідження стала: фінансова звітність підприємства за період 2003 – 2004 рр. РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ВЛАСНИМ І ПОЗИКОВИМ КАПІТАЛОМ ТА ВИТРАТИ ПІДПРИЄМСТВА 1.1. Теоретичні основи витрат підприємства і виробничого левериджу Фінансову основу підприємства представляє сформований їм власний капітал. Під власним капіталом розуміється загальна сума коштів, яка належить підприємству на правах власності і використовуються ним для формування активів. Вартість активів, сформованих за рахунок інвестованого в них власного капіталу, являє собою «чисті активи підприємства». Загальна сума власного капіталу підприємства відображає підсумком першого розділу «Пасиву» звітного балансу. Структура статей цього розділу дозволяє чітко ідентифікувати спочатку інвестовану його частину (тобто суму коштів, вкладених власниками підприємства в процесі його створення) і накопичену його частину в процесі здійснення ефективної господарської діяльності. Основу першої частини власного капіталу підприємства становить його статутний капітал – зафіксована в установчих документах загальна вартість активів, є внеском власників (учасників) до капіталу підприємства (підприємства, для яких не передбачена фіксована сума статутного капіталу, відображають у цій позиції суму фактичного внеску власників до його статутного фонду). Другу частину власного капіталу представляють додатково вкладений капітал, резервний капітал, нерозподілений прибуток і деякі інші його види. Формування власного капіталу підприємства підпорядковане двом основним цілям: 1. Формуванню за рахунок власного капіталу необхідного обсягу поза оборотних активів. Сума власного капіталу підприємства, авансована в різноманітні види його необоротних активів (основні засоби, нематеріальні активи; незавершені будівництво; довгострокового фінансові інвестиції тощо), характеризується терміном власний основний капітал. Суму власного основного капіталу підприємства розраховують за такою формулою: СКос = ВА - ДЗКв 1.1 де СКос - сума власного основного капіталу, сформованого підприємством; ВА - загальна сума поза оборотних активів підприємства; ДЗКв - сума довгострокового позикового капіталу, який використовується для фінансування необоротних активів підприємства. 2. Формуванню за рахунок власного капіталу визначено обсягу оборотних активів. Сума власного капіталу, авансована в різноманітні види його оборотних активів (запаси сировини, матеріалів і на півфабрикатів; обсяг незавершеного виробництва; запаси готової продукції; поточну дебіторську заборгованість; грошові активи тощо), характеризується терміном власного оборотний капітал. Суму власного оборотного капіталу підприємства розраховують за такою формулою: СКоб = ОА – ДЗКо – КЗК 1.2 де СКоб - сума власного оборотного капіталу, сформованого підприємством; ОА - загальна сума оборотних активів підприємства; ДЗКо - сума довгострокового позикового капіталу, який використовується для фінансування оборотних активів підприємства; КЗК - сума короткострокового позикового капіталу, залученого підприємством. Управління власним капіталом пов’язане не лише із забезпеченням ефективного використання вже накопичений його частини, але і з формуванням власних фінансових ресурсів, що забезпечують майбутній розвиток підприємства. У процесі управління формування власних фінансових ресурсів вони класифікуються за джерелами цього формування. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства наведено на (рис. 1.1). «У складі внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить прибутку, що залишається в розпорядженні підприємства, - він формує переважну частину його власних фінансових ресурсів, забезпечує приріст власного капіталу, а відповідно і зростання ринкової вартості підприємства. Певну роль у складі внутрішніх джерел відіграють також амортизаційні відрахування, особливо на підприємствах з високою вартістю власних основних засобів і нематеріальних активів, проте суму власного капіталу підприємства вони не збільшують, а лише є засобом його реінвестування. Рис 1.1. Склад основних джерел формування власних фінансових ресурсів підприємства. Інші внутрішні джерела не відіграють помітної ролі у формуванні власних фінансових ресурсів підприємства. У складі зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів основне місце належить залученню підприємством додаткового пайового (шляхом додаткових внесків коштів учасників) або акціонерного (шляхом додаткової емісії та реалізації акцій) капіталу. Для окремих підприємств одним із зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів може бути надана їм безоплатна фінансова допомога (як правило, така допомога виявляється лише окремим державним підприємствам різного рівня). До числа інших зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів входять безкоштовно передані підприємству матеріальних та нематеріальні активи, що включаються до складу його балансу. Примноження власного капіталу підприємства пов’язано в першу чергу в управлінням формуванням його власних фінансових ресурсів. Основним завданням цього управління є забезпечення необхідного рівня самофінансування розвитку господарської діяльності підприємства в майбутньому періоді. Управління формуванням власних фінансових ресурсів підприємства здійснюється за такими основними етапами (рис. 1.2.). 1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності типам розвитку підприємство. На першій стадії аналізу вивчаються загальний обсяг формування власних фінансових ресурсів, відповідно з темпами приросту власного капіталу, темпам приросту активів і обсягу реалізованої продукції підприємства, динаміка питомої ваги власних ресурсів у загальному обсязі формування фінансових ресурсів у перед плановому періоді. На другому етапі аналізу розглядаються джерела формування власних фінансових ресурсів. У першу чергу вивчається співвідношення зовнішніх і внутрішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, а також вартість залучення власного капіталу з різних джерел. Рис. 1.2. Основні етапи управління формуванням власних фінансових ресурсів підприємства. 1. Аналіз формування власних фінансових ресурсів підприємства в попередньому періоді. Метою такого аналізу є виявлення потенціалу формування власних фінансових ресурсів і його відповідності типам розвитку підприємство. На третьому етапі аналізу оцінюється достатність власних фінансових ресурсів, сформованих на підприємстві у перед плановому періоді. Критерієм та оцінкою виступає показник «суми приросту чистих активів підприємства». Його динаміка відображає тенденцію забезпеченості розвитку підприємства власними фінансовими ресурсами. 2. Визначення загальної потреби у власних фінансових ресурсах. Ця потреба визначається за формулою: П офр = П к × У ск 100 − СК н + П р 1.3 де П офр - загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в планованому періоді; П к - загальна потреба в капіталі на кінець планового періоду; У ск - питома вага власного капіталу в загальній його сумі; СК н - сума власного капіталу на початок планового періоду; П р - сума прибутку, що спрямовується на споживання в плановому періоді. Розрахована загальна потреба охоплює необхідну суму власних фінансових ресурсів, сформованих за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел. 3. Оцінка вартості залучення власного капіталу з різних джерел. Така оцінка проводиться в розрізі основних елементів власного капіталу, що формується за рахунок внутрішніх і зовнішніх джерел. Результати такої оцінки є основою розробки управлінських рішень щодо вибору альтернативних джерел формування власних фінансових ресурсів, який забезпечує приріст власного капіталу підприємства. 4. Забезпечення максимального обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел. До того, як звертатися до зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів, повинні бути реалізовані всі можливості їх формування за рахунок внутрішніх джерел. Оскільки основними плановими внутрішніми джерелами формування власних фінансових ресурсів підприємства є сума чистого прибутку та амортизаційних відрахувань, то в першу чергу слід в процесі планування цих показників передбачити можливості їх росту за рахунок власних резервів. Метод прискореної амортизації активної частини основних засобів збільшує можливості формування власних фінансових ресурсів за рахунок цього джерела. Проте слід мати на увазі, що зростання суми амортизаційних відрахувань у процесі проведення прискореної амортизації окремих видів основних засобів призводить до відповідного зменшення суми прибутку. Тому при вишукуванні резервів росту власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел слід виходити з необхідності максимізації сукупної їх суми, тобто з наступного критерію: ЧП + АО →СФ Р макс 1.4 де ЧП - планована сума чистого прибутку підприємства; АТ - планована сума амортизаційних відрахувань; СФ Р макс - максимальна сума власних фінансових ресурсів, сформованих за рахунок внутрішніх джерел. 5. Забезпечення необхідного обсягу залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел. Обсяг залучення власних фінансових ресурсів із зовнішніх джерел покликаний забезпечити ту їх частину, яку не вдалося сформувати за рахунок внутрішніх джерел фінансування. Якщо сума залучених за рахунок внутрішніх джерел власних фінансових ресурсів цілком забезпечує загальну потребу в них у плановому періоді, то в залученні цих ресурсів за рахунок зовнішніх джерел немає необхідності. Потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел розраховується за такою формулою: ∆СФРзовн = ПФсфр - ∆СФРвнут 1.5 де ∆СФРзовн - потреба в залученні власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел; ПФсфр – загальна потреба у власних фінансових ресурсах підприємства в плановому періоді; ∆СФРвнут - сума власних фінансових ресурсів, планованих до залучення за рахунок внутрішніх джерел. Забезпечення задоволення потреби в власних фінансових ресурсах за рахунок зовнішніх джерел планується за рахунок залучення додаткового пайового капіталу (власників або інших інвесторів), до додаткової емісії акцій або за рахунок інших джерел. 6. Оптимізація співвідношення внутрішніх і зовнішніх джерел формування власних фінансових ресурсів. Процес цієї оптимізації ґрунтується на наступних критеріях: а) забезпечення мінімальної сукупної вартості залучення власних фінансових ресурсів. Якщо вартість залучення власних фінансових ресурсів за рахунок зовнішніх джерел суттєво перевищує плановану вартість залучених позикових коштів, то від такого формування власних ресурсів варто відмовитися; б) забезпеченні збереження управління підприємством початковими його засновниками. Зростання додаткового пайового або акціонерного капіталу за рахунок сторонніх інвесторів може призвести до втрати такої керованості. Ефективність розробленої політики формування власних фінансових ресурсів оцінюється за допомогою коефіцієнта самофінансування розвитку підприємства в майбутньому періоді. Його рівень повинен відповідати поставленої мети. Коефіцієнт самофінансування розвитку підприємства розраховується за наступною формулою: К сф = СФР ∆А+ П сфр 1.6 де К сф - коефіцієнт самофінансування майбутнього розвитку підприємства; СФР - планований обсяг формування власних фінансових ресурсів; ∆А - планований приріст активів підприємства; П сфр - планований обсяг витрачання власних фінансових ресурсів підприємства на цілі споживання. Успішна реалізація розробленої політики формування власних фінансових ресурсів пов’язана з вирішенням наступних основних завдань: забезпеченням максимізації формування прибутку підприємства з урахуванням припустимого рівня фінансового ризику; формуванням ефективної політики розподілу прибутку (дивідендної політики) підприємства; здійсненням додаткової емісії акцій або залучення додаткового пайового капіталу. 1.2. Сутність, значення та особливості формування власного та позикового капіталу. Фінансовий леверидж Управління капіталом підприємства є одним з найбільш важливих ланок системи фінансового менеджменту. Про актуальність цього управління свідчить активний розвиток в останні десятиліття його теоретичного базису та ефективні форми практичного його здійснення. Коло питань, що вирішуються менеджментом капіталу, досить великий, так як прийняті управлінських рішень у цій області нерозривно пов’язані з усіма основними видами діяльності підприємства та всіма стадіями його життєвого циклу, починаючи з «народження». Капітал як об’єкт управління надає фінансовим менеджерам велике поле діяльності для прийняття стратегічних та оперативних управлінських рішень, спрямованих на успішну реалізацію місії та базової корпоративної стратегії підприємства. В системі фінансової стратегії з ефективним управлінням капіталом пов’язані всі основні домінантні сфери фінансового розвитку підприємства - формування фінансових ресурсів, їх оптимальний розподіл за напрямками господарської діяльності та стратегічним господарським центром, а також забезпечення фінансової його безпеки. Сучасна система управління капіталом має великим арсеналом прогресивних технологій та інструментів, що дозволяють успішно вирішувати головну мету функціонування підприємства - забезпечувати збільшення добробуту власників на основі зростання його ринкової вартості. Управління капіталом являє собою систему принципів і методів розробки і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з оптимальним його формуванням з різних джерел, а також забезпеченням ефективного його використання в різних видах господарської діяльності підприємства. Управління капіталом підприємства направлено на вирішення таких основних завдань (рис. 1.3). Рис. 1.3. Основні задачі управління капіталом підприємства 1. Формування достатнього обсягу капіталу, забезпечує необхідні темпи економічного розвитку підприємства. Це завдання реалізується шляхом визначення загальної потреби в капіталі для фінансування необхідних підприємству активів, формування схем фінансування оборотних і необоротних активів, розроблення системи заходів по залученню різних форм капіталу з передбачуваних джерел. 2. Оптимізація розподілу сформованого капіталу за видами діяльності та напрямами використання. Це завдання реалізується шляхом дослідження можливостей найбільш ефективного використання капіталу в окремих видах діяльності підприємства та господарських операціях; формування пропорцій майбутнього використання капіталу, що забезпечують досягнення умов найбільш ефективного його функціонування та зростання ринкової вартості підприємства. 3. Забезпечення умов досягнення максимальної доходності капіталу з найменшим рівнем фінансового ризику. Максимальна прибутковість (рентабельність) капіталу може бути забезпечена на стадії його формування за рахунок мінімізації середньозваженої його вартості, оптимізації співвідношення власного та позикового видів залученого капіталу, залучення його в таких формах, які в конкретних умовах господарської діяльності підприємства генерують найбільш високий рівень прибутку. Вирішуючи цю задачу, необхідно мати на увазі, що максимізація рівня прибутковості капіталу досягається, як правило, при суттєвому зростанні рівня фінансових ризиків, пов’язаних з його формуванням, оскільки між цими двома показниками існує прямий зв'язок. Тому максимізація прибутковості формованого капіталу повинна забезпечуватися в межах прийнятного фінансового ризику, конкретний рівень якого установлюється власниками або менеджерами підприємства з урахуванням їх фінансового менталітету (відношення до степені прийнятного ризику при здійсненні господарської діяльності). 4. Забезпечення мінімізації фінансового ризику, зв’язане з використанням капіталу, з найменшим рівнем його прибутковості. Якщо рівень прибутковості капіталу який формується заданий або спланований заздалегідь, важливою задачею є зниження рівня фінансового ризику операцій, що забезпечують досягнення цієї дохідності. Така мінімізація рівня ризиків може бути забезпечена шляхом диверсифікації форм капіталу, що залучається, оптимізації структури джерел його формування, з окремих фінансових ризиків, ефективних форм їх внутрішнього і зовнішнього страхування. 5. Забезпечення постійної фінансової рівноваги підприємства в процесі його розвитку. Така рівновага характеризується високим рівнем фінансової стійкості і платоспроможності підприємства на всіх етапах його розвитку і забезпечується формуванням оптимальної структури капіталу та його авансуванням в необхідних обсягах у високоліквідні види активів. Крім того, фінансову рівновагу може бути забезпечено раціоналізацією складу формованого капіталу по періоду його залучення, зокрема, за рахунок збільшення питомої ваги перманентного капіталу. 6. Забезпечення достатнього рівня фінансового контролю над підприємством з боку його засновників. Такий фінансовий контроль забезпечується контрольним пакетом акцій (контрольною часткою в пайовому капіталі) в руках первісних засновників підприємства. На стадії подальшого формування капіталу в процесі розвитку підприємства необхідно стежити за тим, щоб залучення власного капіталу з зовнішніх джерел не призвело до втрати фінансового контролю та поглинанню підприємства сторонніми інвесторами. 7. Забезпечення достатньої фінансової гнучкості підприємства. Вона характеризує здатність підприємства швидко формувати на фінансовому необхідний обсяг додаткового капіталу при несподіваній появі високоефективних інвестиційних пропозицій чи нові можливості прискорення економічного зростання. Необхідна фінансова гнучкість забезпечується в процесі формування капіталу за рахунок оптимізації співвідношення власних і позикових його видів, довгострокових і короткострокових форм його залучення, зниження рівня фінансових ризиків, своєчасних розрахунків з інвесторами і кредиторами. 8. Оптимізація обороту капіталу. Це завдання вирішується шляхом ефективного управління потоками різних форм капіталу в процесі окремих циклів його коло обороту на підприємстві; забезпеченням синхронності формування окремих видів потоків капіталу, пов’язаних з операційною або інвестиційною діяльністю. Одним з результатів такої оптимізації є мінімізація середніх розмірів капіталу, тимчасово не використовуваних в господарській діяльності підприємства і не бере участь у формуванні його доходів. 9. Забезпечення своєчасного реінвестування капіталу. У зв’язку зі зміною умов зовнішнього економічного середовища або внутрішніх параметрів господарської діяльності підприємства, ряд напрямків і форм використання капіталу можуть не забезпечувати передбачуваний рівень його прибутковості. У зв’язку з цим важливу роль набуває своєчасне реінвестування капіталу в найбільш дохідні активи та операції, які забезпечують необхідний рівень його ефективності в цілому. РОЗДІЛ ІІ. АНАЛІЗ ВИРОБНИЧОГО, ФІНАНСОВОГО ТА ВИРОБНИЧО-ФІНАНСОВОГО ЛЕВЕРИДЖУ, НА ПРИКЛАДІ ТОВ «ДУБНОНАСІННЯ» 2.1. Аналіз структури джерел коштів При аналізі балансу введено нове поняття і показник «капітал». Капітал – це специфічна економічна категорія, яка в економічній теорії визначається як вартість, що приносить додану вартість. У фінансовому аналізі поняття «капітал» визначається як сукупність певних матеріальних і нематеріальних цінностей активу. У практиці фінансового аналізу поняття капітал характеризується кількома показниками: Загальний капітал – це підсумок балансу, який з одного боку, показує загальну суму засобів, що їх має у своєму розпорядженні підприємство (актив), а з іншого боку – суму джерел утворення цих засобів (пасив). Актив балансу відображає характер, або напрям використання капіталу, тому його поділяють на основний та оборотний. Основний капітал – статті І-розділу активу. Він є немобільним, на тривалий час виведений із обороту. В суму загального капіталу він включається за залишковою вартістю. Оборотний капітал - мобільний, весь час знаходиться в обороті. Чим вища його оборотність тим більше він приносить прибутку. Власний капітал – включає статті І-розділу пасиву. Позиковий капітал – включає статті ІІІ і IV розділів пасиву балансу. За тривалістю використання розрізняють капітал перманентний (постійний, довгостроковий) та змінний. Постійний капітал включає в себе статті І і ІІ розділів пасиву балансу. Змінний капітал – це статті ІІІ розділу пасиву балансу. Загальний капітал є валютою балансу. Для того, щоб аналіз валюти балансу був повним, необхідно дати оцінку змінам окремих його статей. Така оцінка надається за допомогою горизонтального (часового) і вертикального (структурного) аналізів. При горизонтальному аналізі виявляються абсолютні та відносні зміни величини статей балансу за певний період, дається оцінка цим змінам. Варіантом горизонтального аналізу є тендовий, який базується на розрахунках відносних відхилень за ряд років від рівня базового року, для якого всі показники приймаються за 100%. Тендовий аналіз широко використовується в прогнозуванні. Вертикальний (структурний) аналіз використовується для дослідження структури капіталу та оцінювання змін. Горизонтальний і вертикальний аналіз взаємодоповнюють один одного, на їх основі будується порівняльний аналітичний баланс, який характеризує як структуру балансу, так і динаміку його статей. Проведемо даний аналіз на прикладі підприємства «Дубнонасіння»: Таблиця 2.1 Аналіз динаміки, складу, розміру і структури джерел утворення коштів на прикладі ТОВ «Дубнонасіння» Статі пасиву П. Р. К. Р. Відхилення (+,-) тис. грн.. % тис. грн.. % тис. грн.. % Власний капітал в т. ч. 15664,9 26,13 16024,2 37,77 359,3 11,64 - статутний капітал 12147,7 20,27 13650,2 32,18 1502,5 11,91 - нерозподілений прибуток -10029,8 -16,73 -9013,0 -21,25 1016,8 4,52 - Забезпечення наступних витрат і платежів - - - - - - Довгострокові зобов’язання 29,3 0,05 76,4 0,18 47,1 0,13 2. Поточні зобов’язання в. т. ч. 44245,6 73,82 26321,6 62,05 -17924 -11,77 - короткострокові кредити банків 7500,0 12,51 10056,6 23,71 2556,6 11,2 - кредиторська заборгованість 22524,1 37,58 1239,6 2,92 -21284,5 -34,66 - розрахунки з оплати праці - - 0,5 0,0012 0,5 0,0012 Доходи майбутніх періодів - - - - - - Баланс 59939,8 100 42422,2 100 -17517,6 - Як видно з даної таблиці, за досліджувальний період джерела коштів зменшилися на 17 517,6 тис. грн.. Зменшення джерел коштів в основному відбулося за рахунок зменшення поточних зобов’язань а саме кредиторської заборгованості на 21 284,5 тис. грн.. Якщо розглядати власний капітал то спостерігається збільшення статутного капіталу на 1502,5 тис. грн.. порівняно з початком року і на кінець року власний капітал становив 16024,2 тис. грн.. Позитивним є зменшення поточних зобов’язань (-17924 тис. грн.) а саме кредиторська заборгованість яка зменшилася на 21284,5 тис. грн. Негативним, хоча і не значним явищем є поява заборгованості по оплаті праці, якщо у попередньому році її не було зовсім то на кінець поточного вона становила 0,5 тис. грн. Якщо розглядати структуру джерел коштів то вона є далеко не оптимальною оскільки власний капітал становить на початок року 26,13% і на кінець року 37,77%, відповідно позиковий капітал в структурному відношенні становить на початок року 73,87% а на кінець 62,23%. Таким чином структура пасиву вказує що підприємство фінансово не стійке, хоча в динаміці стійкість його зростає про це свідчить збільшення питомої ваги власного капіталу і зменшення поточних зобов’язань. Отже, вся увага керівників та спеціалістів повинна бути звернута на збільшення власного капіталу та зменшення позикового капіталу. Інформація, яка наводиться в пасиві балансу дає змогу визначити зміни в структурі власного і позикового капіталу, перманентного (постійного) і змінного; розмір залучених в оборот довгострокових і короткострокових позикових коштів. Пасив показує, звідки взялися кошти і кому підприємство за них зобов’язане. Велике значення для самостійності і незалежності підприємства має власний капітал. Якщо частка власного капіталу більша, то для кредиторів та інвесторів це краще, оскільки в них є впевненість щодо повернення своїх вкладень. Чим більша частка власного капіталу і менша позикового, тим менший фінансовий ризик. Але, як показує практика, ефективність використання позикового капіталу більша, ніж ефективність використання власного. Це пояснюється рядом причин: для того, щоб взяти позикові кошти, позичальник обов’язково повинен змістовно обґрунтувати мету. Отже, позикові кошти беруться з визначеною метою і сам момент отримання позикових коштів означає, що позичальник (підприємство) добре подумав для якої мети потрібні кошти, впевнений, що він її досягне і поверне кошти позичальнику; позикові кошти беруться під певний процент, тому у позичальника ще більше підвищується відповідальність перед кредиторами за повернення боргу; якщо кредитором виступає банк, то він повністю контролює витрачання позикових коштів на визначену мету і хід роботи підприємства щодо виконання поставленої мети; юридичне оформлення документів про надання позикових коштів на певний термін означає повернення їх у встановлений строк; у разі недосягнення поставленої мети господарюючий суб’єкт може просто «проїсти» свій власний капітал і нічим не ризикувати, що стане біднішим. У випадку недосягнення поставленої мети за рахунок «проїдання» позикових коштів, підприємство може стати банкрутом і навіть втратити свої заощадження. Але в окремих конкретних випадках, залежно від ситуації, що склалася, може бути вигідним використовувати більше власний капітал, менше залучати позикові кошти і мати менший фінансовий ризик. а може бути більш ефективним застосування позикового капіталу і отримання більш високих доходів але з більшим фінансовим ризиком. Від оптимальності співвідношення власного і позикового капіталу значною мірою залежить фінансовий стан підприємства. Вивчення правильної фінансової політики допоможе багатьом підприємствам підвищити ефективність своєї діяльності. У зв’язку з цим проводиться оцінювання структури джерел фінансових ресурсів – пасиву балансу: Таблиця 2.2 Оцінка показників ринкової фінансової стійкості підприємства на прикладі ТОВ «Дубнонасіння» Показники П. Р. К. Р. Відхилення (+,-) Коефіцієнт фінансової незалежності 0,26 0,38 0,12 Коефіцієнт фінансової залежності 0,73 0,62 -0,11 Коефіцієнт фінансового ризику -0,17 -0,21 -0,04 Розрахунки в таблиці показують що ринкова стійкість підвищилася оскільки коефіцієнт фінансової незалежності зріс на 0,12 а коефіцієнт фінансової залежності зменшився на 0,11. Коефіцієнт фінансового ризику зменшився за рік на 0,04%. Отже фінансовий стан за рік покращився. Одне з головних завдань формування капіталу – оптимізація його структури з урахуванням заданого рівня його прибутковості й ризику – реалізується різними методами. Оптимізація структури активів і пасивів підприємства з метою збільшення прибутку у фінансовому аналізі називають левериджем. В абсолютному значенні леверидж означає невелику силу (важіль), за допомогою якого надається можливість переміщувати досить великі предмети. Стосовно до економіки леверидж – це важіль, при незначному посиленні якого можна суттєво змінити результати виробничо-фінансової діяльності підприємства. Визначення левериджу в економічній роботі можна пов’язати з дією факторної системи, розглядаючи його як деякий фактор, невелика зміна якого може призвести до суттєвих змін результативних показників. Розрізняють три види левериджу: виробничий; фінансовий; виробничо-фінансовий. В економічно розвинутих країнах застосовується поділ витрат при обчисленні собівартості на умовно-змінні та умовно-постійні. Такий розподіл існує для короткострокового періоду і здійснюється залежно від обсягу виробництва. Види витрат, які змінюються із зміною обсягу виробництва, називають умовно-змінними, а види витрат, які не змінюються із зміною обсягу виробництва, - умовно-постійними. До змінних витрат відносяться, наприклад, оплата праці робітників, зайнятих безпосередньо на об’єкті виробництва, а також сировина, матеріали, тара, автотранспорт, задіяний у виробничому процесі, тощо. До постійних витрат відносяться всі витрати по обслуговуванню та управлінню виробництвом. Їх сумарна величина дорівнює повній собівартості. Але поміж цих видів витрат існує і певне співвідношення. Взаємозв’язок між обсягом виробництва, постійними і змінними витратами та прибутком виражає виробничий леверидж. Вченими-економістами теоретично доведено і практично підтверджено, що на відхилення валового прибутку можна впливати шляхом зміни структури собівартості продукції та її обсягу. Виробничий леверидж це потенційна можливість впливати на прибуток підприємства шляхом зміни структури собівартості та обсягу випуску . Крім витрат виробничого характеру для визначення чистого прибутку із виручки віднімаються також витрати фінансового характеру, пов’язані з обслуговуванням боргу. Величина цих витрат залежить від розміру позикових коштів. Вплив фінансових витрат на прибуток відображає фінансовий леверидж. Це пов’язано із дією плеча фінансового важеля (співвідношення позикового і власного капіталу). Таким чином, фінансовий леверидж - це взаємозв’язок між прибутком і співвідношенням позикового та власного капіталу. Фінансовий леверидж (фінансовий важіль) це потенційна можливість впливати на прибуток шляхом зміни обсягу та структури довгострокових пасивів, тобто власного і позикового капіталів. Фінансовий леверидж характеризує взаємозв’язок між чистим прибутком і розміром доходів до сплати податків і процентів за боргами, тобто валовим прибутком. 2.2. Дослідження виробничого левериджу підприємства Поділ усієї сукупності операційних витрат підприємства на постійні та змінні їх види дозволяють використовувати також механізм управління операційним прибутком, відомий як «операційний леверидж». Дія цього механізму заснована на тому, що наявність у складі операційних витрат будь-якої суми постійних їх видів призводить до того, що при зміні обсягу реалізації продукції, сума операційного прибутку завжди змінюється ще більш високими темпами. Іншими словами, постійні операційні витрати самим фактом свого існування викликаючи непропорційно більш високу зміну суми операційного прибутку підприємства при будь-якій змін обсягу реалізації продукції незалежно від розміру підприємства, галузевих особливостей його операційної діяльності та інших факторів. Проте ступінь такої чутливості операційного прибутку до зміни обсягу реалізації продукції неоднозначна на підприємствах, що мають різне співвідношення постійних і змінних операційних витрат. Чим вище питома вага постійних витрат у загальній сумі операційних витрат підприємства, тим більшою степеню змінюється сума операційного прибутку по відношенню до темпів зміни обсягу реалізації продукції. Співвідношення постійних і змінних операційних витрат підприємства, що дозволяє «включати» механізм операційного левериджу з різноманітною інтенсивністю впливу на операційний прибуток підприємства, характеризується «коефіцієнтом операційного левериджу», який розраховується за наступною формулою: К ол = В пост В о 2.1 Де К ол - коефіцієнт операційного левериджу; В пост - сума постійних операційних витрат; В о - загальна сума операційних витрат. Чим вище значення коефіцієнта операційного левериджу на підприємстві, тим більшою мірою воно здатне прискорювати темпи приросту операційного прибутку стосовно темпів приросту обсягу реалізації продукції. Іншими словами, при однакових темпах приросту обсягу реалізації продукції підприємства, що має більший коефіцієнт операційного левериджу, при інших рівних умовах завжди буде більшою мірою добавляти суму свого операційного прибутку в порівнянні з підприємством з меншим значенням цього коефіцієнта. Конкретне співвідношення приросту суми операційного прибутку і суми обсягу реалізації, що досягається при визначеному коефіцієнті операційного левериджу, характеризується показником «ефект операційного левериджу». Принципова формула розрахунку цього показника має вигляд: ЕФЛ= ∆ВОП ∆ОР 2.2 де ЕФЛ - ефект операційного левериджу, досягається при конкретному значенні його коефіцієнта на підприємстві; ∆ВОП - темп приросту валового операційного прибутку, %; ∆ОР - темп приросту обсягу реалізації продукції, %. Задаючи той або інший темп приросту обсягу реалізації продукції, ми завжди можемо, використовуючи зазначену формулу, визначити, в яких розмірах зростає сума операційного прибутку при сформованому на підприємстві коефіцієнті операційного левериджу. Відмінності в досягненні ефекті на різних підприємствах будуть визначатися при цьому відмінностями в співвідношенні їх постійних і змінних операційних витрат, відбиваними коефіцієнтом операційного левериджу. Наведена вище принципова формула розрахунку ефекту операційного левериджу має ряд модифікацій. Так, з метою управління маржинальним прибутком підприємства ефект операційного левериджу може бути виражений такими формулами: Е оп = ∆МП ∆ВОП 2.3 де Е оп - ефект операційного левериджу; ∆МП - темп приросту маржинальної операційного прибутку, у%; ∆ВОП -темп приросту валового операційного прибутку ¬ ли, в%; ∆ОР - темп приросту обсягу реалізації продукції, в%. З метою виключення впливу податкових платежів, що включаються у ціну продукції і сплачуються за рахунок валового доходу, розрахунок ефекту операційного левериджу може бути проведений за такою формулою: Е оп = ∆ВОП ∆ЧОД 2.4 де Е оп - ефект операційного левериджу; ∆ВОП -темп приросту валового операційного прибутку, в%; ∆ЧОД - темп приросту чистого операційного доходу. Ця формула найбільш прийнятна для розрахунку операційного левериджу на підприємствах торгівлі. З метою роздільного вивчення впливу на операційний прибуток приросту обсягу реалізації продукції в натуральному вираженні і зміни рівня цін на неї для визначення ефекту операційного левериджу використовується наступна формула: Е оп = ∆ВОП ∆ ОР И × ∆ Ц о 2.5 де Е оп - ефект операційного левериджу; ∆ВОП -темп приросту валового операційного прибутку, в%; ∆ ОР И - темп приросту обсягу реалізації продукції в натуральному виразі (кількість единиць продукції), в%; ∆ Ц о - темп зміни рівня середньої ціни за одиницю продукції, в%. Ця формула дозволяє комплексно врахувати вплив на зміну суми операційного прибутку як коефіцієнта операційного левериджу, так і зміни цінової політики. Є й інші більш складні модифікації формули розрахунку ефекту операційного левериджу. Однак незважаючи на відмінності алгоритмів визначення ефекту операційного левериджу, зміст механізму управління операційним прибутком шляхом впливу на відношення постійних і змінних витрат підприємства залишається незмінним. Для наочності розглянемо ефект операційного левериджу на прикладі підприємства «Дубнонасіння»: Таблиця 2.3 Розрахунок ефекту операційного левериджу на прикладі ТОВ «Дубнонасіння» № п/п Показники Період Попередній період Звітний період 1 Об’єм реалізованої продукції 60849,7 26796,5 2 Сума постійних операційних витрат 3683,5 1280,2 3 Рівень змінних операційних витрат до об’єму реалізації продукції, у % 27,92 33,98 4 Сума змінних операційних витрат 3304,4 7824,3 5 Загальна сума операційних витрат 16987,9 9104,5

Курсова робота Фінансовий аналіз

Lechkin

07.02.2013 00:02-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись