ФОНДОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ. Магістерська робота з Фінанси. Робота № 519638

Перехід до торгівельного партнера Binance

ФОНДОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:

Міжнародний економіко гуманітарний університет імені академіка Степана Дем'янчука

Інститут:

Не вказано

Факультет:

КН

Кафедра:

Кафедра економіки

Інформація про роботу

Рік:

2012

Тип роботи:

Магістерська робота

Предмет:

Фінанси

Завантажити

Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ Міжнародний економіко-гуманітарний університет імені академіка Степана Дем’янчука Кафедра економіки та фінансів МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА на тему: ФОНДОВИЙ РИНОК УКРАЇНИ: ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ ТА СУЧАСНИЙ СТАН РОЗВИТКУ Робота допущена до захисту Протокол №__від «__»______ 201_р. Завідувач кафедри фінансів К. е. н., доцент Коваль Л. А Студента IV курсу економічного факультету групи Ф-82 напрямку підготовки 6.030508 «Фінанси і кредит» Онофрійчука Олега Петровича Науковий керівник: К. е. н., доцент Коваль Л. А. ______________ (ПІДПИС) Рівне – 2012 ЗМІСТ ВСТУП……………………………………………………………………………3 РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ…………………………………………………………………………………6 1.1. Необхідність та становлення фондового ринку України як складового елемента фінансової системи……….6 1.2. Цінні папери: класифікація, види, та їх емісія…10 1.3. Інфраструктура фондового ринку…………….25 1.4. Проблеми розвитку фондового ринку в Україні………….33 РОЗДІЛ ІІ. ДОСЛІДЖЕННЯ СТАНУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ.....39 2.1. Контроль та державне регулювання фондового ринку України…39 2.2. Економіко-статистичні показники та індикатори ринку цінних паперів……..44 2.3. Аналіз діяльності суб’єктів на ринку цінних паперів.........53 РОЗДІЛ ІІІ. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ФОНДОВОГО РИНКУ УКРАЇНИ……………………………………………………………..…75 3.1. Зарубіжний досвід розвитку фондових ринків у країнах Східної Європи75 3.2. Стратегія розвитку фондового ринку України…80 ВИСНОВКИ…………………………………..93 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…….97 ДОДАТКИ…………………………………………...101 ВСТУП Перехід України від планової економіки до ринкової викликав масу змін у сфері відносин власності, змінилась також структура і механізм функціонування багатьох суб’єктів господарювання. В результаті чого суттєво змінюються форми фінансових зв’язків між різними суб’єктами, виникають нові, які не використовувалися при плановій економіці, інструменти, з якими приходиться мати справу майже всім учасникам ринку. Суб’єкти ринкових відносин беруть на себе різні зобов’язання, які часто набирають форму цінних паперів. Спільні зобов’язання та отримані в результаті права, оформлені у вигляді цінних паперів, можуть гарантувати стабільність економічної системи суспільства. Разом з тим, стан ринку цінних паперів може відображати стан самої економічної системи і навіть приводить до потрясіння різних масштабів. Розвиток ринкової економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу та перерозподілу ресурсів. До основних видів економічних ресурсів відносять працю, засоби виробництва, товари і сировину, а також і фінанси. Відповідно до названих ресурсів формуються ринок праці, ринок товарно-сировинних ресурсів і фінансовий ринок, зокрема, ринок цінних паперів. Розвиток ефективного ринку цінних паперів в Україні повинен розглядатись у контексті загальних процесів соціально-економічних та політичних реформ, які сьогодні впроваджуються. Будь-які масштабні економічні перетворення залишаться незавершеними без створення конкурентоспроможного фінансового сектора, здатного мобілізувати та надавати реформованій економіці інвестиційні ресурси. Успішне функціонування ринкової економіки багато в чому залежить від наявності тимчасово вільного капіталу та механізму його залучення різними суб’єктами господарювання, які потребують додаткових фінансових ресурсів. Переплив капіталу від його власників до різних суб’єктів господарювання, яким необхідні додаткові фінансові ресурси, в більшій мірі забезпечується саме фондовим ринком. В умовах світової глобалізації фондовий ринок набирає не неабиякого значення для успішного розвитку як міжнародної так і національної економіки країни. Неефективне функціонування ринку цінних паперів створює негативний інвестиційний клімат в країні, що супроводжується браком фінансових ресурсів. Фондовий ринок України на даний час перебуває не в найкращому становищі. От уже як двадцять років ринок цінних паперів в Україні не може перейти від стадії становлення до розвиненого ринку цінних паперів. Проблеми у сфері браку інвестицій, які спровоковані, перш за все, проблемами з нерозвиненості ринку цінних паперів України, негативно впливають на стабільний розвиток суб’єктів господарювання. Як результат, підприємства не мають достатньо фінансових ресурсів для збільшення об’ємів виробництва, що негативно впливає на економіку цілої країни. Саме виявлення та розв’язання проблем нерозвиненості та неефективності фондового ринку України на сьогоднішній день є одним із найважливіших аспектів вдалого реформування економіки України та її подальшого стабільного зростання. Чим і пояснюється актуальність обраної теми бакалаврської роботи. Метою даної роботи є дослідження та аналіз фондового ринку України, для виявлення та розв’язання основних проблем розвитку ринку цінних паперів та розробки на базі проведених досліджень рекомендацій щодо пріоритетних напрямків розвитку фондового ринку. Основними завданнями бакалаврської роботи є: з’ясувати та обґрунтувати необхідність фондового ринку як невід’ємної складової вдалого економічного розвитку; виявлення та аналіз основних проблем розвитку ринку цінних паперів України; проведення комплексного дослідження стану фондового ринку та визначення пріоритетних напрямків розвитку ринку цінних паперів; розробка стратегії розвитку фондового ринку України. Об’єктом дослідження в даній роботі виступає ринок цінних паперів, його функціонування, головні учасники ринку та інструменти, за допомогою яких здійснюється залучення фінансових резервів. Предметом дослідження є головні теоретичні та практичні засади функціонування фондового ринку України. Методологічну базу досліджень складають нормативно-правові документи, що регулюють діяльність ринку цінних паперів. Серед яких основними є: Закон України «Про цінні папери та фондовий ринок», «Про підприємства», накази та розпорядження Президента та Кабінету Міністрів України, щодо функціонування Національної Комісії з цінних паперів та фондового ринку. Теоретичну базу бакалаврської роботи склали наукові праці як вітчизняних так і закордонних вчених економістів, основним методом дослідження діяльності фондового ринку став структурно-динамічний аналіз, який відображає зміни явищ і процесів як у динаміці так і в структурі. Основним джерелом інформаційно-аналітичних матеріалів стали звіти Державної Комісії з цінних паперів та фондового ринку, які публікуються на офіційному сайті Комісії. Бакалаврська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаної літератури. В першому розділі розглядаються проблеми розвитку фондового ринку, загальний обсяг якого складає 33 сторінки, у другому – проведене дослідження ринку цінних паперів обсягом 35 сторінок, у третьому розділі пропонується стратегія розвитку фондового ринку, обсяг становить 18 сторінок. Загальний обсяг роботи становить 97 сторінки друкованого тексту формату А-4. РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ФУНКЦІОНУВАННЯ ФОНДОВОГО РИНКУ 1.1. Необхідність та становлення фондового ринку України як складового елемента фінансової системи Становлення і розвиток української держави відбувається в умовах глибокої економічної кризи. Вихід з неї залежить від успіхів у здійсненні радикальної економічної реформи, переходу до ринкової економіки. Розвиток ринкової економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу та перерозподілу ресурсів. До основних видів економічних ресурсів відносять працю, засоби виробництва, товари і сировину. А також фінанси. Відповідно до названих ресурсів формуються ринок праці, ринок товарно-сировинних ресурсів і фінансовий ринок, зокрема, ринок цінних паперів, який е невід’ємною складовою стабільного розвитку національної економіки. Становлення й розвиток ринку цінних паперів України відбувалося в несприятливому соціально-економічному середовищі й не було органічним результатом розвитку економіки. У вітчизняній економіці на момент виникнення фондового ринку вільні кошти, як джерела інвестиційних ресурсів практично були відсутні. Із цього приводу ще А. Сміт у своїй роботі «Дослідження про природу й причини багатства народів» писав: «Коли запаси, якими володіє людина, не перевищують кількості, достатньої тільки на їжу для неї протягом декількох днів і тижнів, вона рідко думає про здобування з них якогось доходу» [24, 267 с.]. Україна виявилася абсолютно не готовою до появи фондового ринку ні з погляду кадрового складу, ні з погляду розуміння процесів, що відбуваються на ринку цінних паперів. Специфіка становища фондового ринку в країні в період переходу до ринкової економіки характеризується тим, що він практично зовсім не мав передумов для розвитку всередині одержавленої економічної системи. Це відрізняє його від інших сегментів народного господарства, таких, як банківська справа, страхування, промисловість, які й раніше функціонували, хоча й трохи на інших засадах. Український фондовий ринок, створений адміністративним шляхом, не був затребуваний до початку «великої» приватизації. Починаючи з 1991 року, в Україні починається процес роздержавлення власності, який став основним поштовхом для створення фондового ринку України. У процесі формування фондового ринку України можна виділити чотири основні етапи [14, 86 с.]: Перший етап – це період виходу України зі складу Радянського Союзу, що збігся у часі з процесом створення приватних акціонерних та фінансових компаній, які займалися залученням коштів населення під випуск власних цінних паперів. І хоч діяльність цих установ на ринку цінних паперів була стихійною й неорганізованою, а самі цінні папери мали характер штучно підтримуваної вартості, цей етап можна назвати першими кроками фондового ринку в Україні. Другий етап розвитку ринку цінних паперів виник у зв’язку з випуском в обіг та створенням вторинного ринку купівлі-продажу компенсаційних сертифікатів і чорного ринку приватизаційних майнових сертифікатів – ваучерів. У цей період створюються псевдобіржі – центри сертифікатних аукціонів, велика кількість фінансових посередників (довірчих та інвестиційних компаній), формується інформативна база та інші інфраструктурні підрозділи. Третій етап розвитку фондового ринку характеризувався такими факторами як: 1) активний продаж державою значних пакетів акцій великих підприємств; 2) бурхливий розвиток біржових та позабіржових систем обігу акцій; 3) поява значної кількості фінансових посередників, що оперували вже не сертифікатами, а реальними грошима; 4) концентрація власності шляхом активного скуповування акцій у населення; 5) розвиток ринку державних боргових зобов’язань; 6) вихід на ринок у ролі покупців великих зовнішніх інституціональних та приватних інвесторів. Четвертий етап розвитку фондового ринку в Україні, який відраховується від початку фінансової кризи ставить більше запитань, аніж дає відповідей щодо перспектив розвитку фондового ринку в країні. На сьогодні український ринок має досить добре розвинену систему обігу цінних паперів (національну депозитарну систему, електронні торгові системи і т. ін.), розвинуті контролюючі органи та органи захисту прав акціонерів, але активність у цьому сегменті економіки дуже незначна. Фондовий ринок є багатоаспектною соціально-економічною системою, на основі якої функціонує ринкова економіка в цілому. Він сприяє акумулюванню капіталу для інвестицій у виробничу і соціальну сфери, структурній перебудові економіки, позитивній динаміці соціальної структури суспільства, підвищенню достатку кожної людини шляхом володіння і вільного розпорядження цінними паперами, психологічній готовності населення до ринкових відносин [7, 124 с.]. Розвиток економіки постійно вимагає мобілізації, розподілу і перерозподілу фінансових ресурсів. У будь-якій країні, де економіка функціонує ефективно, цей процес здійснюється на ринку фінансових ресурсів. Однак ринок фінансових ресурсів – це скоріше загальна назва цілої системи ринків, що зосереджують попит і пропозицію на різні за своїм характером платіжні засоби. Структуру ринку фінансових ресурсів найкраще розглянути за графічною схемою. Отже, як бачимо, поняття «ринок фінансових ресурсів» об’єднує три головні складові: кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з цих складових, або елементів, синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що взаємопов’язані в рамках загальної системи. Кредитний ринок – це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, - з іншого. Рис. 1.1. Структура ринку фінансових ресурсів [21, 234 с.]. Отже, як бачимо, поняття «ринок фінансових ресурсів» об’єднує три головні складові: кредитний ринок, валютний ринок та ринок цінних паперів. В свою чергу кожна з цих складових, або елементів, синтезує в собі певну групу ринкових відносин, що взаємопов’язані в рамках загальної системи. Кредитний ринок – це механізм відносин між юридичними особами (підприємствами), які потребують коштів для свого розвитку, з одного боку, та організаціями і громадянами, які можуть надати (позичити) такі кошти, – з іншого [21, 244 с.]. Цей ринок має кілька головних функцій. До них належить, по-перше, об’єднання дрібних, відокремлених заощаджень населення, державних органів, приватного бізнесу, зарубіжних інвесторів і створення потужних грошових фондів. По-друге, трансформація цих коштів у позиковий капітал, що забезпечує зовнішні джерела фінансування капіталовкладень сфери матеріального виробництва національної економіки. По-третє, надання позик державним органам та населенню для вирішення таких важливих завдань, як покриття державного дефіциту, фінансування житлового будівництва тощо. Таким чином, кредитний ринок дозволяє здійснювати нагромадження, обіг, розподіл і перерозподіл позикового капіталу між сферами національної економіки. Валютний ринок – це механізм встановлення правових та економічних відносин між споживачами та продавцями валют. Попит на іноземну валюту віддзеркалює міру залежності національної економіки від імпорту і зумовлюється конвертованістю тієї чи іншої валюти. Тут існує пряма залежність: чим нижчий рівень конвертованості національної валюти, тим більшою мірою валютний ринок підлягає державному регулюванню (методом запровадження фіксованого курсу стосовно інших валют) [21, 236 с.]. Ринок цінних паперів охоплює (об’єднує) частину кредитного ринку (зокрема, ринок позикових боргових інструментів, або ринок боргових зобов’язань) і повністю ринок інструментів власності. Іншими словами, цей ринок інтегрує операції щодо випуску та обігу боргових інструментів, інструментів власності, а також їхніх похідних. До боргових інструментів належать передусім облігації, векселі, сертифікати. До інструментів власності – всі види акцій, а до їх похідних - опціони, ф’ючерси та інші аналогічні цінні папери. Отже, ринок інструментів позики, будучи елементом кредитного ринку є сферою відносин, що стосуються позикового капіталу, в той час як ринок інструментів власності стосується відносин щодо власного капіталу, тобто пайових внесків власників у статутних фондах підприємств [29, 129 с.]. 1.2. Цінні папери: класифікація, види, та їх емісія Ринок цінних паперів можна розмежувати на первинний і вторинний, біржовий і позабіржовий. Первинний ринок – це ринок перших і повторних емісій (випусків) цінних паперів, на якому здійснюється їх початкове розміщення серед інвесторів. Тобто рамки первинного ринку фактично обмежуються найпершим актом купівлі-продажу того чи іншого цінного паперу. На цій стадії емітент (організація, що випустила цінні папери) передає майнові права на свою власність (чи частину власності) іншим особам, одержуючи натомість грошові кошти для інвестицій. Як правило, більшість цінних паперів (отже, і майнові права, що в них виражені) згодом переходить від одного власника до іншого – відбувається наступна їхня купівля-продаж, інші операції, що залежать і в свою чергу впливають на кон’юнктуру ринку. Іншими словами, цінні папери надходять в обіг. Обіг цінних паперів – це прерогатива вторинного ринку. Одне із найважливіших завдань первинного ринку полягає у тому, щоб звести до мінімуму ризик інвестора. На це спрямовані державні законодавчі і нормативні акти, що регулюють діяльність ринку, вимоги щодо опублікування інформації про емітента, підготовки проспекту емісії, реєстрації цінних паперів та відповідних даних у фінансових органах тощо. Головною метою вторинного ринку є забезпечення ліквідності цінних паперів, тобто створення умов для найширшої торгівлі ними. Це в свою чергу надає можливості власникові цінних паперів реалізувати їх у найкоротший строк при незначних варіаціях курсів та невисоких витратах на реалізацію [33, 235 c.]. Біржовий ринок нерозривно пов’язаний з поняттям фондова біржа, власне, це терміни тотожні. Під обома розуміють ринок з найвищим рівнем організації (як правило, вторинний), що максимально сприяє підвищенню мобільності капіталу та формуванню реальних ринкових цін на фінансові вклади, які перебувають в обігу [5, 76 c.]. Позабіржовий ринок охоплює, як видно із його назви, операції з цінними паперами поза біржею. У більшості випадків на цьому ринку відбувається первинне розміщення, а також перепродаж цінних паперів тих емітентів, які не бажають чи з об’єктивних причин не можуть виставити свої активи на біржу. Крім наведеної класифікації, ринок цінних паперів можна диференціювати ще за такими ознаками (за кожною ознакою ринок розподіляється на сегменти) [20, 278 с.]: - за категоріями емітентів – ринок цінних паперів корпорацій, ринок державних цінних паперів тощо; - за строками випуску – ринок цінних паперів без встановленого строку обігу, ринок цінних паперів із встановленим строком обігу, ринок безстрокових цінних паперів тощо; - за територією розповсюдження – інтернаціональний, національний, регіональний; - за видами (категоріями) цінних паперів – ринок акцій, у тому числі за їх видами, облігацій, інших цінних паперів. Ринки цінних паперів в розвинутих країнах оперують в основному такими інструментами, як акції, облігації, та похідними від них сертифікатами. Національний ринок цінних паперів відповідно до Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» охоплює випуск і обіг акцій, облігацій державних (республіканських та місцевих) позик, а також облігацій підприємств, державних казначейських зобов’язань, ощадних сертифікатів та векселів. Крім перелічених видів цінних паперів, що є за своєю економічною природою фіктивним капіталом першою порядку, в практиці фондової біржі широко застосовуються також похідні цінні папери – фіктивний капітал другого і третього порядків. До них належать депозитні свідоцтва і варранти, сертифікати інвестиційних фондів та компаній, опціони і ф’ючерси. Розглянемо спочатку цінні папери першого порядку, тобто ті, які підприємства, державні та муніципальні органи використовують для фінансування своєї діяльності. Потрібно зазначити, що саме необхідність торгівлі ними призвела до створення механізмів фондового ринку. Акція – цінний папір без установленого строку обігу, що засвідчує внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним та на отримання частини прибутку в формі дивідендів, а також на участь в розподілі майна у випадку ліквідації товариства [11, 176 c.]. Облігація – цінний папір, що засвідчує внесення його власником певних коштів і підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати власникові номінальну вартість цього цінного паперу в передбачений строк з виплатою фіксованого процента (якщо інше не передбачено умовами випуску). Облігації відрізняються від акцій головним чином тим, що їх власник не є членом акціонерного товариства, а відтак і не має права голосу на зборах акціонерів [11, 178 c.]. Державне казначейське зобов’язання – вид цінних паперів на пред’явника, що на добровільних засадах розповсюджуються серед населення, свідчать про внесення їхніми власниками коштів до бюджету і дають право на одержання фіксованого доходу. Казначейські зобов’язання випускаються на такі строки[11, 181 c.]: до одного року (короткострокові); від 1до 5 років (середньострокові); від 5 до 10 років (довгострокові). Ощадний сертифікат – це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, що надає його власнику право по закінченні обумовленого строку одержати депозит і відповідні проценти. Має місце випуск сертифікатів як іменних, так і на пред’явника. Проте в обіг на ринок можуть надходити тільки сертифікати на пред’явника, адже продаж (відчуження) іменних сертифікатів, за законодавством, є недійсним [7, 133 c.]. Вексель – цінний папір (документ), який засвідчує безумовне грошове зобов’язання векселедавця сплатити після настання певного строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю) [4, 222 c.]. У всьому світі за питомою вагою основу обігу цінних паперів складають акції та облігації. Тому варто детальніше розглянути їх види і характеристики. При створенні акціонерного товариства його статутний фонд розподіляється на однакову кількість паїв (акцій). На стадії реєстрації товариства його засновники повинні вказати кількість і вид акцій, які вони пропонують до випуску. Ціноутворення акцій – процес дуже складний, він залежить від багатьох чинників як прогнозованого, так і не прогнозованого характеру. Отже, доцільно зупинитись на загальних для цього процесу етапах [3, 456 c.]. По-перше, це номінальна вартість, яка довільно встановлюється при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. Всі акції акціонерного товариства повинні мати тільки одну номінальну вартість, що фіксується при реєстрації. Номінальна вартість практично ніяким чином не пов’язана з реальною вартістю і в країнах Заходу останнім часом, як правило, не вказується. По-друге, балансова вартість, що вираховується як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і розповсюджених акцій. По-третє, це курсова (ринкова) вартість акцій, яка зумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто поточна ціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові. Акції можуть бути іменними та на пред’явника, безплатними, привілейованими і звичайними (простими). В окремих країнах Заходу акції на пред’явника складають до 90 відсотків усіх акцій. Це пов’язано із запровадженням сучасних технологій обігу цінних паперів, зокрема електронного, при яких набагато ефективніше здійснювати операції саме з акціями на пред’явника. Щодо акцій на пред’явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кількість. Проте, як уже зазначалося, у світовій практиці сьогодні застосовуються новітні електронні технології обліку, що дають змогу в разі потреби мати достовірну інформацію про всіх власників акцій на пред’явника і запобігти таємному скуповуванню контрольних пакетів з метою встановлення монополізму. Українська фондова біржа теж запроваджує найновіші технологи, за допомогою яких національний ринок працюватиме на рівні світових стандартів. Сума випуску привілейованих акцій, обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства. Однак власник такої акції позбавлений права брати участь в управлінні товариством (не має права голосу), якщо інше не передбачене статутом. Щорічний прибуток за привілейованими акціями нараховується, як правило, за твердим процентом, що зафіксований на бланку акції. Коли ж за якийсь окремий рік обсяг чистого доходу не дозволяє виплатити дивіденди в такому розмірі, то дивіденди за привілейованими акціями можуть виплачуватись із резервного фонду. У разі, коли розмір дивідендів на прості акції більший, ніж фіксований обсяг процента привілейованих, власники останніх можуть одержати відповідну доплату. Як свідчить світова практика, існують такі види привілейованих акцій [8, 76 c.]: кумулятивні, тобто такі, що дають власникам право не тільки на поточний, а й на невиплачений раніше з тих чи інших причин дивіденд (виплата відбувається до розподілу прибутку між власниками простих акцій); не кумулятивні, тобто ті, власники яких втрачають дивіденди за будь-який період в разі, коли рада директорів не оголосила про їхню виплату; з пайовою участю, які дають власникам право на отримання додаткових дивідендів понад суму, що передбачена, якщо дивіденди на прості акції більші; конвертовані, які можуть обмінюватись на обумовлену кількість простих; акції з коригованою ставкою дивідендів, прибуток за якими, на відміну від акцій з фіксованою ставкою, змінюється (як правило, щоквартально) на основі аналізу тенденцій до підвищення чи пониження процентних ставок на державні цінні папери або на основі піших індикаторів ринку фінансових ресурсів; відзивні, тобто ті, які акціонерне товариство має право викупити її за ціною з надбавкою до номіналу. Якщо акціонерне товариство випускає кілька класів привілейованих акцій, їм присвоюють літери А і В. При цьому акції класу А надають власникам більше привілеїв, ніж класу В (часто акції класу А дають право на участь в управлінні). Прості акції – це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою [12, 167 c.]. Власник простої акції має право брати участь в управленні акціонерним товариством (право голосу на зборах акціонерів). Прибуток товариства розподіляється між власниками цих акцій пропорційно до вкладеного капіталу, тобто залежить від кількості привілейованих акцій. Одиницею величини вкладеного капіталу в даному випадку служить номінальна вартість однієї акції. Власники простих акцій мають пріоритетне право на придбання акцій нових емісій, за умови, звичайно, коли таке право закріплене статутом акціонерного товариства. Таким чином, власники цих акцій захищені від розмивання їхнього паю в акціонерному капіталі товариства. Це право має особливо важливе значення для осіб, котрі володіють контрольними і великими пакетами акцій. За умови його реалізації власники великих пакетів мають змогу підтримувати свій пай в акціонерному капіталі на сталому рівні. Крім того, купівля акцій з «перших рук» завжди вигідна, адже акціонер має змогу придбати їх за номінальною вартістю, а продати за ринковим курсом, котрий майже завжди вищий. При ліквідації акціонерного товариства власники простих акцій мають право на частину активів підприємства в останню чергу. Тобто після того, як будуть компенсовані всі інші зобов’язання та погашена заборгованість перед власниками облігацій і привілейованих акцій. Прибутковими акціями називають акції компаній, які виплачують дивіденди, що перевищують середній рівень. До них, як правило, належать телефонні корпорації, водо-, газо-, електропостачання, а також інші. Високий рівень дивідендів пояснюється тим, що прибутки цих компаній в меншій мірі залежать від коливань ринкової кон’юнктури, адже вони потрібні завжди: і в період спадів, і в період підйомів. Отже, в умовах нормальних ринкових відносин працюють майже завжди стабільно і мають добре прогнозовані джерела доходів. Попит на ці акції високий, адже інвестори впевнені, що їхня ціна буде підвищуватися. Акції зростання – це акції корпорацій, доходи і прибутки яких вищі від середнього рівня, однак виплати по дивідендам, зазвичай, не перевищують 35 відсотків. Пояснюється така дивідендна політика тим, що ці корпорації прагнуть у першу чергу фінансувати наукові та інші дослідження, а також розширити масштаби виробництва і можливості його збуту. Тому, попри невисокі поточні дивіденди, багато інвесторів віддають перевагу саме цим акціям, сподіваючись, що компанії, які їх випустили, досягнуть значного успіху, а відтак ринкова ціна придбаного паю з часом зростатиме [11, 276 c.]. Циклічні акції характерні тим, що їхня ціна зростає і падає синхронно зі спадами та підйомами в економіці, тобто відповідно до ритмів ділової активності. В основному це акції корпорацій базових галузей економіки – важкої промисловості (найчастіше металургійних підприємств), автомобільної, целюлозно-паперової тощо. Інвестори, як правило, стараються придбати циклічні акції під час, коли окреслюється тенденція до підйому виробництва, з тим, щоб продати їх за вигідною ціною під час піку. Звичайно, правильний прогноз кон’юнктури вдається зробити далеко не всім, а тому операції з цими акціями на біржі пов’язані із ризиком. Успішна діяльність з циклічними акціями великою мірою залежить від наявності достовірної інформації та її аналітичного опрацювання. Спекулятивні акції – так називають акції «молодих» корпорацій, тобто тих, що виникли недавно, або корпорацій, що не можуть пред’явити курс цінних паперів за останні 5 – 6 років. Такі акції звичайно продаються «з прилавка» і, як правило, не потрапляють на біржу або ж перебувають в обігу на спеціальних так званих «спекулятивних» біржах (наприклад, Ванкуверська в Канаді). Вони, зрозуміло, коштують значно менше, ніж акції відомих корпорацій, однак, купляючи їх, інвестор повинен пам’ятати: невисока ціна – великий ризик [13, 162 c.]. Друге місце як об’єкт торгівлі на фондових біржах посідають облігації. Облігації є ні чим іншим, як терміновим борговим зобов’язанням з фіксованим процентом, за допомогою якого держава і муніципальні (місцеві) органи, а також підприємства мобілізують фінансові ресурси. При цьому найбезпечнішими вважаються вклади в облігації державних і місцевих позик, котрі гарантуються властями і забезпечуються відповідним майном згідно із законодавством України, облігації підприємств мають право випускати підприємства усіх форм власності. Акціонерні товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищує 25% величини статутного фонду, і тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій. Володіння облігацією не дає права брати участь в управлінні товариством. Як і акції, облігації можуть бути іменними та на пред’явника, знаходитися у вільному обігові та з обмеженнями. Крім того, розрізняють процентні та безпроцентні (цільові) облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується відповідно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентів. Номінальна вартість облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток з облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати відповідні товари. Як свідчить світовий досвід, корпорації, що випустили облігації, або ж державні (місцеві) органи часто обумовлюють певні умови їх погашення, ліквідності, ступеня безпеки тощо, щоб зробити ці облігації більш привабливими для потенційних інвесторів. Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати за такими категоріями [7, 123 c]: виходячи із ступеня безпеки – гарантовані (безпечні) облігації; впевненість у погашенні цих облігацій в установлений термін ґрунтується на наявності оголошеної застави нерухомого майна або інших фондів, або ж незабезпечені облігації, котрі не підтверджуються заставою; виходячи із умов викупу (погашення) – серійні облігації, які погашаються послідовно, за серіями, через певні часові інтервали; і ординарні облігації, що підлягають викупу одночасно, в установлену дату; виходячи із можливості дострокового викупу – облігації з правом дострокового погашення, які за ініціативою емітента можуть бути викуплені раніше встановленого фіксованого терміну; компенсовані облігації, які за бажанням власника можуть у будь який момент вільно обмінюватись на готівку; а також конвертовані облігації, котрі за бажанням власника можуть обмінюватися на інші цінні папери (як правило, акції), що випускаються цим же емітентом; виходячи із механізму виплати процентної ставки – іменні облігації процентні виплати за якими надсилаються безпосередньо власнику, при цьому імена власників повинні бути вказані на облігаціях та внесені в книгу реєстрації; і облігації на пред’явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату. Коли ця дата настає, власник відрізає відповідний купон і пред’являє його до оплати. Курс облігації на ринку цінних паперів, як і акції, залежить від попиту та пропозиції на неї. Визначальними факторами у формуванні попиту та пропозиції є прибуток, який приносить дана облігація, рівень позичкового процента, ступінь прибутковості альтернативних грошових вкладів, у тому числі інших облігацій, випущених конкурентами. Тому ринкова вартість кожної конкретної облігації у певний момент часу може бути вищою від номінальної, підвищуватись та падати [30, 678 c.]. Проте в цьому процесі, на відміну від коливання курсу акцій, є один нюанс: якщо на ринку цінних паперів у наявності облігації кількох корпорацій, в тому числі і державних позик, номінал яких однаковий, то, зрозуміло, що більший попит (при інших рівних умовах) буде на ті з них, у яких вища процентна ставка. Природно, що і ринкова ціна на такі облігації зросте вище зафіксованої номінальної, в той час як на облігації корпорації, яка встановила меншу ставку, ніж у конкурентів, вона впаде нижче номінального рівня. Для того щоб полегшити рядовим інвесторам можливість вибору облігацій на ринку цінних паперів, в країнах Заходу функціонує ряд агентств, які присвоюють їм певні індекси. В США, наприклад, найбільш відомими є індекси агентств «Муді» (Moody’s Investore Service – провідне агентство по встановленню індексів цінних паперів) і «Стендерт енд Пуез» (Standard and Poorc’s Corporation – провідна фірма по встановленню аналогічних індексів та наданню різноманітних сервісних послуг). Індекси визначаються на основі аналізу фінансового стану компанії та її можливостей виконувати зобов’язання. За градацією агентства «Муді», облігації з символами Ааа мають найвищі інвестиційні якості; Аа, А, Ваа – прийнятний рівень ризику; Ва, В – високий; Саа, Са – дуже високий ризик, затримки виплат; С – найнижчий рейтинг. За шкалою «Стендерт енд Пуез», облігації мають такі символи: ААА – найвища якість; АA,А, ВВВ – прийнятний рівень ризику; ВВ, В, ССС, СС – затримки з виплатою процентів; С – виплати припинені; D – повна неплатоспроможність; NR – відсутність рейтингу [13, 324 c.]. Крім акцій та облігацій, досить розповсюдженим об’єктом торгівлі на фондову ринку є також депозитні свідоцтва та варранти. Депозитне свідоцтво – це цінний папір, який підтверджує, що особа володіє акціями однієї з іноземних корпорацій, котрі зберігаються в одному із банків, та має право на одержання дивідендів, а також на частину активів цієї корпорації у випадку її ліквідації. Депозитні свідоцтва надають можливість доступу корпорацій на іноземні фондові ринки, а іноземні громадяни, замість купівлі акцій зарубіжних підприємств, мають змогу придбати їхні субстити у вигляді депозитних свідоцтв [26, 114 c.]. Варранти становлять специфічний вид цінних паперів, котрі випускаються разом з привілейованими акціями та облігаціями й дають власникові право на купівлю простих акцій за обумовленою ціною протягом встановленого періоду (як правило, кілька років). Цей інструмент дозволяє акціонерному товариству знизити процент регулярних виплат по облігаціях чи привілейованих акціях, бо надає можливість інвесторам одержувати прибуток на різниці курсів простих акцій у випадку її зростання порівняно з обумовленою у варранті. Спекулятивними об’єктами фондової торгівлі є також опціони та ф’ючерси. Опціон – це угода (контракт) між партнерами, один із яких виписує і продає опціонний сертифікат, а інший – купує його, тобто отримує право до обумовленої дати за фіксовану ціну придбати певну кількість акцій у особи, яка виписала опціон (опціон на купівлю), або ж продати їх (опціон на продаж). Існують два різновиди опціонів: «американський», який можна реалізувати протягом всього терміну контракту, і «європейський», котрий реалізовується на певну дату [17, 347 c.]. Проте в обох випадках головною особливістю опціону є те, що його власник одержує право купити чи продати акції за попередньо погодженими умовами, а продавець контракту бере на себе обов’язки по його виконанню. Існують як первинний, так і вторинний ринки опціонів. На первинному ринку відбувається постійна реалізація опціонних контрактів, у яких фіксуються найрізноманітніші умови продажу, а на вторинному – перепродаж цих контрактів третім особам. Опціони реалізуються на біржах та на позабіржовому ринку. У першому випадку опціони котируються. Якщо курс акцій, на які виписаний опціонний сертифікат, стабільний чи змінюється у невигідному для власника напрямі, то його ціна на вторинному ринку надає, а відтак продаж стає дуже проблематичним, особливо при наближенні терміну закінчення контракту. Ф’ючерс – також є контрактом, згідно з яким особа, що уклала його, бере на себе зобов’язання після закінчення певного строку продати клієнтові (або купити в нього) відповідну кількість фінансових інструментів за обумовленою ціною. Однак, на відміну від опціону, розрахунок після закінчення строку ф’ючерсного контракту є обов’язковим. Ф’ючерсні операції на сьогодні є основним видом угод на товарних і валютних ринках світу. Важливо додати, що з середини 70-х років у зв’язку із зростанням амплітуди коливань процентних ставок на ринку інструментів позики об’єктами ф’ючерсних угод стали також різноманітні види боргових зобов’язань: від казначейських векселів із най тривалішим строком погашення 12 місяців до довгострокових облігацій корпорацій [17, 237 c.]. Депозитні сертифікати, варранти, опціони, ф’ючерси широко розповсюджені на фондових ринках заходу. Передбачається також, що фіктивний капітал другого порядку – інвестиційні сертифікати – скоро з’являться на фондовому ринку України. Вони можуть бути як іменними, так і на пред’явника. Номінальна вартість одного сертифіката повинна дорівнювати номінальній вартості однієї акції, що нежить засновникам. Реєстрація випуску та проспекту емісії цінних паперів проводиться протягом 30 днів з моменту подачі заяви та необхідних документів Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, або її територіальними органами. Перелік документів, необхідних для реєстрації випуску та проспекту емісії цінних паперів

Магістерська робота Фінанси

Lechkin

07.02.2013 01:02-

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, або зареєструйтесь.

Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!

Маєш корисні навчальні матеріали, які припадають пилом на твоєму комп'ютері? Розрахункові, лабораторні, практичні чи контрольні роботи — завантажуй їх прямо зараз і одразу отримуй бали на свій рахунок! Заархівуй всі файли в один .zip (до 100 МБ) або завантажуй кожен файл окремо. Внесок у спільноту – це легкий спосіб допомогти іншим та отримати додаткові можливості на сайті. Твої старі роботи можуть приносити тобі нові нагороди!

поділитись