Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Банківська справа. Розвиток банківської системи України
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Магістерська робота
Предмет:
Банківська справа
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів
МАГІСТЕРСЬКА РОБОТА
НА ТЕМЕ:
«Банківська справа. Розвиток банківської системи України»
Вступ.
Банківська система України як незалежної держави, що прагне до створення розвинутої ринкової економіки, є дворівневою. До першого рівня належить Національний банк, що являє собою "банк банків", центральний банк країни, а до другого - система комерційних банків.
Процес створення сучасної банківської системи, яка відповідала б умовам ринкової економіки, в Україні ще триває і триватиме довго. Це пов'язано з тим, що в українській економіці ще не відбулася необхідна трансформація, вона не стала по-справжньому ринкового.
Незважаючи на це, вже зараз можна стверджувати, що підвалини банківської системи ринкового типу в Україні побудовані.
Національний банк виконує майже всі функції, притаманні центральному банку ринкової держави. Він застосовує такі ринкові інструменти грошово-кредитного регулювання, як обов'язкове резервування коштів комерційних банків, кредитну політику і політику рефінансування комерційних банків, операції з державними цінними паперами на відкритому ринку тощо.
Комерційні банки поступово оволодівають методами роботи ділових банків країн, де ринкові засади є домінуючими в системі економічних відносин.
В останні роки вітчизняна економічна література поповнилася монографічними виданнями, в яких узагальнено світовий досвід розвитку банківської системи та розглянуто особливості її формування в Україні. Зокрема, в низці праць досить ґрунтовно викладено методику здійснення операцій комерційними банками. Водночас зовсім відсутня навчальна література, що висвітлює діяльність центрального банку, сутність здійснюваного ним грошово-кредитного регулювання економіки. [28. ст.27].
Поняття "система" широко використовується при дослідженні різноманітних явищ природи і суспільного розвитку. Вважається, що ознакою сучасного мислення є системний підхід. Терміном "система" охоче оперують не тільки вчені, філософи, але й діячі культури і мистецтва, організатори виробництва і роботи банків.
Разом з тим терміни "система" і "банківська система" визначають не тільки склад банків. Зміст поняття "банківська система" більш ширший, він включає:
- сукупність елементів;
- достатність елементів, які утворюють певну цілісність;
- взаємодія елементів.
Банківська система специфічна, вона виражає властивості, які характерні для неї самої, на відміну від інших систем, які функціонують в народному господарстві. Специфіка банківської системи визначається її складовими елементами і відносинами, які виникають між ними. Отже, сутність банківської системи впливає на склад і сутність її окремих елементів.
Світова практика знає декілька типів банківської системи:
1). Розподільча централізована банківська система;
2). Ринкова банківська система;
3). Система перехідного періоду.
Відмінності між цими типами банківської системи подані в табл. 1.[30. ст.15].
Таблиця 1. Відмінності між розподільчою і ринковою банківськими системами.
Розподільча (централізована) банківська система.
Ринкова банківська система
І.За типом
і власності
Держава — єдиний власник банків.
Різноманітні форми власності банків.
II. За степенем
монополізації.
Монополія держави на формування банків.
Монополія держави на власність банків відсутня, будь-які юридичні чи фізичні особи можуть створити свій банк.
III. За кількістю
рівнів системи:
Однорівнева банківська система.
Дворівнева банківська система.
IV. За характером системи управління:
Централізова (вертикальна) схема управління.
Децентралізована (горизонтальна) схема управління.
V. За характером банківської політики:
Політика одного банку.
Політика багатьох банків.
VI. За характером взаємовідносин банків з державою.
Держава відповідає за зобов'язаннями банків.
Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, оскільки банки не відповідають за зобов'язаннями держави.
VII. За характером підпорядкованості.
Банки підпорядковуються уряду і залежать від його оперативної діяльності.
Національний банк України підзвітний парламенту, а комерційні банки підзвітні своїм акціонерам, спостережній Раді.
VIII. За характером виконання емісійних і кредитних операцій.
Кредитні і емісійні операції сконцентровані в одному банку (крім окремих банків, які не виконують емісійні операції).
Емісійні операції сконцентровані тільки в НБУ; операції по кредитуванню підприємств і фізичних осіб виконують тільки комерційні банки.
IX. За способом призначення керуючого банку.
Керуючий банку призначається центральною або місцевою владою, вищестоячими органами управління.
Керуючий НБУ затверджується парламентом. Голова (Президент) комерційного банку призначається Радою банку.
На противагу розподільчій системі банківська система ринкового типу характеризується відсутністю монополії держави на банки. Кожний суб'єкт виробництва будь-якої форми власності (не тільки державної) може утворити банк. В ринковій економіці функціонує багато банків із децентралізованою системою управління. Емісійні і кредитні функції розподілені ними між собою. Емісія сконцентрована в центральному банку, а кредитування підприємств і населення здійснюється різними діловими банками - комерційними, інвестиційними, інноваційними, іпотечними, ощадними і іншими. Ділові банки не відповідають за зобов'язаннями держави, також як держава не відповідає за зобов'язаннями ділових банків; ділові банки підпорядковуються Раді свого банку, а не адміністративному органу управління держави.
Отже, сучасна банківська система України являє собою систему перехідного періоду. Вона виступає як ринкова модель, розділена на два рівні. Перший рівень охоплює установи Національного банку України, які здійснюють випуск грошей в обіг (емісію), забезпечують стабільність гривні, а також здійснюють нагляд і контроль за діяльністю комерційних банків. Другий рівень складається із різноманітних ділових банків, метою яких є обслуговування клієнтів (підприємств, організацій, населення) і надання їм різноманітних послуг (кредитування, розрахунково-касове обслуговування, депозитні і валютні операції). Так, банківська система України знаходиться у перехідному періоді. Вона включає в себе компоненти ринкової банківської системи, але їх взаємодія ще недостатньо розвинута. Тому до складу емітентів банківської системи і в процесі їх взаємодії повинні враховуватися особливості і умови ринкової економіки.??, ст. 66].
Комерційні банки України виконують різні операції по обслуговуванню своїх клієнтів, як фізичних так і юридичних осіб. Всі операції комерційних банків поділяються на три групи:
1) пасивні операції - це операції, за допомогою яких банки формують свої ресурси для проведення кредитних і інших активних операцій;
2) активні операції - це операції, за допомогою яких банки розміщують ресурси, які знаходяться в їхньому розпорядженні;
3) активно-пасивні операції банків - комісійні, посередницькі операції, які виконуються банками за дорученням клієнтів і за певну плату - комісію.
Саме ці три види операцій банків являють собою кредитно-комерційну роботу банків зі своїми клієнтами.
Окрему групу ресурсів банків складають вклади і заощадження населення. Але останнім часом у банківській системі України спостерігається тенденція до зниження рівня вкладів населення у комерційні банки. Це свідчить про те, що населення не довіряє свої кошти комерційним банкам через скрутне економічне становище в державі, через заборгованість по заробітній платі, пенсіях, стипендіях і інших соціальних виплатах і допомогах. Та й та заробітна плата, що виплачується, йде на придбання громадянами товарів першої необхідності, оплату комунальних послуг і інші нагальні потреби. Отже, чи зуміють банки зацікавити населення зберігати свої кошти не у "панчосі", а в банку, питання, яке хвилює сьогодні не одного керівника банку. Так, ця тема є досить актуальною сьогодні, і саме тому я обрав її темою своєї дипломної роботи, намагаючись дослідити і проаналізувати у відділенні банку "Україна" АК в м. Рогатині Вінницької області.
Розділ І: Мета обслуговування банками приватних осіб.
1. Банківський продукт і його. специфіка.
Функціонування банківських установ, як і інших суб'єктів господарювання, в ринкових умовах має виробничий характер. І хоча результати цієї діяльності не набувають безпосереднього матеріального втілення у традиційному розумінні (як продукція промисловості чи сільського господарства), вони мають свою вартість, зумовлену суспільними витратами. Головним продуктом комерційного банку є різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій тощо. Основою цього є торгівля грошима як особливим товаром - передумовою забезпечення економіки достатньою кількістю платіжних засобів. Визначальними щодо суті банківського продукту є базові функції комерційних банків. Специфіка функціонування банківських установ полягає в тому, що їхнім продуктом є, з одного боку, надання різноманітних послуг шляхом проведення активних, пасивних і комісійно-посередницьких операцій, а з другого — створення безготівкових платіжних засобів, що значною мірою є результатом тих же операцій (див. схему 1).
Схема 1. Склад банківського продукту. [31. ст.62].
Безготівкові платіжні засоби створюються комерційними банками у процесі депозитної емісії на основі надання позик клієнтам і проведення розрахунків, що призводить до загального розширення грошової маси. При зростанні попиту на банківські кредити сучасний емісійний механізм дає змогу збільшувати грошову масу, а при зниженні попиту - зменшувати її. Тому здатність комерційних банків створювати гроші має важливе значення для економіки.
Другу складову банківського продукту становлять різноманітні послуги, що надаються комерційними банками, - депозитні, кредитні, розрахункові, касові, інвестиційні, трастові, валютні, консультаційні та інші. При цьому для з'ясування суті й специфіки банківського продукту важливо вивести чіткі термінологічні формулювання. Результатом банківської діяльності є, саме надання послуг клієнтам. Із цією метою банки здійснюють операції різних видів. Інакше кажучи, власне "послуги" - це кінцевий результат, готовий продукт банку, тоді як "операції" - це його виробничий процес (див. схему 2).
Класифікацію цього процесу доцільно проводити з урахуванням особливостей формування й розміщення ресурсів комерційного банку, що зводиться до здійснення трьох основних груп операцій: пасивних, активних і комісійно-посередницьких. Пасивні операції полягають у залученні тимчасово вільних грошових коштів для формування своїх ресурсів. При проведенні активних операцій банки розміщують сформовані ними ресурси з метою отримання прибутку. Комісійно-посередницькі операції проводяться банком за дорученням і на користь клієнта за певну плату. Щодо останніх, то йдеться, власне, не про формування і розміщення ресурсів, а про переміщення вже наявних у банку коштів клієнта за його розпорядженням або про проведення інших операцій, безпосередньо не пов'язаних із рухом грошей (про так звані позабалансові послуги).
Схема 2. Класифікація результатів діяльності комерційних банків.
Отже, у результаті здійснення трьох названих груп операцій комерційні банки надають клієнтам різноманітні послуги, які у сукупності і становлять банківський продукт. Щоправда, існує кілька винятків. Так, пасивні операції комерційного банку, які проводяться з метою формування його власного капіталу, а також активні операції у сфері інвестицій не можна вважати (за визначеною вище термінологією) власне банківським продуктом. Це швидше послуги комерційного банку самому собі. У першому випадку вони відображають залучення капіталу, а в другому - його пропозицію.
Розвиток новітніх технологій у банківській справі та зростання рівня конкуренції на фінансових ринках спонукає до постійного пошуку нових видів банківського продукту, а відповідно й до розширення складу банківських операцій та зростання їх загального обсягу. Це виявляється у дедалі активнішому вторгненні банків у нетрадиційні для них сфери діяльності (страхування, туризм тощо). Однак при нинішній розмаїтості спектра банківських операцій будь-яку з них можна віднести до однієї з трьох визначених груп: пасивних, активних чи комісійно-посередницьких.
Загалом результати банківської діяльності мають чітко виражений продуктивний характер. При наданні депозитних послуг банки акумулюють тимчасово вільні від обігу кошти, перетворюючи їх на капітал, тобто "непрацюючі" ресурси примушують працювати на користь як окремих суб'єктів ринку, так і економіки в цілому. Використання банківських кредитів у виробництві є необхідною умовою процесу розширеного відтворення, а позики, видані на споживчі цілі, збільшують платоспроможний попит, що також сприяє економічному зростанню. Організація і своєчасне проведення банками розрахунків забезпечує умови неперервного товарообігу та створює можливості для ефективного перетікання капіталів у господарстві. Реалізація інших банківських послуг теж створює умови для нормальної підприємницької діяльності у різних секторах економіки та забезпечення належного життєвого рівня населення.
Чітке усвідомлення зазначених аспектів є особливо важливим з огляду на поширене у політичних колах упередження щодо "непродуктивного" характеру функціонування системи комерційних банків у нашій країні. Викладені вище положення могли б сприяти подоланню негативного стереотипу про банківські установи як про якусь "надбудову" на виробничому секторі вітчизняної економіки, адже від усвідомлення суспільством важливої ролі фінансового ринку і банків як його ключових суб'єктів значною мірою залежить успішність заходів, спрямованих на подолання економічного спаду та становлення і всебічний розвиток повноцінної ринкової економіки, спроможної забезпечити в Україні належний життєвий рівень населення й наблизити її до економічно розвинутих країн світу.
2. Комерційний банк і його основні функції.
Основними функціями комерційного банку, які визначають його економічну суть, слід вважати: по-перше, посередництво у кредиті; по-друге, посередництво у розрахунках; по-третє, випуск кредитних знарядь обігу. Реалізація саме цих трьох функцій притаманна комерційним банкам, що й відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи.
Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як фінансові посередники, приймаючи гроші від вкладників, що володіють тимчасово вільними коштами, і надаючи їх позичальникам, тобто тим учасникам економічних відносин, які тимчасово потребують додаткового капіталу. У результаті виграють усі зацікавлені сторони. Тимчасово кошти банк перетворює на капітал, що приносить реальний дохід у формі процента. Використання кредиту позичальниками сприяє прискоренню обігу їх капіталів, скороченню витрат виробництва і зростанню прибутків. Що ж до комерційних банків, то вони отримують дохід від зазначених операцій у вигляді маржі.
Стійка і динамічна економіка не може існувати і розвиватися без добре відлагодженого механізму грошових розрахунків, який пронизує усі сфери єдиного господарського організму і є його кровоносною системою. Підприємства, організації, населення, розміщуючи свої кошти на банківських рахунках, активно використовують їх як засіб взаєморозрахунків. Тому весь безготівковий платіжний оборот повністю проходить через установи банків, що визначає їх величезне господарське значення як організаторів розрахунків у економіці.[31. ст.61].
Спроможність комерційних банків створювати у процесі своєї діяльності додаткові засоби платежу є однією з найважливіших функцій, що відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи. Йдеться, звичайно, не про випуск готівки, що є виключною прерогативою центрального банку, а про депозитну емісію, яка провадиться комерційними банками шляхом виконання позичкових та розрахункових операцій. Така емісія за умов правильного регулювання відіграє важливу роль у забезпеченні еластичності грошового обігу в країні і підтриманні стійких темпів піднесення економіки.
Отже, комерційний банк доцільно визначити як інститут кредитної системи, що є посередником у кредиті, розрахунках і випускає кредитні знаряддя обігу. У даному визначенні наведено три основні функції комерційного банку, що охоплюють такі фундаментальні основи банківської діяльності, як акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів, надання їх у позику на умовах платності і відшкодування, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, а також депозитну емісію, засновану на кредитних і розрахункових операціях банку. Ці функції тісно пов'язані між собою та дають змогу комерційному банку виступати в ролі інституту, що емітує платіжні засоби для обслуговування всього кругообігу капіталу в процесі виробництва й обігу товарів.
Якщо фінансова установа не виконує однієї із зазначених функцій, то вона не може вважатися комерційним банком. Лише сукупність трьох базових функцій є визначальною основою для діяльності банку. Річ у тім, що окремі із функцій можуть виконуватися й іншими інститутами кредитної системи. Наприклад, приймати вклади і видавати позики можуть спеціалізовані кредитно-фінансові інститути, а виконувати деякі види розрахунків - поштові відділення. Однак у сукупності дані функції виконуються лише банками, що й визначає їх місце та роль у кредитній системі. Важливо також зазначити, що лише спроможність виконувати і розрахункову, і кредитну функцію дає змогу комерційним банкам створювати за рахунок кредиту додаткові платіжні засоби шляхом збільшення залишків на поточних рахунках клієнтів. Усі інші інститути кредитної системи, крім центрального банку, не можуть використовувати емітовані кошти як джерело кредитних ресурсів. Водночас, комерційні банки не мають права самостійно емітувати готівкові грошові кошти, оскільки це є монополією центрального банку.[2. ст.1]
3. Комерційна робота банків з приватними особами.
Для комерційних банків України заощадження населення складають окрему групу їхньої ресурсної бази. Загальна основа осідання грошей у населення як заощаджень полягає в тому, що розпоряджаючись своїми доходами, громадяни відповідно до своїх потреб можуть відстрочити витрати грошей на будь-який проміжок часу. І доки ця грошова маса, що належить населенню, не перейшла із грошової форми у предмети особистого споживання, залишається тимчасово у володінні банку. Повернення цих коштів проводиться банками в міру того, як громадяни використовують свої грошові кошти на купівлю товарів і оплату послуг. Паралельно із використанням грошових заощаджень одними громадянами утворюються нові заощадження іншими. Тому загальна сума грошових коштів населення, якою можуть розпоряджатися комерційні банки в якості кредитного ресурсу, не тільки не зменшується, але як правило, систематично підвищується.[34. ст. 96].
Строки накопичення і зберігання частини заощаджень переважно мають довготерміновий характер. Однак, заощадження населення для видатків у великих розмірах і на непередбачувані цілі можуть скоріш за все, особливо в умовах активної товарної продукції, прийняти форму реального попиту. В такому випадку кошти населення в межах середнього строку їх накопичення виводяться із бездіяльного стану і залучаються в обіг промислових і торгових підприємств через кредит.
При розгляді питання про те, в яких пропорціях заощадження населення в якості кредитного ресурсу можуть бути направлені на кредитування і в які об'єкти потрібно їх вкладати, враховується можливе збільшення використання грошових коштів населення. Тому для забезпечення стійкості грошового обороту і гарантії реальності заощаджень останнім повинні бути протиставлені в обумовлених пропорціях не тільки запаси готової продукції, але й запаси сировини і матеріалів для її виробництва.
На даний час в нашій країні не завжди забезпечується рівність між платоспроможним попитом населення і товарною пропозицією, в наслідок чого утворюється частина заощаджень населення, яка є наслідком товарного дефіциту. До факторів утворення грошових заощаджень населення відносять також зростання грошових доходів населення, зростання рівня цін на споживчі товари, відсутність адекватного покриття існуючого попиту на ринку товарів і послуг, незбалансовану цінову політику і інші. Тому виникає необхідність збільшення масштабів використання ресурсів кредитування, пов'язаних із грошовими заощадженнями населення, на розвиток виробництва товарів і платних послуг.
Необхідно враховувати і те, в якій формі утворюються заощадження: готівково-грошовій чи безготівковій формі у вигляді вкладів, облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), страхових полісів. Заощадження у кредитній формі мають більш довгостроковий характер, що підвищує їх загальну стабільність. Тому в державному масштабі до них виявляється великий інтерес з боку комерційних банків.
3.1. Депозитна політика комерційного банку.
Згідно Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління НБУ ЗО червня 1998р. № 250, комерційні банки мають право залучати кошти (як у національній, так і іноземній валюті) юридичних і фізичних осіб на депозитні рахунки і випускати ощадні (депозитні) сертифікати.[17. ст.3].
Депозит (вклад) - кошти, що надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк та під процент і оформляються відповідною угодою.
Депозитна операція - операція із залучення коштів на вклади та розміщення ощадних (депозитних) сертифікатів.
Суб'єктами депозитних операцій є комерційні банки, які виступають як позичальники, так і кредитори - власники коштів. Об'єктом депозитних операцій є кошти, що передані комерційному банку на умовах, визначених двосторонньою угодою.
Депозити поділяються на:
- до запитання;
- на визначений строк (строкові);
- іменні депозити;
- депозити на пред'явника.
Депозити до запитання - це кошти, що знаходяться на поточних, бюджетних рахунках, на кореспондентських рахунках комерційних банків і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Умови сплати процентів за залишками коштів за цими рахунками визначаються у двосторонніх угодах при відкритті цих рахунків.
Депозити на визначений строк - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом встановленого строку, який визначається при відкритті цих рахунків. Строковими депозитами є також кошти, що отримані від інших комерційних банків як депозит (вклад) на конкретний строк. Сума, строки та умови приймання строкових депозитів визначаються банком — позичальником відповідно до його фінансових можливостей за погодженням із вкладником.
Залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом:
- відкриття строкового депозитного рахунку з укладанням договору банківського вкладу (видачею ощадної книжки);
- видачі ощадного (депозитного) сертифіката.
За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та у порядку, що передбачені договором. Договір банківського вкладу має бути укладений у письмовій формі.
Особливості залучення вкладів на строкові депозитні рахунки і випуску ощадних (депозитних) сертифікатів комерційних банків регулюються їхніми внутрішніми положеннями.
Ощадний (депозитний) сертифікат - це письмове свідоцтво банку про депонування коштів, яке засвідчує право вкладника або його правонаступника на отримання після закінчення встановленого строку суми депозиту (вкладу) та процентів за ним. Відповідно до чинного законодавства України сертифікат є цінним папером.
Комерційні банки зобов'язані оприлюднити умови укладання депозитного договору, відкриття депозитних рахунків та випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації або в друкованих засобах масової інформації чи в загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку, або обома способами одночасно.
Ощадні (депозитні) сертифікати можуть бути номіновані як у національній, так і в іноземній валюті. Вони сплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, - в іноземній валюті, і можуть випускатися: одноразово або серіями, іменними або на пред'явника, строковими або до запитання. Строк обігу такого сертифіката встановлюється від дати видачі сертифіката до дати, коли власник сертифіката отримує право вимоги депозиту (вкладу) за сертифікатом.
Бланки ощадних (депозитних) сертифікатів мають містити обов’язкові реквізити:
- назву "ощадний (депозитний) сертифікат";
- порядковий номер сертифіката та його серію (якщо випуск є серійним);
- дату внесення депозиту;
- розмір депозиту, який оформлений сертифікатом (літерами та цифрами);
- зобов'язання банку повернути суму, яка внесена на депозит;
- дату вимоги вкладником суми за сертифікатом;
- процентну ставку за користування депозитом;
- умови сплати процентної ставки - у разі вимоги вкладника про повернення вкладу до обумовленого строку;
- назву та адресу банку-емітента, а для іменного сертифіката - назву (ім'я) вкладника;
- місце для підпису особи, яка уповноважена банком підписувати зобов'язання, та місце для печатки банку.
Комерційний банк, який виписує сертифікат, може долучити до його реквізитів та умов інші додаткові умови та реквізити, які не суперечать законодавчим актам України.
Видача і погашення ощадних (депозитних) сертифікатів, здійснюється лише емітентом. До погашення приймаються тільки оригінали сертифікатів. У разі настання строку вимоги депозиту банк здійснює платіж проти пред'явлення сертифіката на підставі заяви власника або особи, уповноваженої на здійснення цієї операції, в якій зазначається рахунок, на який мають бути зараховані кошти.
Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум за ними (для фізичних осіб) здійснюються як у готівковій, так і в безготівковій формі. Комерційний банк має передбачити можливість дострокового подання строкового сертифіката до сплати. У такому разі банк сплачує власнику сертифіката його суму та проценти за зниженою процентною ставкою, яка визначається при видачі сертифіката. Якщо термін отримання вкладу за строковим сертифікатом прострочено, то такий сертифікат вважається документом до запитання, за яким на банк покладається зобов'язання сплатити зазначену в ньому суму вкладу та відсотків на дату вимоги, вказану у сертифікаті.
Так, на даний час переважна більшість комерційних банків України відкривають своїм клієнтам депозити до запитання і строкові депозити. Таким чином, депозити до запитання клієнт має право вимагати без попереднього повідомлення банку. Як правило, проценти за такими депозитами не виплачуються (зараз в Україні проценти за депозитами до запитання виплачуються, але їхній рівень значно нижчий, ніж за іншими видами вкладів), але для клієнтів вони вигідні, оскільки дозволяють проводити розрахунки за допомогою чеків у будь-який час із юридичними і фізичними особами без використання готівкових грошей. За деякими видами вкладів до запитання комерційні банки виплачують вкладникам проценти, але в такому випадку із останніх стягуються комісійні за послуги банків по перерахуванню коштів.
За останні два-три роки у країнах Заходу клієнтам була надана можливість користуватися так званими "новими рахунками" (new accounts), які у повному обсязі враховують інтереси клієнтів і банку. Нові рахунки об'єднали у собі принципи зберігання і використання строкових вкладів і вкладів до запитання. Клієнтам банку вони вигідні тим, що як депозити до запитання, дозволяють проводити розрахунки за допомогою документа, який має силу платіжного засобу, а головне - дають право отримувати за ними дохід, як і за строковими вкладами. Для комерційного банку нові рахунки вигідні тим, що кошти на них зберігаються певний визначений термін і тому можуть бути використані банком на довгострокові заходи.[38. ст.21].
3.2. Світовий досвід використання банківських пластикових карток і його застосування в Україні.
Розрахунки із використанням готівкових грошей надзвичайно дорого обходяться державним і комерційним фінансовим структурам. Випуск в обіг нових банкнот, заміна старих купюр на нові, утримання великої кількості обслуговуючого персоналу, незручності і великі витрати часу клієнтів банку -все це негативно впливає на економіку держави в цілому. Тому одним із можливих і перспективних методів вирішення проблеми готівкового обороту є створення ефективної автоматизованої системи безготівкових розрахунків. За оцінками експертів, така система змогла б забезпечити скорочення готівкового грошового обігу майже на третину.[40. ст.15].
Так, перші кредитні картки виникли на початку століття у США на базі високо розвинутого споживчого кредиту приватних осіб і були призначені для підтвердження кредитоздатності їх власника за межами свого банку. А для підприємств торгівлі вони давали можливість "прив'язувати" до себе найбільш багатих і постійних клієнтів.
Зі середини XX століття починають з'являтися автоматизовані системи розрахунків за допомогою спеціальних банківських карток. Піонером цього започаткування можна вважати платіжну систему Diners Club. І тільки потім з'явилися такі відомі платіжні системи, як Аmerican Ехрress, Visa, Маster Саrd. З початку у закордонній класифікації універсальні картки поділялися на картки для "подорожей і відпочинку" (Travel and Entertaiment – Т & Е) і власне банківські. Перші випускалися компаніями Diners Club, Аmerican Ехрress, Card Blansh і призначалися головним чином для оплати послуг у готелях, ресторанах, тобто переважно для ділових людей, які люблять подорожувати. Картки, які випускалися банками, мали більш "споживчий" характер і призначалися для "простих" клієнтів.
У процесі формування системи електронних грошових розрахунків у США була створена організація ISO (International Standarts Organisation), яка розробила певні стандарти щодо зовнішнього вигляду пластикових карток, порядку відкриття і нумерації рахунків, формату магнітної полоси і інші. Провідні міжнародні фінансові асоціації УІ8А, Аmerican Ехрress, Visa, Маster Саrd, Europey, JCB, Diners Club, які до речі є членами ISO, надають своїм клієнтам за кордоном будь-яку послугу у будь-якій сфері обслуговування. Функціонування таких фінансових асоціацій опирається на могутню інфраструктуру, за користування якою сплачуються комісійні.
У 1998р. операції із кредитними картками проводили більше 10000 американських банків. У програмах Visa і Маster Саrd беруть участь сотні тисяч закордонних банків більш ніж у 100 країнах світу. Кількість власників кредитних карток у 1998р. перевищила 100000000 чоловік. Картки системи Visa і Аmerican Ехрress приймають сотні торгових підприємств і 3,5 млн. їх філій.[24. ст.96].
Visa і Маster Саrd.
Картки систем Visa і Маster Саrd є класичними кредитними картками. За їхньою допомогою можна заплатити за придбану річ, не маючи при собі ні готівки, ні грошей на банківському рахунку. Власник такої картки зобов'язаний щомісячно погашати не менше 5 % суми сплачених за карткою рахунків. А та частина рахунків, яка залишилася несплаченою, є кредитом емітента власнику картки. Цей кредит надається під 15-20 % річних. Плата за користування картками складає від 20 до 50 доларів США в рік. Кредитна картка, як правило, видається клієнту при умові наявності достатнього на довгий термін співвідношення депозитних і позичкових операцій. Ліміт кредитування визначається за згодою клієнта і банку, і може бути в подальшому зменшений, якщо клієнт некоректно ним користується, або збільшений, якщо залишок на рахунку клієнта значно підвищився. Цей ліміт складає для більшості клієнтів 3-5 тисяч доларів США в місяць.[27. ст.116].
Аmerican Ехрress.
Поряд із "класичними" кредитними картками, для оплати за придбані у підприємствах торгівлі товари, клієнт може використовувати так звані платіжні картки, за якими можливість отримання кредиту обмежена одним місяцем. До них належать картки компанії Аmerican Ехрress. За користування цими картками з клієнта знімається щорічна плата у розмірі 30-60 доларів США.
Купуючи що-небудь за такою карткою, клієнт також може не мати на своєму банківському рахунку достатньої суми коштів, але, на відміну від власників "класичних" кредитних карток, він не отримує від емітента лімітований кредит, який пролонгується на наступний місяць. Клієнт зобов'язаний сплатити емітенту всі рахунки на протязі 30 днів після здійснення купівлі товару за карткою. На період між здійсненням купівлі товарів і сплатою рахунку клієнт отримує безоплатний кредит. У випадку прострочення з клієнта починають стягувати "штрафні" проценти. Сума, яку можна сплатити за такою карткою, обмежена наявністю коштів на рахунку клієнта чи мірою ризику, на який готовий піти продавець, якщо він не перевіряє платіжездатності клієнта.
Таким чином, цей вид карток володіє деякими перевагами щодо вартості послуг і об'ємів платежів, але ставить клієнта у більш жорсткі умови повернення кредиту. Багато власників таких банківських карток вдаються до такого виду послуг і сплачують всі рахунки негайно після їх отримання, не використовуючи при цьому пільговий період. За таких обставин дохід комерційного банку від використання клієнтами його кредитних карток значно нижчий, ніж у випадках, коли сума платежу конвертується у позику. Саме через цю причину багато банків стягують з клієнта за користування карткою тверду комісію.
"Золоті" кредитні картки.
Клієнти, які володіють значними доходами або майном, можуть отримувати "золоті" кредитні картки, внісши при цьому на рахунок певний гарантійний внесок. До таких карток належать, наприклад, Аmerican Ехрress, Gold Master Card I VISA VIP. "Золоті" картки забезпечують такі додаткові види послуг:
- безлімітне кредитування при купівлі товарів;
- спрощену систему оплати послуг готелів (без перевірки платіжездатності власника);
- страхування покупця товару, який придбав його за допомогою кредитної картки, на випадок, якщо товар потребує ремонту (як правило, безоплатне продовження строку гарантії товару до одного року);
- забезпечення можливості цілодобового телефонного зв'язку клієнта з емітентом за рахунок останнього;
- отримання готівки за кредитною карткою; наприклад, власник Аmerican Ехрress Gold Card може отримувати готівку у розмірі:
• до 1000 доларів США в тиждень у 15000 банківських офісах США і Канади;
• до 5000 доларів США у вигляді готівки і чеків одночасно у будь-якому з 14000 офісів А Аmerican Ехрress у 130 країнах світу;
• до 50000 доларів США в тиждень в одному із 14000 банкоматів на території США.
Так, провідні міжнародні фінансові асоціації поступово "прориваються" на ринок купівлі товарів і послуг за пластиковими картками і в нашій країні, який ще знаходиться на стадії формування. Тому в Україні була розроблена концепція створення комплексної автоматизованої системи безготівкових розрахунків населення. Крім питань безготівкових розрахунків за товари і послуги в даній концепції зазначені шляхи комплексного вивчення проблеми банківського обслуговування населення. Системний задум відповідає науково-технічному рівню сучасного комерційного банку і може бути взятий до уваги прийнятий при умовах незначної модифікації для будь-якої банківської системи. Ця концепція передбачає можливість ідеологічного і технічного поєднання різних типів банківських систем, що є обов'язковою умовою створення єдиної загальнонаціональної системи грошового обігу і гарантією високої рентабельності будь-якого банку.
4. Кредитна робота банку з фізичними особами (надання споживчого кредиту).
Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній валюті фізичним особам-резидентам на придбання споживчих товарів та послуг і який погашається поступово.
Суб'єктами кредитних відносин є позичальники-фізичні особи і кредитори-комерційні банки, парабанки (ломбарди, кредитні спілки, кооперативи), підприємства та організації. Між кредитором і позичальником можуть функціонувати посередники, наприклад, торгівельні організації. Призначення споживчого кредиту - задоволення споживчих потреб широких верств населення.
Споживчий кредит має багато специфічних рис, пов'язаних із особливостями сфери особистого споживання громадян.
По-перше, цей вид позики відображає відносини між кредитором і позичальником, сенс яких полягає у кредитуванні кінцевого споживання, на відміну від позик, які надаються суб'єктам господарювання для виробничих цілей або для придбання активів, що породжують рух вартості (наприклад: акцій, облігацій, тощо).
По-друге, споживчий кредит позичальники, як правило, отримують, коли їм бракує власних коштів, тоді як юридичні особи часто використовують одержані кредити як джерело доходів.
По-третє, на відміну від усіх інших видів кредиту, якими користуються переважно суб'єкти господарювання, споживчі кредити одержують, як правило, фізичні особи.
По-четверте, повернення позиченої вартості у разі споживчої позики відбувається не в результаті вивільнення коштів у позичальника, а внаслідок їх накопичення.
По-п'яте, лише за умови споживчого кредитування кредитні відносини громадян будуються за схемою "фізична особа - фізична особа".
По-шосте, споживчий кредит є засобом задоволення споживчих потреб населення, тобто особистих, індивідуальних потреб людей. Така позика прискорює отримання певних благ (товарів, послуг), які вони могли б мати (придбати) лише у майбутньому, накопичивши кошти, необхідні для купівлі цих товарно-матеріальних цінностей або послуг, будівництва, тощо. Надання споживчих позик населенню, з одного боку, підвищує їх платоспроможний попит, життєвий рівень у цілому, а з іншого - прискорює реалізацію товарних запасів, послуг, сприяє створенню основних фондів.
По-сьоме, всі види споживчого кредиту мають соціальний характер, оскільки вони сприяють вирішенню суспільних проблем - підвищенню життєвого рівня населення (передусім із низькими та середніми доходами), утвердженню принципів соціальної справедливості. Саме із цієї причини споживче кредитування здебільшого регулюється державами особливо ретельно.
Комерційні банки можуть надавати споживчі кредити безпосередньо позичальникам, котрі звертаються у банк за позичкою (прямі кредити), або через посередників (торгівельна фірма, прокат, ломбард), котрі продають товар споживачу, надають послуги або обслуговують їх під зобов'язання позичальника (непрямі кредити). З непрямих кредитів найбільше поширені позики, пов'язані з купівлею товарів тривалого користування. У такому разі обслуговування позичальника здійснюється спільно банком і торгівельною фірмою. Для цього вони укладають між собою угоду про надання кредиту для купівлі товару. Клієнт (покупець товару) спочатку сплачує до 30-40 % вартості товару, а під несплачену частку банк надає клієнту позику і перераховує торговій фірмі, залишаючи суму початкового внеску клієнта як забезпечення кредиту. Після погашення позики, початковий внесок перераховується на рахунок торгівельної фірми.
Можливий інший варіант, коли на несплачену частку виписуються векселі із строком, що відповідає строку відстрочення платежу. Банк обліковує векселі і перераховує гроші торгівельній фірмі. Коли настає строк погашення, позичальник сплачує векселі, у такий спосіб повертаючи позику. У нашій країні банки надають кредити фізичним особам на комерційній основі на такі цілі (об'єкти):
- інвестиційні кредити - на будівництво, купівлю і ремонт житлових будинків, дач та інших будівель;
- споживчі кредити - на придбання споживчих товарів та послуг;
- кредити на розвиток особистого господарства - придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів, ВРХ, кормів, мінеральних добрив тощо;
- кредити на нагальні потреби;
- цільові кредити для окремих соціальних верств населення (молоді сім'ї, студенти, ветерани, пенсіонери та інші). Як правило, ці кредити зміцнюють матеріальну базу, підвищують добробут, сприяють закріпленню кадрів за місцем роботи, а отже, мають яскраве соціальне спрямування. Такі позики видаються здебільшого на пільгових
07.02.2013 01:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора