Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Впровадження та розвиток системи національних рахунків в Україні
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
КУРСОВА РОБОТА
з бухобліку
на тему
Впровадження та розвиток системи національних рахунків в Україні
План
Вступ……………………………………………………………………….ст. 3
Розділ І. Зміст та значення системи національних рахунків для макроекономічного аналізу……………………………………………………...ст. 5
Розділ ІІ. Теоретичні засади та принципи побудови системи національних рахунків. Класифікація видів економічної діяльності………………………....ст. 7
Розділ ІІІ. Порівняльний аналіз балансів народного господарства та системи національних рахунків………………………………………………..ст. 12
Розділ IV. Етапи розвитку системи національних рахунків…………..ст. 13
Розділ V. Основні макроекономічні показники: потокові, запасів та економічної кон’юнктури………………………………………………………ст. 19
Розділ VI. Номінальні та реальні макроекономічні показники…….....ст. 30
Розділ VII. Нові макроекономічні показники: індекс людського розвитку, індекс економічної свободи, рівень глобалізації…………………………......ст. 33
Висновок……………………………………………………………….....ст. 39
Список використаної літератури………………………………………..ст. 41
Додатки.......................................................................................................ст. 43
Вступ
Перехід України на ринкові відносини потребує докорінної перебудови обліку та статистики. Але зробити це миттєво просто неможливо. Цей процес має тривалий еволюційний характер. Для того щоб прискорити його, не порушуючи внутрішньої сутності, необхідно засвоїти практичний досвід, накопичений країнами з розвинутою економікою, та запровадити міжнародні стандарти обліку і статистики, з урахуванням позитивного національного досвіду.
Центральне місце з-поміж міжнародних стандартів обліку та статистики належить системі національних рахунків (СНР). СНР – це найважливіший сучасний міжнародний стандарт OOН в галузі національного рахівництва. Ним користуються статистичні орга ни більшості країн світу. СНР нині в країнах з ринковою еконо мікою є важливою складовою. Україна після проголошення незалежності почала переходити від колиш нього радянського балансу народного господарства до СНР. У наш час Держкомстат України розробляє і публікує тільки націо нальні рахунки.
Отож робота над цією темою є актуальною.
Але широке впровадження методології СНР в економічну ста тистику та бухгалтерський облік гальмується обмеженою кількіс тю фахівців, які володіють цим складним як в теоретичному, так і в практичному плані предметом.
Завданням цієї праці є ознайомлення з основними категоріями, принципами побудови, показниками СНР, тобто із системою економічної інформації, яка використовується у світі для опису та аналізу економічного процесу на макрорівні. СНР є універсальною міжнародною економіко-статистичною мовою спіл кування економістів, статистиків, політиків, фінансистів, дипло матів, менеджерів різних країн та наукових шкіл.
СНР є логічно послідовною, гармонічною та цілісною сукуп ністю макроекономічних рахунків, балансів активів та пасивів, а також таблиць, в основу яких покладено низку узгоджених на міжнародному рівні понять, визначень, класифікацій та правил обліку. СНР дає можливість виражати економічні дані у формі, придатній для здійснення економічного аналізу та прийняття важливих управлінських рішень
Майбутнім фахівцям зі статистики, обліку, фінансів, держа вного управління економікою, з менеджменту, маркетингу, міжнародної економіки важливо знати основні засади побудо ви СНР для того, щоб ефективно використовувати систему по казників СНР, яка адекватно описує структуру, механізм фун кціонування ринкової економіки.
Мета наукового дослідження. Метою роботи є комплексний науковий аналіз системи національних рахунків, а саме змісту та значення для макроекономічного аналізу, теоретичні засади та принципи побудови, етапи розвитку СНР в Україні і власне показники, включаючи і нові.
Методологія і теоретична основа дослідження. Теоретичну основу курсової роботи складають наукові праці вчених, які аналізували загальні питання СНР та висвітлювали проблеми становлення в Україні, а саме В.Д.Базилевич, Л.О.Баластрик, С.Будаговська, Р.М.Моторин, Б.Т. Рябушкін та ін.
Розділ І
Макроекономічний аналіз оцінює народногосподарський комплекс загалом. Він вивчає сукупні економічні величини (національний продукт і національний прибуток, сукупне споживання, сукупне інвестування); досліджує взаємозв'язки, що формуються між цими величинами, які виражають діяльність цілих груп господарських суб'єктів; розглядає економічні явища з глобальної точки зору.
Розвиток макроекономічного аналізу можна пояснити декількома причинами:
– міркування економічної політики: державне втручання торкається всієї економіки або її великі сектори; воно позначається на самих різних економічних рішеннях всіх громадян – їх споживанні, заощадженнях, капіталовкладеннях); проблеми, що встають при цьому повинні розглядатися в рамках глобальної теорії. Іншою перевагою такої теорії є можливість використати кількісні показники при підрахунку сукупних величин за допомогою технічних інструментів національного розрахунку.
– теоретичні міркування. Справа в тому, що макроекономічний аналіз може брати до уваги такі факти і труднощі, які не виявляються в індивідуальному плані. Характерні особливості і поведінка якоїсь сукупності не піддаються визначенню за допомогою простого підсумовування характерних особливостей поведінки його складових елементів.
Нерідко виявляється необхідним враховувати при макроекономічному аналізі не тільки розмір сукупних величин, але і їх структуру. Сам аналіз буде тим більше плідним, чим більше вдасться розікласти агреговані величини на деяке число більш дрібних величин, з тим щоб скоротити неоднорідність, зберігши при цьому можливість оперувати системою загалом. [3]
Система національних рахунків (СНР) – це сукупність взаємопов’язаних показників та класифікацій, яка віддзеркалює реальні явища і процеси економіки на макрорівні. Вона вміщує інформацію про всіх суб’єктів, що беруть участь у економічних процесах; відображає всі економічні операції, пов’язані з виробництвом, розподілом та перерозподілом доходів, нагромадженням активів, кінцевим споживанням.
Для чого потрібна СНР?
Вчені пов’язують появу системи національного рахівництва з найбільш екстремальними подіями, що відбувалися у суспільстві. Так, приміром, Перша світова війна поставила перед урядами країн, втягнутих у неї, проблему обліку агрегованих показників, необхідних для вироблення економічної політики, здатної реалізувати військові та політичні цілі.
Велика депресія 29–33-х посилила потребу в макроекономічних показниках. Вони були необхідні для того, щоб поставити „діагноз” економіці та виробити заходи впливу держави на економіку з метою обмеження впливу на неї циклічних коливань.
Отже, інформація, що міститься в системі національних рахунків, необхідна насамперед органам державної влади для вироблення економічної політики, прийняття управлінських рішень, розробки прогнозів соціально-економічного розвитку.
Її користувачами є також науково-дослідні інститути та вищі навчальні заклади, котрі черпають з СНР інформацію для вивчення макроекономічних явищ і процесів, виявлення тенденцій розвитку макроекономіки, розробки макроекономічних теорій і моделей.
Окрім того, в ній зацікавлені менеджери, підприємницькі та бізнесові структури, які хочуть мати інформацію про стан макроекономічного середовища, в якому вони планують здійснювати свою діяльність.
СНР вміщує в собі інформацію, вкрай необхідну міжнародним економічним організаціям (ООН, МВФ) для прийняття виважених управлінських рішень щодо надання кредитів, допомоги країнам-учасницям. [7]
Розділ ІІ
В основі СНР лежить концепція розширеного трактування виробництва. СНР, ухвалена Статистичною комісією ООН у 1993 р., охоплює як галузі, що виробляють матеріальні блага, так і галузі, що виробляють послуги (галузі науки, освіти, мистецтва, культури, охорони здоров’я, державного управління, фінанси, страхування, житлово-комунальне господарство тощо). Вона не залишає поза увагою й економічну діяльність домогосподарств, але з певними обмеженнями. Наприклад, якщо догляд за будинком та подвір’ям, виховання та догляд за дітьми чи особами похилого віку здійснює наймана прислуга, то її діяльність враховується при підрахунку валового внутрішнього продукту та національного доходу. Якщо ж ці види діяльності виконують самі господарі дому – не враховуються. Пояснюють цей парадокс насамперед складністю збору інформації про зазначені види діяльності. [4]
СНР охоплює і тіньову економіку, але оскільки її обсяги обчислюють опосередкованим шляхом і держави погоджуються на оприлюднення інформації про тіньовий сектор, що виробляє незаборонені законом товари і послуги, але уникають висвітлення інформації про виробництво заборонених законом товарів і послуг (нелегальне виробництво і торгівля зброєю, торгівля живим товаром та органами людей, наркобізнес тощо), то це дає змогу зменшити похибки підрахунку макроекономічних показників, але не дає змоги уникнути їх.
Основні види економічної діяльності, що відображаються в СНР-93, подаються в табл.1. [6]
Слід зазначити, що умовна оцінка житлових послуг, які надаються домовласниками самим собі, здійснюється за допомогою ставок квартирної плати за аналогічні будинки і квартири. Такий підхід нівелює вплив зміни частки орендованого житла на загальний обсяг національного доходу.
До річного результату виробництва СНР не включає:
• результати природного приросту рослин і тварин, якщо цей приріст здійснюється без участі людської діяльності;
• зростання вартості активів, зумовленого інфляційними чинниками і т. ін.
Окрім зазначеного вище, СНР-93 ґрунтується на концепції первинних доходів. Ця концепція дуже близька за змістом до концепції факторних доходів. Головна відмінність між ними полягає у тому, що теорія факторних доходів розглядає доходи держави як такі, що отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів. Первинні доходи ж формуються такими факторами: земля, праця, капітал, здатність до підприємництва. Концепція первинних доходів виходить із того, що органи державного управління по суті є фактором виробництва. Первинні доходи, згідно з цією концепцією, – це доходи, які отримують суб’єкти економіки в процесі первинного розподілу створеної вартості. У табл. 2 відображено структуру суб’єктів, що отримують первинні доходи, та форми доходів. [3]
Принципи побудови СНР-93
1. Відображення господарського кругообороту в трьох аспектах – виробництва, розподілу та кінцевого використання.
2. Групування інституціональних одиниць у сектори економіки.
Інституціональна одиниця – господарська одиниця, яка володіє активами, має право здійснювати господарську діяльність, веде повний набір бухгалтерських операцій і несе відповідальність щодо своїх зобов’язань.
Ознака інституціональної одиниці властиві двом групам господарюючих суб’єктів – юридичним особам і окремим особам, об’єднаним для сумісного ведення домашнього господарства.
Домогосподарства СНР відносить до самостійних суб’єктів з таких причин:
• по-перше, доходи членів сім’ї (домогосподарства) повністю або частково передаються в спільне володіння;
• по-друге, організація, облік витрат на споживання і заощадження здійснюється теж на сумісній (колективній) основі членів домогосподарств.
Домогосподарства та групи юридичних осіб, які є інституційними одиницями, об’єднують (групують) у сектори економіки.
СНР виокремлює такі сектори:
• не фінансові підприємства і корпорації; • фінансові корпорації;
• сектор загальнодержавного управління; • домогосподарства;
• некомерційні організації, що обслуговують домогосподарства;
3. Розмежування між рухом товарів та послуг та потоками доходів (заробітна плата, рентні та процентні доходи, прибуток).
4. Розмежування між потоками і запасами.
Потоки – показники, які дають кількісну характеристику виробництва, закупівель, виплат тощо. Запаси – показники, що характеризують наявність ресурсів на ту чи іншу дату. Наприклад, наявність основного капіталу на кінець року. Взаємозв’язок між цими показниками проявляється в тому, що величина запасу на кінець періоду дорівнює величині запасу на початок періоду плюс потік, що характеризує надходження даного ресурсу в запаси мінус вилучення цього ресурсу із запасів:
Запас Запас Надходження Вилучення
ресурсу = ресурсу + ресурсу в запас - ресурсу із
на кінець на початок протягом року запасів протягом
року року року
5. Розмежування кінцевої і проміжної продукції.
Це розмежування необхідне для визначення результатів економічної діяльності без повторного рахунку.
Розмежування продукції на кінцеву і проміжну здійснюється не на основі фізичного змісту продукції, а на основі способу використання. Наприклад, борошно, яке домогосподарка купила для випічки пирогів для своєї родини – кінцевий продукт. Борошно, яке купує хлібокомбінат для випічки хліба – проміжний.
Кінцева продукція – продукція, призначена для кінцевого споживання, інвестицій або експорту. Проміжна продукція – продукція, яка використовується для виробничого споживання.
6. Розмежування між доходами, отриманими від виробництва та реалізації товарів і послуг, тобто первинними доходами, та доходами, отриманими від перерозподілу. Цей принцип важливий також для уникнення подвійного рахунку.
7. Розмежування доходів та витрат на поточні та капітальні і відображення їх у різних рахунках. Додавати чи віднімати ці види затрат неправомірно.
Поточні доходи – отримання заробітної плати, прибутку, трансфертів (пенсії, стипендії, допомоги тощо). Поточні витрати – затрати на купівлю споживчих товарів, перерозподільчі поточні платежі (сплата податків, внесків тощо). Капітальні доходи – це трансферти одноразового характеру, які фінансують витрати на придбання основного і оборотного капіталу та заощадження.
8. Розмежування податків на продукти та податків на виробництво.
Податки на продукти встановлюють пропорційно вартості або обсягу виробленої та реалізованої продукції (це ПДВ, акцизи, податок з продажу і т. ін.). Інші податки на виробництво встановлюють пропорційно факторам виробництва (податок на землю, будівлі, основний капітал, фонди заробітної плати).
СНР розглядає субсидії як від’ємні податки. Їх також поділяють на субсидії на продукти та інші субсидії на виробництво. Субсидії на продукти встановлюють пропорційно обсягам вироблених і розподілених продуктів. Інші субсидії на виробництво розподіляють пропорційно факторам виробництва, використання яких субсидують. [9]
Економічні операції та система цін у СНР
СНР відображає систему економічних операцій між суб’єктами макроекономіки. Економічні операції – це добровільна взаємодія між двома господарюючими суб’єктами у зв’язку з виробництвом та використанням продукції, розподілом та перерозподілом доходів, придбанням фінансових активів та прийняттям фінансових зобов’язань.
Оцінювання операцій в СНР здійснюється в таких цінах:
Валовий внутрішній продукт (ВВП) оцінюється в цінах кінцевого покупця.
Валовий випуск оцінюється в цінах виробника, або в основних цінах.
Ціни виробника менші за ціни кінцевого покупця на величину торговельно-транспортних націнок та ПДВ.
ЦВ = ЦКП – (ТТН + ПДВ),
де ЦКП – ціни кінцевого покупця; ПДВ – податок на додану вартість;
ЦВ – ціни виробника; ТТН – торговельно-транспортні націнки.
Основні ціни менші за ціни виробника на величину ПДВ, але включають субсидії на продукти: ОЦ = ЦВ – ПДВ + СВ,
де ОЦ – основні ціни; СП – субсидії на продукти.
Якщо від основної ціни відняти податки на виробництво і додати інші субсидії на виробництво, матимемо факторну вартість (ФВ).
ФВ = ОЦ – ПВ + СВ,
де ПВ – податки на виробництво; СВ – субсидії на виробництво.
Хоча СНР допускає оцінку валового випуску в цінах виробника і в основних цінах, точніший результат відображають основні ціни, оскільки вони включають субсидії. [4]
Розділ ІІІ
Баланси народного господарства – це система взаємопов’язаних макроекономічних показників, створена в 20-ті рр. в СРСР, за допомогою якої описувалась і аналізовувалась модель централізованої планової економіки. Вона ґрунтувалась на марксистській методології. Тому БНГ мали обмежену сферу дослідження та інформаційного забезпечення – сферу матеріального виробництва. Центральною ланкою БНГ був матеріальний баланс, який описував виробництво, споживання та нагромадження суспільного продукту.
Матеріальний баланс відображав рух ресурсів та використання матеріальних благ. Сфера послуг розглядалась як система перерозподічих відносин і не включалась у виробництво сукупного суспільного продукту
(ССП ).
Розподіл доходів та операцій з фінансовими активами в БНГ не знайшов належного відображення, оскільки в централізовано-розподільчий економіці вони не мали визначального значення.
Порівнюючи дві системи національного рахівництва, варто зазначити, що обидві вони мали за мету опис існуючої економічної моделі.
Відмінності між СНР та БНГ показано в табл.3. [9]
Незважаючи на суттєві відмінності між розглянутими вище системами відображення макроекономічних показників, баланси народного господарства
(БНГ) суттєво вплинули на систему національних рахунків (СНР). Цей вплив зумовлений насамперед тим, що БНГ були розроблені статичними органами СРСР значно раніше СНР. Перший баланс народного господарства описує радянську економіку в 1925 – 1926 рр.
Системою національних рахунків запозичені:
• таблиці БНГ, в яких відображено міжгалузеві зв’язки економіки;
• класифікація кінцевого споживання на колективне та індивідуальне;
• концепція загального споживання тощо.
Тільки в другій половині ХХ ст. принципи складання БНГ та їх показники починають безпосередньо координуватись з СНР. [5]
Розділ IV
Виділяють два етапи розвитку СНР. Перший етап (до Другої світової війни) характеризується посиленням зацікавленості державних органів управління статистикою національного доходу у зв’язку щодо боротьби з невикористанням виробничих потужностей, безробіттям, інфляцією. [1]
Здобутками цього етапу є:
• розробка загальних принципів обчислення національного доходу;
• вирішення низки теоретико-методологічних засад обчислення макроекономічних показників;
• обґрунтування необхідності включення у вартісну оцінку національного доходу умовних оцінок житлових послуг, що надаються домовласниками самим собі;
• доведення необхідності вилучення із НД приросту вартості активів, зумовленого інфляцією;
• доведення доцільності оцінювання НД не за факторною вартістю, а за ринковими цінами тощо;
• розроблення методики оцінювання неринкових послуг органів державної влади;
• зроблено пропозицію розмежування НД на вироблений, розподілений та використаний і розроблено три методи його виміру (за доданою вартістю, розподільчий та кінцевого використання);
• здійснено розмежування між НД, визначеним за факторною вартістю та НД у ринкових цінах, що дало змогу визначити місце витрат на оборону в національному продукті.
Другий етап розпочався після Другої світової війни. В цей період перед урядами країн постали нові завдання – відбудова зруйнованої війною економіки, налагодження мирних зовнішньоекономічних зв’язків і т. ін.
Характерними рисами цього етапу є:
• інтеграція в єдину систему таких інформаційних блоків: національного багатства, фінансових ресурсів, зовнішньоекономічних зв’язків, міжгалузевого балансу тощо;
• зростання ролі міжнародних економічних організацій (ООН, МВФ, МБРР, ОЕСР та ін.) у розробці методології і методики та запровадження СНР.
Здобутки ІІ етапу розвитку СНР:
• розробка міжнародних стандартів у галузі національних рахунків;
• створення єдиної методологічної основи для збору, систематизації та зіставлення у міжнародному масштабі статистичних макроекономічних показників;
• широке застосування ЕОМ і математики у розробці СНР.
Цей етап має свої віхові під етапи:
1947 р. – оприлюднено доповідь ООН, у якій було сформульовано основні принципи національного рахівництва і запропоновано досить складну СНР.
1951 р. – запропоновано „Спрощену систему національних рахунків”, поява якої зумовлена складністю збору інформації, необхідною для реалізації СНР (1947 р., Р. Стоун).
1952 р. – запропоновано „Стандартну СНР”.
1953 р. – підготовлено ”Систему національних рахунків та допоміжних таблиць”, яка стала першим стандартом ООН в галузі національного рахівництва.
1968 р. – запроваджено другий стандарт ООН в галузі національного рахівництва.
СНР 1968 р. окрім традиційних рахунків національного доходу і національного продукту включала нові:
• міжгалузевий баланс;
• баланс міжгалузевого багатства;
• систему показників руху фінансових ресурсів;
• рахунки для п’яти секторів економіки.
Вона вміщувала рекомендації для складання СНР країнам, що розвиваються.
1970 р. – розроблено європейський варіант СНР, адаптований до потреб найбільш розвинених європейських країн.
1993 р. – статистична комісія ООН ухвалила та запровадила нову СНР, робота над якою тривала близько 10 років.
СНР 1993 р. вміщує в собі понад 500 стандартних рахунків та 26 допоміжних таблиць. Укладаються вони, як і в бухгалтерському обліку, за принципом подвійного запису.
Усі рахунки системи поділяють на три класи.
І клас – консолідовані рахунки, які характеризують основні макроекономічні пропорції:
1) рахунок валового внутрішнього продукту і витрат на нього;
2) рахунок національного доходу і його розподілу;
3) рахунок фінансування капітальних затрат;
4) рахунок зовнішніх операцій.
Рахунки ІІ класу створюються на основі І класу стосовно виробництва, споживання та капіталоутворення окремих продуктів і послуг. Сюди входять рахунки:
1) для ринкових продуктів та послуг;
2) інших (неринкових) продуктів та послуг;
3) галузей, що виробляють товари;
4) виробників послуг приватних некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства;
5) обслуговування одних домашніх господарств іншими.
Рахунки ІІІ класу є рахунками доходів, витрат і фінансування капітальних вкладень. Вони включають:
1) для не фінансових корпоративних та напівкорпоративних підприємств;
2) фінікових установ;
3) органів державного управління;
4) приватних некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарство;
5) домогосподарств а також приватних нефінансованих некорпоративних підприємств. [12, 13]
Стан та проблеми запровадження СНР-93 в Україні
Україна, як і інші країни СНД, теж розпочала перехід на уніфіковану СНР-93. За методологією, запропонованою Статистичною комісією ООН, почали обраховувати основні макроекономічні показники: ВВП, НД та похідні від них показники. Запроваджено складання секретних національних рахунків за п’ятьма секторами. У 1998 р. в Україні запроваджено нову бюджетну класифікацію, узгоджено з міжнародними стандартами. Внесено зміни в методологію визначення рахунків первинного розподілу доходу (податків на виробництво та імпорт) і доходів від власності, що сплачують до бюджету суб’єкти підприємницького сектору.
Певні здобутки має Україна у справі визначення кінцевих споживчих витрат домогосподарств.
І все ж слід зазначити, що наша держава робить ще перші кроки у напрямку запровадження цілісної СНР-93. ключовою проблемою для здійснення переходу на СНР-93 у повному обсязі є запровадження різних класифікацій. До 2000 р. вся статистична звітність в Україні базувалась на Загальному класифікаторі галузей народного господарства (ЗКГНГ), розробленому у 1987 р., який відповідав вимогам системи БНГ, і чітко розмежував галузі економіки на два сектори – виробничий та невиробничий.
З 2001 р. Україна здійснює перехід на Класифікацію видів економічної діяльності (КВЕД), згідно з міжнародними стандартами СНР. У зв’язку з цим деякі галузі ЗКГНГ розподіляються у КВЕД між властивими їй видами економічної діяльності. Це, зокрема, матеріально технічне постачання і збут; заготівлі; інформаційно-обчислювальне обслуговування; загальна комерційна діяльність із забезпечення функціонування ринку; геологія і розробка надр; геодезична і гідрометеорологічна служби; побутове обслуговування і т. ін.
З’являються види діяльності, згідно з вимоками КВЕД, сформовані з окремих галузей ЗКГНГ:
• виробництва та розподіл електроенергії, газу, води;
• готелі та ресторани;
• операції з нерухомістю;
• здавання в оренду та послуги юридичним особам;
• колективні, громадські та особисті послуги.
З’являються нові види діяльності, повністю відсутні у ЗКГНГ;
• послуги домашньої прислуги;
• екстериторіальна діяльність, що здійснюється міжнародними організаціями, тощо.
Статистичні обстеження за напрямками діяльності в останній час в Україні ще не проводились. Це ще тільки перспектива.
Для запровадження рахунків кінцевого використання домогосподарств, сектору некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, та сектору державного управління, слід запровадити такі класифікації:
• класифікацію індивідуального цільового споживання (КІЦС);
• класифікацію цілей некомерційних організацій (КЦНО), що обслуговують домогосподарства;
• класифікацію функцій органів державного управління (КФОДУ).
КІЦС відображає витрати домогосподарств на харчування, утримання житла, комунальні послуги, особисті речі, предмети домашнього вжитку, транспорт, освіту, медицину тощо. КЦНО відображає витрати на послуги в галузі досліджень, охорони здоров’я, соціальної допомоги, релігії, культури, профспілкових об’єднань тощо. КФОДУ – витрати сектору на товари і послуги, які покращують добробут населення (освіта і охорона здоров’я, соціальне забезпечення і соціальна допомога) або пов’язані з діяльністю і послугами у виробничій сфері (послуги паливно-енергетичного комплексу, сільського, лісового та рибного господарства, добувної та обробної промисловості, будівництва та ін.), а також на ті, які не покращують добробут (забезпечення охорони правопорядку, оборони).
Для аналізу доходів і заощаджень СНР використовує такі типи господарств:
• домогосподарства осіб, які працюють за наймом;
• домогосподарства підприємців;
• домогосподарства само зайнятих (особи вільних професій, дрібні фермери тощо);
• домогосподарства осіб, які живуть на трансферти (пенсіонери, студенти й ін.);
• домогосподарства осіб, які живуть на доходи від власності (проценти, дивіденди, орендна плата).
Це класифікація не запроваджена ще в жодній із країн СНД.
Підбиваючи підсумок з цього питання, слід зазначити, що перед Україною стоїть ще багато невирішених проблем щодо збору, обробки і систематизації інформації, необхідної для запровадження повноцінної системи національного рахівництва. Але початок покладено і багато вже зроблено. Одна попереду ще напружена і кропітка робота, яка потребує значних фінансових та висококваліфікованих кадрових ресурсів. [10, 11, 16]
Розділ V
Макроекономічні показники умовно поділяють на три групи: потокові, запасів та економічної кон’юнктури. Потокові показники відображають передачу цінностей одними суб’єктами економічної діяльності іншим. Вони вимірюються за певний проміжок часу (між двома часовими точками). Показники запасів – це економічні змінні які відображають нагромадження та використання цінностей економічними суб’єктами. Вони визначаються на певну дату. Показники економічної кон’юнктури – це змінні, пов’язані з коливанням ділової активності. Описана вища класифікація макроекономічних показників зображено в табл. 4. [7]
Розглянемо найважливіші макроекономічні показники ретельніше.
Валовий випуск – це сумарна вартість всіх товарів та послуг, вироблених економікою за певний проміжок часу. Він вміщує всі товари та послуги, включаючи і ті, що використовуються для виробництва інших товарів і послуг, тобто проміжне споживання.
Обсяг валового випуску, досягнутий в умовах певної зайнятості, називають потенційним або рівнем природного випуску.
Структура валового випуску за секторами економіки
Валовий випуск нефінансового сектору включає:
• реалізовані товари та послуги;
• вироблену продукцію на підприємствах всього сектору та використану ними для основного і допоміжного виробництва;
• продукцію власного виробництва, що надійшла в індивідуальне чи колективне споживання працівниками певного сектору та членами їх сімей;
• продукцію, обмінену за бартерними умовами;
• вартісну оцінку змін у запасах товарів, вироблених цим сектором.
Валовий випуск сектору фінансових корпорацій включає:
• вартість наданих фінансових послуг (комісійні, касове обслуговування, інкасацій ні витрати тощо);
• різницю між одержаними та сплаченими процентами щодо позик і депозитів кредитних установ;
• різницю між страховими платежами та страховим відшкодування, включаючи відрахування у резерви страхування життя страховими компаніями.
Валовий випуск сектору загальнодержавного управління включає:
• продукцію, переважно неринкового характеру, призначену для індивідуального та сумісного споживання домогосподарствами та суспільством у цілому;
• ринкову продукцію державних підприємств у сфері послуг та сфері виробництва товарів.
Валовий випуск сектору домогосподарств включає:
• продукцію домогосподарств, вироблену для продажу;
• продукцію домогосподарств, вироблену для власного споживання;
• умовно обчислені доходи населення від проживання у власних будинках;
• послуги, надані домогосподарствам найманою прислугою.
Валовий випуск сектору некомерційних організацій, що обслуговують домогосподарства, включає:
• послуги соціально-культурних підприємств і організацій;
• послуги житлових підприємств, які надають своїм працівникам за пільговими цінами;
• послуги та товари, призначені для продажу за ринковими цінами.
Недоліком вказаного показника є те, що вміщуючи в собі проміжне споживання, він створює річний обсяг виробництва в бік його зростання на величину повторного рахунка (проміжного споживання). Якщо від валового випуску відняти проміжне споживання, отримаємо валову додану вартість. Показниками, що усувають недолік показника „валовий випуск”, є також валовий внутрішній (ВВП) та валовий національний продукт (ВНП). Ці два показники близькі за змістом і кількісним визначенням. Вони відрізняються тим, що ВНП – показник річного обсягу національної економіки, а ВВП – внутрішньої. Іншими словами, ВНП – вартість усіх кінцевих товарів і послуг, вироблених національними факторами виробництва як у межах своєї країни, так і за її межами за певний проміжок часу (як правило за рік). ВВП – вартість кінцевих товарів та послуг, вироблених в межах національної території певної країни за певний період (за рік) як національними, так і іноземними ресурсами (резидентами та нерезидентами). Якщо від ВВП відняти суми доданих вартостей, створених на території певної країни іноземними факторами виробництва, і додати суму доданих вартостей, створених національними ресурсами за кордоном, то отримаємо ВНП. СНР-93 дає змогу використовувати обидва показники (ВВП і ВНП), але перевагу віддає показнику внутрішнього валового продукту (ВВП).
Використовують три способи визначення величини ВВП (ВНП).
1. Виробничий метод визначає ВВП як суму доданих вартостей. Оскільки участь у створенні ВВП бере сектор державного управління, то ВВП дорівнює сумі валових доданих вартостей (ВДВ) плюс чисті податки (Тч). Чисті податки визначають як різницю між податками і субсидіями на продукт та імпорт.
2. Розподільчий метод обчислення ВВП виходить із того, що величина ВВП визначається як сума первинних доходів макроекономічних суб’єктів.
Первинні доходи секторів фінансових та не фінансових корпорацій включають прибуток та прирівнені до нього доходи. Первинні доходи сектору домогосподарюючих суб’єктів набувають форм:
• заробітної плати;
• прибутку і прирівнених до нього доходів від підсобного особистого господарства.
Первинні доходи сектору загальнодержавного управління набувають форм:
• чистого податку на виробництво та імпорт;
• прибутку та прирівняних до нього доходів від власне державних та корпоративних з участю держави підприємств.
Первинний дохід некомерційних організацій, що обслуговують сектор домогосподарюючих суб’єктів, виражається у формі валового прибутку. У спрощеному вигляді за розподільчим методом формула, за допомогою якої обчислюють ВВП, має вигляд:
ВВП = W + P + iч + R + Tнч + A,
де W – заробітна плата; iч – чистий процент;
P – прибуток підприємств і корпорацій; R – рента;
Tнч – непрямий чистий податок на бізнес; A – амортизація основного капіталу.
3. Метод визначення ВВП за потоком витрат (метод кінцевого використання) ґрунтується на передумові, що вартість виробленого суспільного продукту дорівнює вартості реалізованого продукту. І те, що для одних економічних суб’єктів є витратою, для інших – доходом. Наприклад, для фінансового сектору як кредитора позичковий процент – дохід, а для позичальника – витрата. Для підприємницького сектору заробітна плата – витрата, а для домогосподарств – форма доходу і т. ін. СНР-93виходить із того, що весь кінцевий річний продукт купується домогосподарствами, підприємницьким сектором, державою та закордонними споживачами. Тому
ВВП = C + Iв + G + NE,
де C – споживчі витрати домогосподарств;
Iв – валові приватні інвестиційні витрати;
G – витрати держави у формі закупівель продуктів і послуг;
NE – чисті витрати закордону (чистий експорт).
Похідними показниками від ВНП та ВВП є показники, обчислені не на валовій, а на чистій (за вилученням амортизації) основі.
Це насамперед ЧНП (чистий національний продукт) та ЧВН (чистий внутрішній продукт). Найчастіше в статистиці та макроекономічних дослідженнях використовують показники ЧНП, який визначається шляхом віднімання від вартісної оцінки ВНП вартості зношеного капіталу (амортизації). Таким чином
ЧНП = ВНП – А.
Цей показник має суттєвий недолік стосовно кількісного виміру. У зв’язку з тим, що держава встановлює непрямі податки на бізнес, відбувається штучне завищення вартості виробленого ЧНП (на величину ПДВ, акцизного збору, мито тощо). Надаючи субсидії бізнесу, держава зумовлює зниження вартості ЧНП. Для того, щоб усунути вплив різниці між цінами, за якими реалізують товари і послуги фірми, та цінами, за якими товари і послуги реалізуються безпосереднім споживачам, використовують показники національного доходу (НД).
Національний дохід визначається шляхом вилучення із вартості ЧНП чистих непрямих податків на бізнес. Це означає, що національний дохід вимірюється у факторних цінах і дорівнює чистому національному продукту мінус непрямі податки плюс субсидії:
НД = ЧНП – Tнч;
Tнч = Тн – Сб,
де Tнч – чисті непрямі податки;
Тн – непрямі податки на бізнес; Сб – субсидії бізнесу.
Рівень національного доходу, досягнутий в умовах певної зайнятості, називають потенційним, або національним доходом певної зайнятості.
За своїм змістом національний дохід є сумарним доходом усіх жителів країни. Він відображається в рахунку „Первинний розподіл доходів”, який показує, яким чином доходи, створені в одних секторах економіки, надходять у вигляді первинних доходів до інших секторів – утримувачів доходів.
Рахунок „Вторинного розподілу і перерозподілу доходів” відображає процес перерозподілу доходів між секторами економіки за допомогою перерозподільчих платежів, які в СНР називаються трансфертами. Трансферти – це економічні операції, через які одні інституційні одиниці безоплатно і безповоротно передають іншим товари, послуги, активи або права власності. Трансферти можуть набувати натуральної та грошової форм. Прикладом натуральної форми трансфертних виплат є продовольчі талони, безоплатний громадський транспорт, безоплатна медична допомога тощо. Прикладом грошової форми трансфертів є виплати пенсій, стипендій, надання субсидій тощо.
Окрім того, трансферти поділяють на поточні та капітальні.
Поточні трансферти включають:
• поточні податки на доходи та власність;
• відрахування на соціальне страхування;
• соціальні виплати;
• страхове відшкодування;
• інші платежі (штрафи, пені тощо).
Капітальні трансферти є витратами на безоплатній та безповоротній основі:
• на капітальні вкладення та капітальний ремонт;
• запобігання та ліквідацію надзвичайних ситуацій;
• геологорозвідувальні роботи;
• інші безповоротні одноразові витрати.
Кожний сектор внутрішньої економіки є платником і отримувачем трансфертів. Розглянемо в найзагальнішому вигляді структуру трансфертів окремих секторів економіки.
Сектор домогосподарюючих суб’єктів сплачує:
• державі: податки з особистого доходу, що підлягає оподаткуванню, та податки на майно, що переходить при спадщині та даруванні від одних фізичних осіб до інших;
• „закордону”: вартість майна фізичних осіб, що виїжджають за кордон на постійне проживання (виплачені трансферти мігрантів).
Цей самий сектор отримує:
• від держави: пенсії, стипендії, різні види виплат та допомоги;
• від закордону: вартість майна фізичних осіб, що виїжджають у країну на постійне проживання з інших країн.
Сектор нефінансових установ як платник трансфертів надає сектору домогосподарюючих суб’єктів допомогу на житлове будівництво та інші потреби; є платником податків до державного бюджету і водночас отримує трансферти в формі інвестиційних субсидій від сектору державних установ.
Сектор державних установ є отримувачем трансфертів від усіх секторів внутрішньої економіки у вигляді податків та від сектору „закордон” у формі відшкодування вартості об’єктів, побудованих за кордоном. Водночас цей сетор є платником трансфертів у вигляді:
• бюджетних витрат на виплату пенсій, стипендій т. ін.;
• бюджетних витрат не фінансовому сектору економіки на капітальний ремонт, запобігання та ліквідацію наслідків надзвичайних ситуацій, інших капітальних витрат на безповоротній основі;
• витрати на оплату
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора