Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Фінанси і кредит
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Статистика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВОДНОГО ГОСПОДАРСТВА ТА ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ
Кафедра фінансів і економіки природокористування
КУРСОВА РОБОТА
з дисципліни «Статистика»
Варіант №01(6,33,6,8,4,3)
Рівне-2009
ЗМІСТ
Вступ…………………………………………………………………………. 3
1. Теоретична частина:
1.1. Статистика охорони здоров`я і фізичної культури в Україні…… 4
1.1.1.Фізична культура і спорт ……………………………………. 4
1.1.2. Завдання фізичної культури і спорту в Україні, державне
регулювання………………………………………………….. 4
1.1.3. Право громадян на заняття фізичною культурою і
спортом………………………………………………………. 4
1.1.4. Громадські засади у сфері фізичної культури і спорту.
Показники стану розвитку………………………………….. 5
1.1.5.Сфери та основні напрями впровадження фізичної
культури……………………………………………………… 6
1.1.6.Охорона здоров’я……………………………………………... 8
1.1.7. Поняття і терміни в законодавстві про охорону здоров'я та
основні принципи охорони здоров'я……………………….. 9
1.1.8. Права та обов’язки громадян у галузі охорони здоров’я….. 10
1.1.9. Обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я…………….. 12
1.1.10. Статистичні дані по охороні здоров’я України…………... 12
1.2. Статистика фінансів України.
1. 2. 1. Завдання.статистичного.вивчення.фінансів………………15
1. 2. 2. Статистика державного бюджету………………………….16
2. Практична частина:
2.1. Завдання № 1………………………………………………………… 22
2.2. Завдання № 2………………………………………………………… 26
2.3. Завдання № 3………………………………………………………… 27
2.4. Завдання № 4………………………………………………………… 28
Висновки ……………………………………………………………………. 32
Список використаної літератури………………………………...............33-34
ВСТУП
Тема моєї курсової роботи: «Статистика фінансів України». На мою думку, дана тема є надзвичайно актуальною в наш час, тому що банківська і фінансова системи України (включаючи і їх іноземних радників) виявились неспроможними забезпечити грошово-кредитову стабілізацію в країні. На сьогоднішній день, економічне становище України складно назвати стабільним.
Я хочу більш детально дослідити статистику фінансів України за допомогою статистики зведеного державного бюджету, бо саме він являє собою сукупність усіх бюджетів, що входять до складу бюджетної системи управління. Дані дослідження не можливі без статистичних досліджень, які відіграють важливу роль у економічної сфері сучасного суспільства. Без наявного розуміння виробничих процесів, яке неможливо без фактичного підґрунтя, яким є статистичні дані, неможливий і ефективний розвиток та прогнозування економіки як на макрорівні, так і на мікрорівні. У процесі реформування статистики останніх років була створена єдина методологічна основа галузевих систем статистичної інформації, йшла успішна робота щодо забезпечення високого наукового, програмно-технологічного та технічного рівня статистичної інформаційної системи, тощо. Важливим етапом реформування статистики в країні є удосконалення системи статистичних показників з метою забезпечення об'єктивного відображення змін у суспільстві та економіці і створення на цій основі статистичної інформаційної бази, у тому числі для регіонів.
Бюджетна система складається з державного бюджету України, республіканського бюджету Автономної республіки Крим та місцевих бюджетів. Збір і обробка даних про доходи та видатки державного бюджету – справа статистики.
У процесі вивчення фінансово-кредитної системи, статистика здійснює аналіз: виконання, структури і динаміки бюджету, вивчення кредитних та розрахункових операцій у народному господарстві: діяльності ощадних банків по акумуляції коштів населення; показників діяльності органів державного страхування; основних показників грошового обігу; фінансових результатів виробничо-господарської діяльності підприємств; вивчення розрахункових відносин фінансової системи з галузями народного господарства. Більш детально про статистичне вивчення фінансів, його завдання та про статистику зведеного бюджету України йтиме мова у пункті 1. 2.
1. Теоретична частина.
1. 1. Статистика охорони здоров`я і фізичної культури в Україні.
1.1.1.Фізична культура і спорт.
Фізична культура - складова частина загальної культури суспільства, що спрямована на зміцнення здоров'я, розвиток фізичних, морально-вольових та інтелектуальних здібностей людини з метою гармонійного формування її особистості.
Фізична культура є важливим засобом підвищення соціальної і трудової активності людей, задоволення їх моральних, естетичних та творчих запитів, життєво важливої потреби взаємного спілкування, розвитку дружніх стосунків між народами і зміцнення миру.
Спорт є органічною частиною фізичної культури, особливою сферою виявлення та уніфікованого порівняння досягнень людей у певних видах фізичних вправ, технічної, інтелектуальної та іншої підготовки шляхом змагальної діяльності.
Соціальна цінність спорту визначається його дійовим стимулюючим впливом на поширення фізичної культури серед різних верств населення.
1.1.2. Завдання фізичної культури і спорту в Україні, державне регулювання.
Основними завданнями фізичної культури і спорту є постійне підвищення рівня здоров'я, фізичного та духовного розвитку населення, сприяння економічному і соціальному прогресу суспільства, а також утвердження міжнародного авторитету України у світовому співтоваристві.
Держава регулює відносини у сфері фізичної культури і спорту шляхом формування державної політики у цій сфері, створення відповідних державних органів, фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного, нормативно-правового та іншого забезпечення розвитку фізичної культури і спорту, а також визнання широкого самодіяльного статусу фізкультурно-спортивного руху в Україні і комплексної взаємодії державних органів з громадськими організаціями фізкультурно-спортивної спрямованості. Держава визнає і всебічно підтримує олімпійський рух в Україні, діяльність всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, національних спортивних федерацій, інших громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості.
1.1.3. Право громадян на заняття фізичною культурою і спортом.
Громадяни мають право займатися фізичною культурою і спортом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової і національної належності, статі, освіти, віросповідання, роду і характеру занять, місця проживання та інших обставин.
Держава надає необхідну допомогу, пільги та гарантії окремим категоріям громадян, в тому числі інвалідам, для реалізації ними своїх прав у сфері фізичної культури і спорту. Держава забезпечує пріоритетний розвиток фізичної культури і спорту на селі, створює необхідні умови для занять фізичною культурою і спортом сільських працівників і членів їх сімей.
Держава гарантує надання в порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України, безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих послуг дітям, в тому числі: дітям-сиротам та дітям, що залишилися без піклування батьків, дітям, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, дітям з багатодітних та малозабезпечених сімей, дітям-інвалідам.
Держава забезпечує в межах, визначених Кабінетом Міністрів України, надання безкоштовних та пільгових фізкультурно-оздоровчих послуг дітям дошкільного віку, учням загальноосвітніх та професійних навчально-виховних закладів, ветеранам війни і особам, прирівняним до них, а також встановлює пільги при наданні таких послуг іншим категоріям громадян.
Держава створює умови для правового захисту інтересів громадян у сфері фізичної культури і спорту, розвиває фізкультурно-спортивну індустрію та інфраструктуру, заохочує прагнення громадян зміцнювати своє здоров'я, вести здоровий спосіб життя.
1.1.4. Громадські засади у сфері фізичної культури і спорту. Показники стану розвитку.
Фізкультурний рух в Україні спирається на різнобічну діяльність громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості.
Первинною ланкою самодіяльної організації фізкультурного руху є колективи фізкультури на підприємствах, в установах, організаціях, що об'єднують на засадах добровільності громадян за їх інтересами у фізкультурно-спортивному русі.
Громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості (добровільні спортивні товариства, спортивні федерації, клуби тощо) реалізують завдання, визначені у статті 2 цього Закону, на всіх рівнях і напрямах фізкультурно-спортивної діяльності у взаємодії з державними органами, профспілками, іншими об'єднаннями громадян, суб'єктами підприємництва, відповідними міжнародними організаціями. Основними показниками стану фізичної культури і спорту є рівень здоров'я і фізичного розвитку різних верств населення; ступінь використання фізичної культури в різних сферах діяльності, рівень розвитку системи фізичного виховання, самодіяльного масового спорту; високі досягнення спортсменів України в окремих видах спорту; рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами, спортивними спорудами та майном. На підставі зазначених показників розробляється державна програма розвитку фізичної культури і спорту Україні. Законодавче регулювання відносин у сфері фізичної культури і спорту здійснюється Конституцією України, цим Законом, іншими законодавчими актами України, Автономної Республіки Крим, а також міжнародними угодами та статутами міжнародних спортивних організацій.
1.1.5.Сфери та основні напрями впровадження фізичної культури.
Сферами впровадження фізичної культури є виробнича, навчально-виховна, соціально-побутова сфери.
Держава створює необхідні умови для підготовки наукових та викладацьких кадрів, розвитку наукових досліджень у галузі фізичної культури та стимулює впровадження їх у суспільну практику.
Основними напрямами впровадження фізичної культури є фізкультурно-оздоровча діяльність, фізичне виховання та розвиток масового фізкультурно-спортивного руху.
Фізкультурно-оздоровча діяльність спрямована на підтримання та зміцнення здоров'я у виробничій, навчально-виховній і соціально-побутовій сферах.
Основні напрями щодо організації фізкультурно-оздоровчої діяльності у цих сферах визначаються в державній програмі розвитку фізичної культури і спорту в Україні.
Власники та уповноважені ними органи підприємств, установ, організацій зобов'язані створювати працівникам відповідні умови для реалізації їх права на заняття фізичною культурою.
Фізкультурно-оздоровча діяльність у виробничій сфері здійснюється на основі встановлених законодавством вимог щодо режиму праці і відпочинку шляхом проведення реабілітаційних та професійно-прикладних занять в режимі робочого дня, післятрудового відновлення, профілактичних занять, спортивно-масової роботи, в тому числі організації спортивно-оздоровчого туризму.
Порядок створення і використання матеріальної бази для занять фізичною культурою, фінансування, забезпечення спеціалістами для індивідуальних та колективних занять працівників та членів їх сімей визначаються законодавчими, іншими нормативними актами та колективними договорами.
Кабінет Міністрів України за участю громадських організацій розробляє систему заходів щодо підтримання та зміцнення здоров'я різних категорій населення в соціально-побутовій сфері та забезпечує умови для її впровадження в життя, використання фізичної культури і спорту як засобу профілактики і лікування захворювань.
Створення умов для занять фізичною культурою населення за місцем проживання та в місцях масового відпочинку населення покладається на місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування за рахунок коштів відповідних бюджетів на основі державних нормативів фінансування фізкультурно-оздоровчих програм. Вони надають громадським організаціям фізкультурно-спортивної спрямованості та фізкультурно-спортивним закладам допомогу у виділенні місць для фізкультурно-оздоровчих занять в жилих районах, в парках культури і відпочинку, використанні для цих цілей спортивних споруд незалежно від їх належності.
У навчально-виховній сфері (дошкільних виховних закладах, середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних, вищих навчальних закладах) фізкультурно-оздоровча робота здійснюється в поєднанні з фізичним вихованням дітей та молоді, з урахуванням стану здоров'я, рівня фізичного та психічного розвитку.
У складі педагогічних колективів дошкільних виховних та інших закладів освіти обов'язково передбачаються посади фахівців з фізичного виховання.
Органи виконавчої влади, підприємства, установи та організації, у віданні яких перебувають дошкільні виховні заклади, забезпечують необхідні умови для проведення щоденних фізкультурно-оздоровчих занять з дітьми, морально і матеріально заохочують педагогічні колективи та фахівців фізичного виховання, які досягли успіхів у збереженні і зміцненні здоров'я дітей. Фізичне виховання є головним напрямом впровадження фізичної культури і становить органічну частину загального виховання, покликану забезпечувати розвиток фізичних, морально-вольових, розумових здібностей та професійно-прикладних навичок людини.
Фізичне виховання шляхом проведення обов'язкових занять здійснюється в дошкільних виховних, середніх загальноосвітніх, професійних навчально-виховних та вищих навчальних закладах відповідно до навчальних програм, затверджуваних у встановленому порядку.
В середніх загальноосвітніх навчально-виховних закладах уроки з фізичної культури є обов'язковими і проводяться не менше трьох разів на тиждень.
Періодичність проведення занять з фізичної культури, вимоги до складання заліків з фізичного виховання встановлюються за погодженням з центральним органом виконавчої влади з фізичної культури і спорту.
Середні загальноосвітні та професійні навчально-виховні заклади з урахуванням місцевих умов, інтересів і запитів учнів самостійно визначають зміст, форми і засоби їх рухової активності, методи проведення занять з фізичної культури, а також організовують позанавчальну фізкультурно-спортивну роботу за участю позашкільних навчально-виховних закладів, громадських організацій фізкультурно-спортивної спрямованості.
Місцеві органи виконавчої влади можуть вводити додаткові уроки фізичної культури за умови виділення коштів відповідних бюджетів. Фізичне виховання військовослужбовців є складовою частиною загальної системи навчання та виховання особового складу Збройних Сил України, органів внутрішніх справ, інших військових формувань і здійснюється у формі спеціальної фізичної підготовки.
Заняття фізичною культурою і спортом інвалідів є складовою частиною їх дозвілля, фізичної реабілітації та соціально-трудової адаптації.
Організація занять фізичною культурою і спортом у системі безперервної реабілітації інвалідів (включаючи дітей з фізичними і розумовими вадами), підготовка кадрів, методичне забезпечення, лікарський контроль здійснюються органами охорони здоров'я, фізичної культури і спорту, освіти, соціального захисту населення та організаціями інвалідів.
Місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадські організації фізкультурно-спортивної спрямованості та організації інвалідів створюють спеціалізовані фізкультурно-оздоровчі заклади (клуби і центри), забезпечують їх спеціальним обладнанням, сприяють участі інвалідів у спортивних змаганнях. Центральний орган виконавчої влади з фізичної культури і спорту разом з національним Олімпійським комітетом забезпечує підготовку та участь інвалідів у Параолімпійських іграх та міжнародних іграх інвалідів. На фінансування фізкультурно-оздоровчих та спортивних заходів для інвалідів, створення та розширення їх спортивної бази виділяються кошти з державного бюджету та бюджетів місцевого самоврядування. Адміністрація виправно-трудових установ забезпечує контроль за станом здоров'я осіб, які в них перебувають, і організовує всі необхідні фізкультурно-оздоровчі заходи.
Правилами тримання засуджених у місцях позбавлення волі встановлюються вимоги щодо проведення з засудженими фізкультурно-оздоровчих занять, нормативи забезпеченості виправно-трудових установ фізкультурно-спортивним інвентарем та обладнанням.
Самодіяльний масовий спорт є складовою частиною фізичної культури і здійснюється з урахуванням віку, стану здоров'я та рівня фізичного розвитку особи і включає змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї (тренування), орієнтовану на досягнення певних спортивних результатів.
Держава всебічно сприяє розвитку самодіяльного масового спорту, основу якого становлять різноманітні фізкультурно-спортивні секції, заохочує і стимулює діяльність підприємств, установ, організацій та громадян, що сприяє його розвитку.
1.1.6.Охорона здоров’я.
Кожна людина має природне невід'ємне і непорушне право на охорону здоров'я. Суспільство і держава відповідальні перед сучасним і майбутніми поколіннями за рівень здоров'я і збереження генофонду народу України, забезпечують пріоритетність охорони здоров'я в діяльності держави, поліпшення умов праці, навчання, побуту і відпочинку населення, розв'язання екологічних проблем, вдосконалення медичної допомоги і запровадження здорового способу життя.
Основи законодавства України про охорону здоров'я визначають правові, організаційні, економічні та соціальні засади охорони здоров'я в Україні, регулюють суспільні відносини у цій галузі з метою забезпечення гармонійного розвитку фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя громадян, усунення факторів, що шкідливо впливають на їх здоров'я, попередження і зниження захворюваності, інвалідності та смертності, поліпшення спадковості.
Законодавство України про охорону здоров'я базується на Конституції України і складається з цих Основ та інших прийнятих відповідно до них актів законодавства, що регулюють суспільні відносини у галузі охорони здоров'я.
Якщо міжнародним договором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону здоров'я, то застосовуються правила міжнародного договору.
1.1.7. Поняття і терміни, що вживаються в законодавстві про охорону здоров'я та основні принципи охорони здоров'я.
У цих основних та інших актах законодавства про охорону здоров'я основні поняття мають таке значення:
- здоров'я - стан повного фізичного, душевного і соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороб і фізичних дефектів;
- охорона здоров'я - система заходів, спрямованих на забезпечення збереження і розвитку фізіологічних і психологічних функцій, оптимальної працездатності та соціальної активності людини при максимальній біологічно можливій індивідуальній тривалості життя;
- заклади охорони здоров'я - підприємства, установи та організації, завданням яких є забезпечення різноманітних потреб населення в галузі охорони здоров'я шляхом подання медико-санітарної допомоги, включаючи широкий спектр профілактичних і лікувальних заходів або послуг медичного характеру, а також виконання інших функцій на основі професійної діяльності медичних працівників;
- медико-санітарна допомога - комплекс спеціальних заходів, спрямованих на сприяння поліпшенню здоров'я, підвищення санітарної культури, запобігання захворюванням та інвалідності, на ранню діагностику, допомогу особам з гострими і хронічними захворюваннями та реабілітацію хворих та інвалідів. Зміст інших понять і термінів визначається законодавством України та спеціальними словниками понять і термінів Всесвітньої організації охорони здоров'я.
Основними принципами охорони здоров'я в Україні є:
- визнання охорони здоров'я пріоритетним напрямом діяльності суспільства і держави, одним з головних чинників виживання та розвитку народу України;
- дотримання прав і свобод людини і громадянина в галузі охорони здоров'я та забезпечення пов'язаних з ними державних гарантій;
- гуманістична спрямованість, забезпечення пріоритету загальнолюдських цінностей над класовими, національними, груповими або індивідуальними інтересами, підвищений медико-соціальний захист найбільш вразливих верств населення;
- рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг в галузі охорони здоров'я;
- відповідність завданням і рівню соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, наукова обгрунтованість, матеріально-технічна і фінансова забезпеченість;
- орієнтація на сучасні стандарти здоров'я та медичної допомоги, поєднання вітчизняних традицій і досягнень із світовим досвідом в галузі охорони здоров'я;
- попереджувально-профілактичний характер, комплексний соціальний, екологічний та медичний підхід до охорони здоров'я;
- багатоукладність економіки охорони здоров'я і багатоканальність її фінансування, поєднання державних гарантій з демонополізацією та заохоченням підприємництва і конкуренції;
-децентралізація державного управління, розвиток самоврядування закладів та самостійності працівників охорони здоров'я на правовій і договірній основі.
Охорона здоров'я - загальний обов'язок суспільства та держави . Державні, громадські або інші органи, підприємства, установи, організації, посадові особи та громадяни зобов'язані забезпечити пріоритетність охорони здоров'я у власній діяльності, не завдавати шкоди здоров'ю населення і окремих осіб, у межах своєї компетенції подавати допомогу хворим, інвалідам та потерпілим від нещасних випадків, сприяти працівникам органів і закладів охорони здоров'я в їх діяльності, а також виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.
1.1.8. Права та обов’язки громадян у галузі охорони здоров’я. Кожний громадянин України має право на охорону здоров'я, що передбачає:
а) життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та соціальне обслуговування і забезпечення, який є необхідним для підтримання здоров'я людини;
б) безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;
в) санітарно-епідемічне благополуччя території і населеного пункту, де він проживає;
г) безпечні і здорові умови праці, навчання, побуту та відпочинку;
д) кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров'я;
е) достовірну та своєчасну інформацію про стан свого здоров'я і здоров'я населення, включаючи існуючі і можливі фактори ризику та їх ступінь;
є) участь в обговоренні проектів законодавчих актів і внесення пропозицій щодо формування державної політики в галузі охорони здоров'я;
ж) участь в управлінні охороною здоров'я та проведенні громадської експертизи з цих питань у порядку, передбаченому законодавством;
з) можливість об'єднання в громадські організації з метою сприяння охороні здоров'я;
и) правовий захист від будь-яких незаконних форм дискримінації, пов'язаних із станом здоров'я;
і) відшкодування заподіяної здоров'ю шкоди;
ї) оскарження неправомірних рішень і дій працівників, закладів та органів охорони здоров'я;
й) можливість проведення незалежної медичної експертизи у разі незгоди громадянина з висновками державної медичної експертизи, застосування до нього заходів примусового лікування та в інших випадках, коли діями працівників охорони здоров'я можуть бути ущемлені загальновизнані права людини і громадянина;
к) право пацієнта, який перебуває на стаціонарному лікуванні в закладі охорони здоров'я, на допуск до нього інших медичних працівників, членів сім'ї, опікуна, піклувальника, нотаріуса та адвоката, а також священнослужителя для відправлення богослужіння та релігійного обряду. Законодавством України може бути визначено й інші права громадян у галузі охорони здоров'я.
Громадянам України, які перебувають за кордоном, гарантується право на охорону здоров'я у формах і обсязі, передбачених міжнародними договорами, в яких бере участь Україна.
Держава згідно з Конституцією України гарантує всім громадянам реалізацію їх прав у галузі охорони здоров'я шляхом:
а) створення розгалуженої мережі закладів охорони здоров'я;
б) організації і проведення системи державних і громадських заходів щодо охорони та зміцнення здоров'я;
в) подання всім громадянам гарантованого рівня медико-санітарної допомоги у обсязі, що встановлюється Кабінетом Міністрів України;
г) здійснення державного і можливості громадського контролю та нагляду в галузі охорони здоров'я;
д) організації державної системи збирання, обробки і аналізу соціальної, екологічної та спеціальної медичної статистичної інформації;
е) встановлення відповідальності за порушення прав і законних інтересів громадян у галузі охорони здоров'я.
Держава визнає право кожного громадянина України на охорону здоров'я і забезпечує його захист.
У разі порушення законних прав і інтересів громадян у галузі охорони здоров'я відповідні державні, громадські або інші органи, підприємства, установи та організації, їх посадові особи і громадяни зобов'язані вжити заходів щодо поновлення порушених прав, захисту законних інтересів та відшкодування заподіяної шкоди.
Судовий захист права на охорону здоров'я здійснюється у порядку, встановленому законодавством.
На підставах і в порядку, передбачених законами України, громадяни можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я до професійної або іншої діяльності, пов'язаної з підвищеною небезпекою для оточуючих, а також з виконанням певних державних функцій.
Застосування примусових заходів медичного характеру щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, обмеження прав інших громадян у вигляді примусового медичного огляду або примусової госпіталізації, а також у зв'язку з проведенням карантинних заходів допускається тільки на підставах і в порядку, передбачених законами України.
Рішення про обмеження прав громадян, пов'язані із станом їх здоров'я, можуть бути оскаржені в судовому порядку.
1.1.9. Обов'язки громадян у галузі охорони здоров'я.
Громадяни України зобов'язані:
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян;
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення;
в) подавати невідкладну допомогу іншим громадянам, які знаходяться у загрозливому для їх життя і здоров'я стані;
г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону. здоров'я.
1.1.10. Статистичні дані по охороні здоров’я України.
Права і обов'язки іноземних громадян та осіб без громадянства: іноземні громадяни та особи без громадянства, які постійно проживають на території України, користуються такими ж правами і несуть такі ж обов'язки в галузі охорони здоров'я, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законодавством України.
В 2008 зведений бюджет системи охорони здоров’я України становив 23,8 мільярда гривень (9% цієї суми було спрямовано на фінансування відомчої медицини).
Щорічне фінансування закладів охорони здоров’я інших міністерств та відомств (не МОЗ) сягає 2,2 млрд. грн. За ці кошти медичну допомогу отримують 4,4 млн. населення, або 9% населення України, тут задіяно 27 тис. лікарів та 57,5 тис. середнього медичного персоналу.
Загальні видатки на охорону здоров’я у структурі ВВП України сягнули 6,5% (3,5% — за рахунок держбюджету, решта — з місцевих бюджетів.) Для порівняння - в Європейському регіоні - 7,7% ВВП, а в Євросоюзі — 8,7% ВВП.
Однак у розрахунку на душу населення за паритетом купівельної спроможності у доларах США загальні витрати на національну систему охорони здоров’я в Україні у 5,5 разу нижчі, ніж у Європейському регіоні. Польща виділяє удвічі більше, ніж ми.
Наведемо статистичні дані щодо: санітарно-курортних та оздоровчих закладів; закладів охорони здоров’я та медичних кадрів.
Таблиця1. Санітарно-курортні та оздоровчі заклади
Санаторії та пансіонати з лікуванням
Санаторії-профілакторії
Будинки і пансіонати відпочинку
Бази та інші заклади відпочинку
Дитячі оздоровчі табори
всього
у них ліжок, тис.
всього
у них ліжок, тис.
всього
у них місць, тис.
всього
у них місць, тис.
всього
у них місць, тис.
1990
505
154
556
55
332
115
2213
302
15687
467
1991
513
154
568
55
342
116
2236
318
10521
394
1992
531
155
571
54
321
106
2135
298
…
…
1993
546
157
544
52
308
95
2003
294
7242
632
1994
539
156
520
47
303
90
1968
268
6249
266
1995
551
159
517
43
294
83
1862
263
5884
256
1996
545
155
463
39
286
80
1777
240
5615
242
1997
536
155
428
33
289
76
1754
236
5601
237
1998
547
156
416
33
292
77
1913
234
6904
241
1999
547
155
404
32
303
71
1961
235
7644
236
2000
549
151
377
31
266
63
2010
238
7615
227
2001
555
151
357
29
273
61
2015
236
8578
221
2002
544
151
334
28
290
63
1982
236
10890
231
2003
536
147
325
27
292
62
2005
236
14961
228
2004
531
147
311
25
302
62
2033
231
19443
256
2005
524
145
291
23
321
65
2016
233
18366
236
2006
520
148
277
23
301
63
1976
232
18238
231
2007
523
143
269
21
302
64
1934
224
18363
226
2008
518
142
262
21
302
64
1916
221
18672
218
Таблиця 2. Заклади охорони здоров'я
Кількість лікарняних закладів, тис
Кількість лікарняних ліжок
Кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів, тис.
Планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів
всього, тис.
на 10 000 населення
кількість відвідувань за зміну, тис.
на 10 000 населення
1990
3,9
700
135,5
6,9
895
173,1
1991
3,9
700
135,2
7,0
922
178,0
1992
3,9
689
132,6
7,1
939
180,5
1993
3,9
679
130,9
7,2
952
183,5
1994
3,9
665
129,3
7,2
959
186,4
1995
3,9
639
125,1
7,2
966
189,0
1996
3,7
580
114,6
7,1
960
189,7
1997
3,4
503
100,2
7,1
964
191,9
1998
3,3
483
97,0
7,2
966
193,7
1999
3,3
477
96,5
7,3
973
196,6
2000
3,3
466
95,0
7,4
973
198,4
2001
3,2
466
96,6
7,4
980
203,4
2002
3,1
465
97,3
7,4
980
205,0
2003
3,0
458
96,6
7,6
981
206,8
Продовження таблиці 2.
2004
2,9
451
95,7
7,7
987
209,6
2005
2,9
445
95,2
7,8
990
211,7
2006
2,9
444
95,6
7,9
998
214,8
2007
2,8
440
95,2
8,0
992
214,7
2008
2,9
437
95,1
8,8
987
214,8
Щодо закладів охорони здоровя, то можна проаналізувати те, що з 2006 по 2008 роки кількість лікарняних ліжок на 7 тисяч, це в свою чергу спричинило відповідно їх кількість на 10000 населення. Кількість лікарських амбулаторно-поліклінічних закладів значно зросло у 2008 році порівняно із 2006. Планова ємність амбулаторно-поліклінічних закладів, а саме кількість відвідувань за зміну трішки зменшилась, проте це не вплинуло на кількість відвідувань за зміну у розрахунку на 10 000 населення.
Станом на березень 2009 року, Міністерству охорони здоров’я підпорядковано 2537 медичних закладів (майже 91% від загальної їх кількості в Україні), департамент з питань виконання покарань має 82 заклади ( майже 3%), Академія медичних наук має 29 медичних установ (1%).
Таблиця 3. Медичні кадри
Кількість лікарів усіх спеціальностей
Кількість середнього медичного персоналу
всього, тис.
на 10 000 населення
всього, тис.
на 10 000 населення
1990
227
44,0
607
117,5
1991
230
44,4
618
119,4
1992
228
43,8
602
115,8
1993
230
44,4
600
115,7
1994
227
44,1
588
114,2
1995
230
45,1
595
116,5
1996
229
45,2
583
115,0
1997
227
45,1
566
112,7
1998
227
45,5
557
111,7
1999
228
46,0
553
111,9
2000
226
46,2
541
110,3
2001
226
46,8
530
110,1
2002
224
46,9
526
110,0
2003
223
47,1
523
110,3
2004
223
47,4
522
110,9
2005
224
47,9
496
106,2
2006
225
48,4
493
106,1
2007
223
48,3
488
105,5
2008
207
45,2
464
101,0
Всього в охороні здоров’я у 2008 працювало 207 тис. лікарів, із них 82% у системі МОЗ, решта — у відомчій медицині. Дефіцит лікарських кадрів сягнув 48 тисяч осіб. Забезпеченість лікарями по галузі — 45,2 на 10000 населення. Кількість лікарів, які безпосередньо надають медичну допомогу в Україні є значно нижчою від середньоєвропейського рівня. Кількість середнього медичного персоналу впродовж трьох років знизилась на 29000
1.2. Статистика фінансів України.
1.2.1..Завдання.статистичного.вивчення.фінансів. Фінанси — це система економічних відносин, яка охоп лює процеси утворення, розподілу та використання гро шових фондів, а також виконує функції економічного регулятора виробництва, розподілу та перерозподілу су спільного.продукту.та.національного.доходу. Фінансово-кредитна система в останні роки знахо диться у стадії постійного розвитку та реформ відповідно до вимог розвитку економічних та політичних.процесів. У Декларації про державний суверенітет України (16 липня 1990 р.) зазначається, що Україна самостійно створює банкову (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет, а якщо треба, впроваджує свою грошову одиницю. Утворення нових економічних відносин у сфері фінансів передбачає формування.ринків.кредиту.та.цінних.паперів. Ринок кредитів створюється на базі реформи банків ської системи. Згідно з Законом України Про банки та банківську діяльність, прийнятому 20 березня 1991 р., банківська система країни є дворівневою. До її складу входить Національний банк України та комерційні банки, у тому числі Зовнішньоекономічний банк, Ощадний банк та інші комерційні банки різних видів та форм власності. Дворівнева система забезпечує ліквідацію монополізму.в.сфері.кредитування. Національний банк України
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора