Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Продуктивність праці на підприємстві та шляхи її підвищення
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Економіка і підприємництво
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
ОСА
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти та науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Факультет Економіки і підприємництва
Кафедра Економіки підприємства
Дипломна робота
на тему:
“Продуктивність праці на підприємстві
та шляхи її підвищення”
(на прикладі Підприємства споживчої кооперації “Рівненський заготівельно-виробничо-збутовий комбінат”)
“The productivity of labour on the enterprise and ways of it rise”
(on an example the enterprise of consumers’ co-operative societies “Purveying productive saleing centre of Rivne”)
ДК 333.13 (076.5)
ББК 65.290-2
Дипломна робота “Продуктивність праці на підприємстві та шляхи її підвищення (на прикладі Підприємства споживчої кооперації “Рівненський заготівельно-виробничо-збутовий комбінат”)”/ О.А. Наумець. Рівне: НУВГП, 2006. – 100с.
Дипломна робота присвячена аналізу господарської та фінансової діяльності підприємства, на основі якого сформовано програму по підвищенню продуктивності праці на підприємстві, яка може забезпечити йому успішну діяльність, створити конкурентні переваги та збільшити отримувані прибутки.
Diplom work devoted of analysis of economic and financial activity of enterprise in which formed the program of rise the productivity of labour on the enterprise, which can provide him successful activity, make competitive advantages and increase profits.
© О.А.Наумець, 2009
© НУВГП, 2009
ЗМІСТ
Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 3
Розділ І. Теоретико-методологічні аспекти продуктивності праці. . . . . . . . . 6
Поняття продуктивності праці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 6
Продуктивність як показник ефективності. . . . . . . . . . . . . 6
Сутність і значення продуктивності праці. . . . . . . . . . . . . 8
Показники і методи вимірювання продуктивності праці. . . . 15
Система показників продуктивності праці і їх
планування. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 15
Основні методи вимірювання продуктивності праці. . . . 24
Планування та аналіз продуктивності праці. . . . . . . . . . . 26
Методика факторного аналізу продуктивності праці на основі економіко-статистичних моделей. . . . . . . . . . . . . . 33
Чинники та резерви зростання продуктивності праці, методика їх оцінки. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 39
Програми управління продуктивністю праці на підприємстві. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 49
Продуктивність праці в сучасних умовах. . . . . . . . . . . . . . . . . . 55
Оцінка продуктивності праці за радянських часів. . . . . . . 55
Оцінка продуктивності праці в сучасних умовах. . . . . . . . 55
Продуктивність праці в Україні та інших країнах. . . . . . . 59
Розділ ІІ. Дослідження рівня продуктивності праці ПСК “РЗВЗК”. . . . . . . . 61
2.1. Аналіз виробничо-господарської діяльності ПСК “РЗВЗК”. . . 61
2.1.1. Коротка характеристика об’єкту дослідження. . . . . . . . . . 61
2.1.2. Характеристика виробничої діяльності ПСК “РЗВЗК” та
його основних техніко-економічних показників. . . . . . . . 62
Аналіз продуктивності праці. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 76
Розділ ІІІ. Пропозиції щодо підвищення продуктивності праці ПСК
“РЗВЗК”. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85
3.1. Пiдвищення продуктивностi працi ПСК “РЗВЗК” шляхом
впровадження технiчних нововведень. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 85
3.1.1. Переоснащення цеху безалкогольних напоїв. . . . . . . . . . . . 85
3.1.2. Переоснащення консервного виробництва. . . . . . . . . . . . . 87
Пiдвишення продуктивностi працi ПСК “РЗВЗК” шляхом
вдосконалення мотивацiйного механiзму. . . . . . . . . . . . . . . . . . . 89
Охорона праці на підприємстві. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 91
Висновки . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 95
Використана література . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 99
Додатки
ВСТУП
Узагальнюючим показником ефективності використання робочої сили є продуктивність праці, що, як і всі показники ефективності, характеризує співвідношення результатів та витрат, в даному випадку — результатів праці та її витрат.
Кожне підприємство характеризується певним рівнем продуктивності праці, який може зростати або знижуватися під дією різноманітних факторів. Безперечною умовою прогресу і розвитку виробництва є зростання продуктивності праці. За відомим визначенням К. Маркса, зростання продуктивності праці полягає в тому, що частка затрат живої праці в продуктах зменшується, а частка затрат минулої праці (втіленої в засобах виробництва) — збільшується, але так, що загальна сума праці в кожній одиниці продукту зменшується.
Можна розрізняти різні види продуктивності праці залежно від того, на якому економічному рівні проводяться дослідження. Індивідуальна продуктивність праці — це продуктивність окремого конкретного працівника; виробнича продуктивність праці — це продуктивність на певній виробничій ділянці, підприємстві; локальна продуктивність праці — це продуктивність праці в регіоні чи галузі; а суспільна продуктивність праці — це продуктивність праці по економіці країни в цілому.
Оскільки будь-яка праця, уречевлена в засобах виробництва, перш ніж стати такою, була живою працею, то на макроекономічному рівні за відносно тривалий період продуктивність праці побічно відображає ефективність виробництва товарів в економіці загалом. Суспільна продуктивність праці, отже, може розглядатися як свого роду інтегральний показник усієї (загальноекономічної) ефективності. Зокрема динаміка продуктивності праці побічно характеризує в прямій залежності і ступінь прогресивності суспільного, державного управління економічними процесами. Контроль за станом і динамікою суспільної (сукупної) продуктивності праці є важливою функцією державного регулювання економіки.
Нова концепція продуктивності праці, адекватна соціально орієнтованій ринковій економіці, передбачає, що найпродуктивнішим і потенційно невичерпним ресурсом, межі якого постійно розширюються, є не безмежне нарощення виробництва і не економія як така, а якісні зрушення у споживанні способі життя загалом, у людському розвитку. Реалізація цієї концепції передбачає орієнтацію виробництва на перспективні суспільні потреби, ранжовані за мірою їх важливості для людського розвитку.
Зростання продуктивності праці не лише визначає динаміку валового внутрішнього продукту, але й відповідає принципам мінімізації витрат виробництва в розрахунку на одиницю отриманого ефекту, а отже, слугує основним критерієм результативності управління на всіх рівнях. Це зростання забезпечує тісний взаємозв'язок економічного зростання із розширенням можливостей споживання (збільшенням купівельної спроможності) основної маси населення. Це визначає роль і практичне значення підвищення продуктивності праці не лише як принципу і завдання економічної політики на всіх рівнях, але й як важливого критерію дослідження стану й регулювання економічних процесів.
На мікроекономічному рівні продуктивність праці є одним з визначальних критеріїв та інструментів зниження витрат виробництва й забезпечення на цій основі ефективного функціонування підприємства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку. Зростання продуктивності праці покликане компенсувати підвищення заробітної плати найманих працівників, гармонізуючи тим самим інтереси сторін соціального партнерства. У зв'язку з цим продуктивність праці має враховуватись як важливий елемент в сиетемі показників оцінки трудового внеску в кінцеві результати діяльності в усіх організаційних ланках підприємства. Динаміка продуктивності праці відображає успіхи підприємства в активізації людського чинника, у трудовій мотивації й розвитку персоналу, модернізації виробничого процесу, підвищенні споживчих якостей продукції та ін.
Джерелом зростання продуктивності праці, яке не має меж, є техніко-технологічне вдосконалення виробництва під дією науково-технічного прогресу. За кілька останніх десятиріч у розвинених країнах рівень екстенсивного використання праці зменшився більше ніж у двічі, інтенсивність праці не зростала, а продуктивність збільшилася в кілька разів, що проявилося у значному зростанні добробуту і рівня споживання всіх верств працюючого населення. Тобто саме за рахунок науково-технічного прогресу продуктивність праці зростає так швидко, що дає можливість виробляти все більше і більше споживчих благ меншою кількістю праці. [Грішнова, с. 382]
Метою даної дипломної роботи є закріплення та розширення теоретичних знань з економіки, розвиток навиків самостійної творчої, науково-дослідної роботи, закріплення навиків у використанні літературних джерел, методичних, нормативних та інструктивних матеріалів, поглиблене вивчення продуктивності праці на досліджуваному підприємстві і розробка заходів щодо її підвищення, та подальший розвиток практичних навичок з аналізу виробничо-господарської діяльності підприємства.
Завдання дипломної роботи полягає у проведенні теоретичного дослідження продуктивності праці, аналізу стану Підприємства споживчої кооперації “Рівненський заготівельно-виробничо-збутовий комбінат”, розробці та економічному обгрунтуванні рекомендацій по підвищенню продуктивності праці даного підприємства, узагальненні одержаних у результаті проведених досліджень матеріалів і формуванні висновків.
РОЗДІЛ І
Теоретико-методологічні аспекти продуктивності праці
1.1. Поняття продуктивності праці.
1.1.1. Продуктивність як показник ефективності праці.
Ефективність в широкому розумінні – це загальна результативність людської діяльності. Вона відображає співвідношення одержаного корисного результату та обсягу витрачених на це ресурсів. Економіка – це наука про використання обмежених ресурсів для найповнішого задоволення потреб суспільства. Оскільки потреби суспільства постійно зростають і практично безмежні, то найповніше їх задоволення може забезпечуватися лише за рахунок по можливості найбільш ефективного використання наявних ресурсів. Таким чином, ефективність – це ключова, серцевинна проблема економіки. Економіка – це наука, насамперед, про ефективність, а правильне розуміння цієї категорії, уміння точно її визначати і розраховувати, знаходити все нові резерви її підвищення – основне професійне призначення економістів.
Ефективність праці – це її результативність. Вона відображає співвідношення обсягу вироблених матеріальних і/або нематеріальних благ та кількості затраченої на це праці. Тобто зростання ефективності праці означає збільшення обсягу вироблених благ без збільшення затрат праці. У широкому розумінні зростання ефективності праці означає постійне вдосконалення людьми економічної діяльності, постійне знаходження можливості працювати краще, виробляти більше якісніших благ за тих самих, або і менших затрат праці.
Зростання ефективності праці забезпечує підвищення реального продукту і доходу, а тому воно є дуже важливим показником економічного зростання країни. Оскільки збільшення суспільного продукту в розрахунку на душу населення означає підвищення рівня споживання, а отже, і рівня життя, то економічне зростання на основі підвищення продуктивності праці стає однією з головних цілей держав з соціальною орієнтацією економіки. [Грішнова, с. 375]
Основною проблемою економічної теорії та господарської практики є аналіз співвідношення витрат і результатів. Витрати визначаються відносно економічних ресурсів. Результати характеризуються обсягом випуску продукції, доданою вартістю, прибутком, а також показниками конкурентоспроможності, якості життя і т.д. Відношення результати – витрати називають ефективністю. Результати економічної діяльності найчастіше виражають обсягами продукції та прибутку. Тому практично найважливішими показниками ефективності є продуктивність і рентабельність.
Продуктивність (англ. productivity, нім. produktivitat) визначається відносно витрат праці, матеріалів, устаткування, енергії, а також відносно сумарних витрат ресурсів.
У вітчизняній літературі термін productivity зазвичай перекладається як продуктивність. Він не досить точний, і це стає особливо помітно в таких словосполученнях, як "продуктивність капіталу", "продуктивність матеріалів" тощо. Тут правильнішим є буквальний переклад: продуктивність капіталу (праці, матеріалу і т.д.) [Генкин, с. 383(Мерзляк)].
Формулу ефективності нелегко застосувати для розрахунків, оскільки чисельник і знаменник не можуть бути обчислені в загальних одиницях. Однак коли ми ставимо завдання розрахувати ефективність праці, що називають її продуктивністю, багато труднощів у визначенні ефективності вдається успішно обійти.
Рентабельність у загальному випадку характеризується відношенням прибутку від певного виду діяльності до відповідних витрат праці, матеріалів та інших ресурсів.
У плановій практичній діяльності продуктивність праці на підприємствах вимірюється в загальному вигляді кількістю продукції (обсягом робіт), виготовленої за одиницю часу, або кількістю робочого часу, витраченого на виготовлення одиниці продукції (роботи).
Найбільшу складність при використанні цих методів вимірювання продуктивності праці в ринковій економіці, що розвивається, становлять два питання: який вид продукції включати в обсяг виробництва (валову, продану, чисту) і як найбільш повно врахувати витрати праці (живої та речовинної). [Мерзляк, с. 125]
1.1.2. Сутність і значення продуктивності праці.
Важливою умовою розвитку будь-якої економічної системи є її ефективність або продуктивність, яка визначається співвідношенням кінцевого результату і затратами для його досягнення. Продуктивнішою буде та система, затрати на одиницю кінцевого продукту у якої будуть меншими. У рекомендаціях Міжнародної організації праці (МОП) розглядаються поняття "продуктивність" і "продуктивність праці".
Продуктивність – це ефективність використання ресурсів (праця, капітал, земля, матеріали, енергія) під час виробництва продукції, виконання робіт або надання послуг. Вона відображає взаємозв’язок між кількістю і якістю вироблених товарів або наданих послуг і ресурсами, витраченими на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати виробництво на різних рівнях економічної системи (на рівні окремого працівника, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з використаними ресурсами. При цьому необхідно враховувати зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних зі зміною соціальної інфраструктури суспільства (безробіття) тощо.
Таким чином, продуктивність є загальним показником, який характеризує ефективність використання ресурсів для виробництва продукції. Разом з цим, сучасна економічна теорія стверджує, що точно визначити роль і частку витрат тих чи інших ресурсів, використаних на виробництво продукції, неможливо. Тому для визначення ефективності трудових затрат на виробництво найчастіше використовують показник продуктивності праці.
Продуктивність праці – це плодотворність, ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю часу (година, зміна, місяць, рік) або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за певну одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції. Економічна теорія розглядає підвищення продуктивності праці як загальний закон економічного розвитку суспільства (закон неухильного зростання продуктивності праці). Соціально-економічне змагання виграє та країна, та система, яка підніметься на недосяжний суперниками рівень продуктивності праці завдяки створенню найсприятливіших умов для її зростання. Без різкого підвищення продуктивності праці неможливе і значне підвищення добробуту населення.
При розгляді економічної сутності продуктивності праці слід виходити з того, що праця, яка витрачається на виробництво продукції і втілюється у товарі, складається з двох складових:
живої праці, яка витрачається у даний момент безпосередньо в процесі виробництва даної продукції;
минулої праці, уречевленої у раніше створеній продукції, яка використовується тією чи іншою мірою для виробництва нової продукції (сировина, матеріали, енергія – повністю; машини, споруди тощо – частково).
У процесі виробництва функцією живої праці є створення нової вартості, а також раціональне використання засобів, виробництва (уречевленої праці) та перенесення їх вартості на новостворений продукт. Тому продуктивність праці відображає ефективність як живої, так і минулої уречевленої праці. Чим вища продуктивність живої праці, тим більше засобів виробництва вона витрачає. Отже, зростання продуктивності праці проявляється у зменшенні маси живої праці стосовно засобів виробництва (уречевленої праці), що веде до зниження вартості одиниці продукції та економії сукупних затрат праці, втілених у товарі.
Проте затрати живої та уречевленої праці зменшуються не в однаковій мірі. Ця обставина є дуже важливою при визначенні сутності продуктивності праці. Досліджуючи процес виробництва, К. Маркс сформулював економічний закон зростання продуктивності праці. У ньому сказано, що підвищення продуктивності праці полягає саме в тому, що частка живої праці зменшується, а частка минулої праці збільшується, але збільшується так, що загальна сума праці, втілена в товарі, зменшується; тобто, кількість живої праці зменшується в більшій мірі, ніж зростає кількість минулої (уречевленої) праці. Але зменшення частки живої праці у загальних затратах праці не означає зменшення її ролі. Зміни у співвідношенні живої та уречевленої праці при зростанні її продуктивності свідчать про те, що жива праця стає тим більш продуктивною, чим більшу масу уречевленої праці вона приводить у дію у процесі виробництва. Саме тому вирішальною умовою зростання продуктивності праці є більш високі темпи розвитку виробництва засобів виробництва, що забезпечують усі галузі народного господарства предметами та знаряддями праці.
Поряд з продуктивністю праці в економічній теорії і практиці використовуються й інші поняття, наприклад, продуктивна сила праці. Це не одне й те ж, бо продуктивна сила праці – то лише потенційна можливість, можливий рівень продуктивності праці при даному рівні розвитку продуктивних сил. Рівні першого і другого можуть збігатися лише в ідеальному випадку, тобто ймовірність такого збігу вкрай мала. На практиці, як правило, існує різниця між рівнем продуктивної сили праці і фактичною продуктивністю праці, яка є резервом зростання продуктивності праці у конкретних умовах виробництва.
Результат праці є функцією не тільки часу, проведеного працівником на роботі (екстенсивна величина), а й ступеня напруженості праці, тобто величини затрат його м’язової і нервової енергії за одиницю часу. Ця характеристика трудового процесу має назву "інтенсивність праці". Чим вищий рівень інтенсивності праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності визначається фізіологічними й психічними можливостями людського організму. Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може бути необмеженою. У зв’язку з цим виникає поняття нормальної інтенсивності прані. Нормальною вважається така інтенсивність, що забезпечує продуктивне використання всього робочого часу, не викликаючи необоротних явищ у життєдіяльності людського організму. Це означає, що створена безумовна можливість повного відновлення затрачених сил протягом щоденного відпочинку та триваліших перерв у роботі впродовж року.
У нашому народному господарстві досить великі втрати робочого часу, але якщо навіть позбутися цих втрат, гарантувати високу продуктивність праці без певного рівня її інтенсивності не можна. Можливість рівномірних затрат робочої сили у часі повинна створювати належна організація праці, вона має забезпечити суспільно нормальну інтенсивність праці. Зниження інтенсивності праці проти суспільно нормальної – як наслідок недоліків в організації праці і виробництва, призводить до утримання на підприємстві додаткової кількості працівників, нераціонального використання трудових ресурсів.
Взаємозв’язок показників (робоча сила, інтенсивність праці та продуктивна сила праці) і їх вплив на результативність праці (виробіток продукції за одиницю часу) можна показати, розглянувши три варіанти, в яких послідовно змінюється тривалість робочого дня, інтенсивність праці та продуктивна сила праці.
Варіант перший – інтенсивність праці та продуктивна сила праці – величини незмінні, а тривалість робочого дня змінюється. У цьому випадку денний виробіток змінюється у тій же пропорції. При збільшенні тривалості функціонування робочої сили виробіток продукції збільшується, а при зменшенні – відповідно скорочується. В результаті вартість одиниці виробленої продукції буде залишатися на попередньому рівні.
Варіант другий – тривалість робочого дня і продуктивна сила праці залишаються незмінними, а інтенсивність праці – затрати м’язової і нервової енергії робітника за одиницю часу змінюються. У цьому випадку виробіток продукції буде змінюватися у тій же пропорції, як і змінюється інтенсивність праці, тобто насиченість працею кожної одиниці робочого часу. Вартість усієї виробленої продукції буде збільшуватися (зменшуватися) пропорційно до змін інтенсивності праці, а вартість одиниці продукції залишається на попередньому рівні.
Третій варіант – тривалість робочого дня та інтенсивність праці величини сталі, змінюється продуктивна сила праці. У цьому випадку зростання продуктивної сили праці веде до збільшення виробітку продукції, при цьому її вартість залишається на попередньому рівні, а вартість одиниці продукції зменшується за рахунок скорочення затрат живої праці, втіленої в одиниці товару. Залежність між трудозбереженням і збільшенням виробітку виражається гіперболою, а не прямою лінією. З цього випливає, що продуктивність праці зростає швидше, ніж скорочуються затрати праці на одиницю продукції.
Розрізняють продуктивність індивідуальної і суспільної праці. Продуктивність індивідуальної праці характеризує ефективність затрат живої праці. Цей показник використовується в економічних розрахунках на рівні підприємства, галузі матеріального виробництва у вигляді виробітку на одного працюючого. Але повне уявлення про ефективність праці зайнятих у сфері виробництва може дати лише продуктивність суспільної праці, яка враховує сукупні затрати живої та уречевленої праці. Розраховується цей показник лише на рівні народного господарства.
Рівень продуктивності індивідуальної праці визначається чинниками та умовами, безпосередньо пов’язаними з діяльністю того чи іншого робітника або колективу: їх технічним озброєнням, потужністю обладнання, якістю матеріалів, кваліфікацією тощо. Продуктивність суспільної праці, крім цього, залежить від цілої низки обставин вищого рівня: суспільного поділу праці та розподілу трудових ресурсів, розміщення продуктивних сил тощо. Приблизну характеристику динаміки цього показника дає динаміка зниження собівартості продукції, яка включає витрати як на спожиті засоби виробництва, так і на оплату живої праці при виробництві продукції. [Тимош, с. 146]
Можна зазначити також, що в дослідних і методологічних цілях нерідко використовують таке поняття, як "гранична (чи порогова) продуктивність праці". Гранична продуктивність праці (граничний продукт праці) – це збільшення в натуральному вираженні до випуску продукції на підприємстві, отримане за рахунок використання додаткової одиниці праці. Кількісно вона цілком може не збігатися із середнім значенням продуктивності праці, що обчислюється щодо всіх задіяних у виробництві одиниць праці. Динаміка граничної продуктивності праці, як і інших граничних величин, підпорядковується так званому закону спадної віддачі. Це означає, що на ринку досконалої конкуренції, за інших однакових умов, зокрема при фіксованих величинах інших факторів виробництва, зі збільшенням одиниць праці в певному виробництві гранична продуктивність кожної наступної одиниці праці спочатку зростає, але після деякого числа цих одиниць з кожної наступної, навпаки, знижується. Граничні величини і правило їхньої динаміки використовуються звичайно при розгляді теоретичних моделей тих чи інших ринкових взаємозв’язків. [Грішнова, с. 380]
Разом з цим, підвищення продуктивності праці не може бути безмежним. Економічна доцільність зростання продуктивності праці визначається умовами збільшення маси споживчих вартостей і підвищення якості продукції. Інакше економія затрат праці втрачає сенс, адже прагнення до безмірного зростання продуктивності праці за рахунок скорочення чисельності працюючих дуже часто призводить до зменшення обсягів виробництва і якості продукції. Об’єктивною межею зростання продуктивності праці в кожний момент часу на конкретному виробництві є його техніко-організаційний рівень. За цією межею перспективи подальшого підвищення продуктивності праці повинні бути пов’язані з реконструкцією, модернізацією виробництва, підвищенням якості продукції.
Підвищення продуктивності праці завжди мало вирішальне значення для розвитку економіки країни, підвищення національного добробуту. Національний доход або валовий національний продукт, у разі підвищення продуктивності, збільшується швидше, ніж показники витрат. Зниження ж продуктивності призводить до інфляції, пасивного торговельного балансу, повільних темпів зростання або спаду виробництва і до безробіття. Така ситуація нині характерна для України. Рівень продуктивності праці у народному господарстві та промисловості країни досить низький. Останнім часом спостерігається тенденція до його зниження і згідно з розрахунками він становить у промисловості приблизно 10% від рівня продуктивності праці в США. [Завіновська16, с. 46(Тимош)]
Як свідчить зарубіжний досвід, змінити таке становище можна лише підвищенням продуктивності не тільки за рахунок оптимального використання ресурсів, а й створенням рівноваги між економічною, соціальною і політичною структурами суспільства. За рахунок зростання продуктивності праці в країнах, що переходили до ринкової економіки, досягалося від 40 до 90% підвищення життєвого рівня.
За умов посиленої конкуренції на ринках товарів і послуг великого значення набуває зростання продуктивності праці передусім на промислових підприємствах, що виявляється у збільшенні маси продукції, яка виробляється за одиницю часу, або зменшенні затрат праці на одиницю продукції. В Україні становлення ринкової економіки, створення конкурентоспроможної продукції, збільшення обсягів її виробництва і продажу можливе лише за умови ефективного використання ресурсів на кожному робочому місці, підприємстві. [Тимош, с. 151]
На мікроекономічному рівні продуктивність праці є одним з визначальних критеріїв та інструментів зниження витрат виробництва й забезпечення на цій основі ефективного функціонування підприємства, його конкурентоспроможності на внутрішньому і зовнішньому ринку. Зростання продуктивності праці покликане компенсувати підвищення заробітної плати найманих працівників, гармонізуючи тим самим інтереси сторін соціального партнерства. У зв’язку з цим продуктивність праці має враховуватись як важливий елемент в системі показників оцінки трудового внеску в кінцеві результати діяльності в усіх організаційних ланках підприємства. Динаміка продуктивності праці відображає успіхи підприємства в активізації людського чинника, у трудовій мотивації й розвитку персоналу, модернізації виробничого процесу, підвищенні споживчих якостей продукції та ін. [Грішнова, с. 381]
1.2. Показники і методи вимірювання продуктивності праці.
1.2.1. Система показників продуктивності праці і їх
планування.
Важливою передумовою визначення результативності праці є правильне обчислення рівня і динаміки продуктивності праці в усіх сферах економіки. Показники продуктивності праці дуже часто використовуються в економічній роботі, у практиці управління підприємствами, галузями, народним господарством для планування обсягів виробництва продукції, визначення оптимального співвідношення між фондами споживання і фондами нагромадження праці тощо. Економічні показники, якщо вони застосовуються для перспективного планування та оцінки діяльності колективів, самі по собі можуть впливати на ефективність діяльності, стимулюючи ті або інші аспекти виробництва чи пригнічувати їх. Якщо, наприклад, планувати випуск верстатів, прокатних станів у тоннах (відповідно у тоннах на працюючого плануватиметься і продуктивність праці), то про ніяке зниження металомісткості верстатів не може бути й мови, бо це буде вкрай невигідно виробникам. Через це правильний вибір економічних показників і методів їх обчислення має не тільки теоретичне, а й серйозне практичне значення.
Показники продуктивності праці повинні відповідати певним вимогам, а саме:
забезпечувати найточніше порівняння обсягу виробленої продукції із затратами праці на її виготовлення;
бути наскрізними, забезпечувати єдиний підхід на рівні підприємства, галузі, народного господарства;
створювати можливість для об’єктивного порівняння темпів зростання продуктивності праці й заробітної плати;
забезпечувати порівняння рівня продуктивності праці на підприємствах, у галузях з різнорідною продукцією та організаційно-технічними умовами її виробництва;
не допускати повторного рахунку при вимірюванні рівнів і темпів пересічного виробітку. [Тимош, с. 152]
Процес побудови системи показників, що характеризують продуктивність праці виробничого персоналу, грунтується на таких принципах:
поняття продуктивності праці застосовується до всіх категорій і професій працівників підприємства;
продуктивність праці на підприємстві характеризує витрати тільки живої праці;
у системі показників оцінювання ефективності виробничої діяльності підприємства продуктивність праці відіграє допоміжну роль, тому що вона характеризує тільки одну сторону цієї ефективності – рівень використання праці виробничого персоналу.
Для більш узагальненої оцінки ефективності виробничої діяльності мають враховуватися витрати усіх видів ресурсів підприємства й основний результат цієї діяльності – сума та рівень прибутку.
Комбінуючи різні види оцінювання результатів і витрат праці можна одержати велику систему показників продуктивності праці для конкретних умов підприємства. У процесі такого комбінування можуть бути охоплені усі види й рівні виробничої діяльності підприємства.
Побудова конкретної системи показників продуктивності праці на підприємстві здійснюється в такій послідовності:
на першому етапі будують систему показників продуктивності праці для окремих працівників з погляду виконуваних ними робіт;
на другому етапі систему показників продуктивності праці ділять за групами працівників окремих структурних підрозділів (де можливо і за видами виробленої продукції);
на третьому етапі вибирають систему показників, що характеризують продуктивність праці виробничого персоналу вцілому, і визначають основний з них (для узагальнюючої оцінки). Як правило, це обсяг виробництва валової продукції або обсяг реалізації товарної продукції в розрахунку на одного середньооблікового працівника за певний період. [Мерзляк, с. 99]
Як уже зазначалося раніше, розрізняють продуктивність суспільної та індивідуальної праці. Для їх обчислення використовується система конкретних економічних показників.
Показники продуктивності суспільної праці визначають ефективність затрат живої та уречевленої праці, розраховуються на рівні народного господарства.
Показники продуктивності індивідуальної праці визначають ефективність затрат лише живої праці, використовуються в економічних розрахунках на рівні підприємства, галузі матеріального виробництва, до них належить:
власне продуктивність праці, як відношення маси виробленої продукції до відпрацьованого часу:
Пп = , (1)
де Пп – продуктивність праці; М – маса виробленої продукції; Т – час, затрачуваний на виробництво продукції;
виробіток, як відношення обсягу виробленої продукції до середньооблікової чисельності працівників або робітників за рік, квартал, місяць:
В = , (2)
де В – виробіток; Q – обсяг виробленої продукції; Ч – середньооблікова чисельність працівників або робітників.
трудомісткість, що характеризує затрати часу на одиницю продукції:
Тм = , (3)
де Тм – трудомісткість продукції. [Тимош, с. 154]
Найбільш узагальнюючим показником продуктивності праці є середньорічний виробіток продукції одним працівником, який залежить від багатьох факторів, зокрема, від:
частки робітників у загальній кількості працівників;
середньорічного виробітку і кількості відпрацьованих днів одним робітником за рік;
середньоденного виробітку продукції одним робітником і середньої тривалості робочого дня;
середньогодинний виробіток продукції і факторів, пов’язаних зі зниженням трудомісткості (технічного рівня виробництва, непродуктивних витрат робочого часу, організація виробництва);
факторів, пов’язаних зі зміною вартості оцінювання продукції (зміною структури продукції та рівня кооперації).
Розрахунок впливу цих факторів здійснюється шляхом ланцюгової підстановки, абсолютних різниць, відносних різниць або інтегральним методом, у результаті чого встановлюється відхилення середньорічного виробітку від планового за рахунок збільшення (зменшення) частки робітників у загальній кількості персоналу, за рахунок підвищення (зменшення) середньогодинного виробітку робітників, за рахунок утрат робочого часу (надпланові цілоденні і внутризмінні). [Мерзляк, с. 100]
Між продуктивністю праці і трудомісткістю існує обернена залежність.
Пп = (4)
Для встановлення більш точного взаємозв’язку між продуктивністю праці та трудомісткістю і як впливає зміна одного показника на інший, використовують такі формули:
в = , (5)
де в – відсоток зростання продуктивності праці при зменшенні трудомісткості продукції на а-відсотків;
а = , (6)
де а – відсоток зменшення трудомісткості продукції при зростанні продуктивності праці на в-відсотків.
Таким чином, трудомісткість виробництва продукції – це сума затрат праці промислово-виробничого персоналу на виробництво одиниці продукції, вимірюється в людино-годинах, нормо-годинах. Розрізняють такі види трудомісткості.
Виробнича трудомісткість (ТМВ) – це сума затрат праці основних і допоміжних робітників, які беруть участь у процесі виробництва продукції. Виробнича трудомісткість включає технологічну трудомісткість і трудомісткість обслуговування виробництва:
ТМВ = ТМТ + ТМОБ , (7)
де ТМВ – виробнича трудомісткість; ТМТ – технологічна трудомісткість; ТМ0Б – трудомісткість обслуговування виробництва.
Технологічна трудомісткість (ТМТ), включає всі затрати праці основних робітників – як відрядників, так і почасовиків:
ТМТ = Тв + Тп , (8)
де Тв – затрати праці основних робітників-відрядників; Тп – затрати праці основних робітників-почасовиків.
Трудомісткість обслуговування виробництва (ТМ0Б) включає усі затрати праці допоміжних робітників.
Трудомісткість управління виробництвом (ТМу) включає затрати праці керівників, спеціалістів, службовців.
Повна трудомісткість (ТМ) – це затрати праці всього промислово-виробничого персоналу на даному підприємстві:
ТМ = ТМТ + ТМ0Б + ТМу; (9)
або
ТМ = ТМВ + ТМу (10)
За характером і призначенням для потреб планування та аналізу виробничо-господарської діяльності підприємств і організацій розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткості.
Нормативна трудомісткість – визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт за діючими нормами. Використовується для визначення чисельності окремих груп працюючих, а також для порівняння трудомісткості виготовлення продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявляти резерви зниження трудомісткості.
Фактична трудомісткість – виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу робіт.
Планова трудомісткість – це затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи, які повинні бути досягнуті в плановому періоді. В основу планової трудомісткості покладена нормативна трудомісткість з урахуванням заходів щодо підвищення ефективності виробництва. [Тимош, с. 157]
Значний інтерес становить порівняння питомої трудомісткості продукції на різних підприємствах, що дає можливість виявити передовий досвід і розробити заходи щодо його впровадження на підприємстві, яке аналізується.
У ході аналізу встановлюється відхилення трудомісткості продукції в цілому по підприємству від планового завдання та приріст (зниження) продуктивності праці (годинного вироблення) за рахунок зниження (підвищення) трудомісткості продукції. [Мерзляк, с. 101]
Історично так склалося, що найпершою, як показник вартості продукції, застосовувалася вартість валової продукції. У валову продукцію включалася вартість усієї виготовленої продукції, у тому числі для власних потреб, послуг для інших підприємств та організацій, вартість кооперованих поставок, незавершеного виробництва. Таким чином, продуктивність праці, розрахована за валовою продукцією, не дає правильного уявлення про фактичний її стан, має місце повторний багаторазовий рахунок тих самих вартостей – і у виробників, і у споживачів продукції. На величину виробітку і його динаміку побічний вплив чинять зміни асортименту продукції, її матеріаломісткість і трудомісткість, зміни обсягу кооперованих поставок, обсягу незавершеного виробництва, відмінності і динаміка цін на продукцію.
З початку 70-х років у народному господарстві колишнього Радянського Союзу перейшли на розрахунок продуктивності праці, виходячи з товарної продукції у постійних цінах (тоді за основу було взято ціни, які діяли за станом на 1.01.1967р.). Це дещо поліпшило якість показника, бо наголос було зроблено на основу продукції підприємств, усунено вплив динаміки цін. Крім цього, у вартість товарної продукції не включалася вартість кооперованих поставок, незавершеного виробництва.
Показники продуктивності праці, розраховані за валовою і товарною продукцією, мають схожі переваги і вади. До недоліків слід віднести те, що вони включають вартість як живої, так і уречевленої праці. Звідси вартість матеріалів, сировини, цілих вузлів, що надходять на дане підприємство по коопераційних поставках, а також електроенергії, амортизації устаткування не створена, як правило, на цьому підприємстві, ніяк не характеризує його діяльність. Чим більше міститься "чужих" вартостей у складі власної продукції, тим більшою буде продуктивність праці. Заради створення ілюзії зростання обсягів виробництва та продуктивності праці у вартісному вираженні підприємства зацікавлені не у скороченні, а у збільшенні затрат уречевленої праці.
Спробою позбутися зазначених недоліків було застосування замість валової і товарної продукції нормативної вартості обробки (НВО). Для розрахунку нормативної вартості обробки за кожним видом
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора