Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Статистика
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів і економіки природокористування
Курсова робота
З дисципліни «Статистика»
ЗМІСТ
стор.
ВСТУП…………………………………………………………………..…….. 3
1. Теоретична частина……………………………………………….……… 4
1.1 Статистика статевого, вікового і сімейного складу населення України……………................................................................................................4
1.2. Статистика соціальних аспектів діяльності суспільства України......................…….……………………………………………….…13
2. Практична частина……………………………………………………….19
2.1.Завдання 1 ………………………………………………………............19
2.2.Завдання 2 …………………………………………………………….....24
2.3.Завдання 3 ……………………………………………………….............26
2.4.Завдання 4 ……………………………………………………….............28
ВИСНОВКИ.…………………………………………………………............31
Список використаної літератури ……………………………………….....33
ВСТУП
В сучасному розумінні термін статистика має декілька значень. Перш за все, це дані про масові процеси та явища, які відбуваються в суспільно-економічному житті країни. Також це і діяльність системи статистичних органів, установ, організацій щодо збирання, обробки даних, які характеризують масові соціально-економічні явища і процеси. А також статистика є наукою, яка має свій предмет і метод.
Метою даної дисципліни є оволодіння основою статистичного вимірювання, методами узагальнення та аналізу інформації про соціально-економічні явища і процеси та про закономірності суспільного життя. Статистика вчить, як підпорядковуючись меті дослідження, зібрати, обробити та проаналізувати інформацію, виявити та оцінити закономірності формування, розвитку та взаємодії складних за своєю природою соціально-економічних явиш.
Інтерес до статистичних наук з кожним роком зростає і не лише в Україні, а й у більшості країн світу.
Як фундаментальна економічна наука статистика є основоположною навчальною дисципліною, з вивченням якої починають формуватися необхідні професійні якості економістів вищої кваліфікації, менеджерів, підприємців, комерсантів. Оволодіння статистичною методологією є однією з необхідних умов пізнання кон’юнктури ринку, вивчення тенденцій та прогнозування попиту й пропонування, прийняття оптимальних рішень на всіх рівнях підприємницької діяльності, на ринку товарів та послуг.
Завданням даної курсової роботи є дослідження статистики статевого, вікового і сімейного складу населення та статистика соціальних аспектів діяльності суспільства України.
Теоретична частина
Статистика статевого, вікового і сімейного складу населення України
Чисельність населення
Життєдіяльність суспільства визначається життєдіяльністю його населення. Все, що створюється людьми і заради людей – виробників і споживачів матеріальних благ та соціально-культурних цінностей.
Предмет статистики населення становлять закономірності відтворення населення, що мешкає на певній території, за певний час, які відшукуються з допомогою якісного аналізу кількісних характеристик. Статистика вивчає населення в двох аспектах: демографічному та соціально-економічному. В демографічному аспекті населення розглядається з точки зору його природного та механічного руху. В соціально-економічному – аналізується як елемент суспільного виробництва. Основними категоріями статистики населення є демографічна подія (подія, що відбувається з людиною, проте впливає на зміну чисельності й складу всього населення) та демографічний процес (множина однорідних демографічних подій, що відбуваються з населенням у цілому)
Кількісною характеристикою населення будь-якого регіону є його чисельність.
Джерелом інформації про чисельність населення є переписи, що провадяться в Україні не частіше, як раз на 10 років, а в між переписний період – це результати оцінок – розрахунки за даними поточного обліку процесів природного та механічного руху.
Основними категоріями населення, за якими реєструється його чисельність, є:
наявне населення
постійне населення (населення, яке проживає на певній території протягом не менш як півроку)
тимчасово присутнє населення
тимчасово відсутнє населення
Наявне населення – це чисельність осіб, які на момент реєстрації перебувають на території певного населеного пункту, незалежно від місця їх постійного проживання.
Дані про чисельність наявного населення є основою для визначення необхідного обсягу житлово-комунальних послуг, послуг торговельної мережі, транспорту та зв’язку, побутової та туристичної сфер, медичних та культурних закладів тощо.
На 1 січня 2009р. в Україні, за оцінкою, проживало 46143,7 тис. осіб. Упродовж 2008р. чисельність населення зменшилася на 229,0 тис. осіб, або на 5,0 осіб у розрахунку на 1000 жителів.
Населення зменшується виключно за рахунок природного скорочення (243,9 тис. осіб), яке не перекриває незначний міграційний приріст населення (14,9 тис. осіб).
Порівняно з 2007р. обсяг природного скорочення зменшився на 46,3 тис. осіб, або з 6,2 до 5,3 особи у розрахунку на 1000 жителів.
Постійне населення – це чисельність осіб, які постійно, протягом тривалого часу проживають на території певного населеного пункту, незалежно від їх наявності на момент реєстрації.
Тимчасово проживаючі – особи, які постійно проживають в іншому населеному пункті, але на момент обстеження перебувають у даному пункті (за відсутності на постійному місці проживання не більш як 6 місяців)
Тимчасово відсутні – особи, які постійно проживають в іншому населеному пункті, але на момент обстеження перебувають за його межами, якщо термін їх відсутності не перевищує 6 місяців.
На підставі зазначених категорій населення визначають баланси категорій населення, які характеризують зв’язок між наявним та постійним населенням, а саме:
НН = ПН + ТП – ТВ,
ПН = НН – ТП + ТВ,
де, відповідно НН – наявне населення
ПН – постійне населення
ТП – тимчасово проживаючі
ТВ – тимчасово відсутні
Коли середня чисельність розраховується за тривалий період часу, протягом якого населення змінюється нерівномірно, застосовують чисельність населення на початок періоду, скориговану на середню геометричну.
Склад населення досліджується за такими демографічними ознаками, як стать, вік, шлюбний стан, а також за соціальними ознаками: національність та рідна мова, громадянство, суспільна група, джерело засобів існування, освіта.
Таблиця 1
Кількість наявного та постійного населення з 1990 по 2009 роки
Кількість наявного населення
Кількість постійного населення
всього, тис.осіб
у тому числі
всього, тис.осіб
у тому числі
міське
сільське
чоловіки
жінки
1990
51838,5
34869,2
16969,3
51556,5
23826,2
27730,3
1991
51944,4
35085,2
16859,2
51623,5
23886,5
27737,0
1992
52056,6
35296,9
16759,7
51708,2
23949,4
27758,8
1993
52244,1
35471,0
16773,1
51870,4
24046,3
27824,1
1994
52114,4
35400,7
16713,7
51715,4
23981,1
27734,3
1995
51728,4
35118,8
16609,6
51300,4
23792,3
27508,1
1996
51297,1
34767,9
16529,2
50874,1
23591,6
27282,5
1997
50818,4
34387,5
16430,9
50400,0
23366,2
27033,8
1998
50370,8
34048,2
16322,6
49973,5
23163,5
26810,0
1999
49918,1
33702,1
16216,0
49544,8
22963,4
26581,4
2000
49429,8
33338,6
16091,2
49115,0
22754,7
26360,3
2001
48923,2
32951,7
15971,5
48663,6
22530,4
26133,2
2002
48457,1
32574,4
15882,7
48240,9
22316,3
25924,6
2003
48003,5
32328,4
15675,1
47823,1
22112,5
25710,6
2004
47622,4
32146,4
15476,0
47442,1
21926,8
25515,3
2005
47280,8
32009,3
15271,5
47100,5
21754,0
25346,5
2006
46929,5
31877,7
15051,8
46749,2
21574,7
25174,5
2007
46646,0
31777,4
14868,6
46465,7
21434,7
25031,0
2008
46372,7
31668,8
14703,9
46192,3
21297,7
24894,6
2009
46143,7
31587,2
14556,5
45963,4
21185,0
24778,4
* За даними Всеукраїнського перепису населення станом на 5 грудня 2001 року.
Держкомстат України, 1998-2009
Склад населення
Статевий склад населення аналізується за допомогою абсолютних та відносних показників (структури та координації), статистичних групувань.
Статевий склад населення характеризується часткою та співвідношенням чоловіків та жінок. Природний рух населення у січні–червні 2009р. характеризувався зростанням народжуваності та зменшенням смертності, а також суттєвим перевищенням числа померлих над кількістю живонароджених: на 100 померлих припадало 67 дітей, які народилися живими.
Діаграма 1
Природний приріст населення
Держкомстат України, 1998-2009
Узагальнюючим показником статевих пропорцій є вік балансування – вік, в якому чисельність чоловіків та жінок урівноважується. За оптимальних умов він має наближуватись до верхньої межі плідного віку (50 років). В Україні вік балансування становить 32 роки, а в містах – 28 років.
Таблиця 2
Контингент населення
Контингенти населення
Віковий інтервал, років
Немовлята
до 1
Ясельний
0 – 2
Дитсадковий
3 – 6
Дошкільний
1 – 6
Шкільний: діти підлітки
7 – 14
15 – 17
До працездатний
0 – 15
Працездатний: жінки чоловіки
16 – 54
16 – 59
Дітородний контингент жінок
15 – 49
Держкомстат України, 1998-2009
Віковий склад населення вивчається з метою визначення режиму відтворення населення, перспективних розрахунків його чисельності та впливу на інтенсивність природного, соціального руху та на процес старіння населення. Групування складаються за одно-, п’яти- та десятирічним інтервалом, залежно від вікової групи населення. Вирізняють такі контингенти населення
У групуваннях за демографічними поколіннями вирізняють такі групи:
діти (0 – 14 років)
батьки (15 – 49 років)
прабатьки (50 і старші).
Залежно від чисельного співвідношення демографічних поколінь у країні розрізняють три типи вікової структури:
Прогресивний тип – відповідає населенню зі швидкою зміною поколінь через високу народжуваність та смертність, а також з інтенсивним зростанням чисельності населення. Йому притаманні співвідношення поколінь: діти – 40%, батьки – 50%, прабатьки – 10%. Отже, переважає частка дітей.
Стаціонарний тип – відповідає населенню, в якому врівноважуються частки дітей та прабатьків через поступове скорочення смертності та збільшення тривалості життя, а саме: діти – 27%, батьки – 50%, прабатьки – 23%.
Регресивний тип – відповідає населенню з повільною зміною поколінь, в якому частка прабатьків дещо більша, ніж частка дітей, через скорочення народжуваності і подовження тривалості життя. За цього типу створюються умови скорочення і навіть часткового виродження населення, адже виконується таке співвідношення: діти – 20%, батьки – 50%, прабатьки – 30%. Україна якраз має регресивний тип зі структурою: діти – 18,5%, батьки – 50,7%, прабатьки – 30,8%. Поглиблюється процес старіння населення, а тому підвищується рівень загальної смертності.
Крім вище сказаних вивчається сімейний склад населення – з метою визначення умов для відтворення населення, шлюбної ситуації, соціальної політики захисту багатодітних сімей, одинаків, а також як інформаційна база для обстеження бюджетів домогосподарств. Сім’єю вважається сукупність людей, які проживають спільно й пов’язані кровною спорідненістю чи свояцтвом, а також спільним бюджетом. Досліджується за числом членів сім’ї, їх родинними відношеннями та кількістю дітей віком до 18 років, а також іншими показниками.
Статистичне вивчення національного складу на громадянства має соціально-політичне значення, особливо в країнах, що переживають національне та етнологічне відродження. На підставі структурних та типологічних групувань здійснюється аналіз змін у національному та лінгвістичному складі населення за між переписний період – тобто визначаються структурні зрушення.
Склад населення за суспільними групами є одним з головних серед соціальних розрізів. На відміну від демографічних ознак соціальні є такими, що зазнають змін залежно від форми устрою країни та форми власності. У період переходу до ринкової економіки виникають і стають вагомішими нові суспільні групи, змінюється сутність існуючих.
Важливим питанням статистики населення є вивчення характеру його розміщення по території, а також інтенсивності розміщення. Розміщення населення розглядається статистикою у двох напрямах: з погляду розселення його за окремими регіонами та видами поселень, а також з погляду концентрації населення в кожному регіоні.
Також важливим є поділ населення за видом поселення на міське та сільське. Міським є населення, що мешкає в населених пунктах (міста та селища міського типу, включаючи робітничі та курортні селища), з чисельністю населення та часткою зайнятих у несільськогосподарських галузях не нижчими за встановлену межу. В Україні нижньою межею вважається 2 тис. Осіб та частка зайнятих – 67% Таблиця 3
Природний приріст населення
Кількість народжених
Кількість померлих
Природний приріст (скорочення)
Смертність дітей до 1 року*
Кількість зареєстрованих шлюбів
Кількість зареєстрованих розлучень
1990
12,6
12,1
0,5
12,8
9,3
3,7
1991
12,1
12,9
–0,8
13,9
9,5
3,9
1992
11,4
13,3
–1,9
14,0
7,6
4,3
1993
10,7
14,2
–3,5
14,9
8,2
4,2
1994
10,0
14,7
–4,7
14,5
7,7
4,0
1995
9,6
15,4
–5,8
14,7
8,4
3,8
1996
9,2
15,2
–6,0
14,3
6,0
3,8
1997
8,7
14,9
–6,2
14,0
6,8
3,7
1998
8,4
14,4
–6,0
12,8
6,2
3,6
1999
7,8
14,9
–7,1
12,8
6,9
3,5
2000
7,8
15,4
–7,6
11,9
5,6
4,0
2001
7,7
15,3
–7,6
11,3
6,4
3,7
2002
8,1
15,7
–7,6
10,3
6,6
3,8
2003
8,5
16,0
–7,5
9,6
7,8
3,7
2004
9,0
16,0
–7,0
9,5
5,9
3,6
2005
9,0
16,6
–7,6
10,0
7,1
3,9
2006
9,8
16,2
-6,4
9,8
7,6
3,8
2007
10,2
16,4
-6,2
11,0
9,0
3,8
2008
11,0
16,3
-5,3
10,0
7,0
3,6
Держкомстат України, 1998-2009
Рух населення
Населення зазнає змін у часі завдяки його відтворенню та міграції.
Відтворення населення – це безперервне його оновлення за рахунок появи одних життів і зникнення інших. Ця заміна поколінь людей лежить в основі природного руху населення. Загальний абсолютний приріст (скорочення) чисельності населення розкладається на природний приріст .
Природний рух – процес, що змінює чисельність та склад населення шляхом його оновлення, а механічний рух за рахунок його територіального переміщення.
Статистика вивчає природний рух населення з метою визначення його абсолютних розмірів, оцінки рівнів та ступенів поширення серед окремих контингентів населення, тенденцій зміни природного руху та складових, а також порівняння інтенсивності цих процесів у регіональному аспекті. Для цього використовується система статистичних методів: екстенсивного та інтенсивного аналізу, а також моделювання.
Екстенсивний аналіз передбачає визначення абсолютних розмірів природного приросту та його складових, а саме: чисельності померлих, народжених за період (як правило, за один рік); чисельності зареєстрованих шлюбів та розлучень.
Продовжує збільшуватися кількість народжених (на 37,9 тис. осіб). Інтенсивність народжуваності зросла в цілому з 10,2 до 11,0 немовлят у розрахунку на 1000 жителів, а рівень смертності зменшився з 16,4 до 16,3 особи. У 2008р. спостерігалося скорочення кількості укладених шлюбів (на 22,7%) та розлучень (на 6,5%).
Тривале зберігання від’ємного приросту призводить до депопуляції населення країни або її окремого регіону. Депопуляція – це процес систематичного скорочення чисельності населення з одночасним погіршенням його якісних характеристик. Саме такий процес відбувається зараз в Україні.
На підставі абсолютної чисельності померлих, народжених, а також одружених і розлучених, поданих у розрізі статі, віку, за видами поселень та регіонами, розраховують відносні показники природного руху (коефіцієнти інтенсивності та порівняння протилежних явищ).
Своєрідним індикатором соціально-демографічного стану країни є так званий індекс людського розвитку. Це узагальнююча характеристика, що обчислюється як середня арифметична проста з трьох нормованих середніх: середньої очікуваної тривалості життя при народженні середнього освітнього рівня та середнього рівня доходів. У свою чергу, середній освітній рівень визначається як середня арифметична зважена з середнього процента грамотності дорослого населення та сукупної частки тих, хто навчається в початкових, середніх та вищих навчальних закладах серед осіб молодших 24 років. При цьому ваги розподіляються в пропорції 2:1 на користь процента грамотності дорослих.
Використовують такі межі нормування показників: середньої очікуваної тривалості життя (25 та 85 років), процента грамотності дорослого населення та сукупної частки тих, хто навчається в навчальних закладах (0 та 100%), середнього розміру реального ВВП на душу населення з поправкою на паритет купівельної спроможності (100 та 5448 $ США)
Чисельність народжених групується за віком матері з п’ятирічним інтервалом (від 15 до 49 років), а також за місяцями народження. Окремо групуються мертвонароджені за регіонами та видами поселень. Будується ряд розподілу народжених для контингенту матерів молодших 20 років (до 16 років і далі з однорічним інтервалом).
Новонароджені також поділяються за порядком їх народження (виокремлюють вісім черговостей). Вирізняють також сукупність народжених поза шлюбом за окремими регіонами.
Таблиця 7
Коефіцієнти народжуваності за віком матері в Україні в в 2003-2007 рр.(число народжених на 1000 жінок відповідного віку)
Коефіцієнти народжуваності за віком матері
Сумарний коефіцієнт народжуваності
Роки
15-49
15-19
20-24
25-29
30-34
35-39
40-44
45-49
2003
32,7
29
92,3
67,1
33
10,9
2
0,1
2004
34,3
29,6
93,4
70,6
35,4
12,2
2,2
0,1
2005
34,4
28,6
88,8
71,7
37,7
13,3
2,3
0,1
2006
37,5
29,5
92,2
79,4
42,7
15,5
2,5
0,1
2007
38,8
30,3
92,2
81,3
45,4
16,8
2,9
0,1
Держкомстат України
Чисельність одружених поділяється окремо для кожної статі за віком. При цьому враховується шлюбоздатне населення (жінки віком від 17 років та чоловіки віком від 18 років) і виділяються такі вікові групи:
18 – 19 років
20 – 24 роки
далі з п’ятирічним інтервалом до останньої групи 60 років і більше.
Чисельність розлучених розподіляється в цілому за окремими регіонами, а для кожної статі за віком розлучених з таким самим інтервалом, як і для одружених.
Механічний рух – переміщення людей через кордони регіону, яке пов’язане із зміною їх місця проживання. У результаті переміщення змінюється чисельність населення на території прибуття або вибуття мігрантів та його структура.
Діаграма 2
Міграційний рух населення (2006-2008 рр)
Держкомстат України
Розрізняють кілька видів міграції залежно від перетину міграційними потоками адміністративно-територіальних кордонів. Внутрішня міграція – міграційні потоки не перетинають кордонів держави, а лише здійснюються в її окремих регіонах або між ними. Ця міграція поділяється на внутрішньо регіональну (у межах області, Автономної Республіки Крим) ті міжрегіональну (переміщення з області в область). Зовнішня міграція (міждержавна) – міграційні потоки перетинають державні кордони.
Дані державної статистики дозволяють дослідити, з одного боку, міграційні процеси, а з іншого – сукупності мігрантів. Міграційні процеси кількісно характеризуються обсягом міграції, її інтенсивністю, розміром та напрямом міграційних потоків.
Спеціальні коефіцієнти міграції визначаються для окремих контингентів або груп населення, наприклад, окремо для чоловіків та жінок; для працездатного населення, а також для тих, чий вік перевищує встановлену межу працездатності або ще не досяг її, для сільського та міського населення.
Часткові коефіцієнти міграції розраховуються окремо для кожної вікової групи мігрантів.
Завданням статистики населення є не лише аналіз існуючого демографічного стану чи процесу, а й моделювання таких станів і процесів. Моделюванням визначаються прогнозні значення чисельності та складу населення (перспективні розрахунки), а також реставруються страчені дані далекого чи близького минулого (ретроспективні розрахунки).
Перспективні розрахунки – це обчислення очікуваної чисельності та статево-вікової структури населення певного регіону.
Розрізняють короткострокові (на міжпереписний період і стосуються чисельності й статево-вікового складу населення країни та її регіонів), середньострокові (на перспективу в 20 – 30 років і стосуються загальної чисельності населення країни) та довгострокові (перспектива 50 – 100 років і стосується лише загальної чисельності населення) розрахунки населення.
1.2 Статистика соціальних аспектів діяльності суспільства України
Соціальна діяльність — це завжди прояв людської активності з метою змини чи перетворення елементів навколишнього світу свідомості самої людини. Їй завжди притаманні цілеспрямованість, свідомий характер, бо її суб’єктом може бути лише людина. Це процес, що включає мету, засоби, результати.
Вирізняють такі види соціальної діяльності: трудову, творчу, споживацьку, дозвільну, освітню, рекреаційну тощо. Проте така класифікація має умовний характер, бо в реальному житті ці види діяльності не існують окремо.
Найважливішою формою соціальної діяльності визнається праця — доцільна діяльність людини, в процесі якої вона за допомогою засобів праці діє на природу і перетворює її елементи в предмети, що задовольняють її потреби. Пріоритетний статус праця отримує завдяки тому, що вона є цілеспрямованою, створює цінності і здатна задовольняти різноманітні потреби людей. Будь-яка людська діяльність, якщо вона доцільна, містить у собі елементи праці. Проте розуміння трудової діяльності як основної грунтується на традиційному визнанні пріоритету її матеріальних результатів. Однак не меншу роль відіграють знання (як результат духовної діяльності), послуги (як результат специфічного виду діяльності у сфері нематеріального виробництва) та ін. Визнання пріоритету матеріальних результатів є історично зумовленим і зі зміною суспільних умов пріоритетність різних видів праці може змінюватися.
Праця — це основна форма життєдіяльності суспільства, індивіда, вихідна умова їх буття, яка визначає спосіб ставлення індивіда до світу і одного індивіда до іншого, специфіку відносин у будь-якій трудовій організації і в будь-якій державі.
Отже, праця — категорія не лише економічна, а й соціологічна, що має значення для характеристики суспільства в цілому, і його індивідів зокрема.
Соціально-економічна сутність праці є двоїстою: вона, з одного боку, є джерелом багатства і доходів, а з іншого — мірою поведінки людини, засобом її самореалізації, самоствердження як особистості. Отже, з одного боку, праця повинна стимулюватися, бо вона реалізується в надії на отримання грошового доходу, з іншого — будь-яка вільна праця, крім грошей, приносить задоволення, радість (з цього погляду всі види праці варті поваги й пошанування). Ненормальною ситуацією для працездатної людини є неможливість працювати. Вимушене тривале безробіття є справжньою соціальною трагедією для багатьох.
Таблиця 8
Безробіття та тривалість пошуку роботи
2000
2002
2003
2004
2005
2006
2007
Безробітне населення у віці 15–70 років (за методологією МОП), тис.
2655,8
2140,7
2008,0
1906,7
1600,8
1515,0
1417,6
у тому числі шукали роботу, намагались організувати власну справу, тис.
2176,3
2052,9
1915,8
1808,6
1523,5
1443,8
1362,6
з них за тривалістю пошуку роботи, відсотків
до 3 міс.
14,8
15,3
17,0
25,8
33,1
36,3
39,1
4–6
11,7
11,6
12,9
15,2
20,4
21,7
22,0
7–9
8,5
10,1
10,5
10,9
10,7
10,7
10,6
10–12
9,6
9,8
9,6
5,6
6,0
5,5
5,3
більше 1 року
55,4
53,2
50,0
42,5
29,8
25,8
23,0
Середня тривалість пошуку роботи, міс.
10
10
9
8
7
6
6
Державний комітет статистики України
Забезпечення нормальних, гідних людини економічних відносин є обов’язком держави. Коли вона неспроможна цього зробити, у суспільстві зростає невдоволення, посилюються процеси економічного, соціального, матеріального й політичного розшарування, збільшується розрив між багатими і бідними. Подібна ситуація складається нині в Україні. Ринок, що формується, є нецивілізованим, надто криміногенним, надміру монополізованим. Люди не сприймають його, їм важко знайти своє місце за таких умов, тим більше, що суспільні зусилля зі створення цивілізованого ринку праці мають бути погоджені з діями щодо формування культури і свідомості людей.
Соціологія аналізує установки й поведінку людини залежно від змісту і характеру її праці (рис. 1).
Рис. 1. Соціальна сутність праці
Зміст праці виражається через розподілення функцій (виконавських, реєстративних, контрольних, спостережних, налагоджувальних тощо) на робочому місці і сукупність виконуваних операцій, обумовлених технікою, технологією, організацією виробництва і майстерністю працівника.
Зміст відображає виробничо-технічний аспект праці, показує рівень розвитку виробничих сил, технічний спосіб поєднання особистісного і речового елементів виробництва, тобто розкриває працю як процес взаємодії людини з природою з допомогою засобів праці в процесі трудової діяльності.
Зміст праці не тільки є суто індивідуальним на кожному робочому місці — він дуже рухливий і мінливий, оскільки характеризується багатьма факторами: структурою виконуваних функцій, їхньою різноманітністю, співвідношенням виконавських і організаційних елементів, фізичних і нервово-психічних навантажень, мірою інтелектуального напруження, самостійності, самоорганізації, новизни, складності праці.
Так, в залежності від трудових зусиль, що переважають, способу діяння на предмет праці, вирізняється праця розумова — аналітико-синтетична мислительна діяльність, продуктом якої є певним чином оформлена інформація і праця фізична, що пов’язана з застосуванням мускульних зусиль людини, спрямованих на зміну матеріального речового середовища. Це два взаємозв’язані боки людської діяльності. Вони є соціальною формою.
Виконуючи трудові функції, люди взаємодіють, вступають у відносини один з одним, і саме праця є тією первинною категорією, яка відбиває всю різноманітність суспільних явищ і процесів. Суспільна праця, змінюючи соціальне становище різних груп працівників, їхні соціальні якості, є загальною базою, витоком усіх соціальних явищ.
На рівні суспільства праця виступає як взаємозв’язана система галузей і видів діяльності, а на індивідуальному рівні — у вигляді окремих функцій та операцій. Шляхи вдосконалення суспільної та індивідуальної праці є різними. Перші полягають у вдосконаленні засобів виробництва і впровадженні прогресивних технологій, другі — у впровадженні раціональних форм організації праці на конкретних робочих місцях. Удосконалення суспільної праці повинно випереджати зміни змісту індивідуальної праці. На практиці, як правило, спостерігається певний розрив між складністю виконуваних робіт (показник змісту суспільної праці) та рівнем кваліфікації робітника (показник змісту індивідуальної праці).
Слід розрізняти соціальний та функціональний зміст праці. Соціальними є доцільність діяльності працівника, мотивація, ставлення до праці на суспільному (як до професії, виду діяльності) та індивідуальному (як до конкретно виконуваної роботи) рівні. Функціональний зміст праці виявляється у виконуваних працівником конкретних ролях, функціях. У виробничому процесі виокремлюють такі функції:
енергетичну — приведення в рух засобів праці;
технологічну — поєднання предметів та засобів праці і безпосередня обробка предметів праці;
контрольно-регулюючу — нагляд і контроль за рухом предметів і засобів праці;
управлінську — підготовка виробництва та керування виконавцями.
Характер праці виражає соціально-економічну природу трудового процесу, суспільну форму його організації, спосіб взаємодії працівника, поєднання їх із засобами виробництва, спосіб включення індивідуальної праці до суспільної (взаємодію людини із суспільством) і залежить від того, на кого людина працює. Він відображає соціально-економічний стан трудящих у суспільстві, співвідношення між суспільною та індивідуальною працею кожного окремого працівника.
В умовах товарного виробництва характер праці двоїстий з одного боку праця є конкретною — це праця у всіх своїх якісних відмінностях різноманітних видів праці, що створює, споживчу вартість товару, а з іншого — абстрактною — затратами робочої сили загалом, продуктивною діяльністю людського мозку, мускульної і нервової систем, що міститься у кожному товарі створюючи його вартість.
Споживча вартість — це корисність речі, її здатність задовольняти якусь потребу людини. Споживчі вартості утворюють речовий зміст багатства.
Показниками характеру праці є: форма й відносини власності, розподільчі відносини, ступінь соціальних відмінностей у процесі праці тощо.
Характер праці зумовлює мету виробництва, а у сфері розподілу — пропорції, за якими суспільно вироблений продукт розподіляється між різними соціальними групами.
Зміст праці визначає природу і рівень професіоналізму працівника, а її характер — межі його соціального розвитку і ступінь перетворення праці на найпершу життєву потребу. Взаємодія змісту і характеру праці виявляється в існуванні таких соціально, економічно і технічно неоднорідних її форм, як фізична й розумова, виконавська й управлінська, кваліфікована й некваліфікована праця. Ці форми диктують різні вимоги до загальної і спеціальної освіти, фахової культури, створюють різні можливості для реалізації професійних і особистих здібностей, тобто справляють різний соціальний вплив на трудящих.
В Україні сьогодні праця виступає в різних соціально-економічних формах: державній, колективній, кооперативній, дрібногруповій, індивідуальній, найманій тощо.
Закон відповідності характеру і змісту праці, тобто міри поєднання її сутності та форми, є основним законом теорії соціології праці і організує системно категоріальний апарат цієї теорії. Глибокі зміни у змісті праці створюють передумови для зміни її характеру, і навпаки.
Складовими простого процесу праці є предмет праці, її знаряддя та суб’єкт. У результаті взаємодії цих складових з’являється продукт праці. Соціальні відносини панування і підпорядкування, відчуження та експлуатації, влади і безправ’я формуються не з приводу предмета праці, а з приводу привласнення й розподілу засобів та продукту праці.
Якщо простий процес праці розкриває специфічний для людини спосіб обміну речовин між ним і природою, то її суспільний процес свідчить про спосіб обміну продуктами діяльності між людьми. Перший переважно є індивідуальним, його суб’єктом є індивід, що забезпечує своє відтворення як біологічної істоти; другий — завжди колективний, його суб’єктом є соціально-професійні групи. Ті відносини, що формуються тут, якісно відрізняються від відносин у простому процесі праці. Це відносини між людьми як між виробниками і споживачами, робітниками основного й допоміжного виробництва, представниками різних галузей промисловості. Саме ці відносини визначають характерні риси суспільного процесу праці і відтворення людини як істоти соціальної.
У будь-якій діяльності людини, навіть у творчій праці, присутні рутинні елементи. Вони становлять від 50 до 70% трудової діяльності людини. Решта 50—30% є творчими елементами — постановка мети, вибір оптимальних (із кількох альтернативних) варіантів виконання, розв’язування нових завдань, що несподівано виникли в процесі праці та ін. Суть творчого підходу — наявність ідеального плану дій, який свідчить не про природу, а про людську визначеність праці.
Праця перестає бути сумою фізіологічних затрат. До неї додається емоційно-психологічна складова. Праця сприймається індивідом як творчий процес, коли здійснюється за його власним планом.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора