Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра обліку і аудиту
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Звіт
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра обліку і аудиту
Звіт
з виробничої практики з бухгалтерського обліку
на прикладі „ВАТ Шепетівський ДОК”
Рівне-2006р.
Зміст
Додаток 2. Журнал господарських операцій.
Додаток 3. Перелік форм первинної облікової документації
Додаток 4. Графік документообороту
Додаток 5. Робочий план рахунків
Додаток 6. Перелік форм реєстрів аналітичного та синтетичного обліку
Додаток 7. Організація обліку витрат на виробництво і моделювання собівартості
Додаток 8. Організація звітності
Додаток 9. Оборотна відомість по синтетичних рахунках бухгалтерського обліку
Тематичний план проходження виробничої практики
На підприємствах, крім бюджетних та кредитних установ
№ з/п
Назва тем
1
Ознайомлення з структурою, технологією, організацією виробництва і управління їх впливом на організацію бухгалтерського обліку (на підставі статуту, організаційної структури та інших організаційно-правових документів).
2
Організація бухгалтерського обліку на підприємстві та структура бухгалтерії на підставі Положення про бухгалтерію, посадових інструкцій, наказів про організацію обліку та облікову політику
3
Облік основних засобів і нематеріальних активів (ПСБО 7 „Основні засоби”, ПСБО 8 „Нематеріальні активи”, ПСБО 28 „Зменшення корисності активів”)
4
Облік запасів (ПСБО 9 „Запаси”)
5
Облік виплат працівникам (ПСБО 26 „Виплати працівникам”)
6
Облік витрат на виробництво і калькулювання собівартості продукції, товарів, робіт, послуг (ПСБО 16 „Витрати”)
7
Облік готової продукції (товарів, робіт, послуг) та їх реалізації (ПСБО 15 „Дохід”, ПСБО 16 „Витрати”)
8
Облік грошових коштів і розрахункових операцій (ПСБО 9 „Запаси”, ПСБО 10 „Дебіторська заборгованість”, ПСБО 11 „Зобов’язання”)
9
Облік інвестицій (ПСБО 12 „Фінансові інвестиції”)
10
Облік власного капіталу (ПСБО 2 „Баланс”, ПСБО 5 „Звіт про власний капітал”, ПСБО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”)
11
Фінансова звітність (ПСБО 1 „Загальні вимоги до фінансової звітності ”, ПСБО 2 „Баланс”, ПСБО 3 „Звіт про фінансові результати”, ПСБО 4 „Звіт про рух грошових коштів”, ПСБО 5 „Звіт про власний капітал”, ПСБО 6 „Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах”)
1. На підприємствах, крім бюджетних та кредитних установ
4.1.1. Особливості господарської діяльності підприємства (організації) та її коротка характеристика.
ВАТ „Шепетівський деревообробний комбінат”. Хмельницька обл., м. Шепетівка, вул. Ватутіна, 61.
ВАТ „Шепетівський деревообробний комбінат” являється одним із найбільших підприємств деревообробної галузі в Хмельницькій області. Підприємство є виробничим комплексом від первинної переробки деревини до випуску готової меблевої продукції. Воно активно співпрацює в кооперації з іншими підприємствами деревообробної галузі України.
ВАТ „Шепетівський ДОК” також постійно приймає участь у різноманітних виставках, конференціях, ярмарках, презентуючи свою продукцію наряду з іншими підприємствами.
Свою історію підприємство починає з 1880 року, коли графом Потоцьким для своїх потреб була збудована лісопилка. З метою концентрації і спеціалізації виробництва в березні 1974 року було створено об`єднання „Хмельницькдерев”, до складу якого ВАТ „Шепетівський ДОК” ввійшов як головне підприємство. Внаслідок роздержавлення та приватизації „Хмельницькдерев” було ліввідовано, а підприємства, що входили до його складу, відокремились і стали самостійними.
„Шепетівський ДОК” в 1993 році був викуплений колективом підприємства і створено колективне підприємство „Шепетівський ДОК”. В 1995 році на всю суму майна колективного підприємства були випущені акції, які розподілялися серед власників – працівників колективного підприємства, пропорційно їх долі в статутному фонді підприємства.
Так в червні 1995 року було створено відкрите акціонерне товариство „Шепетівський ДОК”.
Загальна структура ВАТ „Шепетівський ДОК”:
Органи управління товариством наступні:
Вищий орган Товариства – загальні збори акціонерів Товариства
Спостережна рада
Виконавчий органтовариства – Правління Товариства
Ревізійна комісія
До компетенції Загальних зборів належить:
визначення основних напрямків діяльності акціонерного товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання
внесення змін до статуту Товариства
обрання та відкликання членів Спостережної ради
обрання та відкликання членів виконавчого органу та Ревізійної комісії
затвердження річних результатів діяльності Товариства, затвердження звітів і висновків Ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строк та порядок виплати дивідендів, визначення порядку покриття збитків
винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб органів управління Товариством
затвердження правил процедури та інших внутрішніх документів Товариства, визначення організаційної структури Товариства
вирішення питань про придбання акціонерним товариством акцій, що випускаються ним
визначення умов оплати праці посадових осіб Товариства
затвердження договорів, укладених на суму, що перевищує вказану в статуті Товариства
прийняття рішень про припинення діяльності Товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.
До компетенції Спостережної ради відноситься наступне:
визначення основних напрямів діяльності Товариства, затвердження його планів та звітів про їх виконання
призначення та відкликання Голови правління та членів правління Товариства
затвердження договору з Головою правління, визначення умов оплати його праці
надання Голові або Правлінню дозволів на розпорядження основними фондами Товариства, а також придбання Товариством основних фондів, взяття їх в оренду, заставу, безоплатне отримання та вчинення інших дій з основними фондами
винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності членів правління
скликання позачегових зборів вищого органу Товариства
внесення пропозицій вищому органу Товариства стосовно формування фондів, виплати дивідендів
прийняття рішення про участь Товариства у створенні інших господарських товариств, об`єднань та ін.
прийняття рішень про безкоштовну передачу активів Товариства
накладення заборони на рішення правління, Голови правління
визнання обсягів інформації, що може надаватись акціонерам Товариства, механізму доведення її до акціонерів.
Виконавчим органом Товариства, який здійснює керівництво його поточною діяльністю є правління. Роботою правління керує Голова правління, при відсутності його – заступник Голови правління.
Голова правління Товариства:
організовує роботу Товариства
забезпечує виконання рішень загальних зборів акціонерів, Спостережної ради, правління Товариства
підписує всі документи від імені Товариства
відкриває та закриває банківські рахунки Товариства
підписує доручення
призначає та звільняє з посади працівників Товариства
виконує інші функції, неохідні для забезпечення організації роботи та діяльності Товариства.
Перевірка фінансово-господарської діяльності Товариства проводиться Ревізійною комісією, яка обирається в кількості трьох чоловік строком на три роки з числа акціонерів Товариства, які не є членами правління.
Перевірки фінансово-господарської діяльності Товариства здійснюються за дорученням загальних зборів акціонерів, Спостережної ради або на вимогу акціонерів, володіючих в сукупності більш, як 10% голосів.
Ревізійна комісія дає заключення на підставі річних звітів і балансів загальним зборам. Без заключення Ревізійної комісії загальні збори акціонерів не мають права затверджувати баланс.
Виробнича структура даного підприємства:
Як вже зазначалось, ВАТ „Шепетівський ДОК” є виробничим комплексом підгрунтям існування якого є міжцехова кооперація, тобто підприємство повністю забезпечує свої потреби у сировині для виготовлення продукції.
За координування роботи цехових виробничих підрозділів відповідає головний інженер. Головний бухгалтер веде бухгалтерський облік на підприємстві та оформляє звітність. Головний економіст вирішує основні економічні питання, а також здійснює контроль за укладанням та виконанням договорів з іноземними партнерами і оформленням усієї небхідної документації.
Організація бухгалтерського обліку
Структура бухгалтерії. Положення про бухгалтерію. Функціональні обов’язки персоналу бухгалтерії. Наказ з організації облікової політики.
Організація первинного обліку : основні форми первинних облікових документів за об’єктами обліку (облік основних засобів і нематеріальних активів, облік запасів та МШП, облік виплат працівникам, облік готової продукції (робіт, послуг) її реалізації, облік грошових коштів і розрахункових операцій); графік документообороту. Дотримання встановлених вимог до оформлення і змісту первинної облікової документації. Організація інвентаризації активів та зобов’язань підприємства.
Аналітичний та синтетичний облік : робочий план рахунків (рахунки, субрахунки, рахунки аналітичного обліку); форма бухгалтерського обліку (перелік реєстрів) та їх коротка характеристика.
Організація звітності: перелік форм фінансової звітності підприємства. Місце та строки її подання.
Організація зберігання первинних документів; облікових реєстрів і звітності.
4.1.3. Облік основних засобів і нематеріальних активів (ПСБО 7 „Основні засоби”, ПСБО 8 „Нематеріальні активи”, ПСБО 28 „Зменшення корисності активів”))
Основні засоби - це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання в процесі виробництва або постачання товарів, надання послуг, здавання в оренду іншим особам або для здійснення адміністративних і соціально-культурних функцій, очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких становить більше одного року (або операційного циклу, якщо він триваліший за рік).
Об'єкт основних засобів - це закінчений пристрій з усіма пристосуваннями і приладдям для нього або окремий конструктивно відокремлений предмет, призначений для виконання певних самостійних функцій, чи відокремлений комплекс конструктивно з'єднаних предметів однакового або різного призначень, що мають для обслуговування загальні пристосування, приладдя, керування та єдиний фундамент, внаслідок чого кожен предмет може виконувати свої функції, комплекс - певну роботу тільки у складі комплексу, а не самостійно.
Якщо один об'єкт основних засобів складається із частин, які мають різний строк корисного використання (експлуатації), то кожна з цих частин може визнаватися в бухгалтерському обліку як окремий об'єкт основних засобів.
Об'єкт основних засобів визнається активом, якщо існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди від його використання та вартість його може бути достовірно визначена. Для чіткого обліку основних засобів необхідно насамперед їх правильно класифікувати.
Класифікація основних засобів
Основні засоби в Україні можна згрупувати за їх функціональним призначенням, за галузевою ознакою, за використанням, за ознакою належності, за натурально-матеріальним складом.
За функціональним призначенням розрізняють:
виробничі — основні засоби, що безпосередньо беруть участь у виробничому процесі або сприяють його здійсненню (будови, споруди, силові машини та обладнання, робочі машини та обладнання тощо), що діють у сфері матеріального виробництва;
невиробничі основні засоби, що не беруть безпосередньої або побічної участі у процесі виробництва й призначені в основному для обслуговування комунальних і культурно-побутових потреб трудящих (будови, споруди, обладнання, машини, апарати тощо), які використовуються у невиробничій сфері.
За галузевою ознакою основні засоби поділяються на: промислові, будівельні, сільськогосподарські, транспортні, зв'язку тощо.
Більша частина основних засобів належить до галузі "Промисловість". Вона безпосередньо пов'язана з процесом виробництва продукції. Але наявність інших видів господарської діяльності (ведення підсобного сільського господарства, будівельно-монтажні роботи, утримання дитячих установ тощо) зумовлює необхідність обліку основних засобів, що належать до інших галузей господарства (екскаватори, підйомні крани, бульдозери тощо), які перебувають на балансі промислового підприємства, належать до галузі "Будівництво", підсобного сільського господарства - до галузі "Сільське господарство" тощо.
У зв'язку з цим у бухгалтерському обліку основні засоби промислових підприємств поділяються на промислово-виробничі, виробничі основні засоби інших галузей народного господарства та невиробничі.
До промнслово-виробничих основних засобів належать: будови, споруди, передавальні пристрої, машини та устаткування, робочі машини та обладнання, вимірювальні й регулюючі прилади, лабораторне устаткування, обчислювальна техніка, інші машини та обладнання, транспортні засоби, інструмент, виробничий інвентар та приладдя, господарський інвентар, робочі та продуктивні тварини, багаторічні насадження, меліорація земель і водойми, інші основні засоби.
Невиробничі основні засоби безпосередньо не беруть участі у процесі виробництва. До невиробничих основних засобів належать: будови і споруди житлово-комунального та культурно-побутового призначення, транспортні засоби, обладнання, інструменти та інші основні засоби невиробничого призначення для обслуговування житлових, комунальних та культурно-побутових потреб населення.
За використанням основні засоби поділяються на діючі (всі основні засоби, що використовуються у господарстві), недіючі (ті; що не використовуються у даний період часу у зв'язку з тимчасовою консервацією підприємств або окремих цехів), запасні (різне устаткування, що знаходиться в резерві й призначене для зміни об'єктів основних засобів, що вибули або ремонтуються).
Істотне значення в обліку основних засобів має розподіл їх за ознакою належності на власні й орендовані. Власні засоби можуть складатися із Статутного (пайового, акціонерного) капіталу, додаткового капіталу з відповідних джерел на розширення роботи підприємства, власних прибутків, цільового фінансування і цільових надходжень.
Орендовані основні засоби показуються у балансі орендодавця, тим самим виключається можливість подвійного обліку одних і тих самих засобів. Зміни в обліку основних засобів з прийняттям Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби"
1. Діючий Державний класифікатор України - Класифікація основних фондів (КОФ) ДК 013-97 (дата запровадження 01.01.98 p.; не відповідає вимогам класифікації основних засобів Положення (стандарту) 7.
Класифікація основних засобів України була розроблена відповідно до постанови Кабінету Міністрів "Про концепцію побудови національної статистики України" і Державної програми переходу на міжнародну систему обліку і статистики, а також відповідно до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Положення про порядок визначення амортизації" № 1075 від 06.09.96 р. і поділу на 3 групи.
Класифікація поділялася на такі групи:
група 1 - будівлі, споруди, їх структурні компоненти та передавальні пристрої, у тому числі житлові будинки та їх частини (квартири і місця загального користування); група 2 - автомобільний транспорт і вузли (запасні частини) до нього, меблі, побутові електронні, оптичні, електромеханічні прилади та інструменти, включаючи електронно-обчислювальні машини, інші машини для автоматичної обробки інформації, інформаційні системи, телефони, мікрофони і рації, інше конторське (офісне) обладнання, пристрої та приладдя до них; група 3 - інші основні засоби, що не увійшли до груп 1 і 2, включаючи сільськогосподарські машини і знаряддя, робочу й продуктивну худобу та багаторічні насадження.
Введення в дію КОФ (з 01.01.98 р.) припинило дію класифікатора "Загальнодержавний класифікатор. Основні фонди.
Згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби" № 92 від 27.04.2000 р. основні засоби за натурально-матеріальним складом і для потреб бухгалтерського обліку класифікуються за дев'ятьма групами (рахунками)
Підприємства можуть встановлювати вартісні ознаки предметів, що входять до складу малоцінних необоротних активів, термін експлуатації яких перевищує один рік, відображаються на субрахунку № 112 та по яких нараховується знос.
Оцінка, класифікація і структура основних виробничих фондів.
Оцінка основних фондів підприємства являє собою грошове вираження їх вартості. Вона необхідна для правильного визначення загального обсягу основних фондів, їх динаміки і структури, розрахунку економічних показників господарської діяльності підприємства за певний період часу.
У зв'язку з тривалим функціонуванням та поступовим спрацюванням засобів праці, постійною зміною умов їх відтворення існує декілька видів оцінки основних фондів. Основні фонди підприємства оцінюються: в залежності від моменту проведення оцінки — за первісною (початковою) чи відновною вартістю; з огляду на стан основних фондів — за повною або залишковою вартістю.
Первісна вартість основних фондів — це фактична їх вартість на момент введення в дію чи придбання. Зокрема, нове виробниче приміщення зараховують на баланс підприємства за кошторисною вартістю його спорудження (будівництва), а первісна вартість будь-якого виробничого устаткування, окрім оптової ціни, включає витрати на його транспортування і установленім на місці використання.
Відновна вартість основних фондів — це вартість їх відтворення в сучасних умовах виробництва. Вона враховує ті ж витрати, що й первісна вартість, але за сучасними цінами. За зміною умов виробництва і цін на однакові елементи засобів праці між первісною (початковою) і відновною вартістю основних фондів виникає розбіжність, яка призводить до ускладнення обліку і поточного регулювання процесу відтворення основних фондів, правильного розрахунку певних економічних показників діяльності підприємства. Тому для забезпечення однаковості у вартісній оцінці основних фондів періодично проводиться їх переоцінка за відновною вартістю. Остання переоцінка основних фондів народного господарства України проведена за станом на 1 травня 1992 року.
Повна (первісна і відновна) вартість основних фондів — це їх вартість у новому, не спрацьованому стані. Саме за цією вартістю основні фонди рахуються на балансі підприємства впродовж усього періоду їх функціонування.
Залишкова вартість основних фондів характеризує реально існуючу їх вартість, ще не перенесену на вартість виготовлюваної продукції (виконуваної роботи, здійснювані послуги). Вона є розрахунковою величиною і визначається різницею між повною первісною (відновною) вартістю та накопиченою на момент обчислення сумою спрацювання основних фондів. Залишкова вартість основних фондів на час спричиненого зношуванням їх вибуття має назву ліквідаційної вартості. В практиці господарювання її використовують для розрахунків норм амортизаційних відрахувань та визначення наслідків ліквідації спрацьованих основних фондів.
Класифікація і структура
Необхідною умовою правильного обліку і планування відтворення основних фондів підприємств є їх класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, у відповідності з якою всі основні фонди за ознакою подібності їх функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку основних фондів відносять до оборотних фондів інструмент та інвентар зі строком експлуатації до одного року і вартістю до 100 одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строку використання і вартості.
Видова класифікація основних фондів використовується існуючими системами бухгалтерського обліку і статистики. Для встановлення норм амортизаційних відрахувань і розрахунків щорічних амортизаційних сум застосовують більш детальну класифікацію, згідно з якою кожний вид основних фондів в свою чергу розподіляють на ряд груп та підгруп, що охоплюють засоби праці аналогічного виробничо-технологічного призначення з приблизно однаковими строками експлуатації.
Оскільки елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва, непересічне значення має їх поділ на дві частини: активну, яка безпосередньо приймає участь у виробничому процесі і завдяки цьому зумовлює певний обсяг та якість вироблюваної продукції, і пасивну, що створює умови для здійснення процесу виробництва. До активної частини основних фондів відносять переважно робочі машини і устаткування, інструмент, вимірювальні та регулюючі прилади і пристрої, використовувану в автоматизованих системах управління технологічними процесами обчислювальну техніку, деякі технічні споруди — гірничі виробки шахт, газові і нафтові свердловини.
Співвідношення окремих видів (груп) основних фондів, виражене у відсотках до їх загальної вартості на підприємстві, визначає видову (технологічну) структуру використовуваних засобів праці. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша і ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох факторів. Найбільш суттєвими серед них є:
• виробничо-технологічні особливості підприємства;
• науково-технічний прогрес і зумовлений ним технічний рівень виробництва;
• ступінь розвитку різних форм організації виробництва;
• відтворювальна структура капітальних вкладень у створення нових основних фондів;
• вартість будівництва виробничих об'єктів і рівень цін на технологічне устаткування;
• територіальне розміщення підприємства.
По всій сукупності промислових підприємств України у загальному обсязі основних фондів питома вага окремих їх видів впродовж останніх років коливалась в межах: будівель і споруд — 45-47%; машин і устаткування — 40-42%, у тому числі робочих — 30-32%; транспортних засобів — 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектору частка у загальній вартості сільськогосподарських виробничих основних фондів приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв — 64-65%; силових і робочих машин і устаткування — 14-16%; робочої та продуктивної худоби — 10-12%; багаторічних насаджень — 5-6%; транспортних засобів — 3-4% ' Загальна тенденція динаміки технологічної структури основних фондів характеризується поступовим збільшенням питомої ваги активної їх частини.
ВИЗНАННЯ І КЛАСИФІКАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
Згідно з МСБО 16 основні засоби — це матеріальні активи, які підприємство утримує з метою використання їх в процесі виробництва або постачання товарів і надання послуг, здавання в оренду іншим особам, або для адміністративних цілей, та які, як очікується, використовуватимуться протягом більш ніж одного року (або операційного циклу).
МСБО 16 поширюється на всі-види активів, які відповідають цьому визначенню, крім лісів та подібних відтворюваних природних ресурсів.
Основні засоби визнаються, тобто відображуються в баланс підприємства, якщо відповідають загальним критеріям визнання активів, а саме:
існує ймовірність того, що підприємство отримає в майбутньому; економічні вигоди, пов'язані з використанням цього активу;
його оцінка може бути достовірно визначена.
Упевненість в тому, що об'єкт основних засобів відповідає першому критерію, пов'язана з наявністю підтвердження, що всі ризики та винагороди, пов'язані з його використанням, вже перейшли до підприємства.
Слід мати на увазі, що в деяких випадках основні засоби безпосередньо не збільшують економічні вигоди, але можуть бути потрібні для забезпечення отримання майбутніх економічних вигод від Інших активів. Прикладом є основні засоби, придбані для охорони навколишнього середовища або з метою безпеки.
Другий критерій в більшості випадків зумовлюється наявністю інформації про витрати на придбання або виробництво об'єкта.
Важливим питанням визнання основних засобів є визначення складу об'єкта їх.
Передуєш слід поділити активи на такі, що підлягають амортизації, та активи, по яких амортизація не нараховується Наприклад, якщо земля та будівля придбані разом, їх потрібно виділяти в окремі об'єкти основних засобів, оскільки земля не підлягає амортизації.
Доцільно також окремо вести облік окремих компонентів основних засобів, які мають різні строки корисної експлуатації або різними способами забезпечують вигоди для підприємства. Наприклад, літак та його двигуни часто розглядають як окремі об'єкти основних засобів.
При цьому доцільно об'єднувати в один об'єкт групу однорідним основних засобів, які надійшли одночасно та мають однаковий строк корисно експлуатації. Прикладом таких об'єктів є Інвентар та оргтехніка.
Крім того, в разі, коли запасні частини та допоміжне обладнана можуть бути використані лише разом з об'єктом основних засобів, вони таю» розглядаються як основні засоби, тобто включаються до складу відповідного об'єкта.
АМОРТИЗАЦІЯ ОСНОВНИХ ЗАСОБІВ
В процесі експлуатації основні засоби фізичної морально зношуються.
Сума нарахованого зносу (амортизації) переноситься на вартість виготовленої продукції. На суму нарахованої амортизації зменшується залишкова вартість основних засобів.
Амортизація — це систематичний розподіл вартості необоротних активів, що амортизуються протягом терміну їх корисного використання.
Об'єктом амортизації є всі основні засоби (крім землі).
Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання об'єкта. Строк корисного використання об'єкта основних засобів визначається підприємством самостійно з урахуванням:
• очікуваного використання об'єкта, з урахуванням його потужності або
продуктивності;
• фізичного та морального зносу, що передбачається;
• правових та інших обмежень.
Нарахування амортизації починається при визнанні об'єкта основних засобів активом (при зарахуванні на баланс) з місяця, наступного за місяцем, у якому об'єкт основних засобів став придатним до використання. Нарахування амортизації призупиняється на період Його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації. Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття основних засобів. Нарахування амортизації проводиться щомісячно.
Пояснення деяких термінів, що використовуються при застосуванні методів амортизації основних засобів:
Вартість, що амортизується - первісна вартість об'єкта основних засобів за вирахуванням ліквідаційної вартості.
Ліквідаційна вартість — вартість об'єкта основних засобів при ліквідації.
Залишкова вартість - первісна вартість за вирахуванням суми зносу.
Знос — сума нарахованої амортизації, що перенесена на собівартість продукції (робіт, послуг).
Підприємства можуть проводити нарахування амортизації основних засобів (крім малоцінних необоротних матеріальних активів та бібліотечних фондів) із застосуванням таких методів:
1. Прямолінійний метод
Річна сума амортизації визначається діленням вартості, що амортизується на очікуваний період часу використання об'єкта основних засобів
2. Метод зменшення залишкової вартості
Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного року або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації. Залишкова вартість — це різниця між первісною вартістю та сумою нарахованого зносу у попередніх періодах.
Річна норма амортизації (у відсотках) обчислюється як різниця між одиницею та результатом кореня ступеня кількості років корисного використання об'єкта з результату від ділення ліквідаційної вартості об'єкта на його первісну вартість.
3. Метод прискореного зменшення залишкової вартості
Річна сума амортизації визначається як добуток залишкової вартості об'єкта на початок звітного періоду або первісної вартості на дату початку нарахування амортизації та річної норми амортизації Річна норма амортизації обчислюється, виходячи із строку корисного використання об'єкта, і подвоюється.
Сума амортизації останнього року корисного використання об'єкта повинна бути такою, щоб його залишкова вартість на кінець останньогороку експлуатації дорівнювала його ліквідаційній вартості.
4. Кумулятивний метод
Річна сума амортизації визначається як добуток вартості, що амортизується, та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця очікуваного строку використання об'єкта основних засобів, на суму числа років його корисного використання:
5. Виробничий метод.
Місячна сума амортизації визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг) та виробничої ставки амортизації.
Виробнича ставка амортизації обчислюється діленням вартості, яка амортизується, на загальний обсяг продукції (робіт, послуг), який підприємство очікує виробити (виконати) з використанням об'єкта основних засобів.
Крім вищенаведених методів підприємство може застосовувати норми та методи нарахування амортизації основних засобів передбачених податковим законодавством.
Методи нарахування амортизації вибираються та застосовуються підприємствами самостійно. В залежності від мети, яку підприємство ставить перед собою у зв'язку із застосуванням основних засобів, в різних виробничих ситуаціях доцільно використовувати різні методи нарахування амортизації.
Перевагами прямолінійного методу є: рівномірність, стабільність, пропорційність нарахування амортизації та віднесення її насобівартість, простота і точність розрахунків.
Але на практиці основні засоби найінтенсивніше використовуються в перші роки експлуатації і відповідно, в цей період вони найбільше зношуються. Тому виникла потреба застосовувати методи прискореної амортизації. Прискорена амортизація передбачає зменшення суми амортизаційних відрахувань щороку. Завдяки цьому швидше накопичуються кошти для заміни вже амортизованих об'єктів основних засобів.
Щодо вигідності застосування методів прискореної амортизації (зменшення залишкової вартості, прискореного зменшення залишкової вартості та кумулятивного), то висновки кожне підприємство змушене робити самостійно, враховуючи багато чинників: калькулювання цін на готову продукцію, обсяг та термін власних капітальних вкладень тощо.
Застосування виробничого методу можливе лише у випадку, коли фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг) можна достовірно визначити. Цей метод змушує підприємство дбати про те, щоб виробничі об'єкти постійно експлуатувалися, тим самим швидше переносили свою вартість на вартість готової продукції. Відповідно до Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", підприємства повинні проводити нарахування амортизації для обчислення прибутку, що підлягає оподаткуванню згідно норм цього Закону.
Нарахування "податкової" амортизації тепер зводиться до підбиття один раз на квартал підсумків залишкової вартості груп основних фондів і множення цих підсумків на відповідну норму амортизації. Суми нарахованої таким методом амортизації відображаються у податковій декларації, і не є підставою для складання бухгалтерських проведень (звичайно, якщо підприємство використовує інші методи амортизації основних засобів).
"Податкова" амортизація, по суті - пільга для підприємств які інвестують свій капітал у розширення виробництва, придбання та підтримання в належному стані основних засобів.
Нарахування амортизації проводиться на протязі всього періоду експлуатації основного засобу. При вибутті основного засобу сума нарахованого зносу списується на зменшення первісної вартості основного засобу.
4.1.4. Облік запасів (ПСБО 9 „Запаси”)
Види запасів та їх оцінка.
Синтетичний та аналітичний облік запасів у бухгалтерії.
Визнання та оцінка виробничих запасів
Однією з обов'язкових умов здійснення процесу виробництва є забезпечення його предметами праці (виробничими запасами) - сировиною, матеріалами, напівфабрикатами, комплектуючими виробами тощо, з яких або за допомогою яких здійснюється виробництво продукції. Відмітною особливістю їх є одноразове використання в процесі виробництва, перенесення всієї вартості на собівартість виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг). Тому контроль за збереженням матеріальних ресурсів, раціональним використанням їх у виробництві має велике значення. Методологічні основи формування в бухгалтерському обліку інформації про запаси і розкриття її у фінансовій звітності регламентуються Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 9 «Запаси».
Відповідно до зазначеного Положення під запасами розуміють активи, які:
- утримуються для подальшого продажу за умов звичайної господарської діяльності;
- знаходяться в процесі виробництва з метою подальшого продажу продукту виробництва;
- утримуються для споживання під час виробництва продукції, виконання робіт, надання послуг, а також управління підприємством.
Запаси визнаються активом, якщо існує вірогідність того, що підприємство отримає в майбутньому економічні вигоди, пов'язані з їх використанням, і їх вартість може бути достовірно визначена. Важливою передумовою раціональної організації обліку виробничих запасів є економічно обгрунтована їх класифікація. Відповідно до Положення (стандарту) 9 для цілей бухгалтерського обліку запаси поділяються на:
- сировину, основні і допоміжні матеріали; комплектуючі вироби та інші матеріальні цінності, які призначені для виробництва продукції, виконаних робіт, надання послуг, обслуговування виробництва й адміністративних потреб;
- незавершене виробництво у вигляді незакінчених обробкою та збіркою деталей, вузлів і незакінчених технологічних процесів;
- готову продукцію, яка виготовлена на підприємстві, призначена для продажу і відповідає технічним і якісним характеристикам, які передбачені договором або іншим нормативно-правовим актом;
- товари у вигляді матеріальних запасів, які придбані (одержані) й утримуються підприємством з метою подальшого продажу;
- малоцінні і швидкозношувані предмети, які використовуються протягом не більше одного року або нормального операційного циклу) якщо він більше одного року;
- молодняк тварин і тварини на відгодівлі, продукцію сільського і лісового господарства, якщо вони оцінюються відповідно до вимог Положення (стандарту) 9.
Одиницею бухгалтерського обліку запасів є їх назва або однорідна група (вид). Тому в подальшій класифікації групи запасів поділяються на підгрупи, а всередині них - на види, сорти, марки, типорозміри тощо. Класифікація запасів оформляється розробкою номенклатури-цінника, тобто систематизованим переліком матеріалів, що використовується підприємством, у якому кожному найменуванню, розміру і сорту присвоюється номенклатурний номер (шифр), а також вказуються одиниця виміру і ціна. У подальшому номенклатурний номер запасів вказується в усіх документах, якими оформляється їх рух, що запобігає випадкам пересортиці (тобто помилковому оприбуткуванню або списанню замість одних матеріалів іншими), а також є обов'язковою умовою при автоматизованій обробці інформації по обліку наявності, надходження і витрачання запасів.
У цьому разі номенклатурний номер використовується як ознака (код), за яким можна визначити номер синтетичного рахунка, субрахунка, групу, найменування запасу, його сорт і розмір.
Оцінка запасів. Важливе значення для правильного обліку має також порядок оцінки запасів. Згідно з Положенням (стандартом) 9 придбані або вироблені запаси зараховуються на баланс підприємства за первинною вартістю.
Первинною вартістю запасів, які прибрані за плату, є собівартість запасів, яка складається з таких фактичних витрат:
суми, які сплачуються згідно з договором постачальнику (продавцю),
суми, які сплачуються за інформаційні, посередницькі та інші послуги у зв'язку з пошуком та придбанням запасів;
суми ввізного мита;
суми непрямих податків у зв'язку з придбанням запасів, які не відшкодовуються підприємству; затрати по заготівлі, на навантажувально-розвантажувальні роботи, транспортування запасів до місця їх використання, включаючи витрати по страхуванню і ризику транспортування запасів;
інші витрати, які безпосередньо пов'язані з придбанням запасів і доведенням їх до стану, у якому вони придатні для використання за призначенням. До таких витрат, зокрема, належать прямі витрати підприємства на доробку і підвищення якісних характеристик запасів.
Первинною вартістю запасів, виготовлених власними силами підприємства, є собівартість їх виробництва, яка визначається згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 16 «Витрати». Первинною вартістю запасів, які внесені до статутного капіталу, визнається узгоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.
Первинною вартістю запасів, отриманих підприємством безоплатно, визнається їх справедлива вартість.
Якщо балансова вартість переданих запасів перевищує їх справедливу вартість, то первинною вартістю одержаних запасів є їх справедлива вартість. Різниця між балансовою і справедливою вартістю переданих запасів включається до складу витрат звітного періоду. Первинна вартість запасів, які придбані в обмін (або частковий обмін) на неподібні запаси, дорівнює справедливій вартості переданих запасів, збільшених (зменшених) на суму грошових коштів або їх еквівалентів, яка була передана (одержана) в процесі обміну. Не включаються до первинної вартості запасів, а належать до витрат того періоду, у якому вони були здійснені (установлені):
понаднормативні втрати і недостачі запасів;
відсотки за користування позиками;
витрати на збут;
загальногосподарські та інші подібні витрати, які безпосередньо не пов'язані з придбанням і доставкою запасів і приведенням їх до стану, придатного до використання за призначенням.
Первинна вартість запасів у бухгалтерському обліку не змінюється, крім випадків, передбачених Положенням (стандартом) 9.
Синтетичний облік наявності і руху виробничих запасів ведеться на рахунку 20 «Виробничі запаси» за субрахунками:
201 «Сировина й матеріали»,
202 «Купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби»,
203 «Паливо»,
204 «Тара й тарні матеріали»,
205 «Будівельні матеріали».
206 «Матеріали, передані в переробку»,
207 «Запасні частини»,
208 «Матеріали сільськогосподарського призначення»,
209 «Інші матеріали».
По дебету рахунка 20 «Виробничі запаси» та його субрахунків відображають надходження відповідних запасів на підприємство та збільшення їх вартості в результаті дооцінки, по кредиту — витрати на виробництво, відпуск в переробку, на сторону, а також зменшення вартості запасів внаслідок уцінки.
Переважну більшість виробничих запасів підприємства придбають у постачальників на підставі укладених договорів (контрактів, угод). На відвантажені (відпущені) матеріальні цінності постачальник виписує рахунок-фактуру та інші розрахунково-платіжні документи (у яких вказуються назва, номенклатурний номер, одиниця виміру, кількість, сорт, ціна кожного виду матеріальних цінностей, що відпускаються, ставка і сума ПДВ, загальна сума, що підлягає до оплати), а також податкову накладну. Податкова накладна надає право покупцеві, зареєстрованому як платник ПДВ, на включення до податкового кредиту суми ПДВ, сплачену постачальнику при придбанні матеріальних цінностей (робіт, послуг).
Синтетичний облік придбаних запасів на рахунку 20 «Виробничі запаси» та його субрахунках підприємства обліковують за фактичною собівартістю їх придбання (заготівлі), яка, як зазначалося раніше, включає: покупну вартість і транспортно-заготівельні витрати (витрати по транспортуванню, навантаженню, розвантаженню, доставці до складів підприємства, включаючи націнки постачальницьких і посередницьких організацій, вартість послуг товарних бірж і брокерських контор, мито і митні збори тощо). Ця собівартість виявляється, як правило, тільки наприкінці місяця - після відображення всіх заготівельних операцій і розподілу їх між окремими видами запасів. Документи ж на оприбуткування і списання витрачених матеріалів, що надходять до бухгалтерії, вимагають Їх систематичного опрацювання і відображення в облікових регістрах, що неможливо робити без попередньої оцінки матеріалів. Тому аналітичний облік запасів протягом місяця ведуть за прийнятими обліковими цінами: покупними (з відокремленим обліком транспортно-заготівельних витрат) або за розрахунково-плановою собівартістю (з відокремленим обліком відхилення від фактичної собівартості).
Наприкінці місяця вартість використаних у виробництві запасів і списаних за
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора