Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства
і природокористування
Кафедра обліку і аудиту
Розрахунково-графічна робота
з дисципліни „Ціноутворення”
План:
Вступ………………………………………………………………………3
Теоретична частина: Політика цін………………………………...4
Практична частина………………………………………………..11
Висновки………………………………………………………………...23
Список використаної літератури………………………………………24
Додатки…………………………………………………………………..25
Вступ
Ціна є економічною категорією, від якої залежить діяльність підприємства та її ефективність. Процес встановлення й розробки ціни називається ціноутворенням. Відповідно до діючої в державі економічної системи виокремлюють ціноутворення ринкове та командно-адміністративне.
Ринкове ціноутворення базується на загальних об’єктивних і суб’єктивних законах, що діють у суспільстві. Головними з них є закони вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ. Саме вони визначають, особливості ціноутворення й подальшу політику його на підприємстві.
Командно-адміністративне ціноутворення базується переважно на принципі витратного механізму формування ціни і здійснюється державними органами. В основу цього принципу ціноутворення покладено витрати підприємства, пов’язані з виробництвом товару, наданням послуг і встановленням нормативного прибутку, отримання та розподіл якого здебільшого контролюється державою.
Процес ціноутворення здійснюється па основі методології, тобто сукупності загальних принципів, правил, методів розробки ціни, формування концепції ціноутворення, визначення системи цін у державі. Методологія процесу ціноутворення є єдиною для будь-якої системи незалежно від чого, хто їх встановлює, терміну дії, сфери діяльності підприємства. На основі методології розроблюється політика ціноутворення підприємства, а також її стратегії. Конкретизація політики ціноутворення здійснюється різними методами встановлення цін і контролю над ними. Варто зазначити, що ціни різняться спрямованістю, метою, механізмом утворення та дії. Іншими словами, методика як елемент методології дає змогу здійснювати політику, яка відповідає економічній стратегії діяльності підприємства.
Дана розрахункова робота виконується з метою поглиблення теоретичних знань і набуття практичних навичок з предмету „Ціноутворення”, можливості застосування набутих знань з методики ціноутворення, узагальнення цифрового матеріалу, що допоможе нам у розрахунках відпускної оптової ціни виробів у вигляді калькуляції.
Теоретична частина: Політика цін
Цінова політика – це мистецтво управління цінами і ціноутворенням, мистецтво встановлювати на товари (послуги) такі ціни і так варіювати ними залежно від положення товару і фірми на ринку, щоб поставлені цілі (стратегічні, оперативні) були досягнуті.
Ціни визначають структуру виробництва, рух матеріальних ресурсів, розподіл готової продукції, рівень прибутковості, а отже, життєдайність підприємства. Тому цінова політика має формуватись у нерозривному зв’язку зі стратегічною лінією розвитку підприємства, з усіма змінами, яких воно зазнає в жорстких умовах ринкових відносин. Актуальність вироблення цінової політики зумовлюється також і тим, що помилки при визначенні цін можуть виявлятись не одразу, а через деякий час, коли їхній негативний вплив перетвориться для підприємства на серйозну проблему.
Цінова політика – це діяльність підприємства, що спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін. Як правило, вирізняють три основні завдання ціноутворення:
збільшення продажу;
отримання найбільшого прибутку;
збереження існуючого середовища.
Розробленню цінової політики має передувати аналіз зовнішніх та внутрішніх чинників її формування.
Розроблення цінової політики підприємства має передбачати проведення досліджень щодо наслідків зміни ціни залежно від ситуації на ринку (реакція покупців та конкурентів, дії підприємства у відповідь на зміни цін конкурентами тощо). Методичною базою таких досліджень є аналіз умов беззбитковості, в основу якого покладене розмежування витрат на постійні та змінні. Проведення аналізу беззбитковості дає змогу отримати відповідь на два питання. По-перше, чи приведе зміна ціни до поліпшення фінансової ситуації, а по-друге, – на скільки потрібно збільшити обсяг продажу, щоб компенсувати втрати виручки внаслідок зменшення ціни?
Складовою частиною політики цін є розроблення цінової стратегії підприємства. Стратегія ціноутворення – це основні напрями, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики. Проблема визначення ціни має особливе значення, коли розпочинається випуск принципово нової продукції, коли обставини вимушують змінювати ціни внаслідок надходження на ринок дешевших товарів і т.д. Фахівці вважають, що встановлення ціни це не разовий акт, а процес, який триває протягом усього ринкового життя товару. Тому підприємство з метою прийняття правильного рішення щодо встановлення ціни на свою продукцію, має розробляти стратегію ціноутворення.
Існує багато цінових стратегій, які можна об’єднати в три групи:
стратегія низьких цін;
стратегія високих цін;
стратегія нейтральних (середніх) цін.
Кожна з перелічених груп об’єднує різні види конкретних стратегій. Типовими видами першої групи є стратегія виживання та стратегія цінового прориву. Стратегія виживання стає основною метою для підприємства, коли ринок його товару перенасичений і на ньому панують сильніші конкуренти за обсягами виробництва, витратами та якістю продукції. У таких умовах, для забезпечення реалізації і на цій основі, як мінімум, відшкодування своїх витрат, підприємство має спиратись на низькі ціни в надії на позитивну реакцію покупців. Іншими словами, щоб вижити, необхідно йти на цінові знижки і відповідно на зменшення величини прибутку.
Але така стратегія не може бути довгостроковою. Для того, щоб відійти від неї, необхідно зміцнити своє становище на ринку, але досягти цього тільки за допомогою цін неможливо. Тому підприємству необхідно проводити активну інвестиційну політику, яка спрямована на технічне переозброєння виробництва і розроблення нових конкурентоспроможних варіантів продукції. У кінцевому підсумку така стратегія не виключає можливість часткового або повного перепрофілювання підприємства з метою виходу на сприятливіші ринки.
Стратегію цінового прориву (проникнення) вибирає, підприємство, коли в нього з’явилися можливості до значного зменшення витрат і підвищення якості продукції. Спираючись на низькі ціни, підприємство має можливість суттєво збільшити обсяг реалізації і тим самим витиснути з ринку слабших конкурентів.
Ефективність стратегії низьких цін залежить від трьох чинників. По-перше, від еластичності попиту. Чим вище його еластичність, тим у більшій мірі негативний ефект від зниження ціни буде компенсуватися позитивним впливом ефекту масштабу. Іншими словами, успішна реалізація стратегії низьких цін залежить від наявності значної кількості потенційних покупців, які згодні купити товар за нижчою ціною.
По-друге, від структури витрат на виробництво та реалізацію продукції. Стратегія низьких цін найдоцільніша за умов, коли в ціні товару частка змінних витрат незначна, а її основу складає маржинальний дохід. Завдяки значній величині питомого маржинальною доходу, для компенсації втрат доходу від зменшення ціни потрібен відносно незначний приріст обсягу продажу.
По-третє, ефективність стратегії низьких цін залежить від рівня конкуренції. Успішність стратегії низьких цін може бути забезпечена лише, коли конкуренти з певних причин не зможуть відповісти аналогічним зменшенням ціни на свою продукцію. До таких причин можна віднести:
значну перевагу лідера в можливостях зменшення ціни, що стримує конкурентів вступати з ним у „цінову війну”;
небажання конкурентів реагувати на зменшення ціни, унаслідок незначних розмірів сегмента ринку, де діє така ціна:
відсутність на ринку значної конкуренції.
Крім того, позитивною стороною стратегії є те, що низькі ціни непривабливі для існуючих та потенційних конкурентів.
Водночас проведення стратегії, що спрямована на завоювання ринку пов’язане з певною небезпекою. Вона виникає в тому випадку, коли попит на новий товар, що з’явився на ринку, значно перевищує виробничі можливості підприємства. У цьому разі воно не зможе повністю задовольни ти попит, що викличе появу на ринку аналогічних товарів конкуруючих фірм навіть за меншу ціну.
Найпоширенішими видами стратегії високих цін є стратегія „знімання вершків” та стратегія лідерства за якістю товару.
Сутність стратегії „знімання вершків” полягає в тому, що спочатку на продукцію встановлюється максимально можлива ціна, за якою вона продається на певному сегменті ринку. Після того, як збут за даною ціною почне скорочуватись, підприємство поступово зменшує ціну з метою приваблення нових клієнтів. Це дає змогу в кожному сегменті ринку отримати максимальну величину прибутку.
Стратегію лідерства за якістю товару може використовувати підприємство, коли воно має сприятливі умови для впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Це дає можливість йому випереджати конкурентів у виробництві нової високоякісної продукції. У таких умовах встановлення підприємством високих цін на свої товари зумовлюється необхідністю відшкодування значних витрат, які пов’язані з проведенням науково-дослідних і конструкторських розробок.
Ефективність стратегії високих цін також залежить від трьох чинників: еластичності попиту, структури витрат та рівня конкуренції.
Дана стратегія ефективна, якщо товар орієнтований на ткни ринок, де, як правило, попит нееластичний. Це ринок багатих покупців, котрих більше цікавить унікальність та якість продукції, ніж її ціна. Тому вони згодні заплатити за товар ціну, яка більша, ніж ринкова.
Другий чинник – це витрати. Стратегія високих цін найефективніша відносно товарів, у цінах яких основну частку складають змінні витрати. У цьому випадку навіть незначне підвищення ціни веде до істотного збільшення маржинального доходу, який буде компенсувати втрати доходу від падіння обсягів продажу.
Третьою умовою ефективності стратегії високих цін с наявність у підприємства певних, захисних бар’єрів, які не дають змогу конкурентам проникнути на його сегмент ринку. До основних стримуючих бар’єрів належать:
захист товарів патентами;
обмеженість можливостей у конкурентів для розроблення та освоєння аналогічної продукції;
висока репутація фірми;
володіння ефективнішими каналами збуту.
Установлення високого первісного рівня цін має також для підприємства дві важливі переваги. По-перше, у випадках допущення помилок у розрахунках завжди можна зменшити завищену ціну, по-друге, стратегія високих цін створює в покупців образ товару високого ґатунку.
До третьої групи цінових стратегій належить стратегія нейтрального ціноутворення, за якої ціни встановлюються на середньому рівні, що склався на ринку. У цьому випадку значення ціни як інструменту цінової політики підприємства не мас великого значення. Вибір такої стратегії зумовлюється тим, що підприємство не має можливостей установити на продукцію високу ціпу, тому що вона не вирізняється високими споживчими властивостями або на ринку відсутні покупці, які б змогли заплатити за товар найвищу ціну. З іншого боку, якщо підприємство новачок і тільки вийшло на певний ринок, то воно не завжди може застосувати стратегію цінового прориву. Реалізація продукції незнайомої фірми за низькою ціною, з одного боку, може бути сприйнята покупцями як свідчення невисокої якості товару, а з іншого, неодмінно викличе негативні дії конкурентів проти неї. Таким чином, нейтральне ціноутворення є вимушеною стратегією для підприємства, яке працює на ринку, де попит істотно залежить від рівня цін, а конкуренти готові застосувати проти нього засоби „цінової війни”.
Деякі особливості існують при розробленні цінової стратегії на певні асортиментні групи виробів, які можна поділити на взаємозамінні та взаємодоповнюючі. Взаємозамінні товари, як правило, входять до параметричного ряду, тобто конструктивно однорідних виробів, які мають однакове функціональне призначення, але різняться між собою рівнем споживчих властивостей (наприклад, фотоапарати, телевізори, холодильники тощо). При встановленні цін на такі товари виникають дві проблеми. Перша – це необхідність диференційованого визначення цін на однорідні вироби, що відрізняються між собою якимись додатковими властивостями, а друга – урахування впливу зміни ціни будь-якої продукції параметричного ряду на інші товари даної асортиментної групи.
Для встановлення цін на групу однорідної продукції певного рівня якості доцільно використовувати цінові лінії, які дають змогу визначити діапазон цін, а також конкретні значення цін у межах цього діапазону.
Розробляючи цінові лінії треба враховувати, що між цінами окремих товарів асортиментної групи має бути достатній розрив. Інакше покупці не будуть усвідомлювати якісної різниці між виробами і вважатимуть, що між ними немає різниці. При цьому у верхньому діапазоні цін такий розрив може бути більшим, оскільки еластичність попиту тут менша.
Проблема визначення правильного співвідношення цін на взаємозамінні товари виникає і тоді, коли необхідно змінити ціну того чи іншого виду продукції асортиментного ряду. Унаслідок зміни ціни покупці можуть переключити свій попит на інші вироби цієї ж групи товарів, тобто виникне ефект заміщення, результати якого можуть істотно вплинути на обсяг реалізації.
Поряд із взаємозамінними товарами при розробці цінової стратегії підприємства необхідно враховувати і наявність взаємодоповнюючих виробів. Прикладами таких товарів може бути комп’ютер і принтер, тенісна ракетка і м’яч. При обґрунтуванні цінових рішень щодо зміни ціни на такі вироби можна використати попередню логіку розрахунків, у яких при визначенні реальної величини маржинального доходу, показники потрібно не піднімати, а підсумовувати.
Існує деяка особливість установлення цін на взаємодоповнюючі товари, які не можуть використовуватись окремо, наприклад, магнітофон та аудіокасети, фотоапарат і плівка, станок для гоління і лезо. У цьому випадку стратегія ціноутворення основних товарів (наприклад, фотоапаратів, станків для гоління) полягає у встановленні на них, як правило, низьких цін, а на доповнюючі речі (фотоплівка, лезо) – високих. Реалізуючи основний товар за невисокими цінами, підприємство збільшує свої доходи за рахунок продажу доповнюючих речей, що в ряді випадків дає змогу успішно протидіяти конкуренції. Так, якщо конкуренти виробляють лише основний товар, наприклад, фотоапарати, і не виготовляють власну плівку, то вони змушені для одержання тієї ж величини доходу встановлювати на свою продукцію вищі ціни, що ускладнює її реалізацію.
Цінова стратегія підприємства не може бути сталою. Підприємство має контролювати ринкову ситуацію, оцінювати міцність своїх позицій і при необхідності вносити зміни в стратегію формування цін.
Ефективним інструментом цінової стратегії підприємства с система цінових знижок. Головна мета застосування цінових знижок полягає у створенні додаткових стимулів для покупців у придбанні товарів. Розмір знижок залежить від характеру угод, умов поставок та платежів, кон’юнктури ринку на момент підписання контрактів, якісних характеристик товару та інших чинників.
У практиці встановлення цін найбільшого поширення набули такі види цінових знижок: за кількість придбаної продукції, за швидкість платежів, сезонні, дилерські, знижки за комплексну закупку товарів, товарообмінний залік та ін.
Знижка за кількість придбаної продукції це зменшення ціни для покупця, який купує партію товару, розмір якої перевищує певну величину. Така знижка, як правило, встановлюється у відсотках зменшення номінальної (прейскурантної) ціни або в натуральних одиницях товару, який може бути наданий безкоштовно. Надання кількісної знижки пояснюється тим, що продаж товарів великими партіями веде до зменшення реалізаційних витрат, які пов’язані з організацією продажу, транспортуванням продукції та її зберіганням. Тому величина цих знижок має не перевищувати суми економії витрат продавця, яка викликана реалізацією товару значними партіями.
Знижки за кількість придбаної продукції діляться на звичайні та кумулятивні. Звичайна знижка встановлюється окремо на кожну партію товару і не залежить від обсягу попередніх або наступних продажів. Схема звичайної знижки дуже проста і може, наприклад, мати такий вигляд: при разовій партії товару до 500 шт. знижка покупцю не надається, від 501 до 600 шт. – знижка становить 10% ціни, від 601 до 700 шт. – 15 % і т. д.
При обґрунтуванні розміру партії товару та величини цінової знижки необхідно враховувати, що покупцю не завжди вигідно купувати продукцію значними партіями, тому що це веде до збільшення поточних витрат на її зберігання. Тому в ряді випадків застосування звичайних кількісних знижок за великий обсяг разової закупки втрачає свою стимулюючу роль. У цьому випадку ефективніше застосовувати кумулятивні знижки, які заохочують придбання продукції навіть незначними партіями. Кумулятивна знижка (яка називається також бонусною, або знижкою за оборот) надається постійним покупцям в разі придбання ними за певний період партії товару, що перевищує встановлену угодою межу. Така знижка враховує не тільки величину знову придбаної партії продукції, а весь обсяг попередніх закупок. Тому сума оплати за придбання кожної нової партії товару перераховується з урахуванням зростаючих розмірів знижок.
Кумулятивні знижки найбільшого поширення набули при реалізації продуктів харчування короткого терміну зберігання, деяких дорогих споживчих товарів, а також машин та устаткування, що рідко купуються у значній кількості.
Поряд з кількісними знижками в ринкових умовах широко використовуються знижки за швидкість платежів. Вони надаються покупцю, який оперативно сплачує рахунки, тобто раніш встановленої о угодою кінцевого терміну. Знижка за швидкість платежів складається з трьох елементів: розміру самої знижки, періоду її дії та кінцевого терміну сплати вартості придбаного товару, якщо покупець не використав надану можливість в отриманні знижки. У країнах з ринковою економікою типовим прикладом у контрактах на поставку товарів є умова „2/10 нетто 30”. Це означає, що платежі мають бути проведені протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару. Але покупцю буде надана знижка к розмірі 2%, якщо він розрахується за продукцію протягом перших 10 днів.
Величина знижок за швидкість платежу, як правило, визначається рівнем банківської процентної ставки за кредити па поновлення обігових коштів. Звичайно, якщо виробник не отримає своєчасно гроші за реалізований товар, то він буде вимушений поповнювати свої обігові кошти за рахунок банківського кредиту. У цих умовах прискорення оплати зменшує необхідність залучення кредитів, що забезпечує певну економію внаслідок зниження сум процентних платежів.
Застосування знижок за швидкість платежів прискорює надходження коштів за реалізовану продукцію та скорочує витрати продавця, які пов’язані зі стягненням дебіторської заборгованості.
Сезонні знижки встановлюються для споживачів, які купують товари в міжсезоння. Такі знижки стимулюють попит на позасезонні товари, що дає змогу продавцю підтримувати стабільний рівень їхнього виробництва та продажу протягом року. Величина сезонної знижки визначається витратами продавця та покупця на зберігання відповідно виробленої та завчасно придбаної продукції до початку сезону її реалізації. Тому величина наданої виробником сезонної знижки не може перевищувати суму витрат від зберігання товару на своєму складі. Водночас така знижка мас забезпечувати покупцю більшу економію, ніж витрат на зберігання товару до початку зростання сезонного попиту на нього. При цьому сезонна знижка може бути диференційована за часом. Чим раніш до настання сезону починається продаж товару, тим на більшому рівні має бути встановлена знижка.
Дилерські знижки надаються виробниками своїм постійним представникам або посередникам за виконання операцій з реалізації продукції споживачам. Найчастіше такі знижки застосовують при реалізації автомобілів, тракторів та нестандартною обладнання. Так, у країнах з ринковою економікою дилерські знижки на автомобілі коливаються залежно від марки машини і становлять у середньому 15-20% роздрібної ціни.
Деякі фірми, які реалізують взаємодоповнюючі товари, використовують спеціальні знижки, що надаються покупцям при комплексній закупці (наприклад, комп’ютери та програмне забезпечення). Сутність такої знижки полягає в тому, що ціна кожного з виробів у складі набору встановлюється на меншому рівні, ніж коли вони продаються окремо. Якщо фірма реалізує набори товарні власного виробництва (наприклад, станок для гоління та леза), то величина знижки може бути визначена на основі розглянутій вище зіставлення ефектів ціни та масштабу. У разі формування наборів, що складаються з продукції власного виробництва та інших фірм (наприклад, копіювальна техніка та папір до неї), розмір знижки зумовлюється величиною отриманої знижки від продавця доповнюючого товару.
Особливим видом цінових знижок є товарообмінний залік тобто зменшення ціни нового товару для покупця за умови здавання ним раніш придбаної і вже застарілої моделі даної фірми. Деякі підприємства з метою збільшення обсягів продажу своєї продукції встановлюють на аналогічні вироби конкуруючих фірм більші знижки, ніж на товари власного виробництва. Товарообмінний залік набув найбільшого поширення в торгівлі автомобілями, телевізорами та іншими виробами довгострокового використання.
Поряд з окремим застосуванням перелічених знижок, можуть встановлюватись і складні знижки, які одночасно поєднують різні їхні види.
Значно рідше в практиці ціноутворення використовуються надбавки, які можуть установлюватись за вищу якість продукції прискорення її виготовлення, термінову доставку, тобто за виконання додаткових вимог споживача до товару. До них також належать надбавки (знижки) на продукцію добувних галузей (вугілля, нафту), де якісні характеристики товарів мають значну диференціацію, зумовлену природними чинниками. У цих умовах ціна встановлюється на продукцію з певними нормативними показниками якості, а перехід від ціни базового варіанта до інших здійснюється за допомогою надбавок або знижок. Так, в Україні оптові ціни на вугілля встановлені за якістю, що відповідає середній нормі вмісту в ньому золи, вологи та сірки. У випадку, коли фактичні показники не відповідають зазначеним нормам, то за кожний відсоток перевищення (зниження) у вугіллі, наприклад, золи, до оптових ціп застосовується надбавка (знижка) в розмірі 2,5 %.
2. Практична частина
Вихідні дані:
Підприємство „Керол” планує виробляти в IV кварталі 2008 року вироби А, Б (цех №1 – основне виробництво), В, Г (цех №2 – основне виробництво).
Вихідні дані:
Плановий рівень рентабельності – 25%.
Планові обсяги виробництва виробів у місяць наведені в таблиці 1.
Таблиця 1.
Планові обсяги виробництва виробів у місяць
Варіант
Кількість виробів, шт
Виріб А
Виріб Б
Виріб В
Виріб Г
3
55
65
40
25
Основні планові витрати сировини і матеріалів в розрахунку на 1 виріб наведені в таблиці 2.
Таблиця 2.
Основні планові витрати сировини і матеріалів в розрахунку на 1 виріб
Назва матеріалу
Одиниці виміру
Ціна, грн./од.
Кількість
Виріб А
ДСП ламінована
м2
50
3,8
ДВП 2750*1830
м2
24
6,5
Поролон меблевий
кг
20
9,5
Шкіра оббивна
м2
3,8
6,2
Тканина обробна
м2
19
5,1
Нитки, 200 м
моток
24
3
Клей БТ-99
кг
12
0,01
Лак, 88 СА
кг
16
0,6
Виріб Б
Брус дубовий, 10 мм
м3
720
0,05
Дошка обрізна, дубова
м2
33
0,3
Дуб-кругляк, d=50
м3
580
0,05
Налічник дубовий
п. метр
8
0,4
Штапік дверний
п. метр
3
0,08
Скло візерункове
м2
45
1,5
Шліф шкурка
п. метр
25
0,5
Клей DEN BRAVEN
кг
10
0,07
Лак БТ-99
кг
21
1,1
Виріб В
Труба стальна, d=10
т
140
0,03
Проволка стальна
кг
6,4
5,3
Круг відрізний
шт.
9
1
Круг шліфувальний
шт.
8
2
Полоса стальна
кг
1,75
10,1
Сітка РАБІЦА
м2
6,6
2,5
Балон кисневий
шт.
16,8
2
Електроди АНО-4
кг
15
1,8
Фарба Суперлекс
кг
17
3,5
Оліфа Оксоль
кг
11
2,4
Виріб Г
Лист броньований
т
980
0,03
Дріт зварювальний
кг
11
3,2
Кутний стальний
кг
3,56
5,4
Круг відрізний
шт.
8,9
1
Електроди АНО-6
кг
14,5
1,8
Балон кисневий
шт.
172
1
Круг шліфувальний
шт.
7,8
2
Фарба цинкова
кг
8,1
2,3
Основні планові витрати покупних комплектуючих виробів та напівфабрикатів в розрахунку на 1 виріб наведені в таблиці 3.
Таблиця 3.
Основні планові витрати покупних комплектуючих виробів та напівфабрикатів в розрахунку на 1 виріб
Назва матеріалу
Одиниці виміру
Ціна, грн./од.
Кількість
Виріб А
Решети-саморізи
кг
21
0,27
Цвяхи меблеві
кг
5,4
0,22
Болти меблеві, 8 мм
кг
4,7
0,72
Гайки, 8 мм
кг
3,2
0,58
Замки диванні
шт.
12
2
Виріб Б
Замки врізні
шт.
45
1
Шпінгалети
шт.
5,0
4
Петлі дверні
шт.
2,1
4
Цвяхи меблеві
кг
5,2
0,4
Ручки дверні
шт.
12
2
Виріб В
Засуви воротні
шт.
6,9
2
Замок навісний
шт.
17
2
Петлі завісні
шт.
7
4
Петлі армовані
кг
25
0,6
Виріб Г
Засуви закривні
шт.
16
2
Замок шліфовий
шт.
21
1
Ручка для сейфу
шт.
19
2
Завіси
шт.
12
2
Основна заробітна плата виробничих робітників в розрахунку на 1 виріб наведена в таблиці 4.
Таблиця 4.
Основна заробітна плата виробничих робітників в розрахунку на 1 виріб
№ з/п
Види робіт
Розряд
Час на виготовлення, год.
А
Б
В
Г
1.
заготівельні
II
6,0
6,0
1,0
0,5
2.
збиральні
IV
10,0
2,0
2,0
3,0
3.
фрезерні
V
1,5
8,0
4.
слюсарні
IV
10,0
4,0
5.
зварювальні
IV
12,0
12,0
6.
малярні
III
0,5
0,5
7.
столярні
IV
2,0
3,0
1,0
1,0
Тарифні коефіцієнти по розрядах складають:
1 розряд – 1,0;
2 розряд – 1,187;
3 розряд – 1,385;
4 розряд – 1,577;
5 розряд – 1,813;
6 розряд – 2,073.
Мінімальну заробітну плату для розрахунку годинної тарифної ставки обрати згідно чинного законодавства.
Додаткова заробітна плата виробничих робітників складає 10% від суми основної заробітної плати.
Ставка збору на загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, складає 1,08%.
Загальновиробничі витрати для цеху 1 і 2 підприємства наведені в таблиці 5.
Таблиця 5.
Загальновиробничі витрати підприємства
№ з/п
Показники
Сума, грн.
Цех 1
Цех 2
1.
Амортизація приміщень цеху
1100
1900
2.
Амортизація нематеріальних активів цехового призначення
240
430
3.
Енергія для освітлення приміщень цеху
230
400
4.
Матеріали, пов’язані з забезпеченням техніки безпеки праці в цеху
190
260
5.
Основна заробітна плата наладчиків обладнання
3500
2600
6.
Основна заробітна плата апарату управління цеху
4200
4400
7.
Основна заробітна плата іншого інженерно-технічного персоналу
1700
2100
8.
Матеріали, використані на поліпшення якості продукції
400
650
9.
Запасні частини для проведення поточного ремонту обладнання
520
480
10.
Паливо для експлуатації обладнання цеху
880
1200
11.
Витрати, пов’язані з службовими відрядженнями персоналу цеху:
1 місяць
2 місяць
3 місяць
1600
2700
3800
2900
3600
4900
Довідково:
у другому місяці передбачається зростання заробітної плати на 10%;
у третьому місяці прогнозується зростання тарифів на комунальні послуги на 20%.
Адміністративні витрати підприємства наведені в таблиці 6.
Таблиця 6.
Адміністративні витрати підприємства
№ з/п
Показники
Сума, грн.
1.
Матеріали для обслуговування основних засобів загальногосподарського призначення
390
2.
Матеріали для проведення поточного ремонту основних засобів загальногосподарського використання
880
3.
Запасні частини для проведення поточного ремонту основних засобів загальногосподарського використання
520
4.
Паливо для утримання основних засобів загальногосподарського використання
1480
5.
Основна заробітна плата слюсарів по ремонту основних засобів загальногосподарського використання
2120
6.
Основна заробітна плата апарату управління підприємством
21800
7.
Основна заробітна плата іншого загальногосподарського персоналу
7100
8.
Амортизаційні відрахування основних засобів загальногосподарського використання
2150
9.
Витрати на службові відрядження апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу
3970
10.
Плата за розрахунково-касове обслуговування та інші послуги банків
1220
11.
Витрати на зв’язок (телефон, факс) та інші поштово-телеграфні послуги
1650
12.
Оплата податків, зборів та інших передбачених законодавством обов’язкових платежів
2520
Довідково:
в другому місяці кварталу буде проводитись аудиторська перевірка, плата за ці послуги становитиме 4000 грн.;
в третьому місяці кварталу очікується збільшення заробітної плати на 20%.
Витрати на збут підприємства наведені в таблиці 7.
Таблиця 7.
Витрати на збут підприємства
№ з/п
Показники
Сума, грн.
1.
Основна заробітна плата працівників підрозділу збуту
3900
2.
Основна заробітна плата слюсаря по ремонту торгової вітрини
1800
3.
Основна заробітна плата прибиральниці магазину
700
4.
Основна заробітна плата продавців магазину
3150
5.
Основна заробітна плата водія
1650
6.
Витрати на відрядження працівників відділу збуту:
1 місяць
2 місяць
3 місяць
4900
4600
4900
7.
Матеріали для пакування виробів
520
8.
Матеріали для ремонту тари
220
9.
Матеріали для гарантійного ремонту
100
10.
Пальне для транспортування продукції
390
11.
Витрати матеріалів на рекламні послуги
620
12.
Амортизація будівлі магазину
520
Довідково: у другому місяці передбачається зростання заробітної плати на 10%.
База розподілу загальновиробничих, адміністративних витрат, витрат на збут – основна заробітна плата виробничих робітників.
Розрахувати відпускну оптову ціну виробів А, Б, В, Г у вигляді калькуляції ціни кожного виробу окремо.
Розрахунки:
Обчислимо вартість сировини і матеріалів на виготовлення одного виробу у таблиці 8.
Таблиця 8.
Вартість сировини і матеріалів на виготовлення одного виробу
Назва матеріалу
Одиниці виміру
Ціна, грн./од.
Кількість
Сума, грн.
Виріб А
ДСП ламінована
м2
50
3,8
190
ДВП 2750*1830
м2
24
6,5
156
Поролон меблевий
кг
20
9,5
190
Шкіра оббивна
м2
3,8
6,2
23,56
Тканина обробна
м2
19
5,1
96,9
Нитки, 200 м
моток
24
3
72
Клей БТ-99
кг
12
0,01
0,12
Лак, 88 СА
кг
16
0,6
9,6
Разом
738,18
Виріб Б
Брус дубовий, 10 мм
м3
720
0,05
36
Дошка обрізна, дубова
м2
33
0,3
9,9
Дуб-кругляк, d=50
м3
580
0,05
29
Налічник дубовий
п. метр
8
0,4
3,2
Штапік дверний
п. метр
3
0,08
0,24
Скло візерункове
м2
45
1,5
67,5
Шліф шкурка
п. метр
25
0,5
12,5
Клей DEN BRAVEN
кг
10
0,07
0,7
Лак БТ-99
кг
21
1,1
23,1
Разом
182,14
Виріб В
Труба стальна, d=10
т
140
0,03
4,2
Проволка стальна
кг
6,4
5,3
33,92
Круг відрізний
шт.
9
1
9
Круг шліфувальний
шт.
8
2
16
Полоса стальна
кг
1,75
10,1
17,68
Сітка РАБІЦА
м2
6,6
2,5
16,5
Балон кисневий
шт.
16,8
2
33,6
Електроди АНО-4
кг
15
1,8
27
Фарба Суперлекс
кг
17
3,5
59,5
Оліфа Оксоль
кг
11
2,4
26,4