Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Обгрунтування підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
ОСА
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Національний університет водного господарства
і природокористування
Кафедра економіки підприємства
Курсова робота
на тему :
“Обгрунтування підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства”
ПЛАН
Вступ…………………………………………………………………………………….3
Теоретичні основи підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства
Поняття виробничі фонди, їх структура………….…………………………...5
Поняття ефективності господарської діяльності підприємства……………10
Ефективність використання виробничих фондів підприємства, показники якими вона вимірюється………………………………………………………………...11
Шляхи та способи підвищення ефективності використання виробничих фондів……………………………………………………………………………………..13
Визначення показників стану, руху і ефективності використання вироб-ничих фондів підприємства та результатів господарської діяльності
Визначення річних витрат на виробництво та реалізацію продукції підприємства……………………………………………………………………………..17
Визначення показників ефективності виробництва………………………...20
Визначення показників, що характеризують ступінь використання основних виробничих фондів та оборотних коштів підприємства…………………...21
Шляхи покращення ефективності використання матеріальних активів підприємства
Методичні рекомендації з економічного обгрунтування заходів щодо поліпшення використання основних виробничих фондів підприємства в часі………………………………………………………………………………………...25
Методичні рекомендації по обгрунтуванню прискорення оборотності оборотних коштів підприємства………………………………………………………..27
Методичні рекомендації з обгрунтування зниження матеріаломісткості продукції………………………………………………………………………………….28
Вплив покращення використання виробничих ресурсів підприємства на результати господарської діяльності…………………………………………………...28
Висновки……………………………………………………………………………...31
Список використаної літератури………………………………………………….32
Вступ
Перехід до ринкових відносин на даному етапі в Україні потребує глибоких зрушень в усіх сферах економіки – одній з найважливіших сфер людської діяльності. Ринкова економіка по своїй суті є засобом, що стимулює ріст продуктивності праці і збільшення ефективності виробництва. Підвищення ефективності суспільного виробництва означає ефективне використання наявних трудових ресурсів для збільшення випуску якісної і потрібної країні продукції, а також постійно співставляти затрати з отриманими результатами і вносити певні корективи для того, щоб вкладені кошти принесли максимальну віддачу. В умовах ринкової економіки підвищення ефективності виробництва на підприємстві невіддільно пов’язане із проблемою економіки всіх видів ресурсів, в тому числі і основних виробничих фондів, величина і підвищення ефективності використання яких в певній мірі визначають виробничі можливості підприємства. Тільки в цих умовах наше народне господарство може підвищити рівень життя людей.
Підприємство – це основна народногосподарська ланка країни, від результатів функціонування якої залежить економічний розвиток держави. В умовах ринкових відносин підприємство функціонує самостійно на засадах самоокупності і самофінансування і тому воно саме, в першу чергу, зацікавлене в підвищенні ефективності виробництва та збільшення прибутковості.
Велика роль відводиться проблемі підвищення ефективності використання ОВФ, які визначають рівень його матеріально-технічної бази, яка в значній мірі визначає обсяг виробництва продукції. Проте, ефективність виробництва на підприємстві залежить не тільки від забезпеченості підприємства основними фондами, але й ступеня їх використання у часі.
Задоволення потреб населення на ринку у тій чи іншій продукції залежить від обсягу виробництва продукції на підприємстві, тобто від пропозиції. Проте, обсяг виробництва продукції на підприємстві залежить від того наскільки ОВФ повно використовуються.
Таким чином, підвищення ефективності використання ОВФ підприємства знаходять свій вираз у збільшенні обсягу виробництва продукції, підвищення продуктивності праці та фондовіддачі.
Крім того, поліпшення використання ОВФ підприємства є важливим резервом підвищення ефективності виробництва. Це обумовлено тим, що значна частка витрат виробництва, які утворюють собівартість продукції, пов’язана із використанням ОВФ на підприємстві. Так, у собівартості продукції витрати по утриманню і експлуатації ОВФ становлять близько 25 %. Поліпшення використання ОВФ зменшує витрати на їх утримання і експлуатацію у собівартості одиниці продукції. Зменшення цих витрат відбувається за рахунок зменшення умовно-постійної частини у витратах по утриманню і експлуатації ОВФ – амортизаційних відрахувань, величина яких є умовно-постійною по відношенню до річного обсягу продукції. Внаслідок цього, чим більше буде вироблятися продукції, тим меншою буде питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості одиниці продукції, а це веде і до збільшення прибутку підприємства. Підвищення ефективності використання ОВФ також зменшує потреби підприємств у капітальних вкладеннях для розвитку матеріально-технічної бази підприємства з метою зменшення обсягу виробництва продукції, тобто відбувається економія коштів на ці цілі. Як свідчить багаторічна практика господарювання, ефект від поліпшення використання ОВФ реалізується значно швидше, ніж від повних капітальних вкладень. Крім того, підвищення ефективності використання ОВФ зменшує витрати від їх морального зносу.
Таким чином, в умовах ринкової економіки, коли відтворення ОВФ підприємства здійснюється за рахунок власних або позичених коштів, поліпшення використання цих фондів є важливим фактором росту ефективності виробництва на підприємстві і на цій основі забезпечення стабілізації виробництва.
Мета даної курсової роботи – обгрунтувати суть проблеми підвищення ефективності використання виробничих фондів підприємства, їх актуальність. А також, ознайомитися з методикою впровадження заходів по підвищенню ефективності використання виробничих фондів підприємства. РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПІДВИЩЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА
1.1 Поняття виробничі фонди, їх структура
Виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг) здійснюється в процесі взаємодії праці людини та певних засобів виробництва. Останні за своїм матеріально-речовим складом становлять виробничі фонди підприємства, усю сукупність яких поділяють на основні та оборотні (рис. 1.1.).
Проте засоби виробництва як сукупність засобів і предметів праці не можна ототожнювати з виробничими фондами, що зумовлено двома обставинами. По-перше, елементи засобів виробництва стають виробничими фондами лише з моменту їхнього безпосереднього використання у виробничому процесі. По-друге, виробничі фонди на відміну від засобів виробництва є виключно вартісною економічною категорією. Це означає, що до виробничих фондів відносять не всі елементи засобів виробництва взагалі, а ті з них, які мають вартість.
Складовим частинам виробничих фондів властиві певні характерні ознаки, за якими можна розрізняти основні та оборотні фонди й обґрунтовано тлумачити сутність та значення цих економічних категорій для відтворювальних процесів.
Рис. 1.1. Склад і взаємозв'язок засобів виробництва та виробничих фондів.
Основні фонди – це засоби праці, які мають вартість і функціонують у виробництві тривалий час у своїй незмінній споживній формі, а їхня вартість переноситься конкретною працею на вартість продукції, що виробляється, (на платні послуги) частинами в міру спрацювання.
Оборотні фонди – частина виробничих фондів у вигляді певної сукупності предметів праці, елементи яких цілком споживаються в кожному виробничому циклі, змінюють або повністю втрачають натуральну форму і переносять всю свою вартість на вартість продукції, що виробляється (на вартість платних послуг).[3;101]
До основних фондів невиробничого призначення належать фонди, які не беруть участі в процесі виробництва, але забезпечують нормальні умови його здійснення, задовольняючи побутові та культурні потреби працівників. Це фонди, які забезпечують соціальні умови виробництва. До них відносять:
житлово-комунальні помешкання;
побутові, спортивні приміщення;
будинки та устаткування медичних закладів;
дитячі дошкільні заклади;
багаторічні насадження та ін.
Усі ці приміщення, будинки тощо є основними фондами невиробничого призначення лише тоді, коли вони перебувають на балансі підприємства і саме підприємство забезпечує їх утримання, експлуатацію і проведення ремонтів.
До основних виробничих фондів належать такі фонди, які беруть участь у процесі виробництва. Вони становлять приблизно 98 % загальної вартості основних фондів підприємства. Їх структура зображена на рис. 1.2.
Рис. 1.2. Структура основних фондів підприємства.
Елементи основних фондів відіграють неоднакову роль у процесі виробництва. У зв'язку з цим важливе значення має їх поділ на активну та пасивну частини.
До активної частини основних виробничих фондів (ОВФ) відносять комплекс машин і механізмів, які безпосередньо беруть участь у виробничому процесі (транспортні засоби, устаткування, виробничий інвентар та ін.).
До пасивної частини ОВФ належать усі інші види фондів, які не беруть безпосередньої участі у виготовленні продукту, але які необхідні для виконання виробничого процесу. Вони забезпечують нормальне використання активної частини ОВФ (будинки, споруди тощо).
Відношення вартості окремих видів (груп) ОВФ, виражене у відсотках, до їх загальної вартості на підприємстві визначає їх видову (технологічну) структуру. За інших рівних умов технологічна структура основних фондів тим прогресивніша та ефективніша, чим більша у їх складі питома вага активної частини. Вона змінюється під впливом багатьох чинників:
виробничо-технологічних особливостей підприємства;
науково-технічного прогресу і зумовленого ним технічного рівня виробництва;
ступеня розвитку різних форм організації виробництва;
відтворювальної структури капітальних вкладень у створенні нових основних фондів;
вартості будівництва виробничих об'єктів і рівня цін на технологічне устаткування;
територіального розміщення підприємства та ін. [3;105]
Звичайно, для суспільства не байдуже, яким є співвідношення між різноманітними видами ОВФ, куди більше вкладається коштів підприємства: у будинки, які є однією з умов процесу виробництва, чи у виробниче устаткування, яке визначає потужність підприємства. Здавалося б, чим вища на підприємствах частка активної складової, тим вищий рівень їх технічного оснащення, тим більше можливостей мають підприємства щодо збільшення випуску продукції при однаковому обсязі ОВФ. Але, з іншого боку, якщо нове, найефективніше устаткування поставити просто неба, воно швидко вийде з ладу. Тому недостатня кількість елементів пасивної частини оновлених фондів негативно впливає на ефективність використання засобів виробництва, і передусім на їх технічний стан та обслуговування. Тому для досягнення найефективнішого використання ОВФ підприємству необхідно прагнути досягти оптимального співвідношення між активною та пасивною частинами.
Структура ОВФ, як структура матеріально-технічної бази підприємства, має галузевий характер. Так, наприклад, на транспорті транспортні засоби становлять 60-70%; будівлі, споруди та передавальні пристрої – 20-25%; силові, робочі машини та устаткування – 3-5%, тоді як в інших галузях економіки питома вага транспортних засобів становить 2-4% від загальної вартості ОВФ.
Необхідною умовою правильного обліку й планування відтворення ОВФ підприємств є їхня класифікація. Найбільше економічне значення має видова класифікація, згідно з якою всі ОВФ за ознакою подібності їхнього функціонального призначення та натурально-речового складу розподіляються на певні види.[3;103]
За принципом матеріально-натурального, складу і виробничого призначення основні фонди підрозділяються на:
1) будинки - архітектурно-будівельні об'єкти, призначені для створення необхідних умов праці (виробничі корпуси цехів, гаражі, складські приміщення, виробничі лабораторії);
2) спорудження - інженерно-будівельні об'єкти, призначені для виконання тих чи інших технічних функцій, необхідних для процесу виробництва і не зв'язаних зі зміною предметів праці (насосні станції, тунелі, мости й очисні спорудження, резервуари і т.д.);
3) передаточні пристрої - пристрої, за допомогою яких передаються енергія різних видів, а також рідкі і газоподібної речовини (нафтопроводи, газопроводи і т.п.);
4) машини й устаткування в т. ч.:
а) силові машини й устаткування, призначені для вироблення і перетворення енергії (генератори, двигуни);
б) робочі машини й устаткування, які використовуються безпосередньо для впливу на предмет праці чи для його переміщення в процесі створення продукції чи надання послуг, тобто для особистої участі в технологічних процесах (верстати, преси, підйомно-транспорні механізми й ін.);
в) вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, лабораторне устаткування і т.п.;
г) обчислювальна техніка;
д) інші машини й устаткування;
5) транспортні засоби, призначені для транспортування вантажів і людей у межах підприємства і поза ним;
6) інструменти усіх видів і пристосування, що прикріплюються до машин для обробки виробу (затиски, тиски і т. д.);
7) виробничий інвентар, який використовують для проведення виробничих операцій (робочі столи), збереження рідких і сипучих тіл, охорони праці і т.п.;
8) господарський інвентар.
По приналежності основні виробничі фонди підрозділяються на власні й орендовані. Власні цілком належать підприємству, а орендовані є власністю інших підприємств і відповідно до, договору оренди використовуються на даному підприємстві.
Основні виробничі фонди з залежності від ступеня їхнього впливу на предмет праці розділяють на активні і пасивні.
До активних відносяться такі основні фонди, що у процесі виробництва безпосередньо впливають на предмет праці, видозмінюючи його, прямо впливають на величину виробничої потужності й обсяг продукції. У цілому по підприємствах промисловості (без врахування галузевої специфіки) активна частина, включає силові машини й устаткування, робочі машини й устаткування, вимірювальні і регулюючі прилади і пристрої, інструменти.
Всі інші основні фонди відносяться до пасивних, тому що вони безпосередньо, не впливають на предмет праці, а створюють – необхідні умови для нормального протікання виробничого процесу.[1;68]
Щодо всієї сукупності промислових підприємств України, то в загальному обсязі ОВФ питома вага окремих їхніх видів протягом останніх років коливалась у межах: будівель і споруд – 45-47%; машин і устаткування – 40-42%; у тім числі робочих – 30-32%; транспортних засобів – 2,5-3%. На підприємствах і організаціях аграрного сектора частка в загальній вартості сільськогосподарських ОВФ приблизно становила: будівель, споруд і передавальних пристроїв – 64-65%; силових і робочих машин і устаткування – 14-16%; робочої та продуктивної худоби – 10-12%; багаторічних насаджень – 5-6%; транспортних засобів – 3-4% (у с/г робоча та продуктивна худоба, багаторічні насадження виокремлюються у самостійні види ОВФ). Загальна тенденція динаміки технологічної структури ОВФ характеризується поступовим збільшенням питомої ваги їхньої активної частини.[3;105]
Оборотний капітал на підприємстві представляє майно, призначене для поточного використання в процесі господарської діяльності, або яке знаходиться в обороті підприємства не більше як один рік.
До складу оборотного капіталу підприємства відносяться матеріальні оборотні засоби, кошти у поточних розрахунках, короткострокові фінансові вкладення, грошові кошти. Названі елементи оборотного капіталу розташовані в порядку зростаючої ліквідності. Найскладніше перетворити на гроші матеріальні ресурси – для цього їх треба продати. Далі йдуть кошти в розрахунках, які необхідно стягнути з дебіторів, щоб повернути свої гроші або адекватні їм цінності. Короткострокові фінансові вкладення раніше від вище наведених елементів оборотного капіталу перетворяться на грошові кошти.
У практиці господарювання з метою спрощення обліку ОВФ до оборотних фондів відносять інструменти та інвентар за строком експлуатації до одного року і вартістю до сто одиниць національних грошей, а також усі спеціальні інструменти та пристрої, спеціальний одяг та взуття незалежно від строки використання й вартості.
До матеріальних оборотних засобів відносять виробничі запаси, витрати на незавершене виробництво, готову продукцію, товари, тварини на вирощуванні та відгодівлі, малоцінні та швидкозношуючі предмети.
Готова продукція становить фактичні витрати на готові до реалізації вироби, що знаходяться на складах та в інших місцях зберігання. Готова продукція і товари, включаючи товари відвантажені, - частина матеріальних оборотних засобів яка найлегше реалізується, тобто перетворюється в гроші.
Кошти в поточних розрахунках – це заборгованість фізичних та юридичних підприємств.
Короткострокові фінансові вкладення – витрати підприємства на придбання акцій і облігацій на термін до одного року, короткострокові позики, в тому числі під векселі, грошові кошти на строкових депозитних розрахунків банків, інші фінансові вкладення, інвестовані для одержання доходів у вигляді відсотків, дивідендів. Переважно фінансові вкладення короткострокового характеру швидко перетворюються у грошові кошти, їх навіть називають „майже гроші”.
Грошові кошти – це сума грошей у касі, а розрахункових, поточних та інших розрахунках у банках, грошові перекази, інші наявні грошові кошти, готові для подальшого обороту.
Оборотні фонди – це частина виробничих фондів підприємства, яка повністю споживається в кожному технічному циклі виготовлення продукції і повністю переносять свою вартість на вартість цієї продукції.
Речовим змістом оборотних фондів є предмети праці, а також деякі засоби праці (які мають вартість, меншу, ніж сто одиниць національної валюти або термін служби менше одного року).
Оборотні фонди поділяються на ряд груп:
Виробничі запаси (предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів).
Незавершене виробництво (продукція, яка ще не пройшла всіх стадій обробки).
Витрати майбутніх періодів (витрати на підготовку та освоєння нової продукції, що мають місце в даний період, але будуть погашенні в майбутньому).
Поруч з оборотними фондами існують фонди обігу, тобто ті, які функціонують у сфері обігу (реалізації продукції). До них відносяться:
Готова продукція на складах підприємствах.
Готова продукція яка відвантажена і знаходиться в дорозі.
Грошові кошти на розрахунковому та інших рахунках.
Грошові кошти у незавершених розрахунках.
Готівка в касі.
Сукупність оборотних фондів та фондів обігу підприємства становлять його оборотні засоби (або оборотні кошти).
Оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані. До нормованих належить всі оборотні фонди та готова продукція на складах підприємства. До ненормованих відносяться відвантажена готова продукція та готівкові і безготівкові грошові кошти підприємства.
Структура оборотних засобів характеризується співвідношенням їх окремих елементів у загальному обсязі оборотних засобів яке виражається у відсотках. Ця структура може бути досить різною в залежності від галузі, до якої належить підприємство, але в цілому по промисловості 2/3 оборотних засобів – це оборотні фонди, а 1/3 – фонди обігу.
Джерелом формування оборотних засобів підприємство є власні і залучені засоби. До власних належать виділені підприємству при його утворенні кошти (якщо підприємства державні), статутні фонди недержавних підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення може відбуватися за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів (заборгованості по заробітній платі, внесків на соціальне страхування, резервів майбутніх платежів).
Залученими оборотними засобами є кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних засобів.
Значна частина оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежать показники використання оборотних засобів взагалі.[8;65]
1.2 Поняття ефективності господарської діяльності підприємства
Економічна ефективність виробництва – це поняття, яке характеризує результати діяльності трудових колективів по відношенню до виробничих витрат. Механізм керування ефективністю включає множину кількісних і якісних показників (ріст продуктивності праці, зниження собівартості продукції, підвищення якості продукції) та інших вимірювачів, що визначають розміри результату і витрат живої та уречевленої праці. Керувати ефективністю означає постійно підтримувати ріст об’єму продукції, яка випускається.
Економічна ефективність суспільного виробництва вимірюється шляхом співставлення результатів виробництва з витратами чи застосовуваними ресурсами. ЇЇ рівень оцінюється на основі єдиного народногосподарського критерію – максимізації росту національного доходу (чистої продукції по відношенню до витрат чи до застосованих у виробництві ресурсів при оптимальному співвідношенні росту фондів споживання і накопичення.
Підвищення інтенсивності використання виробничих фондів пов’язане з рішенням двох важливих взаємопов’язаних проблем. Одна з них полягає в раціональному використанні капітальних вкладень на створення нових потужностей, більш ефективних засобів праці, їх обновлення і технічне переозброєння.
Друга проблема полягає в повному використанні накопичених фондів і удосконаленні механізму управління цим процесом. Загальною метою рішення цих проблем є досягнення кінцевих народногосподарських результатів: підвищення споживчої вартості виробничих фондів; забезпечення запланованого росту об’єму виробництва й якості продукції; активна заміна живої праці машинною; покращення умов праці робітників. З народногосподарської точки зору важливо не тільки задоволення потреб суспільства в необхідній продукції, але й забезпечити її виробництво з мінімальними затратами трудових, матеріальних, фінансових та інших ресурсів.[2;75]
1.3 Ефективність використання виробничих фондів підприємства, показники, якими вона вимірюється
Забезпечення певних темпів розвитку і підвищення ефективності виробництва можливе за умови інтенсифікації відтворення та кращого використання діючих основних фондів підприємств. Ці процеси, з одного боку, сприяють постійному підтримуванню належного технічного рівня кожного підприємства, а з іншого – дають змогу збільшувати обсяг виробництва продукції без додаткових інвестиційних ресурсів, знижувати собівартість виробів за рахунок скорочення питомої амортизації й витрат на обслуговування виробництва та його управління, підвищувати фондовіддачу і прибутковість.
Економічна ефективність виробничих фондів – це комплексне поняття. Воно виражається сукупно декількома усуспільнюючими показниками ефективності: зростанням якісних і кількісних характеристик засобів праці, зниженням капітальних і поточних витрат на процес відтворення основних фондів, підвищення інтенсивності їх використання, зростанням фондовіддачі та ін.
В роботі використовуються поняття “ефективність виробничих фондів”. Вони виражають загальну суть і тісно взаємопов’язані. Економічна ефективність виробничих фондів – це більш ширше поняття, яке передбачає перш за все їх потенційну можливість та інші якісні та кількісні зміни їх характеристик. Найбільш важливими показниками ефективності виробничих фондів являється: фондоозброєність праці одного працюючого, фондоємкість продукції, питомі капітальні вкладення на одиницю потужності і на 1 грн. приросту продукції.
Система показників, яка може вичерпно характеризувати ефективність ОВФ, охоплює два блоки: перший - показники ефективності і відтворення окремих видів і всієї сукупності засобів праці; другий - показники рівня використання ОВФ у цілому та окремих їхніх видів. Необхідність виокремлення в самостійну групу показників відтворення засобів праці, які характеризують процес їхнього руху, технічний стан та структуру, зумовлена тим, що відтворювальні процеси істотно й безпосередньо впливають на ступінь ефективності використання застосовуваних у виробництві машин, устаткування та інших знарядь праці.
Чинна система показників ефективності відтворення ОВФ в Україні потребує вдосконалення щодо методики обчислення деяких з них та повноти охоплення окремих сторін відтворення засобів праці. Визначення коефіцієнтів відтворення ОВФ за середньорічною їхньою вартістю треба вважати методологічно більш правильним.
Необхідно також розрізняти дві форми оновлення основних фондів —екстенсивну та інтенсивну. Екстенсивне оновлення характеризує темпи збільшення обсягу експлуатованих ОВФ. Інтенсивне оновлення передбачає зміну діючих ОВФ новими, більш ефективними. Проте процес виведення з експлуатації застарілих і спрацьованих ОВФ не можна ототожнювати з інтенсивним оновленням діючих засобів праці. Реальний господарський оборот охоплює не лише введення в дію нових і виведення з експлуатації спрацьованих фондів, а й передачу певної їхньої частини з балансу одного підприємства на баланс іншого.
Поряд з цим у систему показників ефективності відтворення ОВФ доцільно включити два нові: коефіцієнт інтенсивного оновлення (співвідношення обсягів вибуття і введення в дію за певний період); коефіцієнт оптимальності вибуття ОВФ (відношення фактичного коефіцієнта вибуття до нормативного).
Показники, що характеризують рівень ефективності використання ОВФ, об'єднуються в окремі групи за ознаками узагальнення й охоплення елементів засобів праці. Економічна суть більшості з них є зрозумілою вже з самої назви. Пояснень потребують лише деякі , а саме:
Коефіцієнт змінності роботи устаткування – відношення загальної кількості відпрацьованих машинозмін за добу до кількості одиниць встановленого устаткування;
Напруженість використання устаткування (виробничих площ) – випуск продукції в розрахунку на одиницю устаткування (загальної або виробничої площі);
Коефіцієнт інтенсивного навантаження устаткування – відношення кількості виготовлених виробів за одиницю часу до технічної (паспортної) продуктивності відповідного устаткування.
Рис. 1.3. Система основних показників ефективності фондів
З-поміж показників використання устаткування та виробничих площ найбільш відомим і широко застосовуваним на практиці є коефіцієнт змінності роботи устаткування. Проте використовуваний на підприємствах спосіб його розрахунку не можна визнати досконалим, оскільки він не враховує внутрізмінних втрат робочого часу. У зв'язку з цим коефіцієнт змінності методологічно правильніше буде обчислювати, виходячи з коефіцієнта використання календарного фонду часу і максимальної змінності роботи устаткування, яка дорівнює трьом за восьмигодинної тривалості зміни. Отже, за коефіцієнта використання календарного фонду часу, наприклад, 0,6 коефіцієнт змінності роботи устаткування дорівнюватиме 1,8 (3,0 х 0,6).[3;116]
Раціональне та економне витрачання окремих елементів оборотних фондів підприємств має неабияке економічне значення. Це зумовлюється постійним збільшенням абсолютного споживання сировини, матеріалів, енергії для виробництва продукції в різних галузях народного господарства, переважаючою часткою матеріальних витрат у загальній її вартості. Економія матеріальних ресурсів, що характеризується зниженням абсолютної та питомої витрати окремих видів ресурсів, дає змогу з такої самої кількості сировини й матеріалів виготовляти більше продукції без додаткових затрат суспільної праці, підвищувати ефективність виробництва в цілому на кожному підприємстві.
1.4. Шляхи та способи підвищення ефективності використання виробничих фондів
Шляхи підвищення ефективності використання основних фондів різноманітні. Основними з них є збільшення тривалості роботи обладнання, більш повне використання і вдосконалення основних виробничих фондів.
Для збільшення часу роботи обладнання необхідно: ліквідувати надпланові простої обладнання за рахунок його поточного обслуговування, підвищення якості ремонтів, покращення організації та планування виробництва і матеріально-технічного обслуговування виробництва; скоротити тривалість планових ремонтів при одночасному підвищенні їх якості шляхом впровадження передових методів ремонту, широкого використання деталей та вузлів, які виготовляються на спеціалізованих заводах, чіткої організації ремонту; скоротити витрати робочого часу на підготовчо-заключні та допоміжні операції; підвищити змінність роботи, якщо це доцільно по умовам виробництва в даній галузі промисловості; можливо повніше використовувати парк обладнання; підвищити інтенсивність використання обладнання.
Технічне вдосконалення основних виробничих фондів припускає використання прогресивних технологічних процесів, застосування більш
заробітну плату, здійснювати оплату постачальникам тощо. Тому підприємство зацікавлене у збереженні, раціональному використанні та прискоренні оборотності оборотних засобів.
Прискорення оборотності оборотних засобів позначає збільшення кількості обертів оборотних засобів, від чого залежать і інші показники використання.
Основними шляхами прискорення оборотності оборотних засобів є:
Зменшення матеріальних витрат на одиницю продукції;
Поліпшення матеріально-технічного забезпечення підприємства;
Вивчення ринку продукції підприємства, що буде сприяти прискоренню реалізації продукції;
Поліпшення тривалості виробництва продукції, якщо дозволяють технічні умови;
Зменшення дебіторської заборгованості;
Зміцнення платіжної дисципліни тощо.
Джерелом формування оборотних засобів підприємства є власні і залучені засоби. До власних належать виділені підприємству при його утворенні кошти (якщо підприємства державні), статутні фонди недержавних підприємств, а також поповнення цих фондів. Поповнення може відбуватися за рахунок прибутку підприємства, а також за рахунок залучення в оборот стійких пасивів (заборгованості по заробітній платі, внесків на соціальне страхування, резервів майбутніх платежів).
Залученими оборотними засобами є кредити банків, якими покривається нестача власних оборотних засобів.
Значна частина оборотних фондах підприємства належить виробничим запасам (матеріальним ресурсам), тому від ефективності їх використання залежать показники використання оборотних засобів взагалі.
Ефективність використання матеріальних ресурсів характеризується системою показників, основним з них є матеріаломісткість.
Розрізняють абсолютну, питому (відносну) та загальну матеріаломісткість.
Абсолютна матеріаломісткість показує витрати основних видів сировини і матеріалів за абсолютними значеннями на фізичну одиницю виготовленої продукції.
Питома матеріаломісткість – це витрати основних видів сировини і матеріалів на одиницю експлуатаційної характеристики продукції.
Загальна матеріаломісткість (Мм) відображає вартість всіх матеріальних затрат на одиницю виробу або на одну гривню виготовленої продукції. Її можна обчислити:
де: Мз – загальна сума матеріальних затрат, грн.;
Q, N – обсяг виготовлення продукції в грошовому і натуральному вимірниках відповідно.
Оберненим показником до матеріаломісткості є матеріаловіддача (Мв):
На окремих підприємствах важливим показником використання оборотних фондів є витрати сировини на одиницю готової продукції в натуральних показниках, коефіцієнт використання матеріалів, який визначається як відношення чистої, передбаченої проектом маси виробу до норми витрат на нього матеріалів; коефіцієнт використання площі матеріалів (шкіра, тканина тощо); коефіцієнт використання об’єму матеріалу (пиломатеріали); коефіцієнт корисної дії використання палива тощо.
Як відомо, оборотні засоби знаходяться у постійному русі, переходять у процесі кругообороту із однієї форми в іншу. Чим швидше проходить цей рух, тим менше часу оборотні засоби знаходяться на кожній окремій стадії кругообороту, тим швидше вони можуть вступити у новий кругооборот, тим менші розміри оборотних засобів необхідно для виконання певного обсягу робіт. Економічне значення оборотності оборотних засобів полягає в тому, що від неї залежить розмір коштів, що їх потребує підприємство при даних обсягах виробництва і реалізації продукції.
Для характеристики оборотності оборотних засобів на підприємстві використовують такі показники:
Коефіцієнт оборотності характеризує кількість обертів, які здійснюють оборотні засоби за певний період. Він визначається як відношення обсягу реалізованої продукції до середньорічного залишку оборотних засобів:
,
де Ко – коефіцієнт оборотності оборотних засобів;
ОР – обсяг реалізованої продукції;
ОЗ – середньорічний залишок оборотних засобів.
Чим вищий коефіцієнт оборотності тим ефективніше використовуються оборотні засоби, тим ефективніше виробництво.
Тривалість одного обороту оборотних засобів характеризує час одного обороту, який необхідний для повернення оборотних засобів в результаті реалізації продукції. Вона визначається як відношення тривалості періоду, за який визначається оборотність оборотних засобів, до коефіцієнта їх оборотності:
, де
То – тривалість одного обороту оборотних засобів (днів);
Д – тривалість періоду, за який визначається оборотність оборотних засобів (місяць – 30, квартал – 90, рік – 360).
Чим менше витрачається часу на один оборот тим ефективніше використовуються оборотні засоби.
Якщо відомо коефіцієнт оборотності і обсяги виконуваних робіт, то можна визначити необхідні оборотні засоби для підприємства:
При прискоренні оборотності оборотних заходів приходить вивільнення їх частини із обороту, а при уповільненні оборотності виникає потреба у додатковому залученні коштів. Тому при визначенні ефективності використання оборотних засобів необхідно враховувати можливе вивільнення або додаткове залучення оборотних засобів у господарську діяльність.
Коефіцієнт завантаження оборотних засобів характеризує потребу в оборотних засобах на гривню виконуваних робіт:
де Кз – коефіцієнт завантаження оборотних засобів;
Коефіцієнт ефективності оборотних засобів показує величину економічного ефекту (прибутку), що припадає на одну гривню оборотних засобів, визначається як відношення прибутку до середньорічного залишку оборотних засобів:
,
де КЕ – коефіцієнт ефективності оборотних засобів,
П – величина прибутку.
Цей показник також характеризує рентабельність оборотних засобів підприємства:
Коефіцієнт використання спожитих оборотних фондів характеризує окупність матеріальних витрат, визначається відношенням вартості валової продукції (виконаних робіт) до матеріальних витрат (крім амортизації основних фондів):
де Мв – матеріальні витрати. [2;80]
РОЗДІЛ ІІ. ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ СТАНУ, РУХУ І ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ВИРОБНИЧИХ ФОНДІВ ПІДПРИЄМСТВА ТА РЕЗУЛЬТАТІВ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Варіант 13
Таблиця. 1
№
Обгрунтування підвищення ефективності
п/п
використання виробничих ресурсів
Дані
підприємства
1
Проектна потужність підприємства, тис.шт.
464,08
2
Обсяг виробництва(реалізації), тис.шт.
433,1
3
Відпускна ціна одиниці виробленої продукції, грн.
24,75
4
Балансова вартість ОВФ, тис.грн. в т.ч.
5349,35
Будівлі, споруди
2057,44
Передавальні пристрої
452,63
Машини та обладнання
1296,24
Транспортні засоби
1337,38
Інструмент та інвентар
102,92
ЕОМ
102,92
5
Залишкова вартість ОВФ, тис.грн.
4172,5
6
Питома вага активної частини ОВФ, %
67,03
7
Вартість ОВФ, що використовувалися в 2-й і 3-й змінах, тис.грн.
3744,5
8
Чисельність працівників
453,77
9
Середньодобова потреба в оборотних фондах, тис.грн.
3,54
10
Середньорічний залишок оборотних фондів, тис.грн.
1500,54
11
Зменшення тривалості одного обороту, днів
8,25
12
Норматив заробітної плати на одиницю продукції, грн/грн
0,16
13
Корисний фонд часу роботи ОВФ, днів
за планом
273,29
фактично
237,19
14
Питома вага нормованих оборотних коштів, %
77,34
2.1Визначення річних витрат на виробництво та реалізацію продукції підприємства
2.1.1. Річна потреба в оборотних коштах підприємства визначається за формулою:
ОКр=∑ Рі •Тц
де ОКр- річна потреба в оборотних коштах
Рі - середньодобова витрата оборотних коштів
Тц - тривалість періоду, діб (360).
Тоді ОКр= 3,54 ∙ 360= 1274,40 тис.грн.
Це означає, що на протязі 360 днів для фірми (організації) потрібно оборотних коштів на суму 1274,40 тис.гривень.
2.1.2. Визначення повної собівартості продукції
C=Cв+Снв
де Св – виробничі витрати, грн.;
Снв – невиробничі витрати, грн. (вони становлять 5% від суми виробничих витрат).
Св=Спр+Снпр
де Спр, Снпр- відповідно – прямі та непрямі витрати, грн.
Спр=Смв+Соп+Сам+Срем+Ссоц+Сін
де Смв –вартість матеріальних витрат (становлять 50% від річної потреби оборотних коштів)
Соп – витрати на оплату праці
Сам – амортизаційні відрахування
Срем – вартість ремонтних робіт
Ссоц – відрахування на соціальні заходи(у %від витрат на оплату праці)
Сін – інші виробничі витрати.
Соп=О ∙НП
де О – обсяг виробництва продукції, тис. грн.;
НП - норматив заробітної праці на одиницю продукції.
Сам = (∑Бві а) / 100
де Бві – балансова вартість ОВФ і – ої групи, тис. грн.;
а – норми амортизаційних відрахувань(для нематеріальних активів термін корисного використання становить 3 роки), %.
Срем=Сам ∙kрем
де kрем – коефіцієнт, який враховує витрати на технічне обслуговування та ремонт(35% від величини амортизаційних відрахувань).
Ссоц=Соп+kсоц
де kсоц – коефіцієнт витрат на соціальні заходи
Сін=ki ∙(Смв+Соп+Сам+Срем+Ссоц)
де ki – коефіцієнт який враховує розмір інших витрат(20%)
Снпр=Спр ∙kнпр
де kнпр – коефіцієнт непрямих витрат(становить 50% від прямих витрат)
Отож, зробимо потрібні розрахунки.
Розрахуємо витрати на оплату праці:
Соп= 433,1*0,16*24,75=1715,076 тис. грн.
Витрати на оплату праці характеризуються нормою заробітної плати на одиницю продукції. Обсяг виготовленої продукції виражається в гривнях. Це означає, що кількість виготовленої (реалізованої) продукції потрібно виразити в грошовому виразі, а потім знаходити, яка сума грошей потрібна для оплати праці.
Амортизаційні відрахування:
Сам=(2057,44*2%*4+452,63*2%*4+1296,24*6%*4+1337,38*10%*4+102,92*10%*4+102,92*15%*4)/ 100% = 1149,77тис. грн.
Амортизаційні відрахування - це процес поступового перенесення вартості основних фондів на новостворену продукцію з метою її повного відшкодування. Для розрахунку амортизаційних відрахувань в бухгалтерському обліку використовується укрупнена класифікація основних фондів. виходячи з наведених даних - будівлі і споруди , передавальні пристрої підпадають під першу групу(5%), транспортні засоби в другу(15%), машини та обладнання, інструменти та інвентар ...
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора