Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Метамоделювання як спосіб впливу в соціальній рекламі проти ВІЛ/СНІДу
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2010
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Психологія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
З соціальної психології
Курсова робота
На тему: «Метамоделювання як спосіб впливу в соціальній рекламі проти ВІЛ/СНІДу».
Студентки ІV курсу, 1 групи
Факультету психології
Трегуб Євгенії
Науковий керівник –
Клименко Ірина Вадимівна
Київ-2010
Зміст
Вступ………………………………………………………………………………4
Теоретичне дослідження проблеми. Метамодель як спосіб впливу на свідомість людини…….………………………………………….…7
Історія терміну «метамоделювання..…..…….....................................7
Аналіз сутності явища метамоделювання та його впливу на свідомість людини…………………..……………………...…………8
Видалення………………………..……………………..……..8
Узагальнення………………………………………………...12
Викривлення…………………………………………………16
Соціальна реклама, як форма інформування та виховання суспільства…………………………………………………………...20
Сутність психологічного впливу в соціальній рекламі…...22
Вимір ефективності методів психологічного впливу……..25
Психологічні особливості сприймання соціальної реклами проти ВІЛ/СНІДу студентською молоддю………………...29
Висновок до теоретичної частини…………………………………………...…33
Емпіричне дослідження………………………………………….….35
Методичне забезпечення……………………………………………35
Стимульний матеріал – відеоролики та слогани соціальної реклами проти СНІДу……………………………………………..35
Методика «Оцінка ситуативної тривожності»…………….37
Метод семантичного диференціалу………………………...38
Хід дослідження……………………………………………………..39
Результати дослідження……………………………………………..40
Аналіз результатів дослідження та інтерпретація………………47
Математичний аналіз результатів дослідження відеороликів……47
Критерій Колмогорова-Смирнова………………………….48
Кореляційний аналіз………………………………………...48
Визначення домінантного методу психологічного впливу.49
Математичний аналіз результатів дослідження слоганів…………51
Критерій нормальності Колмогорова-Смирнова………….51
Визначення домінантного типу метамоделювання….…...51
Аналіз трансформованих шкал……………………………………53
Аналіз середніх значень…………………………………….53
Кореляційний аналіз………………………………………...54
Факторний аналіз……………………………………………55
Інтерпретація результатів………………………………….56
Рекомендації…………………………………………………………57
Висновок до емпіричної частини………………………………………………61
Загальний висновок……………………………………………………………..64
Список використаної літератури………………………………………………72
Вступ. Актуальність проблеми.
Існує твердження, що за допомогою реклами можливо маніпулювати свідомістю людини, впливати на несвідоме, формувати поведінку людини. Реклама стала не просто інформацією, а суспільно творчим, морально творчим елементом. Саме тому і з'явилася некомерційна реклама, а рекламний продукт, що спрямований на досягнення соціальних цілей, здійснюється під патронажем держави. Тобто з'явилася соціальна реклама, котра переслідує ціль виховання культурної, моральної та обізнаної людини, громадянина. Тому специфіка такого виду реклами змушує фахівців у цій сфері проводити кропітку діагностичну роботу для з'ясування, яким чином можна досягнути максимальної ефективності при використанні того чи іншого механізму психологічного впливу в соціальній рекламі.
Що стосується кампанії інформування та виховання суспільства стосовно проблеми профілактики та боротьби зі СНІДом, то зараз у всьому світі йде інформаційне просвітництво соціуму відносно цього страшного захворювання. Особливо гостро проблема захворюваності на ВІЛ-інфекцію та на СНІД постає на теренах України, як наслідок – багато чисельні широкомасштабні компанії, що охоплюють всю країну, всі види інформаційного простору.
У психології реклами відома ціла низка різноманітних механізмів впливу на цільову аудиторію. Проведені нами дослідження показали рівень ефективності кожного з них. Однак, лише комплексний погляд на проблему та комбінування різноманітних методів впливу, на нашу думку, дасть можливість максимально підвищити ефективність соціальної реклами проти ВІЛ/СНІДу. Ми звернулися до галузі психологічного знання, яка користується популярністю за свою простоту та ефективність, це – нейролінгвістичне програмування, а саме теорія метамоделювання. Виникло припущення, що процес розробки ефективного механізму психологічного впливу, а саме звернення, можна вдосконалити використовуючи відповідно до механізмів види метамоделювання. Мовленнєвий вплив на світоглядні та ціннісні орієнтації людини набуває все більшої актуальності у сучасному суспільстві. Кожна людина сприймає оточуючий світ своїм унікальним способом. Існує думка, що слова самі по собі не мають смислу, оскільки людина надає їм цей смисл за допомогою закріплення асоціацій з об'єктами чи переживаннями. Той факт, що люди мають різні карти і смисли збагачує та урізноманітнює їхню взаємодію. З іншого боку, уважно слухаючи людину деякий час, можна помітити як у її мові, ніби сигнальні прапорці, виникають одні і ті ж мовленнєві конструкції, що спотворюють та обмежують бачення істинності ситуації.
Науковці акцентують увагу на причинно-наслідковому взаємозв’язку трансформації мовлення людини та її відношення до світу. Тому потреба у ґрунтовній дослідницькій роботі в цій галузі невпинно зростає. На сьогоднішній день цей підхід набув розповсюдження в сферах політики, економіки, менеджменту, освіти, та інших, в яких присутній елемент міжособистісної комунікації. Галузь соціальної реклами може скористатися новітніми розробками, для подолання суспільних проблем.
Тож, «Зупинимо СНІД, доки він не зупинив нас».
Актуальність проблеми визначила об’єкт та предмет дослідження.
Об’єкт дослідження: розробка ефективного механізму психологічного впливу в соціальній рекламі проти ВІЛ/СНІДу.
Предмет дослідження: метамоделювання як спосіб розробки ефективного механізму психологічного впливу в соціальній рекламі проти ВІЛ/СНІДу .
Гіпотеза дослідження: ефективність механізму психологічного впливу залежить від виду метамоделювання, який використовується у його розробці.
Мета дослідження: встановити кореляційний зв’язок між видами метамоделювання та механізмами психологічного впливу в соціальній рекламі проти ВІЛ/СНІДу, що дасть можливість підвищити її ефективність.
До висунутої мети і гіпотези були розробленні наступні завдання:
Проаналізувати сутність явища метамоделювання та механізмів психологічного впливу; з'ясувати специфіку соціальної реклами проти ВІЛ/СНІДу.
Визначити стратегію проведення дослідження, здійснити вибір методичного дослідницького інструментарію.
Реалізувати проведення дослідницької роботи, емпіричне доведення гіпотези, аналітично та статистично обробити результати дослідження.
Висунути рекомендацій щодо застосування отриманих результатів та щодо подальшої дослідницької діяльності у зазначеному напрямку.
Методами дослідження стали наступні:
теоретичний аналіз;
метод семантичного диференціалу Осгуда;
методика «Оцінка ситуативної тривожності»;
техніка перевірки запам’ятовуваності;
методи статистичної обробки даних (критерій нормальності Колмогорова-Смирнова, порівняльний аналіз середньостатистичних значень, кореляційний аналіз, факторний аналіз).
Отримані результати проведеного дослідження можуть знайти своє практичне застосування у таких сферах діяльності як рекламні агенції так і у роботі соціальних служб, які ведуть активну боротьбу проти ВІЛ/СНІДу.
Структура роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів (теоретичне дослідження, емпіричне дослідження, аналіз та інтерпретація результатів), висновків, списку літератури ( 53 використаних джерела), 75 сторінок.
1. ТЕОРЕТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ
Метамодель як спосіб впливу на свідомість людини
1.1. Історія терміну «Метамоделювання»
Проблематикою метамоделювання мовлення займалися такі видатні вчені як Р. Бендлер, Дж. Гріндер [4], Р. Ділтс [8] , Р. Прайер и Дж. О'коннор [37], А. Кожибскі, М. Хол [46] та ін.
У 70-х роках ХХ століття Ричард Бендлер та Джон Гріндер систематизували знання у галузі нейролінгвістики, та ввели якісно нове наукове поняття "метамодель" [4].
15 років тому зміст терміну «метамоделювання» був більш зрозумілим, але менш широким. Метамоделювання довгий час мало ряд інших імен: семантичне моделювання, опис на основі розширеної схеми, простий опис або формалізація предметної області.
Метамодель – це засіб побудови моделей (наприклад, формальні мови або графічні нотації для описання структури класів, якостей та зв’язків). Метамодель в НЛП – це модель мови, яка визначає ті лінгвістичні патерни, які роблять незрозумілим зміст комунікації і визначають конкретні запитання, ціль яких – поставити під сумнів, прояснити неточності мови, щоб відновити їх зв'язок з сенсорним досвідом і глибинною структурою. Таким чином метамодель дає змогу зібрати високоякісну інформацію в тих випадках, коли важливо точно розуміти, що люди мають на увазі.
Модель – це описання структури даних (наприклад, інформація про те, які є якості і зв’язки між об’єктами).
Дані – це найпростіші одиниці інформації, які стосуються не абстрактних, а конкретних сутностей (наприклад, значення певної якості певного елемента).
Рівень абстракції
…
Метамодель
Модель
Данні
Рис 1 Рівні метамоделювання [46]
Основна мета метамоделювання - описати дані настільки глибоко, щоб вони були самодостатні і допускали розширення та модифікацію своєї структури.
1.2. Аналіз сутності явища метамоделювання та його впливу на свідомість людини.
Метамоделювання (або як запропонував Холл.М. – «модель комунікативної магії» [46]) є дуже місткою, тому для її аналізу поділяємо на категорії видалення (опушення), узагальнення та викривлення.
Метамодель – це модель впливу слів на нервову систему людини. Це модель того, як використані людиною символи мови та жести впливають на наше мислення, наші емоції та реакції, на конструювання значень, матриці свідомості, на конструювання «особистості» в цілому, навичок, здатностей тощо.
Кожна людина використовує ці процеси при створенні своїх ментальних моделей, кожна людина щось видаляє (опускає), щось узагальнює, щось викривляє. Якщо людина навчиться прослідковувати ці процеси у повсякденній мові, використовування даних категорій полегшить людині розвиток здатності розрізняти відрізняючи ознаки.
1.2.1. Видалення (опущення)
Коли людина видаляє інформацію, вона відкидає окремі частини, після чого приділяє вибіркову увагу іншим аспектам. Це призводить до виключення та відфільтруванню інших елементів. Видалення є корисними через те що вони в певній мірі охороняють людину від дезорієнтації та від перенавантаження стимулами. Але якщо людина упускає ключові данні, важливі для доступу до ресурсів, видалення завдають шкоду. Наприклад у процесі картографування ми використовуємо видалення з користю, коли намагаємося зменшити масштаби світу, створюємо найбільш реальний варіант. Не всі видалення призводять до проблеми. Правильно сформовані, вони зберігають у безпосередньо оточуючому нас контексті достатню надлишковість. Щоб стати професійним комунікатором, людина повинна навчитися чути в мові людей вироблені ними видалення, так щоб можливо було відновити цінну інформацію.
О наявності упущень свідчать головним чином невизначені (неконкретні) дієслова, іменники та займенники, референції та порівняння. У таких випадках треба шукати вирази, які вказують на видаленні елементи інформації [46].
Видалення можна поділити на 5 видів:
Прості видалення: відсутність характеристик.
Невизначені референтні індекси: неспецифічні іменники та дієслова.
Видалення з використанням порівняльних та найвищих ступенів: невизначені відносини.
Невизначені процеси: прикметники; іменники,що модифікують.
Невизначені процеси: прислівники; дієслова,що модифікують.
Просте видалення.
Вираз: «Люди лякають мене». Слово «люди» не вказують на певну людину, яка є об’єктом посилання. Воно не дає нам ключової інформації про те, «хто саме пугає людину». На поверхневому рівні у цій фразі пропущено референтний індекс. Узагальнюючий термін «люди» дає слухачу дуже масштабну інформацію, яку потрібно зробити більш конкретним образом (проіндексувати). Це можливо зробити за допомогою певних питань: «Хто саме вас лякає?» тощо.
Невизначені референтні індекси: (неспецифічні іменники та дієслова).
«Мій батько лякає мене». Треба дослідити неспецифічне дієслово. Оскільки у всіх дієсловах присутнє видалення, любе дієслово може передати нам лиш більш менш конкретну інформацію. Тому треба вияснити наскільки ясний образ задає дієслово. Можливо задати питання: «Як саме Ваш батько лякає Вас?», «Де це відбувається?» тощо.
Коли людина видаляє у висловленні об’єкт, людину, подію тощо, то для того щоб отримати з такого несфокусованого висловлювання більш точну інформацію, нам просто треба задати уточнююче питання. Це підштовхує людину створити нову карту референтного досвіду, використовуючи інші слова та більшу їх кількість, та тим самим роблячи свою лінгвістичну структуру більш повною.
Дієслова у мові описують процеси, тому вони є найбільш динамічними частинами опису. З точки зору аудіовізуальних кінематографічних якостей наших внутрішніх фільмів, іменники описують об’єкти, а дієслова описують те,що відбувається: рухи, дії тощо.
Видалення з використанням порівняльних та найвищих ступенів (невизначеність відносин).
Це висловлювання передбачає порівняння, але воно не вказує на суб’єкта, з яким людина здійснює порівняння.
Наприклад, вираз: «Він набагато страшніше». Виникає питання: «Набагато страшніше ніж хто?»
Порівняльна та найвища ступені звичайно проявляються у прикметниках, які закінчуються на «е» (наприклад: «швидше», «добріше») або «ий» (наприклад: «найшвидший», «найдобріший»), а також у словах «більш» або «менш» (наприклад: «більш цікавий», «менш цікавий»). У таких випадках треба задавати питання: «Більш цікавий ніж хто?», «Відносно кого?».
Такий патерн мови з використанням великою мірою узагальнюючих термінів які видаляють важливі відрізняючи ознаки, означає, що людина функціонує виходячи з тверджень, які знаходяться у її власній голові, а не виходячи з емпіричних фактів які мають місце у зовнішньому світі.
З структурної точки зору, людина завжди починає репрезентативне від слідкування з іменників та дієслів. Іменники розміщують об’єкти на нашому ментальному екрані, а дієслова визначають рухи та дії які відбуваються на екрані. Після цього йдуть реляційні слова, які дають людині описання відносин, місця в структурі та функцій. Такі слова дають зрозуміти не «речі», а поняття (абстрактні значення), які описують те, як суб’єкти та об’єкти співвідносяться з іншими суб’єктами та об’єктами. Слова «кращий», «найкращий», «гарний», «поганий», «вищий», «до», «після», «під час» тощо містять коді, які вказують на відносини. Тому, якщо хто-небудь використовує в розмові з іншим реляційний термін, який не має конкретності, так що людина не може визначити його репрезентації та сформувати ясний та точний образ, людина має проіндексувати це реляційне слово. Треба визначити показники ступеня, величини, ознак щодо даного слова.
Невизначені процеси – прикметники, які модифікують іменники.
Цю форму видалень додали в структуру метамоделі Бендлер та Гріндер.
Одним з засобів за допомогою якого слова, які визначають процес у глибинній структурі можуть відображатися на поверхневій структурі,їх поява стає у формі прикметників,які модифікують іменники. Для того щоб це відбулось, має мати місце видалення. Наприклад вираз: «Мені не подобаються незрозумілі люди». Термін «незрозумілі» є прикметником. Хоча людина й виразила свою неприязнь до «незрозумілих» людей, але при цьому людина упустила значну частину змісту. Людині треба запропонувати дати пояснення свого розуміння виразу «незрозумілі люди». А саме це можна зробити за допомогою питань до людини: «Незрозумілі для кого?», «У чому саме незрозумілі?», «Коли ви не зрозуміли цю людину?» тощо.
Такі повідомлення вказують на метарівень або процес переходу у метастан. Оцінки (наприклад: «незрозумілий», «дурний», «сумно») виносяться з рівня, який знаходиться над об’єктами посилання (людина, приклади, лист). Тобто, вони характеризують метастан оцінки, з якої людина проектує свої судження на об’єкт та приписує його об’єкту. Прикметники дозволяють людині переходити на метарівень.
Невизначені процеси – прислівники; дієслова,що модифікують.
Невизначені процеси іноді скриті за допомогою використання прислівника, який зазвичай закінчується на «но». При використанні «но»-прислівників опускається сам процес, а його наслідки упредметнюються за допомогою слова, яке буде значити стан (вказує на стан свідомості – тіла). Наприклад, вираз: «Як сумно, що ти забув зателефонувати мені у День мого народження»
Метамодель пропонує процедуру відновлення упущеного матеріалу з використанням слова «це» (а також «я», та «мені»), перед тим, що було виражено у формі прислівників. Така процедура перетворює або перекладає зміст «но»-прислівників. Наприклад вираз: «Мені було сумно, що ти забув зателефонувати мені у День мого Народження».
Таке перетворення прислівників, які закінчуються на «но», позволяє людині більш чітко побачити інформацію, яка була видалена. Фраза «Мені було сумно» вказує на судження, оцінку та метастан людини на привід того, що людина «забула зателефонувати» у день її народження. Ці лінгвістичні форми являють собою скриту або неявну структуру метастану.
1.2.2. Узагальнення.
Під узагальненням у метамоделюванні розуміються лінгвістичні структури, за допомогою яких людина створює правила, класи, класифікації та абстракції. Узагальнення можуть приносити як користь так і шкоду. За допомогою узагальнень людина створює усилюючи нас поняття, домисли, ствердження тощо, але майже також часто узагальнення об’єднують інформацію, знижуючи їх точність та повноту. Коли це трапляється людина втрачає здатність помічати важливі розрізнення. Кожен раз коли людина створює узагальнення,отримуючи нові абстракції (тобто поняття, ствердження, домисли тощо),вона упускає певні характеристики. Наприклад: «Зміни важкі, Ви не можете змінити свою особистість»
Узагальнення можна поділити на 3 види [46]:
Квантори загальності: слова, які означають загальність.
Модальні оператори: слова, які вказують на образ дії.
Втрачені перформативи: вирази, які містять загальні принципи.
Квантори загальності (слова, які означають загальність)
Коли людина використовує в виразах квантори загальності, вона розповсюджує якості одного або декількох предметів на цілий клас. При цьому людина використовує слова, які означають загальність. Тобто людиною слова кодуються в термінах (наприклад: «все», « любий», «ніхто», «кожен», «завжди», «повністю», «абсолютно» тощо). Ці терміни дозволяють нам здійснити на основі свого досвіду надмірне узагальнення. Навіть одна особистісна подія може стати «подією, яка відбувається всюди,завжди та для кожного». За допомогою цих термінів людина робить події глобальними, її мова набуває тон загальності,абсолютності. Кожибски називав подібні вирази в термінах «все або нічого», «однозначними» або «двозначними» абстракціями.
Наприклад вираз: «Ніхто ніколи не звертає на мене ніякої уваги»
Людина, яка у своїй мові використовує багато узагальнень треба задати питання: «Ніхто ніколи не приділяє Вам навіть чуточки уваги?». Подумавши людина усвідомлює,що не зовсім права. Таке формування питання підкреслює перебільшення яке виражене у її словах. У той же час таке формулювання буде спонукати людину роздивитись виключення з узагальнення.
Навіть єдине виключення з узагальнення запускає у людини процес призначення референтних індексів і гарантує його детальність. Ставлячи питання з співчуттям можна спонукати людину знов дослідити свою ситуацію та поєднати її з більш широким діапазоном елементів досвіду, шукаючи при цьому протилежні прикладі. Протилежні приклади ставлять даний спосіб мислення під питання та стимулюють створення нового узагальнення.
Існує ще один спосіб реакції у відповідь на кванторні загальності. У якості прилежного прикладу можна запропонувати поточний досвід. Щоб це зробити треба перевести узагальнення з абстракції та поєднати його з безпосереднім досвідом. Наприклад питання: «Довіряєте лі ви мені прямо зараз у цій ситуації?»
Модальні оператори (слова, які вказують на образ дії)
Термін «модальні оператори» прийшов безпосередньо з трансформаційної граматики. Коли людина чує цей термін,то думає про образи дії людини. Модальними операторами є ті лінгвістичні маркери, які вказують на образ дії у світі. У якості прикладу «образу дії» можна назвати терміни: «необхідність», «бажання», «можливість», «неможливість» та «вибір». Ці терміни також вказують на узагальнення, у даному випадку узагальнення, які пов’язані з правилами та способами дії в оточуючому світі.
Ці терміни є індикаторами режиму або стану людини, та визначають фрейм, або концептуальний стан більш високого рівня, на основі якого людина створює певну різну діяльність, виконує завдання тощо.
Наприклад:
«Чи повинні ви ходити на роботу?» (режим необхідності)
«Чи хочете ви ходити на роботу?» (режим бажання)
«Чи є у вас вибір йти на роботу чи ні?» (режим вибору)
«Чи можете ви ходити на роботу?» (режим можливості)
«Чи не можете ви піти на роботу?» (режим неможливості)
Модальні оператори вказують на «режим» відповіді. Деякі режими дії, наші модуси операнди (модальні операторі) створюють заборони, обмеження та об’єднують людей. Вони створюють концептуальний стан (метастан), який обмежує наше відчуття можливості вибору та трансформує та структурує нашу «реальність».
Людина, яка живе у «режимі необхідності»,»режимі неможливості», та «режимі нездатності»,схильні відчувати значний стрес, обмеження, негативізм, тиск тощо. Та навпаки,людина, яка живе в «режимі можливості»,»режимі здатності» та «режимі бажання» живуть більш багатим життям вони шукають нові можливості, йдуть за своєю мрією, здійснюють певні дії. Коли людина швидко та ефективно реагує на «слова, які означають стани» (модальні оператори), то вона допомагає собі або іншій людині зруйнувати ці узагальнення та/або розширити межі та ослабити обмеження.
Коли людина видаляє характеристики, вона створює правила, принципи ствердження тощо (узагальнення) своїх модальних операторів у світі.
Втрачені перформативи: вирази, які містять загальні принципи
Цей термін Джон Гриндер [4] взяв з трансформаційної граматики. Втрачені перформативи – оціночні вирази, які нікому не приналежать та мають форму узагальнень відносно оточуючого світу, людей, життя тощо. Тобто, людина, яка створює оцінку, упускає у виразі самого себе. В результаті виходить категоричний вираз (карта реальності) в якому не вказано його автора( створювач карти). Втрачені перформативи виконують функцію правил, принципів та парадигм. Виключаючи себе з виразу та таким чином з сфери людського сприйняття, створювач карти (виразу) не несе за нього відповідальності. Приклад:
«Хлопчики не повинні плакати»
«Завжди слідкуй за тим, яке враження ти справляєш»
Щоб отримати інформацію про автора узагальнення треба задати питання.
Бєндлер та Гриндер писали: «У поверхневій структурі немає ознак того, що клієнт (людина, яка створила даний вираз) розуміє, що зроблений їм вираз вірний лише для його певної конкретної моделі; в ній не міститься ознак того, що клієнт знав, що можуть бути і інші можливості» [4].
1.2.3. Викривлення
Викривлення образів, репрезентацій, структур є важливою частиною мислення людини та нанесення дійсності на карту. Центральна нервова система не може працювати безпосередньо з енергією яка отримується у вигляді електромагнітних хвиль. Тому чутливі рецептори викривляють світові хвилі, буквально трансформують їх у код для передачі далі. Потім створений нашими паличками та колбочками код перетворюється у нервовий імпульс, який потім перетворюється у форму біохімічної реакції.
Створювати карту означає викривляти. Викривлення відбувається на всіх рівнях створення внутрішньої моделі світу, починаючи з сприйняття інформації рецепторами та до сенсорних репрезентацій, слів, понять тощо. Моделювання складається з того, що людина використовує один код для означення та репрезентації будь чого іншого. Викривлення керує всіма процесами створення карт. У людини немає, образно кажучи, вибору створювати викривлення чи не створювати. Навіть фотографії викривлюють об’єкти, які вони відображають. Наприклад, люди на фотографіє в дійсності не є такими маленькими та плоскими. Це вже і є викривлення. Людина завжди вносить будь які викривлення в процес репрезентації сенсорних даних.
Дана якість нервової системи може бути дуже корисним, якщо,наприклад, мова йде о фантазії, коли людина викривлює інформацію з ціллю планування, повторення, створення та мислення широкого діапазону можливостей. Наприклад, кожен рік коли людина планує робити перестановку у власній квартирі, вона використовує моделюючу функцію викривлення для створення нових можливостей.
Викривлення відіграє важливу (центральну) роль у всіх видах творчої та винахідницької діяльності, вони роблять наш світ багатіше та підтримують навички людини.
Виокремлюють 5 основних видів викривлення:
Номіналізації – це назви чи присвоювання назв певним діям чи подіям. Коли ми називаємо дію, ми перетворюємо процеси (дієслова) і оціночні якості (означення) в статичні сутності (іменники). Даний вид викривлення породжує у нас впевненість в тому, що ми живемо в фіксованому статичному і незмінному світі. І з позиції цієї переконливості ми починаємо думати , що майже нічого не можемо з цим зробити, що речі не змінюються і що ми не маємо сили їх покращити. Перевірити такі «псевдоіменники» можливо, спробувавши утворити з ним словосполучення «поточний…». Істинні іменники, що означають людей, місця предмети, неможливо підставити до цього визначення (Якщо це, звичайно,не слово «вода»): «поточне крісло», «поточні двері» тощо. Однак псевдоіменники, що означають процеси, можуть утворювати такі словосполучення, і це буде мати сенс «поточне рішення», «поточна невдача», «поточна мотивація»
Приклад номіналізації:
Його відмова працювати зі мною обумовила моє рішення знайти іншу кандидатуру.
Смисл номіналізації можливо вияснити, перетворивши її в дієслово і задавши запитання стосовно упущеної інформації: «Чия саме відмова це зумовила?», «Яким чином ця відмова зумовила до такого вашого рішення?»
Читання думок відноситься до тих висловлювань, в яких оголошується, стверджується чи передбачається знання внутрішнього стану іншої людини (тобто її думок, емоцій, цінностей намірів і т.д.). Суть викривлень за допомогою читання думок полягає в упущенні такою людиною процесів (як), за допомогою яких вона взнала думки, почуття, наміри, і т.д. іншої людини таким чином обмежуючи вибір суб’єкта висловлювання. Люди, які часто «читають думки», не схильні виражати свої власні думки і почуття, вони очікують, що інші «просто знають», що вони думають і відчувають. В міжособистісних стосунках це призводить до безпрограшної ситуації «подвійної сліпої» комунікації, в якій підривається дружба і істинна близькість (напр. розділення почуттів, самоприховування тощо).
Читання думок є шкідливим тоді, коли люди відкалібровані один під одного, але не підлаштувались під цінності, принципи, точки зору, логіку, переконання і т. д. один одного.
Читання думок можна піддати сумніву запитанням: «Як саме ви дізнаєтесь що….?»
Причинно-наслідкові відношення - це такий вид викривлення, в якому стверджується, що одна подія (чи явище), неодмінно призводить до іншої, викликає її, чи є її причиною. Інакше кажучи, використовуючи мову причинного зв’язку людина передбачає чи припускає наявність певних відношень між стимулом та реакцією, в той час як насправді між ними може існувати, а може і не існувати реальний безпосередній чи логічний зв'язок. Тобто, думки про те, що одна особа може заставляти іншу переживати різноманітні стани є досить обмежуючими і такими, що можуть стати причиною розладів особистості.
Прикладом викривлень по типу причинно-наслідкових зв’язків можуть бути: «Ця похмура погода пригнічує мене». «Її поведінка дратує мене» та ін.
Причинний зв'язок стає менш валідним і корисним, коли ми застосовуємо «сирі» поняття причини і наслідку до складних систем і систем свідомості-тіла людини. Нові властивості, що відрізняються, вступають в конфлікт один з одним. Однак з іншого боку, осмислене створення ментальних карт на базі причинно-наслідкових зв’язків дозволяє нам створити таку карту світу особистості, що кожна, навіть, об’єктивна, незалежна від індивіда подія стане причиною великого задоволення. Це може бути, навіть, «семантично неправильно сформульовано», але це працює. Таким чином, маючи справу з причинно-наслідковим відношенням, ми можемо сприяти збагаченню моделі і збільшенню можливості вибору людини, ставлячи під питання універсальність висловлювання.
Причинно-наслідковий зв'язок можна піддати сумніву запитанням: «Яким конкретно чином одне викликає інше?»- або «Що повинно відбутися таке, щоб одне не було викликане іншим?».
Комплексні еквіваленти – це складні узагальнення, в яких стверджується що одне явище означає інше явище, чи є рівним йому. Використовуючи такий лінгвістичний формат люди прирівнюють один до одного два елементи досвіду такий нейролінгвістичний патерн, який може посилити чи послабити висловлювання.
Приклад: «Вона заставляє мене сердитись, коли так дивиться на мене. Я знаю, що це виклик».
Складність комплексних еквівалентів полягає не в їх структурі (а структура у них досить проста х = у), а в специфіці мислення людини, що створює таку лінгвістичну рівність. Людина прирівнює два різних явища, а потім оперує ними як синонімами, що означають по суті одне і те ж.
Комплексні еквіваленти можна піддати сумніву запитанням: «Яким чином одне пов’язане з іншим?»
Пресуппозиції – це ідеї і твердження, які ми, першопочатково, передбачаємо як «істинні» та «реальні». Вони складаються з тих абстрактних базових понять, котрі мають бути істинними для того, щоб висловлювання мало сенс. Пресуппозиції є особливо складним видом викривлення, оскільки вони не постають у відкритій для аналізу формі. Вони вказують на основні принципи організації реальності людини, що розмовляє, тому коли визначаються пресуппозиції, то визначаються найвищі фрейми відліку людини [3].
Речення, що містять слова «так як», «коли», «якщо», часто містять в собі пресуппозиції. Те ж саме відбувається в реченнях з дієсловами «зрозумійте», «усвідомте», чи «ігнорувати».
Приклад:
«Я хвилююсь, що він стане таким же не пунктуальним, як його брат». «Оскільки ви зрозуміли це швидко ми перейдемо до наступного розділу». «Коли ви захворієте, ви зрозумієте це».
Пресуппозиції можна піддати сумніву запитанням: «Що змусило вас подумати, що…?».
1.3 Соціальна реклама як спосіб інформування і виховання суспільства.
Для того щоб норма була прийнята до уваги, вона має бути подана сильним образом. Щоб норма мала можливість стати нормою поведінки, повинна бути виражена глибинним, об’ємним словом, що приносить комфортне відчуття та дає зрозумілу схему діям.
Людина орієнтується по оточуючому середовищу, і фіксуючи собою очікування оточуючого світу, образи норм стають частиною світогляду.[39]
Формування світогляду людини та відповідно фіксації її образів норм та орієнтування в середовищі є основною ціллю соціальної реклами.
Таким чином соціальна реклама – це особливий вид розповсюджуваній некомерційної інформації, спрямованої для досягнення державою чи органами виконавчої певних соціальних цілей. Основним джерелом появи соціальної реклами є сучасна суспільне життя, яка рясніє конфліктними ситуаціями і протистоянням лише на рівні соціальних груп, і тому гостро потребує творчих стимулах і процесах.
Соціальна реклама (public service advertising або non-commercial advertising ) також визначається як ефективний освітній засіб, який дає змогу досягти та мотивувати велику аудиторію. Ті самі рекламні технології, які використовуються для просування на ринок комерційних товарів та послуг, в цьому випадку можуть бути використані для інформування, освіти та мотивації широких верств населення щодо соціальних проблем. Спеціалісти зі зв'язків із громадськістю покладають на соціальну рекламу багато задач, включаючи створення загального інформаційно-рекламного поля соціальної спрямованості, надання населенню практичної корисної інформації, формування суспільно зорієнтованого та здорового способу життя . Поряд з іншими комерційними прийомами, такими як соціальний маркетинг, соціальна реклама в світі широко використовується як інструмент зміни ставлення суспільства до певної проблеми.
Соціальна реклама, вносячи в наше життя сильні зразки про-соціального образу дії і даючи у них опору відповідним прагненням людей , таким чином підтримуючи задоволеність людини собою в оточуючому світі, вносить більший порядок в суспільство ніж закон. Сила реклами полягає в її вмінні звернутись до власної сили людини. Результат повідомлення ефективності соціальної реклами – це більш сильний ніж «проблемний» образ дії, що лишився людині, та є побаченим в розширених для погляду можливостей. Ціль соціальної реклами – навчити людину незалежності, самостійності, опорі на себе. Даючи сильні еталони до дій, дійові норми, психологічно обґрунтовано змінюють своє поле , стверджують координати цінностей, що розділяються з іншими, стають внутрішнім орієнтиром до дії. [39]
Проблеми створення і розміщення соціальної реклами та інших інформаційних продуктів варто розглядати за схемою планування інформаційної кампанії, яке загалом проходить за такими основними етапами, як:
1. Формулювання основної проблеми;
2. Визначення мети та тактичних задач;
3. Визначення цільової аудиторії;
4. Формулювання звернення до цільової аудиторії;
5. Вибір засобів передачі та поширення інформації;
6. Оцінка ефективності здійснених кроків.
Соціальній рекламі притаманні наступні критерії психологічної ефективності, як запам'ятовуваність, привабливість, інформативність, спонукання, але з деякими обмеженнями.
В соціальній рекламі можна виокремити наступні групи тем:
Боротьба з пороками й погрозами, попередження катастроф чи небажаним наслідкам, декларація благих цілей.
Декларація цінностей.
Заклики до творення.
Соціальна психотерапія.
1.3.1 Сутність психологічного впливу в соціальній рекламі.
За останні роки втручання реклами в життя кожної людини здійснюється з дедалі більшою агресивністю. Вона поступово проникає в усі сфери життєдіяльності людини, однак для споживачів несе з собою більше негативу ніж позитиву. Як відомо, головною, «традиційною» метою реклами є привернення уваги. Слід пам'ятати, що реклама має за мету привернути якомога більше уваги до товару, її єдине завдання - скоріше і дорожче продати його. [15]
Критики реклами говорять про , те що вона спотворює сутність ринку, бо в ідеалі, ринок - це змагання саме якості товарів чи послуг. А за допомогою реклами змагаються "легенди" про їх якість.
Однак у більшості ж випадків реклама виступає як надзвичайне благо. Дуже рідко можна почути про те, що реклама може нанести якусь шкоду споживачу. Прихильники реклами наполягають на тому, що реклама — не необхідний елемент ринку і підкреслюють, що основною функцією реклами є інформування споживачів про наявність, властивості і призначення товарів.
Впродовж останніх кількох років, із відкриттям методів рекламного впливу ця функція реклами істотно змінилась. Тепер основною функцією можна вважати створення штучного попиту на різноманітні нові товари, якість котрих підлягає сумніву. Головні негативні моменти цього впливу полягають у тому, що реклама спричиняє стереотипізацію мислення, а відтак – поведінки, нав’язує готові моделі й стандарти життя. Реклама навіює людині думку, що якщо вона купить ту чи іншу річ, то вона стане щасливішою, привабливішою, успішнішою, що це сприятиме підвищенню її статусу. Люди оцінюють себе та інших в залежності від того, чим вони володіють, а не від їхніх особистих якостей. Так формується система цінностей, орієнтована виключно на споживання. У такій ситуації реклама не лише не може, вона просто не здатна належним чином виконати покладені на неї функції стороннього інформування, а отже в умовах, що склалися на сьогодні вона змушена займатися дезінформацією.[16]
Але, слід зауважити, що для спрацьовування подібної реклами безперечно, необхідне сприятливе підґрунтя, тобто має бути сприятливою свідомість споживачів. Мова вже не йде ні про яке інформування - треба переконати потенційних споживачів в необхідності купити товар. Для того, щоб вплинути на свідомість споживача, треба, перш за все, привернути його увагу, що є першою ланкою в ланцюгу психологічного впливу реклами. Саме увага супроводжує такі психологічні процеси як сприйняття покупцем рекламної інформації і переробки її у свідомості.
Психологія рекламного впливу – це складний багатоступеневий процес, який складається з кількох
08.02.2013 00:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора