Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Політична економія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Зміст
Вступ………………………………………………………………………….3
Передумови виникнення та етапи еволюції німецької історичної
школи……………………………………………………………………...5
Фрідріх Ліст – економіст геополітик…….…………………………...7
Національна політична економі………………………………..…….15
Висновок……………………………………………………………………..19
Список використаної літератури…………………………………………..20
Вступ
Історична школа Німеччини формувалася у складних економічних і політичних умовах. Тоді, коли Англія перетворювалася на промислову майстерню світу, Німеччина була відсталою аграрною країною із дрібними середніми і ремісничими підприємствами. Перехід до індустріального розвитку починається лише з 1830-1840 рр. Проблеми формування ринкових відносин, розвиток внутрішніх ринків збуту, прориву на зовнішні ринки набували для Німеччини життєво важливого значення. Політично Німеччина тривалий час була роздробленою. Лише у 1871 р. після перемоги у франко-прусській війні уряд Отто фон Бісмарка (1815-1898) об'єднав 25 розрізнених німецьких держав в єдину Німецьку імперію на чолі з королем Вільгельмомі.
Засновником історичної школи Німеччини був Фрідріх Ліст (1789- 1846). У 1841 р. він опублікував свою основну працю "Національна система політичної економії: міжнародна торгівля, торговельна політика і німецький митний союз", в якій були викладені основні економічні концепції розвитку Німеччини. Її головна ідея полягала в тому, що нація є особливим суб'єктом економічної діяльності. Уся система у Ф. Ліста була протиставлена англійській класичній теорії, яка, на його думку, мала суттєві логічні провали і фундаментальні теоретичні недоліки: "химеричний космополітизм", ігнорування специфічних національних інтересів; "мертвий матеріалізм", увага лише до мінових вартостей та ігнорування продуктивних сил; "дезорганізуючий індивідуалізм", здатний стати на заваді індустріальному піднесенню нації.
На думку Ф. Ліста, життя нації безперервне і нескінченне. Через це національне багатство полягає не в кількості "мінових цінностей, а в мірі розвитку продуктивних сил. Тому предметом дослідження у Ф. Ліста є продуктивні сили. Ф. Ліст і всі його послідовники широко використовували історичний метод дослідження економічних явищ і процесів. Слід звернути особливу увагу на зміст предмета дослідження. До продуктивних сил Ф. Ліст одним із перших відносить розумовий капітал "живущого человечества". Попередник англійської класичної політекономії В. Петті визначив вартісну оцінку цього "людства" на прикладі Англії. Фактично обидва мислителі (зауважимо - з протилежних шкіл) передбачили сучасну концепцію інвестицій у людський капітал. Ф. Ліст вважав, що сучасний стан народів є результатом великої кількості всіляких відкриттів, винаходів, поліпшень, удосконалень, що накопичилася, і зусиль усіх поколінь, що жили раніше.
На його думку, збільшення продуктивних сил відбувається через інвестиції, спрямовані на виховання майбутніх поколінь. Ф. Ліст гостро критикував ідею "вільної торгівлі". Англійському фритредерству (free trade - вільна торгівля) він протиставляє протекціонізм, який був життєво необхідний для розвитку національної промисловості Німеччини у тих складних історичних умовах. З його точки зору, політика протекціонізму має не лише економічне, а й суто моральне значення. Вона є засобом виховання нації, пояснюючи її основну мету - створення індустріальної Німеччини. Ф. Ліст обґрунтував необхідність швидкого економічного зростання (недарма Ф. Ліста називають "теоретиком розвитку"), прориву на зовнішні ринки, визначив політику "наздоганяючого розвитку". Він вводить в науковий обіг такі категорії, як незалежність і національна могутність. Ф. Ліст і всі наступні представники історичної школи шукали "особливі шляхи" розвитку, які підходять для німецької нації, відзначаючи її особливий характер, її "духовні засади". Вони стверджували, що розвиток національного господарства в Німеччині проходитиме по особливому шляху.
1. Започаткування системи національної політичної економії в Німеччині.
Німеччина XIX ст. — це країна, що складалася з політично й економічно відособлених держав, об'єднаних у конфедерацію за національною ознакою. їхня економічна відособленість базувалась на феодальних відносинах, нерозвиненій індустрії, політичному протиборстві та державній регламентації всіх сфер економічної діяльності.
Чи не найнаочнішою ознакою відсталості Німеччини (і важливим чинником такої відсталості) було існування митних кордонів між окремими державами конфедерації. У самій тільки Пруссії існувало майже 70 різних торгових тарифів.
Цікаво, що ці митні перешкоди не стосувались відносин з державами за межами зовнішніх кордонів Німеччини. Німецькі держави закривали свої кордони тільки одна для одної, тому індустріально розвинена Англія за короткий час спромоглася заполонити своїми дешевими товарами всю Німеччину, завдавши шкоди її торгівлі та нерозвинутій іще промисловості. Необхідна була негайна митна реформа. її було проведено 1818 p., коли Пруссія створила власне торгове об'єднання, ліквідувавши внутрішні митні кордони і скасувавши всі митні податки, які перешкоджали вільному ввезенню сировини, та встановивши невисоке мито на ввезення мануфактурних товарів.
Ця реформа мала певні позитивні наслідки, але не поліпшила стану німецької економіки в цілому. Ставало все очевиднішим, що часткове реформування торгово-економічних відносин не вирішує проблем суспільства. Необхідною була політика, яка б створила умови для вільного економічного розвитку всіх німецьких держав.
На той час Німеччина вже мала давні традиції історико-філософських досліджень, але зовсім не провадились системні економіко-теоретичні дослідження.
Науково обґрунтована економічна теорія, спрямована проти класичної доктрини, виникла в Німеччині і мала великий успіх не лише на батьківщині, а й у США. її основні принципи побудовано на філософії, яка не визнавала ідей невтручання держави у приватні справи, принципів індивідуалізму та космополітизму. Вона ставила національну ідею в опозицію до індивідуальних інтересів. Автором нової теоретичної системи був Фрідріх Ліст.
Фрідріх Ліст - економіст-геополітик
Фрідріх Ліст, автор книги «Національна система політичної економії», яка в 1845 р. стала об’єктом нещадної критики Маркса, був однією з найпомітніших фігур громадського життя Німеччини у роки між Віденським конґресом (1815) і революцією 1848 р. Дослідження, присвячені німецькому питанню в епоху, що передувала «весні народів», відзначають видатну роль Ліста в русі за економічне і політичне об’єднання Німеччини. Він також відомий як один з перших ентузіастів розвитку залізниць, яким він надавав не тільки великого економічного, але й політичного значення. Точна дата його народження невідома, — 6 серпня 1789 р. він був охрещений під ім’ям Данієля Фрідріха. Близькі люди називали його Фріцем, він сам офіційно представлявся як Фрідріх. Він був восьмою дитиною (другим сином) у родині Йогана Ліста і Марії Маґдалени (Шафер) Ліст. Життя Фрідріха Ліста було насичене подіями: йому довелося бути державним службовцем і політичним в’язнем, університетським професором і підприємцем, фермером, редактором, лобістом, емігрантом і дипломатом.
Місто, де народився Ліст, — Ройтлінґен (Швабія), — у часи його дитинства мало статус «вільного імперського міста», тобто було однією з сотень автономних утворень, які і складали тогочасну «Німеччину.
Батько Ліста, чинбар, декілька разів обіймав посади у міському муніципалітеті, одного разу навіть був членом муніципальної ради. Отримавши початкову освіту в місцевій школі (біографи зауважують, що як учень він не був серед відмінників), Фрідріх Ліст став підмайстерком у свого батька, однак ця справа не захоплювала його, і він досить швидко покинув її. У деяких життєписах Ліста автори зазначають, що у цій роботі Ліста найбільше дратувала необхідність витрачати величезні фізичні зусилля, у той час як, на його думку, можна було б винайти потрібні машини і використовувати енергію річки. Напевно, ці міркування скоріше є своєрідним ретроспективним моделюванням образу «піонера модерної індустрії», який вже в юні роки переймався такими питаннями, однак зрозуміло одне — батько Ліста відмовився від ідеї зробити його спадкоємцем сімейного «бізнесу».
У 1805 році шістнадцятирічний Ліст залишив батьківський дім і отримав посаду молодшого писаря на державній службі князівства Вюртемберґ. Тим часом Ройтлінґен втратив автономію і став частиною цього князівства, яке завдяки Наполеонові отримало статус королівства. Загалом в результаті наполеонівських воєн кількість німецьких «держав» різко зменшилась, а Священна Римська імперія взагалі зникла з карти Європи у 1806 році.
Протягом декількох років Ліст робив дуже успішну кар’єру на державній службі, одночасно інтенсивно вивчаючи право і систему управління, відволікаючись лише для залагодження сімейних справ (коли померли його батько і старший брат). У 1817 р. він обіймав досить високу посаду директора фінансового департаменту у міністерстві внутрішніх справ Вюртембергу. Ліст був людиною занадто широких поглядів, щоб обмежуватися простим виконанням обов’язків державного чиновника. Він підготував декілька меморандумів, які пропонували адміністративні реформи, і активно включився у політичну боротьбу у Вюртемберзі між реформаторами і реакціонерами, зрозуміло — на боці перших. Ліст був палким прихильником університетської реформи і активно виступав за вдосконалення професійної підготовки державних службовців. У 1818 — 1819 рр. він навіть був професором Тюбінґенського університету (хоча не мав ученого ступеня). Предмет, який він викладав, — державне управління і адміністрація, був абсолютно новим не тільки в його університеті, а й усій Німеччині, отже, Ліст став одним з перших, хто запровадив в університетській освіті ці дисципліни. Його було призначено на викладацьку посаду завдяки сприянню ліберального міністра освіти Карла-Авґуста фон Ванґенгайма; університетські професори вважали, що Ліст не має належної кваліфікації. Невдовзі після відставки високого покровителя він втратив місце через інтриґи політичних противників. У травні 1819 р. Ліст офіційно подав у відставку і одночасно був звільнений з державної служби Вюртемберґу за політичну діяльність «за кордоном» (тобто в інших частинах Німеччини).
Саме у ці роки почалися виступи Ліста у пресі з загальних питань громадського життя Німеччини. Наприклад, в одній зі статей він запропонував внести радикальні зміни у конституцію Німецької конфедерації, яка, згідно з настановами Віденського конґресу, не мала дієздатного центрального уряду. Замість аморфної асамблеї він пропонував національний парламент, вимагаючи також створення загальнонімецької армії, верховного суду і «федеральних установ для підтримки мистецтва, науки і освіти» .
У 1819 р. Ліст безпосередньо включився в громадське життя Німеччини, ставши одним з засновників Союзу німецьких торговців і промисловців у Франкфурті. Він був обраний секретарем Союзу і одночасно — його консультантом і редактором тижневика.
У молоді роки Фрідріх Ліст був прибічником ідей і цінностей, про що свідчать його плани реформування Німецької конфедерації. Проте саме він додав до націоналістичної думки і політики новий компонент або вимір — ідею економічної єдності Німеччини. Його програма була новаторською і цілком оригінальною, в її основу було покладено осмислення процесів промислового розвитку і політичні ідеї та ідеали Французької революції. Оригінальність і новаторство Ліста найкраще сприймається контекстуально, якщо простежити, як реагували його співвітчизники-націоналісти — попередники і сучасники, на феномен новітнього індустріалізму.
Ліст не був першим німецьким націоналістом, який осмислював економічні проблеми у руслі націоналістичної доктрини, але він був єдиним, хто прийняв промислову революцію з усіма її політичними, соціальними і культурними наслідками. Поділяючи погляди Мюлера щодо національної спільноти (в яких, до речі, не було економічного змісту), Ліст протиставлявся йому і Фіхте у своїх економічних і політичних програмах.
Відданість націоналістичному світоглядові спонукала Ліста виступити й проти домінуючої на той час теорії вільної торгівлі, яка виникла на Заході з метою пояснити і узаконити новий порядок. Згадуючи це, Ліст писав, що перші сумніви щодо вірогідності цієї теорії у нього з’явилися вже у 1820 р., і навіть трохи раніше. Спочатку, пише він, його думки щодо фрітредерства були суперечливими. Він визнавав за ним певні позитивні риси і вигоди, але одночасно бачив позитивні риси протекціонізму. Остаточно Ліст визначився тоді, коли дійшов висновку, що принципи вільної торгівлі можуть бути корисними, якщо їх дотримуватимуться усі нації. Але він не зупинився на цьому. Нація була для нього головною цінністю, вона стояла понад «індивідуалізмом» і «людством», а рівень розвитку націй не був однаковим. Отже, вільна торгівля мала позначитися на них неоднаково, у залежності від рівня їхнього розвитку або тієї «стадії» еволюції, на якій вони перебували. Економічна політика нації мала змінюватись у залежності від цих обставин.
Всесвітня і вільна торгівля, зауважував Ліст, є бажаною метою, однак не всі держави дотримуються її принципів. Німеччина була «оточена митними бар’єрами Англії, Франції і Голландії», які не допускали її на ринки цих країн. У самій же Німеччині справи були ще гіршими: «Тридцять вісім митних кордонів калічать внутрішню торгівлю подібно до того, як пов’язки заважають нормальному кровообігові. Купець, який здійснює торгівлю між Гамбургом і Австрією або Берліном і Швейцарією, має перетнути десять держав, вивчити десять митних тарифів, десять раз підряд сплатити мито. Кожний, кому не пощастило жити на межі між трьома або чотирма державами, марнує життя серед ворожих збирачів податків і митних чиновників; це людина, у якої нема країни».
Хоча Союз купців і промисловців не досягнув своєї мети, сам факт його існування був історично важливим. Він не тільки сприяв зростанню німецьких національних почуттів і свідомості серед ділових кіл, а й поширював ідею про те, що вже існуючі держави (а деякі з них були відносно великими, сильними і життєздатними) — це, фактично, частини однієї «Німеччини», які потребують об’єднання. Зрозуміло, що практичне створення об’єднаної Німеччини було компетенцією генералів і політиків. Однак ідея, згідно з якою місце держав на зразок Баварії і Прусії має заступити «Німеччина», спочатку була сформульована і обґрунтована інтелектуалами, такими як Ліст. Генерали і дипломати були людьми занадто практичними для таких фантастичних проектів.
Працюючи в Союзі (центр якого був у Франкфурті), Ліст одночасно брав активну участь у політичному житті Вюртембергу. У липні 1819 р. його було обрано від Ройтлінґена в державну палату депутатів. Проте результати виборів були скасовані з формально-бюрократичних причин: у липні 1819 р., тобто на час обрання, Лістові не вистачало одного місяця до тридцятиріччя — саме такий мінімальний віковий ценз був встановлений для депутатів. Утім, наступного року його було обрано ще раз. Основою політичної програми Ліста була ідея єдності Німеччини. Крім цього, він був палким прибічником свободи думки і слова, яку вважав передумовою конституційної системи і громадянської свободи. Реакція можновладців була цілком природною: політичні вороги Ліста, очолювані самим королем Вюртембергу, розцінили його виступи як підривну діяльність. Під тиском короля Ліста позбавили депутатських прав і, висунувши звинувачення у «демагогії», засудили на десять місяців ув’язнення. Не бажаючи відбувати свій термін, Ліст покинув Вюртемберґ у 1822 р. і певний час жив у Страсбурзі, деяких інших німецьких державах і Швейцарії. Тоді ж він познайомився з маркізом де Лафаєтом, котрий став його прихильником і покровителем на багато років. У 1824 р. Ліст повернувся до Вюртемберґу, сподіваючись на амністію, проте був ув’язнений і змушений провести декілька місяців у в’язниці. Умовою звільнення стала вимушена еміграція.
У червні 1825 р. Ліст у супроводі родини приїхав до Нью-Йорка на запрошення генерала Лафаєта, який подорожував по Штатах.
Однією з головних передумов економічного об’єднання Німеччини Ліст вважав розвиток залізниць: «Система залізниць і митний союз — це сіамські близнюки, народжені разом, фізично невідривні один від одного, з однією душею й волею. Вони взаємно підтримують один одного, змагаються за одну велику мету, за об’єднання німецького народу в єдину, культурну, заможну, могутню й незламну націю. Без митного союзу система німецьких залізниць ніколи не стане навіть предметом обговорення, не кажучи вже про її побудову. Тільки за допомогою цієї системи об’єднана економіка німців здатна піднестися на висоту національної величі, і тільки в результаті цього розквіту залізнична система покаже свої переваги».
Залізниці він вважав і головним знаряддям національної оборони, інструментом розвитку й поширення культури, тією силою («тонізуючим засобом для національного духу»), яка знищить традиційну економічну, політичну й культурну роздрібленість Німеччини, позбавить її «нещасть, які приносять провінціалізм, провінційна чванливість і упередженість».
Наприкінці 1830-х років Ліст шукав щастя у Франції. З серпня 1837 до травня 1840 р. він жив у Парижі. Саме там він написав французькою мовою працю «Природна система національної економіки», призначену для конкурсу, оголошеного Французькою Академією моральних і політичних наук (1837). Це була його друга спроба після Америки викласти в єдиній системі свої політичні та економічні погляди.
Французький період життя і творчості Ліста дає ще один приклад його інтернаціоналізму. Як бачимо, його статті, бюлетені і меморандуми, включаючи головну працю цього часу — «Природна система політичної економії», — спрямовувалися на те, щоб допомогти французам стати модернішою і могутнішою нацією, зокрема шляхом розвитку залізниць. Погодьмося з тим, що така поведінка була не типовою для німецького націоналіста 1830 — 1840-х років, та й взагалі для будь-якого націоналіста будь-якої епохи.
Саме в Парижі у 1839 — 1840 рр., незважаючи на численні труднощі і неприємності, Ліст нарешті написав свою головну велику працю. У квітні 1841 р. його друг Йоган фон Кота видав німецькою мовою в Штутґарті перший і, як з’ясувалося згодом, єдиний том «Національної системи політичної економії»). Але і в такому обсязі «Національна система...» дає вичерпне уявлення про погляди Ліста на історію, суспільство і владу, його бачення тогочасного політичного життя Німеччини і світового устрою, його теорію міжнародних взаємин. Книга мала успіх — перше видання швидко розійшлося, і до смерті Ліста у 1846 р. її перевидавали декілька разів.
У травні 1840 р. Ліст повернувся до Німеччини. Темп і насиченість його життя залишалися високими: доводилося якось розподіляти час між журналістикою і численними поїздками, пов’язаними з влаштуванням залізниць і сприянням налагодженню економічних зв’язків між різними німецькими країнами. Під час однієї з таких подорожей він був прийнятий своїм найзапеклішим ворогом — канцлером Австрії Метерніхом. Ліст запропонував йому один зі своїх залізничних проектів, але позитивної відповіді не отримав. Щоправда, візит до сусідньої Угорщини став для Ліста справжнім тріумфом. Найвидніші аристократи вшановували його, велику зацікавленість його ідеї викликали серед політиків і журналістів. Ліст був навіть обраний членом-кореспондентом Угорської Академії наук (1844). Майбутній лідер угорської революції Лайош Кошут високо цінував його як засновника національної системи політичної економії, котрий дав угорцям дороговказ у боротьбі за незалежність.
Останні роки життя Ліст присвятив одній головній справі — боротьбі за підвищення митного тарифу в німецькому митному союзі, що мало стимулювати індустріальний розвиток Німеччини. Він став редактором нового періодичного видання Zollvereinblatt, заснованого у січні 1843 р. За підрахунками О. В. Гендерсона, саме у цей час Ліст написав більшість своїх статей (близько 650 за чотири роки). Проте його фізичні і розумові сили вичерпувалися, він занедбував редакторські справи, і газета втрачала читачів. До професійних невдач додавалися постійні фінансові труднощі, які ставали причиною жорстоких депресій. Ліст пересварився з найближчими йому людьми, у тому числі зі своїм видавцем Йоганом фон Кота. До усіх негараздів додався психічний розлад — манія переслідування, яка останніми роками все більше давалася взнаки. 30 листопада 1846 р. під час відпустки, яку він узяв, щоб підлікуватися, у тірольському містечку Куфштайн Ліст покінчив життя самогубством. У 1850 році Лісту був споруджений пам'ятник у його рідному Рейтлінгене, і тоді ж у Штутгарті вийшло зібрання його творів. Друга половина XIX століття забезпечила Лісту хвилю посмертного визнання.
Національна політична економія
Проти подібної однобокості якраз і виступили представники німецької історичної школи. її засновником вважається Фрідріх Ліст (1789—1846), німецький економіст, талановитий публіцист, енергійний політик. Основна праця Ф. Ліста "Національна система політичної економії" (1841) — свого роду реакція на ортодоксальну "космополітичну" теорію А. Сміта — Д. Рікардо. Провідна ідея твору — заклик до економічного об´єднання країни, роздробленої у той період на багато дрібних самостійних держав.
На думку Ліста, універсальна і схоластична концепція класиків непридатна для практичного використання. Ділова економічна система має опиратися на достовірні історичні факти. Вона покликана роз´яснювати істинно національні інтереси, а не забивати голови практиків різними доктринальними міркуваннями. Проповідь свободи торгівлі, яка міститься у працях класиків, відповідає лише інтересам Англії. Англійські купці купують сировину і продають предмети мануфактурного виробництва. При відсутності заборонних мит це підриває ще незміцнілу промисловість Німеччини. Парадокс полягає у тому, що німецькі князівства на початку XIX ст. були відділені митними кордонами, а щодо сусідніх держав ніяких мит не існувало. А тим часом самі англійці відгородили свій внутрішній ринок від німецької сільськогосподарської продукції за допомогою так званих хлібних законів.
Маючи великий життєвий досвід і знаючи становище в інших державах, Ліст насамперед цікавився організацією і системою зовнішньоекономічних зв´язків як засобом підтримки і захисту молодої німецької промисловості.
Основні положення, висунуті Лістом у "Національній системі...", можна звести до трьох взаємопов´язаних положень: теорія продуктивних сил; концепція стадійного економічного розвитку; положення про активну економічну роль держави. Його теорію продуктивних сил пронизує ідея, згідно з якою створення суспільного багатства досягається не лише через різнобічну індивідуальну діяльність людей, зв´язаних лише поділом праці й обміну. Це одна, але далеко не остання умова. "Щоб досягти досконалих результатів, необхідно, щоб різні індивідууми були об´єднані розумово і матеріально і взаємодіяли". Збільшення продуктивних сил "починається з окремої фабрики і потім поширюється до національної асоціації". Нація, що об´єднує людей, являє собою єдине ціле. Вона є результатом попереднього розвитку, відкриттів, удосконалень, традицій, досвіду, знань. Кожна окрема нація є продуктивною настільки, наскільки вона зуміє засвоїти цю спадковість від попередніх поколінь і зробити її власним надбанням, наскільки природні джерела, простір і географічне положення її території, чисельність населення і політична могутність дають їй змогу гармонійно розвивати всі галузі праці і поширювати свій моральний, розумовий, промисловий, торговельний і політичний вплив на інші нації і загалом на весь світ.
Полемізуючи з "міновою системою" Сміта, Ліст твердив, що справжнє багатство і добробут нації зумовлюється не кількістю мінових вартостей, а ступенем розвитку продуктивних сил. Важливу роль при цьому відіграє політична могутність. Завдання політики — об´єднати, цивілізувати нації, забезпечити їх існування і стійкість. Економічне виховання нації важливіше за безпосереднє виробництво матеріальних цінностей. Мануфактура та індустрія — не лише результат праці і заощаджень. Не можна чекати поки вітер насадить насіння, а пустинні рівнини перетворяться у густі ліси. Потрібні зусилля, щоб за кілька десятків років досягти мети за допомогою розсадників. Необхідно підтримувати мануфактуру, поки вона не зміцніє і не перестане боятися іноземної конкуренції (що особливо актуально для економіки України нині. — Авт.). На сільське господарство, на думку Ліста, протекціонізм поширювати не слід: німецькі землероби мають потребу не у заступництві, а у ринках.
З теорією продуктивних сил зв´язане положення Ліста про стадії економічного розвитку. Стадії, запропоновані ним, досить умовні. Спочатку нації проходять етап дикості, потім переважає пастушачий побут. Далі у своєму розвитку вони проходять землеробський, землеробсько-мануфактурний етапи. І, нарешті, останній етап, на якому пропорційно розвинені сільське господарство, промисловість і торгівля ("землеробсько-мануфактурний і комерційний етапи"). Економічна політика має враховувати специфіку кожної галузі.
Щоб досягти становища розвиненої в економічному відношенні нації, не-обхідна система заохочень і заступництва; вона покликана уберегти молоду переробну промисловість. Для Німеччини і ряду інших країн необхідний протекціонізм. У перспективі вільна торгівля стане загальним правилом, і може виникнути загальносвітовий союз промислово розвинених націй.
Особлива увага у праці Ліста звернена на роль держави. Він писав, що ми не можемо зрозуміти народне господарство як органічно ціле, якщо виключимо із нього найбільше господарство, яке безперервно і неспростовно впливає на решту господарств. Ліст виділяє державну економію, розуміючи під цим державні засоби уряду, споживання цих засобів і управління ними. Народна економія стає національною економією у тому випадку, коли держава або федерація охоплює цілу націю, що має самостійність і здатність набути політичного значення.
Відзначаючи заслуги Ліста, слід насамперед відмітити його історичний метод. Він обґрунтував і конкретизував ряд нових, принципово важливих положень. Загальні принципи класичної школи Ліст перевів на мову національної політичної економії. Він показав вплив політичної єдності і державного управління на економічний розвиток, на прогрес національного виробництва і примноження національного багатства. Зовнішньоторговельна політика має відповідати загальній економічній політиці. Державна влада погоджує і спрямовує зусилля окремих ланок національного господарства в ім´я довгострокових, корінних інтересів нації.
Багато з цих положень нині звучать надто елементарно. У свій час вони відповідали прагненням людей, справляли неабиякий вплив на політику, але з праць Ліста стало очевидним, що перевести теорію політичної економії на рейки господарської практики можна лише за умови "відтворення як опосередкованої ланки цілого ряду міркувань про місце, час і середовище", від яких "чиста теорія" не може ухилитися, хіба тільки при формуванні вихідних категорій як інструменту аналізу.
Висновок
Теоретична спадщина Ф. Ліста, незважаючи на її суперечливий характер, справила значний позитивний вплив на дальший розвиток як консервативного, так і реформістського напрямів політичної економії. Його заслуга полягає в тім, що він започаткував основи економічної соціології, обґрунтувавши єдність правових, соціальних і економічних відносин, довели необхідність розвитку системи економічних знань та економічної освіти, показав значення статистичних фактів, історії економічного життя, вплив існуючих правових відносин, економічних інституцій на суспільне життя.
Практичним втіленням концепції Ф. Ліста став стрімкий розвиток Німеччини, Японії та США. Особливої уваги заслуговує його аксіома про те, що капітал, по суті, є космополітичним, і економічна олігархія підтримує безперешкодне переливання капіталу. Він також зазначив, що відсталість економіки не влаштовує середній клас, адже чим гірша економічна ситуація в державі, тим менше є представників середнього класу. Ф. Ліст як виходець з середнього класу безпосередньо був зацікавлений в економічному розвитку держави.
Список використаної літератури
1. Роман Шпорлюк. Комунізм і націоналізм: Карл Маркс проти Фрідріха Ліста. — К., 1998. — С. 181-218.
2. Кухар О.В. Економічна історія: Інтерактивний комплекс навчально-методичного забезпечення дисципліни.-Рівне: НУВГП. 2008 – 112с
3. Політична економія: Навч. посіб. / За ред.. К.Т. Кривенка – К., КНЕУ, 2005 – 508с.
4. Мазурок П. Історія економічних учень у запитаннях і відповідях: Навчальний посібник/ Петро Мазурок,. - 2-ге вид., стереотип.. - К.: Знання, 2006. - 477 с.
5. Ревчун Б. Г. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів/ Б. Г. Ревчун,. - Кіровоград: КДТУ, 2003. - 134 с.
6. Тараненко О. Історія економічних вчень: Навчальний посібник для дистанційного навчання/ Олександр Тараненко,; Відкритий міжнародний ун-т розвитку людини "Україна". – К.: Університет "Україна", 2007. - 301 с.
7. Юхименко П. Історія економічних учень: Підручник/ Петро Юхименко, Петро Леоненко,. - К.: Знання, 2005. - 583 с.
08.02.2013 12:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора