Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Теоретико-методологічні основи ідентифікації витрат та політика підприємства у сфері їх формування
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2012
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра економіки підприємства
РГР: Розділ 1. «Теоретико-методологічні основи ідентифікації витрат та політика підприємства у сфері їх формування»
1.1. Теоретичні основи дослідження витрат як економічної категорії
Мистецтво управління витратами дорожнього підприємством полягає в тому, щоб гарантувати існування підприємства та пристосовувати його діяльність до розвитку ринків та зовнішнього середовища. Головною задачею керівника при цьому є формування процесів на підприємстві та управління ними з обліком минулих дій та орієнтуючись на наступні зміни тикам чином, щоб з одного боку, вижити, а з іншого – зберегти здатність підприємства розвиватися далі. Проблеми, що виникають у зв‘язку з цим, складаються з своєчасного отримання та переробки інформації, яка оповіщає про зміни та розвиток. Важність інформації як виробничого фактору росте, але нею рідко займаються на підприємстві, оскільки недооцінюють її значення для управління витратами. Але, щоб керувати витратами підприємства, необхідно мати правильне представлення як про зовнішнє середовище, так і про стан виробничо – господарської та фінансово – економічної діяльності підприємства, реально оцінювати можливі перспективи та використовувати їх для досягнення цілей. Управління витратами – це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв постійного контролю рівня витрат і стимулювання його зниження.
Сутність проблеми управління витратами полягає, по-перше, не у точному визначенні величини собівартості продукції, а у виявленні того, як вона утворилась (сформувалась), і, по-друге, процес управління витратами повинен бути направлений на формування собівартості у попередньому і поточному режимах та оперативному втручанні у діяльність підприємств (організацій) у разі виявлення відхилень від бажаного стану.[4,c.450-451]
Дисципліна «Управління витратами» вивчає процес цілеспрямованого формування витрат за їх видами, місцями та носіями за постійного контролю рівня витрачання ресурсів і стимулювання економії.
Будь-яка діяльність, передусім виробнича, потребує витрат ресурсів. Від рівня операційних витрат істотно залежать ефективність функціонування підприємства та його конкурентоспроможність. Тому управління витратами є важливою функцією економічного механізму кожного підприємства.
Особливо актуальна проблема управління витратами для вітчизняних підприємств, які нині перебувають на складному етапі реструктуризації та адаптації до ринкового середовища з урахуванням міжнародних вимог і правил. Так, упровадження нових положень (стандартів) бухгалтерського обліку, розроблених згідно із міжнародними стандартами, підвищує вимоги до кваліфікації спеціалістів економічного профілю. На підприємстві вони повинні самі формувати систему управління витратами, опрацьовувати методичну базу планування, обліку витрат, калькулювання продукції тощо. Таким чином, управління витратами є актуальним в наш час організаційною системою інформаційного забезпечення керівника, бо вона включає не тільки, аналіз, але й дозволяє моделювати господарські операції.[5,c.101-104]
Автомобільні дороги – важлива ланка загальної транспортної системи країни, без якої не може функціонувати ні одна галузь народного господарства. Рівень розвитку і технічний стан дорожньої сітки значно впливає на економічний і соціальний стан і розвиток як країни в цілому, так і її окремих регіонів, поскільки надійні транспортні зв’язки сприяють підвищенню ефективності виконання основних виробничих фондів, трудових і матеріально-технічних ресурсів, підвищенню продуктивності праці.
Дорожнє господарство знаходиться на складному стані розвитку, коли від переважного будівництва нових доріг дорожні організації поступово і неухильно переходять до підвищення технічного рівня і експлуатаційного стану існуючих доріг, капітальності дорожніх одеж, реконструкції доріг і мостів. На перше місце висуваються задачі підвищення швидкості, зручності і безпеки руху, інженерного обладнання і благоустрою доріг, архітектурно-естетичного оформлення і ін.
На протязі тривалого часу темпи росту об’ємів автомобільних перевезень. Випуску вантажних і легкових автомобілів випереджували темпи розвитку довжини доріг з твердим покриттям, що привело до зростання інтенсивності руху на дорогах.
Без значного підвищення рівня і експлуатаційного стану доріг неможливо вирішити задачу перевезення автомобільного транспорту з екстенсивного на інтенсивний шлях розвитку, підвищення ефективності затрат на дорожнє будівництво. Дорожня сітка – національне багатство країни, яке потрібно берегти, примножувати і ефективно використовувати.
Еволюція знань про витрати має свою історію, етапи становлення. Вчений Н.С. Андрющенко на основі своїх досліджень виокремив чотири етапи розвитку знань про витрати:
– перший етап – публічна звітність про витрати, відслідковування, облік і контроль витрат на господарському і державному рівнях (XXVIII – ІІ ст. до н.е.);
– другий етап – здійснення спроб розкрити суть поняття “витрати”, поява різних теорій витрат (XIV-ХІХ ст.);
– третій етап – використання математичних методів в теорії, дослідження поведінки витрат, вивчення витрат як об’єкту обліку і контролю (ХХ ст.);
– четвертий етап – виникнення нового напрямку дослідження – управління витратами (кін. ХХ – поч. ХХІ ст.) [3, с. 12].
На першому етапі формується найпростіше уявлення про витрати та їх роль у веденні господарства.
Вчений В.А. Раєвський визначає витрати обігу як один із найважливіших якісних показників господарської діяльності торговельного підприємства, в якому найбільш повно відображаються всі позитивні і негативні чинники в організації торговельного процесу.
Російський вчений К.А. Раїцький зазначає, що “У реальній дійсності поняття витрат є багатофункціональною категорією. На підприємствах, як зайняті дорожнім будівництвом розрізняють витрати на закупівлю товарів, капітальні вкладення в розширене відтворення основних фондів і поточні витрати на організацію господарської діяльності (транспортування, зберігання, сортування, упаковку, рекламу і реалізацію товарів)”. Крім того, автор зазначає, що витрати обігу – це витрати, які пов’язані з рухом товарів від виробників до споживачів, включаючи їх реалізацію кінцевим споживачам. А тому він пропонує їх розглядати як собівартість закуплених товарів, витрат доставки та реалізації.
Підсумовуючи можна сказати, що витрати обігу – це сукупність грошових та матеріальних засобів для виготовлення, зберігання, транспортування та доведення товарів до споживачів.
Розглядаючи поняття “витрати” в працях А. Сміта, слід зазначити, що він розкривав його з іншого підходу, який виклав у теорії вартості. Вчений розглядає вартість товару як суму таких складових: заробітна плата, прибуток і земельна рента. Так, у своїй праці “Исследование о природе и причинах богатства народов” А. Сміт зазначає, що “вартість, яку робітники додають до вартості матеріалів розподіляється сама в цьому випадку на дві частини, з яких одна йде на оплату їх заробітної плати, а друга – на оплату прибутку їх підприємця на весь капітал, який він авансував у вигляді матеріалів і заробітної плати”.
Послідовником А. Сміта в його наукових дослідженнях є вчений Д. Рікардо. Він стверджував, що вартість товару або кількість будь-якого іншого товару, на який він обмінюється, залежить від відносної кількості праці, яка
необхідна для його виробництва, а не від заробітної плати, яка сплачується працівнику за його роботу. [3,c.16]
Значний внесок в дослідження витрат зробили і представники неокласичної школи. Так, неокласик А. Маршалл запропонував нове розуміння поняттю “витрати виробництва”: він виключив з них витрати на засоби виробництва і включив до них прибуток. На основі цього можна зробити висновок, що заробітна плата і прибуток зростають паралельно збільшенню виробництва. Крім того, А. Маршалл ототожнює прибуток з відсотком, рівень якого визначається попитом і пропозицією капіталу.
Вчений Е.Х. Чемберлен стверджував про нетотожність витрат виробництва та відпускної ціни виробника і витрат на збут з різницею між кінцевою роздрібною ціною та ціною виробника. Крім цього, він зазначав, що витрати не закінчуються затратами на виробництво товару в межах заводу чи фабрики, що, по суті, можна віднести до витрат обігу, оскільки ще
підприємство несе витрати на транспортування, сортування, зберігання та доставку товарів.
Також слід виділити німецького теоретика бухгалтерського обліку Е. Шмаленбаха. Він зазначав, що актив, крім грошових коштів, – це витрати, які ще не стали доходами, а пасив – доходи, що не стали витратами. На основі чого він виділів наступні розділи:
1) витрати, але ще не затрати;
2) витрати, але ще не надходження коштів;
3) цінності, які стануть затратами;
4) цінності, які стануть доходами;
5) капітал.
На сучасному етапі існують різні підходи до поняття витрат, що викликане, як вважає О.В. Павелко, тим, що витрати розглядаються з двох позицій: “придбання засобів виробництва та з позиції використання в процесі
виробництва” [6, с. 128].
Так, Ч.Т. Хорнгрен і Дж. Форстер є представниками першого підходу, а тому вважають, що “витрати – це спожиті ресурси або гроші, які необхідно заплатити за товар і послуги”.
Роль і значення управління витратами в сучасних умовах господарювання зумовлені місцем виробничих затрат та увагою до них працівників апарату управління. Витрати на виробництво у певні періоди часу перебували і особливо зараз перебувають у центрі уваги управлінського апарату, що пояснюється багатьма причинами, основними серед яких є:
— необхідність раціонального використання обмежених ресурсів;
— забезпечення зростання прибутків за рахунок економії ресурсів;
— отримання синтетичного показника, який характеризує ефективність використання всіх видів ресурсів (собівартість продукції);
— планування ресурсів на одиницю продукції та аналіз фактичних витрат з метою виявлення відхилень і їх причин;
— зіставлення доходів і витрат для визначення маржинального доходу;
— прийняття рішень щодо удосконалення конструкції, технології існуючих виробів і визначення ефективності заходів;
— вирішення питань розширення асортименту продукції, використання потужностей підприємства, освоєння нових видів продукції.
У названих випадках інформація потрібна для прийняття управлінських рішень, які базуються на економічній доцільності тих чи інших альтернатив.
Підвищення ролі управління витратами в сучасних умовах зумовлене необхідністю досягнення кожним суб’єктом господарювання оптимального рівня затрат на виробництво та реалізацію продукції, від якого залежить успішна діяльність підприємств і організацій.
Забезпечення оптимального рівня затрат дасть змогу створити належні умови для росту конкурентоздатності продукції, а також з’явиться підґрунтя для довгострокового і економічного зростання підприємств та організацій.
Як уже зазначалось, в Україні в сучасний період управління витратами як єдиного цілісного процесу, який визначав би усю політику підприємства (організації), практично не існує.
На необхідність створення такого цілісного процесу, цілісної системи управління вказує ще й те, що інфляційні процеси, які продовжуються протягом останніх років, не сприяють зниженню собівартості продукції, рівня виробничих затрат. Прибуток на переважній більшості підприємств досягається, на превеликий жаль, не шляхом зменшення затрат на виробництво продукції, а за рахунок зростання відпускних цін.
Такий стан справ має, як правило, серйозні негативні наслідки як для громадян нашої держави, так і суспільства в цілому. Проте, незважчаючи на зазначені недоліки цих явищ, висока вартість товарів у сучасних умовах має і свої позитивні моменти. Вона змушує, з однієї сторони, вигідно розміщувати всі види ресурсів, а з другої, спрямовувати діяльність на виробництво потрібних та вигідних товарів і продуктів. Здорова конкуренція, у свою чергу, сприятиме зниженню ціни на продукцію, роботи чи послуги, що неодмінно змусить підприємців і товаровиробників шукати різні шляхи зниження собівартості продукції, робіт чи послуг. Найбільш вигідною і прийнятною у цьому відношенні повинна стати система управління витратами, як об’єктивна необхідність успішного функціонування підприємства чи організації.[12]
1.2. Політика підприємства у сфері формування витрат
Облік витрат на автотранспортних підприємствах (АТП) здійснюється відповідно до П(С)БО 16 "Витрати" та Методичних рекомендацій з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 05.02.01 № 65.
До витрат, пов'язаних з експлуатацією автотранспорту, можна віднести такі:
• витрати на ПММ;
• витрати на проведення ТО, ремонт автотранспорту, на придбання запчастин;
• витрати, пов'язані із заміною шин, акумуляторів, забезпеченням наявності в автомобілях вогнегасників і аптечок;
• витрати, пов'язані з техоглядом автотранспортного засобу;
• витрати, пов'язані із сплатою податків і зборів (податок з власників автотранспортних засобів, збір за забруднення навколишнього середовища);
• витрати, пов'язані з обов'язковим страхуванням цивільної відповідальності власників транспортних засобів;
• витрати, пов'язані із забезпеченням місць для стоянки і зберігання автотранспорту;
• витрати, пов'язані з амортизацією автотранспортного засобу.
Якщо на етапі придбання автотранспорту методологія бухгалтерського і податкового обліку не мала принципових відмінностей залежно від того, який саме автотранспортний засіб придбаний (легковий чи вантажний), то на стадії відображення витрат, пов'язаних з експлуатацією автомобіля, цей аспект має певне значення так само, як і вид діяльності підприємства-користувача-власника, мета використання автомобіля і ряд інших чинників.
Бухгалтерський облік ПММ ведуть на рахунку 203 за видами і місцем знаходження (на складах, у баках автомобіля).[2]
Надходження ПММ на підприємство відбувається таким чином:
• за оплату коштами;
• за бартером;
• безоплатно отримані;
• внесок до статутного капіталу;
• при виявленні надлишків під час проведення інвентаризації.
Діяльність автотранспортних підприємств регламентується наступними нормативними актами:
Закони України
Закон України "Про автомобільні дороги"
Закон України "Про дорожній рух"
Закон України "Про рекламу"
Закон України "Про звернення громадян"
Закон України "Про основи містобудування"
Закон України "Про архітектурну діяльність"
Закон України "Про регулювання містобудівної діяльності"
Закон України «Про дорожній рух» від 10 листопада 1994 року N 234/94-ВР слугує законодавчим актом, який регулює діяльність бази дослідження. Цей Закон визначає правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища.
Закон регулює суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, визначає права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та господарювання (далі - міністерств, інших центральних органів державної виконавчої влади та об'єднань).
Законодавство про дорожній рух складається з цього Закону та актів законодавства України, що видаються відповідно до нього.
Державне управління у сфері дорожнього руху та його безпеки здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади Республіки Крим, місцевими органами державної виконавчої влади, органами місцевого самоврядування та спеціально уповноваженими на це державними органами.[13]
Нормативно-правові акти
Положення про Державну службу автомобільних доріг України, затверджене Указом Президента України від 19.01.2002 (зі змінами, внесеними згідно Указу Президента від 05.03.2004 № 280);
Указ Президента України від 19.01.2002 №50 «Питання Державної служби автомобільних доріг України»;
Постанова КМУ від 30 березня 1994 р. N 198 «Про затвердження Єдиних правил ремонту і утримання автомобільних вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони».[13]
Собівартість продукції (робіт, послуг) - це вартіcне вираження витрат підприємства (організації), пов’язаних з використанням у технологічному процесі виконання робіт і надання послуг природних ресурсів, сировинних матеріалів, палива, енергії, основних виробничих фондів, інструменту, інвентаря, трудових і фінансових ресурсів, а також інших витрат на їх виробництво і збут, включаючи встановлені державою як обов’язкові відрахування, податки і платежі.
Величина собівартості продукції залежить від технічної оснащеності підприємства, ступеня використання його виробничої потужності, досягнутого рівня організації виробництва, продуктивності, праці, норм витрат матеріалів, палива, електроенергії та ін.
Витратами на виробництво (обіг), що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг) є:
витрати, безпосередньо пов’язані з виробництвом продукції (робіт, послуг);
витрати, пов’язані з використанням природної сировини;
витрати некапітального характеру, пов’язані з удосконаленням технологій та організації виробництва, підвищенням рівня якості продукції, її надійності та довговічності;
витрати на винахідництво та раціоналізацію;
витрати на обслуговування виробничого процесу, забезпечення виробництва сировиною, матеріалами, паливом, енергією, інструментом, обладнанням і т. ін.; утримання основних виробничих фондів у робочому стані; забезпечення виконання санітарно-гігієнічних вимог;
витрати на забезпечення нормальних умов праці та техніки безпеки;
витрати, пов’язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення;
витрати, пов’язані з управлінням виробництвом: утримання працівників апарату управління підприємства та його структурних підрозділів, витрати на відрядження, оплату консультаційних, інформаційних та аудиторських послуг та ін.;
витрати, пов’язані з підготовкою і перепідготовкою кадрів;
відрахування на державне соціальне страхування та пенсійне забезпечення, у державний фонд сприяння зайнятості населення, на обов’язкове медичне страхування, фонд Чорнобиля;
платежі з обов’язкового страхування майна підприємств;
платежі з короткострокових кредитів банків в межах встановленої ставки;
оплата послуг банків за виконання, згідно з укладеними договорами, операцій з платіжними документами;
знос основних виробничих фондів та нематеріальних активів, інші види витрат згідно з встановленим порядком.[7,c.132-135]
Для визначення повної собівартості робіт дорожні підприємства складають кошторис (за елементами витрат) або калькуляцію (за статтями витрат). Перелік відповідно елементів або статей називають складом витрат, а співвідношення питомої ваги окремих витрат, що складають собівартість, - структурою собівартості. Вивчення структури важливе для планування і аналізу собівартості, бо воно дає змогу виявити порівняльну значущість окремих витрат.
Структура собівартості дорожніх послуг значно відрізняється від структури витрат на виробництво продукції в промисловості.
Хоч у різних галузях дорожнього господарства структура собівартості не однакова, але в цілому для цих підприємств характерні такі особливості:
велика питома вага витрат на оплату праці;
порівняно велика питома вага амортизаційних відрахувань на повне відтворення;
своєрідний склад матеріальних витрат.
Основні доорожні підприємства надають послуги. У складі експлуатаційних витрат підприємств цих галузей немає витрат на сировину та основні матеріали, тоді як у собівартості продукції промислових підприємств вони мають велику питому вагу. Разом з тим витрати на різні допоміжні матеріали експлуатаційно-ремонтного характеру, паливо та електроенергію значно більші, ніж у промисловості.[10, c.102-104]
Аналіз структури експлуатаційних витрат дає можливість виявити значущість окремих елементів у формуванні собівартості й визначити основні шляхи скорочення собівартості в дорожному господарстві.
Для планування, обліку й аналізу собівартості робіт (послуг) на підприємствах і в організаціях житлово-комунального господарства необхідна правильна класифікація витрат.
1.3. Оптимізація витрат підприємства як фактор підвищення ефективності його діяльності
З метою приведення до Європейського рівня стану доріг, розпочато реорганізацію на основі дії Розпорядження Кабінету Міністрів України від 9 червня 2011 року «Про утворення комісії з проведення реорганізації Державної служби автомобільних доріг», котре було видане відповідно до Указу Президента України від 6 квітня 2011 року №370 (370/2011) «Питання оптимізації системи центральних органів виконавчої влади».
Варто зазначити, що розвиток та ефективне використання транзитного потенціалу України в контексті забезпечення економічної безпеки держави та розвитку економіки в цілому повинно здійснюватись через інтеграцію транспортно-дорожнього комплексу України в європейську та світову транспортні системи шляхом:
реалізації у повному обсязі угоди про партнерство та співробітництво між Україною та європейським співтовариством у галузі дорожнього господарства та транспорту;
практичної реалізації інтеграційної політики щодо входження України у спільний європейський транспортний простір;
наближення національних, технічних, технологічних та екологічних стандартів до світових показників.
Слід зазначити, що в Україні багато років обговорюється питання щодо введення у використання платних автодоріг. Нині в Укравтодорі до потенційних маршрутів відносять напрями Харків – Щербаківка, Львів – Броди, Ульянівка – Миколаїв – Херсон – Сімферополь. За діючим законодавством, будь – який напрям, де збираються встановити плату, повинен мати альтернативний шлях безплатного користування у цьому напрямку. Тобто, для того, аби ввести платну автодорогу, слід спочатку побудувати безкоштовну дорогу, а потім – платну.
Проблема впровадження механізму платних доріг пов’язана також з необхідністю їх розбудови не за рахунок бюджетних коштів. Йдеться про концесійні дороги, будівництво яких має фінансувати приватний капітал.
Переваги розбудови автомобільних доріг за кошти приватних інвесторів:
Можливість за короткий час збудувати нові автомобільні дороги, які будуть працювати на економіку держави;
Відтермінування виплат з державного бюджету;
Зменшення навантаження на державний бюджет;
Відсутність прямих державних гарантій для Приватного партнера;
Перенесення ризиків будівництва та експлуатації на привітний сектор.[11]
Недоліки розбудови автомобільних доріг за кошти приватних інвесторів:
Збільшення вартості проекту;
Необхідність надання державної підтримки;
Необхідність запровадження плати за проїзд з користувачів дороги.
Діюча система управління дорожнім комплексом без належного фінансування недостатньо ефективна, оскільки передбачає забезпечення всіх
підприємств і організацій галузі замовленнями на виконання робіт з метою підтримання їх функціонування. В умовах обмеженості фінансових ресурсів, які спрямовуються державою на розвиток мережі і утримання автомобільних доріг, це призводить до неможливості концентрації їх на пріоритетних напрямках. При цьому суттєво знижується ефективність використання бюджетних коштів.
Також актуальною проблемою недостатньої конкурентоспроможності вітчизняних підприємств дорожньої галузі є застаріле обладнання (основні засоби), застосування яких не забезпечує будівництво доріг за новими ефективними методиками та збільшує витрати на їх експлуатацію.
На відміну від вітчизняних підприємств, закордонні, використовують сучасну техніку та новітні технології будівельних робіт, котрі забезпечують будівництво автомобільних доріг за коротший час з високим рівнем якості та з меншими витратами на експлуатацію. [7,c. 144-146]
Державне керівництво вже почало займатись вирішенням цієї проблеми, шляхом переймання досвіду іноземних держав та залучення іноземних компаній на виконання підрядних. За дорученням профільного міністерства фахівці дорожньої галузі вивчатимуть досвід країн Європи та Росії в сфері будівництва, обслуговування доріг та облаштування придорожньої інфраструктури з метою найшвидшого втілення кращих напрацювань в автошляховому господарстві України.
Починаючи з 2002 року у дорожньому господарстві України розпочалася реалізація інноваційної моделі функціонування. Концепція розвитку транспортно-дорожнього комплексу України на середньостроковий період та до 2020 року визначає шляхи розв’язання проблем подальшої роботи галузі, виходячи з нових завдань, що постали перед нею в умовах зростання реального сектора економіки та попиту на транспортні послуги, активізації процесів інтеграції транспортно-дорожнього комплексу України до європейської та світової транспортних систем.
На сьогодні українські дороги становлять небезпеку для людей та є причиною погіршення екологічної ситуації. Через низьку якість покриття доріг витрати палива та викиди шкідливих речовин в атмосферу в Україні на 30% вищі, ніж у сусідніх країнах. За загальною протяжністю автошляхів та якістю їх покриття Україна також відстає від країн європейського співтовариства .
Шляхи удосконалення галузі:
Необхідно забезпечити розбудову мережі автодоріг, повне виконання прийнятих зобов’язань з розширення нового будівництва та облаштування;
Зміцнювати міжнародне співробітництво і посилити процес інтеграції транспортної системи України до загальноєвропейської та світової мереж;
Реалізувати комплекс заходів щодо розвитку державно – приватного партнерства у транспортній галузі[12]
Вважаємо, що реалізація зазначених підходів сприятиме як покращанню показників роботи досліджуваної галузі так і подоланню кризових явищ та виходу економіки України на більш ефективний рівень функціонування.
Список використаної літератури
Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» // Бухгалтерія: право, податки, консультації. — 2001. — № 5.
Методичні рекомендації з формування собівартості продукції (робіт, послуг) у промисловості, затверджені Наказом Державного комітету промислової політики України від 02.02.2001 р. №47.
Белоусова И. Проблеми впровадження управлінського обліку на підприємствах / Бухгалтерський облік та аудит. – 2005. - №5. с.12-16
Фандель Г. Теорія виробництва і витрат: Пер. з нім. — К.: Таксон, 2000. — 521 с.
Горобець О. Організація управління витратами на підприємстві // Вісник. 2002, - № 7/2. — С. 101-104.
Грещак М. Г., Коцюба О. С. Управління витратами: Навч.-метод. посібник для самост. вивч. дисц. — К.: КНЕУ, 2002. — 131с.
Шелковникова О. В. Аудит витрат підприємства як складова внутрішньофірмових стандартів / О. В. Шелковникова // Наукові праці КНТУ. Економічні науки. − 2010. – № 17 − С. 132-147
Левченко Н.М., Яговець О.О. Внутрішній аудит витрат як одна з функціональних складових інформаційного забезпечення управління витратами підприємства / Н.М. Левченко, О.О. Яговець // Економічний простір. – 2010. − № 34. – С. 178-187.
Драган О. І. Облік у системі функцій управління витратами / О. І. Драган // Інвестиції: практика та досвід. – 2008. – № 16.
Турило А. М., Кравчук Ю. Б., Турило А. А. Управління витратами підприємства: Навч. посібник. — К.: Центр навчальної літератури, 2006. — 120 с.
Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. - 2-ге вид., стер. - К.: Знання, 2006.
www.nbuv.gov.ua/
library.lnu.edu.ua/
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора