Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра фінансів
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Розрахункова робота
Предмет:
Економіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства та природокористування
Кафедра фінансів та економіки природокористування
Розрахункова робота
з дисципліни «Економіка природокористування»
Зміст
Вступ
1.Теоретична частина..............................................................................................4
1.1. Цінність природного багатства як економічного ресурсу і як національного блага………………………………………………………………………..….............4
1.2 Відтворення природних ресурсів та його форми…………………………………6
1.3. Вплив сільськогосподарського виробництва на стан та використання земельних ресурсів………………………………………………………………………………...11
Практична частина………………………………………………………………….14
2. Визначення розмірів зборів за використання природних ресурсів…………..14
3. Економічне обгрунтування оптимального варіанта природоохоронних заходів……………………………………………………………………………….20
4. Еколого-економічна ефективність здійснення природоохоронних заходів…26
Висновки………………………………………………………………………….29
Список використаної літератури……………………….…………………30
Вступ
Природні багатства - матеріальна основа соціально-економічного прогресу, а отже, і нашого добробуту. Мудрість народу проявляється і в тому, наскільки раціонально для блага всього суспільства використовуються відновні й невідновні природні ресурси країни як загальнонаціональне добро.
Національне багатство безпосередньо пов’язане з виробництвом національного продукту і його відтворенням. Воно зростає і збільшується насамперед за рахунок національного продукту, який відтворюється на розширеній основі.
Під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища і процеси, які людина використовує в своїй діяльності.
Природні ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.
Природні ресурси - категорія історична, їх використання пов'язане з розвитком технології виробництва. Був час, коли людина не знала, як використати кам'яне вугілля, виплавляти метал з руди, одержувати і використовувати електроенергію. Металургія античності і середніх віків розвивалась на деревному вугіллі. За створення періодичної системи хімічних елементів королівство Великобританії нагородило Д.І.Менделєєва алюмінієвою медаллю, оскільки на той час алюміній був дорожчий за золото. В епоху НТР з 7 млн відомих хімічних сполук більше половини використовується у виробництві, медицині, побуті. Сучасне виробництво здатне не лише переробляти природні ресурси в знаряддя праці і товари широкого вжитку, а й створювати матеріали з наперед заданими властивостями синтетичним шляхом замість використання запасів деяких традиційних копалин, що скорочуються.
Сільськогоспо́дарське виробни́цтво — вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі[6].
За природно-ресурсним потенціалом Україна належить до найбагатших країн світу. Найціннішим природним ресурсом є земля. Близько 27 відсотків чорноземів земної кулі розміщені в нашій державі.
Багатоплановість експлуатації землі як об'єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у просторі, незамінність, невідтворюваність висувають на перший план проблему раціонального її використання та охорони. Актуальність цієї проблеми все більш зростає у зв'язку з науково-технічним прогресом, ростом виробничих сил, які потребують залучення в господарське користування нових земельних ресурсів. Тому концепція сучасної земельної реформи в Україні грунтується, в першу чергу, на принципах раціонального, високоефективного і екологобезпечного використання земельних ресурсів, підвищення родючості та охорони ґрунтів.
Теоретична частина
1.1 Цінність природного багатства як економічного ресурсу і як національного блага
Природні багатства - матеріальна основа соціально-економічного прогресу, а отже, і нашого добробуту. Мудрість народу проявляється і в тому, наскільки раціонально для блага всього суспільства використовуються відновні й невідновні природні ресурси країни як загальнонаціональне добро.
Національне багатство безпосередньо пов’язане з виробництвом національного продукту і його відтворенням. Воно зростає і збільшується насамперед за рахунок національного продукту, який відтворюється на розширеній основі.
Національне багатство — це сукупність матеріальних благ, нагромаджених суспільством за всю його історію. Іншими словами, національне багатство — це все те, чим володіє країна сьогодні — все матеріальне багатство суспільства. Таке тлумачення національного багатства дається в сучасній економічній літературі та статистиці. Але дискусії щодо визначення національного багатства і його структури тривають.
Сучасна економічна теорія все частіше критикує тезу про матеріальний зміст багатства і висловлюється за його уточнення і доповнення новими елементами. Це пов’язане з тим, що в наш час у розвинутих країнах відбувається посилення гуманістичних тенденцій у теорії і практиці господарювання. Розвиток суспільства розглядається в єдності матеріальних, духовних, етнічних і культурних цінностей.
Якщо раніше розвиток країни визначався ступенем нарощування матеріально-речових обсягів виробництва, то на сучасному етапі вирішальне значення мають ефективні якісні перетворення і структурні зрушення в економіці. Можливість цих зрушень визначається в значно більшій мірі, ніж раніше, станом нематеріальних форм багатства і сфер, які забезпечують розвиток людини. Тому особливої актуальності в сучасних умовах набувають дослідження, формування і розвиток нематеріальних форм багатства, пов’язаних з людиною.
Нематеріальне багатство суспільства — це ті його елементи, що перш за все визначають якість робочої сили — науково-технічний, освітній, культурний потенціал.
Таким чином, у широкому розумінні національне багатство включає в себе як матеріальне, так і нематеріальне багатство країни.
Основними елементами матеріальної форми національного багатства насамперед є: виробничий капітал, у структурі якого виділяють основний і оборотний капітал; основний капітал сфери нематеріального виробництва (школи, лікарні, культурно-освітні і спортивні об’єкти, житлові будинки); резерви капітальних благ (законсервовані запаси основного капіталу); майно домашніх господарств (індивідуальне житло, засоби праці і предмети тривалого використання — автомобілі, меблі, побутова техніка тощо), а також запаси і резерви споживчих благ.
До складу національного багатства відносять і природні ресурси країни, котрі залучені до господарського обороту (земля, надра, вода, ліси, атмосфера, клімат). Корисні копалини, які лише розвідані, а тим більше потенційні, до складу національного багатства не входять.
Розрізняють відтворювані і невідтворювані природні ресурси. Так, існують природні ресурси, які не створені працею (наприклад ліс), але можуть бути відтворені. У той самий час деякі види природних ресурсів (природні копалини) у своїй основній частині не відтворювані.
Основними елементами нематеріальної форми національного багатства є духовні і культурні цінності (нагромаджений виробничий досвід, освітній потенціал нації, досягнення науково-технічної думки, інформаційні ресурси, інтелектуальний рівень та ін.).
Якщо країна втрачає своє інтелектуальне багатство внаслідок еміграції провідних учених і спеціалістів, як це нині спостерігається і в Україні, і в інших країнах СНД, вона безповоротно втрачає певну частину ВВП, а отже, і можливості в нагромадженні більшого національного багатства. Те саме спостерігатиметься і при зниженні інтелектуального рівня нації, а саме: у разі погіршанні якості навчання, скорочення асигнувань на науку та освіту тощо.
Національне багатство включає в себе також ті елементи, які перебувають у інших країнах, але належать уряду, організаціям та окремим особам.
Масштаби, структура та якісний рівень національного багатства не залишаються незмінними. У процесі відтворення воно не тільки постійно зростає, а й безперервно оновлюється. Тому для нарощування національного багатства великого значення набуває раціональне використання виробничого потенціалу, від якого залежать темпи зростання валового внутрішнього продукту і відповідно добробуту нації, фізичний і духовний стан людини.
Важливу роль у зростанні національного багатства відіграють природні ресурси. Винищення природних багатств України призводить до втрати їх значної частини, якою вже ніколи не скористаються прийдешні покоління.
Величина національного багатства, як правило, зростає в нормальних мирних умовах і зменшується під час війн, смут, потрясінь. Під час Другої світової війни СРСР втратив третину національного багатства. Зменшується обсяг національного багатства і в умовах економічної кризи, яка поглиблюється в Україні. Статистика національного багатства потребує його спеціального аналізу — обсягу, структури, динамки національного багатства. Але, на жаль, статистичні щорічники не дають поки що належної інформації.
Національне багатство виступає як важливий показник економічної могутності країни та джерело її соціально-економічного прогресу.[1,3]
1.2 Відтворення природних ресурсів та його форми
Під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища і процеси, які людина використовує в своїй діяльності.
Природні ресурси дуже різноманітні, як і можливості їх застосування в господарстві і побуті, вони є складовою частиною матеріально-технічної бази суспільного виробництва.
Природні ресурси - категорія історична, їх використання пов'язане з розвитком технології виробництва. Був час, коли людина не знала, як використати кам'яне вугілля, виплавляти метал з руди, одержувати і використовувати електроенергію. Металургія античності і середніх віків розвивалась на деревному вугіллі. За створення періодичної системи хімічних елементів королівство Великобританії нагородило Д.І.Менделєєва алюмінієвою медаллю, оскільки на той час алюміній був дорожчий за золото. В епоху НТР з 7 млн відомих хімічних сполук більше половини використовується у виробництві, медицині, побуті. Сучасне виробництво здатне не лише переробляти природні ресурси в знаряддя праці і товари широкого вжитку, а й створювати матеріали з наперед заданими властивостями синтетичним шляхом замість використання запасів деяких традиційних копалин, що скорочуються.
Співвідношення між природними ресурсами і природними умовами може бути представлено за аналогією до співвідношення між засобами праці і матеріальними умовами трудового процесу. Природні ресурси не можуть існували і використовуватись поза природними умовами, які є їх природно-історичною .базою. Причому для виникнення і розвитку ресурсів необхідні певні природні умови. Природні ресурси мають соціальну значущість і корисність і є складною сукупністю матеріальних елементів і процесів, що постійно розвиваються в часі та в просторі як точка .дотику людського суспільства і природи, сфера прикладення розуму і сил.
Оскільки звичайно під природними ресурсами розуміють природні тіла, явища та процеси, що експлуатуються для задоволення потреб окремих людей і суспільства загалом, їх можна віднести до категорії речей. Однак таке розуміння поняття в сучасних умовах є надто вузьким. Адже з розширенням потреб суспільства все частіше в ролі природних ресурсів виступають не лише природні об'єкти, які є джерелами сировини і палива, а й властивості природи, які не мають речового змісту. Наприклад, цінним ресурсом стають чиста вода і повітря; набувають статусу ресурсу естетичні властивості ландшафту.
Поняття «природні ресурси» — соціально-економічна категорія. Це означає, що коли ми оперуємо поняттям «ресурси», то оцінюємо природні тіла і явища з того чи іншого боку, стосовно можливостей їх використання людиною. Водночас не можна розцінювати природні ресурси лише з економічної (господарської) точки зору. Справді, економіка е основою відносин людини і природи. Ця основоположна тема сприяла поширенню визначення природних ресурсів як елементів природи, які є засобами існування людського суспільства і використовуються в господарстві.
Однак ставлення людини до природи не можна зводити тільки до утилітарного (прагматичного), вбачаючи в природі лише джерело матеріальних благ. Існують і неутилітарні форми, а саме: адаптивна, інтимна, естетична.
Під адаптивною формою ставлення людини до природи розуміється ставлення до неї як до звичного життєвого середовища. Люди використовують повітря, тепло, світло як звичні життєві умови і виявляють своє ставлення до них лише, коли відчувають нестачу цих благ, коли порушується звичний ритм життя людини. Інакше кажучи, коли людина відчуває дефіцит чого-небудь або її зусилля спрямовані на ліквідацію цього дефіциту, то умова життя (діяльності) може переходити в ресурс. Наприклад, в умовах забрудненого середовища чисте повітря стає ресурсом (причому життєво необхідним). З цього випливає, що нема .чіткої межі між природними ресурсами і природними умовами, за певних об'єктивних умов природні умови переходять у ресурси.
Інтимна форма ставлення людини до природи (психологічний аспект) грунтується на любові людини до природи, і вона розцінюється як одна з основ здорової психіки. Любов до природи не може зводитись лише до її споглядання, а проявляється в дійовому ставленні до її охорони, е основою суспільного руху на захист природи.
Естетична форма грунтується на сприйнятті людиною прекрасного в природі, тобто гармонії, порядку, звуків, запахів, певних визначених форм тощо. В умовах глобальних масштабів руйнування пейзажів порушується естетика життєвого середовища, що негативно впливає на психіку.
Аналіз різних «неутилітарних» форм взаємовідносин людини з природою дає змогу дійти висновку, що природні умови часто переходять у розряд ресурсів, тому потрібно долати уявлення (одностороннє, традиційне) про ресурси як тіла і сили природи, що використовуються як засоби і предмети праці, джерела енергії.
Людина використовувала ресурси (харчі, воду, повітря) з самого початку свого існування,, однак на перших порах вона не докладала зусиль для їх відтворення. Наявність ресурсів визначала ареали розселення ранньої людини. Під ресурсами для простого відтворення доіндустріального суспільства розуміємо природні продуктивні сили традиційних багатовікових форм ведення господарства, коли переважно використовувались речовини, що не зазнали глобальної обробки — камінь, дерево, натуральні волокна тощо.
Індустріальне суспільство базується на природних ресурсах, потрібних не стільки для підтримання життя людей, скільки для виробництва товарів і послуг, що забезпечують більш розвинуті потреби окремих людей і суспільства. Переважна частина цих ресурсів використовується в процесі розширеного відтворення. Якщо з ресурсами попереднього типу пов'язане виділення людини з царства тварин, то використовувані сьогодні ресурси, насамперед енергетичні, забезпечили людині величезну потужність, ніби поставили її над природою. Діалектика суспільного розвитку, однак, полягає в усе більшому «включенні» суспільства в природу, в зрощенні з природою і послабленні залежності від неї.
Залучення природних ресурсів у суспільне виробництво означає перетворення їх в складову продуктивних сил суспільства, внаслідок чого природні продуктивні сили перетворюються в суспільні продуктивні сили. При цьому одні природні ресурси, які переходять до складу суспільних продуктивних сил, видозмінюються і втрачають зв'язок з природою (природні ресурси, перетворені в знаряддя праці), інші ж — хоча й залучаються в суспільне виробництво, але продовжують зберігати свої первісні зв'язки з природним середовищем (земельні чи водні ресурси).
Великий теоретичний інтерес становить класифікація природних ресурсів, яка дає змогу оцінити масштаби їх запасів, можливість використання і комплекс необхідних охоронних заходів. Невідновлювані ресурси характеризуються обмеженими запасами, використовувати їх можна лише раз. Поповнення цих ресурсів на Землі практично неможливе через відсутність умов, в яких вони виникли багато мільйонів років тому, або відбувається надзвичайно повільно. До таких ресурсів належать насамперед багатства надр.
Охорона цих ресурсів зводиться до економного витрачання і розвідки нових запасів, заміни більш дефіцитних ресурсів менш дефіцитними. Причому економне витрачання передбачає не зменшення видобутку, а його раціоналізацію — запобігання втрат під час видобутку, транспортування і при переробці. При раціональному використанні ресурси надр можуть служити людині практично безконечно. Останнім часом навіть переглядається питання про вичерпність цих видів ресурсів. Завдяки прогресу в техніці геолого-розвідувальних робіт і технології видобутку і обробки руд, а також повторному використанні металів в майбутньому вони, очевидно, зможуть класифікуватись як невичерпні.
До відновлюваних ресурсів належать: грунт, рослинний і тваринний світ, деякі мінеральні ресурси, наприклад солі, які осідають в озерах і морських лагунах. Вони можуть відтворюватись у природних процесах і підтримуватись у деякій постійній кількості, що визначається рівнем їх щорічного відтворення і споживання.
Однак іноді при безгосподарному використанні деякі види відновлюваних ресурсів можуть перейти в розряд невідновлюваних або їх відновлення потребує порівняно більше" часу. Наприклад, родючість грунтів, яка підвищується при Їх раціональному використанні, може значно погіршитися при неправильних методах обробки, а ерозія, яка при цьому виникає, часто фізично зменшує ґрунтовий покрив. Те ж саме можна сказати і про ресурси рослинного і тваринного світу. При хижацькому використанні порушується здатність біологічних систем до самовідтворення, і тоді ці ресурси стають практично невідновлюваними.
Отже, в багатьох випадках відновлюваність або невiдновлюваність природних ресурсів залежить від ставлення до них людини.
Головне в охороні відновлюваних ресурсів — забезпечити постійну можливість їх відновлення, тоді вон-и служитимуть людині практично безконечно. Можливість невичерпного використання цих ресурсів забезпечується тим, що в кожний певний відрізок часу (скажімо, за рік) вон.и розглядаються як обмежені ресурси, користуватися якими слід суворо регламентовано. В цьому полягає основний принцип їх охорони.
Збереження відновлюваних ресурсів може здійснюватись кількома шляхами, насамперед раціонально використовуючи ресурси на основі їх планування з урахуванням швидкості відновлення. Крім того, необхідно постійно залучати в експлуатацію нові ресурси, а також штучно відновлювати ресурси (лісопосадки, риборозведення тощо).
До невичерпних природних ресурсів належать водні» пов'язані єдиним кругообігом, ресурси атмосферного повітря і космічні ресурси. Вони невичерпні як фізичне тіло. Однак такі ресурси, як вода і повітря, підвладні впливу технічного прогресу, а при сильному забрудненні можливе якісне виснаження цих видів ресурсів. Космічні ресурси,. до яких належать сонячна енергія, енергія морських, припливів, також можуть змінюватися під впливом господарської активності людини (зокрема, зміна складу атмосфери може/спричинити зміни площі сонячної радіації), Заходи по охороні невичерпних ресурсів повинні бути спрямовані на попередження і боротьбу з їх якісним виснаженням.
Реальні природні ресурси використовуються у виробництві на певному рівні розвитку продуктивних сил суспільства. Можна виділити ще таку категорію, як потенційні ресурси, які, хоч і потрібні суспільству, не можуть бути залучені з якихось причин, наприклад, через недостатню технічну оснащеність виробництва. Яскравий приклад тому — водні ресурси. Вода дефіцитна не тому, що її мало (величезні запаси води містить Світовий океан), а тому, що не вся вона може бути поки що використана у виробництві (наприклад, солоні води морів і океанів). Потенційні ресурси можуть переходити в реальні. Та ж морська вода там, де є опріснювачі, вже стала реальним ресурсом. Ліси — реальні ресурси, але в деяких недоступних районах вони є потенційними. Природні ресурси, залишаючись величиною постійною, можуть набувати нового значення залежно від зміни технічного рівня виробництва і з потенційних перетворюватися в реальні.
Природна та економічна класифікація ресурсів. В основі природної класифікації лежить приналежність ресурсів до того чи іншого компонента географічної оболонки (копалини, водні, ґрунтові тощо). В основі економічної класифікації — їх поділ за характером використання в основних секторах матеріального виробництва або в невиробничій сфері. Основними класами ресурсів, за цим принципом, є ресурси матеріального виробництва (промисловості і сільського господарства) і ресурси невиробничої сфери (прямого і непрямого використання).
Своєю чергою, ресурси промисловості і сільського господарства поділяються залежно від їх технологічної диференціації. До ресурсів прямого споживання належать такі види природних ресурсів, як життєві засоби, а до ресурсів непрямого споживання — елементи природного комплексу, які важливі для задоволення різноманітних фізичних і моральних потреб людини (відпочинок, спорт, естетичне сприйняття природи та ін.), але не використовуються безпосередньо.
Усі види ресурсів пов'язані між собою петлями зворотних зв'язків на основі термодинамічних принципів (закону збереження маси та енергії). Нарощування використання якогось з ресурсів понад доцільний норматив спричиняє різні зміни в інших ресурсних групах і зміни їх інтегральної сукупності, що завжди супроводжуються втратою якихось ресурсних груп, на які було розраховано господарство. Так, надмірна експлуатація водних ресурсів річкового басейну не лише призводить до нестачі води для ведення господарства в розташованих нижче ділянках і басейнах аж до виснаження рибних та інших ресурсів внутрі морів, а й різко впливає на рослинність, тваринний світ, навіть клімат навколишніх територій, що, своєю чергою, погіршує умови життя людей.
Усе це зумовлює необхідність вивчення інтегральної сукупності всіх ресурсних складових у регіоні, а також проведення інвентаризації всіх ресурсів за народногосподарськими потребами і складання кадастрів. Кадастр — це систематичне зведення даних, яке включає якісний і кількісний опис об'єктів і явищ ресурсного характеру з їх економічною та соціально-економічною оцінкою. В окремих країнах (Канада, скандинавські країни та ін.) ведуться роботи з інвентаризації ресурсів і складання їх кадастрів.
Зокрема, практикується водний, детеріораційний (зведення відомостей про погіршення природного середовища), .земельний, ландшафтний, лісовий, медико-біологічний (ступінь впливу природних комплексів на здоров'я людини), природних територій та об'єктів під особливою охороною, ґрунтовий (вужчий, ніж земельний, стосується лише орних угідь), промисловий (окремо мисливсько-промисловий, дичини, водно-біологічної дичини тощо), рекреаційний (ресурсів відпочинку, лікування), стану навколишнього середовища, фізичного простору та інші види кадастрів.
Щоб забезпечити просування вперед у вивченні природних ресурсів, необхідно володіти різними методами оцінки ресурсів.[4,5]
1.3. Вплив сільськогосподарського виробництва на стан та використання земельних ресурсів
Сільськогоспо́дарське виробни́цтво — вид господарської діяльності з виробництва продукції, яка пов'язана з біологічними процесами її вирощування, призначеної для споживання в сирому і переробленому вигляді та для використання на нехарчові цілі[6].
За природно-ресурсним потенціалом Україна належить до найбагатших країн світу. Найціннішим природним ресурсом є земля. Близько 27 відсотків чорноземів земної кулі розміщені в нашій державі.
Багатоплановість експлуатації землі як об'єкта господарської діяльності людини, її обмеженість у просторі, незамінність, невідтворюваність висувають на перший план проблему раціонального її використання та охорони. Актуальність цієї проблеми все більш зростає у зв'язку з науково-технічним прогресом, ростом виробничих сил, які потребують залучення в господарське користування нових земельних ресурсів. Тому концепція сучасної земельної реформи в Україні грунтується, в першу чергу, на принципах раціонального, високоефективного і екологобезпечного використання земельних ресурсів, підвищення родючості та охорони ґрунтів.
Збільшення антропогенних навантажень на земельні ресурси нашої планети, зумовлене зростанням населення та науково-технологічним прогресом, призвело до того, що площа земельних ресурсів, яка припадає на душу населення, скорочується щорічно на 2 %, а площа сільськогосподарських угідь — на 6—7 %
Інтенсифікація землеробства, збільшення техногенного навантаження на земельні ресурси, безконтрольне застосування засобів хімізації в умовах низької технологічної культури та інші впливи призводять до погіршення якості ґрунтів, зниження їх родючості. Головна причина — те, що інтенсивні технології сільського господарства увійшли в суперечність із функціонуванням екосистем, порушили природний кругообіг речовин та енергії в них.
Найшкідливішими для навколишнього природного середовища є забруднення ґрунтів хімічними та біологічними компонентами, зокрема радіонуклідами, важкими металами, пестицидами, збудниками інфекційних хвороб.
Факторами погіршення якості земель, а отже, і їх деградації є перезволоження, заболочення, подвійне засолення, підкислення, дефляція, водна ерозія і осолонцювання.
Здавна бідою для землевласника була і все ще залишається ерозія ґрунтів. У залежності від факторів, які обумовлюють розвиток ерозії, виділяються два основних типи — водна і вітрова. Швидкість ерозії перевищує швидкість формування та відтворення ґрунтів. Ерозія — природний геологічний процес, який нерідко посилюється необачливою господарською діяльністю. За даними Держкомзему України, водній і вітровій ерозії піддавалось понад 14,9 млн га сільськогосподарських угідь, або 35,2 відсотка їх загальної площі. В цілому по Україні щорічний приріст еродованих земель становить 4,5 млн га середньо- і сильнозмитих, в т.ч. 68 тис. га тих, що повністю втратили гумусовий горизонт.
Причиною зниження біопродуктивності ґрунтів є зменшення запасів гумусу. З продуктами ерозії виноситься значна частина поживних речовин та органіки. Ерозія ґрунтів є основним і найнебезпечнішим дестабілізуючим фактором екологічної ситуації в ландшафтах, призводить до забруднення та замулення струмків, річок, ставків, посилення евт¬рофікації водойм.
Великої шкоди ґрунтам завдає багаторазове механічне оброблення: оранка, культивування, боронування тощо. Все це посилює вітрову та водну ерозію.
Важливу роль у боротьбі з ерозією ґрунтів відіграють ґрунтозахисні сівозміни, агротехнічні та лісомеліоративні заходи, будів¬ництво гідротехнічних споруд.
Згідно з прогнозом Інституту спостережень за станом світу (Нью-Йорк), за існуючих темпів ерозії та обезлісення до 2030 р. родючої землі на планеті стане менше на 960 млрд га, а лісів — на 440 млн га.
Якщо зараз на кожного жителя планети припадає в середньому по 0,28 га родючої землі, то до 2030 р. площа зменшиться до 0,19 га.
Небезпечною проблемою залишається забруднення ґрунтів викидами автомобільного транспорту, до складу яких входять такі шкідливі сполуки, як бензопірен — дуже сильний канцероген та токсичний свинець. Вміст цих сполук в ґрунтах примагістральних зон в 2,5—3 рази перевищує гранично допустимий
рівень.
Найпотужнішим джерелом забруднення ґрунтового покриву є великі комбінати кольорової металургії. На прилеглих до них землях зареєстровані високі рівні важких металів. Пояснюється це насамперед тим, що на гірничодобувних підприємствах галузі усе ще переважає відкритий спосіб видобутку мінеральної сировини.
Поблизу металургійних підприємств у ґрунтовому покриві виявлені важкі метали в кількості, рівній або вищій ГДК.
У десятки разів перевищує ГДК забруднення ґрунтів нафтою і нафтопродуктами в місцях, зв’язаних із її видобутком, переробкою, транспортуванням і розподілом.
Все небезпечнішого характеру набуває засмічення і забруднення земель несанкціонованими звалищами промислових, побутових, сільськогосподарських та інших відходів виробництв і споживання.
Осушення боліт і заболочених угідь у Поліссі, створення переважно великих осушувальних систем, ігнорування еволюції природних геобіоценозів, ґрунтів і гідрологічних умов, а також прорахунки і порушення, допущені при їх проектуванні та будівництві, призвели до серйозного погіршення навколишнього природного середовища, завдало відчутних еколого-економічних втрат.
Державна політика охорони і раціонального використання земель визначається системою правових, організаційних, економіч¬них та інших заходів, що мають природоохоронний, ресурсозберігаючий та відтворювальний характер.
Система раціонального використання земель повинна мати природоохоронний, ресурсозберігаючий характер та передбачати збереження ґрунтів, обмеження впливу на рослинний і тваринний світ, геологічні породи та інші компоненти навколишнього середовища.
Охорона земель та їх раціональне використання здійснюються на основі комплексного підходу до угідь як до складних природних утворень (екосистем) з урахуванням їх зональних та регіональних особливостей.
На даний час проводиться інвентаризація, кадастрова оцінка земель, створюється державна система управління якістю земельних ресурсів і визначається її місце в органах державного управління та принципи розмежування обов’язків держави, землевласників і землекористувачів щодо охорони земельних ресурсів. За умов земельної реформи, яка проводиться в Україні, основ¬на роль в охороні і відтворенні земельних ресурсів належить державі.
Усі землевласники, землекористувачі та орендатори, незалежно від форм і термінів використання землі, здійснюють роботи щодо захисту та підвищення якості земель власним коштом. Вони несуть відповідальність за погіршення екологічного стану на своїй земельній ділянці та прилеглих територіях.
Розробляються проекти землеустрою з контурно-меліоратив¬ною організацією територій, відповідно до яких здійснюються обсяги робіт щодо створення захисних лісових насаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд та забезпечується необхідна їх експлуатація. Рекультивація порушених земель, площа яких становить понад 190 тис. га, відновлення їх ґрунтового покриву і повернення у сферу народного господарства є однією з найважливіших проблем. Важливим напрямом раціонального використання земельних ресурсів є поліпшення екологічного стану зрошуваних земель, на яких спостерігається підтоплення, вторинне засолення, водна ерозія, руйнування природної структури ґрунтів тощо.
Отже, катастрофічний стан земель вимагає невідкладних науково-обгрунтованих заходів, спрямованих на підвищення родю¬чості грунтів та отримання екологічно чистих продуктів харчування.
Заходи, спрямовані на збереження грунтів. Найважливішим заходом збереження грунтів є правильне формування культурного агроландшафту. У кожній екосистемі має бути своє, науково обгрун¬товане співвідношення між полем, лісом, луками, болотами, водойма¬ми. Це дасть найвищий господарський ефект і збереже довкілля.
Не менш важливою справою є організація і дотримання польових, кормових та інших сівозмін.
Зберегти грунт допоможуть і перехід на прогресивні форми обро¬бітку землі, ефективні та легкі машини й механізми, скорочення повторного обробітку грунту, перехід на безплужний обробіток.
Впровадження поряд з ультрахімізованим методом господарюван¬ня органічного (біологічного) землеробства без застосування отруто¬хімікатів і неякісних мінеральних добрив[2,3].
Практична частина
2.Визначення розмірів зборів за використання природних ресурсів
Розглядається діяльність підприємства яке в результаті своєї роботи забруднює: атмосферне повітря стаціонарними і пересувними джерелами забруднення, водні об’єкт, а також розміщує відходи.
Згідно з результатами контрольних перевірок хімічного підприємства міста Рівного зафіксовано використання як пального таких речовин: перша речовина по варіанту - 372 т., друга речовина - 672 т., третя речовина - 472 т. Також результати перевірки вказали на забруднення атмосферного повітря стаціонарними джерелами забруднення в таких обсягах (додаток 1): перша речовина по варіанту - 1720 т. при ліміті 1670 т., друга речовина - 1172 т. при ліміті 1150 т., третя речовина – 272 т. при ліміті 120 т.
Крім того виявлено перевищення скиду забруднюючих речовин у водні об’єкти в таких обсягах (додаток 1): перша речовина по варіанту – 7,2 т при ліміті 4 т., друга речовина – 7,2 т. при ліміті 1,5 т., третя речовина - 72 т. при ліміті 75 т.
За цей період часу підприємство розмістило на своїй території, згідно дозволу, відходи у таких обсягах: відходи ІІ класу - 272 т., при ліміті 245 т., відходи ІІІ класу - 172 т., при ліміті 150 т., люмінесцентні лампи у кількості 672 штук (дозвіл відсутній).
Визначити розміри збору за викиди забруднюючих ручовин в навколишнє природне середовище. Результати розрахунку записати у таблицю 2.1.
Таблиця 2.1.
Норматив збору за забруднення навколишнього природного середовища
Назва забруднюючої речовини
Норматив збору грн./тонну
Викиди в атмосферу пересувними джерелами забруднення
1. Бензин етиловий
14
2. Бензин не етиловий
11
3. Зріджений нафтовий газ
14
Викиди в атмосферу стаціонарними джерелами забруднення
1. Газоподібні фтористі сполуки
470
2. Сірководень
610
3. Сірковуглець
396
За скиди у водні об’єкти
1. Фосфати
100
2. Органічні речовини БСК 5
4
3. Азот амонійний
125
Розміщення відходів
1. Відходи ІІ класу
7
2. Відходи ІІІ класу
2
3. Люмінесцентні лампи
83 грн./шт.
2.1. Методичні рекомендації щодо розрахунку загальної величини збору.
Методика визначення розмірів плати і стягнення платежів за забруднення НС України затверджена 24.05.93 р. Міністерством НПС України.
Збори розраховуються підприємствами самостійно на підставі отриманих лімітів та затверджених нормативів і сплачуються щоквартально за наростаючими з початку року показниками.
Екологічні платежі розподіляються таким чином:
- 10 % - на окремі рахунки фондів охорони НПС сільських, селищних, міських бюджетів;
- 25 % - на окремі рахунки фондів охорони НПС обласних бюджетів;
- 65 % - на окремий рахунок фонду охорони НПС Державного бюджету.
2.1.1. Збори за забруднення атмосфери.
2.1.1.1. Стаціонарні джерела забруднення.
Пвс = ∑(Млі + Мпі х Кн) х Нбі х Кнас х Кф х Кі,
де: Пвс – сума зборів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин стаціонарними джерелами, грн.;
Млі – річний обсяг викиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;
Мпі – річний обсяг понадлімітного викиду і-ої забруднюючої речовини (фактичний викид мінус ліміт), т;
Кн – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні викиди (5);
Нбі – норматив збору за викид 1 т забруднюючої речовини в атмосферу в межах ліміту, грн./т.
Кі – величина індексу споживчих цін (індекс інфляції) – 2,5.
Кнас – коригуючий коефіцієнт, що враховує чисельність жителів населеного пункту (до 100 тис. – 1; 100,1 – 250 – 1,2; 250,1 – 500 – 1,35; 500,1 – 1000 – 1,55; понад 1000 – 1,80).
Кф – коригуючий коеф., що враховує народногосподарське значення населеного пункту (села і міста районного значення – 1, обласні центри і міста обласного значення – 1,25, курортні місця – 1,65);
2.1.1.2. Пересувні джерела забруднення.
Ппс = ∑Мі х Нбі х Кнас х Кф х Кі,
де: Ппс – сума зборів за викиди в атмосферу забруднюючих речовин пересувними джерелами, грн.;
Мі – кількість використаного пального і-го виду, т;
Нбі – норматив збору за 1 т використаного і-го пального, грн.
2.1.2. Забруднення водних об’єктів.
Пс = ∑(Млі + Мпі х Кн) Нбі х Крб х Кі.,
де: Ппс – сума зборів за скиди у водні об’єкти забруднюючих речовин, грн.;
Млі – річний обсяг скиду і-ої забруднюючої речовини в межах ліміту, т;
Мпі – річний обсяг понадлімітного скиду і-ої забруднюючої речовини (фактичний скид мінус ліміт), т;
Кн – коефіцієнт кратності збору за понадлімітні скиди (5);
Нбі – норматив збору за скид 1 т забруднюючої речовини у водні об’єкти в межах ліміту, грн./т.
Крб – регіональний (басейновий) коригуючий коефіцієнт (для басейнів Азовського і Чорного морів – 2, Дунаю, Дніпра (від Каховського гідровузла до Чорного моря), Сіверського Донця, Міуса, Кальміуса – 2,2; Дніпра (від кордону до Києва, Західного Бугу, Вісли, Десни – 2,5; Дністра, рік Криму – 2,8; Тиси, Пруту – 3,0).
2.1.3. Розміщення відходів.
Прв = ∑(Млі + Мпі х Кн) Нбі х Км х Ко х Кі,
де: Млі – обсяг розміщення шкідливих відходів і-го виду в межах ліміту, т;
Мпі – обсяг розміщення понадлімітних шкідливих відходів і-го виду (фактичні обсяги розміщення шкідливих речовин за мінусом лімітів), т;
Нбі – норматив збору за розміщення 1 т відходів і-го виду в межах ліміту, в залежності від класу небезпеки відходів, грн./т.
Км – коригуючий коефіцієнт, що враховує розташування місця розміщення відходів (у межах населених пунктів чи на відстані менше 3 км від них – 3; за межами населених пунктів, не менше 3 км – 1);
Ко – коригуючий коефіцієнт, що враховує обладнання місця розміщення відходів (спеціально обладнані полігони, що цілком забезпечують охорону атмосфери, води і землі від забруднення – 1; смітники, що не забезпечують повного захисту середовища – 3).
Норматив збору для:
обладнання та приладів, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням – 83 грн. /одиницю;
люмінесцентних ламп – 1,5 грн. /одиницю.
Таблиця 2.1.3.1.
Розрахунок збору за забруднення навколишнього
природного середовища
Назва забруднюючої речовини
Фактична маса річного викиду, т.
Ліміт викиду, т.
Норматив збору за викид, грн./т.
Величина індексу споживчих цін
Коригуючи коефіцієнти
Сума збору в межах ліміту, грн.
Сума плати за понадлімітний викид, грн.
Загальна сума плати, грн.
Кнас
Кф
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
1. Нараховано збору за викиди пересувними джерелами забруднення, усього
72030
-
72030
1.1.Дизельне пальне
372
-
14
2,5
1,2
1,25
19530
-
19530
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора