Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Підвищення ефективності використання потенціалу земельних ресурсів
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Національний університет водного господарства та природокористування
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Потенціал підприємства
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Національний університет водного господарства і природокористування
Кафедра економіки підприємства
Курсова робота
з дисципліни:
„Управління потенціалом підприємства”
на тему:
«Підвищення ефективності використання потенціалу земельних ресурсів»
(на прикладі СТОВ ім. Б.Хмельницького)
Зміст
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи визначення ефективності використання землі як засобу виробництва
1.1. Поняття ефективності використання землі та особливості відтворення в сільському господарстві………………………………………….4
1.2 Аграрно - промисловий комплекс сутність, шляхи, проблеми і перспективи розвитку…………………………………………………………….8
1.3 Методично – організаційні основи розрахунку ефективності використання землі………………………………………………………………13
РОЗДІЛ 2. Аналіз використання земельних ресурсів на прикладі СТОВ ім. Б.Хмельницького
2.1. Коротка характеристика підприємства та її виробнича структура…………………………………………………………………………17
2.2. Аналіз структури та динаміки посівних площ……………………24
2.3 Аналіз динаміки урожайності та валового збору…………………27
2.4. Аналіз ефективності використання землі…………………………32
РОЗДІЛ 3. Обґрунтування заходів щодо покращення ефективності використання земельних ресурсів
3.1. Забезпечення ефективності використання земельних ресурсів…37
3.2. Науково обґрунтоване планування урожайності сільськогосподарських культур………………………………………………39
ВИСНОВКИ
Список використаних джерел
Вступ
Ефективне використання земельних ресурсів має винятково важливе значення для сталого розвитку аграрного сектора України. Цьому має бути підпорядковане реформування земельних відносин, на основі якого здійснено перехід до різних форм власності на землю, запроваджено платне землекористування тощо. Проте в державі поки що не вирішено проблему забезпечення раціонального та екологобезпечного використання земельних ресурсів. Протягом останніх років значно зменшилась кількість внесення мінеральних та органічних добрив, що негативно впливає на якість ґрунтів, а зрештою, на ефективність господарювання сільськогосподарських підприємств.
Об’єктом дослідження є організаційно-економічні процеси використання земельних ресурсів сільськогосподарським підприємством в часності СТОВ ім Б.Хмельницького.
Предмет дослідження – сукупність теоретичних, методичних та практичних аспектів проблеми розвитку земельних відносин та організації ефективного використання земельних угідь в аграрній сфері регіону.
Метою курсової роботи є наукове обґрунтування практичних засад ефективного використання земельних ресурсів сільськогосподарським підприємством в ринкових умовах господарювання.
Теоретичні і практичні аспекти збереження, відтворення та ефективного використання земельних ресурсів висвітлено в наукових працях: Д.С. Добряка, Л.Я. Новаковського, В.М. Трегобчука, А.М. Третяка, М.М. Федорова та інших. Проблемі підвищення ефективності господарювання в аграрному секторі країни присвячені дослідження В.Г. Андрійчука, В.П. Галушко, О.Д. Гудзинського, О.Ю. Єрмакова, М.В. Калінчика, С.М. Кваші, М.Й. Маліка, В.Я. Месель-Веселяка, В.А. Романової, П.Т.Саблука, В.К. Терещенка, О.В. Шкільова, О.М. Шпичака, В.В. Юрчишина та інших. Вони розглядають земельні ресурси як одну із складових ресурсного потенціалу, що забезпечує функціонування сільськогосподарських підприємств. Але постійні зміни, які відбуваються в суспільно-економічному житті країни і зокрема, в сільському господарстві, вимагають поглиблених досліджень щодо ефективного використання земельних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах в умовах ринкових трансформацій.
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ВИЗНАЧЕННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ ВИКОРИСТАННЯ ЗЕМЛІ ЯК ЗАСОБУ ВИРОБНИЦТВА
1.1.Поняття ефективності використання землі та особливості відтворення в сільському господарстві
Оцінка діяльності підприємства провадиться на основі комплексного аналізу кінцевих підсумків його діяльності. Економічна суть ефективності використання землі полягає в тому, щоб на кожну одиницю витрат домогтися істотного збільшення прибутку. Кількісно вона виміряється зіставленням двох величин: отриманого в процесі виробництва результату і витрат живої й уречевленої праці на його досягнення.
Економічний ефект виражається в натуральних і вартісних показниках, що характеризують проміжні і кінцеві результати виробництва в масштабі підприємства, галузі і народного господарства в цілому. До таких показників відносяться, наприклад, обсяг валовий, товарної, реалізованої, іноді чистої продукції, маса отриманого прибутку, економія різних елементів виробничих ресурсів і загальна економія від зниження собівартості продукції, величина національного доходу і сукупного суспільного продукту та інші.
Для оцінки ефективності використання земельних ресурсів застосовується система узагальнюючих, часткових і допоміжних показників.
До узагальнюючого показникам відносяться вартість зробленої продукції (у тому числі рослинництва), вихід кормових одиниць, розмір прибутку на 100 га сільськогосподарських угідь (по 100 – бальній кадастровій оцінці).
Частковими показниками є урожайність культур, вихід продукції в кормових одиницях з 1 га окремих угідь, а також обсяг виробництва молока, м'яса на 100 га порівнянних сільгоспугідь. Порівнянну (кадастрову) площу визначають множенням площі кожного виду угідь на бали ґрунту і розподілом отриманого результату на 100.
Допоміжні показники ефективності використання землі – це собівартість продукції, фондоємкість, трудомісткість, а також окупність витрат (відношення вартості продукції, отриманої з 1 га, до середніх витрат на 1 га).
Сільське господарство є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва. В ній створюється матеріальні блага рослинного і тваринного походження для забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості – сировиною. Сільське господарство – це джерело нічим не замінних на сьогодні предметів споживання, додаткової робочої сили для інших галузей виробництва, створення національного продукту. І нарешті, ця галузь відчутно впливає на соціально – економічний розвиток суспільства в цілому.
Сільське господарство – це галузь, якій притаманні особливості, пов’язані із характером виробництва та відтворення.
До особливостей сільського господарства належить передусім надзвичайна роль землі як головного чинника виробництва. Ми вже знаємо, що земля у сільському господарстві є предметом праці і водночас виконує роль головного засобу виробництва. Усі механічні знаряддя і засоби праці, якими б досконалими вони не були, призначені для того, щоб за їх допомогою краще обробляти землю. Від якості землі та її раціонального використання залежить продуктивність рослинництва, а отже, забезпеченість кормами другої, основної галузі сільськогосподарського виробництва – тваринництва.
Земля – специфічний господарський ресурс, цінність якого постійно зростає. Це пов’язано з двома обставинами:
Зростанням попиту на сільськогосподарську продукцію у зв’язку зі збільшенням чисельності населення і зростанням його потреб;
Скороченням природних ресурсів у зв’язку з ерозією ґрунтів і вилученням земель під промислове і міське будівництво, що призводить до зменшення площі господарських угідь у розрахунку на одного жителя.
Земля є не відтворюваним чинником виробництва. При втраті тієї чи іншої частини земельного багатства відтворення її штучно стає неможливим. Фахівці вважають 90% природних ресурсів не відтворюваними.
Отже, збереження земельних ресурсів – святий обов’язок не тільки держави, а й кожного її громадянина.
Особливості процесу відтворення у сільському господарстві пов’язані насамперед із тим, що тут економічний процес незалежно від його суспільного характеру завжди переплітається з природним. Тісне поєднання економічних процесів з природним середовищем зумовлює великий вплив на результати сільськогосподарської діяльності. Інакше кажучи, наслідки господарювання в цій галузі залежить як від кваліфікації працівника, технічної оснащеності його праці, так і від природних умов. Це безпосередньо визначає організацію виробництва і темпи відтворення.
Крім того, на відміну від промисловості, де людина повністю може впливати на процес виробництва, у сільському господарстві така можливість обмежена, оскільки тут об’єктом праці є живі організми – рослини і тварини. Біологічні процеси відтворення їх відбуваються за об’єктивними законами природи. У сільськогосподарському виробництві, на відміну від промисловості, неможливо прискорити виробничий процес, оскільки він залежить від біологічних та інших чинників. Якщо взяти, наприклад, зернові культури, то між сівбою, внесенням добрив, обробкою культур, збором урожаю процес виробництва переривається. Це зумовлює різницю у часі між підготовкою до посівної компанії, безпосереднім періодом посівної, збиранням врожаю, його складуванням і створенням умов для зберігання.
Значна різниця між часом виробництва і робочим періодом зумовлює таку особливість, як сезонність виробництва, від якого залежить використання трудових ресурсів та сільськогосподарської техніки. У періоди міжсезоння в сільській місцевості доцільно розміщувати переробні галузі, які б давали змогу своєчасно виготовляти із сільськогосподарської продукції товари широкого вжитку.
На відтворення в аграрному секторі економіки суттєво впливає родючість землі. Залежно від відмінностей у природних умовах, передусім у родючості землі, при одномірних витратах праці, добрив, застосуванні техніки отримують неоднаковий урожай. На кращих землях він вищий, на гірших – нижчий. Отже, родючість землі, біохімічний і механічний склад ґрунту безпосередньо впливають на результативність виробництва. У процесі використання земля не втрачає своїх корисних властивостей, а при розумному, раціональному використанні її родючість не тільки не зменшується, а може навіть зростати.
У відтворювальному процесі сільськогосподарського виробництва важливе значення має економічна оцінка землі. Вона полягає у визначенні цінності землі й характеризується такими показниками:
Валовий продукт землеробства – продуктивність земель за досягнутої впродовж ряду років інтенсивності землеробства;
Окупність витрат – кількість виробленої продукції на одиницю витрат;
Диференційований доход від землеробства – величина додаткової частини чистого доходу, яка утворюється в результаті вищої продуктивності праці на відносно кращих землях порівняно з гіршими.
Усі господарства, що працюють на землі, зобов’язані ефективно використовувати її, дбати про підвищення її родючості.
Результати відтворення в аграрному секторі великою мірою залежить від спеціалізації сільськогосподарського виробництва. Важливе значення мають родючість ґрунтів, природні та біологічні процеси. Через це формування виробничої спеціалізації в сільському господарстві має здійснюватися відповідно до природних і економічних умов не лише з урахуванням їхньої неоднорідності для грунтово – кліматичних зон Полісся, Лісостепу, Степу, а й для окремих областей і районів України.
Для кожного господарства відповідно до його спеціалізації важливо встановити таку структуру засобів виробництва, яка б забезпечувала найбільший вихід валової продукції при найменших витратах. Специфіка структур основних фондів у аграрному секторі полягає в тому, що крім землі як головного засобу виробництва до них належать продуктивна худоба, багаторічні фруктові дерева, плодово – ягідні та інші культури; до оборотних фондів – насіння, корми, молодняк на відгодівлю тощо.
Кругооборот виробничих фондів у сільському господарстві також має особливості: більш повільна оборотність засобів праці порівняно з іншими галузями виробництва; відносно висока фондомісткість сільськогосподарського виробництва.
Отже, процес відтворення у сфері сільськогосподарського виробництва обмежений передусім умовами природно – кліматичних зон, потребує зональної спеціалізації культур і, у зв’язку з цим, визначення відповідних напрямів розвитку галузей рослинництва і тваринництва. Відповідь на запитання “Що виробляти?” може бути одна: ті продукти, для яких є найсприятливіші умови для найвищої врожайності. Наприклад, на полісі природні умови сприятливі для вирощування картоплі, льону, капусти тощо. В районах Степу України доцільно вирощувати соняшник, кукурудзу, кавуни, рис, виноград та інші культури, що потребують багато сонячної енергії. Через це вибір основних галузей сліз раціонально поєднувати з галузями переробки сільськогосподарської продукції.
Оскільки земля в аграрному секторі обмежена в просторі, зростаючі потреби в продуктах харчування, забезпеченні тваринництва кормами, а промисловості відповідною сировиною зумовлюють необхідність здійснення інтенсивного типу відтворення. Для цього потрібно:
По – перше, забезпечити, щоб фонд нагромадження використовувався для розширення виробництва інтенсивним шляхом, додатковими вкладеннями капіталу та додаткової праці на одиницю земельної площі;
По – друге, запроваджувати у сільськогосподарському виробництві сучасні наукові та технічні розробки, новітні технології з метою досягнення високої якості сільськогосподарських робіт, що безпосередньо впливає на врожайність культур і продуктивність тваринництва;
По – третє, домагатися на основі новітніх досягнень біохімічної, хімічної та зоотехнічної науки виведення високоврожайних культур і високопродуктивних тварин та птиці, запровадження заходів з підвищення родючості землі, що становить сутність агротехнічного і зоотехнічного прогресу.
1.2 Аграрно - промисловий комплекс сутність, шляхи, проблеми і перспективи розвитку
Останнім часом частка продукції сільськогосподарського виробництва у суспільному продукті України становить 25 – 30%. У галузі зосереджено близько ¼ основних фондів народного господарства і зайнято понад 1/5 усього населення. На сільське господарство припадає 75% фонду споживання. Сільське господарство України спроможне повністю задовольнити внутрішні потреби в сільськогосподарській продукції за рахунок власного виробництва, а також здійснювати експортні поставки на зовнішній ринок.
Роль сільськогосподарського господарства як провідної галузі в агропромисловому комплексі визначається такими чинниками:
По–перше, в організаційно-господарському, виробничому розумінні саме воно є головним споживачем матеріально-технічних ресурсів промислового походження, водночас виступаючи головним постачальником сільськогосподарської сировини для промислової переробки відповідальними галузями промисловості;
По-друге, у соціально-економічному розумінні роль сільського господарства в рамках АПК визначається тим, що його економічне і фінансове становище цілком залежить від рівня та співвідношення цін, за якими воно придбаває матеріально-технічні та паливно-енергетичні ресурси і продає вироблену продукцію. Кінцевий продукт, що надходить до сфери споживання, є переважно результатом промислової переробки сільськогосподарської сировини (у свіжому вигляді споживається не більше ніж 20% продукції, а понад 60% надходить на промислову переробку).
Крім сільського господарства до АПК входять галузі, зайняті виробництвом і постачанням для сільського господарства засобів виробництва, галузі з переробки, заготівлі, зберігання і доведення продукції до споживача. З АПК також взаємодіють галузі інфраструктури: дорожньо-транспортне господарство, зв’язок, матеріально-технічне обслуговування, складське і тарне господарство.
Головні риси агропромислового виробництва:
1. Агропромислове виробництво є логічним завершенням процесу агропромислової інтеграції, поєднуючи в собі різні стадії господарсько-виробничих зв’язків за схемою “виробництво продукції – переробка – реалізація”. Метою учасників спільної діяльності є:
зміцнення міжгалузевих зв’язків, погодження спільних організаційно-технологічних дій для забезпечення ефективного кінцевого результату;
забезпечення оптимального режиму роботи всіх ланок інтегрованого виробництва.
2. Залежність сільськогосподарського виробництва від грунтово-кліматичних умов і сезонність проведення робіт зумовлює необхідність комбінування різних способів переробки та зберігання сільськогосподарської сировини і готової продукції. Сільське господарство є основним постачальником сировини для переробної промисловості, найбільшим споживачем виробничих ресурсів промислового походження та різноманітних послуг обслуговуючих підприємства і галузей. У системі міжгалузевих зв’язків на перше місце виходить проблема паритету цін і тарифів. Від нього безпосередньо залежать можливості розширеного відтворення не тільки в сільському господарстві, а й в агропромисловому виробництві взагалі.
Підтримання паритету цін потребує певних субсидій і дотацій з державного бюджету. Це може здійснюватися у такий собі ( звичайно так чинять у США): в урожайні роки, коли є загроза зниження ціни порівняно з витратами виробництва, держава купує надлишки продукції у сільськогосподарських виробників; в несприятливі роки, коли на обмежену продукцію може різко підвищитися ціна або ціни не забезпечують покриття витрат виробництва і одержання доходу, держава надає сільськогосподарським виробникам субсидії.
3. В АПК, як у жодному іншому міжгалузевому комплексі, особливо чіткою має бути координація зусиль усіх партнерів. Ланцюгова реакція “постачання сировини-переробка-торгівля” має здійснюватися на постійній і сталій основі, яка ґрунтується на певному технологічному процесі агропромислового виробництва. Без сталості та надійності цих міжгалузевих відносин не можна забезпечити широкий асортимент і високу якість готової продукції, а також використання сучасних ефективних способів зберігання і транспортування продукції.
4. Важливою проблемою агропромислового виробництва є удосконалення розміщення сільськогосподарських і переробних підприємств, особливо коли йдеться про створення нових підприємств первинної переробки якнайближче до виробництва сировини, а вторинної – до споживачів продукції.
5. Структура агропромислового виробництва визначається передусім спеціалізацією галузей господарства залежно від умов природо-кліматичних зон. На його структуру і розвиток також впливають інші важливі чинники, зокрема демографічна ситуація, наявність трудових резервів та спеціалістів сільськогосподарського виробництва, попит на вироблену продукцію та платоспроможність її споживачів.
Провідна і першочергова проблема сучасного розвитку економіки України – піднесення сільськогосподарського виробництва. Сучасний стан його не можна назвати задовільним, оскільки останнім часом воно значною мірою деградувало і за рівнем розвитку дуже відстає від сільгоспвиробництва розвинених країн. Причин такого становища багато, головними з яких є такі:
відсутність пріоритетних умов для забезпечення стійкого його зростання;
спад виробництва у землеробстві, тваринництві та інших галузях аграрного сектору, що пов’язано з різким погіршенням економічного становища сільськогосподарських підприємств;
низька рентабельність виробництва і збитковість господарств, однією з головних причин якої є постійне підвищення цін на сільськогосподарську техніку, паливно-енергетичні та інші матеріальні ресурси;
скорочення обсягів реалізації продукції рослинництва і тваринництва, її не конкурентоспроможність у зв’язку зі збільшенням на ринках імпортних продуктів.
Шляхів подолання спаду сільськогосподарського виробництва багато, але передусім вони пов’язані зі становленням багатоманітності форм власності на землю, перебудовою на ринкових засадах аграрних відносин, інтенсифікацією сільського господарства, поліпшенням використання земельних угідь, розвитком матеріально-технічної бази, державною допомогою селу.
Інтенсифікація сільського господарства означає зростання виробництва продукції за рахунок збільшення її виходу з кожного гектара землі завдяки високій продуктивності праці та мінімальними витратами на одиницю продукції.
Інтенсифікація виробництва в сільському господарстві здійснюється за кількома напрямами:
По-перше, завдяки механізації, хімізації, меліорації земель, прискоренню науково-технічного прогресу, що дає можливість неухильно нарощувати обсяги виробництва у землеробстві, підвищувати урожайність сільськогосподарських культур;
По-друге, використанням досягнень генетики і селекції, нових біологічних методів якісного поліпшення стада, що дає можливість істотно підвищити продуктивність худоби і птиці, забезпечивши стійке зростання продукції тваринництва;
По-третє, скороченням витрат урожаю при збиранні, транспортуванні, зберіганні та його переробці, що є важливим джерелом поповнення продовольчого фонду (іноді ці витрати доходять до п’ятої частини врожаю);
По-четверте, удосконаленням економічних методів господарювання, обліку та оплати праці, використанням матеріальних стимулів підвищення її продуктивності, зацікавленості працівників аграрного сектору в кінцевих результатах виробництва;
По-п’яте, докорінним поліпшенням дорожньо-транспортної системи у сільській місцевості, що дає можливість знизити витрати на виробництво і реалізацію сільськогосподарської продукції, подолати відірваність села від міста, підвищення його освітньо-культурного потенціалу.
Інтенсифікація сільського господарства має позитивний вплив на прискорення розвитку соціальної інфраструктури села, підвищення побутово-культурного рівня обслуговування через систему торгівлі, громадського харчування, підприємств побутових послуг, житлово-комунального господарства, транспорту і зв’язку, охорони здоров’я, народної освіти. Система цих заходів має величезне значення з точки зору підвищення привабливості праці і життя на селі, істотно знижує міграцію населення з села до міста, забезпечує стабільність трудових ресурсів у сільськогосподарському виробництві.
З проблемою інтенсифікації сільського господарства тісно пов’язана інша – поліпшення використання земель. Природа нагородила Україну найкращими у світі чорноземами. Однак внаслідок безгосподарності значна частина земель деградувала, знизились їх продуктивність внаслідок ерозії, підтоплення, засолення і підкислення ґрунтів. Частину родючих земель виведено із аграрного вжитку для потреб промислового, житлового, військового та іншого будівництва.
Це загострює необхідність розробки і впровадження в життя стратегічної програми поліпшення використання земельних угідь в Україні.
Як наслідок, земельні ресурси України знаходяться на межі повної вичерпаності. Ступінь розораності сільськогосподарських земель перевищила 80%, ліси займають близько 15%. Отже, резервів для збільшення площ для землеробства і під пасовиська майже не залишилось. Заходи, спрямовані на підвищення урожайності орних земель:
.докорінне поліпшення ґрунтів усіх зон вирощування сільськогосподарських культур,
створення структурних високо родючих і стійких до ерозії ґрунтів;
проведення комплексу грунтоохоронних заходів, що передбачають:
організаційно-господарські,
агро гідротехнічні,
лісомеліоративні заходи;
звільнення сільськогосподарських угідь від відходів гірничодобувної промисловості та повне відновлення земель, що порушені гірськими виробітками;
рекультивацію земель – відновлення родючості ґрунтів на ділянках, що звільняються після видобутку корисних копалин відкритим способом,
проведенням комплексу гідротехнічних, меліоративних, біологічних та інших робіт;
компенсацію втрат продуктивних сільськогосподарських угідь завдяки застосуванню правильних сівозмін;
впровадження новітніх досягнень хімічної та біологічної наук у боротьбі зі шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин для підвищення їхньої врожайності (досвід засвідчує, що це зберігає чверть потенційного врожаю продовольчих культур).
Заходи, спрямовані на підвищення урожайності орних земель, потребують застосування сучасної високопродуктивної та зручної у використанні сільськогосподарської техніки, яка могла б забезпечити своєчасне виконання усіх робіт, поліпшення тяжких умов праці в землеробстві і тваринництві.
Створення сучасної і надійної матеріально-технічної бази сільського господарства передусім передбачає забезпечення високого рівня механізації основних і допоміжних робіт у різних його галузях.
Слід урахувати при цьому специфіку робіт і використання техніки у великих та невеликих селянських (фермерських) господарствах. В останніх доцільніше використовувати малогабаритні машини та інші знаряддя праці. Особливу увагу треба звернути на усунення залежності України від зовнішніх поставок сільськогосподарської техніки (що потребує великих коштів). Вона з успіхом може вироблятися на вітчизняних підприємствах (зокрема, це стосується тракторів, транспортних причепів, плугів, сіялок, зернозбиральних комбайнів, універсальних навантажувачів, картопле- та кукурудзозбиральної техніки). Селу потрібні також невеликі, але мобільні комплекси з переробки сировини, транспортні засоби, холодильні установки тощо.
1.3 Методично – організаційні основи розрахунку ефективності використання землі
У сільськогосподарському виробництві розрізняють валовий і товарний вихід продукції. Валовий вихід характеризує обсяг виробленої продукції даного виду, а товарний – тільки тієї частини, що виходить за межі господарства.
Вартісним вираженням усієї виробленої в господарстві продукції ( основної чи побічної ) є показник валової продукції, а її товарної частини – показник товарної продукції. Вартісна оцінка дає змогу визначити загальний обсяг виробництва продукції різних культур, непорівнянних у натуральному виразі. Використовуючи перевідні коефіцієнти, можна визначити сукупну валову продукцію в умовних одиницях.
Показники валової і товарної продукції широко застосовують для характеристики обсягу виробництва та реалізації продукції, результатів діяльності господарства в цілому, його окремих бригад і ферм.
За структурою товарної і валової продукції можна визначити спеціалізацію господарства та його виробничих підрозділів. За обсягом валової продукції, крім того, обчислюють рівень продуктивності праці, економічну ефективність використання закріплених за господарством земель і сільськогосподарської техніки, а при порівняні з обсягом товарної продукції – рівень товарності господарства та його галузей.
Для розрахунку валової продукції використовують порівняльні ціни, що дає змогу виявити зміни з обсязі виробництва, рівні продуктивності праці та інших показниках господарства незалежно від їх територіального розміщення та реалізаційних цін на продукцію.
На виробництво валової продукції (y) одночасно впливає багато чинників. Залежність і тісноту зв’язку між цим результативним показником і факторним x1 (наприклад кількість внесених на 1 га органічних і мінеральних добрив, фондозабезпеченості, затрат праці на одиницю площі та ін.) можна встановити, застосовуючи багатофакторне рівняння регресії лінійного виду:
де результат виробництва, тобто вартість виробленої валової продукції рослинництва; x1, x2, x3, … , x i – чинники виробництва; b1, b2, b3, , bi – коефіцієнти регресії, що характеризують вплив кожного чинника на досліджуваний результат; а – постійний параметр.
Особливо треба виділити валовий збір на зрошуваних і осушених землях, щоб визначити вплив цього чинника на загальний обсяг виробництва продукції, проаналізувати економічну ефективність меліорованих земель у господарстві. За даними річного звіту і плану визначають насамперед, як виконано план валового збору по групах однорідних культур і по окремих їх випадках. Для цього зіставляють показники фактичного і планового валових зборів. Відхилення від запланованого валового збору може бути зумовлене зміною площі посівів та середньої врожайності. Вплив кожного з цих чинників установлюють методом ланцюгових підстановок або обчислення різниць. Розмір впливу зміни площі посіву на планову врожайність, а зміну врожайності – як добуток від множення відхилення в урожайності на фактично засіяну площу. Якщо обчисленні відхилення у валовому зборі помножити на ціну 1 ц продукції по кожній культурі, можна визначити вплив розглянутих чинників на вартість усієї валової продукції рослинництва. Аналогічні розрахунки здійснюють і стосовно інших груп культур.
Розглянемо методику аналізу впливу структурних змін посівів на рівень середньої врожайності. Тут можливі два варіанти:
1) зміна у співвідношеннях посівів різних сортів однієї і тієї самої культури порівняно з планом, що виявляється у випадках, коли їх урожайність неоднакова;
2) зміна у співвідношеннях посівів різних культур, що входять в одну групу. У першому випадку за даними річного звіту неможливо визначити вплив цього чинника, тому що у звітності зазначається площа посівів культури в цілому, без виділення окремих її сортів. Тому для аналізу потрібні додаткові дані про сортові посіви. Вони є в агронома господарства. За цими даними можна здійснити відповідний розрахунок.
Вплив зміни структури посівних площ окремих видів культур можна установити тільки стосовно тих груп, по яких у звіті і плані визначено середньозважену врожайність, тобто тільки по групах зернових, зернобобових та овочевих культур відкритого ґрунту. Для розрахунку замість показників по сортах беруть показники по видах культур ( пшениця, кукурудза, зернобобові тощо ).
При здійсненні розрахунку за підсумковими показниками ( за даними про зміни посівної площі в цілому по групі зернових культур і відхилення в середньозваженій урожайності ) результати не відповідатимуть підсумкам, одержаним при підсумовуванні відхилень по окремих культурах. Це пояснюється тим, що при розрахунку за підсумковими даними вплив структурних змін враховується у відхиленні через зміну врожайності, а при підсумовуванні відхилень по культурах – у відхиленні внаслідок зміни посівної площі.
У річних звітах фактичну врожайність визначають з розрахунку на посівну площу. Однак бувають випадки, коли частина продукції залишається незібраною і фактично зібрана площа виявляється меншою за площу посіву. У річних звітах немає показника незібраних площ. Його можна визначити, порівнюючи фактичну посівну площу із зібраною по окремих культурах або групах їх.
Наявність незібраних площ і втрат урожаю неприпустима. Тому в процесі аналізу слід з’ясувати, чи вся засіяна площа була зібрана в господарстві, по яких культурах і скільки залишилося незібраної площі, які втрати були допущені у валовому зборі і чому не виконано план збору врожаю. Щоб розрахувати втрати валового збору на незібраних площах, треба попередньо визначити врожайність культур на зібраній площі. Припустимо, що фактично засіяно горохом 345 га, з них зібрано 325 га. Отже, залишилося незібраним 20 га, або 5,8% площі. Валовий вихід продукції становить 5762 ц. Звідси урожайність на засіяній площі (5762 : 345) = 16,7 ц/га, а на зібраній площі (5762 : 325) = 17,73 ц/га. Отже, фактична врожайність нижча за досягнуту на (16,7 – 17,73) = 1,03 ц/га. Це пояснюється тим, що частина врожаю залишилася незібраною, а загальні втрати валового збору становили 354,6 ц ( кількість гектарів незібраної площі 20 га, помножена на врожайність на зібраній площі 17,73 ц/га ). Втрати валового збору можна також визначити як добуток від множення кількості гектарів посівної площі на відхилення середньої фактичної врожайності з розрахунку на 1 га зібраної і на 1 га засіяної площі. У нашому прикладі втрати валового збору на всій засіяній площі становили б таку саму кількість 355,3 ц, тобто 345 – ( 17,73 – 16,7 ). Відхилення від попереднього розрахунку на 0,7 ц пов’язане із заокругленням при визначенні врожайності на зібраній і засіяній площах.
Аналогічно аналізують виконання плану валового збору технічних культур, картоплі, овочів.
Особливу увагу треба приділяти аналізу якості вирощеної продукції, залежно від якої встановлюють закупівельні ціни на неї. У зв’язку з цим треба визначити, яку частку в загальній кількості отриманої продукції становить продукція цінних сортів ( цінні й сильні сорти пшениці, насіння соняшнику, сортова насіннєва картопля, особливі сорти овочів ), які можливості має господарство щодо подальшого розширення посівів найбільш цінних сортів культур та підвищення їх урожайності.
У річних звітах кормові культури виділяють у спеціальну групу, до якої включають посіви кормових коренеплодів, цукрових буряків на корм худобі, баштанні кормові, кукурудзу на силос і зелений корм, одно – та багаторічні трави, частину посівів яких можна використовувати на силос, зелений корм, під випасання худоби, на сіно та ін.
Потреба в кормах у господарстві частково задовольняється і за рахунок посівів культур, які входять в інші групи. Виконання плану валового збору по кожній з цих культур вивчають незалежно від подальшого використання продукції. Однак треба враховувати такі особливості:
з продукції продовольчих і технічних культур (овочі, цукрові буряки, фрукти) на корм худобі використовують переважно нестандартну та гіршої якості продукцію. Сам факт наявності і використання її на корм худобі свідчить про недоліки в організації збиральних робіт, збуту та зберігання продукції;
кількість побічної продукції зернових культур, наприклад соломи, планують з урахуванням площі посіву зернових і норм виходу соломи. Можливі відхилення фактичного виходу цих кормів від запланованого можуть бути зумовлені відхиленням валового збору основної продукції, втратами побічної продукції під час збиральних робіт;
кількість побічної продукції технічних культур, яку використовують на корм худобі безпосередньо в господарстві ( гичка цукрових буряків ) і одержують на пільгових умовах після їх переробки, залежить від виконання плану валового збору цих культур;
по природних сіножатях у звітності показують фактично зібрану площу і валовий збір сіна. Тому слід проаналізувати, чи на всій запланованій площі косили сіно, скільки було укосів і який середній збір продукції з 1 га.
Узагальнюючий показник виконання плану виробництва кормів і забезпеченості ними поголів’я тварин визначають перерахуванням усіх видів різних за якістю кормів в умовні кормові одиниці. Розрахунок здійснюють за формулою:
де Е – кількість умовно – протеїнових одиниць; К – кількість кормових одиниць у 1 кг корму; П – кількість протеїну в 1 кг корму; 10 і 2 – коефіцієнти.
Економічну ефективність використання кормової культури на зелений корм і силос визначають за виходом кормових одиниць з 1 га площі і собівартістю 1 ц корм. од. Для кожного варіанта використання культури.
Певна частина продукції кормових культур споживається всередині господарства і не реалізується на сторону. Якщо в господарстві визначають собівартість 1 ц продукції кожної кормової культури ( або групи однорідних культур ), то при розрахунку чистого доходу від 1 ц продукції цих культур орієнтуються на умовну розрахункову ціну. Деякі економісти рекомендують розрахункову ціну. Деякі економісти рекомендують розрахункову ціну 1 ц продукції обчислювати з огляду на вміст кормових одиниць і перетравного протеїну в даному виді кормів, середню собівартість 1 ц корм. од. І середній рівень рентабельності рослинництва в господарствах зони. За цих умов можна провести порівняльний аналіз економічної ефективності вирощування різних кормових культур у господарствах і визначити втрати чистого доходу з 1 га від використання не кормових культур ( наприклад, цукрових буряків ) на корм худобі замість їх реалізації.
Етапи аналізу урожайності та валового збору основних сільськогосподарських культур:
Структурно - динамічний аналіз урожайності основних сільськогосподарських культур
Структурно – динамічний аналіз структури посівних площ
Аналіз валового збору сільськогосподарських культур
Факторний аналіз валового збору основних сільськогосподарських культур
Розділ II. Аналіз використання земельних ресурсів на прикладі СТОВ ім. Б.Хмельницького
1. Коротка характеристика підприємства та її виробнича структура
СТОВ ім. Б.Хмельницького був утворений в 1930 році і мав назву „Пограничник”.До його складу входило село Повчино. Село Калинівка було окремим колгоспом ім. 13-річчя Жовтня. В 1950 році цих два господарства об’єдналися і були перейменовані в КСП ім.. Б.Хмельницького. В процесі реорганізації в 2000 р. КСП перейменовано в СТОВ ім. Б. Хмельницького. Господарство являється приватним підприємством із засновниками на чолі в кількості 10 чоловік.
В даний час до складу СТОВ ім. Б.Хмельницького входить два населені пункти – с. Повчино та с. Калинівка, з центральною садибою в с. Повчино.
СТОВ ім.. Б.Хмельницького розміщений в західній частині Новоград-Волинського району Житомирської області.
Віддаль від центральної садиби до районного центру – міста Новоград-Волинський – 30 км, до обласного центру – м. Житомир – 120 км.
Напрямок господарства – зернобуряко-мясо-молочний .
За господарством закріплено 1550 га громадських земель, з них:
ріллі – 1189 га
сіножатей – 211 га
пасовищ – 150 га
Територія СТОВ ім. Б.Хмельницького належить до північно-західного агро кліматичного району. Клімат тут помірно-континентальний, досить вологий, з тривалим холоднуватим літом і м’якою короткою зимою.
Таким чином, кліматичні умови господарства дозволяють вирощувати всі сільськогосподарські культури, районовані в даній зоні, а саме: середні та пізні сорта зернових, зернобобових, цукрові буряки, картоплю, льон та інші.
Рельєф господарства представляє собою обширну акумулятивну рівнину, що чергуються з незначними бугроподібними підвищеннями. Рельєф господарства не перешкоджає впровадженню механізованих засобів у всі процеси польових робіт.
В господарстві переважають дерново-слабопідзолисті, дерново-середньопідзолисті, супіщані, суглинкові, в невеликій кількості є світло сірі, темно сірі, дернові ґрунти. Значна строкатість ґрунтового покриву території господарства обумовлена відносною різноманітністю грунтово утворюючих порід, неоднаковою глибиною залягання рівня ґрунтових вод та перепадами відносних висот.
В господарстві крім основного виробництва існує переробна промисловість, до якої відносяться: млин, пекарня.
В даний час працює млин АВМ-6. Цьому питанню в господарстві приділяється значна увага, тому що введення в дію цього млина дала можливість покращити фінансовий стан господарства.
Пекарня обладнана трьома печами з продуктивністю випічки за день 810 буханок хліба.
Дане підприємство займається вирощуванням
зернових;
ц.буряків ;
сіна ;
силосу ;
сінажу ;
молока ;
великої рогатої худоби
До основних виробничих підрозділів підприємства належать:
відгодівельний пункт
молочна ферма
тракторний парк
автопарк
переробні промисли (пекарня, пилорама, млин)
До складу молочної ферми входять 4 корівники, які розміщені на території села Повчино. За 300 м. розміщений тракторний парк, на території якого стоїть тракторна майстерня, кузня.
Майже в центрі села розміщені автопарк та переробні промисли: пекарня, млин, пилорама.
Для того, щоб господарство могло ефективно розвиватися необхідно реалізовувати вирощену продукцію і на виручені кошти здійснювати дальнійший розвиток господарства: закупляти мінеральні добрива, пальне, насіння, запасні частини , виплачувати заробітну плату та сплачувати податки. Щоб цілеспрямовано підвищувати ефективність виробництва у господарстві і його підрозділах, потрібно знати показники, що характеризують її.
Таблиця № 2.1
Динаміка основних показників господарської діяльності
Показники
2005
2006 рік
2007 рік
2008 рік
рік
всього
у % до 2005р.
всього
у % до 2006р.
всього
у % до 2007р.
Валова продукція у співставних цінах , тис. грн.
2626
2075
79,02
2181
105,11
1897
86,98
в т. ч. в рослинництві
1380
955
69,20
901
94,35
794
88,12
Середньоспискова чисельність робітників, чол.
155
116
74,84
91
78,45
87
95,60
в т. ч. в рослинництві
106
64
60,38
50
78,13
48
96,00
Середньорічна продуктивність праці робітників, тис. грн.
16,94
17,89
105,58
23,97
133,98
21,80
90,98
Виручка від реалізації продукції, тис. грн.
2881,00
2247,00
77,99
2173,00
96,71
2134,00
98,21
в т. ч. в рослинництві
612,00
483,00
78,92
728,00
150,72
651,00
89,42
Повна собівартість продукції, тис. грн.
2184,00
2233,00
102,24
1742,00
78,01
1682,00
96,56
в т. ч. в рослинництві
445,00
420,00
94,38
418,00
99,52
406,00
97,13
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора