Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Інші
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Кафедра фізичного виховання
ПОКРАЩЕННЯ ФІЗИЧНОЇ ПІДГОТОВЛЕНОСТІ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ШЛЯХОМ ЗБІЛЬШЕННЯ ОБСЯГУ РУХОВОЇ АКТИВНОСТІ
Зміст
Вступ
Розділ 1. психолого-педагогічні основи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
1.1 Закономірності фізичного та фізіологічного розвитку організму дітей молодшого шкільного віку
1.2 Стан здоров’я дітей молодшого шкільного віку
Висновки до 1-го розділу
Розділ ІІ. Завдання, методи та організація дослідження
2.1 Завдання та методи дослідження
2.2 Організація дослідження
Розділ ІІІ. взаємозалежність параметрів рухової активності і показників фізичного стану молодших школярів
3.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку
3.2 Особливості фізичної підготовленості молодших школярів
3.3 Вплив рухової діяльності на розвиток фізичних якостей молодших школярів
Висновки до 3-го розділу
Розділ IV. Методика розвитку та вдосконалення фізичних якостей
4.1 Методика розвитку і вдосконалення сили
Висновки
Список використаної літератури
Анотація
Вступ
Актуальність дослідження. Пошук оптимальних шляхів залучення молодого покоління до систематичних занять фізичними вправами випливає з основ перебудови національної школи, де великого значення надається фізичному розвитку, загартуванню та зміцненню здоров’я дітей.
Після проголошення незалежності України введено в дію різноманітні нормативні документи, які спрямовані на розвиток фізичної культури і спорту [9, 11, 19, 31]. Проте вжиті на державному рівні заходи суттєво не змінили на краще фізичний стан школярів. На жаль, більшість показників здоров’я дітей України характеризується негативними тенденціями. Спеціалісти констатують, що при вступі до школи різноманітні відхилення у стані здоров’я має кожна третя - четверта дитина, а до кінця навчання у 9-му класі - вже кожен другий учень [34, 35].
За даними Міністерства охорони здоров’я у 1 - 4 класах гармонійно більш-менш фізично розвинені лише 65% дітей. Медичне обстеження дітей і підлітків засвідчило, що 36% із них мають низький рівень фізичного здоров’я, 56,5% - нижчий середнього і середній рівні, і лише 7,5% - вищий середнього і високий рівні [43, 45].
Однією з причин цього є недостатня рухова активність дітей. На негативний вплив обмеженої рухової активності (гіпокінезії) в дитячому віці вказують дослідження О.Г. Сухарєва (1989), Ш.Ф. Сауткіна (1989), І.В. Муравова (1989), С.М. Іваськіва (1994). Зокрема відзначається, що тривале обмеження необхідної рухової активності призводить до атрофії м’язів, порушення постави і функцій внутрішніх органів, зниження психічної і фізичної працездатності, виникнення хронічних захворювань серцево-судинної системи та обміну речовин.
За даними А.Ф. Борисенко (1989), Н.В. Москаленка (1992), О.Д. Дубогай (1991), зі вступом дітей до школи їх рухова активність знижується в середньому на 50% порівняно з дошкільнятами.
Фізична підготовленість дітей 6 - 10 років здійснюється у процесі нерегламентованої рухової активності і загальноприйнятих форм занять фізичною культурою в школі. Практично ці форми не забезпечують необхідного тренувального ефекту, особливо у розвитку сили і витривалості [12, 34, 60]. Витривалість і сила, в основі яких лежать аеробно-анаеробні можливості індивіда, являються “стабілізатором" здоров’я [21, 23, 24]. Досить добре розроблені методики розвитку рухових якостей пристосовані, головним чином, до інтересів спорту вищих досягнень і передбачають їх застосування на спеціально організованих (тренувальних) уроках [10, 21, 29, 35]. Деякі автори для учнів цього віку віддають перевагу диференційованому методу навчання, яке ґрунтується на якісному виборі співвідношення фізичних вправ [30].
Незважаючи на те, що в науково-методичній літературі є достатньо даних з питань покращення фізичної підготовленості учнів початкових класів, ефективний вибір методик, адекватний підбір засобів для розвитку фізичних якостей та раціональна організація навчального процесу учнів 1 - 4 класів в умовах двох (а подекуди трьох) уроків фізичної культури на тиждень ще мало вивчені і потребують подальшого наукового обґрунтування. Вирішення цієї проблеми дозволить не тільки удосконалити процес фізичного виховання дітей 6 - 10 років, а й забезпечить більш ефективну їх фізичну підготовленість. Все це зумовлює актуальність і доцільність наукового пошуку подальшого удосконалення рухової активності учнів початкової школи.
Об’єкт дослідження - процес фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку.
Предмет дослідження - обсяг рухової активності та особливості фізичної підготовленості учнів молодших класів.
Мета дослідження - розробити та апробувати різні рухові режими оздоровчого впливу на фізичний стан молодших школярів, які проживають у сільській місцевості.
Наукова новизна:
виявлено вплив рухової активності на підвищення фізичної підготовленості дітей молодшого шкільного віку;
визначено взаємозалежність між показниками фізичного стану дітей 6 - 10 років та їх функціональними можливостями;
зроблено порівняльний аналіз результатів фізичної підготовленості учнів відповідно до вимог нормативів системи оцінювання фізичної підготовленості.
Практичне значення - розроблені практичні рекомендації для вдосконалення розвитку фізичних якостей молодших школярів впроваджено у навчально-виховний процес смт Новий Яричів Львівської області загальноосвітньої середньої школи І - ІІІ ступеня.
Розділ 1. психолого-педагогічні основи фізичного виховання дітей молодшого шкільного віку
1.1 Закономірності фізичного та фізіологічного розвитку організму дітей молодшого шкільного віку
Важливим у реалізації системи фізичного виховання дітей є знання їх особистісних якостей, фізичного і психічного здоров’я, стійкості нервової системи до різних видів подразнень, витривалості, інтересів і можливостей. Враховуючи анатомо-фізіологічні особливості дитини, можна в потрібному напрямку впливати на її розвиток. Нормальний розумовий та фізичний розвиток дитини можливий за умови забезпечення оптимального рухового режиму. Це особливо важливо для учнів молодших класів, тому що необхідність активного рухового режиму у дітей раннього віку обумовлена анатомо-фізіологічними, психологічними й соціальними закономірностями. Саме для цього віку характерні інтенсивний ріст і становлення основних органів і функцій організму [12, 14, 24, 25].
Молодший шкільний вік характеризується відносно рівномірним розвитком опорно-рухового апарата. Але інтенсивність окремих ознак є різноманітною. Так, довжина тіла збільшується в цей період більшою мірою, ніж маса тіла. Відбуваються зміни і в пропорціях тіла: змінюється грудна клітка й довжина тіла, ноги стають відносно довшими. У дітей цього віку продовжується окостеніння скелета, поступово формуються шийний і грудний хребет (до 12 років). М’язи дітей цього віку мають тонкі волокна, невелику кількість білка й жиру.
Дані розвитку молодого організму використовуються для раціонального формування фізичних навантажень, які здійснюються згідно з віковими особливостями дітей і особливостями різних видів фізичних вправ. На основі цих даних будується педагогічний і медичний контроль у процесі фізичного виховання школярів. Для нормального планування фізичних навантажень необхідно враховувати ряд факторів, які впливають на закономірність розвитку організму. Без врахування цих факторів планування позитивних зрушень в органах і системах організму під впливом фізичних навантажень може бути нездійсненим. До факторів, які позитивно чи негативно впливають на розвиток молодого організму, слід віднести акселерацію, гіподинамію, гетерохронізм, забрудненість навколишнього середовища.
Акселерація - прискорений розвиток організму дитини.
Гіподинамія - зменшення сили, причиною її можуть бути фізичні, фізіологічні та соціальні фактори.
Гіпокінезія - це симптоми рухових розладів, які відображаються у зниженій руховій активності.
Особливостями будови і розвитку скелета молодших школярів є те, що окостеніння скелета в цьому віці ще не закінчене, причому ці процеси проходять нерівномірно. Поступово формуються шийний і грудний хребет (до 7 років), поперековий (до 12 років). Хребет, опора тулуба, у молодших школярів гнучкий і рухливий. Це обумовлено тим, що він містить ще багато хрящової тканини. Через значну рухливість і гнучкість хребта часто бувають випадки деформації нормальних його згинів. Це потрібно враховувати при плануванні і проведенні педагогічного процесу у фізичному вихованні. Різні поштовхи під час приземлення з великої висоти, нерівномірне навантаження на нижні кінцівки можуть негативно вплинути на зміщення кісток таза і їх ріст. Крім того, великі фізичні навантаження можуть бути причиною формування плоскостопості у дітей.
М’язи у дітей містять більше води і менше твердих ресурсів, ніж у дорослих. Тому вони дуже еластичні і рухливі у суглобах [8]. Інтенсивний розвиток м’язової системи кісток відбувається з 6 - 7 років, коли дитина починає систематично привчатись до писання, ліплення, малювання. Розвиток згиначів випереджає розвиток розгиначів. З віком збільшується не тільки вага м’язів, але й змінюються їх фізико-хімічні властивості, збагачуються іннерваційні відношення. Сила м’язів стає більшою і, крім того, в молодшому шкільному віці сила м’язів у дівчат менша, ніж у хлопчиків.
Приріст сили, пов’язаний з віковими змінами, відбувається деякою мірою незалежно від фізичних навантажень [21]. Але під впливом фізичних занять сила м’язів у віковому аспекті збільшується значно швидше. Вікові особливості дітей обмежують застосування силових вправ на уроках фізичної культури. Силові і особливо статичні вправи викликають у дітей розвиток гальмівних процесів. Короткочасні швидкісно-силові вправи молодші школярі виконують досить легко. Тому на заняттях з дітьми 6 - 10 років застосовуються стрибкові, акробатичні вправи, а також динамічні вправи на гімнастичних приладах.
У молодшому шкільному віці м’язи тулуба ще погано фіксують хребет в статичних позах, тому постава молодших школярів ще не є сталою. У них легко виникають функціональні, тимчасові асиметричні положення тіла. У дітей частіше всього сила м’язів правої сторони тулуба і правих кінцівок стає більшою, ніж сила м’язів лівої сторони. Тому у школярів з дуже вираженою односторонньою силою м’язів може розвиватись бокове викривлення хребта - сколіоз. Для запобігання цих процесів фізичні вправи формують м’язовий корсет. При перевантаженні м’язів нижніх кінцівок (при зловживанні статичними вправами у стоячому положенні, тривалим навантаженням у ходьбі, бігу і т.д.) у дитини може виникнути не тільки деформація кісток стопи, а й деформація в колінних, гомілкостопних суглобах, інші відхилення.
Морфологічні особливості рухового апарата, висока еластичність зв’язок і м’язів, велика рухливість хребта сприяють успішному виконанню вправ, які розвивають гнучкість і спритність. Найбільші темпи розвитку гнучкості спостерігаються у віці від 6 до 10 років. Пізніше інших якостей розвивається витривалість [36, 62].
У вікових змінах рухової функції головне місце належить центральній нервовій системі і, перш за все, - корі великих півкуль. У молодшому шкільному віці діти легко оволодівають складними формами рухів. Пояснюється це тим, що у 6 - 8 років вища нервова діяльність дитини досягає високого розвитку. Але функціональні показники нервової системи ще не зовсім досконалі. Для дітей цього віку характерна невелика сила нервових процесів, особливо внутрішнього гальмування. Тому рухи вони краще засвоюють у загальному вигляді.
У молодших школярів спостерігається порівняно невелика працездатність нервових клітин. Тому при дії сильних, одноманітних і довго діючих подразників у них легко розвивається позамежне гальмування [55]. Внаслідок цього діти молодшого шкільного віку відрізняються незначною витривалістю. Повільний біг може з успіхом використовуватись у якості основного засобу розвитку загальної витривалості уже в молодшому шкільному віці.
Рухові навички у 6 - 10-річних дітей виробляються швидко. Цьому сприяє висока збудливість і пластичність центральної нервової системи [44, 53].
Серце у дітей швидко збуджується. Воно має здатність пристосовуватися до фізичних навантажень, але разом з тим, його діяльність нестійка. Тому тривалі фізичні й психічні навантаження можуть негативно вплинути на діяльність серця, викликати різні патологічні явища в серцевому м’язі та судинах. Тому різні навантаження потрібно дозувати, зважаючи на вікові особливості і стан здоров’я дитини. Дуже важливим є дотримання систематичності занять фізичними вправами.
У молодших школярів частота пульсу висока і досягає 90 - 95 у/хв. Однією з характерних особливостей дітей цього віку є те, що в них присутня аритмія, тобто нерівномірний режим роботи серця у стані спокою. М’язові волокна серця дитини молодшого шкільного віку розвинуті порівняно слабо. Тому сила скорочення серцевого м’яза відносно невелика.
Систолічний об’єм у дітей 6 - 8 років малий. Він досягає 20 - 25 мл, а у дорослих - 50 - 60 мл і більше. М’язова робота у дітей цього віку забезпечується за рахунок частоти серцевих скорочень, а не їх сили. Функціональні резерви серця у дітей значно нижчі, ніж у дорослих.
З віком у дітей удосконалюється система дихання [52]. Збільшується амплітуда грудної клітки, амплітуда дихальних рухів і ємність легень. Життєва ємність легень (ЖЕЛ) у хлопчиків 6 років складає в середньому 1440 мл, а у дівчаток - 1360 мл. У дітей 10 років відповідно 1900 мл у хлопчиків і 1700 мл - у дівчаток.
Дихання дітей цього віку відрізняється своєю нерівномірністю і порівняно великою частотою - 20 - 25 разів за хвилину. З віком частота дихання поступово зменшується. Дихальний центр у дітей легко збуджується, тому їх дихання значно прискорює свою частоту при психічних збудженнях і фізичних навантаженнях.
У молодшому шкільному віці, за показниками фізичного розвитку (зріст, вага, ЖЕЛ), хлопчики і дівчатка суттєвих розбіжностей не мають, але, якщо порівняти їх за функціональними показниками (вентиляція легень, максимальне споживання кисню за хвилину роботи, кисневий пульс), то необхідно відмітити, що функціональні можливості дівчаток, починаючи вже з перших класів, значно нижчі, ніж у хлопчиків цього віку. Ці відмінності свідчать про те, що функціональні можливості їх дихальної та серцево-судинної систем значно нижчі, ніж у хлопчиків [55].
При заняттях фізичними вправами з дітьми цього віку слід пам’ятати, що їх необхідно обмежувати у значних м’язових напруженнях, пов’язаних із тривалим збереженням тієї чи іншої нерухомої пози, перенесенням важких предметів. Разом з тим, тривале обмеження необхідної рухової активності приводить до атрофії м’язів, порушення постави і функцій внутрішніх органів, зниження психічної і фізичної працездатності, виникнення хронічних захворювань серцево-судинної систем та обміну речовин.
Кожен період життя людини характеризується тими чи іншими змінами в організмі, які підпорядковані не лише біологічним законам, а й зазнають значного впливу з боку умов навколишнього середовища. Протягом кожного вікового періоду життя людини відбуваються певні зміни антропометричних і морфологічних ознак. Перехід від одного до іншого періоду життя відбувається нерівномірно.
У науковій літературі наведено ряд даних про межі періоду молодшого шкільного віку відповідно до педагогічної мети фізичного виховання. До молодшого шкільного віку належать діти від 6 до 10 років. Проте в роботах деяких авторів молодший шкільний вік зазначено 6 - 11 років [62]. Критеріями таких періодизацій виступає комплекс ознак, який включає розміри тіла і органів, терміни остенації скелету, кількість наявних постійних зубів, ступінь розвитку залоз внутрішньої секреції, рівень розвитку рухових якостей та ін. В нашому досліджені молодший шкільний вік - це 6-10 років, який характеризується рівномірністю процесів росту і розвитку. Зазначені терміни даного періоду вказані і використовуються в практичній педагогіці і гігієні.
Саме в молодшому шкільному віці інтенсивно розвиваються різні задатки, формуються моральні якості, виробляються риси характеру, закладається і зміцнюється фундамент здоров'я і розвитку фізичних якостей, необхідних для ефективної участі в різних формах рухової активності, що, у свою чергу, створює умови для активного та спрямованого формування і розвитку психічних функцій та інтелектуальних задатків дитини.
Формування особистості дитини йде в умовах єдності свідомості і діяльності. На початкових етапах людської історії діяльність була подана, насамперед, у різних формах рухової активності, практична реалізація якої істотно залежала (та й тепер залежить) від стану і розвитку фізичних якостей людини. Тому рухова активність у цей період життя виконує унікальну роль комплексного розвитку всіх аспектів цілісної особистості дитини (психологічного, інтелектуального, естетичного, морального), поступово підготовлюючи її до умов соціальних відносин, що ускладнюються [21, 36, 37, 45, 48].
Продовжується розвиток і вдосконалювання рухів дитини; вона опановує все складніші рухові акти. У цьому віці діти легко виконують рухи за участю великих м’язових груп та з великою амплітудою і зазнають труднощів при виконанні точних і дрібних (із малою амплітудою) рухів. Саме в період 6 - 10 років життя закладаються основи культури рухів; успішно освоюються нові, раніше невідомі вправи і дії, фізкультурні знання. Здібності дітей до освоєння техніки рухів настільки великі, що багато нових рухових умінь освоюються без спеціального інструктажу [6, 14, 46].
Відбувається зміна режиму життя, пов'язана з початком навчання в школі. Навчальна праця молодшого школяра характеризується такими особливостями: зміною форми проведення занять у порівнянні з дошкільними закладами; різким збільшенням загальної тривалості занять; "робочою" позою учня, оскільки переважає сидяче положення і різке збільшення малорухливості; інтелектуальною спрямованістю.
Докорінно змінюється весь уже сформований уклад життя дитини. Від неї вимагаються величезні зусилля для того, щоб адаптуватися до нового життєвого порядку. Практичний досвід і спеціальні дослідження показують, що високі фізичні або розумові навантаження в цьому віці порушують нормальну збудливість нервової системи, ведуть до усіляких зривів у вищій нервовій діяльності дітей.
У віці 6-10 років починають формуватися інтереси і нахили до визначених видів фізичної активності, виявляється специфіка індивідуальних моторних проявів, здібність до тих або інших видів спорту. А це створює умови для успішної фізкультурно-спортивної орієнтації школярів та визначення для кожного з них оптимального шляху фізичного вдосконалення.
Найбільш істотним моментом у фізичному вихованні дитини цього періоду життя є формування особистісного відношення дитини до фізичного тренування, виховання активної позиції у ставленні до свого здоров'я, міцності тіла і загартування.
Основні закономірності росту й розвитку дітей і підлітків, стан їхнього здоров’я і особливості рухової підготовленості визначають вибір педагогічних прийомів впливу на організм учня залежно від конкретних завдань навчально-виховного процесу [2, 4, 10, 17].
Фізичні вправи на уроках фізичної культури в загальноосвітній школі треба розглядати як засіб для розвитку в учнів уміння керувати своїми рухами, як засіб для розвитку рухових якостей, як засіб для вироблення у школярів сміливості, рішучості, рухової вправності й підготовки до трудової діяльності.
1.2 Стан здоров’я дітей молодшого шкільного віку
Зміцнення здоров’я, підвищення фізичної підготовленості, формування потреби й мотивів до здорового способу життя і, насамперед, позитивного ставлення дітей до занять фізичними вправами - це є одна з найбільш важливих проблем соціальної політики. Саме вона обумовлюється індивідуальними особливостями людини, обсягом його вільного часу й раціональним використанням у відповідних умовах фізичних вправ.
Науковими дослідження доведено, що високий рівень фізичного стану є однією із умов доброго здоров’я. Із зниженням цього потенціалу погіршується не тільки фізична, а й розумова працездатність людини. Тому людині потрібно систематично займатися фізичними вправами, виконання яких потребує належної системи контролю за фізичним і функціональним станом організму [13, 14, 17, 21, 25, 48].
У зв’язку з цим, державою схвалено документи, головним питанням яких було поліпшення здоров’я нації засобами фізичної культури та спорту (насамперед Закон України “Про фізичну культуру і спорт" (1993), Державні тести й нормативи оцінки фізичної підготовленості населення України (1996); Цільова комплексна програма “Фізичне виховання - здоров’я нації" (1998) та ін.) [19, 20, 31, 32].
Фізичний стан та здоров’я школярів завжди має бути предметом пильної уваги суспільства, адже здоров’я школярів сьогодні - це здоров’я нації у майбутньому, в якому віддзеркалюється минулий і сьогоднішній добробут країни.
Актуальність невідкладного удосконалення змісту системи фізичного виховання школярів обумовлює стан їхнього здоров’я і рухової підготовленості. Як відзначають науковці, тривогу викликає стан здоров’я і фізична підготовка молоді, яка навчається: більше 70% дітей, що приходять у перший клас, мають відхилення у стані здоров’я; до 65% хворіють респіраторними захворюваннями; 52% учнів мають різноманітні хронічні захворювання; більше 20% мають зайву вагу; у 63% школярів порушена осанка, а у 23% спостерігається реакція на гіпертонічну хворобу; 19% дітей мають підвищений кров’яний тиск; до 50% школярів мають різного ступеня порушення опорно-рухового апарата; більше 25 тисяч учнів звільнені від занять фізичної культури, а 45% школярів закінчують 10 клас з погіршенням зору. Загалом кількість здорових дітей за роки навчання в школі зменшується в чотири рази [4, 12, 35].
Для обґрунтування профілактичних заходів і зміцнення здоров’я дітей дуже важливо вивчити стан їхнього здоров’я у взаємозалежності з фізичним вихованням. Науковими дослідженнями [8, 18, 34, 44, 61] встановлено, що між фізичною активністю, організацією і методикою фізичного виховання та станом здоров’я дітей і молоді існує статистично вірогідний взаємозв’язок. Водночас, в сучасних умовах недостатньо вивчені кількісні і якісні характеристики цих взаємозв’язків.
Серед багатьох причин, які утруднюють наукові дослідження в цьому плані важливою є та, що термін “здоров’я" немає чіткого означення і кількісного виміру, хоч в літературі, де висловлюються ті або інші аспекти здоров’я, існує низка визначень цієї категорії, які базуються на різноманітних методологічних підходах і критеріях. Різноманітність поглядів щодо змісту поняття і марність спроб виробити єдину узгоджену думку значною мірою пояснюється тим, що здоров’я - це досить складне явище, характерні і найбільш суттєві сторони якого тяжко визначити коротко й однозначно.
Витоки уявлень про здоров’я криються у глибині віків. Ще у давнину наші предки, розрізняючи стан здоров’я та хвороби, всіляко прагнули зберегти здоров’я та уникнути хвороб. І якщо для запобігання хвороб - згідно із знаннями і віросповіданнями того часу - часто застосовувалися зовсім фантастичні дії, то для зміцнення здоров’я ще у стародавніх культурах Сходу й Заходу застосовувалися, як правило, ефективні стимулюючі засоби, багато з яких майже без змін дійшли до нашого часу. Це стосується фізичних вправ, масажу, водних процедур і дієти. Є відомості, що ці оздоровчі засоби використовувалися ще в ІІІ-ІV тисячоліттях до нашої ери в Індії, де вони входили до складу релігійно-філософських і гігієнічних уявлень.
Переконавшись у ефективності застосування фізичних вправ у здорових людей, давні педагоги та лікарі Сходу почали використовувати їх для лікування захворювань. Таким чином, ще у давні часи одним із найдієвіших оздоровчих засобів - фізичними вправами - користувалися для стимуляції здоров’я як здорових, так і хворих людей.
В історичному розвитку знань про здоров’я та методи його зміцнення існують різні тенденції, пов’язані з культурою та етногеографічними особливостями народів. Кожний народ вніс до скарбниці знань про здоров’я і свої, властиві лише йому відомості. Поряд з особливостями, притаманними кожному з народів, в історії розвитку знань про здоров’я та методи його стимуляції простежуються дві тенденції, різко відокремлені за своєю теоретичною основою та застосовуваними методами. Одна з них характерна для західної, друга - для східної цивілізації.
Західну цивілізацію, в силу притаманного їй матеріального світогляду і прагматичної спрямованості з різних способів зміцнення здоров’я, найбільше притягувала можливість досягнення безпосередньо-корисного результату у вигляді стимуляції рухових якостей - сили, швидкості, витривалості, спритності. Така спрямованість оздоровлення забезпечила прикладне використання засобів фізичної культури. У заняттях фізичними вправами й масажі, що застосовувалися за спеціальною методикою, педагоги й лікарі Заходу знайшли засіб, що забезпечував їм ефективну підготовку і до праці, і до військової справи.
На відміну від викладеного, оздоровчі засоби, що використовувалися на Сході, переслідували іншу мету - поліпшити загальний стан організму, привести його до гармонії з оточенням. Така спрямованість визначила яскраво відмінні від західних засоби й методи занять фізичними вправами, що не забезпечували безпосередньо прикладних результатів, проте сприяли гармонізації функції організму шляхом створення певних психологічних станів. Саме на Сході, у давній Індії та інших країнах, об’єднаних близькою культурою та віросповіданнями, виник один з найцінніших оздоровчих методів - психорегуляція, здійснювана у різних формах (самонавіювання, зосередження з відчуженням від зовнішніх подразників, релаксація, медитація і т. ін.).
Відносно факту виняткової важливості - розуміння здоров’я не як відсутності захворювань, а як самостійного стану організму - весь історичний період розділяють на два етапи. Першим із них є тривалий період часу (ІV ст.д.о н. е. - 1941 рік), коли здоров’я розглядалося як відсутність захворювань або фізичних дефектів [1].
Пряме протиставлення двох якісно різних станів: нормального фізіологічного (якому відповідає поняття “добре здоров’я”) і патологічного (синонім якого “хвороба", “погане здоров’я”) не зовсім вдале. Справа в тому, що в дійсності між хворобою і здоров’ям існують перехідні стани.
При використанні такого підходу, випадає стан передхвороби, в якому захворювання як такого ще немає, але компенсаторні можливості організму вже знизились і з’являються ще об’єктивно не відчутні зміни на функціональному і біохімічному рівнях. Це і є “перехідний" стан між здоров’ям і хворобою, що називається “третім станом". У “третьому" стані можуть бути люди, які не тільки перебувають у специфічному психофізичному статусі (наприклад, передродовий або післяродовий період, клімакс та ін.), але і ті, що систематично вживають алкоголь, палять або ведуть антигігієнічний спосіб життя.
Уявлення американського вченого Генрі Сигериста, опубліковані у 1941 році, поклали початок новому, сучасному періоду розуміння здоров’я. У 1948 році, спираючись на роботи Г. Сигериста, Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) погодила таке означення здоров’я: “Здоров’я - це стан повного фізичного, душевного та соціального благополуччя, а не тільки відсутність хвороби чи фізичних вад". Це означення цінне своєю методологічною спрямованістю - розривом із загальнопоширеними уявленнями, існуючими не лише в медицині, а й у суспільстві протягом усієї попередньої історії.
Разом із тим неважко помітити, що конструктивна частина означення вкрай неконкретна. Благополуччя, з яким пов’язано здоров’я у цьому означенні, є чисто суб’єктивно існуючим звичайним терміном, в одному ряду з яким можуть бути поставлені такі терміни, як щастя, достаток, задоволеність і т. ін.
На думку Г.Л. Апанасенка [4], в основі здоров’я лежить життєздатність індивідуума, рівень якої може бути кількісно визначений.
Показниками здоров’я можуть бути кількісно визначені наступні 5 ознак:
Рівень і гармонійність фізичного розвитку.
Функціональний стан організму (його резервні можливості, і, перш за все, можливості серцево-судинної системи).
Рівень імунного захисту.
Наявність будь-якого дефекту розвитку чи захворювання.
Рівень морально-вольових і ціннісно-мотиваційних настанов.
Т.Ю. Круцевич [34] відмічає, що в основі структури здоров’я знаходиться стабільність гомеостазу і саморегуляції організму.
Інтегральним показником фізичного здоров’я є рівень фізичного стану, що характеризується нормальним станом фізіологічних функцій організму і їх резервними можливостями, які змінюються впродовж життя [8, 24]. Збільшення або зменшення цих резервів пов’язане з віковими й генетичними особливостями організму, способом та умовами життєдіяльності індивідуума. Згідно концепції фізичного здоров’я, найвагомішим фактором стає величина аеробних можливостей організму, від якої залежить життєдіяльність, захворюваність і тривалість життя. У сучасній літературі немає однозначного підходу до характеристики фізичного стану людини. Окремі автори визначають поняття “фізичний стан", як рівень аеробної продуктивності в умовах фізичного навантаження (PWC170) [40, 34, 48, 51]. Інші - характеризують фізичний стан як сукупність взаємопов’язаних факторів: фізична працездатність, функціональний стан органів і систем, вік, стать, фізичний розвиток, фізична підготовленість [53, 56, 60]. Проте автори єдині в тому, що для оцінювання фізичного стану школярів необхідні антропометричні та функціональні показники, а також дані тестування ряду фізичних якостей: сили, швидкості, спритності, витривалості, гнучкості. У науково-літературних джерелах подається така їх характеристика: швидкість - це можливості людини виконувати рухові дії у мінімальних умовах за певний відрізок часу; сила - це можливість людини виконувати дію з певним м’язовим напруженням; витривалість - це можливість людини до тривалого виконання діяльності без зниження її ефективності; спритність - це можливість людини швидко опановувати новими рухами і швидко перебудовувати рухову діяльність відповідно з вимогами обставин, що змінюються; гнучкість - це властивості тілесної структури, які визначають параметри амплітуди рухових ланок тіла.
Дослідження фізичного стану учнів дозволяє зробити порівняльний аналіз абсолютних показників, пізнати закономірність становлення організму, визначити оптимальні фізичні навантаження, скласти індивідуальні програми оздоровчого тренування, визначити ефективність занять на основі умов самоконтролю. Тільки за умови широкого і комплексного дослідження фізичного стану школярів можна науково обґрунтувати методику оптимізації фізичного виховання.
Висновки до 1-го розділу
1. Аналіз наукової та методичної літератури показав, що існують суперечливі підходи відносно до побудови навчального процесу з фізичного виховання учнів початкових класів загальноосвітньої школи та розвитку фізичних якостей у дітей цього віку.
2. Статистичні дані захворюваності дітей свідчать про тенденцію погіршення стану їх здоров’я. Причинами тому є нераціональне харчування, загальне перевантаження учнів навчальними заняттями, недостатня рухова активність, низька ефективність навчально-виховного процесу з фізичного виховання та позаурочної фізкультурно-оздоровчої роботи, а також недостатня популярність здорового способу життя серед населення України.
3. У сучасних умовах спостерігається зниження стану здоров’я дітей. Серед найбільш виражених захворювань домінують хвороби органів дихання, нервової системи, вроджені аномалії. Серед причин такого стану особливе місце займає забруднення навколишнього середовища, незбалансоване харчування, шкідливі звички батьків, недостатня рухова активність.
4. Основні закономірності росту й розвитку дітей і підлітків, стан їхнього здоров’я і особливості рухової підготовленості визначають вибір педагогічних прийомів впливу на організм учня залежно від конкретних завдань навчально-виховного процесу.
Розділ ІІ. Завдання, методи та організація дослідження
2.1 Завдання та методи дослідження
Мета нашої роботи полягала у розробці та апробуванні різних рухових режимів оздоровчого впливу на фізичний стан молодших школярів, які проживають у сільській місцевості і реалізовувалась у системі таких завдань:
1. Узагальнити теоретичний і практичний досвід з проблем управління руховою активністю молодших школярів.
2. Проаналізувати фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку та визначити рівень їх фізичної підготовленості.
3. Дослідити вплив рухової діяльності на розвиток фізичних якостей дітей (6) 7 - 10 років.
4. Розробити організаційно-методичні рекомендації для вдосконалення методики розвитку фізичних якостей учнів молодшого шкільного віку.
Для вирішення поставлених завдань застосовувались такі методи: теоретичні дослідження (вивчення педагогічної, науково-методичної, психологічної літератури з розвитку фізичних якостей дітей (6) 7 - 10 років); педагогічні спостереження; антропометричні методи; тестування рівня фізичної підготовленості; педагогічний експеримент; методи математичної статистики.
2.2 Організація дослідження
Дослідження проводилося на базі загальноосвітньої середньої школи І - ІІІ ступеня смт Новий Яричів Львівської області. Всього в експерименті взяло участь 67 школярів молодших класів.
Моделями рухових режимів були: 3 уроки фізичної культури на тиждень. З метою вивчення комплексного впливу засобів фізичної культури на рухову підготовленість дітей до програми занять було введено вправи на розвиток основних фізичних якостей: швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості в певному співвідношенні.
Програма педагогічного експерименту включала:
огляд літературних джерел з проблеми дослідження;
визначення рівня фізичної підготовленості учнів обох груп на початку та в кінці навчального року;
розробку програми розвитку фізичних якостей учнів;
розробку методики комплексного розвитку фізичних якостей учнів експериментальної групи;
проведення констатуючого експерименту;
опрацювання отриманих результатів.
Програму дослідження умовно було поділено на 3 етапи. На першому етапі (травень - вересень) було визначено тему дослідження, проведено літературний огляд.
На другому етапі (вересень - жовтень 2008 р) проведено дослідження рівня фізичного розвитку учнів молодших класів. Фізичний розвиток визначався на основі таких показників:
1) вага визначалася шляхом зважування на медичних вагах (кг) з точністю до 50 г;
2) зріст вимірювався ростоміром (см), згідно загальноприйнятої методики, з точністю до 0,5 см;
3) окружність грудної клітки вимірювалася сантиметровою стрічкою (см), згідно загальноприйнятої методики.
Було також розроблено програму експерименту. З метою вивчення комплексного впливу засобів фізичної культури на рухову підготовленість дітей до програми занять було введено вправи на розвиток основних фізичних якостей: швидкості, сили, спритності, гнучкості, витривалості в певному співвідношенні. За розробленою методикою та участю в констатуючому експерименті було створено 2 групи школярів - контрольна і експериментальна.
Третій етап включав проведення власне констатуючого експерименту, який включав складання державних тестів на початку та в кінці навчального року. В експериментальних групах заняття проводилися за експериментальною програмою (жовтень 2008 р. - травень 2009 р). Порівнювався аналіз результатів фізичної підготовленості учнів молодших класів з нормативними вимогами державної системи оцінювання фізичної підготовленості.
Програма експерименту
Якість
Вправа
Кількість повторень
ЧСС уд/хв
Швидкість
Біг на місці 15 с (в упорі)
1 - 2
140 - 150
Сила
Згинання і розгинання рук в упорі
максимальна кількість разів
Швидкісно-силові здібності
1. Стрибки на двох ногах з просуванням уперед.
2. Стрибки через гімнастичну лаву з просуванням уперед, відштовхуючись обома ногами.
18 м
10 - 12 стрибків
145 - 155
Спритність
1. Біг за розмітками волейбольного майданчика
1 - 2 рази
145 - 155
Гнучкість
Пружинні нахили вперед (намагаючись торкнутися лобом колін, пальцями рук до підлоги)
10 - 15 разів
130 - 135
Витривалість
Біг 90, 120 с (по колу) в темпі 60 - 70% від максимального
160 - 170
В основу експериментальної методики було покладено:
Для розвитку витривалості: тривалий біг у рівномірному та перемінному темпах при частоті серцевих скорочень від 160 до 170 уд/хв в залежності від віку, стану фізичної підготовленості та здоров’я учнів; спеціально підібрані фізичні вправи; біг по смузі перешкод від 1 до 4 хвилин в залежності від віку і фізичної підготовленості; естафети та рухливі ігри; участь у змаганнях осінньої та весняної спартакіади з легкоатлетичного багатоборства.
Для розвитку силових якостей: виконання спеціального підібраних вправ методом колового тренування, включення до програми занять елементів спортивної боротьби, естафети і рухливі ігри, а також обов’язкова участь у змаганнях зимової спартакіади з силового багатоборства.
В залежності від рівня підготовленості учнів фізичне навантаження на уроках регулювалось: довжиною дистанції, швидкістю бігу, кількістю повторень виконання вправ, системою дихання.
Початкова дистанція бігу на початок навчального року визначалась в залежності від віку і фізичної підготовленості учнів, від 500 до 1000 метрів.
На початку проведення експерименту за основу бралось 50 відсотків від максимального, тобто завдання уроків виконувалось в режимі помірної інтенсивності при частоті серцевих скорочень від 130 до 150 уд/хв. Це давало найкращу можливість здійснювати необхідну взаємодію між функціональною діяльністю серцево-судинної, дихальної систем та рухового апарата. Час виконання роботи в цій зоні коливався в середньому від 12 до 16 хв в залежності від віку.
Окрім того, протягом експерименту фіксувалась активність дітей у плані відвідування ними різноманітних фізкультурно-оздоровчих і спортивних заходів у позаурочний час, успішності навчання школярів, кількість пропущених по хворобі навчальних днів, структура захворювань. Обробка результатів дослідження проводилася методом математичної статистики.
Розділ ІІІ. взаємозалежність параметрів рухової активності і показників фізичного стану молодших школярів
3.1 Фізичний розвиток дітей молодшого шкільного віку
Різноманітні морфофункціональні можливості організму людини визначають масу, довжину, щільність, форму тіла і в комплексі визначаються, як фізичний розвиток.
Для його оцінювання використовують показники соматометричних ознак (довжина й маса тіла, окружність грудної клітки). Динаміка фізичного розвитку в онтогенезі людей тісно пов’язана з іншими процесами вікової еволюції. Фізичний розвиток є одним із об’єктивних показників здоров’я, свідчить про рівень ефективності фізкультурно-оздоровчих, спортивних і лікувальних заходів у рамках шкільних уроків, що відображає вплив багатьох факторів зовнішнього і внутрішнього середовища на організм людини, формування позитивної соціальної поведінки, мотивації здорового способу життя.
Приступаючи до нашого дослідження, ми проаналізували вікову динаміку річного приросту росту та ваги тіла дітей (6) 7 - 10 років за матеріалами індивідуальних спостережень. Отримані результати свідчать, що хлопчики віком 7 років мали довжину тіла 123,7
19.02.2013 18:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора