Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Порівняння фізичної підготовленості сільських і міських школярів
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Дипломна робота
Предмет:
Інші
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Тернопільський національний педагогічний університет
імені Володимира Гнатюка
Кафедра фізичного виховання
ДИПЛОМНА РОБОТА
на тему:
«Порівняння фізичної підготовленості сільських і міських школярів»
Зміст
Вступ
Розділ І. Особливості молодшого шкільного віку
1.1 Фізична підготовленість, як основа фізичного стану людини
1.1.1 Коротка характеристика фізичних якостей людини
1.1.2 Проблеми тестування фізичної підготовленості
1.2 Фізичний розвиток молодших школярів
1.3 Фізична працездатність молодших школярів
Розділ II. Методика, організація та контингент дослідження
2.1 Методи педагогічного дослідження
2.1.1 Аналіз науково-методичної і спеціальної літератури
2.1.2 Антропометричні і фізіологічні методи
Розділ III. Аналіз і узагальнення результатів
3.1 Особливості фізичної працездатності учнів початкових класів
3.2 Особливості фізичного розвитку і підготовленості міських і сільських школярів Львівської області
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
В практиці фізичної культури важливе значення мають знання вчителя про особливості морфо-функціонального розвитку, фізичної працездатності та підготовленості учнів. Цінність фізичної культури для кожної особи слід розглядати в оздоровчому, освітньому, виховному та загальнокультурному значеннях. В цьому контексті надзвичайної ваги набувають питання удосконалення змісту, форм і методів фізичного виховання, при цьому важливо створити необхідні умови для всебічного розвитку особистості [8. 1].
Дані про соматометричні і фізіометричні показники, про розвиток фізичних якостей і функціональних можливостей організму дозволяє судити про ріст і розвиток дітей, вирішувати питання спортивної орієнтації і відбору, а також регулювати характер і інтенсивність фізичних навантажень, індивідуально оцінювати їх вплив на фізичні якості організму.
Активна м'язова діяльність є однією з визначальних умов, що забезпечує нормальну роботу серцевої та дихальної систем, постійність внутрішнього середовища організму, саме на тлі цієї діяльності відбувалося формування людини на всіх її етапах еволюційного розвитку [11]. Вивчення показників фізичного розвитку дітей однієї етнічної групи, що мешкають в одній клімато-географічній зоні, але за різноманітних середовищних умов, дає змогу аналізувати особливості біологічної організації людини.
Відомо, що недостатня рухова активність дітей молодшого шкільного віку являється однією з причин порушення постави, появи надлишкової ваги та інших порушень у фізичному розвитку. Крім цього, недостатня рухова активність знижує функціональні можливості серцево-судинної і дихальної систем дитини, внаслідок чого появляються порушення неадекватної реакції серця на навантаження, зменшується життєва ємність легень.
Аналіз стану фізичного виховання школярів України свідчить, що у більшості з них традиційно не формується потреба піклуватись про власне здоров'я [15].
На даний час в Україні склалася критична ситуація за станом здоров'я дитячого населення. За даними Міністерства охорони здоров'я України близько 90% дітей, підлітків та юнаків мають різні відхилення у стані здоров'я, а 59% - незадовільну фізичну підготовленість. З кожним роком різко збільшується кількість учнів, яких за станом здоров'я відносять до спеціальної медичної групи. Серед найбільш розповсюджених захворювань переважають хвороби органів дихання (до 50%) і часті повторні гострі респіраторно-вірусні захворювання (ГРВЗ) (90%), що є свідченням зниження опірності дитячого організму до несприятливих умов навколишнього середовища. Поруч з цим, у більшості школярів при відсутності захворювань виявляють функціональні відхилення, причинами яких є бурхливий темп фізичного дозрівання: вплив фізичних та розумових навантажень, які не відповідають можливостям дітей: несприятливі сімейно-побутові, економічні умови тощо.
Рівень функціонування основних систем організму: серцево-судинної, дихальної, крові, нервової, є критеріями, які характеризують здоров'я школярів з позицій морфологічної і функціональної зрілості, а фізичний розвиток і фізична підготовленість учнів - його основними чинниками та показниками.
Значна увага науковців і практиків приділяється розробці методів оцінки фізичного стану дітей.
Сьогодні в школі не сформовано єдиного підходу до питання визначення і формування особистої фізичної культури учня. Існуючі в шкільній практиці підходи до формування основ фізичної культури і визначення її рівня орієнтуються, передусім на мету та принципи радянської системи фізичного виховання [27]. В зв'язку з цим метою даної роботи було порівняти фізичний розвиток, підготовленість і працездатність міських і сільських дітей молодшого шкільного віку і пояснити достовірні розбіжності в отриманих результатах.
Об'єкт дослідження - фізичний стан учнів молодшого шкільного віку віком 8-9 років.
Предмет дослідження - фізична працездатність, фізичний розвиток і фізична підготовленість дітей молодшого шкільного віку.
Завдання дослідження:
1. Вивчити особливості фізичного розвитку міських і сільських школярів.
2. Дослідити фізичну підготовленість учнів початкових класів.
3. Оцінити фізичну працездатність і функціональні можливості молодших школярів.
Для вирішення цих завдань нами здійснювалося спостереження над учнями 9 років, проводилося комплексне дослідження рівня фізичного розвитку, фізичної працездатності і підготовленості.
Отримані дані можуть становити інтерес для педагогів, шкільних лікарів, психологів, фізіологів, при вивченні молодших школярів загальноосвітніх шкіл.
Розділ І. Особливості молодшого шкільного віку
Молодшого школяра не можна розглядати, як маленьку копію дорослої людини. Розвиток дитини супроводжується змінами в організмі, що мають кількісні і якісні показники росту та залежать як від біологічних, так і від соціальних факторів. Кожному віку властиві свої особливості прояву окремих фізичних якостей, які потрібно враховувати у процесі формування особистої фізичної культури [27].
Молодший шкільний вік (6-12 років - хлопці, 6-11 - дівчата) — найбільш "спокійний" в розвитку дитини. Він характеризується помірними темпами росту, плавністю розвитку, поступовістю зміни структур і функцій. Вчителю, який в роботі з дітьми цього віку не порушує принципів доступності, систематичності і поступовості, немає чого боятися неприємностей. Ймовірність появи можливих травм зростає дещо пізніше, в підлітковому віці [32].
Діти молодшого шкільного віку легко збудливі, як правило, розсіяні, непосидливі, проте здатні логічно мислити, співставляти факти, робити вірні висновки.
Рухова область кори головного мозку в молодшому шкільному віці за своєю будовою подібна до мозку дорослої людини, що обумовлює широкі можливості дітей в засвоєнні нових рухів. До 10-літнього віку дівчата дещо поступаються хлопцям по довжині тіла.
Для кісткової системи дитячого організму характерне недостатнє окостеніння, рухливість в суглобах і еластичність хребта.
Рухова функція в дитячому організмі розвивається досить швидко, і вже до 8-10 років показники функціональної зрілості нервово-м'язового апарату наближаються до рівня дорослих.
Удосконалюється діяльність серцево-судинної системи. Змінюється ритм роботи серця і складає 84-90 уд/хв.
М'язова маса поступово збільшується, в порівнянні з новонародженими м'язова маса яких складає 20-25% маси всього тіла, то в 9 років вона збільшується до 28-30%, проте працездатність м'язів молодших школярів нижча.
Отже, молодші школярі відрізняються від дітей іншого шкільного віку темпами росту, кістково-м'язевою тканиною, функціональними можливостями серцево-судинної і дихальної систем, розвитком фізичних якостей, особливостями нервових структур і фізичною працездатністю.
1.1 Фізична підготовленість, як основа фізичного стану людини
Фізична підготовка - одна з важливих складових частин як спортивного тренування, так і кожної фізичної роботи. Вона представляє собою процес, який спрямований на розвиток фізичних якостей - швидкісних задатків, сили, витривалості, гнучкості, координаційних здібностей [32].
Проблемою визначення фізичної підготовленості молодших школярів міських і сільських шкіл займалося ряд авторів [4, 16, 19]. Також зверталася увага не лише на констатацію показників фізичної підготовленості, а й зверталася увага на причини, які призводять до різних показників фізичної підготовленості. Один з ,авторів [29] наводить цікавий експеримент по виявленню самої причини в різницях показників фізичної підготовленості. Тут в дослідженні приймали участь 118 учнів міських і сільських шкіл Узбекистану. При проведених дослідженнях виявилося, що суттєвої різниці у фізичному розвитку немає, що не скажеш про показники фізичної підготовленості. Виявилося, що сільські школярі дещо переважали міських в становій силі (поступаючись у кистевій), проте відставали в розвитку швидкісно-силових якостей, в точності рухів, в швидкості рухових реакцій. Перед автором постало питання чим зумовлене таке відставання сільських школярів від міських в розвитку вказаних рухових якостей. Різницею в умовах життя? Чи невмінням вчителів ефективно використовувати можливості занять на свіжому повітрі, вірно дозувати фізичні навантаження? Найбільш вірогідним було останнє, що і намагався доказати автор. Ним було розроблено програмний зміст занять для основної і контрольної групи і його річне планування. В обох групах базова частина була однакова за змістом. Але в експериментальному класі був розширений навчальний матеріал з легкої атлетики за рахунок використання часу, який виділяється на варіативну частину програми, в той час як в контрольних класах цього не було.
Найбільш інтенсивні навантаження в заняттях з хлопцями мали місце при проведенні стрибків і метань. В комплекси загальнорозвиваючих гімнастичних вправ входили такі, які розвивають точність і координацію, силу і силову витривалість, гнучкість. В заняттях з дівчатами поступово збільшували навантаження силового характеру і для розвитку силової витривалості, так як ці якості в даному віці у дівчат ще в сенситивному періоді розвитку. З менш інтенсивним навантаженням^ але у відносно більшому об'ємі, їм давалися швидкісно-силові вправи, вправи на витривалість і для розвитку гнучкості, як гімнастичні, так і ігрові.
По закінченні педагогічного експерименту були пораховані поетапні зрушення в різних рухових якостях. В більшості випадків вони були високо достовірні. Найбільше спостерігаються зрушення у вистрибуванні вверх, швидкості реакції і темпінг-тесті, в кидках набивного м'яча, в силі і силовій витривалості.
Порівнявши по закінченні експерименту досягнуті результати з такими результатами учнів міських шкіл, автор не помітив сильних суттєвих розбіжностей, що підтвердило гіпотезу [29] про переважаюче значення ефективної методики занять, а не різницею в умовах життя міста і села.
З характеристики рухових якостей витікає, що для їх розвитку необхідно створювати певні умови діяльності, використовуючи при цьому певні фізичні вправи "на швидкість", "на силу" і т.д. Проте ефект тренування цих якостей залежить серед всього іншого також і від індивідуального середовища, норми навантаження реакції на зовнішнє навантаження. Більш успішно процес розвитку рухових якостей йде при паралельній роботі над розвитком психічних, в тому числі інтелектуальних і вольових якостей. Необхідно пам'ятати, що, особливо в молодшому шкільному віці, одна і та ж вправа застосовується для навчання рухових вмінь і для розвитку рухових якостей. Наприклад, при удосконаленні техніки стрибка в довжину з розбігу, або у висоту, одночасно йде процес розвитку швидкісно-силових і координаційних якостей [21].
Рухова підготовленість являється складним комплексом генетичних задатків (адаптаційних потенціалів багатьох фізіологічних систем) і набутих якостей і навичок (реалізованих адаптивних можливостей).
Стосовно до динаміки фізичних якостей застосовують терміни "розвиток" і "виховання". Термін "розвиток" характеризує природний хід змін якості, а виховання передбачає активний і спрямований вплив на ріст показників рухової якості [13].
Проблема оцінки рухових якостей зв'язана з розробкою науково обґрунтованих систем виміру, які об'єктивно відображають функціональні можливості людини в конкретний період часу. Такі системи базуються на використанні різних тестів. Тест - це вимір здібностей, психофізіологічних якостей чи стану людини [39]. Тести, зв'язані з використанням рухових завдань, називають руховими або моторними. Для виміру однієї якості застосовують один-два тести. Для оцінки різних сторін рухової підготовленості і фізичного стану використовують комплекс (батарею) тестів [36].
1.1.1 Коротка характеристика фізичних якостей людини
Сила - здатність людини переборювати зовнішній опір або протидіяти йому за допомогою м'язових зусиль. До факторів, які визначають силу м'язів відносять: вік, стать, спадковість. Час доби і року також накладають свій відбиток на величину м'язової сили. За деякими даними її "піки" приходять на 9 і 18 год., "провали" - на 13 і З год.
"Вибухова сила" - це здатність людини проявляти великі величини за найменший проміжок часу [30]. Для кількісної оцінки силових здібностей користуються динамометрами різної конструкції (кистевий і становий) динамометр.
Швидкість - це здатність людини здійснювати рухові дії з мінімальною за даних умов витратою часу [36]. Діти одного віку володіють різною частотою рухів, але у однієї і тієї ж самої дитини існує висока залежність між темпом рухів в різних суглобах. У дівчат ця здатність в більшій степені залежить від спадкових факторів, а у хлопців - від факторів середовища.
Гнучкість. Під гнучкістю розуміють морфо-функціональні властивості опорно-рухового апарату, які визначають ступінь рухомості його ланок [30, 36].
Гнучкість - це здатність виконувати рухи з великою амплітудою [17]. Для виявлення гнучкості застосовують фізичні вправи, при виконанні яких амплітуда рухів доводиться до індивідуально граничної.
Витривалістю називається здатність людини тривалий час виконувати роботу без зниження інтенсивності. Різні можливості учнів у виконанні певної роботи можна пояснити різним рівнем фізичної витривалості.
Процес фізичного виховання учнів загальноосвітніх шкіл повинен забезпечити належну фізичну підготовленість школярів. Однак, дані багаточисельних обстежень широкого контингенту учнів свідчать про низький рівень фізичної підготовленості, що в першу чергу зумовлено недостатнім розвитком витривалості. Це викликано низьким науковим і методичним рівнем, недосконалістю системи виховання витривалості учнів [45].
Спритність - це складна комплексна фізична якість, яка не має єдиного критерію оцінки і може бути визначена, як здатність людини швидко оволодівати складнокоординаційними руховими діями. Суттєве значення у вихованні спритності має вдосконалення рухового аналізатора. Чим вища здатність людини до точного аналізу рухів, тим швидше вона зможе оволодівати новими рухами або перебудовувати їх.
Потрібно відзначити, що в ході розвитку функцій організму спостерігається їх гетерохронність, тобто в процесі біологічного дозрівання організму спостерігаються періоди інтенсивних кількісних і якісних змін окремих його органів і структур. Такі періоди отримали назву сенситивних (чуттєвих) періодів.
В молодшому шкільному віці рівень максимальної сили у хлопців і дівчат суттєво не відрізняється. Для дівчат характерний більш швидкий темп її приросту. Загальний розвиток сили м'язів до 9-10-річного віку у дівчаток і хлопців незначний. Надзвичайно сприятливий молодший шкільний вік для розвитку швидкісних задатків. Абсолютний максимум приросту досягається у віковому діапазоні 8-12 років. В молодшому шкільному віці розвиток швидкості повинен здійснюватися в основному за рахунок частоти рухів.
Також у молодших школярів найбільша еластичність м'язів і зв'язок, велика кількість в їх суглобах синовіальної рідини визначає максимальний рівень розвитку гнучкості в молодшому шкільному віці.
Переконані, що загальну витривалість потрібно розвивати у дітей вже з 1 класу, оскільки у цей період спостерігаються найкращі результати щодо фізичної підготовленості [32].
1.1.2 Проблеми тестування фізичної підготовленості
Тестування рухової підготовленості та фізичного стану повинно базуватися на двох принципово відмінних підходах: вимірюванні (і подальшій оцінці) результату діяльності або на вимірюванні (і оцінці) її "вартості". Перша із систем тестування є типовим прикладом педагогічного підходу, друга – біомедичного [16, 35].
Педагогічний підхід використовують тоді, коли необхідно охарактеризувати розвиток рухових якостей або ступінь оволодіння руховою навичкою. Це пряме продовження спортивного тестування, де критерієм успіху є результат. Прикладом такого чисто педагогічного підходу до тестування є колишній комплекс ГПО, тести Президентської ради США, а також інші комплекси тестів.
Тести, що використовуються у масовій фізичній культурі, є значно ближчими до біомедичних за ознакою їх не специфічності.
Біомедичні підходи до тестування набули доволі широкого розповсюдження у практиці оздоровчої фізичної культури. Вони відрізняються високою результативністю, об'єктивністю, надійністю, однак ніколи не дають прямої інформації про рівень розвитку певної рухової якості. Інформація одержана за допомогою цих тестів має функціональний зміст, об'єктивно і надійно відображає стан кардіореспіраторної і нервово м'язової систем, що є головним з огляду оздоровчого ефекту фізичної культури [35, 40].
Більшість дослідників в США притримуються спрямування "фізична підготовленість - здоров'я", змістом якого є створення тесту "здоров'я через фізичний розвиток та підготовленість", що було сприйнято в якості головного орієнтиру в питаннях оцінки фізичної підготовленості і в інших країнах, таких як Великобританія, Австрія, Канада.
В результаті тестування ними вирішуються такі завдання:
оцінити рівень фізичної підготовленості в даний момент;
надати допомогу учням у встановленні індивідуальних нормативів;
сформувати потребу у фізичному самовдосконаленні та установки на активні заняття фізичними вправами протягом всього життя;
оцінити загальну програму з фізичного виховання і скласти план;
надати додаткового імпульсу розвитку фізкультурно-спортивного руху в країні.
Положення, що лежать в основі методики перевірки рівня фізичної підготовленості учнів США на всіх етапах, полягають у:
ретельній підготовці учнів до тестування (вивчення керівництва щодо проведення тестів; опрацювання методичних вимог);
використання різноманітних способів організації учнівської молоді для тестування: метод "станцій" (вчитель ділить дітей на 5-6 "станцій", кожна з яких виконує певний тест);
складанні і дотриманні чіткого графіку проведення тестів (при цьому враховується кількість учнів, тривалість заняття, необхідне спортивне обладнання).
Складність вивчення проблеми рухової підготовленості дітей полягає в тому, що рухова функція дитини проявляється в багатьох різнохарактерних видах рухів, які вимагають розвитку до певного рівня багатьох фізичних якостей.
Н.І. Озерецький [39] визначав моторну обдарованість в залежності від віку, статі і стану дітей.
Рухова підготовленість оцінювалась за вичисленням окремих компонентів рухів, таких, як швидкість, сила, чіткість виконання, ритмічність і ін.
Оцінка фізичної підготовленості в основному здійснюється або абсолютним показником, або відсотковим відношенням виконання вимог, нормативів, або у вигляді виставлення диференційованих оцінок за виконання навчальних норм. У той же час необхідна експрес-оцінка рівня фізичної підготовленості учнів, оскільки це дозволяє удосконалювати методику диференційованого підходу, розробляти індивідуальні програми фізкультурно-оздоровчих занять, а також за величиною і направленістю зрушень у фізичній підготовленості коригувати весь педагогічний процес [39].
М.М. Яблоневський [39] вперше визначив принципи побудови методики досліджень:
1. В якості тестів служать природні види рухів (біг, стрибки, метання).
2. Учні різного віку, статі і рухової підготовленості виконують одні і ті самі вправи і тільки в деяких випадках для хлопців і дівчат допускаються варіанти.
Для виконання вправ (тестів) не потрібно спеціальної натренованості.
Результати виконання тестів наглядні і зрозумілі для досліджуючих.
Проведені випробування прості, не вимагають складних обчислень і є об'єктивними по оцінці.
6. Тестування можна проводити в будь-якій школі без складних пристосувань і при мінімальних затратах часу.
Також цим автором були вперше введені кількісні градації: низький, нижче середнього, середній, вище середнього, високий.
На думку більшості фахівців в галузі фізичної культури, тестування фізичної підготовленості в навчальних закладах одержало поширення тому, що воно спонукає учнівську молодь досягти більш високого рівня фізичної підготовленості.
Звідси можна зробити висновок:
1) фізична підготовленість учнів контролюється за допомогою тестових випробувань;
2) правильний підбір рухових тестів може служити не лише критерієм оцінки фізичної підготовленості, а й визначити рівень функціонування основних систем і всього організму в цілому, як показника фізичного здоров'я школярів.
1.2 Фізичний розвиток молодших школярів
Під фізичним розвитком в антропології розуміють комплекс морфофункціональних можливостей організму, який в кінцевому рахунку визначає запас його фізичних сил. Фізичний розвиток формується під впливом спадкових факторів і навколишніх зовнішніх умов. В енциклопедичному словнику з фізичної культури і спорту фізичний розвиток розглядається як закономірний процес морфологічного та функціонального розвитку організму людини, його фізичних якостей та здібностей, обумовлених внутрішніми факторами та умовами життя.
Шиян Б.М. [41] дає визначення фізичному розвитку, за яким - це природній процес поступового становлення і зміни форм та функцій організму людини. В ході цього розвитку він виділяє З фази: підвищення його рівня, відносна стабілізація і поступове зниження фізичних можливостей людини. Цей же автор відмічає, що на фізичний розвиток людини впливають 3 групи факторів: біологічні, клімато-географічні та соціальні. На даний час, як доказали в процесі досліджень праці таких великих антропологів, як Ерісмана Ф.Ф., Штефка В.П. і особливо Бунака В.В. [7], основними методами вимірювання фізичного розвитку можуть бути: антропометрія, соматоскопія, а для оцінки фізичного розвитку - методи стандартів, індексів і кореляції.
До групи біологічних факторів відноситься спадковість, наприклад, за довжиною тіла батьків можна судити про довжину тіла їх дітей. Існує навіть формула прогнозування росту:
для хлопців довжина тіла = (довжина тіла батька + довжина тіла матері х 1,08) ÷ 2;
для дівчаток довжина тіла = (довжина тіла батька × 0,923 + довжина тіла матері) ÷ 2.
Групу клімато-географічних факторів складають фактори, які обумовлені кліматичними і метеорологічними умовами, характерними для тих чи інших клімато-географічних зон.
До групи соціальних факторів відносять умови матеріального життя, трудової і навчальної діяльності, зміст виховання, включаючи фізичне. В свою чергу соціальні фактори впливають на дію біологічних і клімато-географічних факторів. Наприклад, покращення матеріальних умов життя впливає на прискорення приросту, довжини тіла, його маси.
На даний час програма досліджень фізичного розвитку включає:
Антропометричні ознаки.
Описові ознаки.
Стадії статевого дозрівання.
Фізіологічна норма тіло будови спостерігається лише у меншої частини школярів. У більшості дітей виявляються порушення постави, деформації хребта, грудної клітки і стопи, незадовільний розвиток скелетних м'язів, дефіцит маси тіла, дисгармонію розвитку, екзогенно-конституційне ожиріння і т.д. Відставання у фізичному розвитку школярів відбувається перш за все, внаслідок затримки функціональних систем (дихання, кровообігу). Часто низький фізичний розвиток вважають головною причиною захворювань. Хронічні захворювання, в свою чергу, викликають погіршення фізичного розвитку. В кожному класі можна визначити три групи учнів (акселерати, медіанти, ретарданти), які вимагають принципового різного підходу у підборі та дозуванні фізичних вправ [41].
За останнє століття стали помітними зміни в рості і розвитку людини, які свідчать про прискорення цього процесу. Німецький шкільний лікар Е.Кох (1935 р.) назвав цей феномен акселерацією (в перекладі з латинської мови — прискорювати). Сутність цих змін є у більш ранньому досягненні певних етапів біологічного розвитку і завершення дозрівання організму. Це спостерігається у дітей, починаючи з раннього дитинства.
Таблиця 1.1 Середня швидкість збільшення довжини (см) і ваги тіла (кг) за кожні 10 років (школярі 8-9 років)
ХЛОПЦІ
ДІВЧАТА
ХЛОПЦІ
ДІВЧАТА
ріст
вага
ріст
вага
ріст
вага
ріст
вага
1927
-1937
1962-
1972
міські райони
1,3
0,7
1,3
0,7
2,1
1,4
3,2
1,9
сільські райони
1,1
0,5
0,9
0,4
1,8
0,9
2,1
1,3
По мірі накопичення даних про прискорення розвитку виникали різноманітні гіпотези для пояснення цього явища.
Широкого поширення дістали: аліментарна теорія Бакмана, радіохвильова теорія Трайбера; гіпотеза урбанізації Бенхольд-Тошсен, генетична гіпотеза; зміна всього комплексу соціальних умов і ін [39].
Вивчення процесів росту і розвитку дітей показує, що темпи індивідуального розвитку неоднакові. В будь-якій віковій групі існують індивідууми, які випереджають своїх ровесників в розвитку, чи відстають від них.
В зв'язку зі сказаним існує поняття про так званий "біологічний вік". Під біологічним віком розуміють досягнутий рівень морфологічного і функціонального розвитку організму.
Вивчення показників фізичного розвитку дітей однієї етнічної групи, що мешкають в одній клімато-географічній зоні, але за різних середовищних умов, дає змогу аналізувати особливості біологічної організації людини.
Фізичному та інтелектуальному розвитку міських і сільських дітей присвячена значна кількість наукових праць. У дослідженнях зазначається, що міські діти за розвитком більшості соматичних ознак перевершують сільських дітей і випереджають їх за термінами статевого дозрівання [36]. Розміри міських і сільських дітей відрізняються ступенем статевого диморфізму. Помічено, що розходження в антропометричних показниках дітей 8-9 років між хлопчиками і дівчатками в місті виражені більш чітко, ніж в селі [24]. Недостатній розвиток грудної клітки в жителів промислового міста розцінюється як негативний момент, що свідчить про деяку дисгармонію фізичного розвитку [15].
1.3 Фізична працездатність молодших школярів
Фізична працездатність є інтегративним вираженням можливостей людини, входить в поняття її здоров'я І характеризується рядом об'єктивних факторів. До них належать: тілобудова і антропометричні показники (потужність, ємність і ефективність механізмів енергопродукції аеробним та анаеробним шляхом), сила і витривалість м'язів, нейром'язова координація; стан опорно рухового апарату: нейроендокринна регуляція як процесів енергоутворення, так і використання наявних в організмі енергоресурсів; психічний стан [39].
Фізична працездатність дозволяє судити про стан здоров'я, про соціально-гігієнічні умови життя людей, про результати підготовки до трудової, спортивної діяльності.
Загальні принципові вимоги до тестування фізичної працездатності в лабораторних умовах наступні:
можливість кількісного вимірювання фізичного навантаження;
участь в роботі не менше 2/3 м'язової маси організму;
точне відтворення при повторному застосуванні тесту;
стандартність умов проведення дослідження;
• безпечність і доступність для дітей [13, 39].
Оптимально враховуються наступні сім показників, які практично повністю відображають стан досліджуваних при навантажуючих тестах [1] навантаження: ЧСС, АТ, показники ЕКГ, споживання кисню, витрати енергії; вміст молочної кислоти у крові.
До числа простих і непрямих методів визначення працездатності можна віднести функціональну пробу Руф'є і її модифікація пробу Руф'є-Діксона, в яких використовується значення ЧСС в різні періоди відновлення після відносно невеликих навантажень [39].
Проба Руф'є. У досліджуваного, після 5 хв відпочинку в положенні лежачи, на спині визначають пульс за 15 с (Рі); потім на протязі 45 с він виконує 30 присідань. Після закінчення навантаження досліджуваний лягає, і у нього знову підраховується пульс за перші 15 с (Рг), а потім - за останні 15 с першої хвилини відновлення (Рз). Оцінку працездатності серця здійснюють за формулою:
, де ІР – індекс Руф’є
Таблиця 1.2
Оцінка значення індексу Руф'є
Показник
Оцінка
Характеристика
< 3
Висока працездатність
Атлетичне серце
4-6
Добра працездатність
Дуже добре серце
7-9
Середня працездатність
Добре серце
10-14
Задовільна працездатність
Серцева недостатність середнього ступеня
15 і >
Погана працездатність
Серцева недостатність сильного ступеня
Оцінка фізичної працездатності за пробою Руф'є
Показник працездатності
Оцінка
Кількість дітей
Характеристика
місто
село
дівчата
хлопці
дівчата
хлопці
Висока
< 3
4
5
7
8
Атлетичне серце
Добра
4-6
4
6
10
8
Дуже добре серце
Середня
7-9
7
9
8
11
Добре серце
Задовільна
10-14
13
9
3
2
Серцева недостатність середнього ступеня
Погана
15 і >
3
1
2
1
Серцева недостатність сильного ступеня
Іншим тестом, який не вимагає спеціальної підготовки і складних обрахунків є тест PWC170
Застосування тесту PWC170 при поглибленому обстеженні населення рекомендовано Міжнародною біологічною програмою. Проте, не дивлячись на значне поширення і застосування PWC170, немає загальноприйнятої методики його проведення.
У дорослих можна з достатньою точністю представити потужність роботи, яка виконується при пульсі 170 ударів.
У дітей вихідна частота пульсу значно вища, ніж у дорослих лежить в області більш високих величин частоти серцевих скорочень, звичайно вище 130-140 уд/хв [37]. Тому в рамках зони лінійності у дітей не можна дотримуватись однієї з основних вимог методу про те, що різниця частоти пульсу при першому і другому навантаженні повинна бути біля 40 уд/хв. При невеликій різниці величини навантажень і частоти серцевих скорочень (менше 20 уд/хв) точність визначення PWC170 знижується [16].
Фізична працездатність у дітей вивчена недостатньо, Є лише одиничні роботи, які присвячені вивченню PWC170 у дітей молодшого шкільного віку.
Платонов В.Н. [32] вивчав PWC170 у дітей, які займаються і не займаються спортом. У юних спортсменів 8-9 років PWC170 було значно вище, ніж у тих, хто не займається спортом.
Розділ ІІ. Методика, організація та контингент дослідження
Протягом 2008-2009 років під спостереженням знаходилося 52 дітей початкових класів. З них 27 дітей були з Львівської загальноосвітньої школи №2, а решта дітей були з Городищенської загальноосвітньої школи І—II ступенів (Жидачівського району, Львівської області). Вік учнів був в межах 8-9 років. Всі учні, які брали участь в обстеженні, відносились до основної медичної групи.
Для реалізації мети та завдань дипломної роботи використовувалися наступні методи дослідження:
Аналіз науково-методичної та спеціальної літератури.
Антропометричні та фізіологічні вимірювання.
Педагогічне тестування [39].
Педагогічне спостереження.
Математично-статистична обробка результатів [35].
2.1 Методи педагогічного дослідження
2.1.1 Аналіз науково-методичної і спеціальної літератури
Для визначення мети, завдань та методики дослідження нами була опрацьована класична література з проблем фізичного здоров'я, його залежності від рухової активності, фізичного розвитку, фізичної підготовленості і факторів, від яких вони залежать, а також особливості фізичного стану у різних клімато-географічних і соціальних зонах [17, 20, 23, 28, 30, 33].
2.1.2 Антропометричні і фізіологічні методи
Антропометричні та фізіологічні методи використовувалися з метою оцінки морфо-функціонального статусу організму. Визначалися наступні антропометричні показники: довжина тіла (см), маса тіла (кг), окружність плеча (см) і грудної клітки (см), талії (см), стегна (см) та екскурсії грудної клітки за загальноприйнятою методикою.
Життєва ємність легень (ЖЄЛ) визначалася за допомогою водяного спірометра. Для оцінки фізичної працездатності застосовували пробу Руф'є. Цей метод полягає у визначенні з 30 присідань. Пульс визначався після 5 хвилин відпочинку в положенні лежачи за 15 секунд до навантаження, в перші та останні 15 секунд 1-ої хвилини відновлення. Індекс Руф'є (ІР, ум. од.) розраховувався за формулою та таблицею (1.2.)
, ум. од.
Гнучкість оцінювання за допомогою аналізу рухливості куль суглобу з вихідного положення стоячи на лаві, сидячи на підлозі.
Статична сила визначалась кистевою і становою динамометрією за загальноприйнятою методикою.
Інші контрольні випробування: згинання і розгинання рук в упорі лежачи; підтягування на перекладині, підйом в сід за 90 с, стрибок у довжину з місця на динамічну силу, човниковий біг 4 х 9 на прудкість проводились у відповідності до методики "Державних тестів оцінки фізичної підготовленості населення України" [9]. Програма тестування була розрахована на чотири дні: перший день - реєстрація антропометричних даних, другий день - тестування на силу м'язів рук, спритність, гнучкість, силу м'язів ніг або тулуба; третій та четвертий дні за послідовністю контрольних вправ (тестів) аналогічні.
Розділ III. Аналіз і узагальнення результатів
3.1 Особливості фізичної працездатності учнів початкових класів
Оцінка фізичної підготовленості, виявлення закономірностей вікового розвитку у дітей, проводилася з допомогою спеціальних педагогічних тестів, які в основному були рекомендовані Державними тестами фізичної підготовленості населення України [9].
Таблиця 3.1 Структура системи педагогічного тестування
Якості, які підлягають тестуванню
Характеристика, що оцінюється
Зміст тесту
Максимальна сила
Статична сила
Киснева динамометрія
Швидка сила
Стрибок у довжину з місця
Динамічна сила
Згинання і розгинання рук в упорі лежачи
Силова витривалість
Силова витривалість тулуба
Піднімання тулуба з В.П. лежачи позаду
Спритність
Координація і швидкість бігу
Човниковий біг 4 х 9
Гнучкість
Рухливість хребетного стовпа
Нахил сидячи вперед
Фізичний розвиток молодших школярів визначався антропометричним методом, за загальноприйнятою системою [7]. Оцінка фізичного розвитку проводилася методом "стандартів"
Для педагогічних і лікувально-профілактичних цілей висновок про рівень фізичного розвитку дитини робився по сукупності тотальних розмірів тіла з врахуванням кореляційних співвідношень. При індивідуальній оцінці розвитку та основним сигмальним відхиленням від середньої арифметичної величини оцінювалося фізичний розвиток дітей по 5-ти градаціях:
Низький від М - 26 і нижче;
Нижче середнього від М - 16 до М - 26;
Середній М ± 16;
Вище середнього від М + 16 до М + 26;
Високий від М + 26 і вище [10].
Для оцінки реакції організму дітей на фізичні навантаження, особливості функціонального стану кардіореспіраторної системи, визначалася фізична працездатність.
З цією метою застосовувався тест PWC170 з сходинчастим зростаючим навантаженням:
1. Перед початком дослідження визначалася вага дитини в тому одязі і взутті, в якому вона здійснювала сходження на сходинку.
Вимірювалася вихідна частота серцевих скорочень за хвилину в спокої.
Перше навантаження - 16 підйомів за 1 хвилину (тривалість 3 хвилини) під метроном, встановлений на 64 удари за хвилину. Друге навантаження, яке слідувало без перерви — 22 підйоми за хвилину (тривалість 2 хвилини) під метроном, встановлений на 88 уд/хв.
В кінці другого навантаження на протязі 30 сек. визначалася частота серцевих скорочень аускулятивним методом біля серцевого поштовху.
5. Розрахунок PWC170 проводився за формулою В.Л.Карпмана з врахуванням змін, запропонованих Л.І.Абросімовою, В.Є.Карасик і ін.
де ЧСС – частота серцевих скорочень, які реєструються у вихідному положенні;
ЧСС2 – частота серцевих скорочень в кінці другого навантаження;
N2 = h × n × 1,5 — навантаження на степ-тесті, де h - висота сходинки в метрах; n - частота підйомів; 1,5 - коефіцієнт перерахунку на поступальну роботу.
Для статистичної обробки даних застосовувалися наступні формули:
1. Середнє арифметичне (М):
,
де х — сума всіх показників; n - кількість досліджень
2. Середнє квадратичне відхилення (δ)
де Vmах - найбільше значення варіантів; Vmin - найменше значення варіантів;
К - табличний коефіцієнт певної довжини розмаху
Помилка репрезентативності (m):
Критерій достовірності по Стьюденту (t):
Визначенням фізичної підготовленості займалося багато дослідників, цьому приділяється значна увага [27, 37, 39].
В системі фізичного виховання виділена фізична підготовка - педагогічний процес, який направлений на виховання фізичних якостей - сили, швидкості, витривалості і т.д., які вказують на функціональні перебудови діяльності організму. У молодших школярів відмічається значний ріст і удосконалення швидкості, сили, спритності [27].
За даними [27] розвиток фізичних якостей у дітей проходить неодночасно. Результати досліджень дозволили нам науково обґрунтувати диференційований підхід до учнів з різною соматичною зрілістю, розділити дітей всередині класу на 3 групи:
1. Сильна 2. Середня 3
19.02.2013 18:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора