Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім’ї
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2009
Тип роботи:
Магістерська робота
Предмет:
Педагогіка
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Міністерство освіти і науки України
Полтавський державний педагогічний університет
імені В.Г. Короленка
Кафедра соціальної і корекційної педагогіки
Соціально-правовий захист дітей від насильства в сім’ї
Магістерська робота
студентки VІ курсу
психолого-педагогічного
факультету групи СП-64
Панченко Наталії Василівни
Зав. кафедри соціальної
і корекційної педагогіки
д.п.н., доц. Шпак В.П
Науковий керівник:
канд. пед. наук,
доц. Березан В.І.
Полтава – 2009
Зміст
Вступ
1. Теоретичні основи вивчення проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства
1.1 Сутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми
1.2 Нормативно-правова база захисту дітей від насильства
Висновки до першого розділу
2. Соціально-педагогічна робота з дітьми, які постраждали від насильства
2.1 Зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми
2.2 Напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій
2.3 Розробка методики виявлення дітей-жертв насильства
Висновки до другого розділу
3. Апробація методики виявлення дітей, які постраждали від насильства
3.1 Критерії виявлення дітей-жертв насильства
3.2 Ефективність дослідно-експериментальної роботи в аспекті виявлення дітей-жертв насильства та їх соціально-правового захисту
3.3 Методичні рекомендації соціальним педагогам і вчителям у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства
Висновки до третього розділу
Загальні висновки
Список використаних джерел
Додатки
Вступ
Жорстоке поводження з дітьми визнано однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини у світі. Без подолання цього згубного явища не можливо створити умови для повноцінного розвитку дитини, реалізації її особистості. Проблема насильства над дітьми свідчить про необхідність ретельного вивчення й розробки профілактичних заходів спрямованих на її вирішення, оскільки діти є найнезахищенішою, найуразливішою й майже повністю залежною від дорослих частиною суспільства.
Незалежно від того, в якій формі відбувається насильство, з часом його прояви стають дедалі жорстокішими. Найбільш поширеними в сімейних стосунках є психологічне насильство: грубість, приниження одне одного, а також фізичне насильство, зокрема – побиття.
Жорстоке поводження з дітьми є найбільш прихованою формою насильства, оскільки в Україні немає даних достовірної статистики про реальні його прояви. За узагальненою інформацією за ІІ півріччя 2007 року в Україні офіційно зареєстровано близько 90 тис. звернень з питань жорстокого поводження з дітьми. За даними МВС України за жорстоке поводження з дітьми на обліку в органах внутрішніх справ знаходиться понад 80 тис. сімей. У 2008 році за невиконання батьківських обов’язків притягнено більш ніж 8 тис. батьків. Проте зростання кількості осіб, поставлених на профілактичний облік, свідчить про зростання поінформованості населення про можливості розв’язання проблеми, а також збільшення уваги до даного явища з боку правоохоронних органів. Проблема насильства над дітьми винесена з розряду приватної проблеми родини на державний рівень.
Кримінальний кодекс (КК) містить вичерпний перелік складів злочинів, які зазіхають на життя, здоров’я й статеву недоторканність будь-якого члена суспільства, незалежно від його статі, національності, соціальній приналежності тощо, переслідуючи різні форми фізичного й психологічного насильства. Право дітей в Україні на захист від всіх форм жорстокого поводження гарантується статтями 28, 25 Конституції України, згідно з яким – ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його достоїнство, обігу або покаранню. Головним документом сучасності, що регулює законодавство щодо жорстокого поводження з дітьми на міжнародному рівні, є Конвенція ООН про права дитини, що була прийнята в 1989 році й ратифікована більш ніж як 175 країнами світу. Україна ратифікувала Конвенцію ООН про права дитини в 1991 році й внесла відповідні зміни в національне законодавство згідно тим міжнародним стандартам, які зазначені в цьому документі.
Насильство розглядають у чотирьох площинах: правовій, моральній, суспільно-політичній та психологічній. У правовій площині більшість випадків насильства карається законом. Але проблема полягає в тому, що жертви насильства не завжди звертаються по допомогу до правоохоронних органів.
У контексті викладеної проблеми надзвичайно актуальною є соціально-правовий захист дитини від насильства і жорстокого поводження в сім’ї.
Загальні аспекти проблеми насильства над дітьми вивчають провідні науковці Т.Ф. Алєксєєнко, О.Б. Безпалько, Н.Ю. Максимова, К.Л. Мілютіна, Т.Я. Сафонова, Е.І. Цимбал та ін.
Питання насильства над дитиною у сім’ї висвітлюються у роботах таких науковців і практиків, як Н. Абдель-Хаді, Л.С. Алексєєва, К. Бабенко, А. Бондаровська, Я. Волавка, Н.І. Дмитренко, А.С. Когаловська, Н.Ю. Максимова, Р.П. Мансудов, М.М. Московка, Н. Щербак та ін.
Практичні і правові аспекти жорстокого поводження з дітьми визначають Н.Г. Агарова, Н.К. Асанова, Н.В. Гайдаренко, В.Є. Квашис, К.Б. Левченко, І. Лисенко, Г.М. Лактіонова, І.М. Трубавіна та ін.
Варто підкреслити, що аналіз науково-педагогічної і психологічної літератури, законодавчих актів, соціальних програм, статистичних даних показав, що різні аспекти проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства вже були предметом наукового дослідження. Але у зв’язку із прийняттям нових нормативно-правових документів та розширення кола соціальних інститутів, які займаються цією проблемою, вона потребує подальшого дослідження. Разом з тим, ця проблема має свої особливості, які необхідно вивчити і дослідити.
Враховуючи актуальність проблеми та зважаючи на недостатню дослідженість проблеми у сучасних умовах розвитку суспільства, обрано тему магістерської роботи: "Соціально-правовий захист дітей від насильства".
Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та експериментально перевірити ефективність розробленої автором методики виявлення дітей-жертв насильства в сім’ї для їх подальшого соціально-правового захисту від жорстокого поводження з ними.
Завдання дослідження:
Розкрити сутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми.
Окреслити загальну нормативно-правову базу захисту дитини від насильства.
Охарактеризувати зміст соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми.
Проаналізувати напрямки роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.
Розробити методику виявлення дітей-жертв насильства.
Визначити критерії виявлення дітей-жертв насильства.
За допомогою емпіричного дослідження виявити ефективність розробленої методики виявлення дітей-жертв насильства.
Розробити методичні рекомендації соціальним педагогам і вчителям у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства.
Об’єктом дослідження є соціально-педагогічна робота у сфері соціально-правового захисту.
Предметом дослідження є методи і методики соціально-педагогічної роботи у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства в сім’ї.
Гіпотеза дослідження – ефективність соціально-правового захисту дітей-жертв насильства в сім’ї підвищиться за умови своєчасного виявлення дітей, які постраждали від насильства. Досягти цього можна за допомогою розробленої нами методики вияву дітей, які стали жертвами жорстокого поводження; підготовки соціальних педагогів до профілактичної і реабілітаційної роботи шляхом формування їх правової культури, проведення інформаційно-рольових тренінгів, роботи з батьками учнів.
Методи дослідження. Для розв’язання поставлених завдань, досягнення мети, перевірки гіпотези використано загальнонаукові методи теоретичного рівня (аналіз, синтез, порівняння, систематизація, узагальнення науково-теоретичних та емпіричних даних), методи емпіричного дослідження (соціометрія, анкетування, тестування, спостереження, бесіда, аналіз документів, соціальна паспортизація).
Організація дослідження. Дослідження умовно можна поділити на три взаємопов’язані етапи, що охоплюють період з 2007 по 2009 рік.
Перший етап – вивчення нормативно-правової бази та науково-методичної літератури з проблеми дослідження, аналіз дії законодавчих актів та міжнародних документів щодо захисту дітей від насильства, вивчення теоретичних аспектів даної проблеми, спостереження за педагогічними працівниками різного фаху щодо умінь виявлення дітей-жертв насильства та використання їх можливостей щодо захисту дітей від жорстокого поводження.
Другий етап – визначення проблеми і базових теоретичних положень магістерського дослідження, аналіз технологій соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми та напрямків роботи закладів, у яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.
Третій етап – формулювання загальних положень і висновків, розробка методики виявлення дітей-жертв насильства, підготовка методичних рекомендацій соціальним педагогам і вчителям у сфері соціально-правового захисту дітей від насильства.
Експериментальна база. Дослідження проводилося на базі Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району Полтавської області. В експерименті брало участь 5 учителів і 103 учня.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в узагальненні нормативно-правової бази соціально-правового захисту дітей від насильства, в сім’ї розкритті змісту соціально-профілактичної роботи щодо жорстокого поводження з дітьми та напрямів роботи закладів, в яких здійснюється реабілітація дітей-жертв насильницьких дій.
Практичне значення дослідження полягає в тому, що підготовлено методичні рекомендації для студентів педагогічних навчальних закладів, соціальних педагогів, психологів, вчителів школи.
Особистий внесок автора в одержанні наукових результатів полягає у: теоретичному обгрунтуванні основних ідей і положень досліджуваної проблеми; уточненні поняття "насильство", розробці методики виявлення дітей-жертв насильства в сім’ї.
Апробація результатів дослідження. Основні положення магістерської роботи обговорювалися на Всеукраїнській науково-практичній конференції "Реабілітаційна педагогіка: актуальні питання теорії і практики" (м. Полтава, 2008), Міжнародній студентській науковій конференції "Наукові здобутки студентів і магістрантів – школі ХХІ століття" (м. Полтава, 2009), засіданнях проблемної групи, засіданнях кафедри соціальної і корекційної педагогіки Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Теоретичні підходи та практичні знахідки використовувалися у роботі психолога та вчителів Чапаєвської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступеня Диканського району Полтавської області.
Публікації. Основні теоретичні положення і висновки магістерської роботи знайшли своє відображення у 3 публікаціях, з них дві написані без співавторів, у тому числі: одна стаття у збірнику наукових праць студентів і магістрантів психолого-педагогічного факультету Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка "Наукові здобутки студентів і магістрантів – школі ХХІ століття"; одні тези у збірнику матеріалів конференції "Реабілітаційна педагогіка: Актуальні питання теорії і практики"; одні методичні рекомендації для студентів педагогічних навчальних закладів, соціальних педагогів, психологів, вчителів школи. Загальний обсяг особистого внеску становить 1,5 авторських аркушів.
Структура дослідження. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків (обсяг основного тексту – 95 сторінок), списку використаних джерел (75 найменувань). Робота містить 23 ілюстрації на 16 сторінках, 1 таблицю на 1 сторінці, 6 додатків на 14 сторінках. Загальний обсяг роботи складає 116 сторінок.
1. Теоретичні основи вивчення проблеми соціально-правового захисту дітей від насильства
Даний розділ містить загальні відомості стосовно сутності, причин та наслідків насильства над дітьми, а також обгрунтовані основні засади нормативно-правового захисту дітей від насильства.
1.1 Сутність, причини та наслідки явища насильства над дітьми
Сучасні погляди суспільства на виховання, нетерпимість до насильства над дітьми і занедбаності батьками сформувались відносно недавно. Насильство над дітьми існувало у всі часи і виникало значно частіше в попередніх поколіннях, ніж сьогодні. В художній літературі, мистецтві багатьох країн зафіксовано випадки жорстокого ставлення до дітей. Цій проблемі присвячено велику кількість наукових публікацій.
Акт про покарання впертої дитини від 1654 року свідчить про те, що діти, є "власністю" батьків. Батьки могли подати петицію в магістрат і навіть відправити свою дитину на смерть, якщо вона виявилась занадто впертою чи неслухняною. Хоча дане покарання жодного разу не виконувалось, сама можливість такої розправи, без сумніву, впливала на батьківські установки і методи виховання. На жаль, уявлення про дітей як про особисту власність, якою батьки можуть розпоряджатись, як їм заманеться, все ще зберігається в багатьох розвинених країнах [5, c. 21].
Соціальна і психологічна незрілість дітей ставить їх у повну залежність від дорослих. Ця залежність, а також нездатність захистити себе, робить їх особливо уразливими перед різними проявами насильства.
Не можна говорити про насильство над дитиною і відсутність батьківського піклування без врахування сімейного контексту. Сімейні взаємовідносини – найперші і найміцніші соціальні взаємовідносини, які значною мірою впливають на самооцінку дитини, її здатність до адаптації і відчуття благополуччя. Для більшості з нас сімейні впливи є позитивними і є основним джерелом виховання, в процесі якого формуються принципи соціальної взаємодії, що зберігаються потім упродовж усього життя. На інших, однак, сімейні події і переживання впливають негативно. Несприятлива атмосфера в сім’ї створює передумови для найжорстокіших форм насильства в сім’ї та суспільстві.
Для нормального розвитку дітям потрібна атмосфера піклування й уваги, в якій порівну задовольняються дві потреби: контролю і прив’язаності та детермінанти здорових стосунків між батьками і дитиною, а також детермінанти сімейних ролей, засновані на цих двох головних потребах [10, c. 25].
Не дивлячись на те, що ця тема вже досить активно розробляється протягом останніх десятиліть, чіткого визначення поняття насильства немає. На даний момент насильством вважають реальну дію чи загрозу умисної фізичної, сексуальної, психологічної чи економічної дії, примусу з боку однієї особи до іншої з метою контролю, залякування, навіювання почуття страху. В процесі насильства одна людина нав’язує себе, свої цілі та норми іншій, намагаючись підкорити її собі. Це узурпація свободи людини, це не є випадковими діями, які не можна пояснити. Кожен член родини переживає такі дії по-своєму, що накладає свій відбиток на ціннісно-орієнтаційну сферу. Особливо це стосується дитини, адже її особистість тільки формується [56, c. 128].
У нашому суспільстві ця проблема набуває все більшої ваги, але цього недостатньо для раціонального вирішення питання. За кордоном вже досить тривалий час практикують створення спеціальних центрів, у яких проходить реабілітація жертв насильства. З ними працюють спеціалісти, надають також необхідну матеріальну допомогу. Але контингент, який звертається до таких центрів, в основному – жінки, рідше діти. В США, наприклад, кожен підліток знає про своє право подати до суду, чи звернутися до соціальної служби, якщо вважає, що його права та гідність принижено. На жаль, в нашій країні дитину прагнуть насамперед повернути в сім’ю, часто не намагаючись як слід розібратись, через що, власне, вона вирішила її залишити. За статистикою, 48% дітей втікають через різні види насильства в сім’ї, спрямованих проти них.
В Конвенції ООН про права дитини зазначено, що жорстоке поводження з дітьми – це всі форми фізичного і/або емоційного поганого поводження, сексуальне насильство, відсутність піклування, торгівля чи інші форми експлуатації, що здатні призвести чи призводять до фактичної шкоди для здоров’я дитини, його виживання, розвитку чи гідності в контексті відповідальності, довіри чи влади [14, c. 167].
Серед мас побутує думка, що жорстокість – це лише ті випадки, про які розповідають ЗМІ: побиття дитини до смерті, занехаяння дитини, яка помирає з голоду, не відповідає розвиткові за віком; діти, яких батьки виганяють на заробітки, які самі собі шукають гроші. Але такий погляд на проблему насильства над дітьми робить непомітними інші вчинки: виховання в жаху перед ременем, регламентацію життя дитини у відповідності до поглядів батьків; сімейну лайку за будь-яку провину дитини чи висловлювання своїх бажань; вибір друзів, виду занять, школи для дітей батьками. В українському суспільстві побутує стереотип: насильство, жорстоке поводження до дітей, недбале ставлення – це проблеми виключно кризових або матеріально погано забезпечених сімей, бідних. Але проведене опитування громадської думки дає підстави для протилежних висновків – найбільш забезпечені громадяни дають найменш толерантні відповіді з цього питання.
Жорстокість може виявлятись і з боку осіб, які безпосередньо не є членами сім’ї, але пов’язані з ними певними стосунками. Це необхідно враховувати в соціально-педагогічній роботі з сім’ями.
Насильство над дітьми може бути як одномоментним, так і пролонгованим в часі, як свідомим, так і неусвідомленим з боку дорослих, батьків, вихователів. Воно може призвести до емоційного чи психічного травмування, чи навіть загибелі дитини [26, c. 83].
Дитинство – це період відсутності дорослої відповідальності, узаконена залежність від турботи та економічної підтримки суспільства. Дитина є недієздатною в повному обсязі, але має всі людські права. Діти мають право на захист від жорстокого поводження, насильства різних видів і форм.
Жорстоке поводження, з точки зору порушення прав дитини, можна тлумачити як:
ігнорування потреб дітей, порушення їх прав;
відсутність догляду за ними (чи незадовільний догляд);
ізоляція дитини, бойкот (у дитячому колективі);
відсутність проявів батьківської любові, доброти, чуйності;
безвідповідальність до дітей;
бездіяльність батьків щодо дитини у скрутній ситуації;
брутальність, глузування, неповага до гідності, особистості дитини;
не вираховування вікових особливостей: дитина просто не може зробити те, що вимагають від неї батьки;
авторитарний стиль спілкування з дитиною;
нехтування дитиною;
обман дитини [46, c. 15].
В основі насильства над дитиною лежить нерозуміння цінності дитини, відсутність системи демократичних цінностей, які визначають модель сімейного життя і родинного виховання в конкретній сім’ї.
У правовій базі України визначення насильства, яке є складовою жорстокого поводження з дітьми, представлене Законом України №2789-ІІІ "Про попередження насильства в родині" від 15.11.2001 р. У статті 1 "Визначення термінів" визначено види насильств:
фізичне насильство – навмисне нанесення одним членом родини іншому побоїв, тілесних ушкоджень, що можуть привести або привели до смерті постраждалого, порушення фізичного або психічного здоров’я, нанесення шкоди його честі та достоїнству. Всі дії, спрямовані на спричинення дитині фізичної шкоди, заборонені законом;
сексуальне насильство – протиправне зазіхання одного члена родини на статеву недоторканність іншого члена родини, а також дії сексуального характеру стосовно неповнолітнього члена родини. Поняття "сексуальне насильство" містить в собі не лише зґвалтування, а й сексуальні домагання, непристойні пропозиції, а також будь-які образливі дії, що мають сексуальний характер;
психологічне насильство – насильство, пов’язане з дією одного члена родини на психіку іншого шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими спеціально створюється емоційна невпевненість, нездатність захистити себе й може заподіюватися або заподіюється шкода психічному здоров’ю;
економічне насильство – навмисне позбавлення одним членом родини іншого житла, їжі, одягу й іншого майна або засобу, на які постраждалий має передбачене законом право, що може призвести до його смерті, викликати порушення фізичного чи психічного здоров’я [18].
Особливим видом насильства є насильство в сім’ї, яке може поєднувати ознаки всіх вищевказаних видів насильства. Разом із тим, воно є чи не найбільш небезпечним, тим, що має пролонгований характер і тим, що людина переживає насильство з боку того, хто за родинним чи сімейним станом мав би захищати, підтримувати жертву, а не кривдити її. Особливо небезпечний такий вид насильства по відношенню до дітей, оскільки значно деформує особистість дитини та формує озлоблення до оточуючих, стає причиною самогубств.
На основі досвіду роботи з сім’ями та безпосередньо з дітьми можна виділити наступні типи жорстокого поводження з дітьми:
жорстокі фізичні покарання, фізичні знущання, побиття:
побиття;
штовхання;
спроби задушити;
викручування рук та ін.;
дитина є свідком знущань над іншими членами сім’ї:
батько б’є чи ґвалтує матір у присутності дітей;
"погану" дитину фізично карають у присутності "хорошої" дитини;
дитина є свідком фізичних знущань над іншою людиною, що не є членом її родини та ін.;
сексуальне насильство, інцест:
гвалтування;
нав’язування сексуальних стосунків;
сексуальні дотики/поцілунки;
інцест (кровозмішення);
показ порнографії;
залучення дитини до виготовленні порнографічного продукту та ін.;
використання привілеїв дорослих:
поводження з дітьми як з рабами чи слугами;
покарання, поводження, як з підлеглими;
поводження як зі своєю власністю;
відмова повідомляти про рішення, що стосуються відвідин та опікунства;
залякування:
використовування свого росту, розмірів та сили;
навіювання страху за допомогою розповідей, дій, тестів, поглядів;
крики, стресогенна поведінка;
жорстокість щодо інших істот;
погрози:
кинути дитину;
самогубства;
заподіяти фізичної шкоди;
заподіяти шкоду іншим людям, тваринам, рослинам тощо;
розлюбити дитину;
силами зла, що покарають дитину та ін.;
використання громадських установ:
загроза покарання Богом, судом, міліцією, школою, спецшколою, притулком, родичами та психіатричною лікарнею;
ізоляція:
контролювання доступу дитини до інших людей: бабці/дідуся, однолітків, братів/сестер, батька/матері, інших людей;
контролювання перебування дитини у помешканні, заборона виходити з дому;
контролювання спілкування дитини з друзями;
закривання дитини у коморі, сараї чи туалеті, чи у будь-якому закритому приміщенні вдома, в школі тощо;
обмеження спілкування з дитиною, аж до повного ігнорування у спілкуванні;
емоційне насильство:
приниження;
використання скарг;
використання дітей в якості довірених осіб;
підвищення голосу без вартої на те причини;
непослідовність;
присоромлення дитини;
використання дітей у конфліктах між батьками;
"торгівельна" поведінка одного з батьків щодо любові до дитини;
економічне насильство:
незадоволення основних потреб дитини;
відмова чи зволікання у виплаті аліментів;
повна відмова дитині в грошах;
контролювання дитини за допомогою грошей;
відмова дитині у підтримці;
використовування дитини як засобу торгу при розлученні;
нав’язування дитині економічно обмеженого способу проживання без існуючої для цього необхідності;
примушування дитини важко працювати [52, c. 78].
Стаючи в сім’ях жертвами насильства, діти нерідко покидають сім’ї, опиняються на вулиці, де можуть стати об’єктами купівлі-продажу. В Україні встановилась досить небезпечна ситуація, пов’язана з поширенням торгівлі людьми, зокрема дітьми. Торгівля дітьми – це складна комплексна проблема, яка, без сумніву, має негативний вплив на неповнолітніх. Потрапивши в ці тенета, дитина стикається з погрозами фізичного, психічного, сексуального насильства, побиттям, зґвалтуванням, а також розбещенням, втягненням у злочинну діяльність, спонуканням до заняття проституцією, залученням до праці на виробництві зі шкідливими умовами, вилученням органів для трансплантації, використанням у жебрацтві тощо. Іноді жорстоке поводження до дітей може виявлятись в фактах продажу дитини самими батьками або іншими членами сім’ї [64, c. 81].
Згідно Конвенції ООН про права дитини, яку підписали 189 держав світу, кожна дитина має право на захист від усіх видів сексуальної експлуатації та насильства. Всі держави повинні захищати дітей від сексуальної експлуатації та забезпечувати дітям-жертвам фізичну та психологічну реабілітацію і допомогу в соціальній реінтеграції.
Результати досліджень, проведених здебільшого в розвинених країнах світу, дозволяють стверджувати, що певні характеристики дітей збільшують ризик насилля: вікові, статеві, гендерні, особистісні особливості сім’ї, в якій зростає дитина. Також враховуються характеристики батьків чи опікунів (особистісні, поведінкові, статева приналежність, минулий досвід).
Дослідниця Н. Ярославцева виділяє такі наслідки жорстокого поводження з дітьми:
фізичні (травми черевної порожнини і грудної клітини, травми головного мозку, синці та рубці, опіки, травми центральної нервової системи, інвалідність, переломи, подряпини та рвані рани, погіршення зору);
сексуальні проблеми і проблеми з репродуктивним здоров’ям (статеві дисфункції, хвороби, що передаються статевим шляхом, включаючи ВІЛ/СНІД, небажана вагітність);
психологічні та поведінкові (алкоголізм та наркоманія, погіршення пізнавальних здібностей, злочинна, жорстока поведінка, депресія і тривога, затримка в розвитку, порушення харчування та сну, почуття сорому і вини, гіперактивність, погані взаємостосунки, погана успішність, низька самооцінка, посттравматичні стресові розлади, суїцидальна поведінка і аутоагресія);
інші наслідки для здоров’я (синдром подразненого кишечника, хвороби печінки, ішемічна хвороба серця, безпліддя тощо) [11, c. 42].
Фізичні, поведінкові та емоційні наслідки насильства можуть бути різними, в залежності від рівня розвитку, на якому знаходилась дитина, коли відбулось насильство, його жорстокості, стосунків між кривдником і дитиною, терміну, протягом якого відбувалось насильство, та інших факторів в оточенні дитини.
Серед причин виникнення жорстокого поводження до дітей можна виділити наступні:
безробітність або низька матеріальна забезпеченість;
алкоголізм одного чи обох батьків;
самотність чи шлюб, який розпався;
занадто маленьке житло, що посилює напругу;
озлобленість батьків чи розчарованість у житті;
фізична чи психічна перевтома;
незрілість батьків;
егоїзм батьків, прагнення їх до розваг;
відсутність прив’язаності до дитини;
надмірна вимогливість;
народження другої дитини;
велика кількість дітей;
небажана дитина (як привід і примус до укладення шлюбу);
передчасно народжена в шлюбі дитина, яка дає привід до сварок та розриву;
позашлюбна дитина як об’єкт виміщення зла на його матір (батька);
дитина з фізичними та психічними недоліками, від якого хочуть позбавитися [40, c. 17].
Жорстоке поводження з дітьми в установах розглядається як порушення їх прав, у тому числі й права на освіту. Тому доцільною є як вчительська, батьківська, так і дитяча просвіта в цьому напрямі, а також вивчення основ нормативно-правового захисту дітей від насильства.
1.2 Нормативно-правова база захисту дитини від насильства
Захист дітей, забезпечення їх повноцінного розвитку – проблема національного значення, яка повинна розглядатися і розв’язуватися в різних контекстах: історичному, соціологічному, культурологічному, демографічному, педагогічному і, безумовно, юридичному. Мова йде про закріплення певними законами та іншими нормативно-правовими актами чітко визначених правил, норм, стандартів і вимог щодо організації життєдіяльності дитини.
Першим міжнародним документом, в якому розглядалась проблема прав дитини, була Женевська декларація 1924 року, спрямована на створення умов, що забезпечують нормальний фізичний і психічний розвиток дитини, право дитини на допомогу, належне виховання, захист [ ]. Важливим документом стала прийнята 10.12.1948 р. Генеральною асамблеєю ООН Загальна декларація прав людини (введена в дію з 1976 р.). У ній вперше зафіксовані основи захисту прав дітей [14, c. 206]. Свій розвиток Декларація отримала в пакетах прав людини, що гарантували рівні права всім дітям і забезпечення розв’язання їх основних соціальних проблем.
Генеральна асамблея ООН 20.11.1959 р. прийняла Декларацію прав дитини – документ, який регулює становище дитини в сучасному суспільстві. Декларація складається з 10 принципів, якими проголошується, що дитині, незалежно від кольору шкіри, мови, статі, віри, законом повинен бути забезпечений соціальний захист, надані умови та можливості, що дозволили б їй розвиватись фізично, розумово, морально, духовно [14, c. 58].
Документом, де проголошується, що людство зобов’язане дати дітям усе найкраще, надійно забезпечити дитинство, яке гарантує в майбутньому розвиток повнолітніх громадян, стала Конвенція про права дитини, схвалена ООН 20.11.1989 р [14, c. 69]. Україна ратифікувала Конвенцію в 1991 році та внесла відповідні зміни до національного законодавства. Її ратифікували 189 країн світу. Серед тих, хто не ратифікував Конвенцію – США та Сомалі.
Держави-сторони, зокрема, мають вживати на національному, двосторонньому та багатосторонньому рівнях всі необхідні заходи щодо протидіїї схиляння або примусу дитини до будь-якої незаконної сексуальної діяльності, використання дітей з метою експлуатації у проституції або в іншій незаконній сексуальній практиці, використання дітей з метою експлуатації у порнографії та порнографічних матеріалах; щодо попередження викрадення дітей, торгівлі дітьми чи їх контрабанди в будь-яких цілях і в будь-якій формі. Вони повинні захищати дитину від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини [55, c. 91].
Головні положення, які пронизують майже всі міжнародні правові акти – це абсолютні заборони на жорстоке поводження з особою, перш за все з дітьми. Цей принцип не має порушуватись в жодній з ситуацій, без виключення. Але, на жаль, він порушується досить часто, різними способами і в різних країнах.
Міжнародний принцип заборони усіх видів жорстокого поводження з людиною став одним з основних принципів національного законодавства України. Ратифікувавши основні міжнародні документи з прав дитини, Україна взяла на себе зобов’язання відповідно до ч. 1 ст. 19 Конвенції про права дитини вжити всіх заходів (законодавчих, адміністративних і просвітницьких) щодо захисту дітей від насильства у всіх його проявах, недбалого піклування, чи депривації. Україна вперше в Конституції зазначила, що будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом, держава забезпечує гарантії державного утримання та виховання дітей-сиріт та дітей, які позбавлені батьківського піклування (ст. 52). Правова база складається з Конституції України, відповідних кодексів України, законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, а також відомчих правових актів, державних програм [68, c. 92].
На підставі положень Конституції України і Конвенції ООН про права дитини 26.04.2001 р. в Україні був прийнятий Закон "Про охорону дитинства", який визначає охорону дитинства стратегічним загальнонаціональним пріоритетом із метою забезпечення реалізації прав дитини на все життя, охорону здоров’я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, встановлює основні засади державної політики у цій сфері.
Держава через органи опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді у порядку, встановленому законодавством, має надавати дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого ставлення до дитини, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для припинення насильства, відповідно до чинного законодавства, дитина вправі особисто звернутися до органу опіки та піклування, служби у справах неповнолітніх, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, інших уповноважених органів за захистом своїх прав, свобод і законних інтересів. Розголошення чи публікація будь-якої інформації про дитину, що може заподіяти їй шкоду, без згоди законного представника дитини забороняється [38, c. 86].
Згідно з Сімейним кодексом, сім’ю визнано основним осередком суспільства, найкращою умовою для виховання та розвитку дітей. У Кодексі по-новому визначені права членів сім’ї, захист яких через створення умов для їхньої реалізації є метою соціальної роботи [14, c. 67].
Права членів сім’ї у новому Сімейному кодексі відображають міжнародні стандарти прав людини в суспільстві з урахуванням особливостей сім’ї та її соціального інституту – шлюбу (вперше законодавчо визнані позашлюбні сім’ї) і спрямовані на забезпечення виховання та розвитку дитини в сім’ї, охорону батьківства і материнства, розвиток подружжя, що є можливим за умови виконання членами сім’ї своїх обов’язків стосовно один одного на основі домовленостей (угоди) щодо правил сімейного життя або захисту прав членів сім’ї через суд.
Захист від найбільш небезпечних порушень прав неповнолітніх забезпечує Кримінальний кодекс України. Він містить як загальні норми, що захищають всіх громадян від жорстокого поводження, так і норми, безпосередньо спрямовані на захист життя та здоров’я та недоторканності неповнолітнього.
Отже, до Міжнародних правових документів, які спрямовані на подолання насильства над людьми відносяться:
Загальна декларація прав людини (10.12.1948);
Декларація прав дитини (20.11.1959);
Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (16.12.1966);
Конвенція про права дитини (20.11.1989);
Закон України "Про охорону дитинства" (26.04.2001, остання редакція – 24.04.2008);
Закон України "Про соціальну роботу з сім’ями, дітьми та молоддю" (26.06.2001, остання редакція – 31.01.2009);
Кримінальний кодекс України (1.09.2001, остання редакція – 30.04.2009);
Закон України "Про попередження насильства в сім’ї" (15.11.2001, остання редакція – 1.01.2009);
Сімейний кодекс України (10.01.2002, остання редакція – 7.05.2009);
Закон України "Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за вчинення насильства в сім’ї або невиконання захисного припису" (15.05.2003);
Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23.01.2004 р. №38 "Про затвердження заходів щодо виконання Закону України "Про попередження насильства в сім’ї" та Примірного положення про центр медико-соціальної реабілітації жертв насильства в сім’ї";
Указ президента України від 5.05.2008 р. №411/2008 "Про заходи щодо забезпечення захисту прав і законних інтересів дітей";
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства стосовно протидії насильству в сім’ї" (25.09.2008) [14, c. 34].
На національному рівні в Україні прийнято ряд законодавчих та нормативно-правових актів, які захищають людину від насильства в сім’ї, а також регламентують діяльність правоохоронців щодо попередження та припинення насильства в сім’ї.
Конституція України є тією юридичною базою, норми якої визначають та гарантують охорону і захист прав, свобод та інтересів сім’ї та людини. Це такі статті Конституції України як: право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань (ст. 27); ніхто не може зазнавати втручання в його особисте та сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України (ст. 32); право на звернення до державних інституцій (ст. 40); право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю (ст. 41); право на житло (ст. 47); права та свободи людини й громадянина захищаються судом (ст. 55); право знати свої права та обов’язки (ст. 57).
Кодекс про шлюб та сім’ю України визначає сферу сімейних та родинних відносин. Ним передбачені відповідні правові гарантії з охорони й захисту прав та інтересів сім’ї, регулюється порядок вирішення спорів між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами родини, а також визначені правові наслідки щодо недотримання ними своїх обов’язків [14, c. 56].
Особа, яка досягла 14-ти років, має право самостійно подавати заяви про позбавлення батьків батьківських прав.
Основні підстави для позбавлення батьківських прав:
Відмова батьків забрати дитину з пологового будинку і не виявлення протягом 6 місяців щодо неї батьківського піклування.
Ухилення від виконання матір’ю чи батьком своїх обов’язків по вихованню дитини. Мова йде про навмисне ухилення, коли особа повністю усвідомлює наслідки своєї поведінки.
Жорстоке поводження
19.02.2013 18:02-
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора