Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Аудит
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Контрольна робота
з аудиту
1. Економічна суть та об’єктивна необхідність
аудиту в умовах ринку. Історичний розвиток і сучасний стан аудиту та його перспективи
В умовах формування ринкових відносин та різноманітності форм власності виникла необхідність удосконалення функцій управління процесом виробництва, що викликало потребу створення госпрозра хункових органів фінансового контролю, тобто аудиту.
У світовій практиці аудит набув значного поширення. Основною передумовою аудиту є взаємна зацікавленість підприємства (фірми) в особі його власників (акціонерів), держави в особі податкової адмі ністрації і самого аудитора в забезпеченні реальності та достовірності обліку і звітності.
Аудит є обов'язковою частиною цивілізованого функціонування ринкової економіки кожної країни.
Для вирішення непорозумінь між податковими органами і керів ними структурами, що представляють інтереси власників щодо підви щення ефективності виробництва, державного контролю уже було не достатньо, адже він захищав лише інтереси держави. Це стало по штовхом до виникнення незалежного контролю, який дістав назву аудиту (від. лат. ашііо — той, що вислуховує), тобто такого, що вислу ховує звіти посадових осіб. Аудитори стали потрібні й незацікавленій стороні — суду, арбітражу, які відстоювали справедливість.
Розвиткові аудиту сприяло також розмежування функцій та інте ресів підприємців (менеджерів, адміністрації, управлінців), коли влас ник для керівництва своїми підприємствами почав наймати спеціальний апарат управління. Для попередження недоліків, зловживань, при ховування витрат і доходів, неправильного розподілу прибутків, на вмисного присвоєння їх найманими керуючими власники змушені вдаватись до перевірки фінансової звітності незалежним аудитором.
Аудит є незалежною експертизою фінансової звітності комерцій них підприємств уповноваженими на те особами (аудиторами) з метою підтвердження її достовірності для державних податкових органів і власників. Іншими словами, аудит — це надання практичної допо моги керівництву й економічним службам підприємства щодо ве дення справ і управління його фінансами, а також щодо налагодження бухгалтерського фінансового і управлінського обліку, надання різних консультацій. Аудит також дає змогу дати оцінку майна під час при ватизації і при акціонуванні підприємств різних форм власності.
Аудит, крім того, охоплює такими основними питаннями: пере вірка комерційної і господарсько-фінансової діяльності суб'єктів господарювання, фінансової звітності з погляду правильності скла дання і реальності оголошення оподаткованого прибутку, а також до тримання ними чинного законодавства.
За визначенням Роя Доджа, "аудит — це захоплюючий предмет; шкода тільки, що великий обсяг офіційних публікацій АРС* настільки його ускладнив... Аудитор не повинен бути детективом або зазда легідь бути упевненим, що щось неправильно. Він не відповідає за недбалість відповідального керівника, який передав йому інформа цію за відсутності підозрілих обставин".
Видатний американський вчений і практик Роберт Монтгомері одним із перших усвідомив необхідність видання практичних посіб ників і підручників з аудиту. У 1912 р. він опублікував першу в СИТА книгу з теорії і практики аудиту, яка витримала одинадцять видань.
Аудитор — надзвичайно цікава і популярна професія. Відомо, що пальма першості з питань обліку належить Італії; а з аудиту — Англії, де було створено інститут контролерів (аудиторів). Його основна мета — гарантування фінансової звітності.
Р. Адамс, автор книги "Основи аудиту", наводить класичне вислов лення, що стосується аудиту. Воно неодноразово цитоване багатьма ученими, але заслуговує на те, щоб згадати його ще раз: "Без аудиту немає надійності рахунків. Без надійності рахунків немає контро лю. А без контролю що вартує влада?".
Перша згадка про аудиторів належить до 1299 р. З 1844 р. у Ве ликобританії видано серію законів про компанії, відповідно до яких останні були зобов'язані один раз протягом року запрошувати неза лежного бухгалтера (аудитора) для перевірки і підтвердження звіт ності та звіту перед акціонерами. Аналогічні рішення щодо обов'язнового незалежного аудиту було ухвалено у Франції (1867 р.), США (1887 р.), Німеччині (1931 р.).
Палата лордів (Великобританія) у справі Сараго проти ТоисНе Еозз (1990) дала таке трактування ролі аудитора: "Функція аудитора зводиться до підтвердження, наскільки це можливо, того, що фінан сова інформація про справи компанії, подана її директорами, точно відображає стан справ, щоб, по-перше, захистити саму компанію від наслідків невиявлених помилок або можливих зловживань і, по-друге, подати акціонерам надійну інформацію для вивчення ведення справ компанії і вираження їхніх колективних повноважень щодо вина городи чи відклику тих, кому було довірено ведення справ". Разом із тим зазначалося, що "відповідальність за подання фінансової звіт ності, яка дає правильну й об'єктивну інформацію про фінансовий стан компанії, безпосередньо покладено на її директорів. Роль ауди торів полягає у наданні власникам компанії незалежного звіту про складання балансу і звітності щодо прибутків і збитків, а також про те, чи дають ці документи правильну й об'єктивну інформацію про стан справ компанії на кінець фінансового року і про її прибутки і збитки за цей рік. їхня роль, таким чином, скоріше дослідна, ніж творча".
Рішення у справі Сараго підтвердило, що аудитор не відповідає пе ред компанією та її акціонерами як організацією в цілому. Аудитор не несе відповідальності за результати перевірки перед індивідуальни ми акціонерами або іншими третіми особами, він несе відповідальність тільки перед тими людьми, з якими укладено договір, бо винагороду ви плачує аудитору компанія, яка перебуває з ним у договірних стосунках.
Аудиторські послуги широко використовують уряди, діловий світ і неприбуткові організації. Тепер у США працюють понад 45 тис. аудиторських фірм. Кількість зайнятих у фірмі людей коливається від одного до декількох тисяч чоловік. При цьому аудиторські фірми можна згрупувати в 4 категорії: Велика шістка, інші національні фірми, великі місцеві та регіональні фірми, малі місцеві фірми. Шість найкрупніших американських аудиторських фірм часто називають Великою шісткою, кожна з них має офіси в усіх великих містах США і в багатьох містах світу, дохід, що перевищує 500 млн дол. США і значно більший в інших країнах. Нью-йоркський персонал однієї з цих фірм нараховує понад тисячу спеціалістів.
Фірми ведуть між собою конкурентну боротьбу. Кожна з них має зв'язок із фірмами в інших країнах, а тому має міжнародний потенціал.
До організаційної ієрархії в типовій аудиторській фірмі належать партнери, менеджери, контролери, старші або відповідальні аудитори і помічники. Новий працівник (службовець) звичайно починає як помічник і працює впродовж двох-трьох років на кожному ступені, доки не одержить статусу партнера.
Розпочинаючи перевірку на підприємстві, незалежний аудитор отримує від його керівництва фінансові та інші звіти, які містять прогноз керівництва про економічні події. Аудитор розпочинає свою роботу з аналізу цих прогнозів. Завдання аналізу — підтвердити або спростувати дані.
Зарубіжний досвід показує, що аудит є обов'язковим атрибутом ринкової економіки будь-якої країни. Розвиток аудиту в Україні по чався після прийняття Закону "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993 р. Відповідно до цього Закону, аудит — це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їхньої звітності, обліку, його повноти і відповідності чинному законодавству й уста новленим нормативам. Однак, на жаль, аудит в Україні ще не набув широкого впровадження. Тому в період становлення ринкових відно син слід старанно аналізувати зарубіжний досвід і застосовувати його на практиці з урахуванням конкретних національних інтересів. Вив ченню цієї проблеми має допомогти як зарубіжна, так і вітчизняна література, яка акумулює такий досвід західних і вітчизняних ауди торських фірм.
Обов'язковий аудит в Україні було проведено за 1994, 1995 рр. всіма суб'єктами підприємницької діяльності. Це певною мірою по зитивно вплинуло на вирішення проблеми адаптації аудиторства в Україні. Однак, починаючи з 1996 р., проведення обов'язкового аудиту було скасовано на більшості суб'єктів господарювання.
Певний досвід проведення аудиту у нас уже накопичено. Це сто сується насамперед підприємств, що приватизуються, а також кор-поратизації, експертної оцінки майна суб'єктів підприємницької діяльності, перевірок фінансового стану суб'єктів господарювання, що переходять на емісію цінних паперів або беруть банківські креди ти тощо.
Відповідно до прийнятого у 1995 р. Закону України "Про науко ву та науково-технічну експертизу" аудитори повинні дати науково обґрунтовану оцінку результатів аудиторського дослідження та нау ково-технічної експертизи.
До проблемних питань аудиту слід віднести:
• недостатню кількість методичних розробок з аудиторського кон тролю;
• брак достатнього досвіду аудиторської діяльності;
• недостатню кількість кваліфікованих аудиторських кадрів, а звідси — і неосвоєний ринок аудиторських послуг;
• відсутність типових форм документів з аудиту;
• відсутність методичних рекомендацій з питань комп'ютеризації аудиту тощо.
Разом із тим впровадження аудиту в сферу підприємницької діяльності має в цілому для держави істотні переваги порівняно з іншими формами фінансово-господарського контролю, зокрема:
• значна економія державних коштів, які витрачаються на утри мання контрольно-ревізійного апарату;
• надходження додаткових коштів до бюджету за рахунок сплати аудиторськими фірмами (аудиторами-підприємцями) податків;
• незалежність, конкурентна боротьба, професіоналізм аудиторів, що сприяє підвищенню якості перевірок;
• можливість вибору аудитора замовником тощо.
Аудит покликаний надавати допомогу представникам страхових компаній, бірж, акціонерних товариств, спільних підприємств, комер ційних банків, різних іноземних фірм.
Мета аудиту — сприяння ефективності роботи, раціональному використанню матеріальних, трудових і фінансових ресурсів у під приємницькій діяльності для отримання максимального прибутку.
Основними завданнями аудиту є:
• перевірка фінансової звітності, розрахунків, декларацій та інших документів для встановлення їх достовірності й відповідності здійсне них господарських і фінансових операцій чинному законодавству;
• виявлення і попередження (профілактика) порушень у фінансо во-господарській діяльності підприємств;
• реальність визначення фінансових результатів;
• оцінка ефективності внутрішнього контролю;
• надання консультаційних послуг з питань обліку, аналізу, права, менеджменту, маркетингу, фінансів тощо.
Якщо аудитор вважає, що подана звітність необ'єктивна, або якщо не може зробити якогось висновку (приміром, через брак зібраних даних), то він зобов'язаний повідомити про це користувачів у своєму висновку. Користувачів фінансової (бухгалтерської) інформації по казано в табл. 1.1. Щоб правильно інтерпретувати значення інфор мації, одержаної в процесі аудиту, необхідно розуміти, що являє со бою бізнес клієнта та які його галузеві особливості.
Так, аудит підрядного будівництва не може бути виконано достат ньо ретельно без розуміння особливостей цієї роботи. Неможливо уявити собі аудит клієнта, який займається будівництвом житла, без знання особливостей будівельного виробництва, а також бухгалтерсь кого обліку робіт за принципом відсоткового ступеня готовності.
Таблиця 1.1. Користувачі облікової інформації
Види користувачів облікової інформації
Необхідна інформація та мета її використання
1. Внутрішні користувачі
1.1. Власники підприємства та вищий управлінсь кий персонал
1.2. Менеджери різних на прямків діяльності (фі нансові, виробничі, з маркетингу тощо)
1.3. Керівники підрозділів (центри відповідальнос ті підприємства)
1.4. Робітники і службовці підприємства
Загальний фінансовий стан підприємства: прийняття управлінських рішень тактич ного і стратегічного характеру
Інформація щодо функціонування підпо рядкованої системи діяльності, прийняття управлінських рішень щодо удосконален ня та регулювання діяльності
Інформація про функціонування підрозді лів (центри відповідальності) про витрати, доходи; прийняття оперативних рішень з контролю та управління підрозділами
Інформація про загальний стан функціо нування підприємства; збереження робо чих місць, можливість підвищення оплати праці
2. Зовнішні користувачі
2.1. Дійсні та потенційні інвестори
2.2. Банківські та інші кредитні установи
2.3. Постачальники та інші кредитори
2.4. Замовники, покупці, клієнти
2.5. Органи державного ре гулювання і контролю:
2.5.1. Державна подат кова інспекція
2.5.2. Органи Фонду державного майна
2.5.3. Органи держав ної статистики
2.6. Профспілки
2.7. Широка громадськість
2.8. Інші користувачі
Фінансовий стан підприємства, рентабель ність, отримані прибутки; можливість отримання прибутку, прийняття рішень щодо операцій з акціями, про доцільність вкладання капіталу
Фінансовий та майновий стан підприємст ва, платоспроможність; можливість на дання кредитів, ймовірність повернення кредиту та отримання відсотків
Платоспроможність підприємства, своєчас ність оплати рахунків, заборгованості
Інформація про фінансовий стан підпри ємства; можливість отримання необхідних товарів та послуг
Своєчасність і повнота сплати податків
Фінансовий та майновий стан підприємст ва; прийняття рішень про корпорати-зацію, акціонування, приватизацію під приємства
Узагальнення та аналіз звітності підпри ємств, підготовка необхідної інформації для вищих органів державного управління
Фінансовий стан підприємств, галузей; підготовка до ведення переговорів з пи тань праці та її оплати
Загальний вплив діяльності підприємства на добробут суспільства, на навколишнє середовище
За потребами
2. Шляхи виявлення помилок та шахрайства
Під час планування та проведення процедур аудиту і звітування аудитор повинен оцінити ризик існування суттєвих перекручень у фінансовій звітності підприємства, що можуть бути результатом зви чайних помилок або наслідком шахрайства.
Шахрайство — навмисно неправильне відображення і представ лення даних обліку і звітності службовими особами і керівництвом підприємства. Шахрайство полягає в маніпуляціях обліковими за писами і фальсифікації первинних документів, регістрів обліку і звітності, навмисних змінах записів у обліку, що перекручують сут ність фінансових і господарських операцій з метою порушення українського законодавства і прийнятої на підприємстві облікової політики, навмисного відображення неправильної оцінки активів і застосування неправильних методів їх списання та пропуску або при ховання результатів діяльності, незаконного отримання в особисту власність грошово-матеріальних цінностей.
Помилка — ненавмисне перекручення фінансової інформації внаслідок арифметичних чи логічних помилок в облікових записах і розрахунках, недогляду в дотриманні повноти обліку, неправильно го представлення в обліку фактів господарської діяльності, наявності майна, вимог і зобов'язань.
Маніпуляція обліковими записами — навмисне використання неправильних (некоректних) бухгалтерських проводок або стерную чих записів із метою перекручення даних обліку і звітності.
Фальсифікація бухгалтерських документів і записів — оформ лення наперед неправильних або фальсифікованих документів і за писів у регістрах бухгалтерського фінансового обліку.
Невідповідне відображення записів у регістрах обліку — не навмисне або навмисне відображення фінансової інформації в сис темі рахунків у неповному обсязі, в оцінці, що відрізняється від прий нятих норм тощо.
Незвичайні операції — угоди і господарські операції, платежі, які на розсуд аудитора зайві, недоречні або надмірні за певних обставин.
За шахрайство і помилки відповідальність покладається на керів ництво підприємства.
Аудитор відповідає за аудиторський висновок про фінансову звіт ність підприємства і не повинен відповідати за виявлення фактів шахрайства і помилок, що можуть істотно вплинути на достовірність фінансової звітності підприємства. Проте аудитор повинен отрима ти гарантії відсутності істотних випадків і фактів такого роду для написання позитивного аудиторського висновку. Однак не всі випадки шахрайства і помилок можуть бути виявлені аудитором. Тому ауди тор несе відповідальність за правильність використаних під час аудиту процедур перевірки.
Аудитор відповідає матеріально (в межах умов підписаного дого вору) за порушення, пов'язані з невідповідним виконанням своїх обов'язків, що стали причиною матеріальних збитків клієнта. Підго товлені зміни до запланованих процедур перевірки і додаткові про цедури перевірки мають підтвердити або розв'язати підозри про ієну-
вання помилок чи шахрайства. Аудитор повинен розглянути обсяг впливу шахрайства чи суттєвих помилок на окремі напрями ауди ту. Він повинен якомога скоріше повідомити про виявлене шахрай ство чи помилки керівництво підприємства, коли навіть він тільки припускає, що помилки чи факти шахрайства можуть існувати.
Якщо аудитор дійшов висновку, що помилки і шахрайство є істот ними на рівні фінансової звітності підприємства і не можуть бути зроблені виправлення звітності, то йому слід дати аудиторський ви сновок негативного характеру або відмовитися від висновку.
Якщо аудитор шляхом отримання необхідних доказів дійшов висновку, що помилки чи шахрайство є істотними на рівні фінансо вої звітності підприємства і вже сталися або існує значна ймовірність їх існування, він повинен дати негативний аудиторський висновок або відмовити в наданні аудиторського висновку про фінансову звіт ність підприємства, враховуючи визначену під час аудиту серйозність перевірки.
У випадку, коли аудитор не може визначити характер помилки або шахрайства, чи не має впевненості, що результат окремих операцій можна розцінити як помилку або шахрайство, оскільки існують зов нішні обмеження (не з боку підприємства), йому слід розкрити та кий вплив в аудиторському звіті. Наприклад, ситуації, коли є проти лежні тлумачення окремих вимог українського законодавства з пи тань оподаткування підприємства. У цьому випадку офіційне рішення про наявність або відсутність помилок може прийняти тільки район ний, міський чи республіканський Арбітражний суд України.
Аудитор може відмовитися від подальшого обслуговування клієнта, якщо той не враховує зауважень стосовно існування помилок і ша храйства. Аудитор повинен отримати юридичну консультацію з цього питання для підтвердження його правильності.
Аудитор, який виявив помилку, невідповідність або впевнився у можливості протиправної дії, повинен визначити їхній потенційний вплив на фінансові звіти. До того, як заявити про помилку чи обман, аудитор повинен впевнитися у їх шкоді й отримати достатньо доказів на користь цього. Якщо аудитор дійде висновку, що у фінансовій звітності є помилки, він повинен наполягати на переробці звітів.
Основними причинами перекручень фінансової звітності є свідомі й несвідомі дії посадових осіб. Свідомі дії призводять до обману держави чи власників підприємств.
Несвідомі дії можуть бути наслідком недобросовісного ставлен ня до виконання службових обов'язків під час підготовки інформації, що може призвести до виникнення перекручень, які можна назвати помилками. Помилки виникають з причин припущення арифметич ної чи граматичної помилки в записах облікових даних або випад кового пропуску записів господарських операцій чи документів, або відображення операцій без розкриття їхнього змісту.
Обман є наслідком навмисного порушення у відображенні фінан сової інформації однією або декількома посадовими особами серед керівництва і службовців підприємства. Причому обман може здій снюватися шляхом фальсифікації, підробки чи зміни записів на ра хунках бухгалтерського фінансового обліку або неправильного відне сення до активів чи пасивів окремих статей; знищення чи пропуску окремих господарських операцій або документів тощо. Тому під час оцінювання виявлених порушень аудитор повинен визначити їх зміст та встановити помилки й обман.
Оцінюючи рівень достовірності фінансової звітності, в економічній літературі широко використовують термін "матеріальність". При цьо му в обліку і аудиті помилка чи пропуск вважаються матеріальними (важливими, значними), якщо внаслідок цього користувач даної звіт ності буде дезорієнтований щодо прийняття свого рішення або за знає збитків. Є три рівні матеріальності помилок і пропусків.
До першого рівня відносять помилки і пропуски, суми яких малі та за своїм змістом настільки незначні, що не можуть суттєво впли нути на рішення користувача цієї інформації.
До другого рівня відносять матеріальні помилки і пропуски, що впливають на прийняття користувачем тих чи інших рішень, хоча внаслідок цього зовнішня звітність у цілому об'єктивно відображає реальну дійсність і є корисною.
До третього рівня матеріальності відносять помилки і пропуски в обліку і зовнішній звітності, що можуть негативно вплинути на до стовірність і об'єктивність звітної інформації у цілому і користувачі такої інформації можуть прийняти неправильне рішення.
Виходячи з вищевказаного, доходимо висновку, що аудит має про водитися так, щоб забезпечити гарантію розкриття суттєвих неточ ностей у бухгалтерському обліку і звітності. Тому слід розумно його спланувати.
Розрізняють два основних види неточностей: помилки і відхилення від норм. Помилка — ненавмисне перекручення даних бухгалтер ського обліку і звітності, а відхилення від норми, навпаки, — нав мисне викривлення показників обліку і звітності.
Прикладами відхилення від норми можуть служити: нестача то варно-матеріальних цінностей і коштів, навмисне нарощування об сягів реалізації продукції, особливо в період, близький до дати скла дання балансу, з метою збільшення сум прибутку. Як правило, ауди тору важче виявити відхилення від норми, ніж помилки. Це пояс нюється тим, що відхилення від норми виникають з причин навмис ної підробки, обману. Тому відповідальності аудитора за виявлення відхилень від норм приділено особливу увагу.
До відхилень від норм можна віднести навмисні пропуски обліко вих записів про господарські операції, перекручення підсумкових даних тощо. Наприклад, у відомості на виплату заробітної плати списано загальну суму в одному розмірі, а при підрахунку сум за особовими рахунками працівників фірми одержано меншу суму. Різниця в сумі привласнена бухгалтером. Аудитору складно вияви ти підробку в документах, бо адміністрація фірми робить усе можли ве, щоб приховати такі зловживання.
На аудиторів покладається повна відповідальність за виявлення істотних зловживань адміністрації. Трапляються випадки, коли ке рівник фірми вдається до виконання незаконних рішень, а потім справляє відповідний вплив на виробничі й бухгалтерські підрозді ли. Такий керівник, очевидно, уже набрався "гіркого досвіду" діяль ності в компаніях, що збанкрутували. Тому, враховуючи такі обста вини, аудитор доходить висновку, що ймовірність спроб подібних зловживань адміністрації досить велика. До подібних ситуацій ауди тору слід поставитися з особливою увагою для того, щоб викрити факти суттєвих зловживань адміністрації.
Стандартами передбачено, що аудитор не завжди може гарантува ти виявлення всіх незаконних дій, бо іноді в нього забракне спеціальних знань, щоб докладно розібратися у справах. Крім того, незаконні дії найчастіше непрямо стосуються фінансової звітності, тому непрагма-тичною виглядає вимога до аудитора взяти на себе таку відповідальність.
Коли аудитору вдалося виявити зловживання, то він повинен, на самперед, з'ясувати, як вони позначилися на фінансовій звітності, а отже, йому слід взяти під сумнів правильність цієї інформації. Од нак, якщо аудитор дійшов висновку, що наявність незаконних дій ста вить під сумнів інформацію фінансової звітності, оскільки вона непра вильно відображає реальний стан справ, то він зобов'язаний відповідно переосмислити свій висновок. Разом із тим, аудитор має також пере глянути і власне ставлення до адміністрації. Якщо вона знала про ви явлені аудитором факти незаконних дій, але не повідомила про них ра ніше, то виникає серйозний сумнів щодо довіри до такої адміністрації.
Коли клієнт взагалі відмовляється прийняти змінений аудиторський висновок або не вживає ніяких заходів, щоб виправити недоліки в об ліку і звітності, то аудитор може відмовитися від подальшого виконан ня замовлення. Щоправда, таке рішення має дуже серйозні наслідки і прийняття його вимагає консультацій з юрисконсультом аудитора.
Особливу увагу слід звернути на відповідальність адміністрації. У спеціальній літературі з даного питання зазначається, що не аудитор, а адміністрація фірми-клієнта відповідає за правильність облікової політики, за створення і використання відповідної системи внутріш ньогосподарського контролю і за об'єктивне складання фінансової звітності. Звітність публічних фірм-клієнтів має включати звіт про обов'язки їхньої адміністрації і про стосунки з аудиторськими фірмами.
3. Аудит обліку основних засобів
До основних засобів належать матеріальні необоротні активи, які підприємство утримує з метою використання їх у процесі виробниц тва або постачання товарів і послуг, надання в оренду, очікуваний строк корисного використання яких більше одного року (або операційний цикл, якщо він довший за один рік). При цьому аудитор керується Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 "Основні засо би". Облік основних засобів ведеться на рахунку 10 "Основні засоби", який має дев'ять субрахунків; за дебетом рахунка 10 відображається надходження (придбання) основних засобів, за кредитом — вибуття.
Спочатку аудитору слід впевнитися у правильності організації аналітичного обліку і визначити, чи всі основні засоби підприємства закріплено за матеріально відповідальними особами. Джерелами аудиту операцій з обліку основних засобів є первинні документи на їх надходження, вибуття і внутрішнє переміщення (акти приймання-здавання об'єктів, акти на списання, інвентарна картка, картка об ліку руху основних засобів, інвентарний список, розрахунки аморти зації), дані аналітичного і синтетичного обліку.
Аудитор перевіряє правильність ведення інвентарних карток ін дивідуального і групового обліку основних засобів, своєчасне за повнення всіх реквізитів у них. Якщо карток на окремі об'єкти не має, аудитор пропонує керівництву підприємства відновити ана літичний пооб'єктний облік основних засобів. Достовірність да них про наявність і рух основних засобів перевіряють зіставленням суми за інвентарною карткою із сумою, показаною в описі інвентар них карток.
Крім того, встановлюють відповідність даних аналітичного обліку основних засобів їхньому залишку за рахунком 10 "Основні засоби" на відповідні дати. Якщо є розходження між даними аналітичного і синтетичного обліку, то аудитор з'ясовує причини, винних осіб, визначає наслідки (недонарахування або зайве нарахування амортизації) і пропонує усунути недоліки.
Аудитор також перевіряє повноту і своєчасність проведення інвен таризації основних засобів, правильність відображення її результатів у бухгалтерському обліку. Цим самим він з'ясовує, чи можна дові ряти результатам проведеної інвентаризації, щоб зменшити ауди торський ризик.
Повноту і своєчасність оприбуткування основних засобів можна визначити шляхом порівняння дати оприбуткування за рахунком 10 "Основні засоби" з датами, вказаними у первинних документах (актах введення в експлуатацію, актах приймання-передання основних засобів тощо).
Слід документально перевірити операції зі списання основних засобів, правильність оформлення їх, законність і доцільність вибут тя і відображення його в обліку. Аудитор також перевіряє правиль ність переоцінки основних засобів за відновною вартістю, її відобра ження в бухгалтерському обліку.
Аудитом правильності проведення річної інвентаризації основ них засобів слід з'ясувати, чи реально відображені в балансі підприєм ства у статті "Основні засоби" (код рядка 031) їх первісна (балансова) та залишкова (код рядка 030) вартість, а також сума нарахованого зносу. Причому ця сума стосується як власних, так і орендованих основних засобів.
Для відображення в обліку реальної вартості об'єктів основні фонди періодично підлягають індексації, під час якої всі основні фонди оцінюють за відновною вартістю при одночасному встановленні їх зносу.
Переоцінена первинна вартість та знос об'єкта основних засобів визначаються як добуток первісної вартості або зносу та індексу переоцінки. Індекс переоцінки визначається діленням справедливої вартості об'єкта, який переоцінюється, на його залишкову вартість. Сума дооцінки залишкової вартості об'єкта основних засобів відоб ражається у складі додаткового капіталу, а сума уцінки — у складі затрат звітного періоду.
У зв'язку з цим у бухгалтерському обліку записують:
• д-т рахунка 10 "Основні засоби";
• к-т рахунка 42 "Додатковий капітал" (423 "Дооцінка активів"). Далі ревізор перевіряє правильність ведення обліку амортизації основних засобів.
Об'єктом амортизації є окремі основні засоби, крім землі, про дуктивної худоби, житлових будинків, споруд благоустрою, автодоріг, видавничої продукції тощо. Амортизація нараховується протягом строку корисного використання об'єкта основних засобів. Нараху вання амортизації до 1 січня 2000 р. здійснювалося за середньорічними нормами амортвідрахувань за окремими видами і групами ос новних засобів у відсотках до їх балансової вартості.
Однак згідно з П(С)БО 7 "Основні засоби" з 1 січня 2000 р. метод амортизації має враховувати форму, в якій економічну вигоду від активу отримує підприємство. Вибір методу амортизації основних засобів підприємство здійснює самостійно. Обрані методи амортизації основних засобів є елементами облікової політики підприємства: 1) прямолінійної; 2) зменшення залишкової вартості; 3) прискоре ного зменшення залишкової вартості; 4) кумулятивної; 5) виробничої (див. П(С)БО 7).
Кумулятивний метод.
Річна амортизація = Вартість, що амортизується х Кумулятивний коефіцієнт
Під час перевірки правильності обліку затрат, пов'язаних із по ліпшенням основних засобів, враховують запис:
• д-т рахунка 10 "Основні засоби";
• к-т рахунка 15 "Капітальні інвестиції".
Важливе місце займає перевірка вибуття основних засобів внаслі док ліквідації об'єктів, що стали непридатними через їх старіння і зношеність. Аудитор перевіряє правильність оформлення і своє часність відображення операцій щодо списання основних засобів. Встановлюють правомірність списання витрат щодо ліквідації основ них засобів, повноту оприбуткування цінностей, що надійшли від ліквідації та їх відображення в обліку.
Документом на списування основних засобів у всіх випадках вибуття (крім передачі іншим підприємствам) є акт про ліквідацію основних засобів, у якому зазначають причини вибуття, технічний стан, первинну вартість, суму зносу (амортизації), затрати на ліквідацію, найменування і вартість залишків від ліквідації, вартість капіталь них ремонтів за час експлуатації, результати ліквідації. При ліквідації основних засобів роблять записи:
а) д-т рахунка 131 "Знос основних засобів"; к-т рахунка "Основні засоби";
б) на залишкову вартість основних засобів:
д-т рахунка 972 "Собівартість реалізованих необоротних активів"; к-т рахунка 10 "Основні засоби";
в) при нарахуванні заробітної плати за розбирання об'єкта:
д-т рахунка 972 "Собівартість реалізованих необоротних активів"; к-т рахунка 66 "Розрахунки з оплати праці";
г) відображення суми податкових зобов'язань з ПДВ: д-т рахунка 976 "Списання необоротних активів";
к-т рахунка 64 "Розрахунки за податками і платежами".
У процесі дослідження операцій, пов'язаних із орендою, з'ясову ють питання своєчасності нарахування і розрахунків за орендовані основні засоби, виявляють факти передачі в оренду основних засобів безобліково, перевіряють правильність відображення ПДВ:
• д-т рахунка 713 "Дохід від операційної оренди активів";
• к-т рахунка 64 "Розрахунки за податками і платежами".
ЛІТЕРАТУРА
Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993р. // Голос України. — 1993. — 29 травня.
Закон України "Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" // Відомості Верхов ної Ради України. — 1995. — № 14. — С. 88.
Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Голос України. — 1993. — 2 бе резня.
Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. — К.: Основа, 1999. — 274 с.
Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і ауди ту. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с.
Білуха М.Т. Курс аудиту. — К.: Вища школа: Т-во "Знання", 1998. — 573 с.
Зубілевич СЛ., Голов С.Ф. Основи аудиту. — К.: Ділова Укра їна, 1996. — 374с.
Шиманський Р. Проблеми розвитку аудиту // Бухгалтерський облік і аудит. — 2003. — № 11. — С. 19—20.
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора