Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
🚀 Вийди на новий рівень крипто-торгівлі!
Easy Trade Bot — автоматизуй свій прибуток уже зараз!
Ми пропонуємо перелік перевірених прибуткових стратегій на такі пари як BTC, DOT, TRX, AAVE, ETH, LINK та інші. Ви можете підключити автоматичну торгівлю на своєму акаунті Binance або отримувати торгові рекомендації на email у режимі реального часу. Також можемо створити бота для обраної вами монети.
Всі результати торгів ботів доступні для перегляду у зручних таблицях на головній сторінці. Швидко, динамічно та прозоро!
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Менеджмент
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2001
Тип роботи:
Навчальний посібник
Предмет:
Менеджмент
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Менеджмент
Рекомендовано Міністерством освіти і науки України від 02.07.2001. Лист № 14/18.2 – 990. Рецензенти: Афонін А.С., доктор економічних наук, професор. Пугагов М.І., доктор економічних наук. Мельник П.В., Філоненко М.М., Гацька Л.П., Кошарська Н.Е. М 48 Менеджмент: Навч. посібник. – Ірпінь: Академія ДПС України, 2001. – 154 с. У даному посібнику розглядаються теоретичні, методологічні та прикладні аспекти менеджменту як сучасного важливого напряму удосконалення управління людьми в умовах становлення ринку в Україні. Подані рисунки, ситуації, кросворди, питання, література до кожного розділу посібника, які характеризують сутність менеджменту, зокрема податкового. Навчальний посібник рекомендований для викладачів економічних факультетів і вузів, а також для працівників податкових інспекцій.
З М І С Т
Вступ Розділ 1. Розвиток теорії і практики менеджменту 1.1. Сутність менеджменту 1.2. Розвиток теорії менеджменту 1.3. Класифікація цілей менеджменту 1.4. Сучасні підходи до менеджменту 1.5. Види розподілу праці менеджерів Розділ 2. Середовище менеджменту 2.1. Поняття “середовище організації” 2.2. Внутрішнє середовище менеджменту 2.3. Зовнішнє середовище менеджменту 2.4. Зв’язок внутрішнього і зовнішнього середовища Розділ 3. Менеджер у соціально-економічній системі 3.1. Менеджер і його роль в організації 3.2. Модель сучасного менеджера 3.3. Соціальна відповідальність та етика менеджера Розділ 4. Функції менеджменту 4.1. Поняття і класифікація функцій менеджменту 4.2. Планування як функція менеджменту 4.3. Організація як функція менеджменту 4.4. Мотивація як функція менеджменту 4.5. Контроль як функція менеджменту 4.6. Спеціальні функції менеджменту Розділ 5. Прийняття рішень у менеджменті 5.1. Види управлінських рішень та підходи до їх прийняття 5.2. Процес прийняття рішень 5.3. Методи прийняття рішень 5.4. Фактори впливу на процес прийняття рішень 5.5. Організація виконання рішень Розділ 6. Комунікації в менеджменті 6.1. Поняття і роль комунікацій 6.2. Групи, види і форми комунікацій 6.3. Процес комунікацій Розділ 7. Вплив, влада і лідерство в менеджменті 7.1. Поняття впливу, влади і лідерства 7.2. Форми впливу 7.3. Характеристика типів влади та лідерства в менеджменті Розділ 8. Стиль керівництва 8.1. Поняття стилів управління 8.2. Автократичний стиль управління 8.3. Демократичний стиль управління 8.4. Ліберальний стиль управління Розділ 9. Управління конфліктами 9.1. Поняття конфліктів 9.2. Основні типи конфліктів 9.3. Причини виникнення конфліктів 9.4. Способи управління конфліктною ситуацією Розділ 10. Менеджмент діловодства 10.1. Роль діловодства в менеджменті 10.2. Інформація, документи діловодства в менеджменті 10.3. Організація діловодства у фірмі Розділ 11. Податковий менеджмент 11.1. Поняття і функції податкового менеджменту 11.2. Система управління органами податкової служби України 11.3. Організація податкової роботи
ВСТУП
В еволюції теорії і практики менеджменту виділяють в основному два напрями: організаційно-технічний й соціально-поведінський, які сьогодні помітно синтезовані і активно використовують розробки і результати досліджень у кібернетиці, математиці, теорії систем, теорії інформації, теорії організації, маркетингу, права, соціології, психології, теорії оподаткування тощо. Головна сфера діяльності менеджменту – це економіка, але оскільки він є складовою частиною соціально-економічного управління в суспільстві, то залежить певною мірою від політичного стану в країні, а також від рішень урядових структур. Чим менше бюрократичних обмежень, тим ефективніше та якісніше менеджмент виконує завдання економічного і соціального розвитку в будь-якій країні світу. Перехід нашої країни до ринкових відносин спонукає економістів до найретельнішого вивчення досвіду управління фірмами та підприємствами економічно розвинених країн світу, до пошуку шляхів та засобів, які б дали змогу забезпечити стабільний та високий рівень прибутку і добробуту населення країни. Успіхи чи невдачі ринкових перетворень в економіці країни багато в чому будуть залежати від людей, які здійснюватимуть ці перетворення, і тих, хто керуватиме ними. До найбільш важливих завдань, які стоять перед менеджментом у цей період, належать, зокрема, розв’язання суперечливих вимог виробництва і збуту на основі удосконалення маркетингу, стратегічного планування, розвитку соціальної гармонії колективу тощо. У посібнику розглядаються теоретичні, методичні та прикладні аспекти менеджменту як важливого напряму досягнення цілей у нелегких умовах становлення ринку в Україні. Перша частина посібника розглядає загальні визначення та характеристики менеджменту: його поняття або сутність, роль в організації. У другій частині особлива увага приділяється інтенсивним методам навчання, які можуть максимально активізувати пізнавальну діяльність студентів. Для більш глибокого вивчення курсу з менеджменту запропоновані визначення, рисунки, дидактичні економічні ігри ( кросворди), тести, конкретні ситуаційні завдання з менеджменту, питання та література до кожного розділу. На початку кожного розділу навчального посібника визначено його навчальні цілі, а також основні терміни і поняття для розуміння та засвоєння. Усе це допоможе науковцям, економістам, менеджерам, податківцям, студентам розібратися в особливостях управління людьми. Навчальний посібник із менеджменту підготували: П.В. Мельник, кандидат економічних наук, професор кафедри податкової політики та оподаткування; Л.П. Гацька, кандидат економічних наук, доцент кафедри податкового менеджменту; М.М. Філоненко, кандидат економічних наук, доцент кафедри податкового менеджменту; Н.Е. Кошарська, старший викладач кафедри податкового менеджменту Академії ДПС України. Автори будуть вдячні за конкретні зауваження та пропозиції стосовно змісту навчального посібника, які можна надсилати за адресою: 08200, Україна, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Карла Маркса, 31, Академія ДПС України.
РОЗДІЛ 1. РОЗВИТОК ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИКИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Прочитавши цей розділ, ви: – з’ясуєте, що таке менеджмент та які його цілі; – зрозумієте, як класифікуються цілі менеджменту; – дізнаєтесь, які сьогодні є основні підходи щодо розуміння поняття «менеджмент»; – зрозумієте поділ праці працівників апарату управління. Основні терміни й поняття: менеджмент, управління, організація, ціль, бізнес, підприємництво. 1.1. Сутність менеджменту Термін «м е н е д ж м е н т» (від англійського слова management) – керування, управління, організація, завідування, бізнес тощо. Менеджмент – це особливий вид діяльності менеджера щодо керівництва людьми, змістом якої є цілеспрямований вплив на працівників апарату управління за допомогою сукупності принципів, медодів, засобів і форм наукового керівництва, використовуючи об’єктивні закони і закономірності, координацію операцій організації в умовах ринку для досягнення цілей, тобто задоволення ринкових потреб споживачів, у тому числі з питань оподаткування. Менеджер – це професіонал високої кваліфікації у сфері управління, який відмінно орієнтується у правових питаннях, ринку, оподаткування, здатний знаходити стратегічно правильні управлінські рішення у різних сферах діяльності: підприємницькій, фінансовій, кредиту та грошового обігу, інших найскладніших ситуаціях. 1.2. Розвиток теорії менеджменту Розвиток теорії менеджменту, як й інших наук, відбувався шляхом еволюції. Більшість економістів світу поділяють розвиток її на декілька фаз, зокрема: передфазу, наукового управління, класичної школи, руху за гуманні стосунки, школу поведінських наук, сучасну фазу тощо. Особливістю теорії менеджменту в період передфази є перехід до ієрархічно-пірамідальної побудови організацій та застосування менеджерами в управлінні, переважно, авторитарного стилю керівництва. Вперше інтерес до менеджменту як до науки з’явився після виходу у світ книги Ф. Тейлора «Принципи наукового управління». Так, з 1911 року в економічній літературі почали застосовувати термін «наукове управління». У період фази наукового управління праця, управлінського персоналу почала виділятися як окрема сфера діяльності, тому з’явилася потреба виділяти особливу групу людей – менеджерів або працівників апарату управління і вивчати її управлінську діяльность. На думку Ф. Тейлора, менеджмент – це поєднання матеріальних та трудових ресурсів виробництва для створення індустріальної організації. До фази класичної школи належать провідні теоретики світу з менеджменту. Так, французький підприємець А. Файоль вперше працю менеджерів розділив на: планування, організацію, мотивація та контроль. Німецький економіст М. Вебер стверджував, що бюрократизм є ідеальний тип організації як праці управлінського персоналу, так взагалі людей, і тільки таким шляхом можна досягти максимальної ефективності будь-якої організації. Стосовно фази руху за гуманні стосунки, як стверджує американський економіст А. Маслоу, продуктивність праці зростає тоді, коли менеджери виявляють турботу про підлеглих, при потребі консультуються з ними, надають їм можливість спілкуватися як з керівництвом, так і між собою. Головним у теорії періоду фази розвитку школи поведінських наук (біхевіористської школи), за твердженнями американського економіста Ф. Герцберга, є надання допомоги менеджером підлеглому в усвідомленні ним своїх власних можливостей для самовиявлення у процесі праці. У сучасній фазі розвитку теорії менеджменту характерним є розробка моделей управлінських рішень залежно від тих чи інших ситуацій. За допомогою побудови сучасних управлінських моделей відбувається скорочення кількості впливових змінних величин після оцінки суттєвості впливу їх на кінцевий результат. Таким чином, залишаються найбільш впливові змінні складові, що дає менеджерам змогу об’єктивно описати кожну змінну зокрема, а також порівняти їх вплив між собою. 1.3. Класифікація цілей менеджменту Ціль – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючих разом протягом довгого періоду. Іншими словами, чи буде попутний вітер для команди човна, яка не знає куди вона пливе. Головна ціль менеджменту – це раціонально використовувати такі критерії, як час, матеріальні та людські ресурси. Праця менеджерів має багатоцільовий характер, тому цілі менеджменту класифікують за багатьма критеріями, зокрема, такими як: період встановлення, зміст, структура, середовище, пріоритетність, вимірювання, повторність, ієрархія, розвиток життєвого циклу товару тощо. За періодом встановлення та терміном досягнення кінцевого результату цілі менеджменту можуть поділятися на стратегічні, тактичні та оперативні. За змістом цілі менеджменту можна розділяти на організаційні, наукові, технічні, соціальні, політичні та ін. Стосовно структури цілі менеджменту поділяють на виробничі, фінансові, кадрові, маркетингові тощо. Відповідно до середовища цілі менеджменту поділяються на внутрішні та зовнішні. За пріоритетністю цілі менеджменту можна поділяти на особливо пріоритетні, пріоритетні та інші. Стосовно вимірювання цілі менеджменту можуть бути кількісно та якісно вимірювані. За повторностю цілі менеджменту можуть поділятися на постійні та одноразові. За ієрархією цілі менеджменту можуть стосуватися всієї організації або окремого структурного підрозділу. Цілі менеджменту стосовно розвитку життєвого циклу товару можуть поділятися відповідно до його етапів, зокрема, ціль проектування товару, зростання обсягу товару, максимальний обсяг товару та ціль зменшення обсягу товару. 1.4. Сучасні підходи до менеджменту У сучасній теорії менеджменту існують три основні підходи: процесійний, системний та ситуаційний. Процесійний підхід розглядає менеджмент як процес безперервних взаємопов’язаних дій або функцій. Загальна сума всіх функцій управління є процесом управління. При системному підході використовується теорія систем у менеджменті, тобто вивчення складного через пошук простого. Для об’єкта управління як системи основними складовими елементами можуть бути цілі, структури, завдання, технології і люди. Ситуаційний підхід вивчає розв’язання окремих управлінських ситуацій, тобто конкретного набору обставин, які впливають на організацію протягом певного часу з метою найбільш ефективного досягнення нею цілей. У свій час відома теоретик менеджменту француженка Марі Паркет Фоллет (1868 – 1933) з приводу ситуаційного підходу вважала, що менеджер повинен виходити із ситуації і керувати відповідно до того, що вона диктує, а не що написано у функціональному приписі. 1.5. Види розподілу праці менеджерів Одним із факторів підвищення результативності менеджменту є розподіл праці працівників апарату управління, тобто їх спеціалізація або розмежування повноважень, прав і відповідальності. В економічній літературі праця управлінського персоналу поділяється на три основні види: функціональний, структурний і професійно-кваліфікаційний. Функціональний розподіл праці працівників апарату управління грунтується на формуванні груп працівників управління, які виконують подібні функції менеджменту. Структурний розподіл праці працівників апарату управління відбувається у двох напрямах: горизонтальному та вертикальному. Горизонтальний розподіл праці працівників апарату управління відбувається відповідно до призначення підрозділів організації. Вертикальний – для координації праці управлінського персоналу в групах та підрозділах і організації в цілому. У результаті вертикального розподілу праці управлінського персоналу утворюються декілька рівнів управління. Для невеликих за кількістю працюючих організацій характерним є утворення двох рівнів, але у більшості випадків присутня трьохрівнева структура управління, зокрема, вищий, середній і низовий. До вищих рівнів управління належать менеджери, їх заступники, інші працівники апарату управління, які організовують загальне стратегічне керівництво організацією. Від менеджерів вищого рівня вимагається, перш за все, вміти передбачати перспективу розвитку організації, визначати головні цілі, стратегію і тактику. Для виконання цього необхідні певні знання та досвід у підборі та розстановці кадрів, також розуміння особливостей технологічних процесів. Управлінці середнього рівня відповідають за певні технологічні процеси, які відбуваються у структурних підрозділах організації, що теж мають свої підрозділи. Менеджери середнього рівня повинні мати знання, уміння, досвід у справах міжособових відносин та організації тегнологічних процесів. Менеджери низового рівня відповідають за технологічні процеси у пілрозділах, до складу яких входять працівники фізичної або розумової праці. Від менеджерів низового рівня вимагається знання та навички організації щоденного трудового процесу. Професійно-кваліфікаційний розподіл праці працівників апарату управління відображає складність виконуваних управлінських робіт за такими категоріями, як керівники, спеціалісти та службовці. Керівники – менеджери, у яких головним завданням є прийняття управлінських рішень та їх практичне виконання. Спеціалісти – управлінський персонал, який розробляє проекти майбутніх управлінських рішень. Службовці – працівники апарату управління, які забезпечують управлінською інформацією весь процес управління. Література до розділу 1 1. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. – 3-е изд. – М.: Гардарики, 1999. – 528 с. 2. Завадський Й.С. Менеджмент: «Management» – 2-е. вид. – К. – Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. – Т.1. – 542 с. 3. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учеб. пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ТОО «Остожье», 1999. – 336 с. 4. Казанцев А.К., Подлесных В.И., Серова Л.С. Практический менеджмент: в деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 367 с. 5. Кондратюк А.О., Кібенко М.Г., Олійник Г.А. Основи менеджменту: Навчальний посібник. – ВКП «Аспект».– 1999. – 210 с. 6. Кредісов А.І., Панченко С.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 556 с. 7. Кузьмін О.Є. Сучасний менеджмент: Навчально-прикладний посібник. – Львів: Центр Європи, 1995. – 176 с. 8. Менеджмент (современный российский менеджмент): Учебник / Под ред. Ф.М. Русинова и М.А. Разу. – М.: ФБК-ПРЕСС, 1999. – 504 с. 9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело» ЛТД, 1994. – 702 с. 10. Прокушев Е.Ф. Менеджмент первичного уровня. – М.: Издательский Дом «Дашков и К», 1999. – 320 с. 11. Теорія і практика управління персоналом: Навч.-метод. посібник /Авт.-уклад. Г.В. Щокін. – К: МАУП, 1998. – 256 с. 12. Хміль Ф.І. Менеджмент: Підручник. – К.: Вища шк., 1995. – 351 с. 13. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. – 512 с. 14. Шершньова З.Є., Оборська С.В. Стратегічне управління: Навч. посібник. – К., КНЕУ, 1999. – 384 с.
РОЗДІЛ 2. СЕРЕДОВИЩЕ МЕНЕДЖМЕНТУ
Прочитавши цей розділ, ви: – з’ясуєте, що таке середовище організації та які їх групи; – зрозумієте, чим відрізняються формальні від неформальних організацій; – дізнаєтесь про елементи внутрішнього й зовнішнього середовища організації; – зрозумієте, у чому сутність зв’язку середовищ внутрішнього й зовнішнього; Основні терміни й поняття: організація, середовище організації, формальна організація, неформальна організація. 2.1. Поняття «середовище організації» Організація – це форма об’єднання людей з метою досягнення певних цілей на засадах позаособистих стосунків. Основними видами організацій є формальні та неформальні організації. Формальні організації – це групи людей, які створені на вимогу керівництва для проведення певного технологічного процесу. Неформальні організації – це непередбачено утворені групи людей, які вступають у постійні взаємодії для досягнення відповідної цілі. Основною причиною виникнення неформальних організацій є результат соціальної взаємодії людей. Вони завжди виникають після утворення формальних організацій. Неформальні організації характеризуються соціальним контролем, опором до змін і появою лідера. Соціальний контроль – це контроль за своїми членами неформальної організації шляхом встановлення групового еталона поведінки, одягу, видів робіт тощо. Опір до змін – це небажання членів неформальної організації проводити реорганізацію, упроваджувати нові технології та інше. Поява неформальних лідерів – це визнання членами неформальної організації свого керівника. Визнані колективом людей керівники або лідери діють без підтримки зверху. Середовище організації – це сукупність певних обставин і факторів як у середині організації, так і навколо неї, що впливають на прийняття рішень. Організація постійно перебуває під постійним тиском окремих ланок зовнішнього та внутрішнього середовища. Організація становить взаємодію таких основних елементів, як цілі, структури, завдання, технології, люди, а також оточення – політичне, економічне, культурне, ринкове, до якого вона повинна пристосуватися. 2.2. Внутрішнє середовище менеджменту Внутрішнє середовище організації – це сукупність компонентів, пов’язаних між собою за допомогою певних структур у межах організації. До основних змінних внутрішнього середовища організації належать: цілі, завдання, структури, технології, люди. Цілі організації – це конкретний кінцевий стан або бажаний результат, якого намагається досягти група працюючи разом. Завдання організації – це передбачена робота, серія робіт або частина її, яка повинна бути виконана заздалегідь встановленим способом у заздалегідь обумовлені строки. Структури організації – це логічні взаємовідносини взаємодії організаційних форм протікання технологічних процесів переробки вхідних ресурсів, побудовані в такому вигляді, який дозволяє найбільш ефективно досягати цілей організації. Схема структури організації завжди розробляється зверху до низу. Спочатку розділяють її на широкі сфери дій, потім на менші команди і на функціональні завдання конкретним виконавцям. Технології – це процес перетворення в системі, який складається з відпрацювання програм і здійснення порядку виконання операцій над ресурсами та інформацією з метою перевтілення їх у бажану продукцію. Люди організації – це персонал зі своїми попитами, характерами та переживаннями, або центральний фактор будь-якої організації. 2.3. Зовнішнє середовище менеджменту Зовнішнє середовище організації – це сукупність елементів, які не входять до складу організації, але здійснюють певний вплив на неї. Зовнішнє середовище організації прямого впливу – це середовище, яке включає в себе елементи, що безпосередньо впливають на операції організації та відчувають на собі прямий вплив операцій організації. Зовнішнє середовище організації опосередкованого впливу – це сукупність факторів, які можуть не здійснювати прямий, тобто негайний вплив на операції організації, але з часом будуть відображатись на них. До елементів зовнішнього середовища організації прямого впливу належать: споживачі, конкуренти, постачальники, закони і державні установи тощо. Споживачі – це фізичні або юридичні особи, які використовують продукцію організації для особистих потреб або потреб своєї організації. Конкуренти – це виробники подібної продукції на ринку. Постачальники – це фірми або окремі особи, які здійснюють постачання машин, устаткування інших матеріальних ресурсів для задоволення технологічних або особистих потреб організації чи окремої особи. Закони і державні установи – це правові та нормативні акти вищого органу законодавчої та виконавчої влад або їх спеціальні органи, які здійснюють нагляд за дотриманням державних вимог підприємствами, установами, організаціями, а також громадянами. До факторів зовнішнього середовища організації опосередкованого впливу належать: стан економіки, науково-технічний прогрес, політичні та соціально-культурні зміни, вплив міжнародних подій тощо. Стан економіки – це тенденції та рівень інфляції, ставки банківського процента, рівень безробіття та ін. Науково-технічний прогрес – це розвиток технологічного процесу у конкурентів. Політичні зміни – це тенденції у сферах законодавства, судової справи, політики, державного регулювання тощо. Соціально-культурні зміни – це сукупність відносин, цінностей, норм, переконання, поведінки тощо. Вплив міжнародних подій – це процеси, які відбуваються за межами країни і впливають на курс національних грошей, конкуренцію тощо. 2.4. Зв’язок внутрішнього і зовнішнього середовища Будь-яка організація знаходиться в середовищі і функціонує в тому випадку, коли середовище дає йому таку можливість. Внутрішнє середовище організації є джерелом її життєвої сили і включає потенціал, що дає можливість організації існувати і виживати в певному проміжку часу, але воно може бути і джерелом проблем, і навіть банкрутства організації при незабезпеченні функціонально необхідних потреб. Зовнішнє середовище є джерелом забезпечення організації ресурсами, необхідними для підтримки її внутрішнього потенціалу на необхідному рівні для досягнення цілей. Для визначення майбутньої поведінки організації її керівництву потрібно мати уяву як про внутрішнє, так і про зовнішнє середовища, їх потенціали і тенденції розвитку, а також знати місце своєї організації в середовищі. Тісний зв’язок внутрішнього і зовнішнього середовищ дає змогу організації зменшити негативний вплив їх елементів на себе, а також збільшити свої можливості. Література до розділу 2 1. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. – 3-е изд. – М.: Гардарики, 1999. – 528 с. 2. Завадський Й.С. Менеджмент: «Management». – 2-е вид. – К.-Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. – Т. 1. – 542 с. 3. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учеб. пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ТОО «Остожье», 1999. – 336 с. 4. Кредісов А.І., Панченко С.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 556 с. 5. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело» ЛТД, 1994. – 702 с. 6. Шегда А.В.Основы менеджмента: Учебное пособие. – К.: Товариство «Знання», КОО, 1998. – 512 с.
РОЗДІЛ 3. МЕНЕДЖЕР У СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНІЙ СИСТЕМІ
Прочитавши цей розділ, ви: – з’ясуєте, хто такий менеджер, підприємець, бізнесмен і яка відмінність між ними; – зрозумієте, які основні професійні вимоги до менеджерів у сучасних умовах; – дізнаєтесь, що таке соціальна відповідальність менеджера; – зрозумієте, який вплив мають етичні нормативи на етику менеджера. Основні терміни й поняття: менеджер, підприємець, бізнесмен, соціальна відповідальність, етичні нормативи менеджменту. 3.1. Менеджер і його роль в організації Менеджер – це людина, яка обов’язково займає постійну посаду і має підлеглих, діяльність та зусилля яких координує і об’єднує для досягнення ефективної праці, приймаючи стратегічно точні управлінські рішення в найскладніших ситуаціях. Іншими словами, менеджер – це людина, яка направляє роботу інших і несе особисту відповідальність за її результати. Ефективний менеджер ураховує у своїй роботі ситуаційні відмінності та діє з випередженням, тобто передбачає майбутнє і готується до нього, а не реагує заднім числом. Бізнесмен – це людина, яка володіє капіталом, що знаходиться в обороті та приносить прибуток. Він не займає ніякої посади в організації, але володіє її акціями або часткою у статутному фонді. Підприємець – це людина, яка бере на себе ризик, пов’язаний з організацією нового підприємства, нової продукції, нового виду послуг, пропонованих суспільству. Він може займати певні посади у малій організації та володіти невеликою часткою її акцій або статутного фонду. 3.2. Модель сучасного менеджера У цивілізованому світі загально визнано – чим вищий рівень підготовки менеджера, тим ефективніше працює виробництво. Вимоги до менеджера сформулював у свій час французський підприємець А. Файоль (1841 – 1925). На його думку, менеджери повинні мати міцне здоров’я і фізичне завзяття, наполегливість, енергічність, розум і інтелектуальні здібності, відповідальність і мужність у прийнятті рішень, відчуття патріотизму тощо. У сучасних умовах виробництва з кожним роком зменшується кількість рядових працівників і збільшується кількість менеджерів, тому до останніх вимоги зростають, так як менеджери стають основним фактором управління бізнесом. Основні професійні вимоги до менеджерів: концептуальність, оперативність, аналітичність, комунікабельність, комунікативність, освіченість тощо. Концептуальність – це здатність менеджера уявляти діяльність організації в цілому та адаптувати її до умов, які змінюються навичками стратегічного планування та вміння масштабно мислити. Оперативність – це уміння менеджера швидко вибирати найоптимальніший варіант із кількох альтернатив. Аналітичність – це вміння ефективно застосовувати наукові методи аналізу, діагностувати проблему та визначати альтернативне рішення. Комунікабельність – це здатність працювати з людьми, будувати свої стосунки у спілкуванні як всередині організації, так і за її межами. Комунікативність – це вміння передавати свої ідеї та розробки як усно, так і письмово. Освіченість – це певний рівень економічних, психологічних, технологічних, технічних та інших знань. 3.3. Соціальна відповідальність та етика менеджера Соціальна відповідальність – це рівень добровільного відгуку керівника на соціальні потреби підлеглих. В економічній літературі зустрічаються різні погляди або аргументи як «за», так і «проти» соціальної відповідальності. «За» соціальну відповідальність аргументують тим, що, по-перше, у довгостроковій перспективі настануть сприятливі для бізнесу умови, по-друге, – зміни потреб у широкої публіки. По-третє, моральне зобов’язання вести себе соціально відповідально. «Проти» соціальної відповідальності аргументують тим, що, по-перше, порушується принцип максимальності прибутку. По-друге, широкій публіці про це невідомо. По-третє, витрати на соціальну захопленість призводять до зростання цін на товари. По-четверте, недостатнє вміння вирішувати соціальні проблеми державними службовцями. Етика – це сукупність принципів, які визначають правильну та неправильну поведінку особи. До основних факторів, які впливають на етику менеджера, належать: етичні нормативи, комітети з етики, спеціальні ревізії, навчання етичній поведінці. Етичні нормативи – це система правил етики, яких, на думку організації, повинні дотримуватися її працівники. Комітети з етики – це постійні організації в організаціях, які створюють для оцінки щоденної поведінки працівників організації. Спеціальні ревізії – це тимчасові групи в організації, які створюють для оцінки поведінки працівників за певний проміжок часу. Навчання етичній поведінці – це спеціальне навчання етичності поведінки працівників організації. Література до розділу 3 1. Виханский О.С., Наумов А.И. Менеджмент: Учебник. – 3-е изд.– М.: Гардарики, 1999. – 528 с. 2. Завадський Й.С. Менеджмент: «Management».– 2-е.вид. – К.: Українсько-фінський інститут менеджменту і бізнесу, 1998. – Т. 1. – 542 с. 3. Вудкок М., Френсис Д. Раскрепощенный менеджер: Для руководителя-практика / А.Б. Берников, А.Ф. Ковалев: Пер. с англ. – М.: Дело АТД, 1994.– 319 с. 4. Кабушкин Н.И. Основы менеджмента: Учеб. пособие. – 2-е изд., испр. и доп. – М.: ТОО «Остожье», 1999. – 336 с. 5. Казанцев А.К., Подлесных В.И., Серова Л.С. Практический менеджмент: В деловых играх, хозяйственных ситуациях, задачах и тестах: Учебное пособие. – М.: ИНФРА-М, 1998. – 367 с. 6. Карнеги Д. Как завоевать друзей и оказывать влияние на людей. – Челябинск, 1990. – 240 с. 7. Кредісов А.І., Панченко С.Г., Кредісов В.А. Менеджмент для керівників. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 556 с. 8. Кукура С.П., Мерзляков И.П. Менеджмент: подготовка управленческих кадров. – М.: ОАО «Издательство «Экономика», 1998. – 205 с. 9. Мескон М.Х., Альберт М., Хедоури Ф. Основы менеджмента: Пер. с англ. – М.: «Дело» ЛТД, 1994. – 702 с. 10. Моисеенко В.В. О некоторых требованиях к управленческим работникам и взаимодействии регламентированной и неформальной организационных систем. – К.: ИК, 1986. – 15 с. 11. Третьяк В.И., Платонов С.В. Менеджеру о менеджменте. – К.: УФИМБ, 1995. – 96 с.
РОЗДІЛ 4. ФУНКЦІЇ МЕНЕДЖМЕНТУ
Прочитавши цей розділ, ви: – з’ясуєте, що таке функції в менеджменті, як вони класифікуються; – зрозумієте, у чому сутність функцій планування, організації, мотивації та контролю; – дізнаєтесь, що таке спеціальні функції менеджменту; – зрозумієте, яке значення функцій менеджменту в галузях народного господарства. Основні терміни й поняття: функція менеджменту, планування, організація, мотивація, контроль, спеціальні функції. 4.1. Поняття і класифікація функцій менеджменту Слово “ф у н к ц і я” – від латинського functio, що в перекладі українською мовою означає виконання, коло діяльності, призначення, обов’язок тощо. Функції менеджменту – це види цілеспрямованої діяльності щодо керованого об’єкта, зумовлені кооперацією і поділом праці серед управлінського персоналу. Функції менеджменту вперше в теорії управління класифікував французький учений А. Файоль. Він виділив чотири основних функцій менеджменту: планування, організацію, мотивацію та контроль. Кожна із чотирьох функцій менеджменту є для організації життєво важливою, але планування забезпечує основу для інших функцій, і тому вважається головною серед них. Решта ж функцій орієнтовані на виконання оперативних, тактичних та стратегічних планів організації. 4.2. Планування як функція менеджменту Планування як функція менеджменту – це розробка змісту та послідовності дій, направлених на досягнення запланованих цілей управління. Першим кроком у плануванні є розробка наступних цілей: внесення моменту організації діяльності, спонукання менеджерів до погодження своїх щоденних дій з перспективними, контроль фактичних результатів роботи організації. Основними принципами функції планування є: повнота (охоплення всіх напрямів діяльності організації), точність (кількісні та якісні показники дій), економічність (окупність затрат на планування), безперервність (зміни як у просторі, так і у часі), гнучкість (постійне коригування залежно від ситуації), масовість (залучення виконавців до розробки планів). Основними методами планування є: метод послідовного опису операцій (у вигляді таблиць тощо), побудова графіків виконання (де передбачено строки виконання і виконавці), сітьове планування (графічне зображення послідовності робіт), метод робочого календаря ( план на короткий період). Цілі управління – це майбутній стан об’єкта управління, який хоче досягти колектив організації своєю працею. Основна роль цілей управління – це бути контрольним стандартом, з яким порівнюють фактично досягнуті результати як окрема особа, так і весь колектив. Основними вимогами до цілей є реальність, зрозумілість, кількісна та якісна визначеність, розмежованість тощо. Управління щодо цілей – це метод управління, який об’єднує планування і контроль у сфері людських відносин. Етапи процесу управління за наступними цілями: розробка цілей, планування дій, перевірка й оцінка дій, коригування дій. Плани класифікують за такими ознаками: предметами планування (цілей, засобів, процесів), строками планування (довгострокові, середньострокові, короткострокові, оперативні), масштабами планування (загальноорганізаційні, галузеві, проектні), сферами планування (фінансова, виробнича, персоналу тощо). Основними видами планів є політика організації, обов’язкові документи, процедури, методи, правила, бюджет, програми, проекти, тайм-менеджмент. Політика організації – це напрям розробки управлінських рішень менеджерами організації. Обов’язковий документ – це вказівка, яка надходить в організацію ззовні, з вищих за ієрархією управлінських структур. Процедура – це план багаторазового використання при досягненні цілей. Метод – це типовий план дій, але більш деталізований, ніж процедура. Правило – це принцип регулювання, вказівка, які обов’язково необхідно виконати або застосувати. Бюджет – це план отримання результатів, які показані в кількісному цифровому вимірі, зокрема у грошових сумах. Програма – це план одноразового застосування для прийняття спеціального рішення в межах загальних цілей організації. Проект – це частина загальної програми для щоденної діяльності підрозділу в організації. Тайм-менеджмент – це план менеджера найбільш ефективного використання особистого робочого часу та постійний контроль за його використанням. 4.3. Організація як функція менеджменту Функція організації – це процес систематичного коригування багатьох завдань і взаємовідносин між людьми, що їх виконують. Організація будь-якого технологічного процесу складається зі структурної організації та організації самого процесу. Структурна організація – це процес визначення відповідальних за певну функцію в організації та перелік виконавчих органів, згідно з нормами керованості, її апарату управління. Чисельність підлеглих, якими може ефективно керувати одна людина,
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора