Подякувати Студентському архіву довільною сумою
Admin
26.02.2023 12:38
Дякуємо, що користуєтесь нашим архівом!
Державний бюджет та проблеми дефіциту
Інформація про навчальний заклад
ВУЗ:
Інші
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Не вказано
Інформація про роботу
Рік:
2024
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Політекономія
Частина тексту файла (без зображень, графіків і формул):
Курсова робота
З «Політекономіки»
На тему:
«Державний бюджет та проблеми дефіциту»
Вступ(
ХХ століття визначилось значним розвитком суспільства і, як результат цього, розвитком держави взагалі. Однією з найважливіших передумов розвитку та існування сучасної демократичної держави є фінансова стабілізація, яка неможлива без корінної перебудови державних фінансів у цілому, а також державного бюджету як їх центральної ланки. Тому слід погодитись, що тема “Державний бюджет. Проблема бюджетного дефіциту” досить актуальна в наш час.
При вивченні даного питання значну увагу слід приділити розумінню суті державного бюджету та його значенню для проведення державою своєї економічної політики, бо саме бюджет являється інструментом бюджетної політики держави. Не меншої уваги потребує і розгляд проблеми бюджетного дефіциту. Потрібно визначити методи подолання бюджетного дефіциту, виходячи з чинників, які призводять до нього. Бюджетний дефіцит – негативне явище, яке впливає на економічне зростання. Він повинен бути ліквідований і тим самим гарантувати те, щоб державний бюджет слугував розвитку економіки.
Всі ці питання та проблеми досліджуються в даній курсовій роботі, яка складається з вступу, трьох розділів, які в свою чергу діляться на підрозділи (Розділ 2, Розділ 3), висновку та списку використаної літератури.
Розділи становлять основу роботи. Заголовки розділів несуть в собі інформацію, що визначає зміст кожного з них: в першому розділі – історичні відомості про бюджет, суть та значення держбюджету; в другому – перша частина про доходи бюджету, друга – про видатки бюджету; в третьому розділі – перша частина про визначення та причини виникнення бюджетного дефіциту, друга – про механізм вирішення проблеми.
При підготовці до роботи було вивчено фонди Рівненської обласної бібліотеки, бібліотеки Рівненського державного гуманітарного університету. Основний масив інформації зосереджено переважно в періодичних виданнях, зокрема в журналі “Фінанси України”.
Отже, в даній курсовій роботі досліджується одне з найважливіших економічних питань. Дана тема заслуговує глибокого опрацювання.
Розділ 1. Історичні відомості про бюджет. Суть і
значення держбюджету
Держава повинна забезпечувати виконання своїх функцій. Функції держави – це основні напрямки діяльності держави, що характеризують її призначення у суспільстві. Функції держави поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішніми функціями держави є: участь у міжнародному співробітництві, у розв’язанні загальнолюдських проблем, у реалізації загальновизнаних принципів міжнародного права, встановленні дипломатичних відносин з іншими державами, захист своєї країни від зовнішнього нападу. Внутрішніми функціями держави є: економічна, соціальна, культурна, науково-організаторська функції, охорона і захист конституційного ладу, прав і свобод кожного громадянина та інші.
Для виконання своїх функцій державі потрібні достатні грошові фонди, які вона одержує за рахунок перерозподілу ВВП. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл ВВП, є державний бюджет (1, c.20(.
За останні десятиріччя стало характерним посилення ролі держави, активне здійснення нею широкого кола економічних та соціальних заходів. Економічна функція держави перетворилася в одну з найважливіших сторін її діяльності. Бюджет став інструментом економічної політики (2, c.364(.
Перш ніж проаналізувати суть та значення бюджету, цікаво дізнатися деякі факти з його історії.
Саме слово “бюджет” походить від норманського “bouqe bouqtte”, що означає “кишеня”, “торба”, “шкіряний мішок”. Пізніше це слово перейшло до Англії. Англійці змінили його на “budgeti”. Спершу визначили його як “шкіряний мішок”, у якому приносили до парламенту різні документи, де йшлося про державні прибутки та видатки (3, c.113(. Потім словом budget стали називати промову канцлера скарбу, яку він влаштував у парламенті.
Відносно складання в стародавніх державах кошторисів державних прибутків і видатків не залишилося ніяких слідів, щоб вказували на існування в ті часи таких кошторисів.
Існують тільки теоретичні вказівки на необхідність кошторисів у творах стародавніх мислителів: в творі Платона “Про закони” й у творі Арістотеля “Риторика”.
Арістотель писав, що хто хоче міркувати про фінанси, той мусить знати:
а) прибутки держави, щоб збільшувати і зменшувати їх залежно від потреб;
б) всі видатки, щоб непотрібні – скасувати, а занадто великі – зменшити, бо не одним лише збільшенням існуючого можна багатіти, але й зменшенням видатків.
Історичні дані свідчать, що у Римі за часів республіки було досить багато матеріалів, потрібних для складання кошторисів прибутків та видатків. Так відомі були прибутки від контрибуції із новозавойованих територій, від податків із провінцій. Видатки ж не перевищували сум прибутків. Із державної скарбниці виплачувалися видатки на утримання сенату, цензури, судів, театрів, цирків, поліції та інших установ. Потреби у видатках провінціям задовольнялися самими провінціями.
Маючи такі матеріали уряди не складали нових кошторисів і обмежувалися розрахунками найважливіших прибутків і видатків на п’ятиріччя. Так тривало до кінця міжусобних воєн, які зовсім виснажили державу.
Такий розлад в економічному житті та фінансах змусив римського імператора Августа здійснити кадастр – перепис усього населення і зробити оцінку усього майна. Матеріальну основу його влади становили прибутки з підпорядкованих особисто йому провінцій і соціально затверджена казна – фіск.
Імператор Август зробив перепис свого державного майна, в якому зазначалися також суми податків і оплати, що стягувалися з населення і становили прибуток та дані про видатки на імператорську родину, військо, флот.
За часів імператора Августа було складено перший державний кошторис, що вміщував видатки на військо, центральну й місцеві адміністрації, на театри, а також прибутки від регалій і подушного податку від провінцій.
У середні віки фінансове господарство спочатку складалося з податків у натурі, з різних повинностей, служби за користування землею.
Пізніше уряди окремих держав, ставали на шлях кадастрування й оцінки майна, як державного так і приватного. Такі кадастри було складено 812 р. за часів Карла великого. До них були вписані двори, будинки, одяг, хлів, худобу, фруктові дерева. З ХІІІ ст. існували подібні переписи в австрійських землях. В Англії у ХV ст. для парламенту було складено рахунки прибутків і видатків корони. В Росії також в ХV – XII ст. існували “Писцовые книги” – зведені описи господарств міст (церкви, садиби, крамниці і цілі орні землі, сіножаті, пасовиська). Складаючи зазначені інвентарі, уряди дбали про фіскальні інтереси скарбу, однак спершу не пристосовували інвентарних даних до певних періодів часу. Вони дбали про збільшення прибутків і особливо про зміцнення платіжних зобов’язань населення. Такі інвентарі, по суті, були підготовчим матеріалом для складання бюджету (3, c.114(. І справді, користуючись ними, уряди незабаром перейшли до складання бюджетів на певні періоди часу.
Перші спроби складання бюджету зафіксовані у Франції за Філіппа Гарного у 1302 р., але згодом, після значної перерви, у Франції мало звертали увагу на необхідність складання бюджету. Повернулись до цього за часів міністра фінансів Франції Сюллі (1599-1611 рр.). інший міністр фінансів Неккер (177701781 рр. і 1788-1790 рр.) продовжив складання кошторисів прибутків і видатків. Саме Неккер створив фінансові основи, на яких пізніше базувалися правила складання бюджету, що існують донині.
Взагалі бюджет – це баланс грошових доходів (надходжень) і витрат (використання), який складається для держави, місцевих органів управління, суб’єктів господарювання або окремих громадян на певний термін (4, c.379(.
Під державним бюджетом розуміють річний план державних витрат і джерело їхнього фінансового забезпечення. Державний бюджет – це централізований грошовий фонд, що акумулюється головним чином за рахунок податків і витрачається державою для здійснення її функцій і завдань (2, c.364(.
Державний бюджет перебуває в розпорядженні уряду. Звичайно він розраховується на один рік.
Бюджет – детальна, розписана по місяцях програма дій, яка забезпечує досягнення результатів по першому року плану (4, c.8(.
Бюджет відображає:
1) вибір уряду у забезпеченні або незабезпеченні певних видів послуг;
2) пріоритети у фінансуванні окремих категорій витрат;
3) відносну пропорцію у виборі рішень, зроблених на користь місцевих або загальних цілей;
4) забезпечує механізм звітності перед громадянами, які бажають знати як уряд витрачає їхні кошти;
5) переваги громадян щодо різних форм оподаткування та різних рівнів оподаткування;
6) на національному рівні бюджет впливає на економіку;
7) відносну силу впливу різних груп на бюджетні наслідки.
Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом – парламентом країни.
Повторення заходів в бюджетному та видатковому процесах називається бюджетним циклом. Він включає в себе чотири основні стадії. Початковою стадією є підготовка бюджету, наступною є його затвердження, потім – виконання бюджету і заключною стадією бюджетного циклу є облік, аналіз і оцінка бюджету.
Після прийняття бюджету, враховують оптимальні та песимістичні шляхи розвитку подій (5, c.7(. Оптимальний план визначає ті результати, які можуть бути досягненні при умові, що все виконується по плану, використані всі переваги і можливості, перешкоди подолані з найменшими витратами. Песимістичний план показує потенційні результати при найгірших умовах.
Добре організований, розроблений бюджет дозволяє досягнути оптимальної мети управління.
В державному бюджеті відображаються виробничі відносини, економічні закони його розвитку, його природа і функції та природа і функції держави в цілому (1, c.20(.
Розглядаючи бюджет як економічну категорію можна визначити, що він чітко розкриває об’єктивно існуючі виробничі відносини, які матеріалізуються у ВВП держави та його відтворенні. У бюджеті, який безпосередньо відтворює відносини розподілу і перерозподілу ВВП, відбувається однобічний рух грошової маси як самостійної форми вартості, непов’язаної з рухом товарної маси, тобто відокремленої від неї.
Бюджет є основною складовою частиною фінансів як економічної категорії. Якщо фінанси виступають як економічна категорія, то і бюджет як складова також належить до економічної категорії. Отже, його можна розглядати як наслідок фінансової або економічної діяльності держави, оскільки через нього утворюються і використовуються загальнодержавні фонди грошових коштів і по їх стану можна визначитись щодо виконання основних показників діяльності господарства держави.
Відповідно до цього бюджет можна розглядати як важливий економічний важіль держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва, що, в свою чергу, надає бюджету вагомого значення як економічної категорії, через яку відображаються реальні економічні відносини.
Державний бюджет є центральною ланкою фінансової системи. У ньому об’єднуються основні фінансові інститути – видатки, різні види доходів, державні позики. Ці зовні самостійні елементи при виконанні бюджету отримують єдину цілеспрямованість, обумовленість, що виявляється в державній фінансовій політиці (2, c.364(.
Суть бюджету полягає в тому, що органи державної влади і управління, які його затверджують і виконують, мають можливість використати його для керівництва фінансовою діяльністю та контролювати діяльність місцевих органів влади і управління, які складають, затверджують і виконують бюджети адміністративно-територіальних органів, не порушуючи принципи їх самостійності.
У кожній країні державний бюджет має свої національні особливості. І він залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей економіки та інших факторів.
Державний бюджет країни складається з доходів і видатків. Кожна країна має свою структуру доходів і видатків. Це залежить від багатьох чинників державного устрою, рівня економічного розвитку, втілюваної у конкретних умовах політики (стримування бізнесової активності або її стимулювання, лібералізація економіки або активного соціального захисту населення) (6, c.284(.
Доходна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Бюджетна система містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади (4, c.379(.
Доходи держави надходять і витрачаються на основі відповідних законодавчих і нормативних документів, які самі не є достатнім засобом контролю за діями органів управління, оскільки надходження коштів і їх витрачення, особливо при побудові нової економічної системи, завжди пристосовується до реалій дійсності. Таким чином, завдяки бюджету фінансова діяльність органів управління набуває цілком визначеної, в законодавчому і нормативному плані, основи по залученню і витрачанню грошових коштів (1, c.227(.
Визначені такі принципи бюджетного устрою:
- єдності;
- повноти;
- достовірності;
- гласності;
- наочності;
- самостійності;
- автономності (7, c.127(.
Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи, забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації.
Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.
Принцип достовірності – це формування бюджету на основі реальних показників та відображення тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих операцій банків.
Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів та звітів про їх виконання.
Принцип наочності – це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку із загальноекономічними показниками в країні та за її межами, шляхом використання засобів максимальної інформативності, результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.
Усі бюджети, що входять до складу бюджетної системи, - самостійні. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Але при складанні і виконанні своїх бюджетів відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси.
Автономність означає, що кожний бюджет, який входить до складу бюджетної системи є відносно окремою і самостійною ланкою. Цей принцип означає автономне управління кожним бюджетом і відсутність прямого перерозподілу коштів між бюджетами, шляхом їх вилучення із бюджетів нижчого рівня і зарахуванням їх до бюджетів вищого рівня.
Для того, щоб бюджет був дійовим засобом впливу, він повинен бути відповідним чином організований. Для цього держава проводить бюджетну політику. Під бюджетною політикою розуміють заяву, яка повідомляє управлінців про те, що бюджетна робота є частиною їх загальної відповідальності і певна частка їх роботи буде оцінена по здатності управляти їх перспективними бюджетами (5, c.67(.
Необхідною умовою бюджетної політики є збалансованість бюджету по доходах і видатках. Її головна мета – стабілізація, зміцнення та пристосування існуючого соціально-економічного ладу до умов, що змінюються.
Можна виділити чотири форми регулювання бюджету:
1) централізована – забезпечує вирівнювання можливостей одержання доходів і фінансування видатків усіма місцевими органами держави;
2) децентралізована – її основа є фінансова самостійність місцевих органів;
3) забезпечення джерелами доходів усіх ланок бюджетної системи;
4) забезпечення бюджетним фінансуванням усіх галузей народного господарства.
У процесі докорінного реформування економіки важливим є визнання того, що макроекономічна стабілізація неможлива без значної, глибокої перебудови державних фінансів в цілому і зокрема бюджету, як центральної їх ланки. Бюджет – це не тільки фінансовий план, він одне з основних знарядь макроекономічної стабілізації й економічного зростання (8, c.37(. Це зумовлює необхідність проведення комплексу заходів щодо забезпечення повного і своєчасного надходження до бюджету доходів і здійснення витрат.
Виконання бюджету – це забезпечення повного і своєчасного надходження доходів по кожному джерелу і безперебійне фінансування усіх передбачених бюджетом заходів. Найважливішими факторами виконання бюджету є найбільш повна мобілізація резервів, інвестування виробництва по пріоритетних напрямках для одержання додаткових доходів бюджету, а також жорсткий режим економії матеріальних і фінансових ресурсів.
Результати виконання бюджету дуже часто тією чи іншою мірою різняться від тих цілей і завдань, якими керувалися при його складанні і затвердженні. Це означає, що бюджетна політика, покладена в основу затвердженого бюджету, не проводиться, не має дієвого контролю за її здійсненням. Це може не тільки заважати досягненню стабілізації в економіці. А й призвести до напруження в бюджетній сфері й дефіцитності державного бюджету.
Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів, різкого зростання видатків викликаних безгосподарністю (9, c.126(.
Висвітлення значення бюджету було б не повним, якщо не розкрити питання створення необхідних резервів бюджету.
Бюджетні резерви – це фонди непередбачених витрат, які створюються у відповідних бюджетах для безперебійного фінансування виникаючих у процесі виконання бюджету вкрай необхідних витрат невідкладного характеру (10, c.251(. Розмір бюджетних резервів залежить від співвідношення доходів і видатків бюджетів, які, як правило, не перевищують 3% обсягів бюджетів.
Як надходження доходів бюджету так і проведені видатки або бюджетне фінансування підкоряється необхідності групування за однорідними ознаками, тобто їх класифікація. Відповідно до певної бюджетної класифікації складаються і виконуються бюджети всіх рівнів. Бюджетна класифікація – це єдине систематизоване функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками (10, c.250(.
Бюджетна класифікація – обов’язкове групування доходів і видатків, за властивими тільки їм ознакам, з привласненням відповідним підрозділам бюджету точних назв і статей, тобто порядкових номерів. Вона забезпечує чіткість бюджетного планування і прогнозування, дає можливість об’єднувати як окремі індивідуальні кошториси, так і складати зведені кошториси по відповідних ланках бюджетної системи.
Без бюджетної класифікації практично неможливо складати проекти бюджетів, співставляти видатки по однотипних установах, які фінансуються із бюджету, визначити рівні видатки по них і аналізувати бюджети за ряд років. При виконанні бюджету класифікація сприяє перевірці правильності і цільовому використанні коштів.
Розкриваючи суть бюджету в період побудови нової економічної системи, необхідно зупинитися на таких питаннях, як збереження базових принципів його формування в цих умовах. Вирішувати ці питання слід передусім через збалансування бюджету за рахунок наповнення та ефективного витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та вдосконалення структури управління. Необхідною умовою тут є зменшення навантаження на доходну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.
На виконання як державного так і місцевих бюджетів впливає чимало чинників: зростання ВВП, розширення підприємствами всіх форм власності об’ємів випуску товарів та їх реалізації, об’ємів виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати в установах, що фінансуються з бюджету. Тому державі слід вдаватися до жорсткого режиму економії коштів з метою забезпечення вкрай необхідних видатків бюджетів всіх рівнів.
Бюджет став використовуватися для стимулювання довгострокового економічного зростання, забезпечення умов розвитку економіки і підвищення її ефективності та конкурентоспроможності (2, c.364(.
Головним завданням радикальних економічних реформ у державі є відновлення фінансової стабілізації економіки, її структурної перебудови, забезпечення економічного зростання та поліпшення на цій основі добробуту людей. В світі часто спостерігається скорочення обсягів фінансування й освоєння капітальних вкладень за рахунок коштів бюджету, незадовільне виконання програми введення в дію важливих виробничих потужностей. Це є наслідком зменшення інвестиційних можливостей, як переважної більшості суб’єктів господарювання, так і бюджетів.
Бюджет повинен бути контрольованим і не мати ніяких негативних проявів для економіки країни.
Отже, бюджет є вирішальною і провідною ланкою фінансової системи, через яку провадиться перерозподіл більшої частини національного доходу. Він об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і культури. Утворення централізованого державного фонду коштів потрібен не тільки для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами.
Розвиток економічних відносин в умовах переходу до ринку, їх зміцнення і вдосконалення потребує підвищення ролі бюджету як системи економічних відносин розподілу і перерозподілу національного доходу через державні фінанси (9, c.125(. При цьому не можна забувати, що бюджет не лише виконує розподільчі функції, а й бере активну участь у створенні фінансових ресурсів держави.
Держава через бюджет фінансує народне господарство та увесь соціально-культурний розвиток, керує цими процесами, керує додержанням суворої економії коштів і зростання їх надходжень.
Розділ 2. Механізм формування і використання
Держбюджету
2.1. Доходи бюджету
Державний бюджет країни складається з доходів (надходжень) і видатків (витрат). Кожна країна має свою структуру доходів і видатків. Структура видатків і доходів бюджету кожної держави визначається економічним ладом суспільства, природою і функціями держави (9, c.126(.
Попри всю різноманітність державних підходів до формування і використання бюджету у них є спільні риси. Доходна частина складається в основному з податкових надходжень, менша частина – це неподаткові надходження.
Державні доходи – це грошові відносини з приводу розподілу вартості ВВП, це частина ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Вони об’єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються у державному бюджеті.
Доходи бюджету утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборів та інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством.
Доходна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Доходи держави надходять і витрачаються на основі відповідних законодавчих і нормативних документів.
Доходи бюджету формуються за рахунок наступних основних джерел:
1) податки;
2) плата за послуги;
3) позики;
4) продаж активів.
Для забезпечення виконання своїх функцій уряд використовує ці джерела доходів.
Такий вид доходу, як плата за послуги характеризується принципом плати у відповідності з одержаним доходом особи. Особи, які не хочуть купляти певний вид послуг не будуть платити за них. Цей вид державних доходів оплачується відповідно спожитій величині.
Деякі послуги тільки частково оплачуються користувачами, а решта видатків субсидуються з інших джерел. Причинами субсидування є:
1) не кожен споживач може дозволити собі платити повну вартість послуг;
2) одержання кожним прямої і непрямої вигоди від користування даним видом послуги. Прикладом прямої і непрямої вигоди може бути – пряму вигоду отримують громадяни, які користуються громадським транспортом і потрапляють на потрібне місце, непряму – інші особи від зменшення скупченості на тротуарах та вулицях.
Використовується велика кількість позичкових інструментів для підтримання інших джерел доходів.
Позики є засобом управління економічними циклами та поточними потребами, які не можуть бути забезпечені іншими джерелами доходів (5, c.16(.
Раніше позики виступали надзвичайним джерелом доходів, коли уряди змушені були покривати ними дефіцит при виконанні бюджету. Тепер вони стали надзвичайним джерелом доходів. У багатьох країнах бюджетні дефіцити стали враховуватися під час складання бюджету, а розмір позик, як і податків, установлюється до початку виконання бюджету. У зв’язку зі збільшенням бюджетних дефіцитів, розриву між податковими надходженнями і бюджетними видатками, частка позик зростає і сягає іноді 10% і більше.
Особливо важливу роль відіграють позики у період війни, стихій, економічних криз, коли податки не здатні швидко мобілізувати великі фінансові ресурси [2, c.362].
Розрізняють такі типи позик:
1) загальні облігації – цей тип довгострокових позик призначений фінансувати в основному довгострокові капітальні вкладення – водопостачання, будівництво доріг;
2) негарантовані позики – ризик по цій групі цінних паперів більший, тому по ним виплачуються вищі відсотки.
Уряд використовує ще й таке джерело доходів як продаж активів. Велика кількість природних ресурсів знаходить під управлінням державних агенцій.
Уряд може збільшити доходи шляхом продажу прав на розробку, наприклад, нафтових чи інших родовищ, приватним фірмам.
Продаж ресурсів забезпечує надходження необхідних коштів та може пожвавити економічний розвиток.
Головним засобом надходження до державного бюджету є податок. Податки займають центральне місце в системі доходів. В доходах бюджету податки становлять від 80 до 90%.
Податкова система – це певний порядок стягування податків та сукупність органів, які цей порядок забезпечують [6, c.278]. Податками називають обов’язкові платежі, які держава стягує з окремих осіб, установ, організацій у центральний і місцевий бюджети.
Суб’єктами оподаткування можуть бути:
а) власники доходів – фізичні та юридичні;
б) власники майна (землі та нерухомості);
в) споживачі товарів та послуг.
Об’єктами оподаткування можуть бути: заробітна плата, дохід на індивідуальні капіталовкладення, дохід з майна, виручка від реалізації.
Розрізняють два принципи стягнення обов’язкових платежів:
- пропорційний (податкова ставка незмінна і не залежить від рівня доходу; забезпечується зацікавленість у зростанні доходів; відтворюється соціальна несправедливість у разі, якщо надвисокі доходи отримані випадково або незаконно);
- прогресивний (податкова ставка збільшується із зростанням доходу; забезпечується обмеження зростання доходів, у тому числі отриманих випадково або незаконно; стимулюється приховування доходів після досягнення певної межі).
За рахунок податкових джерел у формі перерахувань з державного бюджету створюється ряд соціальних урядових фондів.
Кожен податок у законодавчому порядку закріплюється за відповідною владою. Центральні уряди мають у своєму розпорядженні найбільші за розміром податки (податок з корпорацій, основні непрямі податки). Вони надходять у державний бюджет, забезпечують функціонування центрального урядового апарату і здійснення покладених на нього завдань.
За механізмом стягування, податки поділяються на:
1) прямі – це податки на доходи. Механізм їх стягування – очевидний, неприхований;
2) непрямі – податки на споживання, що стягуються в залежності від обсягу придбаних товарів, їх збільшення безпосередньо збільшує ціну. Вилучення цих податків відбувається неявно.
Прямими податками є:
1. Особистий прибутковий податок.
2. Податок на прибуток корпорацій.
3. Податок на майно.
4. Платежі по соціальному страхуванню.
Особистий прибутковий податок – платниками є наймані працівники і власники підприємств, або інакше можна сказати, що їх сплачують домогосподарства і власники некорпоративних підприємств. Особистий прибутковий податок – це найбільш важливе джерело доходів. Його переваги:
дає можливість об’єднати всі джерела доходів в один оподаткований дохід;
прямий зв’язок податкової відповідальності особи з її здатність плати;
обов’язкове для сплати на всій територій країни;
можливість управляти ефективністю оподаткування за допомогою національної системи утримання роботодавців.
Звичайно цей податок має і свої недоліки:
в період інфляції громадяни часто змушені сплачувати податок по більш високій ставці перед тим як буде змінена податкова шкала;
може бути важко виявити доходи, які не виплачуються в формі заробітної плати.
Проте особистий прибутковий податок – це саме той податок, за рахунок якого уряди формують більшу частину доходів з власних джерел.
Податок на прибуток корпорацій – платниками є юридичні особи – корпорації. Корпорація залучає капітал, випускає акції та облігації, сплачує відсотки по облігаціях, дивіденди на звичайні і привілейовані акції. Об’єктом оподаткування є прибуток корпорацій після вилучення відсотків по банківських позичках, облігаціях та інших боргових зобов’язаннях.
Податок на майно – об’єктом оподаткування при стягуванні цього податку є вартість особистого багатства (будинків, квартир, земельних ділянок). Платниками цього податку є власники майна, коли вони ним самостійно розпоряджаються; орендатори – при оренді; споживачі, коли власність дає дохід. Податок виконує перерозподільну функцію, поповнюючи державний бюджет за рахунок осіб, які нагромаджували багатство.
Цей вид податку є найбільшим джерелом доходів бюджетів місцевих рівнів. Важливим при розгляді цього податку є визначення аспектів регулювання його. Вони такі:
1) оцінка – це дуже спірне і складне питання, оскільки вона проводиться здебільшого некваліфікованими службовцями. Важливою проблемою є своєчасна та якісна переоцінка майна. Оцінка повинна відображати ринкову вартість власності;
2) визначення податкової суми – потрібно врахувати пільги по податку в даній адміністративній одиниці;
3) збір податків – проводиться на тому ж рівні, що визначає податкову суму, це право надається підлеглим ланкам адміністративної системи.
Платежі по соціальному страхуванню – податок стягується з метою формування фондів по соціальному страхуванню. Він виплачується з фонду зарплати і є страховим внеском. Платниками податку стають підприємці з одного боку і наймані працівники з іншого.
Непрямими податками є:
1. Акцизи (податок на продажі).
2. Податок на додану вартість.
3. Мито.
Акцизи – це податки на споживання, тобто непрямі. Вони стягуються у момент придбання певних товарів. Існує, наприклад, акцизний збір як податок на високорентабельні товари і товари, вироблені монополістами. Він встановлюється у відсотках з одиниці товару, що реалізується за вільними цінами. Цей податок має регресивний характер, оскільки особи з різними доходами сплачують одну і ту ж суму податків, але в доході менш забезпечених верств придбання якоїсь речі веде до більш питомих витрат, ніж придбання цього продукту більш забезпеченими. Даний вид податку стимулює збереження, тому що він сплачується тільки у випадку придбання товарів, які оподатковуються цим видом податку.
Податок на додану вартість є універсальним акцизом, що міститься у ціні всіх товарів і стягується залежно від величини їхнього обороту, тобто від виручки за реалізовані товари.
Мито є податком на товари, що імпортуються, експортуються та перевозяться по території країни транзитом. У розвинутих країнах значення мита як джерела державних надходжень постійно зменшується. Це є природним, адже в світі активно здійснюються інтеграційні процеси: від політики протекціонізму держави переходять до вільної торгівлі.
Певні види податків встановлюються не з метою поповнення бюджету. Їхньою метою є дещо інше. Насамперед це:
1) високі податкові ставки припиняють або скорочують небажані види діяльності;
2) податки призначені перешкодити здійсненню певних видів діяльності.
Затрати на збір податків повинні бути встановлені на найнижчому можливому рівні. Потрібно враховувати такі фактори:
1) витрати на процес оподаткування – тут мається на увазі ціна необхідних бланків, поштові витрати, оплата праці людей;
2) справедливість – з різними людьми треба поводитися в плані оподаткування по різному. Податки повинні встановлюватися з урахуванням доходу або багатства кожного платника.
Від своєчасного і повного надходження доходів залежить безперебійне фінансування усіх галузей господарства держави і соціально-культурних заходів.
Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією доходності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси з’являються необхідні кошти й для видатків бюджету.
2.2. Видатки бюджету
Зміст і характер державних видатків органічно пов’язані з функціями держави. На різних історичних етапах з зміною ролі, функцій, сфер діяльності держави відповідно змінюється структура, обсяг її видатків.
Основна частина державних видатків – близько 70% припадає на державний бюджет [2, c.363]. У держбюджеті концентруються найбільші й найважливіші видатки, пов’язані із здійсненням державою своїх політичних і економічних функцій.
Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання. Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни [1, c.57].
Коло видатків, закріплених за державним бюджетом, установлюється в законодавчому порядку і відображає прагнення центральних урядів до концентрації влади і фінансових ресурсів.
Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, за основу береться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період.
Регулювання видатків бюджету є дуже складним процесом, оскільки інтереси і потреби різних громадян сильно відрізняються і неможливо рівномірно забезпечити задоволення цих інтересів і потреб усіх членів суспільства.
Видатки класифікуються залежно від пріоритетності підходу:
а) предметна або галузева бюджетна класифікація – визначення витрат за галузями господарства і управління;
б) економічна – диференціація витрат за господарськими ознаками або виробничими елементами (капітальні вкладення, заробітна плата);
в) змішана або комбінована – поєднання відомчих і предметних ознак;
г) цільова – врахування загальнонаціональних, політичних, економічних і соціальних цілей або програм;
д) функціональна – державні кошти розглядаються як інструмент політики уряду [4, c.380].
Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні і видатки розвитку [12, c.18].
Поточні видатки – це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів з зазначенням тих факторів, які вплинули на обсяг видатків.
Видатки розвитку – це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства та інші.
Розвиток цивілізації у ХХ ст. переконливо підтверджує, що головними чинниками стійкого економічного розвитку будь-якої країни можуть бути тільки науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість виробництва та споживання [11, c.59]. Для пожвавлення інвестиційного та інноваційного процесів потрібно посилити вплив на бюджетні видатки розвитку.
Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов’язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших не бюджетних джерел [12, c.18].
Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне відображення в цільовому направленні бюджетних коштів.
Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозиції розподілу коштів з врахуванням реальної необхідності в них [1, c.58]. Видатки бюджету на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика.
У цьому зв’язку важливого значення набуває розробка науково обґрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення. Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах, районах із врахуванням їхніх економічних особливостей.
Визначено таке співвідношення між рівнем витрат та різними характеристиками районів:
1) багаті регіони витрачають більше коштів на громадські послуги;
2) індустріальні адміністративні одиниці характеризуються зростанням видатків, так як збільшуються потреби в послугах;
3) густота населення впливає на вартість розподілу послуг. Висока щільність зменшує витрати на громадський автотранспорт, але видатки на пожежну охорону зростають, оскільки вогонь розповсюджується швидше;
4) економічне зростання або погіршення ситуації збільшують видатки, але для окремих осіб ці видатки будуть різними;
5) центральні міста витрачають більше, ніж приміські райони;
6) чим вища відповідальність регіону за забезпечення послуг, тим менші видатки місцевих урядів;
7) чим нижчий ліміт на позики, тим менші видатки [5, c.6].
Контроль за видатками представляє собою раціональні системи, призначені збільшити та покращити діяльність організацій і зробити можливість визначення цілей, розподіл ресурсів і економічне, продуктивне та ефективне використання цих ресурсів.
При плануванні видатків усіх рівнів враховується, що:
неможливо економити на харчуванні, медикаментах, стипендіях, бо це позначиться на здоров’ї дітей, хворих, студентах;
економія на придбанні устаткування, м’якого і твердого інвентарю призведе зрештою бюджетні установи до ліквідації, істотно знизить рівень їх функціонування;
занехаяння поточного і капітального ремонтів будівель і споруд призведе до їх розвалу [1, c.64].
Перше місце в бюджетних витратах розвинених країн посідають витрати на соціальні цілі: соціальну допомогу, освіту, охорону здоров’я. Маніпулюючи цими витратами, держава регулює насамперед соціальні процеси, зокрема пом’якшує диференціацію доходів різних соціальних груп, надає допомогу малозабезпеченим верствам населення. Опосередковано ці витрати впливають також на економічні процеси. Так обсяг державних витрат
Ділись своїми роботами та отримуй миттєві бонуси!
0%
Оголошення від адміністратора